Постанова

від 14.11.2023 по справі 754/10360/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 754/10360/23 Головуючий у 1 інстанції: Зотько Т.А.

провадження № 22-ц/824/14020/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 листопада 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,

при секретарі: Курченко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 02 серпня 2023 року про відмову у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), стягувач: Деснянський районний суд м. Києва, -

в с т а н о в и в :

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовною заявою, в якій оскаржує дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) та зазначив стягувачем Деснянський районний суд м. Києва.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 02 серпня 2023 року у справі 754/10360/23 (справа, у рамках якої видано виконавчий лист №1-кп754/1149/21) у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), стягувач: Деснянський районний суд міста Києва, відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення її для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи скаргу зазначає, що Пункт 8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», на який посилається суд першої інстанції, стосується цивільного позову у кримінальному провадженні. У даному випадку йдеться про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави витрат на залучення експерта.

Вказує, що з метою забезпечення правильного і однакового застосування судами норм права Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю Постановою №4 від 03.06.2016 року вніс зміни та доповнення до постанови Пленуму ВССУ від 07 лютого 2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах».

Відповідно до ч.1 ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Вказав, що відповідний правовий висновок також міститься у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справам 806/2886/17 (К/9901/35876/18).

Відповідно до ст.447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Верховний Суд також зазначив, що така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ, тобто у даному випадку до Деснянського районного суду міста Києва.

Звертає увагу суду, що вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм процесуального права, Верховний Суд України висловив свою правову позицію у постанові від 11.11.2015 року по справі № 6-2187 цс15, а також по справі №6-3077цс15 від 24.02.2016 року, які зводяться до того, що законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, тому це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому КАС України.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до змісту статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04 та №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «судом, встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява N 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Стаття 2 ЦПК України закріплює, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Тобто, якщо законом встановлено порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час звернення скаржника до суду першої інстанції) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовною заявою, в якій оскаржує дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) та зазначив стягувачем Деснянський районний суд м. Києва. (а.с.1-2).

Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази у сукупності із положеннями законодавства, суд апеляційної інстанції не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі, і доходить висновку про неможливість розгляду даної скарги у порядку адміністративного судочинства, оскільки справа щодо оскарження рішень державного виконавця у виконавчому провадженні підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції мав виходити з положень статті 447 ЦПК України та статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст.379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 02 серпня 2023 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 02 серпня 2023 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 28 листопада 2023 року.

Головуючий:

Судді: