Постанова

від 27.11.2023 по справі 182/1622/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 182/1622/22

провадження № 61-4237св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Марганецька міська рада, Комунальне підприємство «Марганецька центральна міська лікарня» Марганецької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Остапенко В. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Марганецької міської ради, Комунального підприємства «Марганецька центральна міська лікарня» Марганецької міської ради» (далі - КП «Марганецька центральна міська лікарня») про визнання незаконним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 18 серпня 2020 року між нею та Марганецькою міською радою укладений контракт, згідно з яким вона була призначена на посаду виконувачки обов`язків директора КП «Марганецька центральна міська лікарня» з 18 серпня 2020 року до виходу на роботу основного працівника, згідно з розпорядженням міського голови від 17 серпня 2020 року

№ 200-р та наказу КП «Марганецька центральна міська лікарня» від 18 серпня

2020 року № 52-к.

27 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та Марганецькою міською радою укладений контракт, згідно з яким вона була призначена на посаду виконувачки обов`язків директора КП «Марганецька центральна міська лікарня» з 27 серпня 2020 року до проведення конкурсу, згідно з розпорядженням міського голови

від 17 серпня 2020 року № 214-р та наказом КП «Марганецька центральна міська лікарня» від 27 серпня 2020 року № 54-к.

18 березня 2022 року позивачку звільнено з посади виконувачки обов`язків директора на підставі розпорядження міського голови від 18 березня 2022 року № 66-р, згідно з записом у трудовій книжці: з інших підстав передбачених контрактом, пункт 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Позивачка вказувала на те, що контракт від 27 серпня 2020 року, укладений з нею та Марганецькою міською радою, щодо умов роботи на посаді виконувачки обов`язків директора КП «Марганецька центральна міська лікарня» є нікчемним, оскільки укладений без проведення конкурсу, визначення відповідного строку контракту (від трьох до п`яти років) та додержання усіх умов, викладених у типовій формі контракту.

Відповідачі безпідставно застосували значення виконувачка обов`язків, оскільки вона виконувала обов`язки директора як за основним місцем роботи, іншого місця роботи у неї не було. Фактично, основним місцем роботи позивачки з 27 серпня 2020 року була посада директора, без позначки «виконувачка обов`язків».

Зважаючи на те, що укладений між нею та Марганецькою міською радою контракт є нікчемним, її звільнення було можливе лише на підставі статей 40, 41 КЗпП України, а тому звільнення на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України є незаконним.

Водночас навіть у разі, якщо б контракт був укладений з нею правомірно, то відповідачі у будь-якому разі не мали законних підстав для її звільнення.

Так, у розпорядженні міського голови від 18 березня 2022 року № 66-р не зазначено жодної підстави для розірвання договору, що передбачені безпосередньо контрактом. Крім того, пунктом 22 Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов`язань, передбачених у контракті, його може бути достроково розірвано з попередженням відповідної сторони за два тижні. Будь-яких попереджень про дострокове розірвання контракту з позивачкою від відповідача за два тижні не надходило.

Крім того, позивачка є депутатом Нікопольської міської ради з 25 жовтня

2020 року, а тому, відповідно до статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», відповідач мав письмово повідомити не менше ніж за 15 днів Нікопольську міську раду про її звільнення.

ОСОБА_1 вказувала також на те, що її звільнення відбулося незаконно з невідомих причин та супроводжувалося приниженням її як керівника.

З середини січня 2022 року позивачці від заступника міського голови Марганецької міської ради Дуплій Л. М. неодноразово надходили усні пропозиції стосовно звільнення з посади. У зв`язку з чим, її усно попередили, що вона буде звільнена з будь-яких підстав. Надалі КП «Марганецька центральна міська лікарня» Марганецької міської ради» почалися постійні перевірки. Але до моменту звільнення, як і на час розгляду справи, її не повідомили про результати таких перевірок.

18 березня 2022 року о 16 год 00 хв до її кабінету прибули заступник міського голови Марганецької міської ради Дуплій Л. М. та секретар міської ради

Деркач А. В. Вони запропонували їй звільнитися з власної ініціативи, а після її (позивачки) відмови, ОСОБА_2 надав їй розпорядження міського голови

від 18 березня 2022 року № 66 для підпису та ознайомлення. Усно їй повідомили, що вона неправомірно нараховувала собі премії, тобто фактично крала кошти у відповідача.

На прохання роз`яснити або показати документи, які саме премії вона собі нараховувала та коли це відбувалося, відповіді вона не отримала. Надалі її підлеглим повідомили, що її (позивачку) звільнено у зв`язку з тим, що вона крала кошти у лікарні, а тому до кінця робочого дня її не можна допускати до фінансових питань, щоб вона додатково не здійснила на свою корись фінансових нарахувань.

Зазначене завдало репутації позивачки та стосункам зі всіма підлеглими непоправної шкоди, які тепер вважають її крадійкою. Безпідставне звинувачення у таких тяжких злочинах, незаконне звільнення, до того ж у такий важкий час, як для всієї країни, так і для сім`ї позивачки, завдало їй глибоких душевних страждань.

Посилаючись на наведене позивачка просила: визнати незаконним та скасувати розпорядження міського голови від 18 березня 2022 року № 66-р про звільнення ОСОБА_1 з посади виконувачки обов`язків директора КП «Марганецька центральна міська лікарня» з 18 березня 2022 року, згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, з підстав порушення пунктів 1, 2 розділу ІІІ контракту від 27 серпня 2020 року; поновити ОСОБА_1 на посаді виконувачки обов`язків директора КП «Марганецька центральна міська лікарня»; стягнути з

КП «Марганецька центральна міська лікарня» середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути солідарно з КП «Марганецька центральна міська лікарня» та Марганецької міської ради на відшкодування моральної шкоди 250 000,00 грн.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження міського голови від 18 березня 2022 року № 66-р про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов`язки директора КП «Марганецька центральна міська лікарня» Марганецької міської ради» з 18 березня 2022 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконувачки обов`язків директора

КП «Марганецька центральна міська лікарня» з 18 березня 2022 року.

Стягнено з КП «Марганецька центральна міська лікарня» на користь

ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі

293 257,80 грн без урахування податків і зборів.

Стягнено з Марганецької міської ради на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 250 000,00 грн.

Стягнено з Марганецької міської ради на користь держави судовий збір в розмірі 992,40 грн.

Стягнено з Марганецької міської ради на користь на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 793,92 грн.

Стягнено з КП «Марганецька центральна міська лікарня» на користь держави судовий збір в розмірі 2 932, 57 грн.

У задоволенні клопотання про стягнення на користь позивачки судових витрат на правничу допомогу відмовлено.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що в день звільнення їй було надано для ознайомлення лише розпорядження міського голови від 18 березня 2022 року № 66-р, у якому не зазначено правових підстав звільнення позивачки, а також не зазначено в чому полягає порушення контракту працівником. Розпорядження міського голови від 18 березня 2022 року № 67-р у день звільнення позивачці для ознайомлення не надавалося.

Суд першої інстанції не взяв до уваги надану Марганецькою міської радою копію експрес-накладної Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта»

(далі - ТОВ «Нова Пошта») від 18 березня 2022 року № 59000801913541, у якій зазначено про відправлення приватною особою ОСОБА_3 позивачці документів, а у додатковій інформації зазначено «Розпорядження», зазначивши, що вказаний доказ не можна вважати достовірним, належним та таким, що підтверджує обставини, на які посилається відповідач, оскільки з наданої експрес-накладної не можливо встановити направлення ОСОБА_1 саме розпорядження міського голови від 18 березня 2022 року № 67-р.

З огляду на наведене суд першої інстанції вважав недоведеними посилання Марганецької міської ради на те, що ОСОБА_1 звільнено з посади розпорядженням міського голови від 18 березня 2022 року № 66-р, з урахуванням розпорядження міського голови від 18 березня 2022 року №67-р про внесення змін (доповнень) до розпорядження від 18 березня 2022 року № 66-р.

Суд першої інстанції також не взяв до уваги посилання відповідача на акт тематичної перевірки від 23 лютого 2022 року № 1, як підставу для звільнення ОСОБА_1 , оскільки у розпорядженні від 18 березня 2022 року № 66-р не зазначено, що підставою для її звільнення є встановлені у цьому акті факти.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що вона довела факт завдання їй моральної шкоди неправомірними діями Марганецької міської ради, які полягають у незаконному звільненні з роботи, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, а тому моральна шкода підлягає відшкодуванню саме Марганецькою міською радою.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року апеляційні скарги Марганецької міської ради та КП «Марганецька центральна міська лікарня» задоволено.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 18 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що підставою для звільнення позивачки з посади виконувачки обов`язків директора

КП «Марганецька центральна міська лікарня» в розпорядженні міського голови

від 18 березня 2022 року № 66-р зазначено порушення умов контракту

від 27 серпня 2020 року, а саме пунктів 1, 2 розділу ІІІ Умови матеріального забезпечення керівника.

Актом тематичної перевірки КП «Марганецька центральна міська лікарня» Марганецької міської ради» з питань використання коштів, отриманих з бюджетів різних рівнів за 4 квартал 2021 року від 23 лютого 2022 року № 1 (далі - акт тематичної перевірки від 23 лютого 2022 року № 1), зокрема перевіркою нарахування заробітної плати встановлено, що при нарахуванні заробітної плати за грудень 2021 року розмір посадових окладів, підвищень доплат та надбавок не відповідає затвердженому тарифікаційному списку станом на 01 грудня 2021 року; додаткова доплата у розмірі 300 відсотків заробітної плати (посадового окладу

(з підвищеннями) медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої

SARS-Co V-2 без включення в рапорти ( ОСОБА_5 , ОСОБА_1 ) та накази по закладу; керівнику закладу ОСОБА_1 здійснено додаткову доплату у розмірі 300 відсотків заробітної плати за жовтень-грудень 2021 року без розпорядження міського голови. Позивачка відмовилася підписувати вказаний акт тематичної перевірки, про що складено відповідний акт.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції помилково не врахував обставини, встановлені актом тематичної перевірки від 23 лютого

2022 року № 1, зокрема, що нарахування та виплата керівнику закладу

ОСОБА_1 додаткової оплати у розмірі 300 відсотків заробітної плати

за жовтень-грудень 2021 року здійснено без розпорядження міського голови, що

є порушенням умов контракту, оскільки пунктом 2 контракту від 27 серпня

2020 року, передбачено, що розмір премії встановлюється відповідно

до положення про преміювання за погодженням міського голови.

Вказані обставини є підставою для розірвання контракту на підставі порушення позивачем пунктів 1, 2 розділу ІІІ Умови матеріального забезпечення керівника.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскільки

в розпорядженні міського голови від 18 березня 2022 року № 66-р не зазначено, що підставою для звільнення ОСОБА_1 є встановлені в акті тематичної перевірки від 23 лютого 2022 року № 1 факти, то зазначений акт не є належним доказом.

Водночас суд першої інстанції не врахував, що розпорядженням міського голови від 18 березня 2022 року № 67-р внесено зміни до розпорядження міського голови від 18 березня 2022 року № 66-р, зокрема з метою уточнення обставин та підстав звільнення виконувачки обов`язків директора КП «Марганецька центральна міська лікарня» ОСОБА_1 . При цьому роботодавець не обмежений та не позбавлений права щодо внесення змін та доповнень до своїх управлінських рішень (розпоряджень про звільнення тощо), і цей факт ніяк не впливає на законність звільнення.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 порушила умови контракту щодо умов матеріального забезпечення керівника, то її законно звільнено з роботи у зв`язку з порушенням умов контракту.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У березні 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування:

пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2020 року № 246 «Про деякі питання оплати праці медичних та інших працівників, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» щодо здійснення доплат у розмірі до 300 відсотків заробітної плати (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України));

частини восьмої та дев`ятої статті 16 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» з працівником, який виконує обов`язки тимчасово відсутнього працівника відповідно до статті 32 - 34 Кодексу законів України про працю».

Також заявниця вказує на те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив її клопотання про: визнання доказів недопустимими (відзиву КП «Марганецька центральна міська лікарня» та доданих до нього документів); відмову у задоволенні клопотання КП «Марганецька центральна міська лікарня» про долучення до матеріалів справи доказів (відзиву КП «Марганецька центральна міська лікарня» та доданих до нього документів); відмову у прийнятті нових доказів, доданих до апеляційної скарги; витребування доказів (конверта, чеку та повідомлення про вручення апеляційної скарги, конверта у якому надійшов відзив до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області); встановив обставини, що мають значення на підставі недопустимих доказів

(пункти 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22 грудня 2022 року

у справі № 307/2170/18, від 03 травня 2022 року у справі № 363/4124/15-ц,

від 08 вересня 2021 року у справі № 369/7772/15-ц щодо застосування частини третьої статті 367 ЦПК України. Безпідставно взяв до уваги нові докази, долучені до апеляційної скарги КП «Марганецька центральна міська лікарня», а саме: квитанцію від 22 лютого 2022 року про повернення позивачкою коштів; копії службових документів стосовно встановлення працівників, які були задіяні

у роботах з ліквідації распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», та не розглянув її клопотання по відмову у прийнятті вказаних доказів, які недопустимими.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що за клопотанням позивачки розпорядження міського голови від 18 березня 2022 року № 67-р, копію експрес-накладної ТОВ «Нова Пошта», акт тематичної перевірки від 23 лютого 2022 року № 1 та акт 23 лютого 2022 року про відмову від ознайомлення та підпису акта, суд першої інстанції визнав недопустимими доказами. Натомість апеляційний суд вказані докази взяв до уваги без будь-якого обґрунтування їх допустимості.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 201/264/20 про те, що обов`язок доведення законності звільнення, під яким необхідно розуміти як наявність законної підстави, так і додержання порядку установленого законом, покладається саме на власника або уповноважений ним орган.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 27 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених

пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано

з Нікопольського міськрайонного Дніпропетровської області суду матеріали цивільної справи № 182/1622/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У травні 2023 року матеріали справи № 182/1622/22 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 серпня 2020 року розпорядженням міського голови № 200-р, ОСОБА_1 призначено на посаду виконувачки обов`язків директора КП «Марганецька центральна міська лікарня»

з 18 серпня 2020 року на період лікарняного основного працівника, за контрактом.

18 серпня 2020 року між міським головою м. Марганець та ОСОБА_1 укладений контракт, строком дії до виходу на роботу основного працівника.

27 серпня 2020 року розпорядженням міського голови № 214-р ОСОБА_1 призначено на посаду виконувачки обов`язків директора КП «Марганецька центральна міська лікарня» з 27 серпня 2020 року за контрактом.

27 серпня 2020 року між міським головою м. Марганець та ОСОБА_1 укладений контракт, строком дії до проведення конкурсу.

Згідно з пунктом 2 розділу V контракту від 27 серпня 2020 року дія цього контракту припиняється: із закінченням строку, на який його укладено; за згодою сторін;

з ініціативи міського голови до закінчення строку дії цього контракту у випадках, передбачених статтями 40, 41 КЗпП України та цим контрактом; з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом.

Відповідно до пункту 3 розділу V контракту від 27 серпня 2020 року контракт може бути розірваний, а керівник звільнений з посади міським головою до закінчення строку дії контракту, зокрема, у разі одноразового грубого порушення керівником вимог законодавства чи обов`язків, передбачених цим контрактом, внаслідок чого закладу завдано значних збитків.

Пунктами 1, 2 розділу ІІІ контракту від 27 серпня 2020 року встановлено, що умови оплати праці та тривалість основної і додаткових відпусток керівника визначаються за згодою сторін та не можуть бути меншими, ніж передбачено законодавством.

За виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, керівникові нараховується заробітна плата в межах фонду оплати праці виходячи з установлених посадового окладу в розмірі 38 200,00 грн і фактично відпрацьованого часу, оплати за сумісництво до 0,25 посадового окладу

лікаря-гінеколога, оплати за сумісництво до 0,25 посадового окладу лікаря УЗД, премій, надбавок, гарантійних і компенсаційних виплат, передбачених законодавством. Розмір премії встановлюється відповідно до положення про преміювання за погодженням міського голови. Керівникові надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю згідно із законодавством.

Преміювання керівника, встановлення йому надбавок і доплат до посадового окладу, надання матеріальної допомоги здійснюються за розпорядженням міського голови у разі відсутності заборгованості із заробітної плати працівникам закладу, заборгованості за спожиті комунальні послуги та з платежів до державного і місцевого бюджетів у межах затвердженого фонду оплати праці.

Згідно з актом тематичної перевірки від 23 лютого 2022 року № 1, при нарахуванні заробітної плати за грудень 2021 року розмір посадових окладів, підвищень доплат та надбавок не відповідає затвердженому тарифікаційному списку станом

на 01 грудня 2021 року; доплата у розмірі 300 відсотків заробітної плати (посадового окладу (з підвищеннями) медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби

COVID-19, спричиненої SARS-Co V-2 без включення в рапорти

( ОСОБА_5 , ОСОБА_1 ) та накази по закладу; керівнику закладу

ОСОБА_1 здійснено додаткову доплату у розмірі 300 відсотків заробітної плати за жовтень-грудень 2021 року без розпорядження міського голови.

Згідно з актом про відмову від ознайомлення та підпису акта перевірки

від 23 лютого 2022 року виконувачка обов`язків директора ОСОБА_1 та головний бухгалтер ОСОБА_6 відмовилися від ознайомлення та підпису акта тематичної перевірки від 23 лютого 2022 року № 1.

Відповідно до розпорядження міського голови 18 березня 2022 року № 66-р ОСОБА_1 звільнено з посади виконувачки обов`язків директора

КП «Марганецька центральна міська лікарня» з 18 березня 2022 року згідно

з пунктом 8 статті 36 КЗпП України на підставі порушення контракту від 27 серпня 2020 року, а саме пунктів 1, 2 розділу ІІІ «Умови матеріального забезпечення керівника».

Розпорядженням міського голови від 18 березня 2022 року № 67-р з метою уточнення обставин та підстав для звільнення виконувачки обов`язків директора КП «Марганецька центральна міська лікарня» ОСОБА_1 , керуючись

пунктом 20 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», доповнено преамбулу розпорядження міського голови від 18 березня 2022 року № 66-р, перед словами керуючись пунктом 8

статті 36 КЗпП України наступними словами: враховуючи акт № 1 тематичної перевірки КП «Марганецька центральна міська лікарня» з питань використання коштів, отриманих з бюджетів різних рівні за 4 квартал 2021 року» Управління фінансів, економіки та регуляторної політики Марганецької міської ради

від 23 лютого 2022 року, яким встановлено факт одноразового грубого порушення законодавства про працю виконувачкою обов`язків директора КП «Марганецька центральна міська лікарня» ОСОБА_1 , яке проявилось у незаконному нарахуванні та виплаті коштів у вигляді доплати, та враховуючи акт про відмову від підпису від 23 лютого 2022 року, далі за текстом.

Доповнено розпорядження міського голови від 18 березня 2022 року № 66-р після слів на підставі порушення контракту від 27 серпня 2020 року, а саме пунктів 1, 2 розділу ІІІ «Умови матеріального забезпечення керівника» наступними словами: через одноразове грубе порушення вимог законодавства та обов`язків, передбачених контрактом, внаслідок чого закладу завдано значних збитків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).

У своєму рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 у справі щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України Конституційний Суд України зазначив, що незважаючи на застереження, які містяться в Кодексі законів про працю та інших актах трудового законодавства і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення

(пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП).

У пункті 8 частини першої статті 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору є: підстави, передбачені трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом.

У постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року в справі № 757/62834/19-ц (провадження № 61-10812св20) зазначено, що «вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. [...] Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання».

Згідно з пунктом 2 розділу V контракту від 27 серпня 2020 року дія цього контракту припиняється: із закінченням строку, на який його укладено; за згодою сторін; з ініціативи міського голови до закінчення строку дії цього контракту у випадках, передбачених статтями 40, 41 КЗпП України та цим контрактом; з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до пункту 3 розділу V контракту від 27 серпня 2020 року контракт може бути розірваний, а керівник звільнений з посади міським головою до закінчення строку дії контракту, зокрема, у разі одноразового грубого порушення керівником вимог законодавства чи обов`язків, передбачених цим контрактом, внаслідок чого закладу завдано значних збитків.

Згідно з актом тематичної перевірки від 23 лютого 2022 року № 1, при нарахуванні заробітної плати за грудень 2021 року розмір посадових окладів, підвищень доплат та надбавок не відповідає затвердженому тарифікаційному списку станом

на 01 грудня 2021 року; доплата у розмірі 300 відсотків заробітної плати (посадового окладу (з підвищеннями) медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби

COVID-19, спричиненої SARS-Co V-2 без включення в рапорти

( ОСОБА_5 , ОСОБА_1 ) та накази по закладу; керівнику закладу

ОСОБА_1 здійснено додаткову доплату у розмірі 300 відсотків заробітної плати за жовтень-грудень 2021 року без розпорядження міського голови.

Підставою звільнення позивачки з посади виконувачки обов`язків директора

КП «Марганецька центральна міська лікарня» у розпорядженні міського голови

від 18 березня 2022 року № 66-р зазначено порушення умов контракту

від 27 серпня 2020 року, а саме пунктів 1, 2 розділу ІІІ «Умови матеріального забезпечення керівника».

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції вважав належним доказом дотримання Марганецькою міською радою вимог трудового законодавства під час звільнення позивачки, розпорядження міського голови

від 18 березня 2022 року № 67-р, оскільки, з метою уточнення обставин і фактів, роботодавець не обмежений та не позбавлений права щодо внесення змін та доповнень до своїх управлінських рішень (розпоряджень про звільнення тощо).

Належно дослідивши зібрані у справі докази, встановивши, що ОСОБА_1 допустила порушення умов контракту від 27 серпня 2020 року щодо матеріального забезпечення керівника, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що її звільнення на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося з дотриманням норм трудового законодавства. При цьому суд апеляційної інстанції урахував, що неточності, допущені у розпорядженні міського голови від 18 березня 2022 року № 66-р, в той же день були усунуті Марганецькою міською радою шляхом видачі розпорядження № 67-р.

Одним із доводів касаційної скарги ОСОБА_1 щодо допущених апеляційним судом порушень норм процесуального права, є посилання на те, що апеляційний суд безпідставно долучив до матеріалів справи докази, які були додані до апеляційної скарги КП «Марганецька центральна міська лікарня», а саме: квитанцію від 22 лютого 2022 року про повернення позивачкою коштів; копії службових документів стосовно встановлення працівників, які були задіяні у роботах з ліквідації распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а тому висновок суду про законність звільнення позивачки на підставі пункту 8 частини першої статті 36 ЦПК України, є таким, що ухвалений на підставі недопустимих доказів.

Водночас як випливає з матеріалів справи, службові документи стосовно встановлення працівників, які були задіяні у роботах з ліквідації распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (накази

КП «Марганецька центральна міська лікарня» від 09 листопада 2021 року № 229-к,

від 10 грудня 2021 року № 258-к, від 24 грудня 2021 року № 267-к), на які посилався суд апеляційної інстанції у оскаржуваному судовому рішенні, були додані Марганецькою міською радою до відзиву на позовну заяву та, відповідно, долучені до матеріалів справи судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції, діючи в межах наданих йому процесуальним законом повноважень, дослідив зазначені докази та надав їм відповідну оцінку.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду

від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20, від 16 лютого 2021 року у справі № 913/502/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 916/1168/17, від 16 березня

2021 року у справі № 905/1232/19, від 21 липня 2022 року у справі № 922/3308/20.

Таким чином, неналежні докази та недопустимі докази це різні поняття.

Заявниця помилково ототожнює категорії належності та допустимості доказів, і не враховує вимоги частини другої статті 89 ЦПК України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги,

якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених

у постановах від 22 грудня 2022 року у справі № 307/2170/18, від 03 травня

2022 року у справі № 363/4124/15-ц, від 08 вересня 2021 року у справі

№ 369/7772/15-ц щодо застосування частини третьої статті 367 ЦПК України

з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі № 307/2170/18 зазначено, що «така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність, що узгоджується із правовими висновками зробленими Верховним Судом у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18,

від 25 квітня 2018 року у справі № 911/3250/16, від 06 лютого 2019 року у справі

№ 916/3130/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 березня

2019 року у справі № 916/4692/15».

Натомість у справі, що переглядається звертаючись до суду з апеляційною скаргою, КП «Марганецька центральна міська лікарня» не надавало нових доказів, які на час вирішення справи судом першої інстанції ще не існували.

У постанові Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 363/4124/15-ц, зазначено, що «докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від особи, яка подає такий доказ, тягар доведення яких покладений на учасника справи».

У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/7772/15-ц, зазначено, що «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».

Зважаючи на розгляд справи судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, з метою дотримання принципу змагальності сторін, суд апеляційної інстанції здійснив оцінку зібраних у справі доказів, що стосуються фактів, на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень у сукупності, і не встановлював нових обставин на підставі, квитанції від 22 лютого 2022 року про повернення позивачкою коштів та копій службових документів стосовно встановлення працівників, які були задіяні у роботах з ліквідації распіраторної хвороби COVID-19.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково взяв до уваги розпорядження міського голови від 18 березня 2022 року № 67-р, копію експрес-накладної ТОВ «Нова Пошта», акт тематичної перевірки від 23 лютого

2022 року № 1 та акт 23 лютого 2022 року про відмову від ознайомлення та підпису акта, оскільки суд першої інстанції визнав недопустимими доказами, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції не визнавав указані докази недопустимими, а відхилив їх, з тих підстав, що у розпорядженні міського голови від 18 березня 2022 року № 66-р не зазначено, що підставою для звільнення позивачки є обставини встановлені у акті тематичної перевірки

від 23 лютого 2022 року №1, фактично вказавши на неналежність таких доказів.

Натомість суд апеляційної інстанції здійснивши переоцінку таких доказів, дійшов протилежного висновку, зокрема вказавши, що розпорядженням міського голови від 18 березня 2022 року № 67-р внесено зміни до розпорядження міського голови від 18 березня 2022 року № 66-р, з метою уточнення обставин та підстав звільнення виконувачки обов`язків директора КП «Марганецька центральна міська лікарня» ОСОБА_1 . Роботодавець не обмежений та не позбавлений права щодо внесення змін та доповнень до своїх управлінських рішень (розпоряджень про звільнення тощо), і цей факт ніяк не впливає на законність звільнення.

З наведеного слідує, що фактично заявниця не погоджується із наданою судом апеляційної інстанції оцінкою зібраних у справі доказів, водночас суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Верховний Суд не вбачає правових підстав для формування правових висновків стосовно застосування пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України

від 23 березня 2020 року № 246 «Про деякі питання оплати праці медичних та інших працівників, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» щодо виплати доплат у розмірі до 300 відсотків заробітної плати, оскільки такий висновок уже викладено у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 214/6072/20.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що «право на додаткову доплату, у розмірі до 300 відсотків заробітної плати (посадового окладу (з підвищеннями) з урахуванням передбачених законодавством обов`язкових доплат та надбавок, на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до завершення вказаних заходів, серед інших, мають право медичні та інші працівники, які безпосередньо зайняті на роботах з надання медичних послуг хворим на коронавірусну хворобу (COVID-19) закладів охорони здоров`я, що надають медичну допомогу хворим на коронавірусну хворобу (COVID-19) та уклали договір про медичне обслуговування населення за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення за відповідним переліком та обсягом медичних послуг з Національною службою здоров`я».

При цьому конкретний перелік посад працівників, яким встановлюється вказана доплата, затверджується керівником відповідного закладу охорони здоров`я».

У справі, що переглядається суд апеляційної інстанції встановив, що преміювання позивачки, встановлення їй надбавок і доплат до посадового окладу, надання матеріальної допомоги здійснюються за розпорядженням міського голови. Актом тематичної перевірки від 23 лютого 2022 року № 1 встановлено, що при нарахуванні заробітної плати за грудень 2021 року розмір посадових окладів, підвищень доплат та надбавок не відповідає затвердженому тарифікаційному списку станом на 01 грудня 2021 року; доплата у розмірі 300 відсотків заробітної плати (посадового окладу (з підвищеннями) медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби

COVID-19, спричиненої SARS-Co V-2 без включення в рапорти

( ОСОБА_5 , ОСОБА_1 ) та накази по закладу; керівнику закладу

ОСОБА_1 здійснено додаткову доплату у розмірі 300 відсотків заробітної плати за жовтень-грудень 2021 року без розпорядження міського голови.

Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає згаданому висновку Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 214/6072/20.

Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що укладений між позивачкою та Марганецькою міською радою контракт

від 27 серпня 2020 року є нікчемним.

Відхиляючи вказані доводи заявниці, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачка призначена виконувачкою обов`язків директора

КП «Марганецька центральна міська лікарня» з 27 серпня 2020 року, строком дії до проведення відповідного конкурсу. Зазначене дає підстави для висновку, що між позивачкою та Марганецькою міською радою укладений строковий трудовий договір.

Надавши згоду на призначення виконувачкою обов`язків директора

КП «Марганецька центральна міська лікарня» до призначення керівника цього підприємства у встановленому законодавством порядку, уклавши контракт, ОСОБА_1 мала усвідомлювати, що вона виконуватиме такі обов`язки тимчасово до вирішення питання призначення керівника підприємства

за конкурсом та на підставі контракту.

У контексті наведеного необхідно зазначити, що вказані доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який їх відхилив з тих же підстав, що й апеляційний суд. Позивачка рішення суду першої інстанції з цих підстав не оскаржувала.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів відхиляє посилання заявниці на необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування частини восьмої та дев`ятої статті 16 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» з працівником, який виконує обов`язки тимчасово відсутнього працівника відповідно до статті 32 - 34 Кодексу законів України про працю».

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди

з оцінкою доказів, наданою судом апеляційної інстанції, а також пов`язуються

з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявниці встановлені судом неповно і неправильно, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення

у оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах,

а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію

і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують

у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції належно дослідив зібрані у справі докази, надав їм відповідну оцінку та правильно застосував норми матеріального права.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак