Постанова

від 22.11.2023 по справі 635/2077/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 635/2077/14-ц

провадження № 61-11859св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «УКРСИББАНК»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Ловланік»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УКРСИББАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Ловланік» про стягнення заборгованості

за касаційною скаргою Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» на постанову Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у складі колегії суддів: Хіль Л. М., Пилипчук Л. І., Триголов В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство «УКРСИББАНК» (далі - ПАТ «УКРСИББАНК», банк) звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 солідарно з ТОВ «Ловланік» на свою користь заборгованість за кредитним договором від 27 травня 2008 року № 11340361000 у розмірі 75 556,30 дол. США, що на 17 лютого 2014 року еквівалентно 652 844,24 грн, з яких: 70 616,39 дол. США - заборгованість за кредитом, у тому числі 17 282,87 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом; 2 889,71 дол. США - прострочена заборгованість за процентами; 1 718,01 дол. США - пеня за за кредитом; 332,19 дол. США - пеня за процентами.

На обґрунтування заявлених вимог банк зазначав, що 27 травня 2008 року між Акціонерним комерційним інвестиційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), яке змінило назву на ПАТ «УкрСиббанк», і ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11340361000 (далі - кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 100 000,00 дол. США зі сплатою 13 % річних строком до 25 травня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 27 травня 2008 року між банком і ТОВ «Ловланік», ОСОБА_2 (з кожним окремо) укладені договори поруки № П1-11340361000 та № П2-11340361000.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 17 лютого 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 75 556,30 дол. США, що на 17 лютого 2014 року еквівалентно 652 844,24 грн.

Справу суди розглядали неодноразово.

Харківський районний суд Харківської області рішенням від 30 квітня 2014 рокупозов задовольнив частково. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Ловланік» на користь ПАТ «УКРСИББАНК» заборгованість за кредитним договором в розмірі 75 371,16 дол. США, що станом на 17 лютого 2014 року еквівалентно 651 244,50 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання ОСОБА_1 узятих на себе зобов`язань. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) необхідно застосувати позовну давність в один рік, тому пеня підлягає стягненню в межах річного строку.

Апеляційний суд Харківської області рішенням від 20 серпня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 квітня 2014 року змінив в частині визначення порядку стягнення коштів, вказав, що солідарному стягненню на користь ПАТ «УКРСИББАНК» підлягає з ОСОБА_1 і з ОСОБА_2 , ТОВ «Ловланік» (з кожного поручителя окремо). В іншій частині рішення суду залишив без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що, встановивши факт неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором. Застосування судом спеціальної позовної давності в один рік до вимог банку про стягнення неустойки відповідає пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України. Разом з тим місцевий суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 і ТОВ «Ловланік» є поручителями позичальника ОСОБА_1 за окремими договорами поруки, тому не несуть спільної відповідальності перед кредитором, а відповідають перед ним солідарно, кожен окремо, лише з боржником за невиконання ним своїх договірних зобов`язань.

У серпні 2020 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 квітня 2014 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог банку в частині стягнення з неї заборгованості за кредитним договором у розмірі 75 371,16 дол. США, що на 17 лютого 2014 року еквівалентно 651 244,50 грн.

Харківський апеляційний суд постановою від 15 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 квітня 2014 року змінив в оскаржуваній частині. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ «УКРСИББАНК» заборгованість за кредитним договором у розмірі 75 371,16 дол. США, що еквівалентно 651 244,50 грн, з яких: 70 616,39 дол. США - заборгованість за кредитом, в тому числі 17 282,87 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом; 2 889,71 дол. США - прострочена заборгованість за процентами; 1 718,01 дол. США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 332,19 дол. США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами. В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, направивши вимоги про погашення простроченої заборгованості, кредитор на підставі частини другої статті 1050 ЦК України з 03 березня 2014 року змінив строк виконання основного зобов`язання, і саме з цього часу банк втратив право для нарахування процентів за користування кредитом та неустойки. Заборгованість позичальника розрахована банком на 17 лютого 2014 року, тобто в межах строку кредитування, сторони були обізнані про підвищену процентну ставку. Умови додаткової угоди надали банку право, а не обов`язок у визначені строки звернутися до відповідачів з вимогою про дострокове погашення кредиту, яким банк не скористався і не застосував спеціальний порядок звернення до боржників з вимогами про стягнення заборгованості. Проте, стягуючи солідарно заборгованість за кредитним договором, суд порушив порядок стягнення, оскільки між банком і поручителями укладено два окремі договори поруки, в яких зазначено, що кожний з поручителів несе солідарну відповідальність з боржником, а не з іншим поручителем.

Верховний Суд постановою від 15 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково, постанову Харківського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, щоапеляційний суд не звернув уваги на те, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком), а за договорами поруки поручителі (кожен окремо) несуть солідарну відповідальність з позичальником перед банком, та не з`ясував, за якими платежами порука ОСОБА_2 припинилася, а за якими діє з урахуванням того, що заборгованість за кредитним договором виникла у травні 2012 року, а з досудовою вимогою до позичальника та поручителів банк звернувся 21 січня 2014 року. Висновки апеляційного суду про чинність поруки за всіма платежами з огляду на те, що банк звернувся до суду в межах шестимісячного строку після пред`явлення до поручителя ОСОБА_2 відповідної досудової вимоги, ґрунтуються на неправильному тлумаченні частини четвертої статті 559 ЦК України.

Полтавський апеляційний суд постановою від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнив. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 квітня 2014 року в оскаржуваній частині, а також у частині розподілу судових витрат скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ «УКРСИББАНК» до ОСОБА_4 відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 , ТОВ «Ловланік» на користь АТ «УКРСИББАНК» по 1 827,00 грн судового збору з кожного. Стягнув з АТ «УКРСИББАНК» на користь ОСОБА_4 5 481,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Стягнув з АТ «УКРСИББАНК» на користь ОСОБА_4 7 308,00 грн судового збору за подання касаційної скарги. В іншій частині рішення суду не оскаржувалося та не переглядалося.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом строку для звернення до поручителя є підставою для припинення договору поруки та обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 03 серпня 2023 року, АТ «УКРСИББАНК» просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2023 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання щодо стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 .

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14, від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14 та постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 523/6897/16, від 10 листопада 2021 року у справі № 2-8499/10, від 23 січня 2019 року у справі № 4096/1095/16, від 15 лютого 2021 року у справі № 635/2077/14.

Як на обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкових висновків щодо припинення поруки ОСОБА_2 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

13 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», яке змінило назву на ПАТ «УкрСиббанк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 100 000,00 дол. США зі сплатою 13 % річних, строком до 25 травня 2018 року.

З метою належного виконання ОСОБА_1 взятих зобов`язань 27 травня 2008 року між банком і ТОВ «Ловланік» укладено договір поруки № П1-11340361000 та цього ж дня між банком і ОСОБА_2 укладено договір поруки № П2-11340361000, за умовами яких поручителі відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма його зобов`язаннями за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу (в тому числі суми кредиту, регресу), сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору. Відповідальність поручителя і боржника є солідарною.

27 березня 2009 року між банком і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, якою змінено графік погашення кредиту. Також згідно з пунктом 2 додаткової угоди позичальник зобов`язався не пізніше, ніж через 30 календарних днів з дати її укладення докласти всіх необхідних зусиль здійснити всі необхідні дії та укласти або забезпечити укладення (якщо забезпечення за договором надає третя особа) відповідних договорів про внесення змін та/або додаткових угод до усіх договорів забезпечення, які були та/або будуть укладені на забезпечення виконання зобов`язань позичальника за договором щодо надання згоди осіб, які передали забезпечення за договором, на зміну зобов`язання, обумовлену підписанням цієї додаткової угоди. У разі невиконання позичальником зобов`язання, встановленого цим пунктом додаткової угоди протягом 30 календарних днів з дати її укладення, банк набуває право вимоги на дострокове повернення кредиту та нарахованої плати за кредит у порядку, встановленому договором, та/або визнати цю угоду такою, що втратила чинність.

ОСОБА_1 не виконував належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком ПАТ «УкрСиббанк» на 17 лютого 2014 року становить 75 556,30 дол. США, що на 17 лютого 2014 року еквівалентно 652 844,24 грн, з яких: 70 616,39 дол. США - заборгованість за кредитом, в тому числі 17 282,87 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом; 2 889,71 дол. США - прострочена заборгованість за процентами; 1 718,01 дол. США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 332,19 дол. США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.

21 січня 2014 року банк направив ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ТОВ «Ловланік» вимоги від 13 січня 2014 року про погашення простроченої заборгованості протягом 31 календарного дня з дати отримання цього повідомлення, а також зазначив, що у разі не усунення порушень на 32-й день з дня отримання цієї вимоги, а у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги - з 41-го календарного дня з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту банк вимагає виконання зобов`язань за договором.

24 січня 2014 року ОСОБА_1 і ТОВ «Ловланік» отримали вказані вимоги. Доказів отримання зазначеної вимоги поручителем ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 зроблено висновки про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц зазначила, що у разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Водночас правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц зроблено висновки про те, що за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги у зв`язку з припиненням поруки за відповідною частиною основного зобов`язання.

Установлено, що 21 січня 2014 року банк направив ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ТОВ «Ловланік» вимоги від 13 січня 2014 року про погашення простроченої заборгованості протягом 31 календарного дня з дати отримання цього повідомлення, а також зазначив, що у випадку не усунення порушень на 32-й день з дня отримання цієї вимоги, а в разі відсутності підтвердження отримання вимоги - з 41-го календарного дня з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту банк вимагає виконання зобов`язань за договором.

Отже, кредитор на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язанняз 25 травня 2018 року на 03 березня 2014 року (з 41-го календарного дня з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту).

Ураховуючи наведене, звернувшись до суду з цим позовом 03 березня 2014 року банк не пропустив шестимісячний строк на пред`явлення вимоги до поручителя.

Проте, вдруге переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не виконав вимоги касаційного суду і не звернув уваги на те, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком), а за договором поруки поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком, та не з`ясував, за якими платежами порука ОСОБА_2 припинилася, а за якими діє з урахуванням того, що заборгованість за кредитним договором виникла у травні 2012 року, а строк дії кредитного договору змінено з 25 травня 2018 року на 03 березня 2014 року. Висновки апеляційного суду про припинення поруки за всіма платежами ґрунтуються на неправильному тлумаченні частини четвертої статті 559 ЦК України, адже банк звернувся до суду в межах шестимісячного строку після зміни строку виконання основного зобов`язання. В разі припинення поруки до щомісячних платежів на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, розмір заборгованості позичальника, який підлягає стягненню солідарно із поручителем, потрібно обраховувати в межах шестимісячного строку, який передував зверненню кредитора до суду з позовом.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції не має процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на норми статті 400 ЦПК України.

Враховуючи, що апеляційний суд не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з переданням справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати вищенаведене, дослідити та належним чином оцінити зібрані у справі докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» задовольнити.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов