Рішення

від 01.10.2024 по справі 813/6350/15

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2024 рокусправа № 813/6350/15

Львівський окружний адміністративний суд

у складі головуючої - судді Потабенко В.А.,

за участю секретаря судових засідань Марисенко С.П.,

представника позивача Сеньківа А.І., згідно договору,

представника відповідача Дорош А.Б., згідно наказу,

розглянувши за правилами загального позовного провадження в судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агроном Центр» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

товариство з обмеженою відповідальністю «Агроном Центр» (далі ТзОВ «Агроном Центр», позивач) звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі Головного управління ДФС у Львівській області, правонаступником якої у спірних правовідносинах є Головне управління ДПС у Львівській області (далі ГУ ДПС у Львівській області, відповідач), в якому просило:

- визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001202202/15744, № 0001192202/15743 від 27.11.2015 та податкову вимогу № 6957-23 від 14.12.2015.

В обґрунтування позову позивач покликався на наступне. Висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті спірні рішення, є безпідставними. Твердження відповідача про безтоварність господарських операцій між позивачем та контрагентами, а саме: ТзОВ «Рудос-Строй», ПП «Олвітехно», ТзОВ «Промтексторг», ТзОВ «Ехотранс-БГО», ТзОВ «Буд-Інвестментз», ТзОВ «Екос-ТМ», ТзОВ «Ноттес», ТзОВ «Літес», ТзОВ «Фармопілс», ТзОВ «Компанія Гарс», ТзОВ «Лайтер Плюс», а також рядом фізичних осіб ґрунтується на припущеннях та обставинах, за які відповідають виключно контрагенти юридичні особи покупці. Представлені для перевірки документи, які також долучені до справи, на думку позивача, повністю спростовують висновки відповідача про порушення податкового законодавства, зазначені у акті податкової перевірки. Позивач зазначає, що його господарська діяльність полягає у виробництві м`яса птиці та торгівлі ним. За операціями, про безтоварність яких стверджує відповідач в акті перевірки, позивач здійснив поставку покупцям своєї продукції та отримав за виконану поставку повну оплату від покупців. На суму отриманої від покупців оплати за поставлену продукцію позивач збільшував дохід, як базу оподаткування податком на прибуток. За фактом кожної окремої операції постачання продукції позивач нарахував податкове зобов`язання з податку на додану вартість (далі ПДВ), виписав податкову накладну, а також всі ці операції з визначенням податкового зобов`язання з податку на додану вартість відобразив у податковій звітності з ПДВ поданій контролюючому органу. Позивач акцентує на тому, що актом перевірки з мотивів безтоварності господарських операцій зі спірними контрагентами юридичними особами відповідач одночасно, на рівні суми, за один і той самий податковий період дійшов висновку про необхідність зменшення податкового зобов`язання з ПДВ і одночасно про збільшення податкового зобов`язання з ПДВ. Відтак, арифметично, сума донарахування ПДВ за перевірений період не може перевищувати 00,00 грн. Позивач також не згідний із спірною податковою вимогою, вважає її протиправною, оскільки така надсилається тільки у випадку наявності узгодженого грошового зобов`язання, однак спірні податкові повідомлення-рішення від 27.11.20215 є неузгодженими, відповідно така вимога є протиправно і підлягає скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01.03.2016 у даній справі адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби № 0001202202/15744, № 0001192202/15743 від 27.11.2015. У задоволенні позову в частині скасування податкової вимоги № 6957-23 від 14.12.2015 відмовлено.

16.11.2016 ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова залишено без задоволення, а вищевказану постанову - без змін.

21.03.2017 ухвалою ВАС України у даній справі касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області задоволено частково. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.03.2016 у справі № 813/6350/15 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При тому Вищий адміністративний суд зазначив наступне. При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов`язання). Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними, а оформлялися лише документально. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Також, податкова вигода може визнаватись необґрунтованою зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). Слід зазначити, що діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак, податкова вигода не є самостійною діловою метою. Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності. Крім того, слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб`єктом господарювання на власний ризик, а відтак, у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента. Суд акцентує увагу на тому, що необхідність застосування підходу належної податкової обачності безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини «Булвес АД проти Болгарії», де зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Таким чином, «обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової добросовісності за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента тощо. Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентами судам слід: з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, з урахуванням вищевказаної позиції Європейського Суду з прав людини; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

За результатами повторного розгляду справи постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 позов задоволено частково. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення скасовано повністю. У задоволенні позову в частині скасування податкової вимоги № 6957-23 від 14.12.2015 відмовлено.

Постановою Львівського адміністративного апеляційного суду від 06.02.2018 зазначене рішення залишене без змін.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.11.2023 зазначені судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Скасовуючи рішення по справі, Касаційний адміністративний суд зазначив наступне. Судами не досліджено і не встановлено осіб, які підписували договори та первинні документи бухгалтерського обліку, їх повноваження на підписання таких документів. Не з`ясовано, чи підписані договори, первинні документи саме особою, яку вироком Святошинського районного суду м. Києва від 09.09.2015 у справі №759/12600/15-к визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України, яка в межах кримінального провадження свідчить про непричетність до господарської діяльності ТзОВ «Літес», не перевірено і не надано оцінку таким свідченням зазначеної особи, не встановлено обставин провадження ТзОВ «Літес» господарської діяльності, не встановлено і не перевірено доводи скаржника щодо наявності інших кримінальних проваджень за фактами фіктивного підприємництва. Судами не надано оцінку висновкам акту перевірки, доводам контролюючого органу та доводам позивача, якими вони обґрунтовують свої правові позиції відносно господарських операцій між позивачем та його контрагентами, які слугували підставою для донарахування податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість; не досліджено зміст та відповідність вимогам чинного законодавства первинних документів бухгалтерського та податкового обліку за вказаними господарськими операціями, на які посилається позивач в обґрунтування правомірності відображення взаємовідносин із наведеними контрагентами (податкових і видаткових накладних, актів приймання-передачі товару, оборотно-сальдових відомостей по рахунках, карток-рахунків, виписок по особовим рахункам та документів складського обліку, тощо); не досліджено зміни в структурі активів та зобов`язань платників податків; не досліджено і не встановлено який саме товар і на яку суму придбавався позивачем та у подальшому реалізовувався його контрагентам, де зберігався, яким чином використовувався у господарській діяльності позивача і якими документами це підтверджується. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зазначає, що недоліки в окремих документах первинного обліку або відсутність деяких первинних документів не може слугувати підставою для визнання таких операцій нереальними, водночас суди повинні встановити фактичні обставини у справі щодо взаємовідносин позивача з наведеними контрагентами, надати відповідну оцінку таким відносинам з урахуванням аналізу дійсного економічного змісту первинних і бухгалтерських документів, висновків акту перевірки та інших доказів і доводів, які містяться у матеріалах справи. Суди повинні встановити фактичні обставини щодо виконання умов договорів, дослідити рух активів, наявність змін у майновому стані платника податків, наявність документів первинної звітності, бухгалтерського обліку, складського обліку, докази використання у господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей та інші докази в підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами. В даному випадку колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права в частині дослідження доказів, оскільки судами попередніх інстанцій не аналізувалась первинна документація з метою підтвердження або спростування висновків податкового органу щодо встановленого порушення з урахуванням обставин, встановлених у межах зазначеного вище вироку та інших кримінальних проваджень. Без повного дослідження всіх обставин, на які посилається відповідач в акті перевірки та які слугували підставою для висновків податкового органу про виявлені порушення, неможливо встановити правомірність віднесення відображених сум до складу податкового кредиту.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2023, справу передано судді Потабенко В.А.

18.12.2023 суддею прийнято справу № 813/6350/15 до свого провадження.

Відповідач позову не визнав, надав відзив на позов (18.01.2024 вх. №4425), в якому у задоволенні позову просив відмовити повністю з підстав, вказаних у документах, податних по суті спору, а саме: запереченнях на позов, відзиві на позов, додаткових поясненнях. Покликається на те, що позивачем не надано до перевірки необхідних первинних документів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій із контрагентами ТзОВ «Рудос-Строй», ПП «Олвітехно», ТзОВ «Промтексторг», ТзОВ «Ехотранс-БГО», ТзОВ «Буд-Інвестментз», ТзОВ «Екос-ТМ», ТзОВ «Ноттес», ТзОВ «Літес», ТзОВ «Фармопілс», ТзОВ «Компанія Гарс», ТзОВ «Лайтер Плюс». В той же ж час надані первинні документи містять недоліки. Проведеним аналізом податкових накладних АІС «Податковий блок» встановлено розрив ланцюга поставки (продажу) товарів за номенклатурою, оскільки контрагенти позивача придбавали у нього товар, реалізацію якого в подальшому не відображали. До перевірки не надано письмових договорів з покупцями - фізичними особами, а подані до перевірки видаткові накладні не містять інформації про покупця. Відповідач стверджує, що у позивача відсутні у власності чи в оренді спеціальні торгові приміщення для здійснення реалізації товарів саме фізичним особам, відсутні цінники на товари, тому кошти, отримані від фізичних осіб за товар відповідач вважає безповоротною фінансовою допомогою. також стверджує, що спірні контрагенти юридичні особи є фігурантами у кримінальних провадженнях, які перебували в провадженні правоохоронних органів. Стосовно посадової особи керівника ТзОВ «Літес», то вироком Святошинського районного суду м. Києва від 09.09.2015 у справі №759/12600/15-к такого визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України, яка в межах кримінального провадження свідчить про непричетність до господарської діяльності ТзОВ «Літес».

Ухвалою від 27.02.2024 суд витребував у відповідача розрахунок донарахованого ТзОВ «Агроном Центр» податку на додану вартість в розрізі кожного із наступних контрагентів: ТзОВ «Рудос Строй», ПП «Олвітехно», ТзОВ «Промтекс Торг», ТзОВ «Ехотранс - БГО», ТзОВ «Будінвестментз», ТзОВ «Екос ТМ», ТзОВ «Ноттес», ТзОВ «Літес», ТзОВ «Фармопілс», ТзОВ «Компанія Гарс», ТзОВ «Лайтер Плюс» та розрахунок матеріальних витрат у собівартості готової продукції, яка відображена як реалізована на кожного окремого з наступних контрагентів: ТзОВ «Рудос Строй», ПП «Олвітехно», ТзОВ «Промтекс Торг», ТзОВ «Ехотранс - БГО», ТзОВ «Будінвестментз», ТзОВ «Екос ТМ», ТзОВ «Ноттес», ТзОВ «Літес», ТзОВ «Фармопілс», ТзОВ «Компанія Гарс», ТзОВ «Лайтер Плюс».

Протокольною ухвалою від 01.05.2024 суд закрив підготовче провадження, призначив справу до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду додаткові пояснення та докази, просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, надав суду додаткові пояснення та докази, просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши вступні слова представників сторін, додаткові пояснення та доводи представників сторін, безпосередньо, всебічно, повно та об`єктивно дослідивши наявні у справі докази, надавши їм оцінку, суд встановив наступне.

У період з 19.10.2015 по 06.11.2015 Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області проведено планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Агроном Центр» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 30.05.2013 по 31.12.2014, за наслідками якої складено акт № 1609/13-03-22-01-13/38738473 від 13.11.2015.

Перевіркою встановлено порушення позивачем ведення податкового обліку, а саме:

- вимог п.п. 14.1.13., п.п. 14.1.36., п.п. 14.1.56., п.п. 14.1.202., п. 14.1. ст. 14, п. 135.1., п. 135.2., п. 135.4., п.п. 135.5.4. п. 135.5. ст. 135, п. 137.10. ст. 137 Податкового кодексу України, встановлено завищення доходу, що враховується при визначення об`єкта оподаткування всього на загальну суму 2825449,67 грн. (р. 02 Декларації), в т.ч. за 2013 рік на суму 1221320,00 грн., за 2014 рік на суму 1604129,00 грн., та заниження доходу, що враховується при визначенні об`єкта оподаткування, всього на загальну суму 1119564,00 грн. (р. 03 декларації),

- вимог п.п. 14.1.228 п. 14.1. ст. 14, п. 138.6, п. 138.8 ст. 38 Податкового кодексу України, встановлено, що позивачем завищено витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування згідно операцій, які не мали реального товарного характеру на загальну суму 2825449,67 грн., що призвело до заниження податку на прибуток всього на загальну суму 210035 грн., в т.ч. за 2013 рік на суму 161767 грн., за 2014 рік на суму 48268 грн.

- вимог п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, встановлено заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 449981,00 грн.

На підставі вказаного акту, 27.11.2015 відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- №0001202202/15744, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем з податку на додану вартість на загальну суму 562476,25 грн., в т.ч. за основним платежем 449981,00 грн., за штрафними санкціями 112495,25 грн.;

- № 0001192202/15743, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем з податку на прибуток на загальну суму 262543,75 грн., в т.ч. за основним платежем: 210035,00 грн., за штрафними санкціями 52508,75 грн.

Крім того 14.12.2015 відповідачем прийнято оскаржувану податкову вимогу № 6957-23 згідно якої станом на 13.12.2015 сума податкового боргу позивача за узгодженими грошовими зобов`язаннями становить 922998,21 грн.

Проаналізувавши акт перевірки та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Податковий кодекс України (далі ПК України) містить наступні нормативні положення щодо порядку формування валових доходів та витрат, а також податкового кредиту та сплати зобов`язань з податку на додану вартість.

Згідно з п.п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 ПК України податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно з п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 14.1.267. п. 14.1. ст. 14 ПК України безповоротна фінансова допомога - це:

сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;

основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

Згідно з п. 44.1. ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п.п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з п. 57.3. ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Згідно з п.п. 135.4.1. п. 135.4. ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов`язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Згідно з п.п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п.п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи із наведених норм закону, до складу валових витрат платника податку належать витрати, які: 1) підтверджені первинними документами; 2) пов`язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг( і охороною праці, тому право на зменшення об`єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Згідно з п. 185.1. ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв`язку).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, необхідною умовою для формування валових витрат та віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ст. ст. 46-49 ПК України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

В перевіреному періоді позивачем задекларовано дохід, що враховується при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, у сумі 92728112,00 грн.

При тому контролюючим органом встановлено завищення задекларованого самим позивачем цього показника на 2825449,67 грн. (стор. 7 акту перевірки) зважаючи на таке. Так у податковому обліку позивача за перевірений період відображено господарські операції щодо передачі позивачем продукції (м`яса птиці та субпродуктів) у власність ряду юридичних осіб - покупців, зокрема ТзОВ «Рудос Строй», ПП «Олвітехно», ТзОВ «Промтекс Торг», ТзОВ «Ехотранс - БГО», ТзОВ «Будінвестментз», ТзОВ «Екос ТМ», ТзОВ «Ноттес», ТзОВ «Літес», ТзОВ «Фармопілс», ТзОВ «Компанія Гарс», ТзОВ «Лайтер Плюс».

При цьому відповідачем зроблено висновок про те, що позивач фактично не здійснював поставки продукції на користь зазначених контрагентів-юридичних осіб. В обґрунтування даного висновку відповідач покликається на те, що проведеним аналізом АІС «Податковий блок» встановлено розрив ланцюга поставки товарів за номенклатурою, а саме в період проведення взаєморозрахунків вищевказані контрагенти придбавали в ТзОВ «Агроном Центр» готову продукцію, однак, в подальшому її реалізацію не відображали, вказані підприємства не мали достатньої матеріально-технічної бази для придбання продукції, стосовно деяких з них в контролюючого органу є підозра про їх залучення для прикриття незаконної діяльності підприємств реального сектору економіки. Відсутність факту реалізації готової продукції вказаними контрагентами, на думку відповідача, свідчить про неможливість її отримання у ТзОВ «Агроном Центр».

Зважаючи на це, відповідач дійшов висновку про те, що позивачем завищено показники рядку 02 декларації з податку на прибуток підприємств (дохід від операційної діяльності) на суму грошових коштів, які надійшли йому від перелічених спірних юридичних осіб покупців продукції, всього на загальну суму 2825449,00, у т.ч. по періодах: 2013 рік 1221320,00 грн., 2014 рік 1604129,00 грн. (стор. 26-27 акту перевірки).

Одночасно контролюючий орган зазначив, що виготовлена готова продукція, яка відображена як продана переліченим спірним юридичним особам списана з балансу підприємства. Відповідно в деклараціях відображено і собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів невстановленим особам на суму 2825449,67 грн., в т.ч. 2013 рік -1221320,50 грн., 2014 рік -1604129,17 грн. (стор. 40 акту перевірки). Оскільки реальність господарських операцій по продажу позивачем спірним юридичним особам продукції не підтвердилась, відповідач дійшов висновку про завищення показника рядку 05.1 «собівартість» на загальну суму 2825449,67 грн., в т.ч. по періодах: 2013 рік 1221320,50 грн., 2014 рік 1604129,17 грн. (стор. 41 акту перевірки).

З огляду на обставини, викладені в акті перевірки, досліджуючи підстави, які були покладені в основу прийняття оспорюваних у справі податкових повідомлень-рішень, суд відзначає таке.

З мотивів безтоварності господарських операцій з продажу позивачем спірним юридичним особам своєї продукції, відповідач дійшов одночасно висновку про те, що за період 2013 рік позивачем завищено дохід на суму 1221320,50 грн. і одночасно завищено собівартість на цю ж суму, а за період 2014 рік, з тих же мотивів, завищено дохід на суму 1604129,17 грн. і одночасно завищено собівартість на цю ж суму. Такі висновки контролюючого органу зумовлюють одночасне і збільшення, і зменшення об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств за 2013 рік на суму 1221320,50 грн., за 2014 рік на суму 1604129,17 грн., що арифметично в обох випадках дорівнює нулю, оскільки додаються і віднімаються рівні числа.

Відтак, суд приходить до висновку про те, що господарські операції з продажу позивачем продукції юридичним особам ТзОВ «Рудос Строй», ПП «Олвітехно», ТзОВ «Промтекс Торг», ТзОВ «Ехотранс - БГО», ТзОВ «Будінвестментз», ТзОВ «Екос ТМ», ТзОВ «Ноттес», ТзОВ «Літес», ТзОВ «Фармопілс», ТзОВ «Компанія Гарс», ТзОВ «Лайтер Плюс» не мали жодного впливу на донарахування позивачу податку на прибуток підприємств спірним податковим повідомленням-рішенням № 0001192202/15743.

Цього не заперечував і відповідач ні в документах по суті, ні в судовому засіданні. Отже, питання про те, чи носили реальний характер господарські операції по продажу спірним юридичним особам продукції позивача не має правового впливу на прийняття податкового повідомлення рішення № 0001192202/15743 від 27.11.2015, яким ТзОВ «Агроном Центр» донараховано податок на прибуток.

Як встановлено судом зі змісту акту перевірки та суті пояснень представників сторін, підставою для збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств слугував виключно висновок відповідача про безтоварність господарських операцій з продажу позивачем продукції ряду фізичних осіб, що відображено на стор. 27 32 акту перевірки. Так, відповідач визнає безтоварними ці господарські операції на загальну суму 1119564,00 грн. в період 2013-2014 років. А грошові кошти, отримані позивачем від цих фізичних осіб як оплату за продукцію, відповідач кваліфікує як безповоротну фінансову допомогу, на суму якої у зазначених податкових періодах позивач занизив дохід. При тому відповідач як в акті перевірки, так і представник відповідача в судовому засіданні покликається на наступні доводи. Позивач продавав готову продукцію без наявності у власності чи в оренді торгових приміщень, без наявності цінників на товар на готову продукцію, у видаткових накладних не вказано прізвища ім`я та по-батькові покупця, відсутні письмові договори з покупцями. Факт відвантаження товару не ідентифікованому покупцю на думку відповідача підтверджує, що товар був відвантажений одним покупцям, а оплата надходила від інших покупців. Обсяги, в яких фізичні особи купували продукцію були значними, а тому недоцільними для придбання саме фізичними особами.

Вирішуючи питання про те, чи мали операції з продажу позивачем продукції фізичним особам вказаним на стор. 27- 32 акта перевірки реальний характер, суд виходить з такого.

Позивачем в якості доказів долучено первинні документи бухгалтерського обліку, а саме видаткові накладні, в яких міститься інформація про факт передачі позивачем у власність кожного з перелічених фізичних осіб продукції (м`яса птиці та субпродуктів). У вказаних накладних визначено вартість продукції, обсяги господарської операції, їх учасників. Крім того, у позивача наявні податкові накладні, які засвідчують факт визначення ним ПДВ, у зв`язку з кожною такою поставкою. Крім того в справі наявні платіжні документи, які засвідчують факт повної оплати кожним з покупців-фізичних осіб повної вартості придбаної продукції.

При цьому, суд враховує позицію касаційного суду, який скасовуючи постановлені у справі попередні рішення, вказав на необхідність установлення ділової (економічної) мети господарської операції.

Відтак, суд зазначає, що в основі кожної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту. На підставі зазначених документів, а також податкової звітності позивача судом установлено, що економічна мета позивача у аналізованих господарських операціях є очевидною, зрозумілою, а її досягнення підтверджується відповідними документами. Зокрема, позивач мав на меті реалізувати готову продукцію, отримати за неї оплату (дохід), що й потягло за собою збільшення у відповідних податкових періодах в податковому обліку суми доходу як елемента бази оподаткування податком на прибуток, а також визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість та виписки податкових накладних. Останнє підтверджується як наявними у справі податковими накладними так і поданою до контролюючого органу податковою звітністю з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Аналізуючи зміст господарських операцій з фізичними особами покупцями, суд приходить до висновку, що позивач не отримував за вказаними операціями жодної податкової вигоди і не міг такої отримувати. Так саме він виступав постачальником продукції, а тому за фактом кожної спірної операції збільшував, а не зменшував дохід на вартість її поставки, збільшував податкове зобов`язання з ПДВ, а не отримував право на податковий кредит з ПДВ.

Суд зазначає, що відповідачем ні у документах по суті спору, ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не наведено жодних доводів та відповідних їм доказів, які б спростовували наявність зазначеної економічної мети, яку переслідував позивач в операціях з продажу продукції фізичним особам. На спростування наявності зазначеної економічної мети відповідачем не зазначено і того, яку ж саме протиправну мету переслідував позивач або фізичні особи покупці, які купуючи продукцію позивача, сплачували за неї повну вартість шляхом безготівкового розрахунку, а позивач нараховував та декларував податкові зобов`язання перед Державним бюджетом, чому відповідач виключає можливість передачі позивачем продукції у власність саме тим фізичним особам, які здійснили оплату цієї продукції, а натомість голослівно та бездоказово стверджує, що така продукція була фактично передана іншим, неустановленим особам.

Суд враховує також, що згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, представлені позивачем видаткові накладні, за приписами закону, є документами, які призначений саме для того, щоб засвідчувати факт здійснення господарської операції (продажу товару), а відтак є допустимим доказом цього факту відповідно до ч. 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Суд відхиляє твердження контролюючого органу про дефектність первинних документів. Так всі первинні документи оформлені належним чином та надають можливість встановити зміст господарських операцій, їх обсяг, вартість, а відтак і визначити суму податку, що підлягає нарахуванню, а також їх учасників. При цьому суд враховує, що окремі недоліки в окремих документах первинного обліку або відсутність деяких первинних документів не може слугувати підставою для визнання таких операцій нереальними.

Наведені докази в сукупності з надаю податковою звітністю позивача, з установленою судом чіткою та зрозумілою економічною метою господарської операції, фактичною оплатою фізичними особами придбаної продукції, дають суду підстави для переконливого висновку про достатність доказів для підтвердження факту реальності господарських операцій між позивачем та кожним з покупців фізичних осіб. Суть кожної з цих господарських операцій продаж позивачем виготовленої продукції покупцю, що має наслідком нарахування та декларування позивачем відповідних податків.

З матеріалів справи, у тому числі з акту перевірки, вбачається і сторонами не заперечується існування у позивача відповідної виробничо-технічної бази. Так, в спірному періоді позивач використовував власні основні фонди, а саме: 4 група 3055 тис. грн., 5 група 859, тис. грн., 6 група 18,0 тис. грн., 9 група 265,0 тис. грн. В спірному періоді позивач орендував виробниче та складське приміщення у Львівській області, Кам`янка-Бузького району, с. Убині, по вул. Шкільна 9-В загальною площею 600 кв.м., офісні приміщення по вул. Ген. Юнаківа та вул. Сахарова у місті Львів, на підставі договору співпраці з ТзОВ «Агроком Центр» щодо експлуатації виробничого обладнання та розподілу експлуатаційних витрат використовував необхідне в господарській діяльності виробниче обладнання.

За встановлених обставин покликання відповідача на відсутність письмових договорів з покупцями фізичними особами, відсутність копій їхніх паспортів та довідок про присвоєння ідентифікаційних кодів, вагомі обсяги придбання деякими з покупців продукції, відсутність цінників на товар, відсутність окремих торговельних залів, не заслуговують на увагу суду та не можуть бути підставою для висновку про те, що фактичний продаж м`яса птиці позивачем на користь цих фізичних осіб не відбувався, а грошові кошти на загальну суму 1119564,00 грн. ці фізичні особи передавали позивачу в якості безповоротної фінансової допомоги.

Отже, є безпідставним висновок відповідача про те, що грошові кошти, отримані позивачем від спірних фізичних осіб покупців в якості оплати за придбану продукцію є сумою безповоротної фінансової допомоги на суму 1119564,00 грн., в т.ч. за 2013 рік 851408,00 грн., за 2014 рік на суму 268156,00 грн., а, відтак, безпідставним є висновок про заниження позивачем доходу на ці суми у цих податкових періодах.

Відтак, обґрунтоване зазначеним висновком податкове повідомлення рішення № 0001192202/15743 від 27.11.2015, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств, є протиправним та підлягає скасуванню.

Як зазначив відповідач в акті перевірки на стор. 38 та не заперечується представником відповідача в судовому засіданні, зафіксовані ним порушення щодо продажу позивачем продукції фізичним особам, не вплинули на визначення суми податкових зобов`язань та податкового кредиту з ПДВ за відповідні періоди.

З акту перевірки вбачається, що підставою для донарахування податку на додану вартість слугувало таке.

Установлено відсутність відвантаження товару покупцям юридичним особам, а саме: ТзОВ «Рудос-Строй», ПП «Олвітехно», ТзОВ «Промтексторг», ТзОВ «Ехотранс-БГО», ТзОВ «Буд-Інвестментз», ТОзВ «Екос-ТМ», ТзОВ «Ноттес», ТзОВ «Літес», ТзОВ «Фармопілс», ТзОВ «Компанія Гарс», ТзОВ «Лайтер Плюс», що свідчить про те, що дані операції з метою оподаткування належать до операцій, що не є господарською діяльністю позивача. Оскільки позивач не здійснював поставки товару на користь цих покупців, відтак, використав ці товари не у господарській діяльності, а тому ним було занижено податкове зобов`язання з ПДВ за рахунок ненарахування податкового зобов`язання на вартість матеріальних витрат у собівартості готової продукції, що використана не у господарській діяльності підприємства на загальну суму 449981,00 грн. (стор. 49-50 акту перевірки). При тому відповідач покликається на дані АІС «Податковий блок», з якого вбачається, що зазначені покупці в подальшому не відображали перепродаж продукції придбаної у позивача. З чого відповідач робить висновок про неможливість і її придбання у позивача. Крім того, зазначає про відсутність належних документів, якими опосередковується рух товару: накладних, ТТН та доручень на отримання ТМЦ. Відповідач зазначає, що дані контрагенти юридичні особи є фігурантами ряду кримінальних проваджень, за якими розслідується версія про те, що дані підприємства вели фіктивну діяльність, виконували роль конвертаційних центрів. Згідно вироку Святошинського районного суду міста Києва від 09.09.2015 у справі № 759/12600/15-к затверджено угоду від 07.08.2015 між прокурором та Особа-5 про визнання винуватості, яким цю особу визнано винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205 та ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України, а саме посадову особу ТзОВ «Літес» визнано винуватою у пособництві у фіктивному підприємництві. Згідно ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 27.05.2015 у кримінальному провадженні № 3201410009000009 виявлено та вилучено печатки, речі та документи, які свідчать про умисне ухилення від сплати посадовими особами ТзОВ «Рудос Строй» ТзОВ «Ехотранс - БГО», ТзОВ «Фармопіл». Згідно ухвали Подільського районного суду міста Києва від 30.01.2014 у кримінальному провадженні № 12013110070006449, встановлено, що невстановлені особи створили фіктивні суб`єкти підприємницької діяльності, серед яких ТзОВ «Буд-Інвестментз». Згідно ухвали Подільського районного суду міста Києва від 22.07.2015 у кримінальному провадженні № 32014100020000089 встановлено використання фіктивних підприємств, серед яких ТзОВ «Літес», ТзОВ «Ноттес».

Встановлюючи обставини, за яких відбулось нарахування позивачу податку на додану вартість та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення рішення № №0001202202/15744 від 27.11.2015, суд встановив таке.

Як вбачається з акту перевірки, дійшовши висновку про те, що передача позивачем продукції на користь кожного з перелічених покупців юридичних осіб у спірному періоді фактично не відбувалась, відповідач зробив висновок про відсутність указаних господарських операцій постачання товарів, а відтак про завищення позивачем показників у рядку 1 Декларації з ПДВ «операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20 відсотків» від операцій з оформлення документів на реалізацію готової продукції по договорах купівлі-продажу на загальну суму 449981,00 грн. (стор. 49 акту перевірки).

Відповідач, установивши в акті перевірки, що продукція, яка відображена позивачем як така, що продана ним на користь спірних контрагентів юридичних осіб, фактично поставлена їм не була, дійшов висновку про те, що така продукція використана позивачем не у господарській діяльності позивача. Відтак, на підставі вимог п. 198.5 ст. 198 ПК України, відповідач дійшов висновку про те, що на вартість матеріальних витрат у складі собівартості цієї продукції позивач мав нарахувати податкове зобов`язання з ПДВ, чого позивач не зробив. При тому відповідач вказує, що за рахунок не нарахування податкового зобов`язання з ПДВ на вартість матеріальних витрат у собівартості цієї продукції, що використана не у господарській діяльності позивача (відображена як продана спірним юридичним особам), позивач у спірному періоді занизив податкове зобов`язання з ПДВ на суму 449981,00 грн. (стор. 49, 50, 51, 52).

Таким чином, на підставі висновку про безтоварність господарських операцій з продажу продукції покупцям юридичним особам, відповідач дійшов висновку про завищення позивачем податкового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 449981,00 грн., у тому числі по періодах: серпень 2013 року 27433,00 грн., вересень 2013 року 27266,00 грн., жовтень 2013 року 87192,00 грн., грудень 2013 року 64550,00 грн., січень 2014 року 81685,00 грн., лютий 2014 року 85741,00 грн., квітень 2014 року 76114,00 грн. (стор. 49 акту перевірки). Одночасно з цим висновком, з цих же підстав, відповідач дійшов висновку про те, що позивач за ці самі податкові періоди та на ті самі суми занизив податкове зобов`язання з ПДВ, через ненарахування ПДВ на вартість матеріальних витрат у собівартості такої продукції (стор. 50, 51, 52 акту перевірки).

Наведені висновки акту перевірки не заперечувались представником відповідача ні в документах по суті спору, ні в судовому засіданні.

Такі висновки контролюючого органу зумовлюють одночасне і збільшення, і зменшення об`єкта оподаткування податком на додану вартість за одні і ті самі податкові періоди на рівні суми - 449981,00 грн., що арифметично дорівнює нулю, оскільки додаються і віднімаються рівні числа.

За висновком відповідача об`єкт оподаткування ПДВ і завищено на 449981,00 грн., і одночасно занижено на 449981,00 грн., що в сукупності дорівнює 00,00 грн.

Наведені арифметичні розрахунки самі по собі виключають можливість донарахування ПДВ та прийняття спірного податкового повідомлення рішення, оскільки при одночасному збільшенні і зменшення податкового зобов`язання на рівні суми і за той самий податковий період, заниження (донарахування) податку, який мав бути сплачений дорівнює 00,00 грн.

Суд зазначає, що наведене не може спростовуватись іншими покликаннями відповідача, у тому числі покликанням на кримінальні провадження, вирок Святошинського районного суду м. Києва стосовно посадової особи ТзОВ «Ліаріс», недоліки в первинних документах, дані системи АІС «Податковий блок».

Водночас надаючи оцінку таким покликанням відповідача, суд зазначає, що позивачем в якості доказів долучено укладені з кожним зі спірних покупців - юридичних осіб договори поставки, первинні документи бухгалтерського обліку, а саме видаткові накладні. Останні містять інформацію про факт передачі позивачем у власність кожного з перелічених юридичних осіб продукції (м`яса птиці та субпродуктів). У вказаних накладних визначено вартість продукції, обсяги господарської операції, її учасників. Крім того наявні податкові накладні, які засвідчують факт визначення позивачем податку на додану вартість, у зв`язку з кожною такою поставкою. Наявні платіжні документи, які засвідчують факт оплати кожним з покупців повної вартості придбаної продукції.

Суд зазначає, що економічна мета позивача у аналізованих господарських операціях є очевидною, зрозумілою, а її досягнення підтверджується відповідними документами. Зокрема, позивач мав на меті реалізувати готову продукцію, отримати за неї оплату (дохід), що й потягло за собою збільшення у відповідних податкових періодах в податковому обліку суми доходу як елемента бази оподаткування податком на прибуток, а також визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість та виписки податкових накладних. Останнє підтверджується як наявними у справі податковими накладними так і поданою до контролюючого органу податковою звітністю з податку на прибуток та податку на додану вартість.

У спірних господарських операція з продажу продукції юридичним особам позивач не отримував податкової вигоди і не міг такої отримувати, оскільки саме він виступав постачальником продукції, а відтак за фактом кожної спірної операції збільшував, а не зменшував дохід на вартість поставки, збільшував податкове зобов`язання з ПДВ, а не отримував право на податковий кредит.

Відповідачем не наведено жодних доводів та відповідних їм доказів на спростування наявності зазначеної економічної мети, рівно ж як і не вказано того, яку саме протиправну мету переслідував позивач як продавець, продаючи продукцію у власність покупцям юридичним особам, збільшуючи дохід та податкове зобов`язання з ПДВ і декларуючи відповідні показники в податковій звітності, яка долучена до справи.

За змістом ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, представлені позивачем видаткові накладні, за приписами закону, є документом, який призначений саме для того, щоб засвідчувати факт здійснення господарської операції (продажу товару), а, відтак, є допустимим доказом цього факту відповідно до ч. 2 ст. 74 КАС України.

Суд відхиляє твердження контролюючого органу про недоліки у первинних документах та зазначає, що окремі недоліки в окремих документах первинного обліку або відсутність деяких первинних документів не може слугувати підставою для визнання таких операцій нереальними. Так, всі первинні документи оформлені належно, надають можливість встановити зміст господарських операцій, їх обсяг, вартість, а відтак і визначити суму податку, що підлягає нарахуванню, а також їх учасників.

Оцінюючи доводи відповідача про те, що покупці - юридичні особи були фігурантами кримінальних проваджень, а стосовно посадової особи ТзОВ «Літес» постановлено вирок Святошинського районного суду м. Києва від 09.09.2015 у справі №759/12600/15-к, якою її визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України, суд зазначає наступне.

По жодному з кримінальних проваджень, де згадуються такі юридичні особи покупці - ТзОВ «Рудос-Строй», ПП «Олвітехно», ТзОВ «Промтексторг», ТзОВ «Ехотранс-БГО», ТзОВ «Буд-Інвестментз», ТзОВ «Екос-ТМ», ТзОВ «Ноттес», ТзОВ «Фармопілс», ТзОВ «Компанія Гарс», ТзОВ «Лайтер Плюс» не постановлено обвинувального вироку щодо засновників чи посадових осіб цих підприємств. Відсутні також постанови про закриття кримінальних проваджень з нереабілітуючих підстав стосовно засновників чи посадових осіб зазначених підприємств.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 зробила висновок про те, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. За висновком Великої Палати Верховного Суду зміни до ст. 112 Податкового кодексу України фактично закріпили нормативно ті підходи, які й до цього активно використовувалися в судовій практиці, а саме: доктрини належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності, - застосовували рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України», у якому позиція щодо «залученості» платника податків до протиправних діянь контрагента фактично запроваджувала ту саму належну обачність, яка згодом була відображена в Законі України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020. Сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності.

Позивачем до справи долучено докази того, що на момент укладення господарських договорів з переліченими покупцями юридичними особами за даними ЄДРПОУ такі були належним чином зареєстровані за законодавством України, їх керівниками виступали особи, які і підписували від їх імені господарські договори з позивачем, а також інші документи, що супроводжували кожну господарську операцію поставки.

Водночас, відповідачем не представлено жодного доказу на користь того, що позивач знав чи за всіма обставинами мав знати про те, що якийсь із перелічених покупців - юридичних осіб був створений з порушенням законодавства чи з дефектом правового статусу.

Відповідачем не представлено жодних доводів та відповідних їм доказів на користь того, що на момент укладення договорів з такими покупцями в позивача мав виникнути обґрунтований сумнів у достовірності відомостей, які містить Єдиний державний реєстр юридичних осіб.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» державна реєстрація ґрунтується на принципі об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі.

В силу ст. 10 цього ж Закону якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Аналізуючи вирок Святошинського районного суду м. Києва від 09.09.2015 у справі №759/12600/15-к, який постановлено стосовно посадової особи ТзОВ «Літес», суд зазначає, що такий вирок не містить опису господарських операцій з ТзОВ «Агроном Центр», не містить висновків стосовно реальності таких операцій між цими двома платниками податків, не спростовує можливість їх вчинення.

Суд враховує представлені позивачем докази, документи фінансово-господарської діяльності, а саме: договір № 21 від 21.08.2013 про поставку товарів, укладений позивачем з ТзОВ «Рудос-Строй», податкові та видаткові накладні про поставку товару відповідно до договору № 21 від 21.08.2013; договір № 07/01 від 07.10.2013 про поставку товарів, укладений позивачем з ТзОВ «Ехотранс-БГО», податкові та видаткові накладні про поставку товару відповідно до договору № 07/01 від 07.10.2013; договір № 18/10 від 18.10.2013 про поставку товарів, укладений позивачем з ПП «Олвітехно», податкові та видаткові накладні про поставку товару відповідно до договору № 18/10 від 18.10.2013; договір № 23 від 23.12.2013 про поставку товарів, укладений позивачем та ТзОВ «Буд-Інвестментз», податкові та видаткові накладні про поставку товару відповідно до договору № 23 від 23.12.2013; договір № 25 від 25.12.2013 про поставку товарів, укладений позивачем з ТзОВ «Промтексторг», податкові та видаткові накладні про поставку товару відповідно до договору № 25 від 25.12.2013; договір № 24/01/14 від 24.01.2014 про поставку товарів, укладений позивачем з ТзОВ «Фармопілс», податкові та видаткові накладні про поставку товару відповідно до договору № 24/01/14 від 24.01.2014; договір № 28/01/14 від 28.01.2014 про поставку товарів, укладений позивачем з ТзОВ «Екос-ТМ», податкові та видаткові накладні про поставку товару відповідно до договору № 28/01/14 від 28.01.2014; товарно-транспортні накладних про перевезення товару, придбаного за договором № 28/01/14 від 28.01.2014; договір № 07/02/14 від 07.02.2014 про поставку товарів, укладений позивачем з ТзОВ «Компанія Гарс»; податкові та видаткові накладні про поставку товару відповідно до договору № 07/02/14 від 07.02.2014; товарно-транспортні накладні про перевезення товару, придбаного за договором № 07/02/14 від 07.02.2014; договір № 19/02/14 від 19.02.2014 про поставку товарів, укладеного позивачем з ТзОВ «Літес»; податкові та видаткові накладні про поставку товару відповідно до договору № 19/02/14 від 19.02.2014; товарно-транспортні накладні про перевезення товару, придбаного за договором № 19/02/14 від 19.02.2014; договір № 18/02/14 від 18.02.2014 про поставку товарів, укладений позивачем з ТзОВ «Ноттес»; податкові та видаткові накладні про поставку товару відповідно до договору № 18/02/14 від 18.02.2014; товарно-транспортні накладні про перевезення товару, придбаного за договором № 18/02/14 від 18.02.2014; договір № 10/04/14 від 10.04.2014 про поставку товарів, укладений позивачем з ТзОВ «Лейтер Плюс»; податкові та видаткові накладні про поставку товару відповідно до договору № 10/04/14 від 10.04.2014; товарно-транспортні накладні про перевезення товару, придбаного за договором № 10/04/14 від 10.04.2014; рахунки на оплату товару відповідно до договорів поставки, укладених з контрагентами ТзОВ «Рудос-Строй», ПП «Олвітехно», ТзОВ «Промтексторг», ТзОВ «Ехотранс-БГО», ТзОВ «Буд-Інвестментз», ТзОВ «Екос-ТМ», ТзОВ «Ноттес», ТзОВ «Літес», ТзОВ «Фармопілс», ТзОВ «Компанія Гарс», ТзОВ «Лайтер Плюс»; банківські виписки по особовому рахунку із зазначенням оплати за товар, поставлений контрагентам ТзОВ «Рудос-Строй», ПП «Олвітехно», ТзОВ «Промтексторг», ТзОВ «Ехотранс-БГО», ТзОВ «Буд-Інвестментз», ТзОВ «Екос-ТМ, ТзОВ «Ноттес», ТзОВ «Літес», ТзОВ «Фармопілс», ТзОВ «Компанія Гарс», ТзОВ «Лайтер Плюс» відповідно до укладених договорів поставки; реєстри виданих та отриманих податкових накладних за період з серпня 2013 року по грудень 2014 року, де зареєстровані усі без виключення податкові накладні виписані у зв`язку з поставками продукції на користь кожного з покупців юридичних осіб; договір про співпрацю від 01.08.2013, укладений позивачем та ТзОВ «Агроком Центр» та додаткові договори до нього про здійснення забою та транспортування птиці та продуктів забою та обробки птиці та актів-розрахунків, який засвідчує наявність у позивача необхідної матеріально-технічної бази для виробництва відповідної продукції тощо.

Окремо слід зазначити, що ГУ ДПС у Львівській області на ухвалу суду від 27.02.2024 про витребування розрахунку донарахованого ТзОВ «Агроном Центр» податку на додану вартість в розрізі кожного із наступних контрагентів: ТзОВ «Рудос Строй», ПП «Олвітехно», ТзОВ «Промтекс Торг», ТзОВ «Ехотранс - БГО», ТзОВ «Будінвестментз», ТзОВ «Екос ТМ», ТзОВ «Ноттес», ТзОВ «Літес», ТзОВ «Фармопілс», ТзОВ «Компанія Гарс», ТзОВ «Лайтер Плюс» та розрахунку матеріальних витрат у собівартості готової продукції, яка відображена як реалізована на кожного окремого з наступних контрагентів: ТзОВ «Рудос Строй», ПП «Олвітехно», ТзОВ «Промтекс Торг», ТзОВ «Ехотранс - БГО», ТзОВ «Будінвестментз», ТзОВ «Екос ТМ», ТзОВ «Ноттес», ТзОВ «Літес», ТзОВ «Фармопілс», ТзОВ «Компанія Гарс», ТзОВ «Лайтер Плюс» жодних документів надано не було.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на наведені докази в сукупності з наданою податковою звітністю позивача, а також установленою судом чіткою та зрозумілою економічною метою господарської операції, з урахуванням фактичної оплати покупцями придбаної продукції, декларування позивачем сум доходу та податкових зобов`язань з ПДВ, суд приходить до переконливого висновку про їх достатність для підтвердження факту реальності господарських операцій між позивачем та кожним з покупців юридичних осіб.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною та скасування податкової вимоги суд зазначає наступне.

Згідно листа Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області № 327/1303-2300 від 12.01.2016 донараховані суми основного платежу, штрафних санкцій та пені по податковому повідомленню-рішенню вилучені з картки особового рахунку платника, в результаті чого податкова вимога № 6957-23 від 14.12.2015 відкликана у зв`язку з відсутністю боргу.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що права позивача у спірних правовідносинах у зв`язку із відкликанням відповідачем оскаржуваної податкової вимоги № 6957-23 від 14.12.2015 на час розгляду справи в суді не порушені, а тому у задоволенні адміністративного позову у цій частині слід відмовити.

Відповідно до норм ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення КАС України відповідачем при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень дотримані не були, що зумовило звернення позивача за захистом свого права до суду.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За наслідком розгляду справи суд висновує, що відповідач жодними належними і допустимими доказами не підтвердив правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень № 0001202202/15744 та № 0001192202/15743 від 27.11.2015, що є підставою для задоволення позову в цій частині.

Відповідно до правил ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72-77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 257-258, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області № 0001202202/15744 від 27.11.2015.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області № 0001192202/15743 від 27.11.2015.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (ЄДРПОУ 43143039, 79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Агроном Центр (ЄДРПОУ 38738473,79026, м. Львів, вул. Ак. Сахарова, 43) 12375,30 грн. сплаченого при подачі позову до суду судового збору.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 11.10.2024.

Суддя Потабенко Варвара Анатоліївна