Постанова

від 22.11.2023 по справі 910/8301/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 910/8301/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Погребняка В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

за участю представників сторін:

ТОВ "Авангард-Експо" - Серпутька Я.С.,

Національного банку України - Крайдуби В.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Експо»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2023

та рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023

у справі № 910/8301/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Експо»

до Національного банку України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

про відшкодування шкоди 499 623 824,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард-Експо» (далі - ТОВ «Авангард-Експо», Товариство, позивач ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - НБУ, відповідач) про стягнення 499 623 824,00 грн шкоди, завданої державним органом.

Позивач вказував, що Товариство є акціонером Публічного акціонерного товариства «Златобанк» (далі - ПАТ «Златобанк»), якому належать акції статутного капіталу ПАТ «Златобанк», сумарна вартість яких становить 97,9395 %, що складає 521 528 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог зазначало, що внаслідок прийняття постанови Правління Національного банку України № 105 від 13.02.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до неплатоспроможних", протиправність якої була встановлена судовими рішеннями в межах адміністративної справи № 826/2184/17, йому як учаснику ПАТ «Златобанк» було завдано майнову шкоду шляхом незаконного позбавлення корпоративних прав, посвідчених акціями.

Вважаючи, що механізм виведення неплатоспроможного банку з ринку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позбавив акціонерів банку їх корпоративних прав, не передбачаючи можливості виплати грошових коштів акціонерам банку або відновлення корпоративних прав у майбутньому, позивач звернувся з цим позовом.

На підтвердження розміру шкоди позивач надав суду Висновок про вартість акцій ПАТ «Златобанк» у розмірі власності позивача 97,9395%, що складає 499 623 824,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2022 призначено підготовче засідання у справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО).

ТОВ «Авангард-Експо» звернулось до суду з клопотанням про призначення судової економічної експертизи з метою встановлення розміру шкоди. За наслідками підготовчого засідання 17.11.2022 суд ухвалою відмовив позивачу у задоволенні клопотання про призначення експертизи з підстав не доведення підстав та належних обґрунтувань для призначення судово-економічної експертизи.

Обставини справи встановлені судами

ТОВ «Авангард-Експо» є учасником ПАТ «Златобанк» з часткою у статутному капіталі 97,9395 %, що складало 521 528 000,00 грн.

Постановою правління НБУ від 13.03.2015 № 105 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до неплатоспроможних» ПАТ «Златобанк» було віднесено до категорії неплатоспроможних.

На підставі постанови Правління НБУ від 13.03.2015 № 105 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) було прийняте рішення № 30 від 13.02.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «Златобанк», згідно з яким з 14.02.2015 в банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Златобанк». Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Златобанк» запроваджено строком на 3 місяці з 14.02.2015 по 13.05.2015 включно.

12.05.2015 Правлінням НБУ було прийнято постанову № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Златобанк».

На підставі вказаної постанови Правління НБУ, виконавча дирекція ФГВФО прийняла рішення № 99 від 13.05.2015 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи ФГВФО Славінського В.І. строком на 1 рік з 18 год. 00 хв. 13.05.2015 до 12.05.2016.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 у справі № 826/2184/17 адміністративний позов ТОВ «Авангард-Експо» задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Правління НБУ від 13.02.2015 № 105 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до неплатоспроможних». Визнано протиправним та скасовано рішення ФГВФО від 13.02.2015 № 30 «Про запровадження тимчасової адміністрації в AT «Златобанк». Визнано протиправною та скасовано постанову Правління НБУ від 12.05.2015 № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Златобанк». Визнано протиправним та скасовано рішення ФГВФО від 13.05.2015 № 99 «Про початок процедури ліквідації AT «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку». Визнано протиправним та скасовано рішення ФГВФО від 18.05.2015 №1 00 про внесення змін до рішення виконавчої Дирекції Фонду від 13.05.2015 № 99 «Про початок процедури ліквідації AT «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку». Визнано протиправним та скасовано рішення ФГВФО від 24.03.2016 № 391 про продовження строків здійснення процедури ліквідації AT «Златобанк» на два роки до 13.05.2018 включно. Зобов`язано НБУ надати ПАТ «Златобанк» строк, встановлений ч. 7 ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», за винятком використаного строку, який вичерпаний, для проведення дій з фінансового оздоровлення ПАТ «Златобанк» після проведення заходів з його ліквідації. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 змінено мотивувальну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 у справі №826/2184/17 в абз. 4 та абз. 5 стор. 12 з підстав, зазначених у мотивувальній частині постанови. В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 у справі №826/2184/17 залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2019 № 826/2187/17 постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 17 та Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 у справі №826/2187/17 залишено без змін.

З огляду на скасування рішень НБУ та ФГВФО, вважаючи, що механізм виведення неплатоспроможного банку з ринку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позбавив акціонерів банку їх корпоративних прав, не передбачаючи можливості виплати грошових коштів акціонерам банку або відновлення корпоративних прав у майбутньому, чим було завдано майнову шкоду акціонерам шляхом незаконного позбавлення корпоративних прав, посвідчених акціями, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом у цій справі та просить стягнути з НБУ шкоду, заподіяну такими рішеннями.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у задоволенні позову ТОВ «Авангард-Експо» відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд зазначив, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади (у даному випадку НБУ) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Відмовляючи у задоволенні позову своє рішення суд мотивував недоведеністю позивачем наявності усіх елементів складу правопорушення для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди, згідно статті 1173 ЦК України.

Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем не доведено, а судом не встановлено прямого причинно-наслідкового зв`язку між винесеною постановою Правління НБУ №105 від 13.02.2015 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до неплатоспроможних», яку в подальшому було скасовано, та шкодою, якої, як зазначав позивач, він зазнав у зв`язку з позбавленням його корпоративних прав, оскільки механізм виведення неплатоспроможного банку з ринку, який введено НБУ відносно ПАТ «Златобанк», саме обмежив, а не позбавив акціонерів банку у їх корпоративних правах.

Господарський суд першої інстанції констатував, що позивач продовжує бути акціонером ПАТ «Златобанк», його не було позбавлено права власності на акції. В силу положень статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів» та статті 319 ЦК України було лише обмежено право позивача на управління банком.

Місцевий господарський суд також зауважив, що до моменту завершення процедури ліквідації банку, відповідно до статті 104 ЦК України та статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тобто до дня внесення до ЄДР запису про припинення юридичної особи, неможливо визначити наявність шкоди та її розмір.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність позивачем прямого причинно-наслідкового зв`язку між винесеною постановою Правління НБУ № 105 від 13.02.2015 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до неплатоспроможних», яку надалі було скасовано адміністративними судами у справі № 826/2184/17, та завданою йому шкодою.

Апеляційним господарським судом було взято до уваги те, що за змістом судових рішень у справі № 826/2184/17 суди адміністративної юрисдикції скасували розпорядчі акти НБУ та ФГВФО виключно з підстав порушення законодавчо визначеної процедури їх ухвалення, проаналізувавши суб`єктний і чисельний склад цих органів, строки та послідовність прийняття таких актів.

Разом з тим, у цих судових рішеннях зовсім не аналізувалось те, що фактичною підставою для прийняття ос порених розпорядчих актів були негативні результати діяльності ПАТ «Златобанк», визначені на підставі аналізу відповідних обов`язкових нормативних показників, а також негативної оцінки планів оздоровлення банку, запропонованих його акціонерами та керівництвом. Доказів того, що на час визнання банку неплатоспроможним чи пізніше його фінансово-економічне становище відповідало всім обов`язковим нормативам НБУ, що давало б підстави вважати банк «здоровим», позивач суду не надавав, що опосередковано також ставить під сумнів розмір заявлених позивачем до стягнення збитків.

На підставі аналізу норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», апеляційний суд дійшов висновку, що віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження процедури ліквідації банку не має наслідком припинення права власності акціонера на належні йому акції. Під час здійснення ліквідаційної процедури банку, акціонер не позбавляється права власності на акції банку, а в силу статті 319 ЦК України та статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" лише обмежується на певний період у праві на управління банком.

Встановивши, що процедура ліквідації ПАТ «Златобанк» триває, позивач продовжує бути акціонером ПАТ «Златобанк», його не було позбавлено права власності на акції, апеляційний суд з урахуванням положень статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів", статті 319 ЦК України, дійшов висновку, що посилання позивача на завдання шкоди та її розміру внаслідок прийняття відповідачем постанови № 105 від 13.02.2015 на момент звернення позивача до суду є необґрунтованим.

Постанова суду апеляційної інстанції у справі ухвалена з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо застосування статті 319 ЦК України та статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", викладених в постанові від 28.02.2018 у справі № 910/13134/17 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 910/9095/18, в якій суд не встановив підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові від 28.02.2018 у справі №910/13134/17.

У постанові від 19.08.2022 у справі № 910/9095/18 (до розгляду якої судом зупинялося провадження у цій справі) Верховний Суд виснував, що незалежно від здійснення процедури ліквідації банку, позивач продовжує бути його акціонером, права власності на акції якого позбавлено не було, а лише обмежено право позивача як акціонера на управління банком в силу частини сьомої статті 319 ЦК України та пункту 1 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

ТОВ «Авангард-Експо» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2023, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з Національного банку України на користь ТОВ «Авангард-Експо» 499 623 824,00 грн майнової шкоди.

В касаційній скарзі (з урахуванням клопотання про усунення недоліків) ТОВ «Авангард-Експо» в якості підстави касаційного оскарження наводить обставини, зазначені в пункті 2 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме, необхідність відступити від позиції, викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 910/9095/18 та у постанові Касаційного господарського суду від 28.02.2018 у справі № 910/13134/17.

Скаржник вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанції, прийняті з урахування правових висновків Верховного Суду у вищенаведених постановах, що механізм виведення неплатоспроможного банку з ринку, який введено НБУ постановою відносно ПАТ «Златобанк», саме обмежив, а не позбавив акціонерів банку у їх корпоративних правах.

Стверджує, що висновок про обмеження прав акціонера, а не позбавлення його відповідних права, ґрунтується на формальному підході до трактування положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та призводить до порушення конституційного принципу справедливості, оскільки вказаний Закон не містить будь-якої можливості відновлення чи повернення акціонеру відповідних корпоративних прав.

Посилаючись на відмінність обставин у справах № 910/9095/18, №910/13134/17, та у цій справі № 910/8301/21, стверджує про неможливість застосування їх висновків у справі, що розглядається.

Позивач вважає, що саме протиправні дії НБУ шляхом прийняття постанова призвели до завдання ТОВ «Авангард- Експо» шкоди у вигляді позбавлення корпоративних прав, посвідчених акціями, які не можуть бути поновлені та реалізовані. Вказане, на його думку, є свідченням наявності причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями НБУ та майновою шкодою, завданою ТОВ «Авангард-Експо», та є підставою для настання відповідальності НБУ відповідно до положень статей 1173, 1174 ЦК України.

Крім того, підставою касаційного оскарження також зазначено пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України - відсутність висновок Верховного Суду щодо застосування норм статті 46 та 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який би вирішував питання щодо того, чи позбавляється акціонер корпоративних прав та права власності на акції з точки зору ймовірності відновлення таких прав, у момент початку процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку - початку ліквідаційної процедури, а також щодо застосування статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який би підтверджував законодавчу можливість Фонду повертати залишки активів акціонерам банку.

Скаржник додатково звертає увагу на наявність процесуальних підстав для скасування оскаржуваних рішень та направлення справи на новий розгляд, з огляду на положення пункту 4 частини 2 статті 287 та пункту З частини З статті 310 ГПК України, оскільки судом було безпідставно відхилене його клопотання про проведення судової економічної експертизи з метою встановлення розміру шкоди.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Національний банк України надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її доводів та вимог, вважає оскаржувані рішення та постанову законними та обґрунтованими, такими, що відповідають вимогам, визначеним статтею 236 ГПК України.

За доводами відповідач, позовні вимоги до Національного банку України про відшкодування шкоди є безпідставними, оскільки позивачем не доведено наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, адже процедура ліквідації ПАТ «Златобанк» триває, позивача не було позбавлено права власності на акції, а у рішеннях судів у справі № 826/2184/17 не міститься жодного висновку про те, що внаслідок дій НБУ позивачу було завдано шкоди.

Відповідач зазначає, що висновки Верховного Суду щодо застосування статті 319 ЦК України та статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у справах № 910/9095/18, № 910/13134/17, обов`язкові до врахування в силу закону, підтверджують відсутність заподіяної шкоди позивачу.

Відповідач зауважує, що нормами статті 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», яка визначає способи та засоби, за допомогою яких акціонер банку, виведення з ринку та ліквідація якого визнані протиправним, спростовуються доводи касаційної скарги про те, що чинним законодавством України не визначено способів та засобів, за допомогою яких акціонер банку, має можливість поновлення своїх майнових прав та відшкодування шкоди, завданої діями НБУ.

На підтвердження вказує, що згідно інформації, розміщеній на офіційному веб-порталі Фонду, виконавча дирекція Фонду на підставі одержаних від акціонерів ПАТ «Держзембанк», ПАТ «Класикбанк» та ПАТ «Банк Юнісон» заяв про намір отримати майно (активи) банку, що залишилось після задоволення вимог кредиторів, прийняла рішення про передачу залишкового майна (активів) цим акціонерам в розмірах часток, котрі їм належать.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи скаржника в межах підстав оскарження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог касаційної скарги з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, предметом позову у справі, що переглядається, є вимога ТОВ «Авангард-Експо» про стягнення з НБУ майнової шкоди у розмірі 499623824,00 грн на підставі статей 1166, 1173, 1174 ЦК України.

Об`єктом касаційного перегляду у цій справі є рішення господарського суду першої інстанції, залишене без змін постановою апеляційного господарського суду, про відмову у задоволенні позову.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, згідно з частини другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 56 Конституції України надає право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Особливості відшкодування шкоди, завданої у результаті виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку на підставі протиправних (незаконних) індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України особам, які на дату прийняття таких індивідуальних актів або рішень, відповідно, мали статус учасників такого банку, встановлюються Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Особливий статус Національного банку України визначений у рішенні Конституційного Суду України від 26.02.2009 № 6-рп/2009, відповідно до пункту 3.1 якого Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України (стаття 99). Особливість юридичного статусу Національного банку України полягає в тому, що, з одного боку, він має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності від органів державної влади (статті 6, 7, 24, 25, 53 Закону України «Про Національний банк України»), а з іншого - цивільно-правовий статус як юридичної особи, яка має відокремлене майно, що є об`єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні, та може вчиняти певні цивільно-правові правочини з комерційними банками, державою (статті 4, 29, 31, 42 Закону України «Про Національний банк України»).

За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.02.2022 у справі № 910/6175/19 аналіз норм статей 4, 55, 66, 67 Закону України «Про Національний банк України» свідчить, що НБУ бере участь у виконанні функцій держави в банківському секторі та наділений при цьому певними владно-розпорядчими повноваженнями для виконання своїх функцій, що притаманно органам державної влади.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.02.2022 у справі № 910/9095/18 (до закінчення перегляду якої зупинялось провадження у справі, яка розглядається №910/8301/21), з урахуванням викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 910/6175/19 висновків щодо юридичного статусу Національного банку України, змісту його прав та обов`язків у спірних правовідносинах, виснував, що підставою для притягнення Національного банку України до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Враховуючи вимоги позову у цій справі та покладені в їх обґрунтування підстави для стягнення з НБУ шкоди, ТОВ «Авангард-Експо» мало довести наявність вказаних елементів складу цивільного правопорушення. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Щодо висновків про відсутність наведених елементів складу правопорушення, які є підставою для застосування такої міри деліктної відповідальності НБУ, як відшкодування шкоди, згідно статті 1173 ЦК України, слід зазначити наступне.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Авангард-Експо» зазначало, що внаслідок прийняття відповідачем постанови Правління НБУ № 105 від 13.02.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до неплатоспроможних", протиправність якої була встановлена судовими рішеннями в межах адміністративної справи № 826/2184/17, йому як учаснику ПАТ «Златобанк» з часткою у статутному капіталі 97,9395 %, було завдано майнову шкоду шляхом незаконного позбавлення корпоративних прав, посвідчених акціями, які не можуть бути поновлені та реалізовані.

Відтак, оскільки постанова Правління Національного банку України №105 від 13.02.2015 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до неплатоспроможних», з якою позивач пов`язує настання шкоди у вигляді позбавлення його корпоративних прав, має наслідком запровадження процедур, що застосовуються до неплатоспроможного банку, наявність/відсутність причинно-наслідкового зв`язку у спірних правовідносинах слід встановлювати виходячи із того, чи призвело прийняття саме відповідачем і саме цієї постанови до зменшення майна позивача як акціонера ПАТ «Златобанк».

Верховний Суд зауважує, що причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов`язковою умовою настання відповідальності. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювана, а викликана якимись іншими обставинами.

При цьому, виходячи із загальних правових норм, протиправність (неправомірність) поведінки означає порушення чужого суб`єктивного права. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) зменшення нематеріального блага.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 зазначила, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Відтак, у спірних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки, причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

У справі, що розглядається, суди встановили, що станом на дату звернення з позовом процедура ліквідації ПАТ «Златобанк» внаслідок прийняття постанови Правління НБУ № 105 від 13.02.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до неплатоспроможних", скасованої у подальшому, триває.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку.

Згідно з частиною другою статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження процедури ліквідації банку не має наслідком припинення права власності акціонера на належні йому акції. Під час здійснення ліквідаційної процедури банку акціонер не позбавляється права власності на акції банку, а в силу статті 319 ЦК України та статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» лише обмежується на певний період у праві на управління банком.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №910/13134/17, підтриманий об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 910/9095/18, в якій суд застосував норми закону та дійшов наступного висновку: «незалежно від здійснення процедури ліквідації банку, позивач продовжує бути його акціонером, права власності на акції якого позбавлено не було, а лише обмежено право позивача як акціонера на управління банком в силу частини сьомої статті 319 ЦК України та пункту 1 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Таким чином, механізм виведення неплатоспроможного банку з ринку, який введено НБУ постановою № 105 від 13.02.2015 відносно ПАТ «Златобанк», саме обмежив, а не позбавив, акціонерів банку, зокрема позивача, у їх корпоративних правах.

Станом на дату звернення з позовом у цій справі та прийняття оскаржуваних судових рішень ТОВ «Авангард-Експо» продовжує бути акціонером банку, права власності на зазначені акції банку його позбавлено не було, а лише обмежено на певний період право позивача на управління банком.

Вказаним спростовуються доводи позивача про те, що внаслідок прийняття відповідачем постанови № 105 від 13.02.2015, яка в подальшому була скасована, йому як учаснику ПАТ «Златобанк» було завдано майнову шкоду шляхом незаконного позбавлення корпоративних прав, посвідчених акціями, що не відповідає вимогам закону.

Окрім того, до моменту завершення ліквідації банку, ураховуючи положення статей 104 ЦК України та 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», визначити наявність шкоди та її розмір неможливо, оскільки до внесення відповідного запису про ліквідацію ПАТ «Златобанк» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Фонд повинен скласти та затвердити ліквідаційний баланс і звіт, і лише тоді припиняються всі права та обов`язки ПАТ «Златобанк», у тому числі й щодо розрахунків з акціонерами у разі, якщо після задоволення вимог всіх кредиторів залишилися кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку.

Відповідно до розділу IX Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.08.2017 № 3711 «Про затвердження Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2017 за № 1104/30972, акціонери банку, що ліквідується, мають право отримати майно (активи) такого банку, яке залишилось після задоволення вимог усіх кредиторів, відповідно до статті 52 Закону (далі - Залишкове майно (активи). У разі якщо після задоволення вимог всіх кредиторів у банку, що ліквідується, залишилось наявним Залишкове майно (активи), відповідний структурний підрозділ Фонду або уповноважена особа Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) протягом 5 робочих днів, але у будь-якому разі не пізніше 60 днів до завершення процедури ліквідації, надсилає акціонерам банку, що ліквідується, повідомлення про їхнє право отримати Залишкове майно (активи) та одночасно розміщує відповідне повідомлення про завершення задоволення вимог кредиторів банку згідно з черговістю, встановленою статтею 52 Закону, наявність Залишкового майна (активів) (із переліком такого Залишкового майна (активів)) та право акціонерів на отримання такого Залишкового майна (активів) на сайті банку, що ліквідується, а також надає таке повідомлення Фонду для розміщення його на офіційному сайті Фонду.

Таким чином, проведення розрахунків з акціонерами є заключним етапом ліквідації банку, а тому до моменту завершення ліквідації банку не вбачається можливим визначити наявність шкоди та її розмір.

Крім того, досліджуючи наявність причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями НБУ та майновою шкодою, яка на думку ТОВ «Авангард-Експо» йому завдана, судами взято до уваги зміст судових рішень у справі № 826/2184/17, в якій суди адміністративної юрисдикції скасували перелічені вище розпорядчі акти НБУ та ФГВФО виключно з підстав порушення законодавчо визначеної процедури їх ухвалення, проаналізувавши суб`єктний і чисельний склад цих органів, строки та послідовність прийняття таких актів. У рішеннях судів у цій справі не міститься жодного висновку про те, що внаслідок дій НБК було завдано шкоди позивачу.

Відтак, судами у цій справі встановдено, що позивач не довів, а суд не встановив прямого причинно-наслідкового зв`язку між винесеною постановою Правління НБУ №105 від 13.02.2015 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до неплатоспроможних», яку надалі було скасовано, та шкодою, якої, як зазначає позивач, він зазнав у зв`язку з позбавленням його корпоративних прав (що не відповідає вимогам закону).

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками попередніх судів про відсутність усіх елементів складу правопорушення НБУ для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди.

Щодо розміру шкоди

Звертаючись з позовом позивач визначив майнову шкоду у розмірі 499623824,00 грн, понесену ним внаслідок прийняття НБУ постанови 13.02.2015 №105 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до неплатоспроможних» як вартість корпоративних прав, якими він (позивач) володів станом на дату прийняття НБУ вказаної постанови та яких він був позбавлений в результаті її прийняття.

В обґрунтування розміру завданої шкоди надав в якості доказу Звіт про оцінку акцій суб`єкта оціночної діяльності ФОП Арашиним О.Л. від 07.04.2021, за змістом якого ринкова вартість об`єкта оцінки складає 510 135 000,00 грн. Відповідно, вартість майнових (корпоративних) прав позивача, володіння якими засвідчується акціями у розмірі 97,9395% від статутного капіталу Товариства, становить 499 623 824,00 грн.

Наданий позивачем Звіт про оцінку акцій ПАТ «Златобанк» місцевим та апеляційним господарськими судами правомірно оцінено разом із іншими доказами у справі відповідно до положень статті 76 ГПК України та за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Суди встановили, що у вказаному Звіті не зазначено, що він підготовлений для подання до суду, а також про те, що суб`єкт оціночної діяльності попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Крім того, апеляційний суд відзначив, що у вказаному Звіті визначено вартість акцій ПАТ «Златобанк», вартість 97,9395% пакету акцій ПАТ «Златобанк», що належить ТОВ «Авангард-Експо» та вартість 100% пакету акцій ПАТ «Златобанк». Водночас, визначення розміру завданої шкоди не може базуватися виключно на вартості акцій, що належали позивачу, а слід враховувати як вартість активів, так і розмір наявних зобов`язань ПАТ «Златобанк».

Враховуючи, що віднесенням банку до категорії неплатоспроможних та запровадженням процедури ліквідації банку акціонер не позбавляється права власності на акції банку, процедура ліквідації ПАТ «Златобанк» триває, а проведення розрахунків з акціонерами є фактично заключним етапом ліквідації банку, Верховний Суд погоджується з висновками судів про необґрунтоване та передчасне посилання позивача на завдану шкоду та її розмір, визначені на підставі наданого позивачем Звіту про оцінку акцій банку на момент звернення позивача до суду, оскільки до моменту завершення процедури ліквідації банку неможливо визначити наявність/відсутність шкоди та її розмір.

Відмовляючи у задоволені клопотання позивача про призначення судово-економічної експертизи у справі суди правомірно вказали, що оцінка фінансово-господарської діяльності банку та вартості акцій є неможливою з огляду на факт не встановлення причинно-наслідкового зв`язку завданої відповідачем шкоди позивачу, зокрема, до завершення процедури ліквідації банку.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень з підстав відхилення його клопотання, обґрунтовані посиланням на пункт З частини З статті 310 ГПК України.

Верховний Суд зауважує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справі «Агрокомплекс проти України» № 23465/03 від 25.07.2013, Європейський суд з прав людини зазначає, що характер і розмір справедливої сатисфакції, яка призначатиметься Судом відповідно до статті 41 Конвенції, прямо залежить від характеру порушення. Більше того, практика Суду передбачає, що має бути чіткий причинно-наслідковий зв`язок між збитками, заявленими заявником, та порушенням Конвенції. Таким чином, для присудження відшкодування матеріальної шкоди, заявник повинен довести, що існує причинний зв`язок між порушенням та будь-якими стверджуваними фінансовими втратами, чого у цій справі позивачем доведено не було, як в не було встановлено судами.

Щодо необхідності відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 19.08.2023 у справі № 910/9095/18 та від 28.02.2018 у справі №910/13134/17 колегія суддів зауважує таке.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).

Скаржником у касаційній скарзі не наведено вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про наявність підстав, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, для відступлення від висновку, викладеного у постанові від 19.08.2023 у справі № 910/9095/18, на підставі якого вже сформована усталена судова практика, а також не зазначено в чому полягає необхідність відступлення від таких висновків стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах у цій справі.

Стверджуючи про доцільність відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у справах № 910/9095/18 та № 910/13134/17 щодо застосування норм частини 7 статті 319 ЦК України та вимог пункту 1 частини 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, позивач фактично вказує про відмінність обставин у вказаних справах та у справі, що розглядається, тобто про неподібність у правовідносинах.

У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Таким чином, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду розглянув касаційну скаргу НБУ на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі № 910/9095/18 за позовом ТОВ «Промислова інноваційна компанія» до НБУ, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ФГВФО, про відшкодування шкоди.

ТОВ «Промислова інноваційна компанія» у вказаній справі звернулось з позовом про стягнення з НБУ майнової шкоди, завданої йому як акціонеру ПАТ «Радикал Банк», шляхом незаконного позбавлення корпоративних прав у результаті прийняття неправомірного рішення - постанови Правління НБУ №452/БТ від 09.07.2015 «Про віднесення ПАТ «Радикал Банк» до неплатоспроможних».

Тобто, обставини у справі № 910/9095/18 та у справі, що розглядається, є подібними, зокрема, щодо підстав та предмету позову, а також в частині обставин прийняття Правлінням НБУ постанов про віднесення банку до неплатоспроможних, які в подальшому були скасовані судовими рішеннями в межах розгляду відповідних адміністративних справ.

Окремо Верховний Суд звертає увагу на ту обставину, що підставою розгляду справи № 910/9095/18 об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі) було саме, те, що судова колегія розглядаючи справу № 910/9095/18 вважала за можливе відступити від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №910/13134/17 про те, що незалежно від здійснення процедури ліквідації банку позивач продовжує бути його акціонером, права власності на акції якого позбавлено не було, а лише обмежено право позивача як акціонера на управління банком в силу частини сьомої статті 319 ЦК України та пункту 1 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

За результатами касаційного перегляду справи № 910/9095/18 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не встановив підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №910/13134/17.

Щодо заявленої скаржником підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України - відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 46 та 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Верховний Суд зазначає, що висновки щодо піднятих питань (відшкодування акціонерам банків матеріальної шкоди, завданої внаслідок прийняття незаконних рішень НБУ про виведення банків з ринку) містяться у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №910/13134/17; від 20.06.2018 у справі №757/46587/17-ц; від 29.06.2022 у справі №757/60479/19-ц та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у справі №910/9095/18.

За таких обставини, наведені скаржниками підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, а інші доводи скаржника не спростовують висновку попередніх судів.

Колегія суддів зауважує, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди позивача з позицією судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у справі, що розглядається, яка (позиція) обґрунтована наведеними нормами права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, враховуючи встановлені у справі обставини, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, а також норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість та передчасність тверджень позивача про завдану відповідачем на момент звернення до суду шкоду, оскільки до моменту завершення процедури ліквідації банку неможливо визначити наявність/відсутність шкоди та її розмір. Вказане свідчить про недоведеність позивачем усіх обставин, на які останній посилається як на підставу своїх вимог у цій справі на дату звернення з позовом, а відтак й про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанції прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів, тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - залишенню без змін.

Судові витрати

У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Експо» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі №910/8301/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Погребняк В.Я.