Рішення
від 27.11.2023 по справі 910/20810/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.11.2023Справа № 910/20810/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Гаврищук К.В., розглянувши порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (пл. Івана Франка, буд.5, м. Київ, 01001)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєплон» (87526, м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, буд. 4)

про стягнення 588 678, 20 грн

та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєплон» (87526, м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, буд. 4)

до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (пл. Івана Франка, буд.5, м. Київ, 01001)

про визнання недійсним акту звіряння розрахунків

Представники сторін: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОДОКАНАЛ-СЕРВІС" про стягнення 588 678, 20 грн, з яких: заборгованість за спожиту теплову енергію у гарячій воді у розмірі 526 112, 85 грн, пеня у розмірі 41 272, 23 грн, проценти річних у розмірі 12 374, 58 грн, втрати від інфляції у розмірі 8 918, 54 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 530281 від 17.01.2019 року в частині своєчасної та повної оплати спожитої відповідачем теплової енергії у гарячій воді, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 01.02.2021 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 11.01.2021 року надійшла заява № 30/7/1/1334 від 28.01.2021 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/20810/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, господарським судом на підставі ч.2 ст. 247 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Так, через відділ діловодства суду 24.03.2021 року від відповідача - ТОВ "Водоканал-сервіс" надійшов відзив на позовну заяву б/н від 22.03.2021 року, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відсутність належних доказів на підтвердження обсягу спожитої теплової енергії та неможливість врахування в якості одного з таких доказів підписаного сторонами акту звіряння розрахунків. Також відзив містить клопотання відповідача б/н від 22.03.2021 року про призначення у справі комплексної судової економічної експертизи, проведення якої просить доручити Харківському науково - дослідному інституту судових експертиз ім. засл. професора М.С. Бакаріуса (ХНДІСЕ) та заяву б/н від 22.03.2021 року із запереченнями проти спрощеного провадження, в якій відповідач просить суд розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання у справі.

В свою чергу, 24.03.2021 року через канцелярію суду надійшла зустрічна позовна заява б/н від 22.03.2021 року Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОДОКАНАЛ-СЕРВІС" до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про визнання недійсним акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020 року, укладеного між сторонами.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) посилається на те, що оспорюваний акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020 року підписаний сторонами під впливом помилки, у зв`язку з чим на підставі ст.ст. 203, 229 ЦК України має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Від позивача за первісним позовом - Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" через канцелярію суду 05.04.2021 року надійшли: відповідь на відзив № 330/7/1/4829 від 31.03.2021 року та заперечення на клопотання відповідача за первісним позовом про призначення експертизи № 30/7/1/4832 від 31.03.2021 року, які судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/20810/20, об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження, ухвалено здійснювати розгляд в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19.05.2021 року.

До початку судового засідання 19.05.2021 року від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів разом з доказами направлення на адресу позивача; 30.04.2021 року від відповідача (за зустрічним позовом) надійшов відзив на зустрічний позов № 30/7/1/6645 разом з доказами направлення на адресу позивача. Подані клопотання долучено судом до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 19.05.2021 року протокольно оголошено перерву у підготовчому засіданні на 03.06.2021 року.

У підготовчому засіданні 03.06.2021 року уповноваженим представником відповідача за первісним позовом надано пояснення по суті поданого клопотання про призначення експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 року частково задоволено клопотання відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОДОКАНАЛ-СЕРВІС", призначено у справі № 910/20896/20 судову комплексну економічну експертизу та зупинено провадження у справі на час проведення комплексної судової економічної експертизи та отримання її результатів.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 року апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 року у справі № 910/20810/20 залишено без задоволення.

Матеріали справи № 910/20810/20 повернуто до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до супровідного листа № 20810/201/9109/2021 від 24.11.2021 матеріали справи № 910/20810/20 направлено до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Через канцелярію суду 17.12.2021 року надійшло клопотання судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 2273/3555/16826-21/71 від 13.12.2021 року про надання додаткових матеріалів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 року поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання для вирішення клопотання судового експерта на 19.01.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2022 року задоволено клопотання експерта КНДІСЕ № 2273/3555/16826-21/71 від 13.12.2021 року про надання додаткових матеріалів та направлено судовому експерту додаткові матеріали, необхідні для проведення судової економічної експертизи, погоджено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України проведення комплексної судової економічної експертизи за наявними матеріалами справи та у термін понад 90 календарних днів, провадження у справі № 910/20810/20 зупинено на час проведення експертизи та отримання її результатів.

Через канцелярію суду 31.10.2022 року разом з матеріалами справи № 910/20810/20 від КНДІСЕ надійшло повідомлення експерта від 29.09.2022 року №24251/21-71/24761/21-43 про залишення ухвали суду від 03.06.2021 року у справі № 910/20810/20 без виконання у зв`язку з непроведенням оплати судової економічної експертизи та повернення матеріалів справи до суду без проведення дослідження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2022 року поновлено провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 02.02.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 року, враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 16.03.2023 року.

Проте, у зв`язку із тимчасовою, поза графіком відпусткою судді Селівона А.М. 16.03.2023 року судове засідання не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 року судове засідання по розгляду по суті призначено на 13.04.2023 року.

У судове засідання 13.04.2023 року представники сторін не з`явилися.

Про дату, час та місце судового засідання позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105493945366.

Окрім того, позивач додатково повідомлений шляхом надсилання судом засобами електронного зв?язку на електронні адреси позивача, зазначену в матеріалах справи, а саме: energozbut@kte.kmda.gov.ua, копії ухвали суду від 20.03.2023 року про призначення судового засідання у справі № 910/20810/20, факт отримання яких 21.03.2023 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронних листа до електронної скриньки.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

В свою чергу, як встановлено судом згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом), останнім здійснено зміну його найменування з ТОВ "Водоканал-Сервіс" на ТОВ "Фаєплон" з місцезнаходженням за адресою: 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, будинок 4, що підтверджується відомостями з наданого витягу.

За таких обставин судом здійснено заміну відповідного найменування відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) з Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаєплон", з відповідною зміною місцезнаходження.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022 року доставка поштової кореспонденції в м. Маріуполь за місцезнаходженням відповідача не здійснюється, отже останній за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) про дату, час і місце розгляду даної справи повідомлявся шляхом публікації відповідного оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, а також шляхом направлення копії ухвали Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 року на попереднє місцезнаходження відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) в місті Києві, а саме: проспект Маяковського В. 68, оф. 233, м. Київ, 02232.

Проте, доказів отримання відповідачем ухвали суду від 20.03.2023 року поштовим відділенням зв?язку на час розгляду справи не повернуто. Судом здійснено запит з офіційного сайту «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0105493945358, в якому зазначено, що станом на 26.03.2023 року поштове відправлення «не вручено під час доставки».

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Суд зазначає, що у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Поряд із цим, суд констатує, що до моменту зміни ТОВ "Фаєплон" місцезнаходження та назви 29.06.2021 року, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся шляхом надсилання поштової кореспонденції на адресу: проспект Маяковського В. 68, оф. 233, м. Київ, 02232, факт отримання якої підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення.

Враховуючи вищенаведене господарський суд зазначає, що з урахуванням фактичного отримання відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) повідомлення про попередні судові засідання останній не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у справі, № 910/20810/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) в судове засідання 13.04.2023 року суд не повідомлено.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 13.04.2023 року до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, представник ТОВ «Фаєплон» не прибув в судове засідання з розгляду справи по суті 13.04.2023 року, суд за відсутності заперечень з боку позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) та враховуючи заяву останнього про розгляд справи по суті без участі представника КП «Київтеплоенерго», здійснював розгляд справи 13.04.2023 року виключно за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним).

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 13.04.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено згідно матеріалів справи, що Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 року № 1693 "Про деякі питання Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".

За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Отже, з 01.05.2018 року постачання теплової енергії здійснює КП "Київтеплоенерго".

Так, 17.01.2019 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (позивач за первісним позовом у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" (відповідач за первісним позовом у справі, споживач за договором) укладено Договір № 530281 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується виробити та поставити теплову енергію у гарячій воді споживачу для потреб опалення, а споживач зобов`язується отримувати теплову енергію та оплачувати її вартість відповідно до умов, викладених у цьому договорі.

Розділами 2-6 Договору сторони погодили зобов`язання та права сторін, їх відповідальність, термін дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Пунктами 4.1, 4.2 Договору визначено, що вказаний договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.05.2019 року, а в частині зобов`язання споживача розрахуватися за спожиту теплову енергію, до повного цього зобов`язання виконання. Керуючись приписами статті 631 Цивільного кодексу України, сторони домовились про те, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018 року.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення (пункт 4.4 Договору).

Наразі, доказів наявності письмових заяв сторін, відповідно до п. 4.4. Договору про його припинення матеріали справи не містять та сторонами Договору не заявлялося.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Окрім того, суд зазначає, що відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 року, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року (далі - Правила).

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно приписів статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою і другою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

При виконанні умов цього Договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов`язались керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (пункт 2.1 Договору).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Теплогенеруюча організація визначена приписами вказаної статті закону як суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Споживачем теплової енергії є юридична або фізична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Частиною 4 статті 19 та статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, своєчасне укладення якого з теплопостачальною організацією є основним обов`язком споживача теплової енергії.

Згідно статті 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Так, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначені Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року (далі - Правила), відповідно до пункту 3 яких споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

При цьому пунктом 4 Правил визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.

У відповідності до пункту 3 статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на: проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами, міжопалювальний період для систем опалення, ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили.

Пунктом 29 Правил передбачено, що теплова енергія постачається безперервно, якщо договором не передбачено інше.

Відповідно до пункту 2.2.1 Договору постачальник зобов`язується безперебійно, крім випадків, визначених цим договором та чинним законодавством, постачати споживачу теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності, відповідно до Додатків 3, 4 до цього Договору для потреб опалення - в період опалювального сезону, згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в Додатку № 1 до цього Договору.

Пунктом 40 Правил користування тепловою енергією встановлено, що споживач зобов`язаний дотримуватись вимог нормативно-технічних документів та Договору.

Згідно з пунктом 2.3.1 Договору споживач зобов`язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у Додатку № 1, не допускаючи їх перевищення.

Зокрема, Додатком № 1 до Договору передбачено, що позивач відпускає теплову енергію в гарячій воді в межах Q рік = 1383 Гкал/рік.

У відповідності до пункту 20 Правил облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці.

Так, відповідно до пункту 23 Правил розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до Додатків № 3, 4 до Договору (Схема розподілу балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін; Акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін), копії яких містяться в матеріалах справи, вбачається, що межею розподілу балансів належності (відповідальності за технічний стан та експлуатацію) між енергопостачальною організацією та споживачем є: зовнішня стінка житлового будинку за адресою: бул. Дружби Народів, 8А. Обладнання ІТП ж/б за адресою: бул. Дружби Народів, 8А перебувають на балансі ТОВ «Водоканал-Сервіс». Згідно Додатку 6, постачання теплової енергії здійснюється за адресою: м. Київ, бульвар Дружби Народів, 8-А.

Згідно з пунктом 2 Додатку № 2 до Договору у разі встановлення у споживача будинкових приладів обліку теплової енергії - кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності (Додатки 3, 4 до Договору).

Дата зняття споживачем показників будинкових приладів обліку - 30 (31) число звітного місяця. Споживач, що має будинкові прилади обліку (незалежно від балансової належності приладів обліку теплової енергії), щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в центр обслуговування клієнтів (далі - ЦОК) за адресою: вул. Волоська, 42 - не пізніше 1 числа наступного за звітним місяцем (пункти 4, 5 Додатку № 2 до Договору).

Згідно частин 6 та 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб`єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 8 Додатку № 2 до Договору споживач щомісяця з 12 по 15 число отримує в ЦОК за адресою: вул. Волоська, 42 оформлену постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання-передавання товарної продукції, облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює (підписує необхідні документи) і повертає один примірник акта приймання - передавання товарної продукції та акта звіряння постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Пунктом 9 цього ж додатку визначено, що споживач на відкритий розрахунковий рахунок постачальника щомісячно забезпечує не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію.

За приписами статті 1 Закону України "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно з пунктом 1 Додатку № 2 розрахунки з споживачем за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 22.12.2018 року № 2340, за кожну відпущену Гігакалорію (1 Гкал/грн) без урахування ПДВ: опалення житловими організаціями - 1342,98 грн./Гкал.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно з частиною 4 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов`язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У відповідності до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Аналогічні обов`язки споживача містяться в пункті 40 Правил користування тепловою енергією, згідно яких споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Окрім цього, обов`язок зі своєчасної оплати вартості спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у Додатку № 2 до Договору, передбачений п.2.3.1 п. 2.3 останнього.

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено позивачем в первісній позовній заяві, що позивачем на виконання взятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами Договором здійснено поставку відповідачу теплової енергії у гарячій воді, зокрема, у період з 01.11.2019 року - 01.10.2020 року на загальну суму 526 112, 85 грн.

Наразі, в матеріалах справи наявні докази на підтвердження здійснення постачальником теплопостачання на об`єкт споживача за адресою: м. Київ, бульвар Дружби Народів, 8А у 2019-2020 році в опалювальний період для потреб опалення, а саме складені КП «Київтеплоенерго» за особистим рахунком абонента № 530281 корінці нарядів № 2111 від 25.10.2019 року про включення та № 1295 від 05.04.2020 року про відключення споживача ТОВ «Водоканал-Сервіс» (житловий будинок) бул. Дружби народів, 8-А, а також акти приймання-передавання товарної продукції (теплової енергії) за період листопад 2019 - вересень 2020 року, облікові картки за період з листопада 2019 року по вересень 2020 року та щомісячні акти звіряння розрахунків за теплову енергію згідно Договору № 530281 від 17.01.2019 року за листопад 2019 року - вересень 2020 року, довідки про нарахування за теплову енергію згідно Договору № 530281 від 17.01.2019 року за період з листопада 2019 року по вересень 2020 року.

Як вбачається із матеріалів справи, докази наявності заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої позивачем теплової енергії у гарячій воді за спірний період, пред`явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання теплової енергії у гарячій воді та/або опротестування даних, зазначених в облікових картках (табуляграмах) та розрахункових документах за період з листопада 2019 по вересень 2020 року, а також будь-які заперечення щодо повного та належного виконання КП "Київтеплоенерго" умов Договору з боку відповідача за первісним позовом як споживача під час постачання теплової енергії у спірний період були відсутні.

Доказів на підтвердження відключення від постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою: м. Київ, бульвар Дружби Народів, 8-А матеріали справи також не містять.

За таких обставин судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з постачання теплової енергії, обумовлені Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито теплову енергію у вказаних обсягах.

Окрім цього, як встановлено судом за матеріалами справи, між позивачем та відповідачем 07.11.2019 року було укладено Угоду № Р-530281/2019/11 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 17.01.2019 року № 530281 (далі - Угода про реструктуризацію), відповідно до умов пункту 1 якої споживач визнає та підтверджує заборгованість перед КП «Київтеплоенерго» за Договором від 17.01.2019 року № 530281 на постачання теплової енергії у гарячій воді станом на 01.11.2019 року у загальній сумі 9207,24 грн з ПДВ.

Згідно з пунктом 2 Угоди про реструктуризацію споживач зобов`язується сплатити зазначену у пункті 1 цієї Угоди суму заборгованості протягом листопада 2019 року до 25 числа згідно з вищевказаним договором за реквізитами згідно тарифних груп.

Зокрема, сторонами узгоджено та підписано Графік погашення заборгованості до Угоди про реструктуризацію на загальну суму 9207,24 грн до 25 чилса місяця.

Поряд із цим, згідно з пунктом 3 Угоди про реструктуризацію споживач разом зі сплатою суми, зазначеної у п. 1 цієї угоди, зобов`язується у повному обсязі оплачувати поточне споживання згідно з Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 17.01.2019 року №530281.

Сторони домовились, що Угода втрачає чинність у разі прострочення споживачем оплати заборгованості понад 10 днів від строку, встановленого в пункті 2 цієї угоди, а КП "Київтеплоенерго" набуває право вимоги всієї несплаченої частини боргу (пункт 8 Угоди про реструктуризацію).

Відповідно до пункту 9 Угоди про реструктуризацію у разі порушення споживачем строків та/або розмірів погашення заборгованості угода вважається розірваною в односторонньому порядку. При цьому умови Угоди про реструктуризації боргу втрачають чинність та КП «Київтеплоенерго» набуває право вимоги всієї несплаченої частини боргу. Підприємство має право нараховувати пеню у розмірі відповідно до умов Договору, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, штраф у розмірі 5% від суми непогашеної заборгованості, індекс інфляції та 3% річних.

Судом згідно наданого позивачем за первісним позовом реєстру оплат ТОВ «Водоканал-Сервіс» за період з 01.11.2019 року по 30.09.2020 року встановлено, що відповідачем за первісним позовом за спірний період сплачено теплопостачальній організації 316030,32 грн, у тому числі здійснено оплату поставленої позивачем теплової енергії за Угодою про реструктуризацію в загальній сумі 9207, 24 грн, за спірним Договором сплачено 306823, 08 грн.

При цьому суд звертає увагу, що розмір здійсненої оплати за Договором та Угодою про реструктуризацію, а також порядок її зарахування Комунальним підприємством «Київтеплоенерго» відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) не заперечувався.

Отже, з урахуванням здійснених оплат залишок неоплаченої споживачем теплової енергії в гарячій воді, поставленої за Договором позивачем за первісним позовом, становить 526112,85 грн.

На підтвердження обсягу заборгованості споживача позивачем за первісним позовом надано підписаний обома сторонами без зауважень Акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020 року за обліковим записом № 530281, згідно якого станом на 01.10.2020 року заборгованість споживача становить 526 112, 85 грн. Так, Акт підписаний з боку підприємства директором СП "Енергозбут" КП "Київтеплоенерго" Лопатіним К. О., а з боку ТОВ «Водоканал-Сервіс» керівником Гранатом В.О.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частини 1 та 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Оскільки відповідачем не здійснювалась своєчасна оплата спожитої за Договором теплової енергії у гарячій воді та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з вимогою № 30/вих.-530281 від 23.09.2020 року щодо сплати заборгованості, факт надсилання якої підтверджується копіями фіскального чеку від 24.09.2020 року, накладної № 0103274357405 від 24.09.2020 року та опису вкладення у цінний лист від 24.09.2020 року.

Проте, зазначена вимога залишена споживачем ТОВ «Водоканал-Сервіс» без відповіді та задоволення.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач за первісним позовом своїх зобов`язань щодо оплати Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» прийнятої та спожитої теплової енергії у гарячій воді у строки та порядку, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача станом на момент подання позовної заяви утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором в розмірі 526 112, 85 грн, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

В свою чергу, звертаючись до суду з зустрічним позовними вимогами позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним) - ТОВ «Фаєплон» зазначає, що відповідно до вимог пункту 5 додатку 2 до Договору споживач, що має будинкові прилади обліку (не залежно від балансової належності приладів обліку теплової енергії), щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в центрі обслуговування клієнтів не пізніше 1 числа наступного за звітним місяцем.

Натомість, як стверджує товариство, позивачем за первісним позовом не надано жодного належного доказу, що підтверджує обсяг спожитої теплової енергії по Договору за приладами обліку.

При цьому позивач за зустрічним позовом зазначає, що постачальником крім Акту звіряння взаємних розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020 року, згідно якого заборгованість споживача становить 526 112, 85 грн., не надано належних доказів на підтвердження обставин щодо обсягів споживання теплової енергії. ТОВ «Фаєплон» наголошує, що вказаний Акт звірки був підписаний з боку споживача не у зв`язку з визнанням з його боку відповідних розмірів споживання та заборгованості, а під впливом помилки щодо можливості мирного врегулювання спору, у зв`язку з чим просить суд визнати акт звірки недійсним згідно статей 203, 215 та статті 229 Цивільного кодексу України.

Зокрема, позивач за зустрічним позовом стверджує, що сторонами велись переговори про укладення мирових угод по загальним розрахункам за період з 2019 по 2020 роки, як в межах договорів на постачання теплової енергії за договорами, укладеними між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Водоканал-сервіс", так і у справах на підтвердження права вимоги по Договору про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11.10.2018 року, де сторони просили оголосити перерви у зв`язку з можливістю укладення мирових угод по справам № 910/17661/19; № 910/17662/19; № 910/18399/19; № 910/17658/19; № 910/18330/19.

Однією з умов таких домовленостей було підписання актів звіряння, один з яких доданих КП «Київтеплоенерго» до позовної заяви. За твердженнями ТОВ «Фаєплон» після підписання актів звіряння розрахунків позиція КП "Київтеплоенерго" змінилася, що і зумовило звернення із даним зустрічним позовом про визнання Акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020 року недійсним, як такого що підписаний під впливом помилки.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем за первісним позовом (позивачем) не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу з оплати спожитої теплової енергії або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору № 530281 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 17.01.2019 року та/або окремих положень договору суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Поряд із цим, як встановлено судом та зазначалось вище, КП «Київтеплоенерго» в обґрунтування первісних позовних вимог та зазначаючи про наявність основного боргу в сумі 526 112, 85 грн посилається, зокрема, на наявність підписаного сторонами Акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020 року за обліковим записом № 530281, визнання недійсним якого на підставі ст.ст. 203, 229 ЦК України як підписаного під впливом помилки є предметом поданого ТОВ «Фаєплон» зустрічного позову у даній справі.

Суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 року у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 року у справі № 916/1727/17.

Наразі, зі змісту наявного в матеріалах справи Акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020 року вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Водоканал - Сервіс» (на даний час ТОВ «Фаєплон») засвідчує факт наявності у нього зобов`язання з виплати вартості спожитої теплової енергії за спірним Договором в сумі 526 112, 85 грн станом на 01.10.2020 року.

У відповідності до умов укладеного сторонами Договору (пункт 2.2) постачальник зобов`язується щомісячно оформляти для споживача, зокрема, акт звіряння розрахунків.

Крім того, як вказує позивач за первісним позовом та не заперечує відповідач за первісним позовом, КП «Київтеплоенерго» як постачальником теплової енергії з метою здійснення обліку взаємовідносин із споживачами теплової енергії використовується програмний комплекс Електронна база даних «Уніван-Термал».

Електронна база даних «Уніван-Термал» містить вичерпну інформацію про порядок нарахування за теплову енергію (по показникам теплового лічильника чи розрахунковим способом по навантаженню), кількість днів/годин постачання теплової енергії, обсяг поставленої (спожитої) теплової енергії, тариф на теплову енергію, а також стан розрахунків за спожиту теплову енергію споживачем по його особовому рахунку.

Електронна база даних формується на підставі даних фактичного споживання теплової енергії, зокрема, за даними приладу обліку споживача.

Судом враховано умови пункту 2 Додатку 2 Договору, згідно якого у разі встановлення у споживача будинкових приладів обліку теплової енергії - кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначаються відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності.

Разом з цим згідно з пунктом 7 Додатку №2 до Договору у разі відсутності у споживача будинкових приладів обліку або ненадання споживачем показників приладів обліку у встановлені цим додатком терміни, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається: на опалення - як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження, зазначеного в Додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія.

Дані по споживанню теплової енергії відображені відповідно в облікових картках за особовим рахунком відповідача, на підставі яких здійснюються відповідні нарахування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за первісним позовом сформовано та надано суду інформацію з електронної бази даних у паперовому вигляді, що містять зазначені відомості, а саме, облікові картки по особовому рахунку відповідача - ТОВ «Фаєплон» № 530281, акти приймання-передавання товарної продукції, довідку про стан розрахунків за спожиту теплову енергію з відповідачем за первісним позовом.

Відповідно до п. п. 1, 3 статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом.

Отже, за висновками суду надані позивачем облікові картки є паперовим відображенням електронної бази даних «Уніван-Термал».

Водночас, матеріали справи не містять доказів надання відповідачем за первісним позовом постачальнику показників приладів обліку теплової енергії за спірний період у встановлені Додатком №2 до Договору терміни, а тому кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді має визначатися відповідно до умов пункту 7 Додатку №2 до Договору.

З наявних в матеріалах справи облікових карток за період з листопада 2019 року по вересень 2020 року вбачається, що обсяги та розмір поставленої у спірний період теплової енергії відповідачеві обраховано постачальником виходячи з кількості годин споживання теплової енергії за місяць та величини теплового навантаження з урахуванням середньомісячної температури теплоносія, що відповідає умовам пункту 7 Додатку №2 до Договору.

Крім того, матеріали справи не містять доказів направлення відповідачем за первісним позовом заперечень або претензії щодо кількості, якості чи вартості поставленої теплової енергії за спірний період.

Також суд зазначає, що згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частинами першою та другою статті 9 вказаного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з тим, під час розгляду справи позивач неодноразово зазначав про те, що наявність боргу у відповідача за Договором підтверджується щомісячними обліковими картками, нарядами на включення теплопостачання за спірний період та інформацією (у вигляді таблиці) про порядок нарахування та розрахунків за спожиту теплову енергію, які сформовані на підставі відомостей.

Судом також враховано, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 року у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 року у справі № 910/30728/15, від 03.09.2020 року.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі № 910/4994/18).

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

З урахуванням вищенаведеного, оскільки відповідачем за первісним позовом не спростовано належними та достатніми доказами поставлені ним під сумнів обсяги спожитої теплової енергії за період 01.11.2019 - 01.10.2020 та розрахунок позовних вимог, не надано доказів на підтвердження обставин, на які він посилається у своїх запереченнях проти позову, суд вважає заперечення відповідача у вказаній частині необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

При цьому судом враховано той факт, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 року, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 року, за клопотанням відповідача за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" було призначено у справі № 910/20810/20 судову комплексну економічну експертизу з метою виключення суперечностей та неоднозначностей в наданих сторонами доказах, а також для встановлення дійсного обсягу та вартості спожитої відповідачем за первісним позовом теплової енергії в гарячій воді за період 01.11.2019 - 01.10.2020 року.

При цьому, оскільки ініціатором проведення експертного дослідження був відповідач за первісним позовом, суд у вказаній ухвалі від 03.06.2021 року авансові витрати з проведення судової експертизи поклав саме на останнього.

Проте, від оплати експертних досліджень відповідач за первісним позовом ухилився, та в подальшому повністю відсторонився від участі у справі.

Так, 31.10.2022 року справу № 910/20810/20 повернуто від експертної установи до суду без проведення експертизи у зв`язку з тим, що станом на 28.09.2022 року попередня оплата вартості проведення експертизи не здійснена, що підтверджується наявним в матеріалах справи супровідним листом № 24251/21-71/24761/21-43 від 29.09.2022 року Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Частиною 4 статті 102 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

Суд відзначає, що положення частини 4 вказаної статті чітко передбачають відповідні наслідки в разі ухилення учасника справи від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, крім необхідності подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів. В даному випадку обов`язок такої участі в експертизі у вигляді авансової оплати експертизи, як зазначено вище, покладався на відповідача за зустрічним позовом вищевказаною ухвалою суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2020 року у справі №904/321/19.

Враховуючи вищекладене, з урахуванням неможливості проведення експертизи у справі як результату бездіяльності відповідача щодо виконання покладеного на нього судом обов`язку та положень вказаних процесуальних норм ГПК України, за результатом оцінки судом наданих сторонами доказів та матеріалів справи в сукупності, наявні у справі справи матеріали розцінюються судом як належні, достатні та достовірні у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77, 79 ГПК України докази, згідно яких суд доходить висновку про встановлення обставин щодо обсягу та вартості спожитої відповідачем за первісним позовом теплової енергії за Договором за період 01.11.2019 - 01.10.2020 року відповідно до наданих позивачем за первісним позовом доказів (щомісячними обліковими картками, довідкою про нарахування за теплову енергію) та відповідають даним Довідки позивача про стан розрахунків за спожиту від КП «Київтеплоенерго» теплову енергію ТОВ «Водоканал-Сервіс» за період з листопада 2019 року по вересень 2020 року.

Поряд з цим суд наголошує, що за змістом статті 202 Цивільного кодексу України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В свою чергу суд відзначає, що спірний акт звірки розрахунків від 30.09.2020 року є бухгалтерським документом, за яким здійснюється звіряння обліку бухгалтерських операцій (розрахунків), він не є первинним документом, що породжує права та обов`язки сторін, та не є правочином в розумінні статей 11, 202 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.04.2018 року у справі №910/9004/13.

До актів звірки розрахунків не можуть застосовуватися положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 Цивільного кодексу України.

З огляду на неведене, суд дійшов висновку, що спірний акт звірки розрахунків є технічним документом інформаційного характеру, який фіксує остаточні розрахунки сторін на певну дату та може бути доказом у справі на підтвердження певних обставин, проте його не можна ототожнювати із договором або правочином у розумінні статей 202, 626 Цивільного кодексу України, а відтак він не може бути визнаний недійсним з наведених позивачем за зустрічним позовом підстав.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно із частинами першою, другою статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Виходячи зі змісту приписів пункту 2 частини 2 статті 20 ГК України господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі, актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов`язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Такі правові висновки викладенні у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним/ тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17.

Водночас, як приписами статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, так і іншими нормами права спосіб захисту у вигляді визнання недійсним акту звірки розрахунків не передбачений.

При цьому, акт звіряння розрахунків є лише документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов`язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.

Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку про те, що оскаржуваний у межах зустрічного позову Акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020 року є внутрішнім документом сторін і складання такого акта не тягне за собою наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних господарських зобов`язань для сторін, тому наведений акт не є правочином у розумінні вимог статті 202 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим не може бути визнаний недійсним у спосіб захисту цивільних прав, обумовлений приписами статті 16 ЦК України, оскільки жодних прав та охоронюваних законом інтересів позивача за зустрічним позовом наведений акт не зачіпає.

З огляду на вищевикладене, за висновками суду, підстави для задоволення зустрічних позовних вимог відсутні, відтак судом надається оцінка відповідному Акту звіряння розрахунків за теплову енергію як доказу на підтвердження обставин наявності заборгованості ТОВ «Фаєплон» за спірним Договором.

Таким чином, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного невиконання відповідачем за первісним позовом зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач за первісним позовом суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача 89 268,78 грн. основного боргу з оплати поставленої за Договором теплової енергії підлягають задоволенню у повному обсязі.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем за первісним позовом виконання зобов`язання щодо оплати спожитої теплової енергії у строк, визначений умовами Договору, позивачем за первісним позовом нараховано та пред`явлено до стягнення пеню в сумі 41 272, 23 грн. за період з 01.11.2019 року по 01.10.2020 року, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 12 374, 58 грн. процентів річних та 8 918,54 грн. втрат від інфляції за період з 01.11.2019 року по 01.10.2020 року, які останній просив стягнути з товариства відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем за первісним позовом не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Суд зазначає, що розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. Відповідно, законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Згідно пункту 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, пунктом 3.3 Договору передбачено, що споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі, обумовленому чинним законодавством України.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі № 908/1501/18, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Таким чином, за висновками суду, оскільки в п. 3.3 Договору не передбачений конкретний розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом і законом також не встановлено розмір пені, позаяк встановлено тільки її граничний розмір, отже сторонами письмово не було досягнуто домовленості щодо забезпечення зобов`язань по Договору неустойкою.

Отже, за висновками суду, положення пункту 3.3 Договору щодо нарахування пені в розмірі, обумовленому чинним законодавством, без визначення чіткого розміру неустойки (пені) із загальним посиланням на приписи законодавства не дають визначення самого розміру пені, а тому підстави для її нарахування за Договором відсутні.

Крім того, згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" під житлово-комунальними послугами розуміється результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (частина 1 статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ).

Індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Згідно з частиною 7 статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Як зазначалось судом раніше, відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Проте дія зазначеної вище норми частини 1 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» як спеціального закону у спірних правовідносинах була зупинена відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 року № 533-IX, який набрав чинності 18.03.2020 року.

Крім того, відповідно до підп. 4 п. 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 року № 530-ІХ, що набрав чинності 17.03.2020 року, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

З урахуванням вищенаведеного в сукупності, оскільки дія Закону України № 530-ІХ від 17.03.2020 року поширюється на договірні відносини між КП «Київтеплоенерго» та ТОВ «Фаєплон» у даній справі, суд доходить висновків, що вимоги КП «Київтеплоенерго» про стягнення пені за несвоєчасне виконання споживачем зобов`язань по оплати спожитої теплової енергії в розмірі 41 272, 23 грн. задоволенню не підлягають.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних втрат судом встановлено, що розмір останніх перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем за первісним позовом періоду нарахування становить 10 478, 38 грн. відсотків річних та 7 855, 04 грн інфляційних втрат, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що первісний позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем за первісним позовом не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню.

Окрім цього, враховуючи те, що позивач за зустрічним позовом не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх зустрічних позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Фаєплон» в задоволенні зустрічного позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в частині первісного позову покладаються судом на відповідача за первісним позовом пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в частині зустрічного позову - на позивача за зустрічним позовом.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги за первісним позовом задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєплон» (87526, м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, буд. 4, код ЄДРПОУ 37880620) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5, код ЄДРПОУ 40538421) 526 112 (п`ятсот двадцять шість тисяч сто дванадцять) грн. 85 коп. основного боргу, 10 478 (десять тисяч чотириста сімдесят вісім) грн. 38 коп. процентів річних, 7855 (сім тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять) грн. 04 коп. втрат від інфляції та судовий збір у розмірі 8166 (вісім тисяч сто шістдесят шість) грн. 69 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовити.

4. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 27 листопада 2023 року.

Суддя А.М. Селівон

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення27.11.2023
Оприлюднено28.11.2023
Номер документу115192970
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг енергоносіїв

Судовий реєстр по справі —910/20810/20

Постанова від 05.03.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Руденко М.А.

Ухвала від 23.01.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Руденко М.А.

Ухвала від 30.11.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Селівон А.М.

Рішення від 27.11.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Селівон А.М.

Ухвала від 20.03.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Селівон А.М.

Ухвала від 02.02.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Селівон А.М.

Ухвала від 28.12.2022

Господарське

Господарський суд міста Києва

Селівон А.М.

Ухвала від 19.01.2022

Господарське

Господарський суд міста Києва

Селівон А.М.

Ухвала від 20.12.2021

Господарське

Господарський суд міста Києва

Селівон А.М.

Постанова від 22.09.2021

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Мартюк А.І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні