Постанова

від 16.11.2023 по справі 522/8669/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6247/23

Справа № 522/8669/23

Головуючий у першій інстанції Ярема Х.С.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

за участю: представник ОСОБА_1 адвоката Морозової О.С.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Морозової Ольги Станіславівни, яка діє від імені ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2023 року про залишення позовної заяви без руху в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору, стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

04 травня 2023 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , в якому просла суд розірвати договір №217/02/2022 про надання послуг з організації та забезпечення покупки і перевезення транспортного засобу від 07.07.2022, укладений між сторонами. ОСОБА_1 також просив стягнути з ФОП ОСОБА_2 на його користь сплачені кошти в розмірі 23960 доларів США, що відповідно до курсу НБУ станом на 12.04.2023 складає 876183,66 гривень, а також пені за несвоєчасне виконання зобов`язань в розмірі 2707407,51 гривень. При цьому, в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на порушення відповідачем ФОП ОСОБА_2 положень Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Позивачеві встановлено десятиденний строк з дня вручення копії даної ухвали, для усунення недоліків позовної заяви шляхом сплати відповідно суми судового збору.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, адвокат Морозова О.С., яка діє від імені ОСОБА_1 звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2023 року та звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору в порядку ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при подані позовної заяви, посилаючись на порушення судом вимог процесуального права.

Відповідачу ФОП ОСОБА_2 судова повістка-повідомлення про призначене судове засідання була направлена на офіційну адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак судова кореспонденція повернулась до суду із довідкою поштового відділення про причини повернення «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до ч. 1 ст.131ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Згідно ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки. На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов`язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Статтю 6 Конвенції не можна тлумачити як таку, що встановлює певну форму обслуговування судової кореспонденції. Від національних органів влади також не вимагається забезпечення бездоганного функціонування поштової системи. Тим не менш, загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу. Невручення стороні належним чином судових документів може позбавити його або її можливості захищати себе у провадженні.

У справі «Гарячий проти України» (заява №43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за не надіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, апеляційного суду.

Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23 січня 2023 року по справі №496/4633/18 (провадження №61-11723св22).

Апеляційним судом також враховується, що судова повістка-повідомлення про призначене судове засідання була направлена ФОП ОСОБА_2 в електронному вигляді на адресу електронної пошти та у формі SMS-повідомлення на номер телефону, які вказані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в графі «інформація для здійснення зв`язку».

Таким чином, оскільки судові повістки про виклик до суду були направлені відповідачу ФОП ОСОБА_2 , на дійсну його адресу листом рекомендованою кореспонденцією, в електронному вигляді на адресу електронної пошти та у формі SMS-повідомлення на номер телефону, які вказані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, апеляційний суд вважає, що в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомленого про дату і час судового засідання відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача та представника ОСОБА_1 адвоката Морозову О.С., яка підтримала доводи апеляційної скарги й просила її задовольнити, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

У відповідності до ч. ч. 1-3, 5 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може перешкоджати учасникам справи у поданні доказів і зобов`язаний сприяти у поданні (забезпеченні) відповідних доказів, якщо їх подання є утрудненим або неможливим.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.

Статтею 177 ЦПК України встановлено, що до позовної заяви додаються, в тому числі, документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Обов`язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір - це процесуальний обов`язок, визначений нормами процесуального права.

Звертаючись до суду із позовною заявою ОСОБА_1 вказав, що він є споживачем згідно положень Закону України «Про захист прав споживачів», а тому звільнений від сплати судового збору.

Залишаючи без руху позовною заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав, які виникли з укладеного ним та відповідачем договору про надання послуг з організації та забезпечення покупки і перевезення транспортного засобу. Даний договір не містить посилань на те, що продукція (автомобіль) за цим договором замовлений позивачем для особистих потреб, а не для підприємницької діяльності. Також, даний договір не містить положень в яких вирішення спорів між сторонами відбувається з врахуванням норм Закону України «Про захист прав споживачів», а тому підстави для звільнення позивача від сплати судового збору згідно вимог ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» - відсутні.

Однак, колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду першої інстанції та вважає зазначити наступне.

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому у статті 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

Таким чином, стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору».

Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року у справі №761/24881/16-ц (провадження №14-57цс18) дійшла висновку, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі №761/24672/15-ц (провадження №14-197цс18) вказано, що «у статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, у якому не передбачено звільнення від сплати судового збору споживачів за позовами, що пов`язані з порушенням їхніх прав. Разом з тим у частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Системний і комплексний аналіз зазначених норм дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб, як «споживачі, які звернулися з позовними вимогами про захист порушених справ», у переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору, установленому в статті 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів, а саме Законом України «Про захист прав споживачів». Крім того, стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову».

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 посилається на те, що позов пов`язаний з порушенням відповідачем ОСОБА_2 , який є фізичною особо-підприємцем, його як споживача послуг та просив розірвати договір №217/02/2022 про надання послуг з організації та забезпечення покупки і перевезення транспортного засобу від 07.07.2022, також позивач просив стягнути з ФОП ОСОБА_2 на його користь сплачені за договором кошти в розмірі 23960 доларів США, а також пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, а тому на вказані позовні вимоги поширюється дія статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

За пунктами 18, 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до положень ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктамигосподарювання єв томучислі, громадяни України, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань, відповідач ОСОБА_2 зареєстрований відповідно до закону як підприємець.

Статтею 1-1 Закон України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Відповідно до умов договору №217/02/2022 про надання послуг з організації та забезпечення покупки і перевезення транспортного засобу від 07.07.2022, ФОП ОСОБА_2 (виконавець) бере на себе зобов`язання за винагороду надати, а ОСОБА_1 (замовник) у порядку та згідно умов цього договору оплатити та прийняти комплекс із надання широкого переліку послуг з організації та забезпечення покупки і перевезення транспортного засобу.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 є споживачем в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки є споживачем послуг із забезпечення покупки і перевезення транспортного засобу, а відповідач ФОП ОСОБА_2 є суб`єктом господарювання виконавцем таких послуг.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскільки даний договір не містить посилань на те, що продукція, а саме автомобіль за цим договором замовлений позивачем для особистих потреб, а тому відсутні підстави для звільнення позивача від сплати судового збору згідно вимог ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Твердження про те, що автомобіль міг бути замовлений для підприємницької діяльності, є припущенням, так як договір не містить посилань на те, що позивач має намір придбати автомобіль з метою його подальшого продажу, або позивач є фізичною особо-підприємцем, що проводить свою господарську діяльність, пов`язану із продажем автомобілів, або будь яку іншу господарську діяльність, яка передбачає придбання транспортного засобу в рамках укладеного договору.

Крім того, умови договору №217/02/2022 про надання послуг з організації та забезпечення покупки і перевезення транспортного засобу від 07.07.2022, передбачають у подальшому набуття позивачем права власності на автомобіль, тобто забезпечення його особистих потреб, а отже, на такі правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, за подання споживачами позовної заяви судовий збір не підлягає сплаті, тому вимоги суду першої інстанції про сплату ОСОБА_1 судового збору за подання позовної заяви не ґрунтуються на законі.

Згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення ЄСПЛ у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, ЄСПЛ тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Відповідно до рішень ЄСПЛ у справах «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії» від 26 липня 2011 року, «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

Суд першої інстанції наведеного не врахував.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки висновки суду першої інстанції зроблені з неправильним застосуванням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, то відповідно до ст. 379 ЦПК України це є підставою для скасування ухвали суду і направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката МорозовоїОльги Станіславівни,яка дієвід імені ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2023 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 27 листопада 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

С.М. Сегеда