Постанова

від 28.11.2023 по справі 713/8/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2023 року м. Чернівці Справа № 713/8/23

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Височанської Н.К., Одинака О.О.,

секретар: Собчук І.Ю.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 07 вересня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Мінів О.І., дата складання повного тексту рішення 15 вересня 2023 року, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю, а надалі у травні 2023 року подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій остаточно просив: визнати частково недійсним договір дарування від 20.03.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Кіцманського районного нотаріального округу Олексюк С.В. в частині передачі обдарованому та визнання за ним права власності на господарську споруду, а саме погріб з входом літ.Пд, Вх/Пд; усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування нежитловим приміщенням погребом літ. Пг/В, площею 28 кв.м, розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 звільнити спірне приміщення від речей, здійснити демонтаж вхідних дверей, замурувати дверний проріз.

В обґрунтування вимог вказував, що ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, в тому числі на підвал з входом літ.Пд, Вх/Пд площею 13,44 кв.м, що розташовані по АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 20.03.2008 року, укладеним між ним та його покійним батьком, посвідченим приватним нотаріусом Кіцманського районного нотаріального округу Чернівецької області №1016.

Провадження №22-ц/822/853/23

Наголошував, що в господарстві по АДРЕСА_1 на його власній земельній ділянці, кадастровий номер: 7322581500:02:005:0849, він побудував погріб літ. Пг/В площею 28 кв.м на межі з господарством по АДРЕСА_2 , що належить відповідачу на праві власності. Оскільки вони перебували у добросусідських відносинах, він дозволив відповідачу користуватись підвалом для зберігання городини.

01.06.2016 року він зареєстрував право власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 7322581500:02:005:0849, що по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в межах якої розташований підвал літ. Пг/В.

26.12.2018 року він зареєстрував право власності на житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , в тому числі на підвал літ. Пг/В.

Стверджував, що відповідач, в свою чергу, отримав Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЕ №345953, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що за адресою АДРЕСА_2 , однак спірний підвал літ.Пг/В не розташований на вказаній земельній ділянці, а при виготовленні документів на земельну ділянку відповідач погодив межі земельної ділянки.

Крім того вказує, що згідно технічного паспорта на господарство по АДРЕСА_2 вбачається, що підвал літ.Пг площею 13,44 кв.м, не відповідає фактичним розмірам та площі спірного підвалу, належного йому на праві власності та розташовується на його земельній ділянці.

Згідно уточнюючої довідки Кіцманського БТІ №24 від 10.04.2023 року площа підвалу літ.Пг/В становить 28 кв.м, інших підвалів на території господарства по АДРЕСА_1 не виявлено.

З огляду на викладене, з урахуванням норм права, які регулюють спірні правовідносини, вважав, що при укладенні договору дарування від 20.03.2008 року було порушено його право власності на створене нерухоме майно, у зв`язку з чим просив позов задовольнити.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 07 вересня 2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, прохальну частину якої уточнив, та просить скасувати рішення суду й ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Посилається на його незаконність та необґрунтованість, вважає прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Вказує ті ж обставини, що викладені в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог, та наголошує, що спірна частина погребу площею 13,4 м не являє собою окрему господарську споруду, а є підвалом площею 28 кв.м під сараєм позивача, і частиною цього підвал (погребу) площею 13,4 кв.м із 28 кв.м володіє і користується відповідач.

Зазначає, що помилковими є доводи відповідача та висновок суду, що покійний ОСОБА_3 подарував сину ОСОБА_2 будинковолодіння із погребом.

Крім того стверджує, що договір дарування від 20.03.2008 року містить в собі недостовірні відомості, а саме, що на приватизованій земельній ділянці (по АДРЕСА_2 ) знаходиться також підвал з входом під літ. Пд Вх/Пд, в той час як цей підвал знаходиться по АДРЕСА_1 , а не по АДРЕСА_2 ; що вказане будинковолодіння з господарськими будівлями і спорудами дарувальнику ОСОБА_3 належить згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане виконкомом Брусницької сільської ради 16.05.2004 року та зареєстроване Кіцманським РБТІ за реєстраційним №5843120.

У відзиві на апеляційну скаргу сторона відповідача просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справив в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до наступних висновків.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону відповідає в повній мірі.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що доказів, що зміст спірного договору дарування від 20.03.2008 року суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, суду не надано.

Вказав також, що спірний погреб побудовано в 1986 році, такий має два окремі входи, для кожного домогосподарства сторін. З самого початку між позивачем та покійним тестем був встановлений такий порядок користування погребом, адже більшою частиною погребу користувався ОСОБА_1 , а меншою частиною ОСОБА_3 , а згодом його син ОСОБА_2 . Погріб перегороджений бетонною стіною. В 2004 році ОСОБА_3 виготовив право власності на погріб, вхід до погребу, площею 13,4 кв.м, які 20.03.2008 року подарував синові ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 має у власності погріб площею 28 кв.м з 2016 року.

Крім того, судом не встановлено, що ОСОБА_2 чинить перешкоди ОСОБА_1 в користуванні його частиною погребу, адже погріб перегороджений бетонною стіною, має два окремі входи з домогосподарства кожного з сторін, а ОСОБА_2 користується виключно своєю частину погребу, на яку має зареєстровані належним чином правовстановлюючі документи з 2008 року. ОСОБА_1 безперешкодно користується своєю частиною погребу, вхід до якого має тільки він зі своєї частини домогосподарства.

Апеляційний суд по суті прийнятого рішення погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що із витягу Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 05.10.2018 року, вбачається, що земельна ділянка - кадастровий номер: 73225815:00:02:005:0849, яка розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,2500 га із цільовим призначенням (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)) зареєстрована у Відділі Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області 13.04.2016 (а.с.6-8).

Згідно технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1 та характеристики будинку, господарських будівель і споруд, виготовлених на ім`я ОСОБА_1 , станом на 04.07.2016 року до об`єктів домогосподарства входить погріб літ.Пг/В, 1986 року побудови, площею 28,00 кв.м (а.с.9-14).

Із копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок, загальною площею (кв.м): 204,6, житловою площею (кв.м)117.5, опис: житловий будинок літ.«М-ІІ», тераса літ.«м-ІІ», літня кухня літ.«Б», веранда літ.«б», сараї літ.«В,Г,Д,Е», погріб літ.«Пг/В», убиральня літ.«Ж», літня кухня літ.«З», огорожа «1,2» колодязь №3 за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці кадастровий номер: 7322581500:02:005:0849, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа 0,25га. Підставою виникнення права власності є довідка від 14.12.2018 року Кіцманського БТІ, технічний паспорт від 04.07.2016, декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 08.12.2018 року (а.с.15).

Згідно технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок за по АДРЕСА_2 та характеристики будинку, господарських будівель і споруд, виготовлених на ім`я ОСОБА_2 станом на 11.10.2018 року до об`єктів домогосподарства входить Погріб літ.Пг, 1986 року побудови, площею 13,40 кв.м (а.с.47-48).

20.03.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, згідно якого дарувальник передав безоплатно у власність обдарованого будинковолодіння з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_2 (п.1.1. Договору).

Згідно п.1.2. Договору вбачається, що на приватизованій земельній ділянці знаходиться: житловий будинок, цегляний, житловою площею 89,90 кв.м, загальною площею 125,20 кв.м, зазначений в плані під літ.А, житловий будинок, цегляний, житловою площею 20,80 кв.м., загальною площею 39,50 кв.м., зазначений в плані під літ.Б, сараї під літ.В, Г, Д, Е, О, Ж, підвал з входом під літ.Пд, Вх/Пд, вбиральня під літ.З, літня кухня під літ.И, колодязь під літ.К, огорожа №10-3.

В п.1.3. вказано, що вказане будинковолодіння з належними до нього господарськими будівлями та спорудами належить Дарувальнику на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Брусницької сільської ради 16.05.2004 року та зареєстроване в Кіцманському РБТІ в реєстрову книгу №3, за реєстровим №809, реєстраційним №5843120 (а.с.40).

З копії рішення №54/5 від 12.05.2004 року Брусницької сільської ради «Про оформлення права власності на будинковолодіння» вбачається, що виконавчим комітетом вирішено оформити право власності на будинковолодіння, яке складається літ.«А», загальною внутрішньою площею 125,20 кв.м, у тому числі житловою 89,90 кв.м та літ.«Б», загальною внутрішньою площею 39,50 кв.м, житловою площею 20,80 кв.м, що розташоване по АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 (а.с.39).

Зазначене майно зареєстровано 10.04.2008 року Кіцманським РБТІ за ОСОБА_2 згідно договору дарування від 20.03.2008 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18455792 (а.с.41).

На підставі договору дарування земельної ділянки від 20.03.2008 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (кадастровий номер: 7322581500020050008) та площею 0,2903 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер: 732258100050009) (а.с.42).

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.44).

У відповідності до інформації з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №155536611 від 08.02.2019 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на зазначене вище будинковолодіння (а.с.45-46).

З довідки Кіцманського БТІ №40 від 28.06.2023 року вбачається, що загальна площу підвалу літ.Пг/В, який розташований під будівлею сараю літ.В, що належить ОСОБА_1 та знаходиться по АДРЕСА_1 складає 28 кв.м. При проведенні технічних інвентаризацій та при огляді вказаного підвалу встановлено, що останній має два окремих входи (один із земельної ділянки ОСОБА_1 , інший із земельної ділянки ОСОБА_2 ) та розділений на дві частини. Частиною підвалу (площа 14,6 кв.м) користується ОСОБА_1 , частиною підвалу (площа 13,4 кв.м) користується ОСОБА_2 (а.с.113).

Щодо визнання частково недійсним договору дарування від 20.03.2008 року та усунення перешкод в користування спірним майном, то колегія суддів вказує таке.

Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями ст.391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

За приписами ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першої-третьої, п`ятої, шостої статті 203 цього Кодексу.

Статтею 6 і ч.1 ст.627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч.1 ст.718 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч.1 ст.722 ЦК України).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься у пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 року у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року у справі № 6-605цс16).

Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 ЦК України, статтях 6, 43 ГК України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації

Такий висновок міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 року у справі №904/2979/20.

Як встановлено матеріалами справи за ОСОБА_1 26.12.2018 року зареєстровано право власності на житловий будинок: загальна площа 204,6 кв.м, житлова площа 117,5 кв.м., опис: житловий будинок літ.«М-ІІ», тераса літ.«м-ІІ», літня кухня літ.«Б», веранда літ.«б», сараї літ.«В, Г, Д, Е», погріб літ. «Пг/В», убиральня літ.«Ж», літня кухня літ.«З», огорожа №1, 2, колодязь №3, що розташовані АДРЕСА_1 , на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 08.12.2018 року.

В свою чергу, 10.04.2008 року Кіцманськи РБТІ за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок, цегляний, житловою площею 89,90 кв.м, загальною площею 125,20 кв.м, зазначений в плані під літ.А, житловий будинок, цегляний, житловою площею 20,80 кв.м., загальною площею 39,50 кв.м., зазначений в плані під літ.Б, сараї під літ.В, Г, Д, Е, О, Ж, підвал з входом під літ.Пд, Вх/Пд, вбиральня під літ.З, літня кухня під літ.И, колодязь під літ.К, огорожа №10-3 на підставі договору дарування від 20.03.2008 року.

За вказаного вбачається, що власником частини спірного підвального приміщення є ОСОБА_2 , яке останній набув 20.03.2008 року та зареєстрував за собою 10.04.2008 року, тобто в той час коли ОСОБА_1 не був власником спірного приміщення підвалу, та набув останнє у власність тільки 26.12.2018 року.

Наведене свідчить про те, що оспорюваний правочин, крім відповідності вимогам закону, також не порушував прав ОСОБА_1 на момент його укладення.

Виходячи з наведених вище норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Крім того, колегія суддів враховує, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Поряд з цим, у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Крім того, з урахуванням викладеного колегія суддів вказує на те, що у зв`язку із відмовою в задоволенні вимоги про визнання частково недійсним договору дарування, слід також відмовити в задоволенні вимоги про усунення перешкод в користуванні вказаним спірним приміщенням підвалу як похідної вимоги від попередньої.

Так, пред`явлення негаторного позову пов`язується з умовою, коли власник майна, маючи його у володінні, захищаючи своє право від протиправної поведінки інших осіб, які перешкоджають здійснювати права користування та розпорядження ним. Проте, особа, до якої пред`явили такі вимоги у цій справі, є титульним володільцем (власником) спірного майна з 2008 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для усунення перешкод в користуванні спірним підвалом та дійшов вірного висновку, що оскаржуваний в частині договір дарування від 20.03.2008 року не порушував ні норми законодавства, ні права позивача на час його укладення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч.1 ст.375 ЦПК України).

Згідно з п.п.«в» ч.4 ст.382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 07вересня 2023року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.Н. Лисак

Судді: Н.К. Височанська

О.О. Одинак