Постанова

від 23.11.2023 по справі 473/1983/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 473/1983/22

провадження № 61-2290св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, Національного природного парку «Бузький Гард»,

відповідачі: Олександрівська селищна рада Вознесенського району Миколаївської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи: Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 листопада

2022 року під головуванням судді Лузан Л. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 січня 2023 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Царюк Л. М. у справі за позовом керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, Національного природного парку «Бузький Гард» до Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації, повернення земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року керівник Вознесенської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (далі - Миколаївська ОДА), Національного природного парку «Бузький Гард» (далі - НПП «Бузький Гард») в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення 47 сесії 8 скликання Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області за № 42 від 09 жовтня 2020 року «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянам України» в частині відведення земельних ділянок у власність відповідачам;

- скасувати державну реєстрацію приватної власності на них;

- зобов`язати повернути земельні ділянки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що п. 2 рішення 47 сесії 8 скликання Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області № 42 від 09 жовтня 2020 року «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянам України», затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованих на території Трикратівської сільської ради (Олександрівської селищної територіальної громади) Вознесенського району Миколаївської області, наступним громадянам:

ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

В подальшому, на підставі вказаного рішення Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області Державний реєстратор виконавчого комітету Вознесенської міської ради провів державну реєстрацію права власності на земельні ділянки: за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0104; за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0105; за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0106; за ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0107; за ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0108.

Вказані земельні ділянки розташовані в межах НПП «Бузький Гард», отже відносяться до земель природно-заповідного фонду, що, в свою чергу, унеможливлює перебування спірних земельних ділянок у приватній власності з цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства.

Зазначені обставини, а також бездіяльність Миколаївської ОДА, НПП «Бузький Гард» щодо самостійного здійснення заходів з метою повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності, стали підставою для звернення заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області з цим позовом до суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області ухвалою від 23 листопада 2022 року позов керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі НПП «Бузький Гард» до Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації, повернення земельних ділянок залишив без розгляду.

Миколаївський апеляційний суд постановою від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу керівника Вознесенської окружної прокуратури залишив без задоволення, ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 листопада

2022 року залишив без змін.

Постановляючи ухвалу про залишення без розгляду позову в частині вимог керівника окружної прокуратури в інтересах держави в особі НПП «Бузький Гард» суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд вказав, що НПП «Бузький Гард» є державним підприємством, самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді. Доказів, що дане підприємство в спірних правовідносинах наділено функціями уповноваженого державного органу, прокурор не надав.

Отже, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі НПП «Бузький Гард» прокурор порушив приписи абзацу 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до яких не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2023 року заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури Ільченко Д. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 листопада

2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 січня 2023 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами відкриття касаційного провадження є підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України:

- неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права: статей 13, 14, 50, 131-1 Конституції України, статей 1, 2, 23 Закону України «Про прокуратуру», статей 56, 175, 257, 263 ЦПК України, статей 317, 391, 396 ЦК України, статті 152 ЗК України, статей 7, 12, 20, 60 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», статей 10, 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»;

- неврахування висновків, викладених у рішеннях Конституційного Суду України

від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004; неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України

від 29 червня 2016 року у справі № 6-1376цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц,

від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 від 26 червня 2019 року, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 813/4701/16,

від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 19 лютого 2020 року у справі

№ 361/6817/16-ц, 15 червня 2022 року у справі № 924/674/21, від 25 серпня 2022 року у справі № 910/18605/19;

- наявність підстав для відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 та від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 03 квітня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу № 473/1983/22 з місцевого суду.

Справа № 473/1983/22 надійшла до Верховного Суду 26 квітня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Пунктом 2 рішення 47 сесії 8 скликання Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області від 09 жовтня 2020 року № 42 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянам України», затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованих на території Трикратівської сільської ради (Олександрівської селищної територіальної громади) Вознесенського району Миколаївської області, наступним 5 (п`яти) громадянам:

- ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 4822085000:22:000:0104);

- ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 4822085000:22:000:0105);

- ОСОБА_3 земельної ділянки загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 4822085000:22:000:0106);

- ОСОБА_4 земельної ділянки загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 4822085000:22:000:0107);

- ОСОБА_5 земельної ділянки загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 4822085000:22:000:0108);

В подальшому, на підставі вказаного рішення Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області Державний реєстратор виконавчого комітету Вознесенської міської ради провів державну реєстрацію права власності на земельні ділянки:

- за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0104, запис № 394477462 від 30 листопада 2020 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - 55456287 від 02 грудня 2020 року);

- за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0105, запис № 39479248 від 30 листопада 2020 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - 55458415 від 02 грудня 2020 року);

- за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0106, запис № 39478959 від 30 листопада 2020 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - 55458014 від 02 грудня 2020 року);

- за ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0107, запис № 39477840 від 30 листопада 2020 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень- 55456803 від 02 грудня 2020 року);

- за ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4822085000:22:000:0108, запис №39477651 від 30 листопада 2020 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень- 55456617 від 02 грудня 2020 року).

ПП «Бузький гард» є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою та входить до складу природно-заповідного фонду, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання, утримується за рахунок коштів державного бюджету, є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки у відділенні Казначейства і утримується за рахунок коштів державного бюджету, відноситься до сфери управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (п. п. 1.2, 1.3 Положення про НПП «Бузький гард», затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів 31 серпня 2020 року № 111).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. В абзаці третьому частини третьої цієї статті міститься заборона здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі

№ 911/2169/20 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням абзацу першого частини третьої цієї статті, який визначає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті зазначеного відсутність у Законі інших визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 15 квітня 2020 року у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 204/6292/18 та від 17 червня 2020 року у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок, згідно з яким саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади, не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.

Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави, зокрема, в особі НПП «Бузький Гард».

Суди встановили, що ПП «Бузький гард» є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою та входить до складу природно-заповідного фонду, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання, утримується за рахунок коштів державного бюджету, є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки у відділенні Казначейства і утримується за рахунок коштів державного бюджету, відноситься до сфери управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (п. п. 1.2, 1.3 Положення про НПП «Бузький Гард», затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів 31 серпня 2020 року № 111).

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (пункт 2 частини першої статті 257 ЦПК України).

Таким чином висновки судів попередніх інстанцій про те, що прокуратура не може бути представником державних підприємств, організацій, юридичних осіб, які не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень колегія суддів вважає правильними, оскільки НПП «Бузький Гард» не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень.

З огляду на вищенаведене Верховний Суд вважає правильними висновки місцевого суду, з якими погодився суд апеляційної інстанції про те, що позовну заяву, подану в інтересах НПП «Бузький Гард», необхідно залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Такий висновок узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), а також правовим висновком Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20.

З урахуванням наведеного Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги в частині можливості пред`явлення прокурором позову в інтересах держави в особі НПП «Бузький Гард» та в частині неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Аргументи касаційної скарги про наявність підстав для відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі

№ 911/2169/20 та від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновків у наведених справах прокурор вказував на те, що НПП «Бузький Гард» є титульним володільцем спірних земельних ділянок на іншій підставі, передбаченій законом і визначення його позивачем є ефективним способом судового захисту, оскільки не вимагатиме від власника вчинення додаткових розпорядчих дій з переданням спірної земельної ділянки належному користувачу.

Відступ від правової позиції - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 933/670/20).

Разом із цим, касаційна скарга не містить належних доводів щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду 06 липня 2021 року у справі

№ 911/2169/20 та від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Колегія суддів зазначає, що за обставин цієї справи вирішувалось питання наявності повноважень у прокурора звертатись із позовом в інтересах державного підприємства, яке не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень.

НПП «Бузький Гард» не позбавлене процесуального права самостійно звернутись із позовом, якщо буде вважати, що його права порушені.

Аргументи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у рішеннях Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004; неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі № 6-1376цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц,

від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 від 26 червня 2019 року, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 813/4701/16,

від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 19 лютого 2020 року у справі

№ 361/6817/16-ц, 15 червня 2022 року у справі № 924/674/21, від 25 серпня 2022 року у справі № 910/18605/19 колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

У своєму рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання)зазначив, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

У справі № 6-1376цс16 прокурор, який діяв в інтересах держави в особі Дніпровського басейнового управління водних ресурсів, звернувся до суду з позовом до фізичних осіб, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю, обслуговуючий кооператив, про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння. Вказував, що на підставі незаконного розпорядження районної державної адміністрації з користування Дніпровського басейнового управління водних ресурсів вибули земельної ділянки, тому це майно необхідно витребувати з чужого незаконного володіння. Постановою Верховного Суду України від 29 червня

2016 року залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено. Касаційний суд вказував, що правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Зазначав, що стосовно землі водного фонду закон забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність землю відповідного цільового призначення окремо від дозволеного для передачі об`єкта - замкненої природної водойми загальною площею до 3 га. Фізичні особи не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги Канівського водосховища, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі

№ 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), на яку посилається прокурор у касаційній скарзі зазначено, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1. Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі

№ 6-224цс14).

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи мотивувати висновки про наявність підстав для втручання у володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з гарантій мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі

№ 183/1617/16 зазначено, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності, користування нерухомим майном, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, провадження

№ 14-36цс19). В рамках розгляду цієї справи розглядався позов фізичної особи до держави Україна в особі Держприкордонслужби про відшкодування матеріальних і моральних збитків.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. В рамках розгляду цієї справи господарський судом розглядався позов заступника керівника Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі: Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області та Східного офісу Державної аудиторської служби України до ТОВ «Укртранссервіс-груп» та відділу освіти, молоді та спорту Устинівської РДА про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 90 577,26 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі

№ 233/2021/19 зазначала, що задля юридичної визначеності в застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. За обставинами цієї справи розглядався позов Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» до ОСОБА_1, третя особа - Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області, про переукладення договору оренди землі та за зустрічним позовом відповідачки до позивача про припинення договору оренди земельної частки (паю) шляхом його розірвання.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17). Разом із тим у цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зробила правовий висновок, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. У цій справі розглядався спір за позовом ТОВ «Фуд Трейдінг Компані» до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно одержаних коштів і за зустрічним позовом відповідача до позивача про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду.

У справі № 905/1926/16 Верховним Судом розглядався спір між ПАТ «Донбасенерго» та ПрАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» про зобов`язання останнього виконати умови укладеного з ПАТ «Донбасенерго» договору № АУП-20-07/0003 від 20 липня 2015 року, а саме: прийняти виконання зобов`язань ПАТ «Донбасенерго» за договором № АУП-20-07/0003 від 20 липня 2015 року шляхом надання ПАТ «Донбасенерго» актів приймання-передачі електроенергії за певні періоди та на певну кількість і вартість електроенергії.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15-ц зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, і є дієвим у досягненні меті відновлення порушеного права.

У постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 813/4701/16 сформовано правовий висновок про те, що, зважаючи на імперативність вимог частини першої статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури чи іншим об`єктом культурної спадщини. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури чи іншим об`єктом культурної спадщини, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 361/6817/16-ц про визнання недійсним рішень сільської ради та скасування рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, на яку посилається скаржник, Верховний Суд зазначив, що позов подано в інтересах держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство». Суд зазначив, що факт незвернення до суду Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Вищедубечанське лісове господарство» з відповідним позовом, який би мав захистити інтереси держави, свідчить про те, що вказані суб`єкти неналежно виконують свої повноваження. Проте в цій постанові є застосування правової позиції, в частині можливості здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних підприємств, державних організацій від якої є відступлення, згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2022 року у справі № 914/2656/21 відступила від висновків про можливість звернення прокурора з позовом в інтересах комунального некомерційного підприємства, викладених у постанові від 15 червня 2022 року у справі № 924/674/21. Здійснюючи цей відступ, Об`єднана палата виходила з такого: а) комунальне некомерційне підприємство (театр), в особі якого (поряд з іншими особами) прокурор подав позов в інтересах держави, не є органом державної влади чи місцевого самоврядування і не є суб`єктом владних повноважень; б) театр як юридична особа спроможний самостійно захистити в суді свої права та/або законні інтереси в разі їх порушення; в) відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в цій справі в особі театру.

У постанові від 29 червня 2022 року у справі № 904/6691/20(910/18605/19) Верховний Суд вирішував справу за позовом заступника генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до Приватного акціонерного товариства "Автомобільна компанія «Богдан Моторс» про визнання недійсним договору в межах справи № 904/6691/20 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Богдан Моторс».

Таким чином фактичні обставини у наведених прокурором справах, як і підстави позовних вимог та у справі, яка є предметом касаційного перегляду не однакові.

Інші доводи касаційних скарг спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального та процесуального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо клопотання про розгляд справи у судовому засіданні за участю учасників справи

У касаційній скарзі заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури Ільченко Д. просить розгляд касаційної скарги здійснювати у судовому засіданні за участю прокурорів Офісу Генерального прокурора.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Сторона позивача реалізувала свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у касаційній скарзі. Клопотання про розгляд справи судом касаційної інстанції за участю учасників справи не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати прокурор лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово у касаційній скарзі.

Верховний Суд, враховуючи викладене, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, вважає, що у цій справі відсутні підстави для виклику прокурора в судове засідання для надання особистих пояснень на стадії касаційного перегляду справи.

Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання пояснень, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури Дениса Ільченка про розгляд справи у судовому засіданні за участі сторін відмовити.

Касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 листопада

2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров