Рішення

від 21.11.2023 по справі 751/4069/22

НОВОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

Справа №751/4069/22

Провадження №2/751/290/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 року місто Чернігів

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Яременко І. В.

при секретарі Шевченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в місті Чернігові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАЛТЕКС МЕРІНО» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, грошової компенсації за невикористану відпустку та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «ІТАЛТЕКС МЕРІНО», в якому з урахуванням поданої уточненої позовної заяви просить: стягнути з відповідача на його користь нараховану, але не виплачену заборгованість по заробітній платі в сумі 135993 грн 16 коп; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 43165 грн 80 коп; вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку в сумі 8633 грн 16 коп; грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки в сумі 7380 грн 72 коп; моральну шкоду у розмірі 10000 грн та понесені судові витрати; допустити негайне виконання рішення суду.

Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до наказу директора ТОВ «Італтекс Меріно» за №94/к від 14.04.2020 він був прийнятий на роботу на посаду енергетика. Відповідно до наказу директора ТОВ «Італтекс Меріно» за №35/к від 21.04.2022 був звільнений у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. В п.2 наказу зазначено: провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 , виплатити вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку (ст.44 КЗпП України) та виплатити грошову компенсацію за дні невикористаної щорічної відпустки відповідно до кадрових та бухгалтерських розрахунків. На час звільнення відповідач мав заборгованість перед ним по виплаті заробітної плати за весь 2021 рік та за 3 місяці 21 день 2022 року, що складає 135993,16 грн, та не сплачено відповідачем до теперішнього часу. Також відповідач не сплатив йому вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку у сумі 8633,16 грн, та грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки у сумі 7380,72 грн. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 21.04.2022 станом на дату подання уточненої позовної заяви складає 43165,80 грн. Порушення його прав та гарантій як працівника призвели до значних моральних страждань, втрати впененості у завтрашньому дні, існуванні певний час без зароблених коштів, що призводить до необхідності докладання ним додаткових зусиль з організації життя, тому вважає, що відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Ухвалою судді від 02.11.2022 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивач у судове засідання не з`явився, надав до суду письмову заяву, в якій просить розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, у разі відсутності відповідача проти заочного розгляду справи не заперечує.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до ст.128 ЦПК України. З клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертались, відзив на позовну заяву до суду не надходив.

У відповідності з вимогами ч.4 ст. 223 ЦПК України, суд вважає необхідним розглянути справу за наявними в ній доказами у відсутності відповідача і за згодою позивача ухвалити заочне рішення, що відповідає вимогам ст.ст. 280-282 ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу за відсутності всіх учасників справи не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, розглядаючи позов в межах заявлених вимог, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 16.04.2020 по 21.04.2022 працював у ТОВ «ІТАЛТЕКС МЕРІНО» на посаді енергетика в зміні.

21.04.2022 ОСОБА_1 звільнено у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України за наказом 35/к від 21.04.2022 (а.с. 4).

Відповідно до наказу директора ТОВ «Італтекс Меріно» за №35/к від 21.04.2022 ОСОБА_1 звільнено у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України (пунтк 1).

Пунктом 2 наказу визначено: провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 , виплатити вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку (ст.44 КЗпП України) та виплатити грошову компенсацію за дні невикористаної щорічної відпустки відповідно до кадрових та бухгалтерських розрахунків (а.с.5).

Згідно довідки Пенсійного фонду України про індивідуальні відомості про застраховану особу від 28.10.2022 року (Форма ОК-5), за 2021 рік обліковується сума заробітної плати нарахованої ТОВ «ІТАЛТЕКС МЕРІНО» ОСОБА_1 у розмірі 103598 грн. Розмір нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за останні два місяці роботи у 2021 році становить: у листопаді 2021року 8917,05 грн, у грудні 2021 року 9234,17 грн. За 2022 рік відсутні відомості щодо ТОВ «ІТАЛТЕКС МЕРІНО» сплати страхового внеску до бюджету та нараховану позивачу заробітну плату. (а.с.20-22).

Згідно ст. 15 Закону України "Про оплату праці" оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Вимоги позивача про стягнення на його користь заборгованості по заробітній платі за період з січня 2021 року по грудень 2021 року включно у загальному розмірі 103598 гривень, підтверджуються відомостями Пенсійного фонду України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 28.10.2022 року, Форма ОК-5 (а.с.20-22), з урахуванням, що датою звільнення з роботи позивача є 21.04.2022 року.

Таким чином, сума заборгованості по заробітній платі у розмірі 103598 гривень за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Виходячи з наведеної норми, суд не вбачає підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за період з січня 2022 року по 21 квітня 2022 року, вихідної допомоги при звільненні в розмірі 8633 грн 16 коп, а також гршової компенсації за невикористану відпустку в розмірі 7380 грн 72 коп, оскільки на підтвердження факту нарахування: заробітної плати за наведені періоди роботи; вихідної допомоги у зазначеному розмірі, а також невикористання днів відпустки у вказані періоди, а так само кількості днів невикористаної відпустки позивачем не надано жодних доказів.

Відповідно до ч.1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає із Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно, зміст суб`єктивного права особи слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

Таким чином, період стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку визначається за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідної затримки розрахунку.

Як вбачається із матеріалів справи, спірні правовідносини щодо затримки розрахунку при звільненні позивача виникли 21.04.2022 року, а саме, в день звільнення позивача.

Згідно ст.117 КЗпП України (в редакції, що діяла на 21.04.2022 день звільнення позивача), в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Наявність невиплаченої заборгованості по заробітній платі за статтею 117 Кодексу є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Обставини дотримання вимог трудового законодавства при звільненні працівника в силу ст.ст.12,81 ЦПК України та норм КЗпП України має довести саме роботодавець. Факт порушення права позивача на розрахунок при звільненні знайшов своє підтвердження у судовому засіданні.

Згідно п.8 Порядку розрахунку середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (в редакції, що діяла на 21.04.2022 день звільнення позивача), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як роз`яснено в п.6 постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При визначенні суми середнього заробітку, що підлягає стягненню, суд враховує, що середньоденний розмір заробітної плати становить 412 грн 52 коп. (8917,05 грн + 9234,17 грн = 18151,22 грн (заробітна плата за останні два місяці роботи позивача); 22 дн. + 22 дн = 44 дн. (кількість відпрацьованих робочих днів за останні два місяця роботи позивача); 18151,22/44дн. = 412 грн 52 коп.), що відповідає правилам Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».

Згідно п.8 Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» «нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів».

Оскільки позивач був звільнений з роботи 21.04.2022 р., тому з 22.04.2022 і до 31.10.2022 (в межах заявлених позовних вимог) минуло 137 робочих днів, у зв`язку з чим сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 56515 грн 24 коп = (137х412,52 ) (без врахування обов`язкових платежів).

Відповідач, всупереч процесуального обов`язку, не надав суду належних і допустимих доказів, які б вказували на виплату всіх сум, що належать позивачу від підприємства в день звільнення позивача.

Тому з відповідача на користь позивача на підставі ст.117 КЗпП України слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у межах заявлених позовних вимог 43165,80грн за період з 22.04.2022 року по 31.10.2022 року, як просить позивач в уточненій позовній заяві, а не по день ухвалення рішення, оскільки згідно з ч.2 ст.264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно до 237-1 КЗпП України (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Судом встановлено, що через порушення відповідачем законодавства про оплату праці, позивачеві були спричинені моральні страждання, оскільки він тривалий час не отримував заробітну плату у належному розмірі, що було єдиним джерелом прибутку для нього, він відчував матеріальний тягар через нестачу коштів, вимушений був вживати додаткових зусиль для забезпечення свого існування.

Вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд, виходячи із засад розумності та справедливості, враховуючи характер та обсяг моральних страждань позивачки, характер її немайнових втрат, доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача, при цьому вважає за можливе зменшити суму моральної шкоди з 10000 грн до 5000 грн, враховуючи вищевказані обставини справи.

У зв`язку з частковим задоволенням позову та у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 992 грн 40 коп за задоволеними позовним вимогам майнового характеру про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 43165,80грн, а також судовий збір пропорційно задоволеним вимогам немайнового характеру в розмірі (5000/10000)х992,40 грн = 496,20 грн, а всього 1488 грн 60коп.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 258, 259, 263-265, 268, 352, 430 ЦПК України, ст.ст. 44, 47, 116, 117, 237-1 КЗпП України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАЛТЕКС МЕРІНО» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, грошової компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАЛТЕКС МЕРІНО» (14014, м. Чернігів, вул. І.Мазепи, буд. 66, ЄДРПОУ 39262403) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ): заборгованість по заробітній платі за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно в сумі 103598грн00коп (сто три тисячі пятсот дев`яносто вісім гривень 00 копійок), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 43165грн80коп (сорок три тисячі сто шістдесят п`ять гривень вісімдесят копійок) без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України; у відшкодування моральної шкоди 5000 грн. (п`ять тисяч гривень); понесені витрати по сплаті судового збору 1488 грн 60коп (одну тисячу чотириста вісімдесят вісім гривень шістдесят копійок).

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повний текст рішення складено 27.11.2023

Головуючий - суддя І. В. Яременко