Постанова

від 21.11.2023 по справі 910/6674/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2023 р. Справа№ 910/6674/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Ткаченка Б.О.

за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,

за участю представників сторін:

від позивача: Петруня А.В. - адвокат, посвідчення № КВ 4744;

від відповідача: Петрушина К.І. - адвокат, посвідчення № 4918;

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Отокоч Україна»

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 (повний текст - 10.08.2023)

у справі № 910/6674/23 (суддя - Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Отокоч Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сивашенергопром»

про стягнення 1 023 185,78 грн.

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Отокоч Україна» (надалі - ТОВ «Отокоч Україна») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сивашенергопром» (надалі - ТОВ «Сивашенергопром») про стягнення 1 023 185,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання із сплати орендних платежів за довгостроковим договором оренди автомобіля №20180500268 від 15.05.2018, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 777 343,53 грн., а також заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 142 337,75 грн, штрафу у розмірі 38 867,18 грн, 3% річних у розмірі 8 850,13 грн та інфляційних у розмірі 55 786,45 грн.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Отокоч Україна» відмовлено повністю.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується факт неможливості використання відповідачем об`єктів оренди з незалежних від нього обставин. А тому дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення відповідача від сплати орендних платежів за заявлений позивачем спірний період. Таким чином - сума основного боргу є необґрунтованою, а відтак не підлягає задоволенню. Враховуючи недоведеність позивачем правових підстав для стягнення з відповідача суми основної заборгованості, суд першої інстанції відмовив у задоволенні решти похідних вимог щодо стягнення з останнього сум пені, штрафу, 3% річних та інфляційних, нарахованих на вищенаведену суму боргу.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Отокоч Україна» 30.08.2023 звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти дану апеляційну скаргу до розгляду. Скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 26.07.2023 року по справі №910/6674/23 у повному обсязі та прийняти інше рішення яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СИВАШЕНЕРГОПРОМ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТОКОЧ УКРАЇНА» заборгованість з орендної плати у розмірі 777 343,53 грн; пеню у розмірі 142 337,75 грн; штраф у розмірі 38 867,18 грн; 3% річних за невиконання грошових зобов`язань у розмірі 8 850,13 грн; інфляцію у розмірі 55 786,45 грн; судові витрати, у тому числі судовий збір у розмірі 15 347,78 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Отокоч Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі № 910/6674/23, розгляд якої призначено на 24.10.2023.

В судовому засіданні 24.10.2023 було оголошено перерву до 21.11.2023.

В судове засідання 21.11.2023 з`явились представники обох сторін. Судом апеляційної інстанції було задоволено клопотання позивача та переглянуто відеодокази (що подавались до суду першої інстанції). Представник позивача апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про задоволення позову в повному обсязі. Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін через необґрунтованість.

Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин: враховуючи дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу "повітряна тривога" та перебої з електроживленням, з урахуванням продовження строку розгляду апеляційної скарги за клопотанням сторін.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів

Апелянт не погоджується з рішенням місцевого господарського суду, оскільки, на його думку, судом першої інстанції не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду на підставі ст. 277 ГПК України.

Так, за доводами апелянта, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні навіть не встановив суть укладеного між сторонами договору. В оскаржуваному рішенні суд лише вказав що між сторонами було укладено звичайний договір оренди. Однак суть укладеного між сторонами 15.05.2018 року «довгострокового договору оренди (загальні умови) статус оподаткування - оперативний лізинг (оренда)» № 20180500268, полягає в тому що позивач за вибором, та замовленням відповідача придбавав нові автомобілі та передавав їх в оренду відповідачу. Тобто між сторонами було укладено договір оперативного лізингу, за яким позивач проінвестував кредитні кошти в придбання для відповідача нових автомобілів та передав їх відповідачу, а не просто позивач передав відповідачу в оренду майно, яке вже було у власності позивача, і утримання якого не створює для позивача жодних витрат, або ці витрати прирівнюються до сплати якихось мінімальних податків.

Окрім цього, скаржник зазначив, що суд першої інстанції не встановив та не вказав в оскаржуваному рішенні про те, чи мав право позивач на отримання орендної плати за передані відповідачу чотири автомобілі у період з 01.04.2022 по 31.12.2022 року.

Також беручи до уваги, той факт що відповідач сам не заперечує отримання рахунків-фактур, та актів наданих послуг, а також те, що він продовжує оплачувати орендну плату по п?ятому орендованому автомобілю який, зі слів відповідача, не перебуває на окупованих територіях, то позивач надав суду достатні до допустимі докази на підтвердження виконання свого обов?язку з надсилання відповідачу вищевказаних документів необхідних для здійснення оплати орендної плати. Однак, за доводами апелянта, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин ч. 6 ст. 762 ЦК України.

За доводами скаржника, суд першої інстанції порушив норми матеріального права, застосувавши до спірних правовідносин ч. 6 ст. 762 ЦК України, яка не підлягала застосуванню, оскільки суд не повно дослідив умови договору. Також не врахував заперечення позивача, які ґрунтуються на тому, що сторони при укладенні договору погодили інший порядок оплати орендної плати у випадку настання обставин, які унеможливлюють використання орендованих автомобілів з будь-яких підстав, що не залежать від позивача (п. 2.0., п. 3.6., п. 8.9.-8.11. договору).

Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно прийняв обставини тимчасової окупації частини Херсонської області як факт неможливості використання автомобілів на даній території. Зважаючи на те, що на окупованих територіях продовжують жити сотні тисяч українських громадян, та продовжують свою діяльність тисячі українських підприємств, то всі ці підприємства в своїх діяльності продовжують користуватися транспортними засобами. В цій частині апелянт зазначив, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги сертифікати Херсонської торгово-промислової палати № 6500-221206 та №6500-22-1368 як доказ неможливості використання орендованих відповідачем автомобілів у період з 24.02.2022 року, лише на тій підставі що відповідач направляв позивачу копії даних сертифікатів, а позивач не спростував факт обізнаності з загальновідомими фактами окупації російськими військами частини Херсонської області, так і існування вищевказаних сертифікатів.

Також скаржник зазначив, що суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки правомірності стягнення орендної плати з відповідача за транспортний засіб NISSAN NAVARA д.н.3. НОМЕР_1 та не врахував, що відповідно до п.3.6. договору: « 3.6. Всі ризики, пов?язані з автомобілем, переходять до орендаря з моменту підписання акту приймання-передачі.

А тому просив рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати з прийняттям нового - про відмову в позові повністю.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу (який був прийнятий судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України) зазначив, що не погоджується з апеляційною скаргою, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з урахуванням наступного.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з огляду на те, що внаслідок окупації російською федерацією території здійснення господарської діяльності відповідача, на якій перебували орендовані автомобілі, відповідач був позбавлений можливості користуватися об`єктами оренди, а відтак звільняється від орендної плати в силу приписів ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, заявленої до стягнення у даній справі.

Окрім цього зазначив, що умовами договору сторони передбачили можливість звільнення, зокрема, відповідача як орендаря від відповідальності через настання обставин непереборної сили. А тому вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог через необґрунтованість.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, 15.05.2018 між ТОВ «Отокоч Україна» (орендодавець) та ТОВ «Сивашенергопром» (орендар) був укладений довгостроковий договір оренди автомобіля №20180500268 (надалі - «договір»), відповідно до п. 1.1 якого строк довгострокової оренди автомобіля (строк оренди), що надається за цим договором, становить не менше 12 місяців та не більше 48 місяців; умови оренди будуть визначені нижче та/або відповідно до додатків до договору.

Пунктом 1.2 договору визначено, що кількість і моделі автомобіля/автомобілів, що є предметом цього договору, визначаються в додатках до договору. Додатки будуть складатися для автомобілів, які додаються/включені в сферу дії цього договору, та/або термін дії яких продовжуються.

За змістом п. 2.3 договору датою передачі автомобіля орендарю - є дата, вказана в акті приймання-передачі автомобіля, що є невід`ємною частиною договору. Орендар зобов`язується користуватися автомобілем з обережністю, уберігати його від будь-яких пошкоджень, втрат, включаючи викрадення (угон), жодним чином не псувати автомобіль, уникати недбалого ставлення.

Відповідно до п. 2.6 договору відсутність у орендаря можливості користуватися автомобілем через будь-які обставини, окрім форс-мажорних обставин, не впливає на строк оренди автомобіля та сплату всіх платежів, включаючи щомісячну орендну плату, штрафні санкції та інші, передбачені договором платежі.

Згідно з п. 8.1 договору умови здійснення щомісячної орендної плати визначається в додатках до договору. Якщо умови здійснення щомісячної орендної плати не виконуються, орендодавець має право негайно розірвати договір в односторонньому порядку без попередження та вимагати повернення автомобіля.

Відповідно до п. 8.4 договору орендар зобов`язаний сплачувати щомісячну орендну плату однією загальною сумою та в повному обсязі. Якщо орендар не сплачує щомісячну орендну плату протягом 1 місяця, цей договір може бути розірвано орендодавцем в односторонньому порядку та буде застосовано положення про неустойку, невиконання платіжних зобов`язань та інші договірні санкції протягом дійсного строку оренди.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу в користування наступні автомобілі:

- Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на підставі додатку №1.1 від 15.05.2018; строк оренди автомобіля - 60 місяців (з урахуванням додаткової угоди №1.1-1 від 19.04.2021). 31.08.2018 сторонами підписано акт приймання-передачі автомобіля;

- Mitsubishi Pajero Sport, реєстраційний номер НОМЕР_3 , на підставі додатку №1.3 від 12.03.2020; строк оренди - 48 місяців. 17.04.2020 сторонами підписано акт приймання-передачі автомобіля;

- Citroen Space Tourer, реєстраційний номер НОМЕР_4 , на підставі додатку №1.4 від 12.03.2020; строк оренди - 48 місяців. 17.04.2020 сторонами підписано акт приймання-передачі автомобіля;

- Nissan Navara Tekna, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на підставі додатку №1.5 від 15.02.2021; строк оренди - 48 місяців. 04.03.2021 сторонами підписано акт приймання-передачі автомобіля.

Кожним із вказаних додатків сторони погодили умови експлуатації, розмір і порядок сплати орендних платежів за кожний з автомобілів.

Відповідно до п. 6.2.1 договору перелічених додатків до договору визначено, що орендар здійснює сплату щомісячної орендної плати протягом 5 банківських днів з дати отримання рахунку від орендодавця. Сторони цим домовились, що надіслання орендодавцем рахунку електронною поштою вважається достатнім для здійснення оплати орендарем.

Листом №22/31-05 від 31.05.2022 відповідач повідомив позивача по неможливість використання ним орендованих автомобілів внаслідок окупації російськими військами територій, на яких знаходилися спірні автомобілі.

Позивач вказує, що станом на 31.12.2022 у відповідача виникла заборгованість з орендної плати за користування автомобілями на загальну суму 777 343,53 грн., в тому числі: по автомобілю Toyota RAV4 у розмірі 177 477,38 грн.; по автомобілю Mitsubishi Pajero Sport у розмірі 195 632,70 грн., по автомобілю Citroen Space Tourer у розмірі 195 632,70 грн.; по автомобілю Nissan Navara Tekna, у розмірі 208 600,75 грн.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно зазначив, що спір у справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням грошового зобов`язання зі сплати орендних платежів згідно виставлених рахунків у період з 01.04.2022 по 01.12.2022.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні навіть не встановив суть укладеного між сторонами договору (в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції помилково вказав, що між сторонами було укладено звичайний договір оренди). В цій частині суд апеляційної інстанції частково приймає доводи скаржника з урахуванням наступного.

Так, з преамбули укладеного договору № 20180500268 від 15.05.2018 року вбачається, що між сторонами було укладено: «Довгостроковий договору оренди (загальні умови)» при цьому статусом оподаткування дійсно було визначено - оперативний лізинг (оренда)».

З умов договору, а саме: пунктів 1.3. сторони погодили, що автомобілі були самостійно та свідомо обрані орендарем та це в повній мірі відповідає вимогам орендаря. Разом з цим, з укладеного договору не вбачається яким чином здійснювався підбір автомобіля та порядок його придбання позивачем саме з метою передачі в оренду (лізинг) відповідачу, через що фактично суд позбавлений можливості встановити правову природу укладеного між сторонами договору.

Більше того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 292 ГПК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне володіння та користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що, виходячи із предмету та підстав позову у даній справі, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції виходять зі змісту погоджених сторонами умов договору. Так, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що укладений між сторонами договір містить ознаки змішаного договору, до якого відповідно підлягають застосування як норми матеріального права щодо регулювання оренди, так і оперативного лізингу. Водночас, віднесення укладеного між сторонами правочину до договору оренди автомобіля або ж як договору оперативного лізингу - не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції по суті, оскільки не впливає на необґрунтованість позовних вимог з урахуванням викладеного нижче.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм матеріального права щодо застосування до спірних правовідносин ч. 6 ст. 762 ЦК України, яка не підлягала застосуванню, оскільки суд не повно дослідив умови договору і взагалі не врахував заперечення позивача, які ґрунтуються на тому, що сторони при укладенні договору погодили інший порядок оплати орендної плати у випадку настання обставин, які унеможливлюють використання орендованих автомобілів з будь-яких підстав, що не залежать від позивача (п. 2.0., п. 3.6., п. 8.9.-8.11. договору).

Суд апеляційної інстанції відхиляє такі доводи скаржника, враховуючи положення п. 2.6. договору та з урахуванням наступного.

Як неодноразово вказувалось та визнавалось позивачем, місце реєстрації та здійснення господарської діяльності відповідача - Херсонська обстасть. Позивач є обізнаний про вказану обставину, що вбачається з численних листів, що містяться в матеріалах справи.

Згідно із частиною 4 статті 14 Цивільного кодексу України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в пунктах 6.8-6.10 постанови від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 (на яку посилається скаржник) виклала наступні висновки щодо застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України:

- наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає;

- обставини, зазначені у нормі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними;

- відсутність у частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Верховний Суд у пунктах 5.9-5.11 постанови від 12.04.2023 у справі №910/14244/20 (на яку посилається скаржник) зазначив, що: «для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

У такий спосіб підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає, зокрема, об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі наведеної правової норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у постановах Верховного Суду у справах №914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20, № 911/654/21.

Таким чином, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Отже, Верховний Суд у зазначеній постанові від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20 виснував про те, що саме наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини, при застосуванні частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.

Так, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 2.6 договору відсутність у орендаря можливості користуватися автомобілем через будь-які обставини, окрім форс-мажорних, не впливає на строк оренди автомобіля та сплату всіх платежів, включаючи щомісячну орендну плату, штрафні санкції та інші, передбачені договором платежі.

Згідно з п 13.1. сторони не несуть відповідальності за невиконання умов договору, якщо це невиконання стало наслідком причин, що знаходяться поза сферою контролю Сторони, яка не виконує свої зобов?язання, форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Пунктом 13.2. сторони визначили, що дія форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може бути викликана, зокрема: непередбаченими обставинами, що відбуваються незалежно від волі і бажання сторони (ворожі атаки, блокади, військові ембарго, загальна військова мобілізація. військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, революція, вторгнення, заколот. повстання, масові заворушення, обмеження комендантської години, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту тощо).

Відповідно до п. 13.3. договору термін виконання зобов?язань переноситься на строк, що є рівнозначним строку дії форс-мажорних обставин. При цьому, сторона, для якої виникли обставини непереборної сили, зобов?язана в письмовій формі повідомити іншу сторону про виникнення цих обставин, включаючи очікувану тривалість періоду, протягом якого будуть діяти ці обставини та не пізніше ніж за 5 (п?ять) робочих днів надати відповідний Сертифікат Торгово-промислової палати України про факт настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (п. 13.4.).

Згідно з частиною 1 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").

Згідно з частиною 3 статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України, зокрема, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує сталу практику Верховного Суду щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні".

Так, Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 виклав наступні висновки щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні":

- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 (яка ухвалена після подання касаційної скарги у даній справі) викладено наступні висновки, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Сертифікатом про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) №6500-22-1206 Херсонська торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) відповідачу, а саме: введення воєнного стану в Україні, військову агресію російської федерації проти України, тимчасову окупацію, оточення (блокування) Каховського району Херсонської області, що стало підставою для неможливості користування та вивезення з зазначеної території орендованих автомобілів (чотирьої, обумовлених додатками до договору), а саме: Toyota RAV4 д.р.н. НОМЕР_2 , Mitsubishi Pajero Sport д.р.н. НОМЕР_3 , Citroen Space Tourer д.р.н. НОМЕР_4 , Nissan Navara Tekna д.р.н. НОМЕР_5 . Вказані обставини стосуються зобов`язань за договором, в тому числі заборони їх використання на окупованих територіях, та настали з 24.02.2022.

Також сертифікатом про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) №6500-22-1368 Херсонська торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) відповідачу, а саме: введення воєнного стану в Україні, військову агресію російської федерації проти України, тимчасову окупацію, оточення (блокування) Каховського району Херсонської області, що стало підставою для неможливості користування та вивезення з зазначеної території орендованих автомобілів, а саме: Toyota RAV4 д.р.н. НОМЕР_2 , Mitsubishi Pajero Sport д.р.н. НОМЕР_3 , Citroen Space Tourer д.р.н. НОМЕР_4 , Nissan Navara Tekna д.р.н. НОМЕР_5 . Вказані обставини стосуються зобов`язань за договором щодо повернення вказаних автомобілів після закінчення строку оренди та настали з 24.02.2022.

В цій частині суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи скаржника, що такі сертифікати мали видаватись Торгово-промисловою палатою України, а не Херсонською торгово-промислова палата, оскільки в матеріалах справи (т. 2, а.с. 128) наявне розпорядження, яким установлено, що на період дії воєнного стану на території України, в тому числі Херсонська ТПП, має право засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи наявні докази в розумінні ст.ст. 74, 76-79, 80, 86, 269 ГПК України, що підтверджують настання форс-мажорних обставин. Більше того, обидва сертифікати направлялися на адресу позивача та позивачем не було спростовано факту обізнаності як із загальновідомими фактами окупації російськими військами частини Херсонської області, так і існування вище вказаних сертифікатів про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

В цій частині (щодо загальновідомості обставин окупації) суд апеляційної інстанції зазначає, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Наступними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і триває на момент вирішення даного спору по суті.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022 затверджено перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, до яких з 24.02.2022 віднесені території, на яких знаходилися орендовані автомобілі.

А тому в цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про недотримання відповідачем порядку повідомлення про настання форс-мажорних обставин, оскільки розцінюється судом апеляційної інстанції як «надмірний формалізм» в умовах оголошеного воєнного стану, зважаючи на повномасштабність вторгнення росії на територію України. А тому доводи скаржника в цій частині не є підставою для задоволення позовних вимог.

Щодо доводів апелянта про неправомірну відмову у стягненні орендної плати плати за користування автомобілем Nissan Navara Tekna д.р.н. НОМЕР_5 , суд апеляційної інстанції зазначає, що спірне авто також знаходилось на території Херсонської області. Із листа ТОВ «Автоцентр - Херсон» від 09.02.2023 вбачається, що у зв`язку з окупацією міста Херсон та проживанням військових російської федерації на території підприємства, доступу до території підприємства юридична особа не мала. Після окупації було встановлено, що автомобіль Navara D23B 2,3D 4WD MT, держ.номер НОМЕР_6 , vin НОМЕР_7 , був викрадений з території ТОВ «Автоцентр-Херсон» військовими російської федерації. По факту крадіжки майна була подана заява до Національної Поліції.

Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12023100090000464, до Солом`янського УП ГУНП у м.Києві надійшла заява при викрадення у період з 24.02.2022 по 24.01.2023 російськими військовими автомобіля Nissan Navara Tekna д.р.н. НОМЕР_5 .

Водночас, пунктом 5.7.1. договору сторони погодили, що страхове покриття автомобіля від крадіжки (угону) здійснюється орендодавцем. Щоб страхове покриття від крадіжки було дійсним, важливо вживати всіх заходів безпеки, наприклад, не залишати ключі в автомобілі, замикати двері тощо. В іншому випадку втрати/збитки орендодавця внаслідок крадіжки (угону) автомобіля покладаються на орендаря.

Пунктом 5.7.2. сторони передбачили, що орендар зобов?язаний вжити наступні заходи у разі викрадення (угону автомобіля: а) повернути орендодавцю ключі запалювання та оригінал свідоцтва про реєстрацію автомобіля або акт про їх вилучення, оформлений уповноваженими працівниками правоохоронних органів України; b) надати орендодавцю Витяг (довідку) з Єдиного Реєстру Досудових Розслідувань або іншого відповідного компетентного органу України про початок досудового розслідування за фактом викрадення (угону) автомобіля або аналогічний документ передбачений законодавством України; с) надати копію посвідчення водія; d) надати копію документа, що підтверджує право керування та користування автомобіля (наприклад, довіреність та/або подорожній лист службового легкового автомобіля).

З урахуванням встановлених вище настання форс-мажорних обставин, враховуючи покладення обов`язку страхування вказаного автомобіля на позивача, з урахуванням наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12023100090000464, суд апеляційної інстанції вважає неправомірним стягнення орендної плати з відповідача за користування фактично викраденим автомобілем у спірний період.

З урахуванням викладеного вище, суд апеляційної інстанції частково приймає доводи скаржника про неповне з`ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що є підставою для зміни мотивувальної частини шляхом викладення в редакції даної постанови.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на підставі ст. 277 ГПК України. Водночас, рішення в частині встановленого вище (форс-мажорних обставин, застосуванні норм матеріального права), а також у відмові в задоволенні позовних вимог (резолютивна частина рішення) підлягає залишенню без змін, оскільки позовні вимоги є необґрунтованими.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 2 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підставами для зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 277 ГПК України).

А тому, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з урахуванням встановленого вище. В решті - апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції даної постанови.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, ст. 275, 277, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Отокоч Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі № 910/6674/23 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі № 910/6674/23 - змінити, шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції даної постанови.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сивашенергопром» про розподіл витрат на професійну правову допомогу призначити до розгляду на 05.12.2023 об 13:55.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченому ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 27.11.2023.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

Б.О. Ткаченко