Рішення

від 15.11.2023 по справі 910/8987/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.11.2023Справа № 910/8987/23за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до відповідачів:

1. Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об`єднання Азот"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінкепітал Груп"

про визнання правочину недійсним

Суддя Зеленіна Н.І.

Секретар судового засідання Токарєва К.К.

Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об`єднання Азот", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінкепітал Груп" про визнання недійсним правочину про відступлення права вимоги, укладеного між ПАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" та ТОВ "Фінкепітал Груп" за договором про надання поворотної фінансової допомоги №02/02-(ф1) від 02.05.2015 та за рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/20301/20 до ТОВ "Фінкепітал Груп" (фактор) згідно договору про надання фінансових послуг факторингу №1-Ф від 17.12.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.07.2023.

Протокольною ухвалою суду від 26.07.2023 відкладено підготовче засідання на 29.08.2023.

22.08.2023 через відділ діловодства суду від ПАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" надійшов відзив на позовну заяву.

28.08.2023 через відділ діловодства суду від ПАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

28.08.2023 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 29.08.2023 задоволено клопотання про витребування доказів, витребувано докази та відкладено підготовче засідання на 13.09.2023.

01.09.2023 через відділ діловодства суду від ПАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" надійшли заперечення.

07.09.2023 через відділ діловодства суду від ТОВ "Фінкепітал Груп" надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 29.08.2023.

11.09.2023 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення.

Протокольною ухвалою суду від 13.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.10.2023.

Протокольною ухвалою суду від 24.10.2023 відкладено судове засідання на 15.11.2023.

У судовому засіданні 15.11.2023 суд заслухав вступні слова представника позивача та представника відповідача-1, дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представників сторін, як щодо дослідження доказів, так і по суті позовних вимог.

Представник відповідача-2 у судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, про місце, дату та час судового розгляду був належним чином повідомлений; правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач-2 не скористався.

У судовому засіданні 15.11.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.11.2015, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016, позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 26 102 541,19 грн інфляційних втрат та 17 933 755,02 грн 3 % річних.

29.02.2016 Господарським судом Харківської області на виконання вказаного рішення видано наказ.

Постановою Верховного Суду України від 12.04.2017 вищевказані судові рішення скасовані в частині відмови у задоволенні позову ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" про стягнення 257 096 613,12 грн інфляційних втрат і 16 775 723,19 грн 3% річних, та направлено справу на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

За результатами нового розгляду Господарським судом Харківської області прийнято рішення від 28.11.2017 у даній справі, яким позов в частині вимог про стягнення 257 096 613,12 грн інфляційних втрат і 16 775 723,19 грн 3% річних задоволено.

Рішення суду від 28.11.2017 залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 та постановою Верховного Суду від 20.06.2018.

21.12.2017 Господарським судом Харківської області на виконання рішення видано відповідний наказ.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.05.2023 у справі №913/869/14 відмовлено у задоволенні заяви ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" в частині вимог про звернення стягнення на грошові кошти ТОВ "Ласфано Україна", яке має заборгованість перед ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот".

17.12.2021 між ТОВ "Фінкепітал Груп" (фактор) та ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" (клієнт) було укладено договір №1-Ф про надання фінансових послуг факторингу, відповідно до умов якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в сумі 118 153 154,29 грн в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги за договором про надання поворотної фінансової допомоги №02/02-(Ф1) від 02.02.2015 до ТОВ "Ласфано Україна" в розмірі 1 181 531 542,91 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що укладення спірного правочину створило негативні наслідки для позивача, оскільки він, як кредитор ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" не має змоги задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на грошові кошти, які були стягнуті на користь ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" за рішенням Господарського суду міста Києва від 29.06.2021 у справі №910/20301/20. На переконання позивача, даний правочин містить ознаки фраудаторного правочину, а тому має бути визнаний недійсним.

Заперечуючи проти позову відповідач-1 зазначає про відсутність заборгованості ТОВ "Ласфано Україна" перед відповідачем-1. Окрім того, відповідач-1 зазначає, що оспорюваний договір не відповідає ознакам фраудаторності, оскільки право вимоги було відступлено за плату, сторони спірного договору не є пов`язаними особами, та після укладення спірного договору відповідач-1 не втратив свої платоспроможності, оскільки відповідачу-1 на праві власності належить велика кількість активів, на які може бути звернуто стягнення. На переконання відповідача-1, позивачем у позовній заяві не доведено порушення спірним договором його прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 1-4 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 ГПК України.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З наведених правових норм вбачається, що об`єктом захисту, в тому числі судового, є порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Відтак, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Такий інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Отже, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Як встановлено судом, позивач звернувся до суду із позовом про визнання договору про відступлення права вимоги на підставі ст. 234 ЦК України, оскільки на думку позивача спірний договір укладено з метою уникнення звернення стягнення на майно ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот", яке має заборгованість перед позивачем, а тому такий договір відповідає ознакам фраудаторного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Верховний суд у постанові від 24.11.2021 за результатами розгляду справи №905/2030/19 (905/2445/19) розмежував кваліфікацію фіктивних та фраудаторних правочинів.

Верховний суд зазначив, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.

Якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним. Зокрема, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №904/4567/18, Верховний Суд у застосуванні приписів ст. 234 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах виходив, зокрема з того, що в разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

17.12.2021 між ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" та ТОВ "Фінкепітал Груп" на виконання спірного договору укладено акт приймання-передачі прав грошової вимоги до договору від 17.12.2021, відповідно до умов якого клієнт передав, а фактор прийняв документи, які підтверджують дійсність відступленого права вимоги.

Таким чином, оскільки на виконання умов договору сторонами здійснено відступлення прав вимоги, що також підтверджується повідомленням про відступлення права вимоги, спірний договір не може бути розцінений як фіктивний.

Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм (зловживання правом).

Цивільний кодекс України не містить окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 у справі №755/17944/18 надав тлумачення фраудаторниму договору. За висновком Верховного Суду, договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, із яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Таким чином, фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №906/43/22, від 05.04.2023 у справі №920/10/21.

У постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі №754/2450/18, вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував наступні критерії: 1) момент відчуження майна; 2) суб`єкт, якому відчужене майно; 3) відсутність майна, за рахунок якого відповідач може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором після укладення правочину.

Водночас, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17.07.2019 у справі №299/396/17, від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Господарського суду Харківської області від 16.11.2015 у справі №913/869/14, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016, позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 26 102 541,19 грн інфляційних втрат та 17 933 755,02 грн 3 % річних. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

29.02.2016 Господарським судом Харківської області на виконання вказаного рішення видано наказ.

Постановою Верховного Суду України від 12.04.2017 вищевказані судові рішення скасовані в частині відмови у задоволенні позову ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" про стягнення 257 096 613,12 грн інфляційних втрат і 16 775 723,19 грн 3% річних, та направлено справу на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

За результатами нового розгляду Господарським судом Харківської області прийнято рішення від 28.11.2017, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 та постановою Верховного Суду від 20.06.2018, у справі №913/869/14 позов в частині вимог про стягнення 257 096 613,12 грн інфляційних втрат і 16 775 723,19 грн 3% річних задоволено.

21.12.2017 Господарським судом Харківської області на виконання рішення видано відповідний наказ.

Таким чином, ще починаючи з 2016 року у відповідача-2 перед позивачем є підтверджена судовими рішеннями заборгованість, яка за словами позивача досі не погашена.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.06.2021 стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласфано Україна" на користь Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" 998 681 850,95 грн - основного боргу, 499 340,92 грн - штрафу, 293 874,41 грн - 0,01% річних, 181 320 808,38 грн - інфляційних втрат та 735 668,25 грн - судового збору.

Разом з тим, 17.12.2021 між ТОВ "Фінкепітал Груп" (фактор) та ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" (клієнт) було укладено договір №1-Ф про надання фінансових послуг факторингу, відповідно до умов якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в сумі 118 153 154,29 грн в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги за договором про надання поворотної фінансової допомоги №02/02-(Ф1) від 02.02.2015 до ТОВ "Ласфано Україна" в розмірі 1 181 531 542,91 грн.

На виконання умов договору між сторонами укладено акт приймання-передачі прав грошової вимоги до договору від 17.12.2021, відповідно до умов якого клієнт передав, а фактор прийняв документи, які підтверджують дійсність відступленого права вимоги.

Тобто, із означеного вбачається, що спірний договір було укладено більше ніж через 5 років після набрання первісним рішенням суду у справі №913/869/14 від 16.11.2015 законної сили.

Спірний договір є оплатним та двостороннім. Як вбачається із предмету договору, ціна відступленого права вимоги, яка сплачена за договором, покриває суму боргу, яка присуджена до стягнення у справі №913/869/14.

Матеріали справи не містять доказів здійснення позивачем дій щодо примусового виконання судових рішень до грудня 2021 року (звернення позивача із заявою про звернення стягнення на грошові кошти особи, яка має заборгованість перед боржником).

Окрім того, матеріали справи не містять доказів звернення наказів у справі №913/869/14 до примусового виконання на момент укладення спірного договору.

Щодо контрагента з яким ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" уклав спірний договір, суд зазначає, що ТОВ " Фінкепітал Груп" є фінансовою установою, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи ФК №В0000162 від 22.01.2021. Доказів пов`язаності відповідачів між собою матеріали справи не містять, а позивачем вказані обставини не доведені.

Разом з тим, як вбачається із відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань, ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" зареєстровано як юридична особа, відомості про відкриття провадження у справі про банкрутство відсутні, розмір статутного капіталу товариства становить 1 056 700 000,00 грн.

Як вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ПрАТ "Сєвєрдонецьке об`єднання Азот" на праві власності належить значна кількість земельних ділянок та об`єктів нерухомого майна. Окрім того, із відомостей моніторингової системи YouControl вбачається, що відповідачу-1 належить на праві власності 38 транспортних засоби, 8 торговельних марок та 63 ліцензії.

Таким чином, після укладення спірного договору ПрАТ "Сєвєродонецьке об`єднання Азот" не перестало бути платоспроможним.

Укладення спірного договору, на переконання суду, є проявом здійснення відповідачами господарської діяльності.

Доводи позивача щодо перебування майна відповідача-1 на непідконтрольній території судом оцінюються критично, оскільки як станом на момент виникнення заборгованості, так і на момент укладення спірного договору, територія на якій знаходиться майно відповідача-1 була підконтрольною Українській державі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів наявності ознак фраудаторності та нікчемності спірного договору, а відтак позивачем не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість позовних вимог.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об`єднання Азот", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінкепітал Груп" про визнання правочину недійсним.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 29.11.2023.

Суддя Н.І. Зеленіна