Постанова
Іменем України
21 листопада 2023 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/15292/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,
за участю секретаря Ратушного А. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД УІКЕНД"
на рішення Дарницького районного суду м. Києва
від 14 серпня 2023 року
в складі судді Маркєлової В. М.
у цивільній справі №753/7928/23 Дарницького районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД УІКЕНД"
про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
У С Т А Н О В И В:
В травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД УІКЕНД» (далі - ТОВ "ТД УІКЕНД", Товариство), в якому просив стягнути з відповідача на його користь:
- заборгованість із заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 361 956,52 грн;
- індексацію зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги на несплачену заробітну плату та середній заробіток за весь час затримки в сумі 21 936,29 грн;
3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання щодо своєчасної виплати заробітної плати та порушення строків розрахунку при звільненні в розмірі 6 096,58 грн;
- компенсацію за невикористані щорічні відпустки за 2021-2023 роки у розмірі 50 000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач у період з 21.01.2021 по 16.03.2023 працював комерційним директором ТОВ «ТД УІКЕНД». 16.03.2023, згідно наказу, був звільнений за власним бажанням з цієї посади. Трудову книжку відповідач видав йому 05.05.2023. Відповідач за 2023 рік роботи не нараховував та не сплачував із його заробітної плати податків, зборів та обов`язкових платежів. Всупереч вимогам ст. 47, 116 КЗпП України відповідач при звільненні не виплатив йому заборгованість із заробітної плати та компенсацію за невикористані щорічні відпустки.
Відповідач позов не визнав з тих підстав, що в день звільнення - 16.03.2023 ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці та фактично не працював, що унеможливило видати йому роботодавцем трудову книжку, письмові повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, а також здійснити з ним розрахунок. Після звільнення ОСОБА_1 з будь-якими вимогами до Товариства не звертався, а тому остаточний розрахунок з позивачем у день звільнення не здійснений не з вини ТОВ "ТД УІКЕНД". За отримання трудової книжки позивач звернувся лише 05.05.2023.
Вважав, що за таких обставин безпідставними є вимоги позивача про наявність заборгованості із заробітної плати за березень 2023 року в розмірі 25 000 грн, адже відпрацьовано лише 15 днів цього місяця, а також стягнення на підставі ст. 117 КЗпП України середнього заробітку за квітень-травень 2023 року в розмірі 50 000 грн через відсутність з боку відповідача порушень строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України.
Також в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що здійснений позивачем розрахунок сум індексації та 3% річних на невиплачену заробітну плату є необґрунтованим.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 серпня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «ТД УІКЕНД» на користь ОСОБА_1 :
- заробітну плату за лютий 2022 року у розмірі 7 500,00 грн,
- заробітну плату за період з 01.03.2022 по 16.03.2023 у розмірі 294 278,90 грн
- суму індексації за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 у розмірі 2 569,66 грн
- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення у розмірі 113 846,40 грн
- 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання щодо своєчасної виплати заробітної плати та порушення строків розрахунку при звільненні у розмірі 6 096,58 грн,
- компенсацію за невикористані щорічні відпустки за період з 2021-2023 роки у розмірі 50 000,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та не дослідив наданий відповідачем доказ відсутності позивача на роботі саме 16.03.2023 (Акт №1 від 16.03.2023), що унеможливило здійснення з ним повного розрахунку при звільненні.
Вказував, що відсутня вина Товариства у не здійсненні розрахунку з позивачем, оскільки останній у день звільнення не вийшов на роботу та в подальшому не пред'являв до роботодавця вимоги про проведення остаточного розрахунку при звільненні, а також не спростовував факту не виходу на роботу в день звільнення. На думку відповідача, таке свідчить про те, що встановлені ст. 116 КЗпП України строки проведення розрахунку роботодавцем не порушені з огляду на те, що позивач після звільнення з вимогою про проведення розрахунку до теперішнього часу не звертався, тому ст. 117 КЗпП України не підлягає застосуванню до даних правовідносин.
Суд порушив вимоги ч. 1 ст. 13 ЦПК України і вийшов за межі позовних вимог, стягнувши заробітну плату та середній за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 415 625,30 грн, що перевищує розмір позовних вимог на 53 668,78 грн.
Вказував, що судом безпідставно стягнуто заробітну плату за лютий 2022 року, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.05.2023 по день ухвалення рішення, тобто за періоди, які не вказувалися позивачем у розрахунку цієї вимоги, в той час як вимога стосувалася періоду з березня 2022 року по травень 2023 року.
Судом безпідставно застосовано положення Порядку обчислення середньої заробітної, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок), оскільки у даних правовідносинах заборгованість із заробітної плати ОСОБА_1 залежить від узгодженої сторонами щомісячної суми окладу комерційного директора, встановленої трудовим договором (контрактом) із роботодавцем на період з березня 2022 року по березень 2023 року.
Додав, що за ініціативи роботодавця з березня 2022 року була зупинена дія окремих положень колективного договору на період воєнного стану, в тому числі, щодо розміру посадового окладу комерційного директора. У період дії воєнного стану комерційному директору ОСОБА_1 за рішенням роботодавця було встановлено посадовий окладу на рівні мінімальної заробітної плати у зв'язку з істотним погіршення фінансового стану підприємства та скороченням обсягу його комерційної діяльності.
За вказаних обставин просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 серпня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник відповідача - Антіпов Є. В. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в ній.
Позивач та його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем та у період з 21.01.2021 по 16.03.2023 працював комерційним директором ТОВ «ТД УІКЕНД» (а. с. 6).
Наказом ТОВ «ТД УІКЕНД» №3-23К-0000000017 від 16.03.2023 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а. с. 7). У тексті наказу про звільнення ОСОБА_1 відсутня вказівка про нарахування і здійснення виплати заробітної плати; грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки.
Згідно заяви позивача від 05.05.2023, поданої до ТОВ "ТД УІКЕНД ", 05.05.2023 він отримав трудову книжку. В цій же заяві зазначив про відсутність розрахунку і компенсації при звільненні (а. с. 8).
Відповідно до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 08.05.2023 та відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 08.05.2023, відповідач за період з 01.03.2022 по 16.03.2023 не нараховував позивачу заробітну плату, а також не нараховував та не сплачував із заробітної плати позивача податків, зборів та обов`язкових платежів (а. с. 9-10).
Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України. На день звільнення позивача і до дня ухвалення рішення судом повний розрахунок з ним проведено не було.
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 08.05.2023, які не спростував відповідач, нарахована заробітна плата ОСОБА_1 за січень 2022 року складала 25 000 грн, а за лютий 2022 року - 21 250 грн; виплачено за січень 2022 року - 25 000 грн, а за лютий 2022 року виплачено 13 750 грн.
Судом також встановлено, що відповідач, заперечуючи проти позову, не зазначав про факти прогулу або відсутності позивача на робочому місці, окрім дня звільнення - 16.03.2023. Відповідач не надав доказів відсутності у нього обов`язку нараховувати заробітну плату позивачу за останній робочий день - день звільнення (16.03.2023), оскільки останній у цей день на роботу не з`явився.
День звільнення працівника, відповідно до положень п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року, є останнім днем його роботи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом доводів відповідача про відсутність позивача на робочому місці в день звільнення.
Вирішуючи спір у частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати, суд першої інстанції, належним чином дослідивши та надавши оцінку поданим сторонами доказам, а також врахувавши вищенаведені обставини та застосувавши норми трудового законодавства, які регулюють спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог в цій частині.
Суд, застосувавши положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995, врахувавши правові висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах, достовірно встановивши, що відповідач не спростував доводи позивача щодо не нарахування і не виплату йому заробітної плати за період з 01.03.2022 по 16.03.2023, як і не спростував розміру нарахованої і виплаченої відповідачем позивачу заробітної плати за період з 01.01.2021 по 28.02.2022, а також врахувавши наданий позивачем розрахунок заборгованості по заробітній платі, правильно здійснив обчислення розміру середньої заробітної плати з метою визначення розміру не нарахованої і невиплаченої заробітної плати за період з 01.03.2022 по 16.03.2023, виходячи з розміру заробітної плати за останні два місяці, коли такі нарахування і виплата відбувалися.
Згідно обрахунків суду, середньоденна заробітна плата позивача складає 1 185,90 грн (25 000,00 грн + 21 250,00 грн): 39 робочих днів. Кількість робочих днів у період з 01.03.2022 по 16.03.2023 складає 271 день.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою відповідач посилався на те, що судом безпідставно застосовано положення Порядку, оскільки у даних правовідносинах заборгованість із заробітної плати ОСОБА_1 залежить від узгодженої сторонами щомісячної суми окладу комерційного директора, встановленої трудовим договором (контрактом) із роботодавцем на період з березня 2022 року по березень 2023 року.
Колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги з огляду на те, що у відзиві на позовну заяву відповідач не наводив обґрунтувань зміни розміру заробітної плати (щомісячного окладу).
Більш того, слід враховувати той факт, що у разі зміни окладу за приписами трудового законодавства роботодавцем видається відповідний наказ, який повинен підписуватися працівником, адже зміна розміру заробітної плати це зміна істотних умов праці. Проте, матеріали справи не містять доказів того, що з березня 2022 року і по день звільнення відповідачем у визначеному законом порядку було змінено розмір заробітної плати позивача.
Також, до відзиву на позовну заяву відповідач не долучав належних доказів, як то довідка роботодавця про щомісячну заробітну плату позивача у період з березня 2022 року по березень 2023 року.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що за ініціативи роботодавця з березня 2022 року на період дії воєнного стану була зупинена дія-окремих положень колективного договору, в тому числі, щодо розміру посадового окладу комерційного директора, колегія суддів зазначає, що такі доводи апеляційної скарги є неспроможними, оскільки на підтвердження вказаних обставин відповідачем до суду першої інстанції не було надано відповідних доказів. З цих же підстав колегія суддів вважає неспроможними і доводи скаржника про те, що на період дії воєнного стану комерційному директору ОСОБА_1 було встановлено посадовий оклад на рівні мінімальної заробітної плати.
Таким чином, відповідач не спростував у суді першої інстанції належними доказами розмір заробітної плати позивача за останні два місяці та відповідно розмір середньої заробітної плати позивача, яка розрахована, виходячи із розміру заробітної плати за останні два місяці роботи перед звільненням.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про обов'язок відповідача нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за період з 01.03.2022 по 16.03.2023 у розмірі 294 278,90 грн (1 185,90 грн х 271 робочих днів), а відтак і задоволення позову в цій частині у такому розмірі.
З урахуванням вищенаведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дослідивши відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів на утримання податків, в яких зазначено, що за лютий 2022 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в сумі 21 250 грн, а виплачено лише 13 750 грн, також дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за лютий 2022 року в сумі 7 500 грн (21250-13750).
Доводи апеляційної скарги, що судом безпідставно стягнуто заробітну плату за лютий 2022 року висновку суду про задоволення позову в цій частині не спростовують, оскільки відповідач в апеляційній скарзі лише вказує на безпідставність задоволення цієї позовної вимоги, але не зазначає в чому полягає така безпідставність.
Щодо вирішення судом позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд першої інстанції, застосувавши положення статті 117 КЗпП України, а також врахувавши розмір середньоденної заробітної плати
- 1 185,90 грн, дійшов обґрунтованого висновку про обов`язок відповідача виплатити позивачу суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.03.2023 (день початку затримки розрахунку при звільненні) по 14.08.2023 (день ухвалення судового рішення) у розмірі 113 846,40 грн (1185,90x96).
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період, який не просив позивач, оскільки суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом стягнуто за період з наступного дня, який йде за днем звільнення (17.03.2023) по день ухвалення окаржуваного відповідачем рішення (14.08.2023), що узгоджується з приписами ч. 1 ст. 117 КЗпП України. При цьому, даний період не перевищує шести місяців, що теж визначено в ст. 117 КЗпП України. А відтак колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги, що суд вийшов за межі позовних вимог та стягнув загальний розмір заробітної плати і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у більшому розмірі ніж просив позивач.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що вина роботодавця в затримці розрахунку при звільненні відсутня з тих підстав, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці в день звільнення висновку суду про задоволення позову в цій частині не спростовують, оскільки дана обставина не відміняла обов`язку роботодавця здійснити розрахунок з позивачем і за його фактичної відсутності на місці роботи в день звільнення. Так, відповідач міг здійснити всі необхідні нарахування при звільненні та перерахувати на картковий рахунок позивача в банку, про що останній зазначив у своїй відповіді на відзив відповідача. В свою чергу, в запереченнях на відповідь на відзив відповідач лише вказав, що позивач не надав йому реквізитів актуальних банківських рахунків для здійснення розрахунку та поруч з цим не навів неможливості здійснення необхідних нарахувань при звільненні та перерахування на ті банківські рахунки ОСОБА_1 , які були наявні у ТОВ "ТД УІКЕНД" до його звільнення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про неправильне вирішення спору в частині позовних вимог про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не знайшли свого підтвердження.
Отже, висновок суду про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є законним та обґрунтованим, відповідає наявним в матеріалах справи доказам.
Апеляційна скарга не містить інших доводів незгоди з рішенням суду в частині позовних вимог про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд першої інстанції встановивши, що відповідач не спростував доводи позивача щодо не нарахування та невиплати йому при звільненні компенсації за не використання щорічних відпусток за 2021-223 роки, здійснивши розрахунки, дійшов правильного висновку про задоволення позову в цій частині у повному обсязі та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки в сумі 50 000 грн.
Суд, застосувавши норми матеріального права, які регулюють правовідносини між сторонами в частині позовних вимог про стягнення суми індексації та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, також дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення цих вимог.
Апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані відпустки, суми індексації та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання. Водночас, в прохальній частині апеляційної скарги відповідач просить повністю скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД УІКЕНД" - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 серпня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 28 листопада 2023 року.
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
О. В. Немировська
Суд | Київський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 21.11.2023 |
Оприлюднено | 01.12.2023 |
Номер документу | 115281205 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них |
Цивільне
Київський апеляційний суд
Мазурик Олена Федорівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні