Постанова

від 28.11.2023 по справі 340/2230/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 року справа №340/2230/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року (повне судове рішення складено 03 серпня 2023 року) у справі № 340/2230/23 (суддя в І інстанції Аканов О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Управління освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради Донецької області про визнання протиправним та скасування наказу,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до управління освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради (далі - Управління) про:

визнання протиправним та скасування наказу №61-К/тр від 24 березня 2023 «Про звільнення з займаної посади ОСОБА_1 »;

поновлення на посаді заступника начальника управління освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради;

стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку 452,08 грн. за кожен робочий день з 31 березня 2023 по день прийняття судом рішення;

стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 06 грудня 2018 працювала в управлінні освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради на посаді заступника начальника управління. Наказом №61-К/тр від 24 березня 2023 її звільнено з займаної посади в зв`язку зі скороченням чисельності працівників за ч.1 ст.40 КЗпП України. З винесеним наказом позивач не згодна, вважає його прийнятим з порушенням чинного законодавства, тому звернулась до суду з позовом. Просила задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ управління освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради (місцезнаходження: 84401, Донецька область, м. Лиман, вул. Незалежності, 15, код ЄДРПОУ 41832960) №61-К/тр від 24 березня 2023 «Про звільнення з займаної посади ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради з 01 квітня 2023 року.

Стягнуто з управління освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2023 по 03.08.2023 у розмірі 79 745,57 грн., без урахування обов`язкових утримань.

Рішення суду в частині поновлення на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць, в розмірі 19 696,20 грн., без урахування обов`язкових утримань, звернути до негайного виконання.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивача звільнено в відповідності до п.1 ст.40 КЗпП України наказом начальника управління № 61-К/тр від 24.03.2023 в зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників. Підставою для проведення скорочення чисельності та штату є розпорядження начальника Лиманської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області № 129 від 23.12.2022 «Про затвердження структури та чисельності Лиманської міської військової адміністрації та її виконавчих органів на 2023 рік».

Вважає, що Управлінням, як роботодавцем, виконано вимогу ст.49-2 КЗпП України щодо терміну повідомлення про наступне звільнення. Інших посад, які б можна було запропонувати позивачу та які б відповідали її освітньому рівню та кваліфікації, в Управлінні на час повідомлення про звільнення позивача з посади не було.

Відповідно до довідки, що була надана на виконання ухвали місцевого суду від 17.07.2023, в період з 25.01.2023 по 24.03.2023, тобто в період звільнення позивача, вакантними в Управлінні були наступні посади: старший бухгалтер сектору обліку харчування, бухгалтер; економіст планово - економічного сектору; інженер з організації експлуатації та ремонту, інженер з охорони праці; економіст з матеріально-технічного забезпечення, товарознавець, юрист. Вимогами для призначення на ці посади було наявність або вищої економічної освіти, або вищої технічної освіти, або вищої юридичної освіти. Враховуючи, що ОСОБА_1 мала вищу педагогічну освіту, запропонувати їй роботу на визначених посадах, роботодавець Управління, не мало підстав. Також наявні були вакансії на посади з обслуговування приміщення та будівель, але наявність у позивача вищої освіти, не давала можливості запропонувати їй цю роботу. Таким чином дії відповідача відповідали вимогам ст.49-2 КЗпП України.

Зауважує, що у разі б наявної можливості порівнювати з іншими працівниками на аналогічних посадах, то застосування переважного права на залишення на роботі саме позивача не мало підстав, так як позивачка не є працівником з вищою кваліфікацією і продуктивністю праці в порівнянні з іншими.

Апелянт вважає не обґрунтованим та не відповідним фактичним обставинам справи висновок суду про те, що відповідачем не надано доказів до суду щодо неможливості переведення позивача, за його згодою, на іншу роботу та доказів виконання обов`язку відповідача запропонування всіх інших вакантних посад.

Відповідно до приписів частини третьої ст.49-2 КЗпП України «роботодавець одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи.

Крім того, судом було прийнято рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради з 01 квітня 2023 року, проте зазначена посада на теперішній час, а також на час прийняття рішення, відсутня в Управлінні, в зв`язку з тим, що ця посада була скорочена на підставі розпорядження начальника Лиманської міської військової адміністрації Краматорського району від 23.12.2022 №129 «Про затвердження структури та чисельності Лиманської міської ради та її виконавчих органів на 2023 рік».

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 06.12.2018 позивач прийнята на посаду заступника начальника управління освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради, що підтверджується записом в трудовій книжці НОМЕР_1 (наказ №848 К/тр від 05.12.2018).

Відповідно до витягу з наказу від 31 березня 2022 №138-К/тр у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та запровадженням воєнного стану згідно із Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/22 відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності установи у повному обсязі, на підставі ст.113 КЗпП України, оголошено початок простою не з вини працівника з 04 квітня 2022 до закінчення воєнного стану в Україні ОСОБА_1 заступнику начальника управління освіти, молоді та спорту.

23.12.2022 розпорядженням №129 «Про затвердження структури та чисельності Лиманської міської ради та її виконавчих органів на 2023 рік» з 01.04.2023 скорочено посаду заступника начальника управління освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради.

25.01.2023 за вих№01/01-13/25 позивачу винесено попередження про майбутнє звільнення з займаної посади.

В попередженні вказано, що запропонувати позивачу переведення на іншу посаду в управлінні освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради неможливо, у зв`язку з відсутністю відповідних вакантних посад.

Наказом 24 березня 2023 управління освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради №61-К/тр на підставі розпорядження начальника Лиманської міської військової адміністрації Краматорського району від 23.12.2022 №129 «Про затвердження структури та чисельності Лиманської міської ради та її виконавчих органів на 2023 рік», попередження про майбутнє звільнення з займаної посади ОСОБА_1 від 25.01.2023, позивача звільнено з посади заступника начальника 31 березня 2023 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, п.1 ст.40 КЗпП України.

01 квітня 2023 начальником міської військової адміністрації затверджено штатний розпис, в якому відсутня посада заступника начальника управління.

На виконання вимог ухвали суду відповідачем надано довідку про доходи від 26.06.2023 №05/01-13/185, в якій зазначено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 933,95 грн., середньомісячна заробітна плата 19 612,95 грн.

На виконання вимог ухвали суду відповідачем надано пояснення щодо середнього заробітку за повних два відпрацьованих місяця, до яких додано довідку про доходи від 11.07.2023 №05/01-13/211, в якій зазначено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 960,79 грн., середньомісячна заробітна плата 19 696,20 грн.

На виконання вимог ухвали суду відповідачем надано довідку про перелік вакантних посад за період з 25.01.2023 по 24.03.2023.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволенні позовні вимоги. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280-97/ВР (далі - Закон № 280-97/ВР), місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-III (далі - Закон № 2493-III), служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2493-III, посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Таким чином, приписи цього закону є спеціальними до спірних правовідносин, які виникли з приводу проходження особою публічної служби, а тому мають пріоритетне застосування. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Згідно з частинами другою та третьою статті 7 Закону № 2493-III, посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

КЗпП України розповсюджується на посадових осіб органів місцевого самоврядування виключно у випадках, не врегульованих Законами України «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Отже, у разі звільнення працівника посадової особи органу місцевого самоврядування, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, таке звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідач не навів обставин та не надав відповідних доказів, що питання переважного права на залишення на роботі позивача взагалі розглядалося.

Відповідно до частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців, відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 25 травня 2016 року № 6-3048цс15, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України, якщо він запропонував працівнику наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві, установі, організації протягом усього періоду та існували на день звільнення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 та залишена без змін Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.09.2018, справа № 800/538/17.

Відповідачем не надано доказів до суду щодо неможливості переведення позивача, за його згодою, на іншу роботу та доказів виконання обов`язку відповідача запропонування всіх інших вакантних посад.

Отже, місцевий суд дійшов правильного висновку, що відповідачем порушено порядок звільнення позивача з займаної посади. У зв`язку з чим наказ №61-К/тр від 24 березня 2023 «Про звільнення з займаної посади ОСОБА_1 » слід скасувати як протиправне.

Звільнення працівника з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Тому, позивач підлягає поновленню на посаді заступника начальника управління освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради з 01.04.2023.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за загальним правилом обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд бере до уваги довідку про доходи позивача від 11.07.2023 №05/01-13/211, надану відповідачем за повних два відпрацьованих місяця, в якій зазначено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 960,79 грн., середньомісячна заробітна плата 19 696,20 грн.

Тобто середньоденний заробіток позивача становив 960,79 грн.

Кількість днів вимушеного прогулу з 01.04.2023 (наступна дата після звільнення) по 03.08.2023 (дата прийняття рішення) становить 83 дні.

Таким чином, з урахуванням кількості днів вимушеного прогулу за період з 01.04.2023 по 03.08.2023, розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу, що підлягає виплаті позивачу складає: 79 745,57 грн. (960,79 грн. /день х 83 дні =79 745,57 грн.)

Приписами пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

З врахуванням наведених положень, стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на роботі належить до негайного виконання.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 242 КАС Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява № 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року (повне судове рішення складено 03 серпня 2023 року) у справі № 340/2230/23 залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року у справі № 340/2230/23 залишити без змін.

Повне судове рішення 28 листопада 2023 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддівІ. В. Сіваченко

А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук