Рішення

від 14.11.2023 по справі 911/2202/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2023 р. м. Київ Справа № 911/2202/23

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання Д.С.Бабяка, розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІВЕРСАЛЬНА ПОСТАЧАЛЬНИЦЬКА КОМПАНІЯ», м. Київ

до Російської Федерації в особі посольства Російської Федерації в Україні, м. Москва

про стягнення збитків, завданих збройною агресією

представники:

від позивача М.С.Скрипчук

від відповідача не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІВЕРСАЛЬНА ПОСТАЧАЛЬНИЦЬКА КОМПАНІЯ» б/н від 19.07.2023 року (вх. №1265 від 19.07.2023) (далі позивач) до Російської Федерації в особі посольства Російської Федерації в Україні (далі відповідач) про стягнення збитків, завданих збройною агресією у сумі 17445493,15 грн., з яких 4905329,38 грн. прямих збитків та 12372510,00 грн. упущеної вигоди.

Ухвалою суду від 21.07.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/2202/23 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 19.09.2023 року.

Відповідач, повідомлений про час та місце розгляду справи у судове засідання 19.09.2023 року не з`явився.

Ухвалою суду від 19.09.2023 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №911/2202/23 на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 17.10.2023 року.

До суду від позивача надійшли письмові пояснення б/н від 16.10.2023 року (вх. №19568/23 від 16.10.2023), в яких позивач долучає судову практику у схожих спорах.

Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду даної справи, у судове засідання 17.10.2023 року не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав.

Ухвалою суду від 17.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 14.11.2023 року.

Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду даної справи, у судове засідання 14.11.2023 року не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав.

Представник позивача у судовому засіданні 14.11.2023 року позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Судом враховано, що на офіційній сторінці Господарського суду Київської області розміщено відповідне оголошення веб-порталу «Судова влада України» в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України про час і місце розгляду даної справи.

Також, всі процесуальні документи суду у справі №911/2202/23 оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу "Судова влада України" в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України "Про доступ до судових рішень".

При цьому, суд зазначає, що предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19, від 18 травня 2022 року у справі №760/17232/20, а також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17, провадження №14-167цс20 (пункт 58).

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та №311/498/20.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Згідно ст. 3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Згідно ч. 1 ст. 367 ГПК України, у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Міністерства юстиції України, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також, сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 367 ГПК України, судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Таким чином, з метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи необхідно вручити відповідачу копію позовної заяви та процесуальні документи по даній справі у перекладі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності через Міністерство юстиції України.

Разом з тим, у зв`язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗС РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також, будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.

З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку із припиненням поштового сполучення.

Відтак, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів про відкриття провадження у справі №911/2058/23 дипломатичними каналами, суд дійшов висновку про подальше повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Таким чином, учасники даної справи вважаються належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання та про необхідність вчинення ними дій процесуального характеру.

Відповідачем відзив на позовну заяву не подано, про причини та/або намір вчинити відповідні дії суд не повідомлено.

Згідно ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 14.11.2023 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УНІВЕРСАЛЬНА ПОСТАЧАЛЬНИЦЬКА КОМПАНІЯ» є юридичною особою, резидент України, діє на підставі власного установчого документа, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань 40141175.

Юридичною адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІВЕРСАЛЬНА ПОСТАЧАЛЬНИЦЬКА КОМПАНІЯ» є: м. Київ, вул. Калинова, буд. 8, кв. 128.

Види діяльності за КВЕД: 28.15 Виробництво підшипників, зубчастих передач, елементів механічних передач і приводів (основний); 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, 95.12 Ремонт обладнання зв`язку (інші).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНА ПОСТАЧАЛЬНИЦЬКА КОМПАНІЯ» орендує складські приміщення за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Бузова, вулиця Садова, будинок 1-А на підставі договору оренди нежитлових приміщень від 31.12.2021 року, укладеного між ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНА ПОСТАЧАЛЬНИЦЬКА КОМПАНІЯ» та ОСОБА_1 . За вказаною адресою був розташований офіс ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНА ПОСТАЧАЛЬНИЦЬКА КОМПАНІЯ» та складські приміщення, де розміщувався товар підшипники, ущільнювачі та інші основні засоби, які безпосередньо використовувалися у господарській діяльності позивача.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.22 в Україні введено воєнний стан, який триває на даний час.

Як повідомив позивач, 27.02.2022 року, збройні сили Російської Федерації зайшли на територію Київської області до Бучанського і Києво-Святошинського району з напрямку смт Макарів. За декілька годин почались масовані обстріли. Як зазначає позивач, будинок, в якому було розташоване ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНА ПОСТАЧАЛЬНИЦЬКА КОМПАНІЯ», за адресою: вулиця Садова, 1а у селі Бузова Київської області було зруйновано. Протягом тижнів відбувалися бойові дії на території Київської області, в тому числі й на околицях та території села Бузова. На початку березня 2022 року власники ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНА ПОСТАЧАЛЬНИЦЬКА КОМПАНІЯ» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покинули власне житло та усе майно позивача, яке знаходилось на складі.

Після повернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до будинку після деокупації Київської області, ОСОБА_1 звернулась до органів місцевого самоврядування для фіксації руйнувань, які були завдані їх майну.

20.04.2022 року комісією виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області складено акт обстеження об`єктів, що зазнали руйнувань та пошкоджень внаслідок бойових дій військ Російської Федерації. Згідно вказаного акту, комісією підтверджено ступінь руйнування майна 100%, зроблено висновок, що реконструкції будинок не підлягає.

05.05.2022 року ОСОБА_1 звернулась до ВП №4 Бучанського РУП ГУНП в Київській області із заявою про руйнування військовослужбовцями збройних сил Російської Федерації житлового будинку та гаражу за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до повідомлення про прийняття та реєстрацію повідомлення про кримінальне правопорушення №2210 від 01.09.2022 року, вказану заяву зареєстровано в Журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події відділу поліції №4 Бучанського РУП ГУНП в Київській області за №2318 від 05.05.2022 року. За результатами розгляду, вказане звернення приєднано до матеріалів кримінального провадження, відомості про яке внесено до єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022112200000259 від 05.05.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК України.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 13.04.2022 року Бучанським РУП ГУНП в Київській області зареєстровано кримінальне провадження №42022112200000259 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, згідно якого зазначено, що в період часу з 24.02.2022 року по 01.04.2022 року внаслідок застосування агресії збройних сил російської федерації шляхом обстрілів з різного виду озброєння, авіаційних та ракетних ударів, було пошкоджено інфраструктуру с. Бузова Бучанського району Київської області, в тому числі, руйнування житлових будинків цивільного населення, закладів освіти, охорони здоров`я, комунікаційних мереж тощо, в тому числі, садового буднику позивача.

Згідно довідки КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» №509 від 30.05.2022 року вказано, що за результатами технічної інвентаризації станом на 18.05.2022 встановлено, що загальна площа будинку зменшилась на 95,8 кв.м за рахунок руйнування частини будинку (мансардного поверху) внаслідок пожежі. Загальна площа складає 443,2 кв.м. Житлова площа зменшилась на 29,5 кв.м за рахунок руйнування внаслідок пожежі та складає 115,1 кв.м. Основні конструктивні елементи житлового будинку знаходяться в незадовільному стані, частково або повністю знищені. Залишковий відсоток складає 43%. В цілому домоволодіння складається з наступних будівель та споруд: житлового будинку літ. «А» (частково зруйновано, залишковий відсоток 43%), літньої кухні літ. «Б» (частково зруйновано, залишковий відсоток 86%), теплиці літ. «Д» (дозвільні документи на право виконання будівельних робіт в КП «БТІ КСРРКО» замовником не надавались, частково зруйновано, залишковий відсоток 53%), сараю літ. «Г» (частково зруйновано, залишковий відсоток 89%), погребу літ. «Г1», навісів літ. «В», «Е», огорожі № 1-3, колодязя №4, 5, вимощення 1.

Також, згідно Акту про обстеження садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 складеного на підставі Звіту ТОВ «ЛІГО ЖИТЛО ІНВЕСТ» №ББК-06/22-20-ТО від 06.06.2022 р. за результатами проведеного обстеження, виконаного у період з 01.06.2022 по 06.06.2022 встановлено, що стан об`єкта дослідження аварійний, категорія 4.

Позивач звернувся до кваліфікованих оцінювачів з метою оцінки розміру завданих збитків, а також, упущеної вигоди.

Згідно Звіту про оцінку від 26.04.2023, виконаного ТОВ «ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА МАЙНОВИХ ПРАВ», що діє на підставі Сертифікату суб`єкта оціночної діяльності №494/21, який видано Фондом державного майна України 25.06.2021 року, та на підставі Договору на виконання робіт з незалежної оцінки №1-06.04.2023 від 06.04.2023 року, розмір збитку становить 4868428,71 грн.

Крім того, позивач зазначає, що збройними силами Російської Федерації було також знищено й інші основні засоби підприємства, а саме, ноутбук Lenovo IdeaPad 330S-151KB (81F500RSRA) вартістю 15577,50 грн. (в т.ч. ПДВ), який було придбано позивачем у ТОВ «РОЗЕТКА.УА»; зовнішній жорсткий диск Silicon Power Diamond D05 1TB вартістю 1411,67 грн.; багатофункціональний пристрій Epson L3150 WiFi вартістю 4912,50 грн.; ноутбук Lenovo IdeaPad 5 (81YH00NSRA) вартістю 14999,00 грн. Таким чином, вартість усього майна, яке було знищено внаслідок збройної агресії Російської Федерації складає 4905329,38 грн. Факт придбання зазначеного майна підтверджуються первинними актами введення в експлуатацію, податковими накладними, банківськими виписками, що підтверджують придбання такого майна.

Позивач також зазначає, що додатково йому завдано збитків у формі упущеної вигоди, що складає 12372510,00 грн. та підтверджується звітом ТОВ «ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА МАЙНОВИХ ПРАВ», що діє на підставі Сертифікату суб`єкта оціночної діяльності №494/21, який видано Фондом державного майна України 25.06.2021 року, та на підставі Договору на виконання робіт з незалежної оцінки №1-06.04.2023 від 06.04.2023 року.

Враховуючи викладене, позивач зазначає, що загальна сума завданої йому шкоди у вигляді реальних збитків складає 17277839,38 грн. Тому, позивач звернувся до суду з даним позовом до Російської Федерації посилаючись на норми міжнародного і національного законодавства України, на підставі яких просить стягнути з відповідача завдану його протиправними діями шкоду у розмірі 17277839,38 грн., що складається з прямих збитків у розмірі 4905329,38 грн. та непрямих (упущена вигода) у розмірі 12372510,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 7 ГПК України визначено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Судочинство в господарських судах здійснюється, зокрема, відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч.ч.1-3 ст.3 ГПК України ).

Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Із змісту позовної заяви вбачається, що ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНА ПОСТАЧАЛЬНИЦЬКА КОМПАНІЯ» відповідачем визначено Російську Федерацію.

Згідно до ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Відповідно до ч. 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас, як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст.11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст.12) передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак, ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14.03.2013 у справі «Олєйніков проти Росії» Європейський суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні п.1 ст.6 Конвенції (п.68, п. 31).

Отже, особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівними має влади і юрисдикції». Однак, необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни.

Водночас, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому, відповідними нормативно-правовими актами з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року продовжено строком на 90 діб.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Крім того, постановою Верховної Ради України від 14.04.2022 №2188-IX схвалено заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», якою визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

У ч. 1 ст.2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» зазначено, що Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.

Відповідно до ст. 2 Конституції України, зокрема, суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Отже, перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

У п.4 ч.1 ст.2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени ООН утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ч.1 ст.1 Статуту ООН, остання переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживає ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводить мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» (англ. «tort exсeption»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у спорі, який розглядається суд урахував таке: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої юридичній особі, внаслідок знищення майна останньої; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні, у тому числі юридичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).

Отже, Російська Федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії, у тому числі юридичній особі, яка здійснює свої господарську діяльність на території України.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету викладена у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, від 22.06.2022 у справі №311/498/20, від 12.10.2022 у справі №463/14365/21, Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22.

Також, судом береться до уваги правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії Російської Федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Отже, у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у резидента України, навіть з іноземною країною, зокрема й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно до ч.ч.1-3 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Стаття 1166 ЦК України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди так званої «деліктної шкоди». Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).

Загальне правило вказаної статті встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.

Умовами застосування цієї норми є завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.2 ст.74 ГПК України).

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.2 ст. 86 ГПК України).

При цьому, ч.3 ст.75 ГПК України визначено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Судом встановлено, що 27.02.2022 року, збройні сили Російської Федерації зайшли на територію Київської області до Бучанського і Києво-Святошинського району з напрямку смт Макарів. За декілька годин почались масовані обстріли, бомбардування. Будинок, в якому було розташоване ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНА ПОСТАЧАЛЬНИЦЬКА КОМПАНІЯ», за адресою: вулиця Садова, 1-А у селі Бузова Київської області було зруйновано.

20.04.2022 року комісією виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області складено акт обстеження об`єктів, що зазнали руйнувань та пошкоджень внаслідок бойових дій військ Російської Федерації. Згідно вказано акту комісією підтверджено ступінь руйнування майна 100%, зроблено висновок, що реконструкції будинок не підлягає.

Згідно довідки КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» №509 від 30.05.2022 року вказано, що за результатами технічної інвентаризації станом на 18.05.2022 встановлено, що загальна площа будинку зменшилась на 95,8 кв.м за рахунок руйнування частини будинку (мансардного поверху) внаслідок пожежі. Загальна площа складає 443,2 кв.м. Житлова площа зменшилась на 29,5 кв.м за рахунок руйнування внаслідок пожежі та складає 115,1 кв.м. Основні конструктивні елементи житлового будинку знаходяться в незадовільному стані, частково або повністю знищені. Залишковий відсоток складає 43%.

Також, згідно Акту про обстеження садового будинку за адресою: Київська область, Бучанський район, село Бузова, вулиця Садова, 1-А, складеного на підставі Звіту ТОВ «ЛІГО ЖИТЛО ІНВЕСТ» №ББК-06/22-20-ТО від 06.06.2022 р. за результатами проведеного обстеження, виконаного у період з 01.06.2022 по 06.06.2022, встановлено, що стан об`єкта дослідження аварійний, категорія 4.

Позивач 05.05.2022 року звернувся до ВП №4 Бучанського РУП ГУНП в Київській області із заявою про руйнування військовослужбовцями збройних сил Російської Федерації житлового будинку та гаражу за адресою: Київська область, село Бузова, вулиця Садова, 1А.

Відповідно до повідомлення про прийняття та реєстрацію повідомлення про кримінальне правопорушення №2210 від 01.09.2022 року, вказану заяву зареєстровано в Журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події відділу поліції №4 Бучанського РУП ГУНП в Київській області за № 2318 від 05.05.2022 року. За результатами розгляду, вказане звернення приєднано до матеріалів кримінального провадження, відомості про яке внесено до єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022112200000259 від 05.05.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК України.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 13.04.2022 року Бучанським РУП ГУНП в Київській області зареєстровано кримінальне провадження №42022112200000259 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, згідно якого зазначено, що в період часу з 24.02.2022 року по 01.04.2022 року внаслідок застосування агресії збройних сил Російської Федерації шляхом обстрілів з різного виду озброєння, авіаційних та ракетних ударів, було пошкоджено інфраструктуру с. Бузова Бучанського району Київської області, в тому числі, руйнування житлових будинків цивільного населення, закладів освіти, охорони здоров`я, комунікаційних мереж тощо, в тому числі, садового буднику позивача.

В силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

Відповідно до ч. 3 ст. 85 ГПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні ч. 3 ст. 85 ГПК України, є загальновідомим фактом, який не потребує встановлення в судовому порядку та закріплений державою на законодавчому рівні.

Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.04.2021 у справі №648/2035/17 та у постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.

Також, обов`язковою умовою покладення на відповідача відповідальності за заподіяння збитків має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто, наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшенням майнових прав іншої.

За результатами дослідження наявних у матеріалах справи доказів, судом встановлено, що саме внаслідок військових дій військовослужбовцями Російської Федерації у с. Бузрва в період з 24.02.2022 по 01.04.2022 орендовані позивачем приміщення та майно позивача зазнали пошкоджень.

Наведене підтверджується, зокрема, витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно якого, за фактом знищення майна позивача військовими Російської Федерації відкрито кримінальне провадження №42022112200000259.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК, України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17 та від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Таким чином, позивачем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами, в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України, факт заподіяння збитків (шкоди) діями відповідача, причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою майну позивача шкодою.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності позивача на майно (товар), яке було знищене під час проведення бойових дій та тимчасової окупації і знаходилось в орендованому приміщенні за адресою: вулиця Садова,1-А у селі Бузова Київської області, підтверджується сукупністю доказів, наявних в матеріалах справи.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За таких умов, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує його право власності і у зв`язку із цим породжує право останнього на відшкодування заподіяної йому відповідачем шкоди.

Cуд враховує, що захист права власності гарантується статтею 1 Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.

Крім того, згідно п.п. 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Таким чином, відповідно до наведених положень цивільного законодавства та Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

Щодо розміру заявлених позивачем збитків, суд зазначає наступне.

Як зазначалося вище, статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Суд враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326, Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Відповідно до пп. 18 п. 2 Порядку, визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326), оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Відповідно до пп. 18 і 19 п. 2 Порядку, визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №326 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2022 року № 951) Міністерством економіки України та Фондом державного майна України спільним наказом від 18.10.2022 № 3904/1223, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 грудня 2022 р. за №1522/38858, затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також, упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Позивачем до матеріалів справи надано Звіт про оцінку від 26.04.2023, виконаний ТОВ «ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА МАЙНОВИХ ПРАВ», що діє на підставі Сертифікату суб`єкта оціночної діяльності №494/21, який видано Фондом державного майна України 25.06.2021 року, та на підставі Договору на виконання робіт з незалежної оцінки №1-06.04.2023 від 06.04.2023 року, згідно якого розмір прямих збитків становить 4868428,71 грн.

Звіт про оцінку, розмір завданої шкоди відповідачем під сумнів, у належний спосіб, поставлено не було, заперечень та міркувань з цього приводу не висловлено.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Наданий позивачем Звіт про оцінку від 26.04.2023 виконаний ТОВ «ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА МАЙНОВИХ ПРАВ», що діє на підставі Сертифікату суб`єкта оціночної діяльності №494/21, який видано Фондом державного майна України 25.06.2021 року суд приймає у якості належного та допустимого доказу, що підтверджує спричинення позивачу збитків у сумі 4868428,71 грн.

Крім того, позивач зазначає, що збройними силами Російської Федерації було також знищено й інші основні засоби підприємства, а саме, ноутбук Lenovo IdeaPad 330S-151KB (81F500RSRA) вартістю 15577,50 грн. (в т.ч. ПДВ), який було придбано позивачем у ТОВ «РОЗЕТКА.УА»; зовнішній жорсткий диск Silicon Power Diamond D05 1TB вартістю 1411,67 грн.; багатофункціональний пристрій Epson L3150 WiFi вартістю 4912,50 грн.; ноутбук Lenovo IdeaPad 5 (81YH00NSRA) вартістю 14999,00 грн. Таким чином, вартість усього майна, яке було знищено внаслідок збройної агресії Російської Федерації складає 4905329,38 грн. Факт придбання зазначеного майна підтверджуються первинними актами введення в експлуатацію, податковими накладними, банківськими виписками, що підтверджують придбання такого майна.

Таким чином, загальний розмір збитків, завданих позивачу внаслідок російської збройної агресії на території України, складає 4905329,38 грн. без ПДВ.

Враховуючи викладене, а також, встановлення судом факту завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії відповідача, заявлені вимоги про стягнення збитків у розмірі 4905329,38 грн. є обґрунтованими, підтвердженими документально, а тому, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо матеріальної шкоди у вигляді неодержаного прибутку (упущеної вигоди) суд зазначає наступне.

Позивач зазначає, що додатково йому завдано збитків у формі упущеної вигоди, що складає 12372510,00 грн., що підтверджується звітом ТОВ «ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА МАЙНОВИХ ПРАВ», що діє на підставі Сертифікату суб`єкта оціночної діяльності № 494/21, який видано Фондом державного майна України 25.06.2021 року, та на підставі Договору на виконання робіт з незалежної оцінки №1-06.04.2023 від 06.04.2023 року.

Відповідно до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Пунктом 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори: наявність реальних збитків; вина заподіювача збитків; причинний зв`язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.

Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 ГК України.

Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 ГК України).

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

При цьому неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а могли б бути ним реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.

Натомість наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його стягнення.

У цих висновках суд звертається до сталої правової позиції в питанні критеріїв упущеної вигоди, що неодноразово та послідовно викладалась Верховним Судом, зокрема в постановах: від 13.12.2018 у справі №923/700/17, від 11.11.2019 у справі №904/7601/17, від 12.11.2019 у справі №910/9278/18, від 12.08.2020 у справі №910/15883/14, від 27.08.2019 у справі №910/9095/18, від 26.02.2020 у справі №914/263/19.

Суд звертає увагу, що вимоги про відшкодування упущеної вигоди не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та базуватися на прогнозах, а повинні мати чітке документальне обґрунтування. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення.

Позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 18.05.2016 у справі №6-237цс16, Верховним Судом у постанові від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц).

Отже, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц).

Судом встановлено, що позивачем не доведено, в першу чергу, наявності збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки, не надано доказів, які б беззаперечно вказували на те, що дохід міг би бути отриманий останнім у випадку реалізації ним продукції.

Вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди, які базуються на звіті ТОВ «ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА МАЙНОВИХ ПРАВ», що діє на підставі Сертифікату суб`єкта оціночної діяльності №494/21, який видано Фондом державного майна України 25.06.2021 року, побудовані на можливих очікуваннях підприємства позивача щодо отримання певного доходу та не підтверджені належними і допустимими доказами, які б свідчили про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати позивач. Суд зауважує, що вказаний звіт ТОВ «ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА МАЙНОВИХ ПРАВ» складений позивачем одноособово і зазначені в ньому показники будь-яким доказами не підтверджені. При цьому, за основу, під час підготовки вказано звіту, оцінювачем взято лише фінансову звітність мікропідприємства за 2020 та 2021 р.р.

На думку суду, позивач не довів належними та допустимим доказами, що упущена вигода, котру він намагається стягнути з відповідача, не є абстрактною, і лише неправомірні дії відповідача є єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати цю вигоду у зазначеному розмірі.

Посилання позивача на те, що складське приміщення, в якому зберігався товар, було зруйновано внаслідок ракетного обстрілу не усуває необхідності доведення позивачем, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, а також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи.

Таким чином, позивач не обґрунтував поданням належних та допустимих доказів можливості отримання ним прибутку в розмірі 12372510,00 грн. за відсутності військової агресії РФ.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових та фактичних підстав для покладання на відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в заявленому розмірі 12372510,00 грн.

Надаючи оцінку визначення позивачем територіальної підсудності вказаної справи, судом було враховано наступне.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статтей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Згідно п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Зазначене щодо способів захисту порушених прав передбачає і ч. 2 ст. 20 ГК України.

Статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Відповідно до ч. 8 ст. 29 ГПК України, позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Оскільки, місцем заподіяння шкоди майну позивача у даній справі є: Київська область, Бучанський район, село Бузова, вулиця Садова, 1-А, суд дійшов висновку, що позивачем дотримано правила підсудності, а тому, позивач правомірно звернувся із відповідним позовом до Господарського суду Київської області.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід Державного бюджету України.

За таких обставин, з Російської Федерації в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у сумі 73579,94 грн.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІВЕРСАЛЬНА ПОСТАЧАЛЬНИЦЬКА КОМПАНІЯ» до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про стягнення заборгованості задовольнити частково.

2. Стягнути з Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні (03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІВЕРСАЛЬНА ПОСТАЧАЛЬНИЦЬКА КОМПАНІЯ» (03190, м. Київ, вул. Калинова, буд. 8, кв. 128, код ЄДРПОУ 40141175) 4905329 (чотири мільйони дев`ятсот п`ять тисяч триста двадцять дев`ять) грн. 38 коп. збитків, завданих збройною агресією.

3. Стягнути з держави Російська Федерація на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 73579 (сімдесят три тисячі п`ятсот сімдесят дев`ять) грн. 94 коп.

4. В частині позовних вимог у сумі 12372510,00 грн. відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 27.11.2023 року.

Суддя Д.Г. Заєць