Постанова

від 22.11.2023 по справі 916/528/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року м. ОдесаСправа № 916/528/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від ТОВ "Меркор Україна" - адвокат Астапович О.В.

від ТОВ "Будмарин" - адвокат Кротов І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмарин"

на рішення Господарського суду Одеської області від 07.06.2023 (повний текст складено та підписано 14.06.2023, суддя Д`яченко Т.Г.)

по справі №916/528/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркор Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмарин"

про стягнення 364877,53 грн

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Меркор Україна" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмарин", у якій, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило стягнути заборгованість в розмірі 364877,53 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача умов договору підряду.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.06.2023 по справі №916/528/23 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 361785 грн. 24 коп., а саме: заборгованість у розмірі 250000 грн. 00 коп., пеня в розмірі 22827 грн. 51 коп., 3% річних в розмірі 11449 грн. 68 коп., інфляційні втрати у розмірі 77508 грн. 05 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5426 грн. 77 коп., в задоволенні решти позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що позивач на виконання взятих на себе договірних зобов`язань виконав роботи (надав послуги) відповідачеві, що підтверджується наявними матеріалами справи. Однак, відповідач у порушення взятих на себе зобов`язань за договором такі роботи (послуги) своєчасно та в повному обсязі не оплатив.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 07.06.2023 у справі №916/528/23 скасувати.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають матеріалам справи, судом неповно встановлені обставини, які мають значення для справи, неправильно їх досліджено та надано їм невірну оцінку, з огляду на таке.

Так, апелянт стверджує, що належним чином виконував умови укладеного між сторонами договору та не допускав порушення строків оплати, оскільки не отримував від позивача жодних документів про готовність виконати роботи (надати послуги).

Відтак, на переконання скаржника, він добросовісно виконував свої обов`язки, які передбачені договором, а висновки суду першої інстанції щодо настання подій, які мали наслідком нарахування штрафних санкцій є передчасними.

Наголошує скаржник й на тому, що місцевим господарським судом проігноровано умови укладеного між сторонами договору, якими визначено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за договором, якщо воно є наслідком форс-мажорних обставин, якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання договору.

Посилаючись на запровадження на всій території України воєнного стану, апелянт стверджує, що така обставина є форс-мажорною та безумовно вплинула за можливість здійснення розрахунків з позивачем. При цьому, як стверджує апелянт, така форс-мажорна обставина, як введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків та обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності є загальновідомим та нормативно врегульованим фактом.

З огляду на таке, скаржник вважає, що у даному випадку наявність форс-мажорних обставин є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 26.07.2023, у складі колегії суддів головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Принцевської Н.М., Ярош А.І. було відкрито апеляційне провадження у справі №916/528/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмарин" на рішення Господарського суду Одеської області від 07.06.2023 та призначено справу до розгляду на 27.09.2023.

Розпорядженням В.о. керівника апарату суду від 02.08.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/528/23 у зв`язку з перебування судді Ярош А.І. у відпустці.

У відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 02.08.2023 справа №916/528/23 розподілена на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Принцевської Н.М.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 03.08.2023 прийнято справу №916/528/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмарин" на рішення Господарського суду Одеської області від 07.06.2023 до розгляду колегією суддів у складі: головуючого судді - Аленіна О.Ю., суддів - Богатиря К.В., Принцевської Н.М.

Розпорядженням керівника апарату суду від 26.09.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/528/23 у зв`язку з перебування судді Принцевської Н.М. у відпустці.

У відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 26.09.2023 справа №916/528/23 розподілена на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 26.09.2023 прийнято справу №916/528/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмарин" на рішення Господарського суду Одеської області від 07.06.2023 до розгляду колегією суддів у складі: головуючого судді - Аленіна О.Ю., суддів - Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

Ухвалою суду від 27.09.2023 розгляд справи за клопотаннями обох сторін було відкладено на 30.10.2023.

Ухвалою суду від 30.10.2023 розгляд справи було відкладено на 22.11.2023.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від позивача в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

У даному відзиві відповідач зазначає, що судом першої інстанції було вірно встановлено неналежне виконання з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за договором в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг (виконання робіт). В свою чергу, як стверджує позивач, відповідачем не було надано жодного контрозрахунку ані щодо основного боргу, ані щодо штрафних санкцій.

Щодо посилання апелянта на наявність форс-мажорних обставин, позивач зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції, а також до звернення позивача із даним позовом до суду, відповідач не заявляв про необхідність застосування наслідків обставин непереборної сили до зобов`язань, що виникли за укладеним між сторонами договором.

Під час судового засідання від 22.11.2023 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягали на її задоволенні.

Представник позивача надав пояснення у відповідності не яких не погоджується із доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 26.04.2021 між ТОВ "Меркор Україна" (підрядник) та ТОВ "Будмарин" (замовник) було укладено договір №210005 (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору, замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов`язання своїми силами і засобами виконати поставку люків димовидалення (Товар) та виконати монтаж на об`єкті "Будівництво багатоквартирного чотирьохсекційного 14- ти поверхового житлового будинку із вбудованими приміщеннями та з вбудовано- прибудованим двоповерховим паркінгом, за адресою: вул. Марсельська, с. Крижанівка, Лиманський район, Одеська область" (1, 2 черга будівництво), надалі - роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У відповідності до п. 2.2 Договору, замовник проводить оплату:

- 45 % суми рахунку здійснюється замовником протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання даного Договору, Специфікації та Підтвердження замовлення, на основі рахунку;

- 45 % суми Рахунку здійснюється замовником протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання офіційного підтвердження готовності;

- 10 % від вартості відповідної Специфікації поставки - протягом 3 (трьох) банківських днів після підписання Сторонами двосторонніх Актів виконаних робіт.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що 26.04.2021 сторони підписали Специфікацію № 1 до Договору, де вказали кількість та номенклатуру товару, а також загальну вартість специфікації, яка складає 768516,00 грн.

На підтвердження замовлення 12.05.2021 позивач надіслав відповідачу Рахунок № 7942.

Таким чином, як вважає позивач, настала подія, з якою пов`язується виникнення першого грошового зобов`язання відповідача перед позивачем в розмірі 45 % від загальної вартості, що становить 345832,20 грн, із строком виконання - 3 банківські дні, тобто до 16.05.2021.

Проте, як свідчать наявні матеріали справи, відповідач взяте за себе зобов`язання за договором виконав частково та несвоєчасно, а саме лише 18.05.2021 сплатив на користь позивача грошові кошти в розмірі 300000,00 грн.

На підставі ст. 534 ЦК України, позивачем кошти оплати від 18.05.2021 були зараховані як погашення пені в розмірі 284,25 грн, що була нарахованою за прострочення (останній день виконання 16.05.2021, нарахування 17.05.2021 і 18.05.2021), решта в розмірі 299715,75 грн - погашення основного грошового зобов`язання.

Відтак, після оплати 18.05.2021 непогашеною залишилась частина грошового зобов`язання в розмірі 46116,45 грн.

Також, як на тому наполягає позивач, 11.08.2021 він повідомив ОСОБА_1 , який є директором з будівництва відповідача, про готовність обладнання до відвантаження.

А тому, відповідно до п.2.2 Договору, настала подія, з якою пов`язується виникнення другого грошового зобов`язання відповідача перед позивачем в розмірі 45 % від загальної вартості, що становить 345832,20 грн, із строком виконання 3 банківські дні, тобто до 16.08.2021.

Однак, відповідач 17.08.2021 сплатив на користь позивача кошти в розмірі 218516,00 грн, із простроченням та не в повному розмірі.

На підставі ст. 534 ЦК України, ці кошти позивачем зараховані як погашення: - пені в розмірі 1757,48 грн, що нарахована в період за 19.05.2021 по 17.08.2021 щодо першого грошового зобов`язання несплачених 46116,45 грн.; пені в розмірі 151,60 грн, що нарахована за 17.08.2021 щодо другого грошового зобов`язання; основний борг в розмірі 46116,45 грн. щодо першого грошового зобов`язання; основний борг в розмірі 170490,48 грн. щодо другого грошового зобов`язання.

Таким чином, після оплати 17.08.2021 було погашено основний борг за першим грошовим зобов`язанням, але непогашеною залишилась частина другого грошового зобов`язання в розмірі 175341,72 грн.

Згідно з Видатковою накладною № 310 від 20.08.2021 позивач поставив відповідачу Товар на загальну вартість 648516,00 грн. в номенклатурі та кількості відповідно до Договору.

Згідно з Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 65 від 12.11.2021 позивач та відповідач засвідчили факт належного виконання монтажних робіт на загальну суму 120000,00грн.

Таким чином, настала подія, з якою пов`язується настання третього грошового зобов`язання в розмірі 10% від загальної вартості, що становить 76851,60 грн., із строком виконання 3 банківські дні, тобто до 17.11.2021.

Проте, відповідач не оплатив та прострочив виконання третього грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 6.6. Договору, у випадку порушення замовником термінів проведення оплати за роботи, вчасно та належним чином виконані підрядником, замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожний день прострочення.

Позивачем було здійснено нарахування пені у розмірі 22827,51 грн., а також здійснено нарахування 3% річних у розмірі 11643,43 грн. та інфляційні втрати у розмірі 78213,27 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, однак задовольнив їх частково через невірно здійснені позивачем розрахунки.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

У відповідності до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст.903 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За положеннями статті 838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником як замовник.

Відповідно до ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Статтею 854 ЦК України визначено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Згідно з частинами 4, 6 статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об`єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Як вже було зазначено вище, сторонами у п. 2.2 Договору узгоджено, що замовник проводить оплату наступним чином:

- 45 % суми рахунку здійснюється замовником протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання даного Договору, Специфікації та Підтвердження замовлення, на основі рахунку;

- 45 % суми Рахунку здійснюється замовником протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання офіційного підтвердження готовності;

- 10 % від вартості відповідної Специфікації поставки - протягом 3 (трьох) банківських днів після підписання Сторонами двосторонніх Актів виконаних робіт.

Так, у наявних матеріалах справи дійсно містять рахунок на оплату №7942 від 12.05.2021 на суму 768516,00 грн.

Однак, у наявних матеріалах справи відсутні, а сторонами не надані докази, на підтвердження того, що такий рахунок позивачем було надіслано на адресу відповідача.

Разом з цим, як зазначає сам відповідач, такий рахунок був отримано ним 18.05.2021 та платіжним дорученням №136 від 18.05.2021 відповідачем на користь позивача було перераховано грошові кошти у розмірі 300000,00 грн.

З огляду на таке, а також приймаючи до уваги, що відповідач повинен був сплатити на користь позивача перший платіж у розмірі 345832,20 грн (45% суми рахунку) починаючи з 19.05.2021 за відповідачем рахувався борг по сплаті першого грошового зобов`язання - у розмірі 45832,20 грн (345832,20 - 300000).

Щодо виконання зобов`язання з перерахування грошових коштів в розмірі 45 % суми рахунку замовником протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання офіційного підтвердження готовності (п.п.2.2 п.2 Договору), колегія суддів зазначає таке.

Звертаюсь до суду першої інстанції позивач стверджував, що ним було повідомлено відповідача про готовність обладнання до відвантаження 11.08.2021.

В свою чергу, відповідач зазначив, що такого повідомлення від позивача він не отримував, однак, 17.08.2021 перерахував на користь позивача грошові кошти у розмірі 218516,00 грн.

Позивачем на підтвердження повідомленні відповідача про готовність обладнання до відвантаження було надано копію скриншоту листування через застосунок "Телеграм", в якому, як стверджує позивач, його представник повідомив ОСОБА_1 , який є директором з будівництва відповідача, про готовність обладнання до відвантаження.

Однак, на переконання колегії суддів, місцевим господарським судом цілком обґрунтовано не взято такий доказ до уваги та не враховано під час прийняття оскаржуваного рішення, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.

Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

Обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов`язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні. Відповідно до статей 3, 5, 8 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг", електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Частина перша статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" визначає, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.

Роздруківка електронної переписки не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19.

Як було зазначено Касаційним господарським судом Верховного суду у постанові від 28.12.2019 по справі № 922/788/19, електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Таким чином, роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом без накладеного електронного цифрового підпису і тому не може розглядатися судом як доказ. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.06.2019 року у справі №904/2882/18, від 24.09.2019 року у справі №922/1151/18, від 16.03.2020 року у справі №910/1162/19.

Так, судова колегія зазначає, що з наданого позивачем скріншоту неможливо встановити, що переписка здійснювалось між уповноваженими особами сторін по справі. Зокрема неможливо достеменно ідентифікувати осіб, якими здійснювалась така переписка у відповідному месенджері.

Крім того, сторонами за договором купівлі-продажу не узгоджувалась можливість обміну електронними листами, із відповідним зазначенням офіційних електронних адрес або за допомогою соціальних мереж, месенджерів, тощо. Слід відзначити, що з наданого позивачем скріншому неможливо ідентифікувати, що листування здійснювалось саме щодо поставки товару за укладеним між позивачем та відповідачем договором купівлі-продажу.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що у даному випадку відповідач своїми конклюдентними діями фактично підтвердив отримання відповідного повідомлення від позивача про готовність обладнання до відвантаження, оскільки 17.08.2021 сплатив на користь позивача грошові кошти у розмірі 218516,00 грн та згідно з призначенням платежу вказані кошти перераховувались саме за рахунком №7942 від 12.05.2021.

Відтак, приймаючи до уваги здійснення відповідачем другої сплати в розмірі 218516,00 грн, наявність боргу після першої сплати в розмірі 45832,20 грн, та враховуючи зарахування частини коштів до першої сплати, основний борг за першим зобов`язанням - відсутній, борг за другим зобов`язанням становить - 173148,40 грн, а його прострочення починається з 18.08.2021, тобто після часткової оплати другого платежу.

З приводу виконання зобов`язання з перерахування 10 % від вартості відповідної Специфікації поставки - протягом 3 (трьох) банківських днів після підписання Сторонами двосторонніх Актів виконаних робіт, колегія суддів зазначає, що Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) було підписано сторонами 12.11.2021, однак, відповідачем у порушення взятих на себе договірних зобов`язань не було здійснено відповідної оплати, а тому з 18.11.2021, почалося прострочення виконання зобов`язання зі сплати 76851,60 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що у зв`язку із неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за Договором за останнім рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 250000,00 грн (173148,40+76851,60), у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті 250000,00 грн підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом застосування штрафних санкцій.

Статтею 230 Господарського Кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, сторонами у п. 6.6. Договору узгоджено, що у випадку порушення замовником термінів проведення оплати за роботи, вчасно та належним чином виконані підрядником, замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожний день прострочення.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нарахувано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 22827,51 грн, 3% річних у розмірі 11643,43 грн та інфляційні втрати у сумі 78213,27 грн.

Однак, як вже було зазначено вище, позивачем першочергово було невірно визначено суму основного боргу, що призвело й до невірного нарахування сум пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

А тому, у даному випадку вірним є нарахування пені на суму боргу 45832,20 грн. з 19.05.2021 по 16.08.2021, на суму боргу 173148,40 грн. з 18.08.2021 по 17.02.2022 та на суму боргу 76851,60 грн. з 18.11.2021 по 17.05.2022.

Відтак сума пені становить - 24359,92 грн. Поряд з цим, позивачем заявлено до стягнення пеню у меншому розмірі, а саме 22827,51 грн, а тому приймаючи до уваги положення ч. 2 ст. 237 ГПК України, де визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішення за межі позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає саме заявлена позивачем сума пені у розмірі 22827,51 грн.

З приводу 3 % річних, то вони нараховуються на суму боргу 45832,20 грн. з 19.05.2021 по 16.08.2021, на суму боргу 173148,40 грн. з 18.08.2021 по 09.03.2023 та на суму боргу 76851,60 грн. з 18.11.2021 по 09.03.2023, та відповідно загалом складають - 11449,68 грн.

Інфляційні втрати нараховуються на суму боргу 45832,20 грн. з 19.05.2021 по 16.08.2021, на суму боргу 173148,40 грн. з 18.08.2021 по 31.01.2023 та на суму боргу 76851,60 грн. з 18.11.2021 по 31.01.2023, та загалом складають 77508,05 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог зі стягненням з відповідача боргу - 250000,00 грн., пені - 22827,51 грн., 3% річних - 11449,68 грн. та інфляційних втрат - 77508,05 грн.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на наявність форс-мажорних обставин, що у відповідності до розділу 6 договору є підставою для звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за договором, з огляду на таке.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що незадовільний фінансовий стан не є підставою для звільнення відповідача від виконання взятих на себе зобов`язань при здійсненні своєї господарської діяльності або не є підставою для отримання пільг щодо зменшення обсягу відповідальності за невиконання своїх зобов`язань.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч.2 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та пункту 3.1 Регламенту ТПП(2) форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №922/854/21.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

В свою чергу, відповідач не надав належних та допустимих доказів щодо наявності форс-мажорних обставин у взаємовідносинах з позивачем за укладеним між сторонами договором, згідно з статтями 76 та 77 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, не було вказано й обґрунтованих причинно-наслідкових зав`язків між введенням воєнного стану в Україні 24.02.2022 та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за названим договором.

Також, слід зазначити, що відповідно до 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", виключною компетенцією засвідчувати зазначену подію наділена Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) та її регіональні підрозділи.

Зважаючи на вищевикладене, саме сертифікат ТПП України підтверджує період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) і є належним доказом, який підтверджує неможливість належного виконання відповідачем своїх зобов`язань внаслідок форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Однак, такого сертифікату відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було.

Щодо посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, колегія суддів зазначає таке.

Загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання відповідача (оплати поставленого товару), тоді як доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.

Разом з тим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами.

Відтак, відповідачем не надано належних доказів настання саме у нього форс-мажорних обставин (сертифікат ТПП України).

Крім того, обставини, засвідчені Торгово-промисловою палатою України у листі від 28.02.2022, стосуються не лише відповідача, а також позивача, та ставлять їх в однакові умови здійснення підприємницької діяльності.

При цьому Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).

Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (п. 75-77 постанови Об`єднаної палати КГС ВС від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17; п. 5.19-5.21 постанови КГС ВС від 21.09.2022 у справі № 911/589/21; п. 47 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 року у справі № 904/6463/14; п. 44 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).

Відтак, для звільнення себе від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідач зобов`язаний був надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (п. 52 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі №927/25/21).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено наявності у нього правових підстав для звільнення від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання.

Слід також відзначити, що сторонами у п. 6.3. договору визначено, що жодна зі сторін не несе відповідальності за повне або часткове невиконання будь-якого зі своїх обов`язків у випадку настання форс-мажорних обставин. При цьому сторона, яка через зазначені обставини не може виконати свої зобов`язання за договором зобов`язана повідомити іншу сторону про ці обставини не пізніше п`яти днів після їх настання. В іншому випадку вона не має права на них посилатися. Настання форс-мажорних обставин підтверджується Торгово-промисловою палатою України.

Однак, як свідчать наявні матеріали справи, відповідач не надав ані доказів на підтвердження повідомленні позивача про настання форс-мажорних обставин протягом визначеного договором строку, ані відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України.

Колегією суддів також враховується, що строк виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань настав до початку військової агресії рф проти України та, відповідно, введення воєнного стану.

До того ж, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили є підставою для звільнення саме від відповідальності за невиконання, а не від виконання зобов`язання в цілому.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов цілком обґрунтованого та вірного висновку щодо часткового задоволення заявлених позовних вимог, а наведені в апеляційній скарзі доводи таких висновків не спростовують.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 07.06.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 07.06.2023 у справі №916/528/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 27.11.2023

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.