Постанова

від 22.11.2023 по справі 916/874/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/874/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області - Демура Р.В. в порядку самопредставництва

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області

на рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2023 (повний текст складено та підписано 15.09.2023, суддя Литвинова В.В.)

по справі №916/874/23

за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області

до Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" в особі Одеської філії Державного підприємства - Українського державного інституту з проектування об`єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" - "Одесадіпродор"

про стягнення 896 564,38 грн

ВСТАНОВИВ

Служба відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області звернулась до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" в особі Одеської філії Державного підприємства - Українського державного інституту з проектування об`єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" - "Одесадіпродор" заборгованості у розмірі 896564,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про відшкодування експлуатаційних витрат по утриманню об`єкта оренди.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.09.2023 по справі №916/874/23 позовні вимоги задоволено частково, закрито провадження у справі щодо стягнення з Державного підприємства Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства Укрдіпродор в особі Одеської філії Державного підприємства - Українського державного інституту з проектування об`єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" - "Одесадіпродор" заборгованості в сумі 237353,86 грн, стягнуто з Державного підприємства Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства Укрдіпродор в особі Одеської філії Державного підприємства - Українського державного інституту з проектування об`єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" - "Одесадіпродор" на користь Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області основну заборгованість у розмірі 104119,26 грн. та витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1561,79 грн, в решті позовних вимог відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зазначив, що звертаючись із позовом до суду позивач послався на те, що за відповідачем рахується заборгованість за період з 1 січня 2015 по червень 2020 за укладеним між сторонами договором про відшкодування експлуатаційних витрат по утриманню об`єкта оренди.

Однак, як встановлено судом першої інстанції, між сторонами за даним договором розглядався спір, предметом якого було стягнення з відповідача заборгованості за період з 1 травня 2013 року по лютий 2017 року, а тому, керуючись п. 2 ч.1 ст.231 ГПК України, місцевий господарський суд вирішив закрити провадження у справі в частині вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за період з лютого 2015 по лютий 2017 в розмірі 237353,86 грн.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за період з березня 2017 по грудень 2019, суд першої інстанції вирішив, що вони задоволенню не підлягають оскільки позивачем пропущено строк позовної давності щодо звернення з такими вимогами до суду про застосування якого заявлено відповідачем.

Разом з цим, суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 104119,26 грн. за період з січня 2020 по червень 2020.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2023 року у частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 104119, 26 грн та витрат по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 1561,79 грн залишити без змін, а в частині закриття провадження у справі та відмови у позовних вимогах позивачу рішення скасувати та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким задовольнити вимоги Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що місцевим господарським судом не було взято до уваги, що позивач належним чином виконував взяті на себе договірні зобов`язання, що підтверджується наявними матеріалами справи, в той час як відповідач у порушення взятих на себе зобов`язань своєчасно не проводив відповідні розрахунки.

З приводу посилання суду першої інстанції на пропуск позивачем строку позовної давності щодо частини заявлених позовних вимог, апелянт вважає, що судом не було враховано тієї обставини, що позивач з метою досудового врегулювання спору неодноразово звертався до відповідача з претензіями щодо погашення існуючої заборгованості, які були проігноровані відповідачем.

Щодо висновку суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження по справі щодо частини заявлених позовних вимог, апелянт наголошує на тому, що місцевий господарський суд пославшись на наявність рішення суду в інші справі, між тими ж сторонами та за тим самим договором, не взяв до уваги висновки викладені у постанові Одеського апеляційного господарського суду, яка була прийнята за результатами перегляду такого рішення.

Зокрема, як на тому наголошує апелянт, суд апеляційної інстанції в іншій справі послався на те, що матеріли справи не містять відповідних доказів порушеного права позивача, тому строк оплати за умовами договору не настав.

Однак, у рішенні, яке наразі є предметом апеляційного перегляду, суд чітко визначив та констатував, що права та охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до господарського суду, дійсно порушені. Відтак, посилання представником відповідача на відмову апеляційним судом позивачу в позовних вимогах по іншій справі є не вірним, у зв`язку з тим, що колегія суду у постанові чітко визначила наступну можливість Служби звернутись до суду для стягнення заборгованості, за умови доведення наявність порушеного права.

Апелянт також зазначає, що він надсилав відповідачеві рахунки на відшкодування витрат по утриманню приміщень ціним листом з описом вкладення та такі рахунки були отриманні останнім, що свідчить про доведеність позивачем своїх позовних вимог.

Втім, як вважає скаржник, суд першої інстанції, виніс рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, обґрунтовуючи свою думку протирічними доводами та невірно застосовує норми процесуального права.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 відкрито апеляційне провадження по справі №916/874/23 за апеляційною скаргою Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2023 та призначено справу до розгляду на 22.11.2023.

Під час судового засідання від 22.11.2023 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою на наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, хоча був належним чином повідомлений про відкриття провадження по справі, час, дату та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 07.07.2012 між Службою автомобільних доріг в Одеській області та та Одеською філією Державного підприємства - Українського державного інституту з проектування обєктів дорожнього господарства Укрдіпродор - Одесадіпродор був укладений договір б/н (далі - договір) та додаткові угоди від 03.06.2014р. б/н, додаткова угода №2 від 07.07.2017 р., №3 від 29.12.2017 р., №4 від 27.12.2018 р., №5 від 27.12.2019 р. про відшкодування експлуатаційних витрат по утриманню об`єкта оренди.

Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №542508141989 від 06.04.2023 Службу автомобільних доріг в Одеській області перейменовано у Службу відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області.

За умовами укладеного між сторонам договору, правовідносини між сторонами, пов`язані з відшкодування витрат по утриманню об`єкту: приміщень на п`ятому, шостому та частини сьомого поверхах, семи поверхової будівлі загальною площею 1537,2 кв.м. (далі - об`єкт), розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Грушевського, 49.

Згідно з п. 2.1 договору, оплата по договору здійснюється ДП Одесадіпродор щомісячно протягом десяти днів з моменту отримання рахунку від Служби та доданого до нього розрахунку.

У відповідності до п.1.2. додаткової угоди до договору №2 від 07.07.2017 р., відповідачем відшкодовується позивачу наступні витрати по утриманню об`єкта споживання електроенергії, водопостачання та водовідведення, вивіз сміття, охорона об`єкту.

Згідно з п.2.2. додаткової угоди до договору №2 від 07.07.2017 р, сума відшкодування витрат, зазначених в п.1.2. договору, Службою визначається в наступному порядку:

1) споживання електроенергії, водопостачання та водовідведення, - за обсяги фактичного споживання згідно показників засобів обліку (лічильників) та із застосуванням розміру затверджених цін/тарифів на такі послуги;

2) теплопостачання розмір фактичних витрат * 28% (площа приміщень Одесадіпродор пропорційно площі приміщень об`єкта;

3) зовнішнє освітлення, вивіз сміття, охорона об`єкта розмір фактичних витрат * 11% (площа фактично використовуємих відповідачем приміщень пропорційно площі приміщень об`єкта).

На підтвердження виконання умов названого договору позивачем надано до суду акти виконаних робіт за відшкодування експлуатаційних витрат, які були надіслані відповідачу цінними листами з повідомленнями про вручення, а починаючи з серпня 2017 року з описом вкладення.

Однак, як стверджує позивач, у порушення взятих на себе договірних зобов`язань, відповідач не сплатив існуючу заборгованість за період з 1 січня 2015 року по червень 2020 року в сумі 896564,28 грн, що й стало підставою для звернення із даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд вирішив позовні вимоги задовольнити частково, а також закрити провадження у справі щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 237353,86 грн.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Згідно з ст. 231 ГПК України Господарський суд закриває провадження у справі, якщо: 1) спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; 2) відсутній предмет спору; 3) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу; 4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом; 5) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу або третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом.

Пунктом 2 частини 1 статті 175 ГПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Передумовою для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України є наявність такого, що набрало законної сили, рішення чи ухвали суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Однак, зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає особі звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

Тобто, для закриття провадження у справі, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, необхідна наявність одночасно трьох однакових складових - рішення у справі, що набрало законної сили, повинно бути ухвалене щодо тих самих сторін, про той самий предмет і з тих самих підстав.

З аналізу наведеної норми права вбачається, що однією з цілей застосування цих норм процесуального права законодавець визначив, уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

У пункті 5.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 та у пункті 5.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/542/18 сформульовано правовий висновок про те, що під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Так предметом позову у даній справі є вимога позивача до відповідача про стягнення заборгованості, зокрема за період з 1 січня 2015 року по червень 2020 року в сумі 896564,28 грн, яка виникла у зв`язку з невиконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору.

Разом з цим, як вбачається із відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, у провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/879/17 за позовом Служби автомобільних доріг в Одеській області до Державного підприємства-Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" в особі Одеської філії "Одесадіпродор" про стягнення заборгованості за період з 1 травня 2013 року по лютий 2017 року в розмірі 514968,92 грн.

Позовні вимоги у даній справі ґрунтувались на неналежному виконанні відповідачем своїх зобов`язань за договором про відшкодування витрат по утриманню об`єкта оренди від 07.07.2012 та додаткової угоди до нього від 03.06.2014.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.06.2017, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.10.2017, позов задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства Укрдіпродор на користь Служби автомобільних доріг в Одеській області заборгованість у розмірі 347 635,89 грн, в решті позовних вимог відмовлено.

Отже, у даному випадку питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором від 07.07.2012 за період з лютого 2015 по лютий 2017 в розмірі 237353,86 грн вже було вирішено в судовому порядку та рішення суду набрало законної сили.

З огляду на таке, колегія суддів вважає, що провадження по справі №916/874/23 в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за період з лютого 2015 по лютий 2017 в розмірі 237353,86 грн підлягає закриття на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак, у даному випадку місцевий господарський суд закриваючи провадження по справі помилково послався на приписи п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, однак це не призвело до прийняття невірного рішення в цій частині.

Щодо решти заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно з ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Пункт 1 ст.202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Згідно з ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Так, наявними матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов укладеного між сторонами договору позивачем було надано відповідачеві відповідні послуги, що підтверджується актами виконаних робіт за відшкодування експлуатаційних витрат, які були надіслані відповідачеві.

Втім, у порушення взятих на себе договірних зобов`язань, відповідач не виконав свого обов`язку щодо здійснення розрахунків пов`язаних з відшкодування витрат по утриманню об`єкту, що призвело до утворення заборгованості.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що до заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за період з березня 2017 року по грудень 2019 року, слід застосувати загальну позовну давність, з огляду на таке.

Так, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності до вимог позивача, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду за спірний період з березня 2017 по грудень 2019 року (включно).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За приписами ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Так, у даній справі позовні вимоги ґрунтуються, зокрема на наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за порушення договірних зобов`язань за період з березня 2017 по грудень 2019 року (включно).

В той же час, наявними матеріалами справи підтверджується, що рахунки на оплату за названий період були отримані відповідачем у період з 16.02.2018 по 27.01.2020.

Згідно з п. 2.1 договору, оплата по договору здійснюється ДП Одесадіпродор щомісячно протягом десяти днів з моменту отримання рахунку від Служби та доданого до нього розрахунку.

Відтак, з огляду на умови укладеного між сторонами договору строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати рахунку, який датовано 27.01.2020 сплив 06.02.2020.

А тому з 06.02.2020 почав перебіг загального трирічного строку позовної давності, який сплив 06.02.2023.

В свою чергу позивач звернувся до суду з позовною заявою 22.02.2023, що свідчить про пропуск останнім строку позовної щодо вимог про стягнення заборгованості за період з березня 2017 по грудень 2019 року (включно).

З огляду на що, такі вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 104119,26 грн за період з січня 2020 по червень 2020.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги твердження скаржника з приводу того, що ним вживались заходи щодо досудового врегулювання спору, однак відповідачем так й не було виконано взяті на себе договірні зобов`язання, з огляду на таке.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц колегією суддів в частині застосування приписів частини п`ятої статті 267 ЦК України було зауважено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункти 23.6., 23.7. постанови).

У постанова Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №645/545/17 касаційним судом було акцентовано увагу на тому, що вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності необхідно враховувати, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк.

Так, за твердження позивача, він з метою досудового врегулювання спору, 22.10.2020 та 15.12.2022 звертався до відповідача з претензіями щодо сплати існуючої заборгованості.

Проте, суд апеляційної інстанції вважає, що такі обставини не є поважними, об`єктивно непереборними і такими, що пов`язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений законом строк, оскільки звернення позивача із відповідними претензіями до відповідача, не позбавляло останнього можливості та права на звернення до суду із відповідними позовом про стягнення з відповідача існуючої заборгованості.

До того ж, колегія суддів відзначає, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено обов`язкового досудового врегулювання спору між сторонами.

Щодо заперечень апелянта з приводу закриття провадження по справі, колегія суддів наголошує, як вже було встановлено вище, питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором від 07.07.2012 за період з лютого 2015 по лютий 2017 в розмірі 237353,86 грн вже було вирішено в судовому порядку та рішення суду набрало законної сили, що відповідно й зумовило закриття провадження по справі.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2023 у справі №916/874/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 27.11.2023.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.