Постанова

від 28.11.2023 по справі 520/15363/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 р. Справа № 520/15363/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою В.о. керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Біленський О.О.) від 26.06.2023 по справі № 520/15363/23

за позовом Керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області

до Балаклійської міської ради Харківської області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Харківській області до Балаклійської міської ради Ізюмського району Харківської області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Балаклійської міської ради Ізюмського району Харківської області щодо незабезпечення проведення робіт з винесення меж загальногеологічного заказника місцевого значення «Протопопівський» та закріплення їх в натурі (на місцевості);

- зобов`язати Балаклійську міську раду Ізюмського району Харківської області відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити проведення робіт з винесення меж загальногеологічного заказника місцевого значення «Протопопівський» загальною площею 14,6 га, який знаходиться біля с. Протопопівка в межах Протопопівського старостинського округу Балаклійської територіальної громади, та закріплення їх в натурі (на місцевості).

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2023 року позовну заяву повернуто позивачу.

В.о. керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської областіне погодився із ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та передати справу для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали.

Вказує, що ухвала суду першої інстанції перешкоджає подальшому провадженню у справі, а отже, і захисту інтересів держави, які полягають у необхідності неухильного дотримання вимог законодавства в сфері охорони об`єктів природно-заповідного фонду.

Незабезпечення Балаклійською міською радою Ізюмського району Харківської області проведення робіт з винесення меж загальногеологічного заказника місцевого значення "Протопопівський" та закріплення його в натурі (на місцевості), може призвести до незаконного використання земель об`єкту природно-заповідного фонду, чим підривається авторитет держави в особі органів виконавчої влади, які уповноважені на виконання функцій держави та реалізації державної політики на конкретній території. У даній справі прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області, як суб`єкта, уповноваженого здійснювати захист інтересів в спірних правовідносинах.Оскільки Державною екологічною інспекцією у Харківській області не було вжито заходів щодо захисту інтересів держави, прокурор обґрунтовано звернувся до суду із даним позовом.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлялись.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи прокурора позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не доведено наявність підстав для звернення до суду в інтересах держави з цим адміністративним позовом, з матеріалів справи вбачається, що прокурором не встановлено неспроможність захистити свої права уповноваженим органом самостійно.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 3 - 5 статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Таким чином, як вірно зазначено судом, прокурор у визначених законом випадках має право на представництво інтересів держави, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване, проте не на представництво інтересів суспільства в цілому.

Тобто, підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Як передбачено статтею 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом, який, окрім іншого, визначає повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, зокрема, стосовно представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України «Про прокуратуру».

Вимогами ч.ч. 1, 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких повноважень обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналізуючи зазначені норми права, суд дійшов вірного висновку, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Чинне законодавство не дає переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлює оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно базуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист кого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2021 року у справі № 260/1831/20.

Крім того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 лютого 2019 року (справа № 826/13768/16), за змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначені Законом України "Про природно-заповідний фонд України".

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

Згідно приписів ч. 4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.

Згідно з положеннями ст. 62 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" державний контроль за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, посадовими особами служби державної охорони природно-заповідного фонду України та іншими уповноваженими законом державними органами.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території АР Крим - орган виконавчої влади АР Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначених функцій.

Прокурор вказував, що позов поданий в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Харківській області, оскільки в ході реалізації повноважень, наданих органам прокуратури Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру" встановлено факт недотримання вимог природоохоронного законодавства, що проявляється у не винесенні меж загальногеологічного заказника місцевого значення "Протопопівський" та не закріпленні його меж в натурі (на місцевості). Також зазначив, що Державною екологічною інспекцією в Харківській області не вжито заходів щодо судового захисту інтересів держави.

Так, прокурором надано лист Державної екологічної інспекції в Харківській області від 29.05.2023 №З/П-09-08 щодо надання інформації керівнику Ізюмської окружної прокуратури у Харківській області, яким останнього повідомлено, що станом на 16.05.2023 до інспекції не надходили відомості про припинення діяльності та зміни користувача, на якого покладені охоронні зобов`язання з додержання режиму об`єкту природно-заповідного фонду, загально-геологічного заказника місцевого значення "Протопопівський". Заходи державного нагляду щодо "Протопопівського" з 2018 року не здійснювались.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказана відповідь не є достатнім підтвердженням наявності підстав для представництва прокурором Державної екологічної інспекції в Харківській області щодо порушення інтересів держави з приводу порушеного у даній справі питання.

Враховуючи наявність спеціально уповноважених органів державної влади, до компетенції яких віднесено повноваження контролю за дотриманням законодавства у сфері довкілля та природокористування, та відсутність у прокуратури повноважень по контролю за дотриманням законодавства в цій сфері - прокурор зобов`язаний надати докази нездійснення (неналежного здійснення) своїх повноважень спеціально уповноваженими органами, зокрема Державною екологічною інспекцією в Харківській області.

В даному випадку прокурор не вказав причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

За правовою позицією, наведеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду, що звернувшись до суду без передбачених законом підстав, прокурор перебрав на себе функції іншого державного органу.

Крім того, як вірно зазначено судом, прокурором у позові не зазначено причин, які перешкоджають уповноваженому органу самостійно захистити інтереси, які збігаються з інтересами держави.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Необхідно також зазначити, що в адміністративному процесі прокурор набуває статусу позивача в разі, якщо певними діями, рішеннями чи бездіяльністю порушено інтерес держави у публічних правовідносинах, а орган, який уповноважений реалізовувати або захищати такий інтерес, відсутній або в силу закону не наділений повноваженнями самостійно звертатися до суду.

За змістом статті 2 КАС метою вирішення спору у сфері публічно-правових відносин є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.09.2020 в справі №815/6347/17, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 та від 22.10.2020 у справі №140/756/19.

Зважаючи на те, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Висновки, що звернення до суду без передбачених законом підстав прокурором свідчить про перебирання на себе функції державного органу висловлені також у постановах від 14.09.2021 у справах №807/965/17, 806/1917/17, від 08.09.2021 у справі №640/32940/20 та від 02.09.2021 у справі № 280/3319/20.

Відповідно до п.7 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Оскільки прокурором не доведено наявність підстав для звернення до суду в інтересах держави з цим адміністративним позовом, з матеріалів справи вбачається, що прокурором не встановлено неспроможність захистити свої права уповноваженим органом самостійно, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення адміністративного позову прокурору.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, а доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують з наведених вище підстав.

Доводи апеляційної скарги не впливають на правомірність висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу В.о. керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2023 по справі №520/15363/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк З.Г. Подобайло