Постанова
від 16.11.2023 по справі 504/917/19
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2099/23

Справа № 504/917/19

Головуючий у першій інстанції Добров П. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

за участю: ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 адвоката Щукіна О.С.

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Недяка Артура Віталійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 вересня 2021 року у справі за позовом адвоката Ганчева Ігоря Віталійовича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Відділу у Лиманському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та витребування із незаконного володіння земельних ділянок, -

в с т а н о в и в:

13 березня 2019 року адвокат Ганчев Ігор Віталійович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування із незаконного володіння земельних ділянок, у якому просив суд витребувати з її незаконного володіння на користь ОСОБА_1 :

-земельну ділянку площею 0,0346га, кадастровий номер 5122783200:01:002:2452, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1701120051227 згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №146438957, сформованого 22.11.2018 державним реєстратором Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області Марущенко О.О.;

-земельну ділянку площею 0,301га, кадастровий номер 5122783200:01:002:2453, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1701185651227 згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна про реєстрацію права власності №146449483, сформованого 22.11.2018 державним реєстратором Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області Марущенко О.О.;

-земельну ділянку площею 0,0346га, кадастровий номер 5122783200:01:002:2454, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1701144051227 згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна про реєстрацію права власності №146442807, сформованого 22.11.2018 державним реєстратором Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області Марущенко О.О..

У обґрунтування свого позову представник позивача посилався на те, що ОСОБА_4 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,099 га за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія IV-ОД №089173 від 05.11.1996, виданий на підставі Рішення Крижанівської сільської Ради народних депутатів від 16.11.1995 за №71/11-ХХІІ та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №154. При цьому, у березні 2019 року з Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо, що право приватної власності на приналежну їй земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія РІ №454537, виданого Крижанівською сільською Радою народних депутатів від 05.12.2002 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1697 (присвоєний кадастровий номер земельної ділянки: 5122783200:01:002:2377). В подальшому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 11.04.2018 приватним нотаріусом Лиманського районного нотаріального округу Одеської області Орзіх Ю.Г. та зареєстрованого в реєстрі за №309 у ОСОБА_3 спірна земельна ділянка була придбана ОСОБА_2 , право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку з кадастровим номером: 5122783200:01:002:2377 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майна згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна про реєстрацію права власності №120273749, сформованого 11 квітня 2018 року приватним нотаріусом ЛРНО Одеської області Орзіх Ю.Г.. У подальшому ОСОБА_2 спірну земельну ділянку було поділено на три окремі земельні ділянки із присвоєнням їм окремих адрес (зазначені вище). Згодом даним трьом знов утвореним земельним ділянкам були присвоєні Відділом у Лиманському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області окремі кадастрові номери та право власності ОСОБА_2 на дані земельні ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Усі вищезазначені дії призвели до порушення її прав, як власника спірної земельної ділянки та згідно ст. ст. 321, 330, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України вона має право на витребування на свою користь даного нерухомого майна із незаконного володіння ОСОБА_2 ..

09 березня 2020 року адвокат Недяк Артур Віталійович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із уточненою позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Відділу у Лиманському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та витребування із незаконного володіння земельних ділянок, посилаючись на те, що відповідачу ОСОБА_3 було видано державний акт на право приватної власності на землю серія РІ№454537 від 05.12.2002 на земельну ділянку площею 0,10 га, розташовану на території Крижанівської сільської ради АДРЕСА_1 , та зареєстрований в Книзі записів державних актів на праві приватної власності на землю за №1697, незважаючи на наявність у позивачки ОСОБА_1 права власності на вказану земельну ділянку площею 0,099 га за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія IV-ОД №089173 від 05.11.1996, виданий на підставі Рішення Крижанівської сільської Ради народних депутатів від 16.11.1995 за №71/11-ХХІІ та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №154. Вказаний державний акт був виданий відповідачу на підставі рішення 8 сесії ХХІІІ скликання Крижанівської сільської ради від 09.09.1999 за №117, яким земельна ділянка не виділялась відповідачу ОСОБА_3 , що підтверджується відповіддю Районного державного архіву від 25.03.2020 за №01/51.

Посилаючись на ці обставини, представник позивача просив суд;

визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю РІ№454537, виданий 05.12.2002 ОСОБА_3 на підставі рішення 8 сесіі ХХІІІ скликання Крижанівської сільської ради від 09.09.1999 за №117 на земельну ділянку площею 0,10 га, розташовану на території Крижанівської сільської ради АДРЕСА_1 , та зареєстрований в Книзі записів державних актів на праві приватної власності на землю за №1697 та витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 вказані земельні ділянки.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 11 березня 2020 року задоволено клопотання ОСОБА_2 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 ..

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 березня 2021 року суд прийняв до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 (додана вимога про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю серія РІ №454537, виданого Крижанівською сільською Радою народних депутатів від 05.12.2002 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1697) та залучив до участі у справі у якості співвідповідачів ОСОБА_3 та Крижанівську сільську раду Лиманського району Одеської області та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Відділ у Лиманському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

06 лютого 2020 року адвокат Щукін Олександр Сергійович в інтересах відповідача ОСОБА_2 надав суду відзив на позовну заяву, у якій просив суд відмовити у задоволенні позову та 28 квітня 2021 року звернувся до суду з клопотанням про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, посилаючись на те, що позивачка ОСОБА_1 мала звернутись до суду з позовом до 06 грудня 2005 року, а звернулась до суду з позовом 13 березня 2019 року, отже пропустила строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

15 березня 2020 року відповідач, Крижанівська сільська рада Лиманського району Одеської області, надала суду відзив на уточнену позовну заяву, у якому просила суду відмовити ОСОБА_1 у задоволенні уточненого позову повністю, посилаючись на те, що рішенням ХІ сесії Крижанівської сільської ради ХХІІ скликання від 16.11.1995, земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 було виділено саме позивачці ОСОБА_1 .. Відповідач ОСОБА_3 не звертався до Крижанівської сільської ради із заявою про виділення йому вказаної земельної ділянки та йому не видавалось державного акту на право приватної власності на землю, до спірної земельної ділянки він немає ніякого відношення.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Недяк А.В. в судове засідання 14 вересня 2021 року не з`явились, про час та дату судового засідання були повідомлені належним чином, про причини неявки в судове засідання не повідомили.

Адвокат Щукін Олександр Сергійович в інтересах відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні уточненої позовної заяви ОСОБА_1 повністю з підстав викладених раніше у поданому до суду відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 , пояснень на уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 та клопотання про застосування строку позовної давності до уточнених позовних вимог ОСОБА_1 ..

Адвокат Племениченко Геннадій Вячеславович в інтересах відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні уточненої позовної заяви ОСОБА_1 повністю з підстав викладених у раніше поданих до суду пояснень на позовну заяву ОСОБА_1 ..

Представники відповідача, Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області, у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Представники третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Відділу у Лиманському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 вересня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Відділу у Лиманському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області відмовлено повністю.

Судові витрати у справі залишено за ОСОБА_1 .

Скасовано арешт, накладений ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 березня 2019 року на наступне нерухоме майно, належне ОСОБА_2 на праві приватної власності:

-земельна ділянка площею 0,0346га, кадастровий номер 5122783200:01:002:2452, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1701120051227 згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна про реєстрацію права власності №146438957, сформованого 22.11.2018 державним реєстратором Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області Марущенко О.О.;

-земельна ділянка площею 0,301га, кадастровий номер 5122783200:01:002:2453, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1701185651227 згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна про реєстрацію права власності №146449483, сформованого 22.11.2018 державним реєстратором Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області Марущенко О.О.;

-земельна ділянка площею 0,0346га, кадастровий номер 5122783200:01:002:2454, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1701144051227 згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна про реєстрацію права власності №146442807, сформованого 22.11.2018 державним реєстратором Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області Марущенко О.О.;

скасовано заборону суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, в тому числі нотаріусам, Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, здійснювати проведення державної реєстрації будь-яких прав та/ або їх обтяжень, вносити будь-які записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зміни до таких записів та/або скасування таких записів, встановлену ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 березня 2019 року на наступне нерухоме майно, приналежне ОСОБА_2 на праві приватної власності:

Додатковим рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 16 грудня 2021 року доповнено рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Відділу у Лиманському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та витребування із незаконного володіння земельних ділянок.

Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн, та на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн.

В апеляційній скарзі адвокат Недяк Артур Віталійович в інтересах позивачки ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Відповідач ОСОБА_3 та представники Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області, Відділу у Лиманському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в судове засідання до апеляційного суду не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать довідки про доставку судових повісток-повідомлень про судове засідання в електронні кабінети Електронного суду. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Так, згідно із ч. ч. 4-5 ст. 14 ЦПК України, Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі та відзиві адвоката Племениченка Геннадія Вячеславовича в інтересах відповідача ОСОБА_3 на апеляційну скаргу, відзиві адвоката Щукіна Олександра Сергійовича в інтересах відповідачки ОСОБА_2 , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

У частинах1та 2статті 367ЦПК Українизазначено,що судапеляційної інстанціїпереглядає справуза наявнимив нійі додатковоподаними доказамита перевіряєзаконність іобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5ЦПК Українипередбачено,що, здійснюючиправосуддя,суд захищаєправа,свободи таінтереси фізичнихосіб,права таінтереси юридичнихосіб,державні тасуспільні інтересиу спосіб,визначений закономабо договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно достатті 41Конституції Україникожен маєправо володіти,користуватися ірозпоряджатися своєювласністю,результатами своєїінтелектуальної,творчої діяльності. Правоприватної власностінабувається впорядку,визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (стаття 19 Конституції України).

За змістом частини 2 статті 152 ЗК України лише власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно частини третьої статті 152 ЗК України у редакції, на дату звернення позивача за захистом порушеного права, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Верховний Суд України у постанові від 04 червня 2014 року у справі №6-46цс14 дійшов наступного правового висновку: «Відповідно до статі 126 (в редакції чинній до 05.03.2009), ст. ст. 152, 155 ЗК України державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень та цивільно-правових угод. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце уразі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку».

Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Гарантуючи захист права власності, закон надає право власнику вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Статтями 316, 317, 319, 321 ЦК України визначено, що право власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власність зобов`язує, держава не втручається в здійснення власником права власності.

Згідно статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності нанього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Незаконне володіння це володіння без відповідної правової підстави; як незаконне розцінюється і таке володіння, коли особа, набуваючи річ, не знала і не могла знати, що набуває її не від власника (добросовісний набувач).

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Судом першої інстанції встановлено, що 06 листопада 1996 року ОСОБА_1 отримала Державний акт на право приватної власності на землю серія IV-ОД №089173 від 05.11.1996, виданий на підставі Рішення Крижанівської сільської Ради народних депутатів від 16.11.1995 за №71/11-ХХІІ та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №154.

Згідно копії першого примірника вищезазначеного Державного акту на право приватної власності на землю, що міститься у матеріалах справи (оригінал зберігається у ОСОБА_1 та був оглянутий у судовому засіданні 05 травня 2021 року) його видано на земельну ділянку площею 0,099 га за адресою (дослівно): АДРЕСА_2 . При цьому слова « АДРЕСА_1 » в адресі земельної ділянки зроблена написом від руки, засвідчено невстановленою особою.

Відповідно до копії другого примірника вищезазначеного Державного акту на право приватної власності на землю, долученого ОСОБА_1 до уточненої позовної заяви після витребування у Відділі у Лиманському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області його видано на земельну ділянку площею 0,099 га за адресою (дослівно): село Ліски.

Згідно долученої ОСОБА_1 до уточненої позовної заяви копії Архівного витягу з Протоколу №10 засідання Крижанівської сільської Ради народних депутатів ХХІІ скликання 16 листопада 1995 року, складеного Архівним відділом Лиманської районної державної адміністрації Одеської області даним рішенням Крижанівською сільською Радою народних депутатів було дозволено (дослівно) «розпочати приватизацію земельних ділянок у районі села Ліски громадянам, яким виділили земельні ділянки під індивідуальну забудову; приватизувати земельні ділянки громадянам, яким виділені земельні ділянки під індивідуальну забудову, у тому числі ОСОБА_1 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 ».

Інших рішень щодо земельної ділянки ОСОБА_1 з боку Крижанівської сільської Ради народних депутатів та її правонаступників не приймалось, що підтверджується долученою ОСОБА_1 до уточненої позовної заяви копією листа Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області від 30.03.2020 за №02-12/474 та не заперечувалося ОСОБА_1 та її представниками у судових засіданнях.

Відповідно долученої ОСОБА_1 до уточненої позовної заяви копії листа Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області від 30.03.2020 за №02-12/474 технічна документація із землеустрою на вищезазначену земельну ділянку ОСОБА_1 є відсутньою. Також є відсутніми запис у книгах записів державних актів на право приватної власності про реєстрацію Державного акту на право приватної власності на землю серія IV-ОД №089173 від 05.11.1996, виданого на підставі Рішення Крижанівської сільської Ради народних депутатів від 16.11.1995 за №71/11-ХХІІ щодо земельної ділянки ОСОБА_1 ..

Вищезазначені обставини також підтверджуються, долученою ОСОБА_2 до відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 копією листа Відділу у Лиманському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 17.01.2020 за №29-15-0.22010/110-20, де також зазначається про відсутність у Відділі в Лиманському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області будь-якої технічної документації на земельну ділянку ОСОБА_1 та запису про реєстрацію Державного акту на право приватної власності на землю серія IV-ОД №089173 від 05.11.1996, виданого на підставі Рішення Крижанівської сільської Ради народних депутатів від 16.11.1995 за №71/11-ХХІІ щодо земельної ділянки ОСОБА_1 ..

Інших доказів на підтвердження державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку у порядках, діючих у відповідних календарних періодах з боку ОСОБА_1 не надано.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна від 04.02.2020 за №198808917, долученою ОСОБА_2 до відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 є відсутньою державна реєстрація за ОСОБА_1 права власності на які-небудь об`єкти нерухомого майна. Також відсутність державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку не заперечувалася ОСОБА_1 та її представниками у судових засіданнях.

Відповідно до витребуваної у приватного нотаріуса Лиманського районного нотаріального округу Одеської області Орзіх Ю.Г. копії Державного акту на право приватної власності на землю серія РІ №454537, виданий Крижанівською сільською Радою народних депутатів від 05.12.2002 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1697.

05 грудня 2002 року ОСОБА_3 на підставі рішення 8 сесії ХХІІІ скликання Крижанівської сільської Ради народних депутатів Комінтернівського району Одеської області від 09.09.1999 за №117 отримав у власність земельну ділянку площею 0,10 га, що розташована за адресою (дослівно): АДРЕСА_1 .

Згідно витребуваної у приватного нотаріуса Лиманського районного нотаріального округу Одеської області Орзіх Ю.Г. копії Архівного витягу Архівного відділу Лиманської районної державної адміністрації від 19.03.2018 за №201 рішенням 8 сесії ХХІІІ скликання Крижанівської сільської Ради народних депутатів Комінтернівського району Одеської області від 09.09.1999 за №117 ОСОБА_3 було передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,10 га, що розташована за адресою (дослівно): АДРЕСА_1

Відповідно долученої ОСОБА_1 до уточненої позовної заяви копії Листа Архівного відділу Лиманської районної державної адміністрації від 25.03.2020 за №01/51 у рішенні 8 сесії ХХІІІ скликання Крижанівської сільської Ради народних депутатів Комінтернівського району Одеської області від 09.09.1999 за №117 відомостей про передачу яких-небудь земельних ділянок громадянину ОСОБА_3 не зазначено.

Згідно долученої ОСОБА_2 до відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 копії Договору купівлі-продажу, посвідченого 11.04.2018 приватним нотаріусом Лиманського районного нотаріального округу Одеської області Орзіх Ю.Г. та зареєстрованого в реєстрі за №309, 11 квітня 2018 року ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_3 вищезазначену земельну ділянку площею 0,0993 га, що розташована за адресою (дослівно): АДРЕСА_1 (присвоєний кадастровий номер: 5122783200:01:002:2377).

Відповідно долученої ОСОБА_2 до відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна про реєстрацію права власності №120273749, сформованого 11.04.2018 приватним нотаріусом Лиманського районного нотаріального округу Одеської області Орзіх Ю.Г. 11 квітня 2018 року право власності ОСОБА_2 на вищезазначену земельну ділянку площею 0,0993 га, що розташована за адресою (дослівно): АДРЕСА_1 (присвоєний кадастровий номер: 5122783200:01:002:2377) було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно долучених ОСОБА_2 до відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 . Плану поділу земельної ділянки, складеного ПП «ВКК «Альянс Плюс» та Рішення Виконавчого комітету Крижанівської сільської ради від 15.05.2018 за №121, 15 травня 2018 року ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0993 га; кадастровий номер земельної ділянки: 5122783200:01:002:2377 що розташована за адресою: АДРЕСА_1 було поділено на три окремі земельні ділянки із присвоєнням їм окремих адрес: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_1 відповідно.

Відповідно долучених ОСОБА_2 до відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 копій Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна про реєстрацію права власності №146438957, сформованого 22 листопада 2018 року державним реєстратором Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області Марущенко О.О.; Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна про реєстрацію права власності №146449483, сформованого 22 листопада 2018 року державним реєстратором Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області Марущенко О.О.; Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна про реєстрацію права власності №146442807, сформованого 22 листопада 2018 року державним реєстратором Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області Марущенко О.О. 22 листопада 2018 року даним трьом знову утвореним земельним ділянкам були присвоєні Відділом у Лиманському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області окремі кадастрові номери та право власності ОСОБА_2 на дані земельні ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Таким чином згідно до зазначених вище документів ОСОБА_2 на праві приватної власності належать наступні об`єкти нерухомого майна:

земельна ділянка площею 0,0346га, кадастровий номер 5122783200:01:002:2452, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1701120051227;

земельна ділянка площею 0,301га, кадастровий номер 5122783200:01:002:2453, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1701185651227;

земельна ділянка площею 0,0346га, кадастровий номер 5122783200:01:002:2454, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1701144051227.

Згідно долученої ОСОБА_2 до відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 . Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна від 30.12.2019 за №195424485 на вищезазначених земельних ділянках ОСОБА_2 побудовані, введені в експлуатацію та зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майна два житлових будинку з господарськими будівлями та спорудами, а саме: на земельній ділянці кадастровий номер 5122783200:01:002:2453 побудовано житловий будинок загальною площею 89,80 кв.м з господарськими будівлями та спорудами реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2001045451227; на земельній ділянці кадастровий номер 5122783200:01:002:2454 побудовано житловий будинок загальною площею 88,90 кв.м з господарськими будівлями та спорудами реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2000979951227.

Відповідно долученої ОСОБА_1 до уточненої позовної заяви копії Витягу з рішення Виконавчого комітету Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області від 29.11.2018 за №309 земельній ділянці, щодо якої ОСОБА_1 , виданий Державний акт на право приватної власності на землю серія IV-ОД №089173 від 05.11.1996, виданий на підставі Рішення Крижанівської сільської Ради народних депутатів від 16.11.1995 за №71/11-ХХІІ та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №154 надана наступна адреса (дослівно): АДРЕСА_1 .

Згідно долученої ОСОБА_1 до уточненої позовної заяви копії Листа Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області від 30.03.2020 за №02-12/474 ОСОБА_1 сплачувала земельний податок за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно долученої ОСОБА_1 до уточненої позовної заяви копії Листа Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області від 30.03.2020 за №02-12/474 ОСОБА_3 не сплачував земельний податок за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно досліджених судом доказів встановлено, що позивачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у неї права власності або інших прав на земельну ділянку площею 0,099 га за адресою: АДРЕСА_2 , щодо якої 06 листопада 1996 року ОСОБА_1 було видано Державний акт на право приватної власності на землю серія IV-ОД №089173 від 05.11.1996 на підставі Рішення Крижанівської сільської Ради народних депутатів від 16.11.1995 за №71/11-ХХІІ та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №154 (надалі також «спірна земельна ділянка») та тотожність даної земельної ділянки із земельною ділянкою площею 0,0993 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (присвоєний кадастровий номер: 5122783200:01:002:2377), що була придбана відповідачем ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, посвідченим 11.04.2018 приватним нотаріусом Лиманського районного нотаріального округу Одеської області Орзіх Ю.Г. та зареєстрованого в реєстрі за №309 (надалі також «земельна ділянка, що була придбана ОСОБА_2 у ОСОБА_3 »).

При цьому суд виходить з наступного:

Перший (зберігається у позивача ОСОБА_1 ) та другий (зберігається у Відділі у Лиманському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області) примірники Державного акту на право приватної власності на землю серія IV-ОД №089173 від 05.11.1996, виданий на підставі Рішення Крижанівської сільської Ради народних депутатів від 16.11.1995 за №71/11-ХХІІ та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №154 (надалі «Державний акт на право приватної власності на землю серія IV-ОД №089173 від 05.11.1996») містять різні адреси спірної земельної ділянки ( АДРЕСА_2 та с. Ліски відповідно), що не дозволяє взагалі встановити адміністративно-територіальну одиницю на території якої розташована спірна земельна ділянка та точну адресу (місцезнаходження) спірної земельної ділянки та відповідно тотожність спірної земельної ділянки із земельною ділянкою, що була придбана ОСОБА_2 у ОСОБА_3 ..

Також суд зазначає, що перший примірник Державного акту на право приватної власності на землю серія IV-ОД №089173 від 05.11.1996 має у графі «земельна ділянка розташована на території» напис від руки «прописом АДРЕСА_1 » поставленим невстановленою особою. Суд зазначає, що згідно п. п. 2.4. п. 2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затверджених Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.04.1993 за №28 При заповненні бланків державних актів на право власності на землю, постійного користування землею і договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) всі записи мають бути зроблені чітко і акуратно, помарки і виправлення не допускаються. Таким чином перший примірник Державного акту на право приватної власності на землю серія IV-ОД №089173 від 05.11.1996 взагалі не є належним правовстановлюючим документом на підтвердження наявності у ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку. У другому примірнику Державного акту на право приватної власності на землю серія IV-ОД №089173 від 05.11.1996 зазначена адреса с. Ліски, що також не дозволяє ідентифікувати дану земельну ділянку, як тотожну земельній ділянці, що була придбана ОСОБА_2 у ОСОБА_3 ..

Відсутнє Рішення Крижанівської сільської Ради народних депутатів про надання у власність позивачеві ОСОБА_1 спірної земельної ділянки. Рішення Крижанівської сільської Ради народних депутатів від 16.11.1995 за №71/11-ХХІІ суд розглядає тільки як початковий етап приватизації спірної земельної ділянки, а саме лише надання згоди позивачеві ОСОБА_1 на розробку технічної документації на спірну земельну ділянку. Згідно ч. 3 ст. 17 Земельного кодексу України (прийнятий 18 грудня 1990 року в редакції, що діяла на дату здійснення дії (прийняття рішення) відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність. Системний аналіз вищезазначених приписів Земельного кодексу України (прийнятий 18 грудня 1990 року в редакції, що діяла на дату здійснення дії (прийняття рішення) свідчить про те, що процедура приватизації ОСОБА_1 спірної земельної ділянки мала після набрання чинності Рішенням Крижанівської сільської Ради народних депутатів від 16.11.1995 за №71/11-ХХІІ пройти наступні стадії розробка технічної документації на спірну земельну ділянку, її затвердження з боку Крижанівської сільської Ради народних депутатів та прийняття Крижанівською сільською Радою народних депутатів окремого рішення про надання у власність позивачеві ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.

Відсутня будь-яка технічна документація на підставі якої позивачеві ОСОБА_1 видавався Державний акт на право приватної власності на землю серія IV-ОД №089173 від 05.11.1996. При цьому згідно п. 3 Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затвердженого Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.02.1993 за №10 земельні ділянки передаються безплатно у приватну власність на підставі матеріалів, що підтверджують їх розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо), і заяв громадян. Точний перелік такої документації зазначений у п. 1.10. п. 1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затверджених Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 1993 року №28

Відсутня реєстрація Державного акту на право приватної власності на землю серія IV-ОД №089173 від 05.11.1996 в відповідних Книгах записів державних актів на право приватної власності на землю. При цьому згідно ст. 22 Земельного кодексу України (прийнятий 18 грудня 1990 року в редакції, що діяла на дату здійснення дії (прийняття рішення) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України. Суд також зазначає, що дію ст. 23 Земельного кодексу України (прийнятий 18 грудня 1990 року в редакції, що діяла на дату здійснення дії (прийняття рішення) зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року №15-92. Проте в порушення п. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року №15-92 згідно з яким право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акту на право приватної власності на землю є відсутніми будь-які записи у земельно-кадастрових документах щодо приналежності спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , що унеможливлює отримання судом висновку про дійсну наявність правових підстав для видачі Державного акту на право приватної власності на землю серія IV-ОД №089173 від 05.11.1996.

Відсутня будь-яка технічна документація щодо встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) на підставі якої видавався Державний акт на право приватної власності на землю серія IV-ОД №089173 від 05.11.1996. При цьому згідно ст. 22 Земельного кодексу України (прийнятий 18 грудня 1990 року в редакції, що діяла на дату здійснення дії (прийняття рішення) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Також п. 5 Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затвердженого Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року №10 громадяни одержують Державний акт на право приватної власності на землю лише після встановлення меж земельних ділянок, що передаються у приватну власність. Тотожне положення міститься у п.п. 1.6. п. 1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затверджених Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 1993 року №28.

Таким чином позивачем ОСОБА_1 в порушення вищезазначених вимог Цивільного процесуального кодексу України належними та допустимими доказами не доведено завершення процедури безоплатної приватизації нею спірної земельної ділянки, отримання нею у власність спірної земельної ділянки за рішенням та наявність реєстрації права власності на спірну земельну ділянку. Тобто позивачем ОСОБА_1 в порушення вищезазначених вимог Цивільного процесуального кодексу України належними та допустимими доказами не доведено наявність у неї права власності на спірну земельну ділянку.

При цьому право власності на земельну ділянку, що була придбана ОСОБА_2 у ОСОБА_3 належно зареєстровано у Державному земельному кадастрі та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Як належно підтверджується матеріалами справи ОСОБА_2 має усі належним чином оформлені та зареєстровані права на земельні ділянки, що раніше складали земельну ділянку, що була придбана нею у ОСОБА_3 .. Звідси задоволення уточнених позовних вимог ОСОБА_1 (із врахуванням недоведеності позивачем ОСОБА_1 наявності у неї права власності на спірну земельну ділянку) напряму призведе до порушення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, що була придбана нею у ОСОБА_3 ..

Вирішуючи питання уточнених позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача ОСОБА_2 до повернення земельної ділянки у власність позивача ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.

Вимоги уточненої позовної заяви позивача ОСОБА_1 про повернення відповідачем ОСОБА_2 до земельної ділянки у власність позивача ОСОБА_1 є похідними від вимог про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю серія РІ №454537 (ст. 188 ЦПК України) та напряму залежить від задоволення даних вимог. Враховуючи, що вище суд дійшов до висновку про повну відмову у задоволенні позовних позивача ОСОБА_1 про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю серія РІ №454537 суд відмовляє у задоволенні вимог уточненої позовної заяви позивача ОСОБА_1 про повернення відповідачем ОСОБА_2 до земельної ділянки у власність позивача ОСОБА_1 ..

Судом враховується, що спірна земельна ділянка перейшла у власність відповідача ОСОБА_2 в результаті укладення з ОСОБА_3 договору купівлі-продажу, посвідченого 11.04.2018 приватним нотаріусом Лиманського районного нотаріального округу Одеської області Орзіх Ю.Г. та зареєстрованого в реєстрі за №309 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія РІ №454537.

Оскільки, як було зазначено вище позивачка ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами наявність у неї яких-небудь прав на спірну земельну ділянку, то вона також не є заінтересованою особою у розумінні ст. 215 ЦК України та не має права на звернення до суду в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу, посвідченого 11.04.2018 приватним нотаріусом Лиманського районного нотаріального округу Одеської області Орзіх Ю.Г. та зареєстрованого в реєстрі за №309 та Державного акту на право приватної власності на землю серія РІ №454537. При цьому суд зауважує, що згідно правової позиції Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області, викладеної у Відзиві на уточнену позовну заяву ОСОБА_1 Крижанівська сільської ради Лиманського району Одеської області, як представницький орган Крижанівської територіальної громади (у складі Фонтанської об`єднаної територіальної громади) на території якої знаходиться спірна земельна ділянка заперечує проти визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю серія РІ №454537, виданий Крижанівською сільською Радою народних депутатів від 05.12.2002 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1697, виданого ОСОБА_3 ..

Виходячи з вищенаведеного суд вважає, що наданий позивачем ОСОБА_1 на підтвердження відсутності у рішенні 8 сесії ХХІІІ скликання Крижанівської сільської Ради народних депутатів Комінтернівського району Одеської області від 09.09.1999 за №117 засвідчення факту безоплатного надання у власність (приватизація) ОСОБА_3 земельної ділянки єдиний доказ, а саме копія Листа Архівного відділу Лиманської районної державної адміністрації від 25.03.2020 за №01/51не є достатнім доказом (із врахуванням інших доказів, що містяться у матеріалах справи та були досліджені судом), для встановлення такої заявленої позивачем ОСОБА_1 обставини, як відсутність правових підстав для отримання ОСОБА_3 . Державного акту на право приватної власності на землю серія РІ №454537.

При цьому також суд виходить з того, що у Відзиві на уточнену позовну заяву ОСОБА_1 Крижанівська сільська рада Лиманського району Одеської області (правонаступник Крижанівської сільської Ради народних депутатів), як орган до компетенції якого входили повноваження щодо прийняття рішень про безоплатне надання земельних ділянок у власність громадянам (приватизація) та видачу державних актів на право приватної власності на землю зазначає, що заявлені позивачем ОСОБА_1 обставини про відсутність правових підстав для отримання ОСОБА_3 . Державного акту на право приватної власності на землю серія РІ №454537 потребують на додаткове доказування належними та допустимими доказами та із цієї підстави просить відмовити у задоволенні уточненої позовної заяви ОСОБА_1 повністю.

Також суд зазначає, що встановлення відповідних обставин не вплине на вирішення спору, що виник на підставі позовної заяви ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 оскільки встановлення наявності або відсутності правових підстав для отримання ОСОБА_3 . Державного акту на право приватної власності на землю серія РІ №454537 не змінить правового статусу позивача ОСОБА_1 , яка не довела її правопритязання на земельну ділянку, що була придбана ОСОБА_2 у ОСОБА_3 ..

Зазначені ОСОБА_1 в уточненій позовній заяві доводи з приводу того, що бланк державного акту на право приватної власності на землю серія РІ №454537 ОСОБА_3 не видавався компетентними органами, а тому такий акт підроблений з приводу чого порушена кримінальна справа, суд не приймає, з огляду на те, що наявність порушеної кримінальної справи та внесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань з цього приводу не є належним доказом, що державний акт на право власності на землю серія РІ №454537, виданий ОСОБА_3 є підробленим. Вироку з цього приводу на час вирішення даної справи не має.

Крім того, оцінюючи підстави уточненої позовної заяви позивача ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Позивач ОСОБА_1 у своїй уточненій позовній заяві не надала доказів порушення своїх прав фактом отримання ОСОБА_3 . Державного акту на право приватної власності на землю серія РІ №454537, виданого Крижанівською сільською Радою народних депутатів від 05.12.2002 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1697 та фактом існування у ОСОБА_3 посвідченого вказаним актом права власності на земельну ділянку площею 0,0993 га, що розташована за адресою (дослівно): АДРЕСА_1 (присвоєний кадастровий номер: 5122783200:01:002:2377). При цьому, позивач ОСОБА_1 , як спосіб захисту свого права обрала вимогу про визнання державного акту про право постійного користування земельною ділянкою недійсним, тобто такими, що не породжує правових наслідків з моменту його видачі, проте в обґрунтування вимог послалася на обставини, які виникли вже після видачі цього акту, що також виключає можливість задоволення уточненої позовної заяви ОСОБА_1 в обраний спосіб.

Також судом приймається до уваги, що Державний акт на право приватної власності на землю серія РІ №454537 був виданий ОСОБА_3 Крижанівською сільською Радою народних депутатів та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1697 ще 05 грудня 2002 року. Проте позивач ОСОБА_1 звернулася за захистом порушених прав до Комінтернівського районного суду Одеської області лише у березні 2019 року, тобто після спливу більше ніж 16 років. Весь даний час спірна земельна ділянка не використовувалася з боку позивача ОСОБА_1 та була у занедбаному стані, що позивачем та її представниками у судових засіданнях не заперечувалося. Також позивач ОСОБА_1 за більш ніж 16 років не здійснила жодного заходу з державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку. Також взагалі ОСОБА_1 увесь цей час не цікавилася долею спірною земельної ділянки, зокрема щодо наявності будівництва на спірній земельній ділянці третіми особами (відповідач ОСОБА_2 ). При цьому згідно даних паспорту громадянина України оглянутого судом та даних позовної заяви та уточненої позовної заяви позивач ОСОБА_1 постійно мешкала на території села Крижанівка, Лиманського (колишнього Комінтернівського району) Одеської області, що безпосередньо межує із с. Ліски Лиманського (колишнього Комінтернівського району) Одеської області на території якого розташована спірна земельна ділянка та мала бути обізнана, щодо фактичного та правового стану спірної земельної ділянки та також інформуватися з боку органів місцевого самоврядування про заходи, що вчиняються відносно спірної земельної ділянки з боку третіх осіб. Суд критично ставиться до тверджень представників позивача ОСОБА_1 про те, що про порушення свого права позивач ОСОБА_1 дізналася лише у березні 2019 року після початку будівництва відповідачем ОСОБА_2 житлових будинків на спірній земельній ділянці.

Надані з боку відповідача ОСОБА_1 докази на підтвердження користування спірною земельною ділянкою як сплата земельного податку (копії платіжних квитанцій, долучених позивачем ОСОБА_1 до позовної заяви та копія Листа Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області від 30.03.2020 за №02-12/474, долучена позивачем ОСОБА_1 до уточненої позовної заяви) суд не визнає, як належні (ст. 77 ЦПК України) оскільки дані докази не підтверджують факт фактичного користування спірною земельною ділянкою; не є обставиною, з якою закон пов`язує виникнення або підтвердження права власності; весь земельний податок було сплачено єдиним платежем за усі минулі періоди перед поданням позовної заяви; земельний податок сплачувався за земельну ділянку з іншою адресою ( АДРЕСА_2 ) ніж за заявленою позивачем ОСОБА_1 адресою спірної земельної ділянки ( АДРЕСА_1 ). Також суд зазначає, що несплата ОСОБА_3 земельного податку за приналежну йому земельну ділянку не спростовує факт приналежності йому даної земельної ділянки на праві власності.

З вищевикладених обставин справи вбачається неповажність причин пропущення ОСОБА_1 строків позовної давності, тому за даних обставин її право також не підлягає захисту, що передбачено ч. 4ст. 267 ЦК України. Згідно ч. 3ст.267ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Проте заява представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Щукіна О.С. про застосування строку позовної давності не задовольняється через те, що суд відмовляє у задоволенні уточнених позовних вимог позивача ОСОБА_1 через їх безпідставність.

При таких обставинах, Комінтернівський районний суд Одеської області дійшов висновку, що уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтовані, в зв`язку із чим не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодись неможливо, виходячи з наступного.

Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно достатті 8Конституції Українив Українівизнається ідіє принципверховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однак,в порушенняположень статей12,81,263,264ЦПК Українисуд першоїінстанції неперевірив належнимчином обставини,що маютьзначення дляправильного вирішеннясправи,не надавправильної оцінкинаявним усправі доказамта помилковозастосував нормиматеріального права.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Колегія суддів вважає, що позивачем ОСОБА_1 доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, те, що вона набула право приватної власності на земельну ділянку площею 0,099 га за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія IV-ОД № 089173 від 05.11.1996, виданий на підставі Рішення Крижанівської сільської Ради народних депутатів від 16.11.1995 за №71/11-ХХІІ та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №154 правомірно у порядку встановленому ЗК України (1990р.);

що відповідач ОСОБА_3 отримав державний акт на право приватної власності на землю серія РІ№454537 від 05.12.2002 на земельну ділянку площею 0,10 га, розташовану на території Крижанівської сільської ради АДРЕСА_1 , та зареєстрований в Книзі записів державних актів на праві приватної власності на землю за №1697, незважаючи на наявність у позивачки ОСОБА_1 права власності на вказану земельну ділянку, але рішенням 8 сесії ХХІІІ скликання Крижанівської сільської ради від 09.09.1999 за №117, яким земельна ділянку не виділялась відповідачу ОСОБА_3 , що підтверджується відповіддю Районного державного архіву від 25.03.2020 за №01/51. Отже, відповідач не спростував доводи позивача про відсутність волевиявлення органу місцевого самоврядування на розпорядження спірною земельною ділянкою, тому ОСОБА_3 не набув право власності на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку й не мав право її відчужувати ОСОБА_2 ;

що відповідач ОСОБА_2 незаконно володіє земельними ділянками, які вибули з володіння ОСОБА_1 поза її волею, що є законною підставою для витребування спірних земельних ділянок від ОСОБА_2 ..

Відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не надано будь-яких належних та допустимих доказів для спростування підстав позовних вимог ОСОБА_1 ..

Так, на момент прийняття рішенняКрижаніською сільською радою від 16.11.1995 діяв Земельний кодекс України від 18 грудня 1990 року (далі ЗК України 1990 року), тому до спірних правовідносин підлягають застосовуванню саме його норми.

За змістом частини першої статті 17 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній станом на час отримання ОСОБА_5 спірної земельної ділянки) розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безоплатно (стаття 6 ЗК України 1990 року).

Відповідно до частини другої п`ятої статті 17 ЗК України 1990 року громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї. Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Відповідно до статті 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, у тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

За приписами статті 23 ЗК України 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонер-ному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акту додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Пунктом 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акту на право приватної власності на землю.

Встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,099 га за адресою: АДРЕСА_1 належить позивачці ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія IV-ОД №089173 від 05.11.1996, виданий на підставі Рішення Крижанівської сільської Ради народних депутатів від 16.11.1995 за №71/11-ХХІІ та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №154.

Таким чином, позивачка ОСОБА_1 набула право власності на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку, тобто правомірно.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_3 отримав державний акт на право приватної власності на землю серія РІ№454537 від 05.12.2002 на земельну ділянку площею 0,10 га, розташовану на території Крижанівської сільської ради АДРЕСА_1 , та зареєстрований в Книзі записів державних актів на праві приватної власності на землю за №1697, але рішення Крижанівською сільською радою про виділ йому спірної земельної ділянки не приймалось, що із достовірність підтверджується матеріалами справи.

Розглядаючи аналогічну справу Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2020 року у справі №373/1810/16 (провадження №61-3700св19) зробив наступний правовий висновок: «Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, у порушення вимог статей263-265,367,382 ЦПК України, не спростував доводи позивача про відсутність волевиявлення органу місцевого самоврядування на розпорядження спірною земельною ділянкою та про те, що Циблівська сільська рада Переяслав-Хмельницького району Київської області питання про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 чи будь-якій особі не розглядала, рішень з приводу вилучення ділянки з водного фонду та передачу її у приватну власність не приймала.

При цьому вказуючи на державний акт як на правову підставу набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, апеляційний суд не звернув уваги на те, що державний акт на право власності на земельну ділянку лише посвідчує право власності на землю, однак не є підставою для виникнення такого права у розумінні положення статті 116 ЗК України».

Таким чином, відповідач ОСОБА_3 не набув права власності на спірну земельну ділянку у встановленому ЗК України (1990р.) порядку й не мав права нею розпоряджатися.

Узагальнюючи захист порушеного права шляхом застосування статей 330, 388 ЦК України, Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі №522/11473/15 (провадження №61-47178св18) дійшов наступного правового висновку: «віндикація це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першоюстатті 388 ЦКУкраїни. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українизалежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українизалежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення частини першоїстатті 388 ЦК Українизастосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин».

Встановлено, що спірна земельна ділянка вибула із володіння ОСОБА_1 поза її волею й знаходиться в чужому незаконному володінні відповідачки ОСОБА_2 ..

Таким чином, право власності позивачки ОСОБА_1 порушено й вона має право на його захист судом шляхом витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 ..

Щодо застосування строку позовної давності за клопотанням відповідача, заявленого під час розгляду справи в суді першої інстанції.

За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі№369/6892/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певногоперіоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Наведене дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу).

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 255 ЦК України.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На віндикаційні позови поширюється загальна позовна давність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17 (провадження №14-183цс18)).

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме, статей, 256, 257, 261 ЦК України, Верховний Суд України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі №6-17цс17 дійшов до правового висновку: «порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в частині першій статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості таобов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформаціюпро порушення можна було отримати раніше.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року №6-17цс17».

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 серпня 2019 року у справі №520/9169/15 (провадження №61-25349св18), у постанові від 22 січня 2020 року №522/68715/15 (провадження №61-1563св17) та Верховний Суд України у постанові від 21 травня 2014 року у справі №6-7цс14.

Аналізуючи зазначені норми права, роз`яснення Верховного Суду України щодо початку перебігу строку позовної давності, з`ясовуючи вище зазначені обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, наявні у справі докази, які досліджені судом апеляційної інстанції, колегія суддів приймає їх до уваги й вважає, що право на позов об`єктивно виникло у позивачки ОСОБА_1 лише в березні 2018 року, коли вона дізналася про порушення своїх прав з Інформаційної довідки Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 13 грудня 2018 року (т. 1, а.с. 8-10) й навпаки, відповідачі не довели належним чином, що інформаціюпро порушення можна було отримати раніше, тобто позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про захист свого порушеного права в межах встановленого законом строку позовної давності.

Посилання відповідачів на те, що позивачка ОСОБА_1 тривалий час не приступала до зведення будинку на належній їй земельній ділянці, у даному випадку немає правового значення та не може служити підставою припинення її права на спірну земельну ділянку.

Вирішуючи аналогічну справу, Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2019 року у справі №645/4220/16 (провадження №61-19921св18) дійшов наступного висновку, а саме, «стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, №19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особадобросовіснийнабувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20жовтня 2011 року(заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16лютого 2017 року (заява №43768/07)).

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, №7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, №47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року)».

«Справедлива рівновага» між інтересами суспільства та інтересами особи полягає в тому, що тягар, спричинений особі втручанням у її інтереси, має перебільшуватися або достатньо компенсуватися процедурами або певними формами чи заходами, направленими на послаблення «тягаря».

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що позбавлення позивача права на земельну ділянку не забезпечує «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та інтересами власника й порушує її право на мирне володіння майном, а також є порушенням дотримання справедливої рівноваги між інтересами сторін у справі і в наслідок порушенням положень ч. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, статті 1 Протоколу №1 до Конвенції та ст. 1 ЦПК України.

Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо позивачка ОСОБА_1 внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20жовтня 2011 року(заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16лютого 2017 року (заява №43768/07)).

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захистправ людиниі основоположнихсвобод тапрактику Європейськогосуду зправ людини,роз`яснення Верховногосуду Україниз розглядуцивільних такримінальних справ,правові висновкиВерховного Суду,з`ясовуючи наведеніобставина справи,що маютьзначення дляправильного вирішенняспору,дослідив усідокази,які є усправі,з урахуваннямїх переконливості,належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів вважає, що за обставинами цієї справи, враховуючи всі наведені вище принципи, витребування на користь позивача ОСОБА_1 з володіння відповідача ОСОБА_2 спірної земельної ділянки,у даному випадку становитиме пропорційне втручання у право на мирне володіння майном, що не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки позивачем доведено належним, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення спірного майна для захисту інтересів позивача є більш важливими, ніж дотримання права відповідачем, яка при придбанні спірної земельної ділянки проявила необачність, що спричинило негативні наслідки для неї.

Колегія суддів переконана, що позивачка внаслідок втручання в її право власності на спірну земельну ділянку понесе індивідуальний і надмірний тягар, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

До аналогічних висновків щодо застосування права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 06 листопада 2019 року у справі №522/14454/15-ц (провадження №61-30882св18), від 22 січня 2020 року у справі №520/7397/15-ц (провадження №61-6759св18).

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем ОСОБА_1 доведено належним чином, що відповідачі порушують її право власності на спірну земельну ділянку, тому у відповідності до статей 15, 16 ЦК України її право підлягає захисту судом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Так, Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі №522/3541/15 (провадження №61-31599св19), дійшов правового висновку про те, що «згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відкидає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другоїп`ятої статті 13 цього Кодексу.

Аналіз змісту частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає увчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки, якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» означає те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичнихобов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав, необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і, навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності за загальним правилом є вина, то такі діяння є винними.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Переглядаючи справу у касаційному порядку, враховує конкретні обставини цієї справи щодо наявності обставин, визначених частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, застосовує загальні засади цивільного права принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також керується однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права». З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає за необхідне та доцільне застосувати положення частини третьої статті 16 ЦК України та відмовити ОСОБІ_1 у захисті цивільного права та інтересу, яким особа зловживала.

Верховний Суд наголошує, що застосовуваний спосіб захисту цивільних прав та інтересів позивача має відповідати критерію ефективності відновлення порушеного права, що є неприпустимим у разі встановлення істотного дисбалансу між правами та інтересами особи, яка просить застосувати такий спосіб захисту, та правами й інтересами іншої особи, стосовно якої такі примусові заходи належить застосувати. У разі встановлення істотного дисбалансу між правами й інтересами сторін спору, що матиме місце у спірних правовідносинах у разі задоволення поданого позову, суд встановлює порушення меж здійснення цивільних прав, оскільки в діях позивача наявні ознаки зловживання своїм правом».

Аналізуючи вказаний правовий висновок, обставини справи, що мають значення для її вирішення та наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що на переконання суду апеляційної інстанції, такі дії відповідача ОСОБА_3 щодо позбавлення позивача ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, необхідно оцінити як недобросовісні, спрямовані на порушення прав та законних інтересів позивача, що свідчить про наявність обставин, визначених частиною другою статті 13 ЦК України, неправомірна мета та недобросовісна поведінка позбавляють сторону права посилатися на такі обставини, як на підставу та умови надання захисту судом.

Тому, позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 263 - 265 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статті 330, 387, 388 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У зв`язку із скасуванням рішення суду першої інстанції та задоволення позову, скасуванню підлягає й додаткове рішення суду першої інстанції від 16 грудня 2021 року.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу адвоката Недяка Артура Віталійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити, рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов адвоката Ганчева Ігоря Віталійовича в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ), Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області (код ЄДРПОУ 05384560), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Відділу у Лиманському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та витребування із незаконного володіння земельних ділянок задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серія РІ №454537, виданий 05 грудня 2002 року ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на підставі рішення 8 сесії ХХІІІ скликання Крижанівської сільської ради народних депутатів Комінтернівського району Одеської області від 09 вересня 1999 року №117 на земельну ділянку площею 0,10 га, розташовану на території Крижанівської сільської ради АДРЕСА_1 , та зареєстрований в Книзі записів державних актів на праві приватної власності на землю за №1697.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ):

-земельну ділянку площею 0,0346га, кадастровий номер 5122783200:01:002:2452, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-земельну ділянку площею 0,301 га, кадастровий номер 5122783200:01:002:2453, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-земельну ділянку площею 0,0346 га, кадастровий номер 5122783200:01:002:2454, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Додаткове рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 16 грудня 2021 року про відшкодування судових витрат скасувати.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 27 листопада 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік


Дата ухвалення рішення	16.11.2023
Оприлюднено	01.12.2023
Номер документу	115269299
Судочинство	Цивільне

Добров П. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 16.11.2023 по справі 504/917/19ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —504/917/19

Постанова від 16.11.2023

Постанова
від 16.11.2023 по справі 504/917/19
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД