Постанова

від 07.11.2023 по справі 910/13786/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 910/13786/16 (910/10994/22)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О.В. - головуючого, Пєскова В.Г., Погребняка В.Я.,

за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гросер" в особі ліквідатора Кравченка Р.М.

на постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Б.М. Поляков, судді: Б.В. Отрюх, О.М. Остапенко) від 01.08.2023

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гросер"

до Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк"

за участі ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Алді Естейт"

про визнання правочинів недійсними

в межах справи № 910/13786/16

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДЗЕРНОПРОМ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гросер"

про визнання банкрутом.

Учасники справи:

представник позивача - Біленький М.В., адвокат, Кравченко Р.М., ліквідатор ТОВ "Гросер",

представник відповідача - Драненко Я.В., в порядку самопредставництва,

представник учасника (ОСОБА_1) - Горда Ю.І., адвокат,

представник учасника (ТОВ "Алді Естейт") - не з`явився.

1. Короткий зміст вимог

1.1. 16.08.2016 Господарський суд міста Києва ухвалив: порушити за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДЗЕРНОПРОМ" провадження у справі про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гросер" (далі - Боржник) за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", визнати вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДЗЕРНОПРОМ" до Боржника в сумі 990 668 грн 20 коп., ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном Боржника та призначити розпорядником майна Боржника арбітражного керуючого Гулу Я.О. тощо.

17.10.2019 Господарський суд міста Києва постановив: визнати Боржника банкрутом, відкрити ліквідаційну процедуру та призначити ліквідатором Боржника - арбітражного керуючого Радіона Миколайовича тощо.

1.2. 13.10.2022 ліквідатор Боржника - арбітражний керуючий Кравченко Р.М. (далі - Позивач) подав позов про визнання недійсними:

- правочину (господарської угоди), а саме іпотечного договору від 25.12.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В, за реєстровим № 13045, укладеного між Боржником та Акціонерним товариством "УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" (далі - Відповідач);

- правочину (господарську угоду), а саме іпотечного договору від 31.07.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В, за реєстровим № 4047, укладеного між Боржником та Відповідачем;

- окремої частини правочину (господарської угоди), а саме листа Боржника від 22.05.2015 вих. №22-05/15 (далі - Договори).

1.3. Позов обґрунтований фраудаторним характером оспорюваних правочинів, оскільки вони вчинені умисно для створення приводів та підстав для виведення з власності Боржника ліквідних активів та зосередження їх в володінні третіх осіб з огляду на те, що ці правочини не мають комерційного прибутку для Боржника ні від банку (Відповідача), ні від юридичних осіб, зобов`язання яких забезпечували оскаржувані договори, тобто є безоплатними правочинами (безвідплатними договорами за своєю суттю), адже на їх виконання одна сторона може отримати у власність майно/актив, не надаючи нічого рівноцінного/еквівалентного іншій стороні (відсутній цивільний оборот товарів/робіт/послуг). Ліквідатор Боржника також зазначив, що наслідками укладення оспорюваних правочинів іпотеки стала втрата основних ліквідних активів Боржника.

1.4. 04.01.2023 представник ОСОБА_1 (кінцевого набувача частини майна, переданого в іпотеку за оспорюваними договорами, далі - Третя особа-1), заперечивши позовні вимоги, зазначив, що Позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки не заявив у цій справі вимог до ОСОБА_1 , як до власника відповідних об`єктів майна, вимог його про витребування, тоді як рішення у цій справі про недійсність Договорів впливає на права та інтереси ОСОБА_1 . Також Третя особа-1 заявила про застосування позовної давності - наслідків спливу цього строку за вимогами щодо договору іпотеки від 25.12.2013.

1.5. 14.03.2023 Відповідач подав заяву та пояснення, у яких, заперечивши аргументи позовних вимог, зазначив, що питання дійсності оспорюваних правочинів розглядалися в інших справах за участі Боржника, а також заявив про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про недійсність договору від 25.12.2013, наголосивши, що лист Боржника від 22.05.2015 вих. №22-05/15 по суті не є правочином.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2.1. 30.03.2023 Господарський суд міста Києва вирішив позов задовольнити та визнати Договори недійсними.

2.2. Судове рішення мотивоване наявністю підстав для недійсності оспорюваних Договорів, оскільки оскаржувані правочини не відповідають критеріям розумності, добросовісності, справедливості, мали на меті зменшення розміру активів Боржника, з метою уникнення звернення стягнення на ці активи кредиторами в рахунок погашення боргів. Суд відхилив вимоги Відповідача та Третьої особи-1 про застосування позовної давності, оскільки Позивач зазначив строк, у який він дізнався (міг дізнатися) про оспорювані правочини - жовтень 2022 року (під час ознайомлення з матеріалами справи № 910/13786/16 (910/26420/15)), а також враховуючи, що ліквідатор Боржника у своїх проміжних звітах зазначив, що документи Боржника його колишній керівник не передавав, а інформацію про господарську діяльність до порушення провадження у справі про банкрутство (в тому числі документи) він зміг отримати з матеріалів справи № 910/13786/16 (910/26420/15). Також суд врахував, що саме арбітражний керуючий Кравченко Р.М. ініціював направлення матеріалів зазначеної справи до суду, в якому розглядається справа про банкрутство Боржника та здійснив ознайомлення з ними після прийняття їх до розгляду судом, тоді як Відповідач та третя особа - ОСОБА_1 , не змогли навести докази на спростування позиції ліквідатора Боржника.

Суд також виходив з положень пункту 1-2 розділу 1 "Прикінцеві та Перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) щодо права суду продовжити за клопотанням комітету кредиторів, кредитора, арбітражного керуючого чи з власної ініціативи строки звернення у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником.

Суд відхилив, як хибні, аргументи Відповідача про розгляд та вирішення в інших справах питання дійсності оспорюваних правочинів з огляду на відмінність предмета і підстав позову у цій справі та у справах № 910/26429/15, № 905/2353/16.

3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

3.1. 01.08.2023 Північний апеляційний господарський суд постановив: скасувати за скаргами ОСОБА_1 та Відповідача рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними оспорюваних правочинів відмовити.

3.2. Судове рішення мотивоване відсутністю підстав для визнання недійсними оспорюваних правочинів з підстав, на які послався Позивач, за приписами статті 42 КУзПБ, що не підлягають застосуванню у даних правовідносинах за темпоральним критерієм, оскільки на момент вчинення Боржником відповідних правочинів згаданий Кодекс ще не був введений в дію, і спеціальні приписи законодавства про банкрутство застосовуються у разі відкриття провадження у справі про банкрутство, тоді як оспорювані правочини вчинені до відкриття провадження у цій справі про банкрутство. Також суд вказав про незастосування до спірних правовідносин приписів статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка передбачає можливість оспорення правочинів боржника, які вчинені протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, тоді як оспорювані договори укладені 25.12.2013, 31.07.2014, тобто більш ніж за два з половиною роки до відкриття провадження у цій справі та, відповідно, до дати введення в дію КУзПБ. Крім цього апеляційний суд вказав на відсутність будь-яких юридичних підстав для визнання оспорюваних правочинів фраудаторними, оскільки відсутні докази, що оспорювані правочини вчинено Боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед іншими кредиторами та з наміром приховання (виведення) своїх активів, Позивач не довів того факту, що укладення договору іпотеки призвело до неплатоспроможності Боржника. При цьому апеляційний суд врахував наявність у Боржника як господарського товариства статусу юридичної особи, що дозволяло йому діяти як самостійному суб`єкту права, що на власний ризик укладає договори з іншими суб`єктами підприємницької діяльності, тоді як ліквідатор Боржника не навів доказів того, що при укладенні оспорюваних правочинів Боржник діяв не як суб`єкт господарської діяльності, який наділений правом на укладення правочинів у своїй господарській діяльності, що є обов`язковою умовою для визнання договору недійсним, а з метою спричинення шкоди кредиторам, шляхом зменшення своїх активів. Відсутність підстав для застосування позовної давності мотивована відсутністю підстав для визнання недійсними оспорюваних правочинів, та, відповідно, порушеного права у спірних правовідносинах.

4. Встановлені судами обставини

4.1. 25.12.2013 між Боржником та Відповідачем укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В, за реєстровим №13045.

Відповідно до іпотечного договору Боржник є майновим поручителем:

- Товариства з обмеженою відповідальністю "НВК НРУПП" за кредитним договором № LV/U/04-0253 від 25.12.2013, укладеного між ТОВ "НВК НРУПП" та Відповідачем,

- Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОБРОДІЯ ФУДЗ" за кредитним договором № LV/U/04-0254 від 25.12.2013, укладеного між ТОВ "ДОБРОДІЯ ФУДЗ" та Відповідачем,

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Авточист плюс" за кредитним договором № LV/U/04-0255 від 25.12.2013, укладеного між ТОВ "Авточист плюс" та Відповідачем.

4.2. Відповідно до пункту 1.2 іпотечного договору в забезпечення виконання зобов`язань, вказаних в пункті 1.1 цього договору, Боржник на умовах, передбачених цим договором, передав в іпотеку:

- нежитлове приміщення, виробничо-складську будівлю з вбудованими офісними приміщеннями літ. Б, загальною площею 1665,8 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бориспіль, вулиця Броварська, будинок №11;

- ДОК ДБХ літ. В, загальною площею 220,8 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бориспіль, вулиця Броварська будинок № 11 (колишня вулиця Броварська, 7);

- земельну ділянку, на якій знаходяться нежитлові приміщення, вказані у 1.2.2 іпотечного договору, площею 0,8013 га (кадастровий номер ділянки 3210500000:06:006:0016), що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бориспіль, вулиця Броварська будинок № 11 .

Відповідно до пункту 6.1 іпотечного договору іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або часткового невиконання іпотекодавцем умов договору та/або умов кредитного договору.

Згідно з пунктом 6.2 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація на розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або в позасудовому порядку.

Пунктом 6.3.2 іпотечного договору передбачено, що якщо іпотекодержатель приймає рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, то задовольнити свої вимоги він може на свій розсуд одним із наступних способів, зокрема: іпотекодержатель набуває права від свого імені продавати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених в Законі України "Про іпотеку".

4.3. 03.06.2014 між Боржник та Відповідач уклали договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору, посвідченого Морозовою С.В, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 25.12.2013, за реєстровим номером 13045, відповідно до якого внесено зміни до вищезазначеного іпотечного договору, а саме виключивши з договору Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОБРОДІЯ ФУДЗ".

4.4. 24.12.2014 між Боржником та Відповідачем укладено договір про внесення змін № 2 до іпотечного договору, посвідченого Морозовою С.В, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 25.12.2013, за реєстровим номером 13045, який вніс зміни до вищезазначеного іпотечного договору, а саме вказавши строк погашення заборгованості до 24.12.2015 за кредитними договорами № LV/U/04-0253 від 25.12.2013 та № LV/U/04-0255 від 25.12.2013.

4.5. Відповідно до іпотечного договору від 31.07.2014, укладеного між Боржником (Іпотекодавець) та Відповідачем (Іпотекодержатель), посвідченого Морозовою С.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим номером 4047, Боржник виступав майновим поручителем ТОВ "Продзернопром" за кредитним договором № LV/U/04-0281 від 22.07.2014, укладеного між ТОВ "Продзернопром" та Відповідачем.

4.6. У зв`язку із складним фінансовим становищем Товариство з обмеженою відповідальністю "Авточист плюс", як і Товариство з обмеженою відповідальністю "НВК ГРУПП" належним чином зобов`язання за кредитними договорами № LV/U/04-0253 та № LV/U/04-0255 від 25.12.2013 не виконали, чим порушили умови відповідних кредитних договорів.

4.7. У зв`язку з цим Відповідач звернувся до ТОВ "Продзернопром" та ТОВ "Авточист плюс" з вимогами про погашення заборгованості № 363 від 02.04.2015 та № 365 від 02.04.2015, в яких зазначено, що у зв`язку з несвоєчасним погашенням відсотків та кредиту наявна прострочена заборгованість, у зв`язку з чим відповідно до пункту 2.16 кредитних договорів банк має право достроково вимагати погашення наданого позичальнику кредиту. Вимагав впродовж 10 днів з моменту направлення вимог сплатити банку заборгованість.

4.8. Відповідач також звернувся до Банкрута з вимогою про погашення заборгованості № 540 від 28.04.2015, в якій на підставі статей 35, 38 Закону України "Про іпотеку" вимагав впродовж 30 днів з моменту отримання цієї вимоги сплатити Відповідачу 1 115 970 грн 46 коп. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № LV/U/04-0253 та 879 755 грн 25 коп. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № LV/U/04-0255 від 25.12.2013. Відповідач також повідомив, що у випадку, якщо заборгованість за кредитним договором не буде погашена протягом 30 днів Відповідач задовольнить свої вимоги за рахунок предмета іпотеки шляхом його продажу третім особам за ціною, визначеною експертним шляхом. Дана вимога отримана Боржником 13.05.2015.

4.9. У відповідь ТОВ "НВК ГРУПП" та ТОВ "Авточист плюс" повідомили про те, що у зв`язку із складним фінансовим становищем не мають можливості виконати свої зобов`язання по кредитним договорам та зазначили, що не заперечують проти проведення відповідної процедури відповідно до вимог чинного законодавства та умов іпотечного договору.

4.10. Боржник листом вих. №22-05/15 від 22.05.2015 надав відповідь на вимогу про погашення заборгованості Відповідачу, в якій зазначив, що не має можливості виконати свої зобов`язання за укладеними іпотечними договорами та повідомив, що у разі невиконання своїх зобов`язань за іпотечним договором, Боржник не заперечує проти проведення відповідної процедури згідно з вимогами чинного законодавства України та умов іпотечного договору.

4.11. 03.09.2015 між Відповідачем (іпотекодержатель за іпотечним договором, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Джи Ес Груп" (покупець) укладено:

- договір купівлі продажу від 03.09.2015, посвідчений Морозовою С.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 4535, відповідно до умов якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає нежитлове приміщення, виробничо-складську будівлю з вбудованими офісними приміщеннями (літ. Б), загальною площею 1665,8 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бориспіль, вулиця Броварська, будинок №11;

- договір купівлі продажу від 03.09.2015, посвідчений Морозовою С.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим номером 4538, відповідно до умов якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає ДОК ДБХ (літ. В), загальною площею 220,8 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бориспіль, вулиця Броварська будинок № 11;

- договір купівлі продажу від 03.09.2015, посвідчений Морозовою С.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 4538, відповідно до умов якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає земельну ділянку, розміром 0,8013 га, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка знаходиться за адресою: Київська область, місто Бориспіль, вулиця Броварська будинок № 11, кадастровий номер ділянки 3210500000:06:006:0016.

4.12. Відповідач у поясненнях зазначає, що у справі № 905/2353/16 предметом і підставою позову Боржника до Відповідача, ТОВ "Юридична фірма "Аккорд", третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ТОВ "НВК ГРУПП", ТОВ "Авточист-Плюс", ТОВ "Продзернопром"; третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ "Джи ЕС Груп", було стягнення коштів, зокрема 2 644 129 грн 05 коп.

4.13. Провадження у справі № 910/26429/15, на яку посилається Відповідач, відкрито за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕО-ЛАБ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛДЦ "АДОНІС-ПЛЮС" про стягнення коштів у сумі 193 912 грн 41 коп.

4.14. Позивач (ліквідатор Боржника - арбітражний керуючий Кравченко Р.М.) зазначив строк, у який він дізнався (міг дізнатися) про оспорювані Договори - жовтень 2022 року - під час ознайомлення з матеріалами справи № 910/13786/16 (910/26420/15).

4.15. Ліквідатор Боржника у проміжних звітах зазначає, що документи Боржника його колишній керівник не передавав, інформацію про господарську діяльність Товариства до порушення провадження у справі про банкрутство (в тому числі документи) він зміг отримати з матеріалів справи № 910/13786/16 (910/26420/15).

Арбітражний керуючий Кравченко Р.М. ініціював направлення матеріалів зазначеної справи до суду, в якому розглядається справа про банкрутство Боржника та здійснив ознайомлення з ними після прийняття їх до розгляду Господарським судом міста Києва.

5. Короткий зміст вимог касаційної скарги

5.1. 08.09.2023 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 залишити в силі.

6. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6.1. Згідно з аргументами Позивача в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судового рішення апеляційного суду у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки апеляційний суд порушив норми пункту шостого частини першої статті 3, частин другої, третьої статті 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не врахувавши висновки щодо застосування цих норм, що викладені в постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 0 4/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)); а саме щодо такої підстави для недійсності правочину боржника, вчиненого у "підозрілий період", як взяття боржником за оспорюваним правочином зобов`язань, внаслідок яких він став неплатоспроможним, а виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим, оскільки апеляційний суд не надав оцінки тому, що в момент вчинення оспорюваних правочинів у Боржника були невиконані зобов`язання перед ініціюючим ТОВ "ПРОДЗЕРНОПРОМ" на суму 976 888 грн 20 коп. та кредитором ОСОБА_2 на суму 963 800 грн 00 коп., яка стягувалась в порядку примусового виконання виконавчого напису нотаріуса відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" в межах виконавчого провадження № 48194945, про що зазначено також в ухвалі у справі про банкрутство від 29.11.2018.

6.2. Згідно з аргументами Позивача в касаційній скарзі, з посиланням положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про незастосування у спірних правовідносин норм КУзПБ та приписів статті 20 Закону про банкрутство, не врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження 14-260цс19) щодо права позивача звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства тощо та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою у спірних правовідносинах є саме стаття 42 КУзПБ та стаття 20 Закону про банкрутство.

6.3. Скаржник також вказав на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду в постанові від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20), оскільки апеляційний суд у цій справі не дослідив питання, чи вдався Боржник, укладаючи спірний правочин, до використання належного йому суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредитору, оскільки це питання характеризує ознаку фраудаторності правочину та має бути проаналізоване судом з викладенням відповідних мотивів у рішенні, чого не було зроблено судами, також не взято до уваги висновки Верховного Суду при застосуванні норм матеріального права у подібних правовідносинах, тоді як очевидним є, що умови оспорюваних Договорів створювали і створили для Боржника невідворотні наслідки у вигляді вибуття усіх основних активів (фактично - майнового комплексу) та мали і мають для нього фінансові/майнові наслідки, тому зменшення активів Боржника є очевидним.

7. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7.1. Згідно з аргументами ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу він заперечує аргументи в касаційній скарзі та загалом погоджується з оскаржуваною постановою апеляційного суду та мотивами в ній, зазначаючи при цьому:

- про заборону суперечливої поведінки, тоді як Позивач, оскаржуючи в іншій справі № 910/13786/16 (910/26420/15) право власності ОСОБА_1 на майно, придбане за договорами купівлі-продажу, що укладені на підставі оспорюваних договорів іпотеки, визнавав їх дійсність;

- про неефективно обраний у цій справі спосіб захисту порушеного права, оскільки замість заперечення дійсності оспорюваних договорів Позивач мав би витребувати на користь Боржника відповідне майно, а недійсність оспорюваних правочинів не призведе до відновлення права Боржника на відповідне майно, висновки про що сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21.07.2019 у справі № 911/3681/17;

- про відсутність підстав визнавати оспорювані правочини фраудаторними та фіктивними, оскільки визначені для цього Позивачем підстави (усунення негативних наслідків роботи колишнього керівництва Боржника) не узгоджуються із багатоступеневим тестом фраудаторності, що визначений в постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), оскільки оспорювані правочини вчинені поза розумною межою - підозрілого періоду, банк не був пов`язаною особою Боржника, факт заниження ціни продажу іпотечного майна спростований в іншій справі, банк та ОСОБА_1 не були кінцевими бенефіціарами фраудаторності договору іпотеки.

7.2. Згідно з аргументами ліквідатора Боржника - арбітражного керуючого Кравченка Р.М., у відзиві на касаційну скаргу він погоджується з аргументами в касаційній скарзі з підстав, викладених в скарзі, зазначаючи також, що на момент укладення оспорюваних правочинів Боржник мав заборгованість в сумі 325 770 грн 00 коп. щонайменше перед двома кредиторами - фізичними особами за договорами поворотної фінансової допомоги, а станом на 01.01.2014 кредиторська заборгованість Боржника становила 3 175,0 тис. гривень.

8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо правочину, вчиненого боржником з наміром завдати шкоди

8.1. Предметом спору у цій справі стали вчинені Боржником оспорювані правочини іпотеки з підстав передачі в іпотеку Відповідачу власних об`єктів нерухомості на забезпечення виконання кредитних зобов`язань третіх осіб перед банком (Відповідачем), однак без комерційного прибутку для Боржника. За цих же підстав предметом спору також є визначена Позивачем як окрема частина правочину (господарської угоди), відповідь Боржника на вимогу Відповідача, оформлена листом від 22.05.2015 вих. №22-05/15, в якому Боржник зазначив, що не має можливості виконати свої зобов`язання за укладеними іпотечними договорами та повідомив, що у разі невиконання своїх зобов`язань за іпотечним договором, Боржник не заперечує проти проведення відповідної процедури згідно з вимогами чинного законодавства України та умов іпотечного договору (пункти 1.2, 1.3, 4.10).

У зв`язку з цим Суд звертається до правового регулювання та правил недійсності правочинів боржника у межах справи про банкрутство.

8.2. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011(913/45/20).

8.3. Правила та підстави недійсності правочинів регламентовані положеннями ЦК України та Господарського кодексу України (далі - ГК України). Зокрема, статтею 215 ЦК України встановлені загальні вимоги щодо недійсності правочину, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

8.4. Крім наведених в статті 215 ЦК України загальних вимог щодо недійсності правочину, спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов`язань, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов`язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними (частина третя статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") або можуть бути визнані недійсними (частина перша статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", стаття 42 КУзПБ, частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

8.5. Між тим на спірні правовідносини не поширюються правила та підстави недійсності правочинів, які визначені спеціальними нормами статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та статті 42 КУзПБ, з огляду на: підстави відкриття провадження у цій справі про банкрутство - за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та на дату її відкриття - 16.08.2016, - до введення в дію з 21.10.2019 вказаного Кодексу; а також з огляду на дату вчинення оспорюваних правочинів: 25.12.2013, 31.07.2014 та 22.05.2015; тобто також до введення в дію з 21.10.2019 вказаного Кодексу та поза межами визначеного статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" річного періоду з дат вчинення оспорюваних правочинів, що передував порушенню 16.08.2016 провадження у цій справі (пункти 1.1, 1.2, 1.3).

А тому Суд погоджується з аналогічними висновками апеляційного суду.

8.6. У цьому висновку Суд враховує, що:

- у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника у справах про банкрутство, провадження у яких відкрито під час дії Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" підлягає застосуванню стаття 20 цього Закону та до правочинів (договорів) або майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство;

- приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника підлягають застосуванню у справах про банкрутство, провадження у яких відкрито після введення в дію цього Кодексу, та до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство; при цьому норма статті 42 КУзПБ щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

У зазначених висновках Суд звертається до правової позиції, сформульованої Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, уточненої Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 щодо темпорального критерію застосування положень статті 42 КУзПБ.

8.7. Суд відхиляє аргументи скаржника з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження 14-260цс19) (пункт 6.2) щодо права позивача звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним з підстав для недійсності оспорюваних правочинів, що визначені положеннями статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та статті 42 КУзПБ, оскільки скаржник некоректно посилається на вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, не враховуючи наведені (пункт 8.6) правила застосування відповідних норм, висновки про що сформульовані Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у вказаних постановах у справах № 904/7905/16 та № 911/1012/13.

8.8. Водночас, за висновками, також сформульованими в цих постановах, укладення боржником договору поза межами "підозрілого періоду" (одного або трьох років, що передували відкриттю справи про банкрутство), визначеного відповідно до статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та статті 42 КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.

8.9. Отже, посилання Позивача на підстави для недійсності оспорюваних правочинів у цій справі (пункт 1.3) та приписи статей 203, 215, 216 ЦК України, допускають можливість захисту майнових прав та інтересів у спірних правовідносинах з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (пункт 8.3).

Так, правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів у юридичній науці відомі як фраудаторні.

А тому не виключається також визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц).

8.10. У зв`язку з цим Суд зазначає, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

8.11. При цьому позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини третьої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиці Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19).

8.12. Крім цього, формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори; щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19)).

8.13. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

8.14. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів щодо його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.03.2020 у справі №704/1410/18, від 10.12.2021 у справі № 370/3154/14, а також у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19(905/1646/17), від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

8.15. Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати таку мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою).

У цих висновках Суд звертається до власної правової позиції, сформульованої в постанові від 17.10.2023 у справі № 908/802/20(908/2767/22).

8.16. Поряд з цим, враховуючи, що Позивач визначив як в позовній заяві, так і в касаційній скарзі як підставу для недійсності оспорюваних правочинів "взяття боржником за оспорюваним правочином зобов`язань, внаслідок яких він став неплатоспроможним, а виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим" (пункти 1.3, 6.1), а у спірних правовідносинах предметом спору є договори іпотеки, а також визначений як оспорюваний правочин відповідь Боржника (у направленому ним на звернення Відповідача листі, в якому Боржник не заперечує проведення Відповідачем як кредитором та іпотекодержаателем визначеної законодавцем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у межах задоволення вимог кредитора), Суд також звертається до особливостей правового регулювання правовідносин, що випливають із договору іпотеки, а також наслідків, що настають у зв`язку із невиконанням основним боржником зобов`язань, виконання яких забезпечено іпотекою.

8.17. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частини четверта, п`ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").

8.18. За змістом положень статті 572, частини першої статті 576 ЦК України, статті 1, частини п`ятої статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека, за своєю правовою природою, має похідний характер від основного зобов`язання, з урахуванням чого не може існувати самостійно без основного зобов`язання, а При цьому, при укладенні договору іпотеки та передачі майна в іпотеку не відбувається зміна майнового стану жодної із сторін цієї угоди, зокрема, і іпотекодавця, а відповідно для нього при укладенні договору іпотеки не настають жодні майнові зміни та наслідки.

8.19. Частиною першою статті 583 ЦК України визначено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Відповідні положення наведено також у статті 1 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

За статтею 1 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

8.20. Отже, укладення третьою стороною та кредитором договору іпотеки для забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором хоча і створює права та обов`язки (зобов`язання) для сторін договору іпотеки, однак не вимагає в момент укладення договору іпотеки вчинення боржником на користь третьої особи або навпаки майнових дій.

Наведений висновок є цілком очевидним, адже як свідчать приписи статті 572 ЦК України, статей 1, 3, 11 Закону України метою укладення договору іпотеки є отримання кредитором додаткових гарантій виконання основного зобов`язання забезпеченого цим договором, у разі невиконання якого боржником таке зобов`язання підлягає виконанню іпотекодавцем. Тобто іпотека є визначеним законним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання, чим фактично обумовлюється її похідний (акцесорний) характер стосовно основного зобов`язання.

Водночас норми цивільного законодавства не містять положень, які б визначали солідарний обов`язок боржника (позичальника за кредитним договором) та майнового поручителя, оскільки він відповідає перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки. ЦК України, Закон України "Про іпотеку" закріплюють лише право іпотекодержателя, у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

8.21. За змістом положень пункту 3 частини першої статті 512, частини першої статті 527 ЦК України та частини другої статті 11 Закону України "Про іпотеку" саме позичальник - боржник у зобов`язанні за кредитним договором має виконати обов`язок за договором перед кредитодавцем, а у разі забезпечення цього зобов`язання іпотекою майнового поручителя - такий обов`язок може бути виконаний майновим поручителем в межах вартості предмета іпотеки.

При цьому, задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки не зумовлює припинення правовідносин з боржником за основним зобов`язанням, оскільки майновий поручитель набуває права кредитора за таким зобов`язанням.

8.22. Крім цього, за положеннями статей 11, 33 Закону України "Про іпотеку", статті 589 ЦК України правові наслідки для майнового поручителя (його майнового стану) у зв`язку з укладенням договору іпотеки настають не з моменту укладення цього договору, а у разі невиконання боржником (у спірних правовідносинах третьою особою як основним боржником за кредитними зобов`язаннями) забезпеченого іпотекою зобов`язання, коли іпотекодержатель за законодавчо встановленою процедурою має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника (майнового поручителя).

8.23. А тому:

- ураховуючи визначену законом правову природу зобов`язань, що виникають із договору іпотеки (пункт 8.17-8.22);

- а також те, що суди не встановили, а заявник не зазначив обставин, що в момент укладення договорів іпотеки треті особи як основні боржники за кредитними зобов`язаннями, забезпеченими іпотекою майна Боржника, очевидно не мали намір та/або об`єктивно не могли виконати ці кредитні зобов`язання перед кредитором через фінансовий стан цих боржників, їх надкритичну заборгованість тощо;

- суди не встановили, а заявник не зазначив, що Боржник як майновий поручитель в момент укладення оспорюваних договорів був обізнаний про такі обставини;

Суд доходить висновку про невстановлення судами та недоведення заявником обставин, які б вказували на стверджуваний Позивачем намір Боржника (в момент укладення договорів іпотеки та передачі власного майна іпотеку) вивести з власності це майно для зосередження його у володінні третіх осіб, а тому Суд погоджується з висновками апеляційного суду про недоведення у спірних правовідносинах недобросовісної поведінки Боржника як майнового поручителя в момент укладення договорів іпотеки та передачі власного майна іпотеку (пункти 4.1-4.5).

У цьому висновку Суд також враховує встановлені у цій справі обставини (пункт 4.3) внесення сторонами 03.06.2014 змін до одного із оспорюваних договорів іпотеки (від 25.12.2013) - про виключення з договору Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОБРОДІЯ ФУДЗ" (як одного із основних боржників, зобов`язання якого перед Відповідачем також забезпечувалось іпотекою майна Боржника).

8.24. А тому Суд відхиляє аргументи скаржника (пункти 6.1, 6.3), що:

- Боржник став неплатоспроможним внаслідок зобов`язань, взятих за оспорюваними договорами;

- виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим внаслідок укладення оспорюваних правочинів;

- оспорювані угоди направлені на уникнення звернення стягнення на майно Боржника, який цим вдався до використання належного йому суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредитору; а умови оспорюваних Договорів створювали і створили для Боржника невідворотні наслідки у вигляді вибуття усіх основних активів та мали і мають для нього фінансові/майнові наслідки та очевидно вказують на зменшення активів Боржника внаслідок вчинення оспорюваних правочинів;

адже наведені аргументи не були доведені у цій справі.

8.25. У зв`язку із викладеним Суд погоджується із висновками апеляційного суду в оскаржуваній постанові про відсутність будь-яких юридичних підстав для визнання оспорюваних правочинів фраудаторними.

Отже, доводи касаційної скарги не отримали своє підтвердження під час касаційного перегляду постанови апеляційного суду і не спростовують висновків цього суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними оспорюваних договорів позики.

8.26. Водночас, у зв`язку з наведеними висновками про відсутність порушеного права у спірних правовідносинах, Суд не бере до уваги аргументи ОСОБА_1 про неефективний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах (пункт 7.1.).

8.27. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 308 та статті 309 ГПК України, оскільки заявлені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не знайшли свого підтвердження, касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін як законна та обґрунтована.

8.28. Дійшовши висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваної постанови апеляційного суду, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гросер" в особі ліквідатора Кравченка Р.М. залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 у справі № 910/13786/16 (910/10994/22) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.В. Васьковський

Судді В.Г. Пєсков

В.Я. Погребняк