Постанова

від 29.11.2023 по справі 813/6350/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 813/6350/15

касаційне провадження № К/9901/47511/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 (суддя Гавдик З.В.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018 (головуючий суддя - Гулид Р.М., судді - Кузьмич С.М., Улицький В.З.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроном Центр" до Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги, -

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроном Центр" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.11.2015 №0001202202/15744, №0001192202/15743 та податкову вимогу від 14.12.2015 №6957-23.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на протиправність оскаржуваних рішень контролюючого органу з підстав підтвердження належними первинними документами його господарські взаємовідносини з контрагентами-покупцями, зокрема, ТОВ «Рудос-Строй», ПП «Олвітехно», ТОВ «Промтексторг», ТОВ «Ехотранс-БГО», ТОВ «Буд-Інвестментз», ТОВ «Екос-ТМ», ТОВ «Ноттес», ТОВ «Літес», ТОВ «Фармопілс», ТОВ «Компанія Гарс», ТОВ «Лайтер Плюс».

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 01.03.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016, позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 27.11.2015 №0001202202/15744, №0001192202/15743. В іншій частині позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21.03.2017 скасував судові рішення першої та апеляційної інстанцій, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентами, судам слід: з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, з урахуванням вищевказаної позиції Європейського Суду з прав людини; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідних операцій.

За наслідками нового розгляду справи, Львівський окружний адміністративний суд постановою від 09.10.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018, позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 27.11.2015 №0001202202/15744, №0001192202/15743. В іншій частині позову відмовив.

Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем правомірно визначено об`єкт оподаткування податком на прибуток, сформовані витрати, визначено від`ємне значення податку на додану вартість за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами, оскільки, такі операції підтверджені належними первинними документами, а у вироку Святошинського районного суду м. Києва від 09.09.2015 у справі №759/12600/15-к не досліджувався зміст господарських операцій позивача з ТОВ «Літес» у площині податкового законодавства і не встановлено фіктивність первинних документів, наданих позивачем до перевірки, та/або недостовірність відомостей, що у них зазначені, а відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Інспекція, не погодившись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Стверджує про непідтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, недоліків у первинних документах та відсутності деяких первинних документів на підтвердження таких операцій (актів приймання-передачі товарів, товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур, рахунків на оплату, ветеринарних свідоцтв, декларацій виробника, тощо). Скаржник зазначає, що судами не з`ясовано і залишено поза увагою доводи контролюючого органу про відсутність у позивача і у зазначених вище контрагентів необхідної кількості трудових ресурсів, основних засобів, складських приміщень, відсутності факту оплати за поставлений товар. Також, скаржник посилається на залишення судами поза увагою вироку відносно керівника і засновника ТОВ «Літес» та наявності кримінальних проваджень стосовно контрагентів позивача: ПП «Олвітехно», ТОВ «Буд-Інвестментз», ТОВ «Екос-ТМ», ТОВ «Ноттес», ТОВ «Фармопілс», ТОВ «Компанія Гарс».

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.04.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28.11.2023 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 29.11.2023.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 30.05.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 13.11.2015 №1609/13-03-22-01-13/38738473 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог: підпунктів 14.1.13, 14.1.36, 14.1.56, 14.1.202, 14.1.228, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.1, 135.2, 135.4, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137, пунктів 138.6, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до завищення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 2825449,67 грн, заниження об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 1119564,00 грн, завищення валових витрат на загальну суму 2825449,67 грн; пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198 ПК України, що призвело до завищення від`ємного значення податку на додану вартість на загальну суму 449981,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.11.2015: №0001202202/15744, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем з податку на додану вартість на загальну суму 562476,25 грн, в тому числі, за основним платежем в сумі 449981,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 112495,25 грн.; №0001192202/15743, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем з податку на прибуток на загальну суму 262543,75 грн, в тому числі, за основним платежем в сумі 210035,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 52508,75 грн.

14.12.2015 контролюючим органом винесено податкову вимогу № 6957-23, відповідно до якої станом на 13.12.2015 сума податкового боргу позивача за узгодженими грошовими зобов`язаннями становить 922 998,21 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій позивача з вказаними вище контрагентами, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі наявності недоліків у первинних документах, наявності негативної інформації відносно зазначених вище контрагентів позивача, відсутності первинних документів, наявності вироку відносно керівника і засновника ТОВ «Літес», інформації про порушення кримінальних проваджень стосовно посадових осіб інших контрагентів позивача за фактами фіктивного підприємництва, відсутності у позивача і у зазначених контрагентів трудових ресурсів, матеріальних активів основних засобів для здійснення господарської діяльності.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України).

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової вартості, що склалася станом на початок звітного періоду, протягом якого здійснюються такі операції, а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Згідно з пунктом 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов`язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів / послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За правилами пункту 200.2 статті 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з пунктом 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон №996-ХІV.

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, податкових зобов`язань та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач (продавець) мав господарські взаємовідносини з контрагентами-покупцями, зокрема, ТОВ «Рудос-Строй», ПП «Олвітехно», ТОВ «Промтексторг», ТОВ «Ехотранс-БГО», ТОВ «Буд-Інвестментз», ТОВ «Екос-ТМ», ТОВ «Ноттес», ТОВ «Літес», ТОВ «Фармопілс», ТОВ «Компанія Гарс», ТОВ «Лайтер Плюс».

На підтвердження здійснення зазначених господарських взаємовідносин позивачем надано до суду договори про поставку товарів, укладених між позивачем та зазначеними вище контрагентами-покупцями, податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату товару, банківські виписки по особовому рахунку із зазначенням оплати за товар, поставлений контрагентам, реєстри виданих та отриманих податкових накладних за період з серпня 2013 року по грудень 2014 року, договір про співпрацю, укладений між позивачем та ТОВ «Агроном Центр» і додаткові договори до нього про здійснення забою та транспортування птиці та продуктів забою та обробки птиці, акти-розрахунків.

Суди, приймаючи рішення, зазначили про те, що позивач по факту кожної поставки нараховував податкове зобов`язання з податку на додану вартість та відображав усі нарахування податкових зобов`язань у звітності з податку на додану вартість.

Водночас, судами не досліджено і не встановлено осіб, які підписували договори та первинні документи бухгалтерського обліку, їх повноваження на підписання таких документів. Не з`ясовано, чи підписані договори, первинні документи саме особою, яку вироком Святошинського районного суду м. Києва від 09.09.2015 у справі №759/12600/15-к визнано виннною у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 358 Кримінального кодексу України, яка в межах кримінального провадження свідчить про непричетність до господарської діяльності ТОВ «Літес», не перевірено і не надано оцінку таким свідченням зазначеної особи, не встановлено обставин провадження ТОВ «Літес» господарської діяльності, не встановлено і не перевірено доводи скаржника щодо наявності інших кримінальних проваджень за фактами фіктивного підприємництва.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій і вважає такі висновки передчасними, оскільки судами не надано оцінку висновкам акту перевірки, доводам контролюючого органу та доводам позивача, якими вони обґрунтовують свої правові позиції відносно господарських операцій між позивачем та його контрагентами, які слугували підставою для донарахування податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість; не досліджено зміст та відповідність вимогам чинного законодавства первинних документів бухгалтерського та податкового обліку за вказаними господарськими операціями, на які посилається позивач в обґрунтування правомірності відображення взаємовідносин із наведеними контрагентами (податкових і видаткових накладних, актів приймання-передачі товару, оборотно-сальдових відомостей по рахунках, карток-рахунків, виписок по особовим рахункам та документів складського обліку, тощо); не досліджено зміни в структурі активів та зобов`язань платників податків; не досліджено і не встановлено який саме товар і на яку суму придбавався позивачем та у подальшому реалізовувався його контрагентам, де зберігався, яким чином використовувався у господарській діяльності позивача і якими документами це підтверджується.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зазначає, що недоліки в окремих документах первинного обліку або відсутність деяких первинних документів не може слугувати підставою для визнання таких операцій нереальними, водночас суди повинні встановити фактичні обставини у справі щодо взаємовідносин позивача з наведеними контрагентами, надати відповідну оцінку таким відносинам з урахуванням аналізу дійсного економічного змісту первинних і бухгалтерських документів, висновків акту перевірки та інших доказів і доводів, які містяться у матеріалах справи.

Суди повинні встановити фактичні обставини щодо виконання умов договорів, дослідити рух активів, наявність змін у майновому стані платника податків, наявність документів первинної звітності, бухгалтерського обліку, складського обліку, докази використання у господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей та інші докази в підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

В даному випадку колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права в частині дослідження доказів, оскільки судами попередніх інстанцій не аналізувалась первинна документація з метою підтвердження або спростування висновків податкового органу щодо встановленого порушення з урахуванням обставин, встановлених у межах зазначеного вище вироку та інших кримінальних проваджень.

Без повного дослідження всіх обставин, на які посилається відповідач в акті перевірки та які слугували підставою для висновків податкового органу про виявлені порушення, неможливо встановити правомірність віднесення відображених сум до складу податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій з наведених питань.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За приписами частин першої і другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова