Постанова

від 23.11.2023 по справі 136/326/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 136/326/22

Провадження № 22-ц/801/2233/2023

Категорія: 20

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 рокуСправа № 136/326/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),

суддів: Голоти Л. О., Оніщука В. В.,

з участю секретаря судового засідання: Литвина С. С.,

учасники справи:

позивач: керівник Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Липовецької міської ради,

відповідачі: Головне управління Дергеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа без самостійних вимог - Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма Нападівська»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області від 09 лютого 2023 року та рішення цього ж суду від 14 вересня 2023 року, постановлені під головуванням судді Кривенка Д. Т., у цивільній справі за позовом керівника Немирівської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Липовецької міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участі третьої особи без самостійних вимог - приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма Нападівська" про витребування земельної ділянки, -

в с т а н о в и в:

У березні 2022 року керівник Немирівської окружної прокуратури Вінницької області, в інтересах держави в особі Липовецької міської ради, звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участі третьої особи без самостійних вимог приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма Нападівська" про визнання незаконним наказу в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, витребування земельної ділянки. Зазначав, що за результатами вивчення стану законності при розпорядженні земельними ділянками державної форми власності на території Липовецької територіальної громади Немирівською окружною прокуратурою було виявлено порушення вимог Земельного кодексу України при наданні ГУ Держгеокадастром у Вінницькій обл. земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства у приватну власність громадянам України. Так, наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій обл. №2-136/15-21-СГ від 15.03.2021 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Нападівської сільської ради та надано йому у власність земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 0522283800:03:000:2768. Надалі 05.07.2021 державним реєстратором Липовецької міської ради Чубатюк О.Р., на підставі вищевказаного наказу зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 . 08.09.2021 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Скутельник І.А. посвідчено договір купівлі-продажу №6455 земельної ділянки, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що внесено відомості про вчинений правочин в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Реєстр прав власності на нерухоме майно та зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 . Однак, законодавством встановлені обмеження у праві набуття власності на земельні ділянки, оскільки передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян проводиться лише один раз по кожному виду цільового використання. Водночас ОСОБА_1 раніше на підставі іншого наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №2-15919/15-18-СГ від 23.11.2018, вже отримував безоплатно у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 0523483800:10:000:0293, тим самим на час видачі оскаржуваного наказу, використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а ГУ Держгеокадастру у Вінницькій обл., при видачі такого наказу, не перевірило факт реалізації ОСОБА_1 вищевказаного права раніше. Таким чином, наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №2-136/15-21-СГ від 15.03.202 є незаконним, а ОСОБА_2 , купуючи у ОСОБА_1 , земельну ділянку придбала її в особи, яка не мала права її отримувати та відчужувати. Спірна земельна ділянка вибула із державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок - держави.

09 лютого 2023 року керівник Немирівської окружної прокуратури подав заяву про зміну предмету позову, у якій зазначив, що видача оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не встановлена, просив виключити з числа відповідачів ГУ «Держгеокадастру у Вінницькій області», ОСОБА_1 та залучити їх до участі у справі у якості третіх осіб; витребувати в ОСОБА_2 на користь Липовецької територіальної громади в особі Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області земельну ділянку, площею 2 га з кадастровим номером 0522283800:03:000:2768, що розташована на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (колишньої Нападівської сільської ради Липовецького району); повернути Вінницькій обласній прокуратурі 2481 грн судового збору у зв`язку зі зменшенням розміру позовних вимог.

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 09 лютого 2023 року прийнято до провадження заяву прокурора про зміну предмета позову, у поверненні судового збору та виключенні з числа відповідачів ГУ «Держгеокадастру у Вінницькій області», ОСОБА_1 і залучення їх до участі у справі у якості третіх осіб - відмовлено.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 14 вересня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Зазначив, що суд не врахував те, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності з порушенням Земельного кодексу України, оскільки ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку державної власності без відповідної правової підстави, а ОСОБА_2 придбала цю земельну ділянку поза волею власника, у особи, яка не мала права її отримувати та відчужувати.

Крім цього, у апеляційній скарзі перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Липовецького районного суду від 09 лютого 2023 року, в частині відмови в поверненні судового збору та зміни процесуального статусу відповідачів на третіх осіб скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення цих вимог. Вказує, що зміна предмету позову призвела до зменшення позовних вимог та зміни учасників справи, тому суд першої інстанції, прийнявши таку заяву, мав би змінити відповідачів та за результатами розгляду позову вирішити питання про повернення зайвосплаченого судового збору.

Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не надали.

Заслухавши доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, ухвалу суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга заступника прокурора підлягаєчастковому задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом частини першої статті 367ЦПКУкраїни суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263ЦПКУкраїни судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала Липовецького районного суду Вінницької області від 09 лютого 2023 року в частині відмови в поверненні судового збору не відповідає вимогам процесуального закону.

Подавши заяву про зміну предмету позову, керівник прокуратури фактично залишив лише одну вимогу про витребування земельної ділянки, при цьому сплативши судовий збір за дві вимоги. Вимога про визнання незаконним наказу ГУ «Держгеокадастру у Вінницькій області», яка була оплачена судовим збором, судом не розглядалась.

У п.18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз`яснено, що у разі якщо позивач збільшив розмір позовних вимог, заявив нові вимоги або до початку розгляду справи по суті змінив предмет або підставу позову, у зв`язку з чим збільшилась ціна позову, він повинен сплатити до звернення до суду з відповідною заявою несплачену суму судового збору, розмір якого має відповідати ставкам, встановленим пунктом ст. 4 Закону України «Про судовий збір». З урахуванням конкретних обставин справу судом може бути розглянуто та змінено вимоги позивача без доплати суми судового збору з подальшим розподілом останнього між сторонами. У разі зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню.

За вказаних обставин суд першої інстанції, на цій стадії судового розгляду, дійшов помилкового висновку про відмову в поверненні судового рішення до розгляду справи по суті.

Щодо виключення з числа відповідачів ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_1 та залучення їх до участі у справі в якості третіх осіб, без самостійних вимог щодо предмета спору, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що особи, які перебувають в статусі відповідачів, можуть його втратити лише в разі їх заміни на належного відповідача, або відмови від позову до них, а одночасна участь особи в якості відповідача і третьої особи є неможливою.

В частині оскарження рішення суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, яка на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна придбала спірну земельну ділянку у ОСОБА_1 , а тому витребування її на користь Липовецької територіальної громади покладе на ОСОБА_2 надмірний індивідуальний тягар, спричинений втратою грошових коштів. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною.

Однак, колегія суддів не може погодитись з вказаним висновком.

Апеляційним судом встановлено, що згідно з копією наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій обл. №2-15919/15-18-СГ від 23.11.2018 було затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 , земельну ділянку, площею 2 га, з кадастровим номером 0523483800:10:000:0293, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Очеретнянської сільської ради.

Надалі державним реєстратором на підставі вищевказаного наказу зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 .

Наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій облості №2-136/15-21-СГ від 15.03.2021 було затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 7-ом громадянам, та серед них надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 0522283800:03:000:2768, що розташована на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (колишньої Нападівської сільської ради Липовецького району).

Разом з тим, на виконання ухвал суду першої інстанції ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило, що витребуваний наказ відносно ОСОБА_1 не приймався, а оскаржуваним наказом №2-136/15-21-СГ від 15.03.2021 було відмовлено 10-ом громадянам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Іллінецької сільської ради (Т. 1 а.с. 248-250).

05 липня 2021 року державним реєстратором Липовецької міської ради Чубатюк О. Р., на підставі вищевказаного наказу зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1

08 вересня 2021 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Скутельник І. А. посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що внесено відомості про вчинений правочин в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Реєстр прав власності на нерухоме майно та зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 .

Згідно договору оренди землі №736 від 09.12.2021 ОСОБА_2 передала вказану земельну ділянку, площею 2 га, в оренду ПСП "Агрофірма Нападівська", терміном на 10 років.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Цеправонабувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Частинами першою, другою статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, щоправовласності на землю - цеправоволодіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.Правовласності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктамиправавласності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують цеправобезпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує цеправочерез відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набуваютьправавласності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що булиранішенадані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їмземельноїчастки (паю).

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з пунктом «в» частини третьої, частиною четвертою статті 116 ЗК Українибезоплатнапередача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянокбезоплатноу власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

За змістом пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України маютьправо на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 га.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Звертаючись до суду з цим позовом,прокурор просив витребувати на користь держави земельну ділянку загальною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, з посиланням на те, що ОСОБА_1 незаконно набув у її власність, повторно використавши своє право на безоплатнеотриманняземельноїділянки у власність для даного виду використання.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа маєправов порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванихправ,свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом наданоправозвертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Здійснюючи правосуддя, суд захищаєправа,свободи та інтереси фізичних осіб,правата інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачаєправокожної особи на захист свого цивільногоправау разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також маєправона захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа маєправозвернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майновогоправата інтересу. Способами захисту цивільнихправта інтересів можуть бути: 1) визнанняправа;2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушуєправо;4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільнеправоабо інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих нормправомна звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме їїправ,свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищатиправа,свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспореніправа,свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушенихправособи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник маєправовитребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не малаправайого відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник маєправовитребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власникомправавласності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстраціїправавласності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодоправавласності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речовихправна нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речовихправна нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речовихправна нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачемправавласності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати йогоправовитребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не малаправайого відчужувати, власник маєправовитребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник маєправовитребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захиступраввласника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнанняправавласності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповіднеправо,не є ефективним способом захиступрававласника.

Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 набув правовласності на земельну ділянку площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності незаконно, без правової підстави на те, оскільки оскаржуваний наказ ГУ Держгеокадастру не видавався, і саме на цих підставах прокурора змінив позовні вимоги.

При цьому, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 , якій остання на даний час належить на праві власності.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави поза її волею, без відповідної правової підстави, а ОСОБА_1 , не маючи на це права, здійснив відчуження спірноїземельноїділянки ОСОБА_2 , колегія суддів приходить до висновку, що відновленняправадержави на земельну ділянку необхідно здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача, якою є ОСОБА_2 .

Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем та не має відповідати за порушення інших осіб, допущені в рамках процедури оформлення передачі у власність земельної ділянки є помилковим,оскільки у цьому конкретному випадку за обставин цієї справи витребування майна є законним та пропорційним заходом для відновлення прав власника за умови коли майно вибуло з власності власника поза його волею, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захистправлюдини і основоположних свобод.

При цьому слід приймати до уваги, що цивільне законодавство передбачає якправовитребування майна його власником (статті 387, 388 ЦК України) так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема іправона відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), на що маєправоі ОСОБА_2 пред`явивши відповідний позов.

Колегія суддів, враховуючи обставини цієї справи, вважає, що безпідставно набувшиправовласності на спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 без відома та волі держави протягом кількох місяців відчужив її ОСОБА_2 за умов, які мали б викликати сумнів у останньої, яка проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджуютьправовласності відчужувача на цю земельну ділянку, і за необхідності отримавши правову допомогу, мала б розумно зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажуземельноїділянки, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захистправлюдини і основоположних свобод. До таких висновків дійшов Верховний суд у постанові від 15 листопада 2023 року по справі № 686/14733/21.

За таких обставин, колегія суддів, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку приходить до висновку про задоволення позовних вимог керівника прокуратури шляхом витребування земельної ділянки від добросовісного набувача, якою є ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвали суду першої інстанції в оскаржуваній частині та рішення суду у справі підлягають скасуванню, як ухвалені за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для їх скасування з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційним судом ухвалено рішення про задоволення позовних вимог з ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути 2481 грн судового збору за подання позовної заяви та 3721,5 грн за подання апеляційної скарги, всього 6202,5 грн.

Крім цього, Вінницькій обласній прокуратурі слід повернути Державного бюджету України зайвосплачений судовий збір у розмірі за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 6202,5 грн.

Керуючись ст. ст.375,376,381,382-384,389,390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури задовольнити частково.

Ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області від 09 лютого 2023 року в частині відмови у поверненні Вінницькій обласній прокуратурі судового збору скасувати.

В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 14 вересня 2023 року скасувати.

Позов керівника Немирівської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Липовецької міської ради до ОСОБА_2 , за участі за участі третьої особи без самостійних вимог - приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма Нападівська", про витребування земельної ділянки задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_2 на користь Липовецької територіальної громади в особі Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 0522283800:03:000:2768, що розташована на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (колишньої Нападівської сільської ради Липовецького району).

В задоволенні позовних вимог керівника Немирівської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Липовецької міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_1 , за участі третьої особи без самостійних вимог - приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма Нападівська" про витребування земельної ділянки - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Вінницької обласної прокуратури 6202,5 грн судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Повернути Вінницькій обласній прокуратурі з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 6202,5 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий С. Г. Копаничук

судді: Л. О. Голота

В. В. Оніщук