Рішення

від 27.11.2023 по справі 280/7583/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 листопада 2023 року Справа № 280/7583/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді АртоузО.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), представник адвокат Мар`єнко Вікторія Юріївна ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

15 вересня 2023 року до Запорізького окружного адміністративного суду через систему «Електроний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) представник адвокат Мар`єнко Вікторія Юріївна до Військової частини НОМЕР_3 (далі відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 , які полягають у здійсненні розрахунку та виплати ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 18.05.2022 по 28.06.2023;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 18.05.2022 по 31.12.2022, та встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 28.06.2023, з урахуванням виплачених сум;

зобов`язати Військову частини НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2023 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум;

стягнути Військової частини НОМЕР_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень).

Позовну заяву мотивовано тим, що позивач в період з 18.05.2022 по 28.06.2023 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 . Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 28.06.2023 № 157 головного сержанта ОСОБА_1 , начальника обслуги радіотехнічного поста радіолокаційного вузла військової частини НОМЕР_5 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 16 червня 2023 року №21-РС з військової служби у відставку за підпунктом «а» пункту 2 частини четвертої (за віком) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважати таким, що 28 червня 2023 року справи та посаду здав, з 28 червня 2023 року виключити зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направити для зарахування на військовий облік до Комунарського районного ТЦК та СП м. Запоріжжя. Як стало відомо позивачу, відповідач в період з 18.05.2022 по 28.06.2023 здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт. Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо здійснення розрахунку та виплати позивачу належних йому сум грошового забезпечення за період з 18.05.2022 по 28.06.2023, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018, у звязку із чим звернувся до суду з цим позовом та просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.09.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду доказів надсилання рекомендованим листом з описом вкладення копій поданих до суду документів всім учасникам справи, .

25 вересня 2023 року до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 02.10.2023 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, прийнято рішення здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання; витребувано у відповідача детальний розрахунок грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 за період з 18.05.2022 по 28.06.2023, із зазначенням нарахованих та виплачених сум грошового забезпечення помісячно

14 листопада 2023 року до Запорізького окружного адміністративного суду через систему «Електроний суд» надійшов відзив Військовій частині НОМЕР_3 на позовну заяву з довідками про доходи позивача. Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з позовною заявою. Окрім того, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Проте, не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1, 12, 13, 14Постанови № 704 у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 цієї ж Постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року). Натомість, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним і скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» і з цієї дати фактично відновлено дію пункту 4 постанови № 740 у первісній редакції, яка зазначена вище, зокрема і щодо 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року. Отже, після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18 зміст пункту 4 постанови № 704 суперечить приписам пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1774, а тому цей пункт не може бути застосований при обчисленні грошового забезпечення військовослужбовців. Застосування розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, саме розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, є безпідставними, оскільки, Постанова КМУ № 704 не містить норми права в такій редакції. Відповідач звертає увагу суду, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704». Пунктом 2 зазначеної постанови внесено зміни до пункту 4 постанови № 704, зокрема, встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Ця постанова набрала чинності 20.05.2023. Отже розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 грн. Позивач був звільнений з військової служби 28.06.2023, тому позовні вимоги заявника в частині зобов`язання військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату позивачу розміру складових грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2023 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2023, одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розміру складових грошового забезпечення, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 2023 рік на відповідний тарифний коефіцієнт є безпідставними та не можуть підлягати задоволенню. Крім того, стосовно перерахунку та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2023 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні можна зазначити наступне: позивачем не надано до позовної заяви доказів набуття позивачем статусу учасника бойових дій чи посвідчення учасника бойових дій. Військова частина НОМЕР_3 не має можливості надати інформацію стосовно набуття позивачем статусу учасника бойових дій, оскільки особова справа позивача була направлена військовою частиною НОМЕР_3 на адресу Комунарського районного ТЦК та СП м. Запоріжжя. Надати завірену копію листа неможливо у зв`язку із обмеженням грифу документів по пересилці особових справ військовослужбовців. Також, відповідач вказує, що на момент виключення за списків особового складу частини НОМЕР_3 позивач погодився з проведеним розрахунком всіх виплат, які йому були виплачені військовою частиною НОМЕР_3 . Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Також, 14.11.2023 відповідачем надано до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 з 18 травня 2022 року по 28 червня 2023 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_6 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 28.06.2023 № 157 головного сержанта ОСОБА_1 , начальника обслуги радіотехнічного поста радіолокаційного вузла військової частини НОМЕР_5 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 16 червня 2023 року №21-РС з військової служби у відставку за підпунктом «а» пункту 2 частини четвертої (за віком) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважати таким, що 28 червня 2023 року справи та посаду здав, з 28 червня 2023 року виключити зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направити для зарахування на військовий облік до Комунарського районного ТЦК та СП м. Запоріжжя.

Щорічна основна відпустка за 2022 не надавалась.

Щорічну основну відпустку за 2023 рік використав частково (10 діб).

Відповідно до статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 18 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік (у ЗС із 18.05.2022) та за 20 діб за 2023 рік.

Згідно вимог наказу МО України від 07.06.2018 №260 зі змінами згідно наказу МО України від 25.01.2023 №44 та рішення МО України від 01.02.2023 №2683/з за період з 01 по 28 червня 2023 року виплатити:

премію в повному обсязі 489% від посадового окладу (ТР-9);

надбавку за особливості проходження служби згідно рішення 65% посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років;

грошову винагороду на період дії воєнного стану у розмірі 30000 грн. (пропорційно за період).

Вислуга років в Збройних силах України на 28 червня 2023 року складає 3 (три) повних календарних роки (із 24.11.1983 по 29.11.1985 та із 18.05.2022).

Підстава: витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_3 від 16.06.2023 № 21-РС.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо здійснення розрахунку та виплати позивачу розміру складових грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 18.05.2022 по 28.06.2023, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 Закону №2011-ХІІ).

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами 2, 3 ст. 9 Закону 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Тобто грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.

Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Розмір грошового забезпечення військовослужбовців визначався, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»(далі - постанова Кабінету Міністрів України №704), згідно з п.4 якої у первісній редакції було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постанова Кабінету Міністрів України №704 набрала чинності з 01.03.2018.

Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

29 січня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд постановою у справі № 826/6453/18 визнав протиправним та скасував пункт 6 Постанови № 103, який вносив зміни в п. 4 Постанови № 704.

Таким чином, з дня набрання чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діяла редакція п. 4 постанови №704, яка була чинною до внесення вказаних змін, тобто з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Суд наголошує, що з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі № 826/9052/18 було викладено висновки про необхідність зобов`язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», що додатково свідчить про неможливість застосування п. 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 103.

При цьому суд вважає за необхідне врахувати правову позицію викладену Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21.

Так, у рішенні суду зроблено наступні висновки:

- з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиноюдля визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у справах № 120/8603/21-а (постанова від 31 серпня 2022 року), № 120/648/22-а (постанова від 16 листопада 2022 року), № 640/17686/21 (постанова від 4 січня 2023 року), № 440/1185/21 (постанова від 10 січня 2023 року).

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 №1928-IX встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-IX встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає2684,00 грн.

Отже, з 29.01.2020 оклад за посадою та оклад за військовим званням повинен розраховуватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який з 01.01.2020 було збільшено, внаслідок чого настала подія підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця.

При цьому суд зауважує, щопостановою КМУ від 12.05.2023 № 481внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та викладено абзац перший в такій редакції:

«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Постанова КМУ від 12.05.2023 № 481набрала чинності 20.05.2023.

Таким чином, з 20.05.2023 застосовується редакція пункту 4постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що з 29.01.2020 по 19.05.2023 відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на відповідний календарний рік.

На підставі наведеного, суд доходить висновку, що у період з 18.05.2022 по 19.05.2023 грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік"станом на 01.01.2022, та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, відповідно.

Наведене вище правове регулювання спірних правовідносин свідчить про наявність правових підстав для перерахунку розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії) позивача, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 18.05.2022 по 31.12.2022, та встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 19.05.2023, з урахуванням виплачених сум.

З приводу вимоги зобов`язати Військову частини НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату позивачу розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2023 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум, суд зазначає наступне.

Абзацами 1 -2 пункту 3 розділу XXXI «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі Порядок № 260) передбачено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Згідно абз. 1 п. 6 розділу XXIII «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку № 260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Пунктом 6 цього ж розділу XXXI Порядку № 260 встановлено, що розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Також, згідно п. 4 розділу XXXII «Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби» Порядку № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які були призвані на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, при звільненні зі служби після прийняття рішення про демобілізацію виплачується грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 (далі Порядок № 460).

Згідно пункту 1 Порядку № 460 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

З огляду на викладене розмір грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні залежить від розміру грошового забезпечення військовослужбовця, а відповідно і його складових.

Як вбачається із довідок про доходи позивача за періоди з 18 травня по 31 грудня 2022 року від 10.11.2023 № 225/56/700фс з 01 січня по 28 червня 2023 року від 10.11.2023 № 223/56/701фс позивачу проведено виплату грошового забезпечення, компенсації відпусток за 2022 та 2023 роки і додаткової винагороди за червень при звільненні.

Суд зазначає, що предметом спору в даній справі є саме розмір складових грошового забезпечення, що виплачувалося позивачу, а не самі складові. Матеріали справи не містять доказів оскарження позивачем наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 28.06.2023 № 157 або дій/бездіяльності відповідача щодо призначення, нарахування або виплати окремих складових грошового забезпечення.

Також, матеріалами справи не підтверджується наявність у позивача статусу учасника бойових дій.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на обставини справи, на переконання суду, ефективним способом захисту прав позивача у справі буде зобов`язання Військової частини НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 18.05.2022 по 31.12.2022, та встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 19.05.2023, з урахуванням виплачених сум та здійснити перерахунок та виплату позивачу розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки виходячи з розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

З приводу посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1ст. 122 КАС Українипозов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно зчастинами третьою та п`ятоюстатті 122 КАС Українидля захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, щопозивач оскаржує дії відповідача щодо розрахунку та виплати розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 18.05.2022 по 28.06.2023.

Суд зазначає, що положеннястатті 122 Кодексу адміністративного судочинства Українине містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

У Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другоїстатті 233 КЗпП Україниу системному зв`язку з положеннями статей1,12 Закону України «Про оплату праці»необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні», «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другійстатті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Відповідно до частин 1 та 2статті 233 Кодексу законів про працю Україниу редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, до 19 липня 2022 року звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати було визначено вказаними вище періодами.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»(далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19 липня 2022 року, було внесено зміни, зокрема доКодексу законів про працю України.

Так, пунктом 18 частини 1розділу І Закону № 2352-IXназву та частини першу і другустатті 233 Кодексу законів про працю Українивикладено в такій редакції:

«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже,Законом №2352-IXвнесено зміни достатті 233 Кодексу законів про працю України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.

Таким чином, до 19 липня 2022року КЗпП Українине обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Після внесенняЗаконом № 2352-IXкоментованих змін, частиною 2статті 233 Кодексу законів про працю Українивстановлено строк звернення до суду у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 і від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, які є обов`язковими для врахування судом відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 КАС України.

Разом із тим, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до пункту першогоглави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю Українипід час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, тримісячний строк звернення до суду з цим позовом розпочався з 01.07.2023 та з урахуванням приписів частини першої статті 233 КЗПП закінчився 01.10.2023 (останній день строку звернення до суду).

Зважаючи на те, що позивач звернувся до суду з цим позовом 14.09.2023, суд дійшов висновку, що позивачем дотримано строк звернення до суду та про помилковість доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.

Також, частинами 1 та 2ст. 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимогст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Позивач просить суд стягнути з бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу.

У матеріалах справи наявні копії Договору про надання правової допомоги від 21.08.2023 № 45/23, розрахунку витрат на правову допомогу за договором про надання правової допомоги від 21.08.2023 № 45/23 на суму 5000,00 грн., акту прийому-передачі виконаних робіт від 10.09.2023 № 1 по договору про надання правової допомоги від 21.08.2023 № 45/23 на суму 5 000,00 грн., квитанції від 10.09.2023 № 1 про сплату послуг у наданні правової допомоги до договору про надання правової допомоги від 21.08.2023 № 45/23 на суму 5000,00 грн.

Дослідивши надані позивачем (представником позивача) документи щодо витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в суді, суд зазначає, що дана категорія адміністративних справ є досить поширеною, а отже, не потребує витрат значних зусиль при здійсненні професійної правничої допомоги. Також, суд вважає вартість таких послуг і робіт правничої допомоги, зазначену у наданих до суду документах неспівмірною з фактично виконаними послугами та роботами.

Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 520/11348/2020, від 13.05.2022 у справі № 320/11366/20 та інших.

Частиною 5ст.242 КАС Українивстановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи, що дана справа є справою незначної складності та не потребує значних зусиль для підготовки позовної заяви, розумним розміром витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню, є 2 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), представник адвокат Мар`єнко Вікторія Юріївна ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 , які полягають у здійсненні розрахунку та виплати ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 18.05.2022 по 19.05.2023;

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 18.05.2022 по 31.12.2022, та встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 19.05.2023, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язати Військову частини НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки, виходячи з розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути Військової частини НОМЕР_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 27 листопада 2023 року.

Суддя О.О. Артоуз