Постанова

від 08.11.2023 по справі 279/571/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 279/571/22

провадження № 61-6907св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Центр розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області, відділ освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Центру розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради та відділу освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 квітня 2022 року в складі судді Шульги О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року в складі колегії суддів Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Центру розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області, відділу освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона працює на посаді старшої медичної сестри Центру розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області. Наказом Центру розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області від 08 листопада 2021 року № 45 відсторонено позивача від роботи у зв`язку з відмовою від проведення обов`язкових щеплень проти СОVID-19 на строк до усунення причин, що його зумовили.

Вважає зазначений наказ незаконним, оскільки норми матеріального права не містять вимог щодо обов`язково щеплення позивача проти СОVID-19, а роботодавець не має права відсторонювати працівників у разі відсутності такого щеплення. Вказувала, що у зв`язку з незаконним відстороненням від роботи має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: визнати протиправним та скасувати наказ Центру розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області від 08 листопада 2021 року № 45 про її відсторонення від роботи з посади старшої медичної сестри зазначеного Центру; стягнути з відділу освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до дати ухвалення рішення суду включно.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 квітня 2022 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Центру розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області від 08 листопада 2021 року № 45 про відсторонення ОСОБА_1 від виконання роботи за посадою старшої медичної сестри.

Зобов`язано відділ освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи на підставі наказу від 08 листопада 2021 року № 45 до часу допуску до роботи.

Стягнуто з відділу освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 984,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 04 жовтня 2021 року № 2153 не визначено обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, для певних професій, виробництв та організацій, а затверджено лише «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Крім того, календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595, не передбачені щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, тому посилання відповідача на необхідність надання доказів щеплення проти вказаної хвороби є незаконними. В оспорюваному наказі відсутні посилання на подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Роботодавець з власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, позивач не виконувала покладені на неї обов`язки з ініціативи роботодавця, який не допускав її до виконання таких, тобто фактично мав місце простій не з вини працівника, за позивачем мав зберігатись середній заробіток за аналогією з частиною другою статті 113 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Постановою Житомирського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року апеляційні скарги відділу освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області та Центру розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області задоволено частково. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 квітня 2022 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що застосування до позивача такого заходу, як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Крім того, не встановлено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та позивача. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про порушення права позивача на працю, про неправомірність і незаконність відсторонення ОСОБА_1 від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за час незаконного відсторонення. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання відсторонення позивача від роботи незаконним, проте помилився щодо мотивів такого рішення.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі Центр розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 квітня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до відділу освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області.

У касаційній скарзі відділ освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 квітня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до зазначеного відділу органу місцевого самоврядування.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень Центр розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області посилається на пункти 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19, від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19. Також вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

Касаційна скарга Центру розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області мотивована тим, що суди не взяли до уваги, що позивач працює медичною сестрою з дієтичного харчування у закладі дошкільної освіти, перебуває у постійному контакті з дітьми та персоналом, має доступ до продуктів харчування для приготування їжі для дітей, перевіряє їх якість, безпечність при поставці та дотримання технологічних процесів приготування їжі, є членом бракеражної комісії з бракеражу сирої продукції, знімає проби готових страв, оцінює їх якість та дає дозвіл на видачу страв. ОСОБА_1 при потребі надає першу медичну допомогу, контролює дотримання правил особистої гігієни персоналом і своєчасне проходження медичних оглядів та виконує інші обов`язки, що повністю виключає можливість дистанційної або надомної роботи. Враховуючи ненадання позивачем доказів наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, позивач як працівник закладу дошкільної освіти підлягала обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби. Дії відповідачів узгоджуються з нормами матеріального права.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень відділ освіти Коростенської міської ради Житомирської області посилається на пункти 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19, від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19. Також вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

Касаційна скарга відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області мотивована тим, що суди залишили поза увагою, що безпідставне ухилення позивачем від обов`язкової вакцинації проти COVID-19 є не лише безвідповідальним, а й суперечить посадовим обов`язкам медичної сестри у закладі дошкільної освіти та не може свідчити про необ`єктивність відповідачів під час відсторонення та невиплату заробітної плати за час, коли працівник не виконував роботу. Індивідуальне право відмовитися від щеплення ОСОБА_1 , яка є працівником закладу дошкільної освіти та до обов`язків якої належить контакт з дітьми, надання першої долікарської допомоги у разі необхідності, контроль за організацією харчування, гігієнічними умовами навчання та виховання, протиставляється загальному праву суспільства, інших працівників, які провели у встановленому державою порядку щеплення, батьків, а також дітей, які перебувають у закладі дошкільної освіти. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Позиція інших учасників справи

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Провадження у суді касаційної інстанції

04 травня 2023 року відділ освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 квітня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року.

05 травня 2023 року Центр розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 квітня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відділу освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 квітня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

Верховний Суд ухвалою від 26 червня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Центру розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 квітня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року.

08 листопада 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 працює на посаді старшої медичної сестри Центру розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області.

Повідомленням Центру розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області про обов`язкове профілактичне щеплення від 03 листопада 2021 року № 10 позивача проінформовано, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення від СОVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти. Також ОСОБА_1 запропоновано до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СОVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання. У цьому повідомленні також містилося попередження про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08 листопада 2021 року у разі відсутності зазначених документів.

Наказом Центру розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області від 08 листопада 2021 року № 45 «Про відсторонення від роботи працівників» ОСОБА_1 відсторонено від виконання роботи за посадою старшої медичної сестри з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що його зумовили, без збереження заробітної плати. Зазначено, що вказаний наказ видано на виконання наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», керуючись пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ), враховуючи відмову від вакцинації, надання письмового пояснення (акт від 08 листопада 2021 року № 5).

Центр розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області 08 листопада 2021 року склав акт щодо фіксування факту ухилення позивача від обов`язкової вакцинації від гострої респіраторної хвороби СОVID-19. Подальшими актами від 30 листопада 2021 року, від 31 грудня 2021 року, від 31 січня 2022 року, від 21 лютого 2022 року встановлено, що ОСОБА_1 за період з 08 листопада 2021 року до 21 лютого 2022 року на зв`язок не виходила, жодних пояснень щодо причин ухилення від обов`язкової вакцинації від гострої респіраторної хвороби СОVID-19 не надала.

Наказом Центру розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області від 01 березня 2022 року № 15 зупинено дію наказу «Про відсторонення від роботи працівників» до завершення воєнного стану.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, враховуючи таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно з частиною сьомою статті 12 Закону № 1645-ІІІ відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Частиною першою статті 46 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 Закону № 1645-ІІІ визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти

COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII), крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано у Законі України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджений наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII.

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що наказ Центру розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області від 08 листопада 2021 року № 45 про відсторонення її з посади старшої медичної сестри у зв`язку з відмовою від проведення обов`язкових щеплень проти СОVID-19 на строк до усунення причин, що його зумовили, є незаконним, оскільки норми матеріального права не містять вимог щодо обов`язково щеплення, а роботодавець не має права відсторонювати працівників у разі відсутності у працівника такого щеплення.

Заперечуючи проти заявлених у справі вимог, відповідачі зазначали, що позивач зобов`язана була дотримуватися вимог законодавства щодо обов`язкового щеплення проти СОVID-19. Дії роботодавця щодо відсторонення працівника узгоджуються з нормами матеріального права.

Змінюючи рішення суду в частині мотивів задоволення заявлених у справі вимог, апеляційний суд вказував, що застосування до позивача такого заходу, як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Крім того, не встановлено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та позивача. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про порушення права позивача на працю, про неправомірність і незаконність відсторонення ОСОБА_1 від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за час незаконного відсторонення. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання відсторонення позивача від роботи незаконним, проте помилився щодо мотивів такого рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зазначено:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та позивача.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи слід виходити не тільки з Переліку № 2153, а й з оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 173/2717/21.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлено, що під час розгляду справи відповідачі не спростували, що

у період, який передував відстороненню від роботи, характер роботи позивача будь-яким способом створював небезпеку для оточуючих через відсутність вакцинації.

Отже, ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в Центрі розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області, усі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та позивача.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення ОСОБА_1 .

Апеляційний суд обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції в частині мотивів. Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, адже він врахував конкретні обставини справи та здійснив індивідуальний підхід до дій працівника і роботодавця.

У разі незаконного відсторонення працівника від роботи він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 461/915/22.

Встановивши, що ОСОБА_1 незаконно була відсторонена від виконання посадових обов`язків без збереження заробітної плати, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час відсторонення.

Схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

Безпідставним є посилання у касаційних скаргах на неврахування судами висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19, від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, враховуючи таке.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 630/554/19 позивач просила визнати незаконними дії дошкільного навчального закладу стосовно реєстрації заяви матері дитини про зарахування дитини до вказаного закладу, як скарги стосовно відмови у прийнятті документів на зарахування; визнати незаконними дії дошкільного навчального закладу про відмову у зарахуванні дитини; зобов`язати зарахувати дитину до дошкільного навчального закладу, про що видати відповідний наказ. У постанові від 08 лютого 2021 року Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про відмову в задоволенні позову. Суд касаційної інстанції зазначив, що дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячого закладу не дозволяється. У разі якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв`язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його.

У справі № 331/5291/19 позивач вказувала, що її дочка навчається у ліцеї, проте наказом відповідача тимчасово заборонено відвідування навчального закладу до надання довідки про проведення щеплення або висновку про можливість дитини відвідувати навчальний заклад; просила визнати недійсним та скасувати наказ ліцею про тимчасову заборону відвідувати заклад освіти; визнати недійсним та скасувати наказ про відсторонення від відвідування очної (денної) форми здобуття освіти. Постановою Верховного Суду від 10 березня 2021 року залишено без змін судові рішення про відмову в задоволенні позову. Касаційний суд вказував, що дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячого закладу не дозволяється. У разі якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв`язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його.

Отже, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи. Висновки судів не є суперечливими у порівнюваних ситуаціях.

Не заслуговують на увагу доводи касаційних скарг щодо необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, враховуючи таке.

Відступлення від правової позиції - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 933/670/20).

Верховний Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги з підстави, визначеної у пункті 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник має навести належне обґрунтування існування такої підстави. При цьому таке обґрунтування не повинно зводитися до формального непогодження із встановленими судами першої та апеляційної інстанцій фактичними обставинами справи. Подаючи касаційну скаргу з підстав потреби відступлення від актуального правового висновку, викладеного Верховним Судом України та/або Верховним Судом, заявник повинен навести, у чому саме полягає така потреба, обґрунтувавши існуванням певної правової проблеми під час застосування вже сформованого правового висновку, від якого заявник просить відступити Верховний Суд.

Верховний Суд наголошує, що для перегляду судом касаційної інстанції певного правового висновку потрібне існування сукупності підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього правового висновку щодо певного питання правозастосування на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усуненням суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.

Верховний Суд дійшов переконання, що не існує жодних підстав для перегляду (відступлення від) зазначених відповідачами правових висновків, оскільки позиція щодо застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини (щодо відсторонення працівника від роботи у разі відмови від обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19), залишається незмінною, а результат вирішення заявленого спору залежить від обставин кожної окремої справи.

У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень міститься обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене та встановлені у цій справі обставини правильними є висновки судів по суті заявлених вимог.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанови апеляційного суду, тому їх необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Центру розвитку дитини № 4 відділу освіти Коростенської міської ради та відділу освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 квітня 2022 року у незміненій частині та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді А. І. Грушицький

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк