Рішення

від 27.11.2023 по справі 369/16804/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/16804/21

Провадження № 2/369/1095/23

РІШЕННЯ

Іменем України

27.11.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.

секретаря Соловюк В.І.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Семенюка К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Ржищівський військовий лісгосп» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування державним майном шляхом виселення особи з житлового приміщення, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2021 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що на балансі Державного підприємства «Ржищівський військовий лісгосп» знаходиться будинок садибного типу (1110.3) дім-квартира, інвентарний номер 00157, реєстраційний номер в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності 22990204.3.ФЦЖЛЧХ045, за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходиться на території Бучанського лісництва та використовується підприємством для забезпечення його потреб. Позивач зазначив, що стосовно вказаної будівлі жодного рішення щодо його включення до числа службових не приймалось. На даний час в будинку проживає ОСОБА_2 колишній працівник ДП «Ржищівського військового лісгоспу», яка 01.03.2010 до ДП «Ржищівського військового лісгоспу» була зарахована на посаду комірника.

В 2019 році від відповідача надійшла доповідна записка про конфлікт в даному будинку з її колишнім чоловіком ОСОБА_3 , який працював на посаді лісничого з 15.11.2004 по 15.04.2014 та доповідна записка лісничого Гурівщинського військового лісництва ОСОБА_4 . Під час перевірки стану будівлі та умов проживання було встановлено, що в спірному приміщенні проживала інша особа, яка повідомила, що ОСОБА_2 проживає в іншому місці проживання з дітьми.

Позивач вказав, що на підприємстві не було виявлено ані рішення, прийнятого спільно адміністрацією підприємства з профспілковою організацією, ані ордеру на її вселення, ані договору найму.

Позивач зауважив, що в Бузівській сільській раді відсутня інформація щодо підстав проживання ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_1 .

Позивач зазначив, що 17.08.2020 ОСОБА_2 була звільнена з ДП «Ржищівський військовий лісгосп» за згодою сторін

Позивач наголосив, що відповідач не допускає до вселення та проживання у спірне приміщення інших працівників, що є необхідним для потреб підприємства, в тому числі для забезпечення проживання тимчасового перебування працівників лісгоспу. Відповідно, Позивачу створюються перешкоди у користуванні.

Позивач вказав, що відсутні законні підстави проживання у спірному приміщенні, оскільки це приміщення не є службовим та вселення відбувалось без ордеру. Також, на підприємстві не виявлено жодної оплати відповідача комунальних платежів. Від добровільного звільнення приміщення ОСОБА_2 відмовляється, що унеможливлює використання будинку.

З огляду на викладене позивач звернувся до суду із цим позовом та просив суд усунути перешкоди у здійсненні права користування державним майном шляхом виселення ОСОБА_2 з будівлі дім-квартира, інвентарний номер 00157, реєстраційний номер в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності 22990204.3.ФЦЖЛЧХ045, за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого жилого приміщення.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження.

23 червня 2022 року від представника відповідача адвоката Олійник Ю.Р. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

20 січня 2023 року ОСОБА_2 подала суду заяву про відкладення підготовчого судового засідання та повідомила суд про припинення представництва її інтересів адвокатом Олійник Ю.Р.

10 квітня 2023 року до суду надійшов відзив на позов відповідача ОСОБА_2 .

У підготовчому судовому засіданні 10 квітня 2023 року відповідач надала відзив на позовну заяву, який не був прийнятий судом у зв`язку із порушенням процесуального строку на його подання без поважних причин.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 квітня 2023 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

За заявою позивача від 14 червня 2023 року до участі у справі було залучено його правонаступника Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» адреса: Україна, 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9-А, ЄДРПОУ 44768034, в особі філії «Ржищівський військовий лісгосп» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» як правонаступника Державного підприємства «Ржищівський військовий лісгосп».

У судовому засіданні 15 червня 2023 року, в тому числі за клопотання представника відповідача адвоката Семенюка К.В., оголошено перерву.

Згідно розписки адвокат Семенюк К.В. ознайомився з матеріалами справи 15 червня 2023 року.

20 вересня 2023 року згідно з розпорядженням в.о. керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Дяченка В.В. щодо повторного автоматичного розподілу справи № 98 від 20.09.2023 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 20.09.2023, який проведений у зв`язку з припиненням повноважень судді Ковальчук Л.М. у провадження судді Пінкевич Н.С. надійшла ця справа.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного Київської області від 25 вересня 2023 року було прийнято до розгляду цю справу та призначено судове засідання на 06 листопада 2023 року.

06 листопада 2023 року представник відповідача ОСОБА_5 подав клопотання про відкладення розгляду справи для повідомлення суду нових обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

23 листопада 2023 року представником відповідача було знову подано відзив на позовну заяву, який не був прийнятий судом у зв`язку із порушенням процесуального строку на його подання без поважних причин, зважаючи що з матеріалами справи ознайомився ще в квітні 2023 року. При цьому жодних нових доказів суду не подано, відзив з додатками поданий аналогічний відзиву з додатками від 10 квітня. Крім того, відзив з додатками направив позивачу лиш 23 листопада 2023 року, що унеможливлює своєчасне отримання його іншим учасником.

У судовому засіданні 23 листопада 2023 року представник позивача позов підтримала, просила його задовольнити. Просила врахувати, що жодних вимог до дітей позивач не заявляв.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні, наголошував на тому, що позивач проживає в спірному приміщенні на законних підставах, з нею зареєстровані та проживають її неповнолітні доньки, що у відповідача взагалі виникло право власності на цей об`єкт нерухомого майна на підставі ст. 344 ЦК України, а позивач не утримує та не ремонтує спірний будинок та пропустив позовну давність, що є самостійною підставою для відмови в позові. Крім того, вважає, що позивач не має жодних прав власності на майно. За клопотанням представника відповідача для підготовки у судових дебатах у судовому засіданні оголошено перерву та погоджено дату 27 листопада 2023 року.

У судове засідання 27 листопада 2023 року представники сторін не з`явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. У матеріалах справи наявна заява представника позивача про розгляд справи у їх відстуність.

27 листопада 2023 року представником відповідача було подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з зайнятістю в іншому судовому засіданні та перебуванні на виїзді у відрядженні за межами м. Києва.

Однак, зважаючи на те, що представником відповідача разом з клопотанням не надано доказів зайнятості в іншому судовому процесі та перебуванні на виїзді у відрядженні за межами м. Києва, суд, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, яка перебуває у провадженні суду більше 2 років, залишає клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи без розгляду, з урахуванням того, що представник відповідача вже давав пояснення в судовому засіданні та озвучив позицію відповідача щодо спору, правом на подачу письмового викладу виступу в судових дебатах не скористався.

Також суд враховує, що всупереч вимогам ст. 44 ЦПК України представник відповідача не прибув до судового засідання, хоча перерва в судових дебатах була оголошена судом саме за його клопотанням для підготовки до судових дебатів, дата судових дебатів була узгоджена з ним, проте замість явки в судове засідання чи подачі до суду письмового викладу виступу в судових дебатах представник відповідача подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи. При цьому, за даними автоматизованої системи документообігу Києво-Святошинського районного суду Київської області вбачається, що 27.11.2023, тобто в день розгляду цієї справи, представником ОСОБА_2 було подано до канцелярії суду позовну заяву до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Ржищівський військовий лісгосп» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про визнання права власності та суддею Києво-Святошинського районного суду Київської області ухвалою від 28.11.2023 було відкрито провадження у справі № 369/19608/23 за цим позовом ОСОБА_2 (на час виготовлення судом повного тексту рішення суду).

Верховний Суд неодноразово наголошував на недопустимості недобросовісної поведінки та зловживання процесуальними правами учасниками процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, тому суд залишає без розгляду клопотання представника відповідача та вважає за можливе закінчити судові дебати без участі представника відповідача з урахуванням того, що він дав свої пояснення суду та чітко висловив позицію відповідача щодо позову.

У зв`язку з неявкою сторін та їх представників у судове засідання 27 листопада 2023 року в силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що балансоутримувачем будинку садибного типу (1110.3) дім-квартира, інвентарний номер 00157, реєстраційний номер в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності 22990204.3.ФЦЖЛЧХ045, за адресою: АДРЕСА_1 , є ДП «Ржищівський військовий лісгосп» суб`єкт управління цим майном Державне агентство лісових ресурсів України, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна від 29.03.2021 № 10-15-6851.

На даний час у вказаному домі-квартирі проживає громадянка ОСОБА_2 , колишній працівник ДП «Ржищівський військовий лісгосп» (правопопередника позивача), що було підтверджено її представником у судовому засіданні.

Згідно з відповіді Бузівської сільської ради від 22.12.2020 № 02-26/814 в сільській раді відсутня інформація щодо підстав проживання ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_1 .

Згідно з наказом № 30 від 01.03.2010 ОСОБА_2 було зараховано комірником Бучанського військового лісництва з 01.03.2010.

Згідно з наказом № 1504-3 від 15.04.2014 ОСОБА_3 був звільнений з ДП «Ржищівський військовий лісгосп» за згодою сторін.

Відповідно до наказу № 41-к від 17.08.2020 ОСОБА_2 була звільнена з ДП «Ржищівський військовий лісгосп» за згодою сторін.

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 941 від 28.10.2022 було припинено ДП «Ржищівський військовий лісгосп» шляхом реорганізації, а саме: приєднання до ДП «Ліси України».

У відповідності до наказу про закріплення майна за філією «Ржищівський військовий лісгосп» № 226 від 05.01.2023 та наказу про затвердження передавального акту майно ДП «Ржищівський військовий лісгосп» було передано Філії «Ржищівський військовий лісгосп» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

З урахуванням п. 7.1 Положення про Філію «Ржищівський військовий лісгосп» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» Філія володіє та користується майном, земельними ділянками, мисливськими угіддями, яким наділило його підприємство для досягнення мети діяльності Філії.

З огляду на предмет та підстави позову, а також характер спірних правовідносин суд вважає за необхідне проаналізувати наступні правові норми.

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Виходячи зі змісту ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист його прав і свобод у судовому порядку.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З огляду на ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Одночасно згідно з ч. 2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Згідно із ч. 1 ст. 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Системний аналіз положень вказаних статей дає підстави для висновку, що закон визначає такі підстави для набуття права користування приміщеннями, віднесеними до державного або громадського житлового фонду: отримання ордеру, укладення договору найму або вселення як члена сім`ї наймача. У разі відсутності однієї із вказаних підстав у особи, яка вселилась до жилого приміщення державного або громадського житлового фонду, вона вважається такою, що самоправно його зайняла.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 04.08.2021 у справі № 755/5706/18 (провадження № 61-11877св20), від 06.07.2022 року у справі № 753/8081/19 (провадження № 61-2799св22).

У Постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 20.12.2020 у справі № 370/3375/18 суд дійшов висновку, що згідно ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме: без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 в справі № 404/5255/16-ц (провадження № 61-23022св18) вказано, що самоправними визнаються дії, що свідчать про заняття житлового приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні. Вселення громадян у житлове приміщення не на підставі ордера, а на підставі іншого адміністративного акту (наприклад, письмового дозволу відповідної посадової особи) або рішення некомпетентного органу не є самоправним вселенням.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення (постанова Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19).

З огляду на постанову ВП ВС від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц позов про виселення є негаторним.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (постанови ВС від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20).

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з`ясуванню обставин по справі, роз`яснює їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

З огляду на ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто, в результаті аналізу правових норм та правових висновків Верховного Суду, з огляду на встановлені у ході розгляду справи обставини суд приходить до наступних висновків.

З огляду на вимоги законодавства, що проаналізовано вище за текстом, єдиною підставою для вселення у державне майно є ордер чи відповідний договір.

Разом з тим, відповідач не надала доказів того, що вона вселялась до спірного житла на підставі ордера. Пояснення представника, що такий ордер був та він втрачений, суд оцінює критично, оскільки належних доказів цим обставинам суду не подано. Зважаючи на строки розгляду даної справи відповідач не позбавлений був права та мав достатньо часу для їх подання, в тому числі подання клопотання про витребування таких доказів, у разі складнощів в їх отриманні. Сам по собі факт її проживання у спірному помешканні не може підтверджувати правомірність такого вселення. А отже, обставини справи та подані сторонами докази не свідчать про добросовісність дій відповідача, яка самовільно займає жиле приміщення й підлягають виселенню в силу вимог закону.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен учасник діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки.

Разом з тим, доводи відповідача про законність її проживання у спірному житлі відхиляються судом, оскільки не підтримані матеріалами справи, тобто вони є припущеннями, а на припущеннях суд не може будувати позицію.

Суд також ураховує, що згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі «Gillow v. the U.K.» від 24.11.1986), так і на наймача або членів його сім`ї (рішення у справі «Larkos v. Cyprus» від 18.02.1999).

Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.

Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Так, матеріали справи не містять доказів на підтвердження законних підстав для користування відповідачем ОСОБА_2 будинком за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, у ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач самоправно займає спірне житлове приміщення без будь-яких правових підстав, а тому позов Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Ржищівський військовий лісгосп» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» узгоджується з нормами національного та міжнародного права, прецедентною практикою ЄСПЛ, а доводи відповідача у цій частині безпідставні.

При цьому самоправними визнаються дії, що свідчать про заняття жилого приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні (без відповідного рішення про надання цього приміщення та ордера на житлове приміщення).

Виселення такої особи (осіб) пов`язане з відсутністю у неї (них) будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.09.2021 в справі № 755/5706/18 (провадження № 61-11877св20).

У спірних правовідносинах відповідач була обізнаною та усвідомлювала, що займає спірне житло без будь-якої правової підстави.

Крім того, в судовому засіданні представник відповідача вказав, що відповідачка набула право власності на спірний будинок відповідно до положень ст. 344 ЦК України.

У той же час, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутнє судове рішення, яким би за ОСОБА_2 визнано право власності на спірну квартиру відповідно до положень ст. 344 ЦК України. Суд зважує, що право власності на майно з цих підстав виникає з моменту державної реєстрації.

Більше того, вказане додатково вказує на безпідставність проживання відповідача у спірній квартирі, і посиланням на ст. 344 ЦК України відповідач підтверджує це.

Також відповідач посилалася на те, що не може бути виселена, оскільки має дітей, які не можуть бути виселені без надання іншого житлового приміщення.

З огляду на вказане, суд зазначає, що у цій справі не ініційовано питання про виселення дітей відповідача, про що уточнено у представника позивача при розгляді справи, тому такі заперечення за таких обставин є недоречними.

Посилання відповідача на те, що позивач не є власником майна, тому не може звертатись із цим позовом, не можуть бути прийняті судом, так як позов про виселення є негаторним, а позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, яким є позивач.

Так як на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, твердження відповідача про сплив позовної давності по вимогам позивача не відповідають дійсності.

З урахуванням викладеного суд задовольняє позов.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судовий збір покладається на відповідача, тому суд стягує судовий збір з відповідача, сплачений позивачем за звернення до суду із цією позовною заявою.

При цьому, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

На підставі викладеного, керуючись ст. 1 Протоколу № 1, ст.ст. 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 58, 61, 116, 118 ЖК України, ст.ст. 3, 15, 16, 317, 319, 321, 391, 401, 406 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 76-81, 89, 141, 259, 263-268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд, -

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Ржищівський військовий лісгосп» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування державним майном шляхом виселення особи з житлового приміщення - задовольнити.

Виселити ОСОБА_2 з будівлі дім-квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Ржищівський військовий лісгосп» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код ЄДРПОУ 44768034, судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Ржищівський військовий лісгосп» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», ЄДРПОУ 44768034, адреса: Україна, 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9-А.

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 01 грудня 2023 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ