Постанова

від 29.11.2023 по справі 916/3409/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/3409/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради участі не брали,

від Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє" участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.07.2023, прийняте суддею Шаратовим Ю.А., м. Одеса, повний текст складено 17.07.2023,

у справі №916/3409/22

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача: Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє"

про виселення та стягнення 446 967,54 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 р. Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з позовом до Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє", в якому просив виселити відповідача з нежитлового приміщення підвалу загальною площею 265,1 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 61-А, на користь позивача, а також стягнути з Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 446967,54 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірними діями відповідача, який, не зважаючи на припинення договірних орендних відносин з Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, безпідставно не здійснив своєчасне повернення останньому об`єкта оренди нежитлового приміщення підвалу загальною площею 265,1 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 61-А, що зумовлює необхідність виселення Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє" з вказаного об`єкту нерухомого майна з нарахуванням неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованим майном за час прострочення.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 19.12.2022 відкрито провадження у справі №916/3409/22.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.07.2023 у справі №916/3409/22 (суддя Шаратов Ю.А.) позов задоволено частково; стягнуто з Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 4,61 грн неустойки; стягнуто з Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради витрати на сплату судового збору в розмірі 2481 грн; відмовлено у задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє" в частині стягнення суми неустойки в розмірі 446962,93 грн; відмовлено у задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє" в частині вимоги про виселення з нежитлового приміщення підвалу загальною площею 265,1 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Вільямса, 61, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Судове рішення мотивоване тим, що зобов`язання сторін, яке виникло на підставі укладеного між ними договору оренди нежитлового приміщення №526/203 від 05.08.2013, припинилося у зв`язку зі спливом строку дії вказаного договору, між тим, беручи до уваги факт звільнення Громадською організацією "Інваліди надії в майбутнє" нежитлового приміщення підвалу загальною площею 265,1 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Вільямса, 61 з 09.03.2020, правові підстави для виселення відповідача з даного приміщення відсутні. Водночас, з огляду на несвоєчасність звільнення відповідачем об`єкта оренди за вищенаведеним договором, місцевий господарський суд, пославшись на неправильність здійснення позивачем розрахунку неустойки, передбаченої частиною другої статті 785 Цивільного кодексу України, дійшов висновку щодо правомірності заявлення Департаментом комунальної власності Одеської міської ради вимог про стягнення з Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє" вказаної неустойки за період з 10.08.2020 по 08.03.2022 у сумі 4,61 грн (розмір цієї неустойки розрахований судом першої інстанції виходячи з розміру орендної плати, яка була чинною на останній день строку дії договору оренди нежитлового приміщення №526/203 від 05.08.2013, у той час як позивач використав для розрахунку розмір орендної плати, який був погоджений сторонами у додатковому договорі №12 від 27.02.2020 та мав застосовуватися з 10.08.2020).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 05.07.2023 у справі №916/3409/22 в частині позовних вимог про стягнення неустойки та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що в силу вимог чинного законодавства відповідач повинен був негайно після припинення договірних орендних відносин повернути позивачу об`єкт оренди, а тому, беручи до уваги те, що відповідних дій Громадською організацією "Інваліди надії в майбутнє" вчинено не було, Департамент комунальної власності Одеської міської ради правомірно нарахував та заявив до стягнення у цій справі неустойку в двократному розмірі орендної плати, яка підлягала б сплаті, якби договір діяв, а саме: у сумі 446967,54 грн (за період з 10.08.2020 по 31.10.2022).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 12.09.2023 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а також встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 27.09.2023.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 вирішено розглянути апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 05.07.2023 у справі №916/3409/22 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та призначено дану справу до розгляду на 29.11.2023 о 10:30.

У судовому засіданні 29.11.2023 представники сторін участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІ а.с.46-50).

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що копію ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2023, якою розгляд справи №916/3409/22 призначено на 29.11.2023 о 10:30, як і всю іншу судову кореспонденцію у даній справі, Громадській організації "Інваліди надії в майбутнє" було направлено за адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 65076, м. Одеса, вул. Героїв Крут, буд. 32А, кв. 20, між тим вищенаведена ухвала повернулася на адресу апеляційного господарського суду з проставленою на конверті позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

За умовами частин другої-четвертої статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Цей термін може бути скорочений судом у випадку, коли цього вимагає терміновість вчинення відповідної процесуальної дії (огляд доказів, що швидко псуються, неможливість захисту прав особи у випадку зволікання тощо).

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 242 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами п`ятою, шостою статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (далі Правила надання послуг поштового зв`язку).

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

При цьому до повноважень господарських судів не віднесено визначення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Якщо ж фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Отже, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії").

Колегія суддів також зауважує на тому, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, що узгоджується зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, вказаною, зокрема, в рішенні останнього у справі "Пономарьов проти України".

Інформація про стан судових справ є відкритою і кожна заінтересована особа може дізнатися про прийняті судом рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в якому ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 у справі №916/3409/22 була оприлюднена 05.10.2023, тим більше, що Громадська організація "Інваліди надії в майбутнє", виступаючи відповідачем у цій справі, є безпосередньо зацікавленою вчиняти дії з метою одержання інформації про хід та стан справи і несе ризик настання несприятливих наслідків в результаті невжиття заходів щодо отримання інформації про рух справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вжив усіх належних та необхідних заходів для повідомлення відповідача про судовий розгляд даної справи, зокрема, направляючи відповідачу рекомендованою кореспонденцією копію ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 у справі №916/3409/22 за адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, при цьому враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження порушення оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, колегія суддів зазначає про те, що в силу приписів пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач був належним чином сповіщений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Громадська організація "Інваліди надії в майбутнє" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалася, відзив на апеляційну скаргу не надала, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належать нежилі приміщення підвалу загальною площею 265,1 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Вільямса, 61, що підтверджується свідоцтвом про право власності серії САВ №817164 від 11.04.2008, виданим Виконавчим комітетом Одеської міської ради, та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18866444 від 19.05.2008.

05.08.2013 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради ("Орендодавець") та Громадською організацією "Інваліди надії в майбутнє" ("Орендар") укладено договір оренди нежилого приміщення №526/203 (далі договір №526/203 від 05.08.2013), відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення підвалу загальною площею 265,1 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 61-А.

В силу пункту 1.2 договору №526/203 від 05.08.2013 передача в оренду об`єкта зазначеного у пункті 1.1 цього договору, здійснюється на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна", розпорядження міського голови №823-01р. від 05.08.2013 "Про передачу в оренду Громадській організації "Інваліди в майбутнє" приміщення нежитлового фонду, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 61-А".

У пункті 1.3 договору №526/203 від 05.08.2013 узгоджено строк дії цього договору з 05.08.2013 до 05.07.2016.

Згідно з пунктами 2.1- 2.5 договору №526/203 від 05.08.2013 орендна плата визначається на підставі статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 зі змінами та доповненнями. За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить 1980,73 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) і є базовою ставкою орендної плати за місяць. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями. Орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. Розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

За умовами пункту 3.4 договору №526/203 від 05.08.2013 Орендодавець зобов`язується передати Орендарю в оренду нежилі приміщення згідно з пунктом 1.1 цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.

Пунктом 4.1 договору №526/203 від 05.08.2013 передбачено, що вказані у пункті 1.1 цього договору приміщення Орендодавцем передається Орендарю виключно для використання під розміщення громадської організації.

Відповідно до пункту 4.7 договору №526/203 від 05.08.2013 після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної чи часткової) об`єкта оренди.

Положеннями пункту 4.10 договору №526/203 від 05.08.2013 визначено, що у випадку припинення дії цього договору у зв`язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору Орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акту приймання-передачі приміщення.

В силу пункту 7.1 договору №526/203 від 05.08.2013 питання, не врегульовані цим договором, вирішуються відповідно до чинного законодавства України.

Зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами протягом 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір. Одностороння відмова від виконання договору та внесених змін не допускається (пункт 7.5 договору №526/203 від 05.08.2013).

У пункті 7.11 договору №526/203 від 05.08.2013 вказано, що дія договору оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з пунктами 7.13, 7.14 договору №526/203 від 05.08.2013 вступ Орендаря у користування приміщеннями настає одночасно з підписанням акту приймання-передачі вказаних приміщень. Передача приміщень в оренду не означає передачу Орендарю права власності на це приміщення. Власником об`єкта оренди залишається територіальна громада міста Одеси.

За умовами пункту 7.17 договору №526/203 від 05.08.2013 цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами.

Додатком до договору №526/203 від 05.08.2013 є підписаний сторонами без зауважень розрахунок орендної плати.

На підставі акту приймання-передачі б/н від 05.08.2013, підписаного на виконання умов договору №526/203 від 05.08.2013, відповідачеві були передані нежитлові приміщення підвалу загальною площею 265,1 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 61-А.

В подальшому до договору №526/203 від 05.08.2013 було укладено низку додаткових договорів, а саме:

-додатковий договір №1 від 13.02.2014, яким встановлено орендну плату з 16.08.2013 по 01.09.2014 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції);

-додатковий договір №2 від 11.09.2014, на підставі якого узгоджено орендну плату з 01.09.2014 по 31.12.2014 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції);

-додатковий договір №3 від 12.01.2015, відповідно до якого встановлено орендну плату з 01.01.2015 по 31.12.2015 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції);

-додатковий договір №4 від 25.05.2015, яким на Орендаря покладено обов`язок протягом року з моменту підписання додаткового договору створити для осіб з обмеженими фізичними можливостями умови для безперешкодного доступу до об`єкта оренди;

-додатковий договір №5 від 13.01.2016, згідно з яким встановлено орендну плату з 01.01.2016 по 31.12.2016 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції);

-додатковий договір №6 від 25.05.2016, яким продовжено строк дії договору оренди до 31.12.2016 та передбачено орендну плату з 01.01.2016 по 31.12.2016 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції);

-додатковий договір №7 від 23.09.2016 щодо продовження строку дії договору оренди до 23.08.2019 та встановлення орендної плати з 23.09.2016 по 31.12.2016 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), а з 01.01.2017 у розмірі 5680,56 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції);

-додатковий договір №8 від 14.12.2016 стосовно встановлення орендної плати з 01.01.2017 по 31.12.2017 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), а з 01.01.2018 у розмірі 4631,30 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), який розраховано на 01.12.2016 та є базовою ставкою орендної плати за місяць;

-додатковий договір №9 від 22.02.2018, на підставі якого узгоджено орендну плату з 01.01.2018 по 31.12.2018 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції);

-додатковий договір №10 від 29.12.2018, за умовами якого встановлено орендну плату з 01.01.2019 по 23.08.2019 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), а з 23.08.2019 у розмірі 5734,20 грн, що розрахований станом на 01.12.2018 (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції);

-додатковий договір №11 від 09.08.2019, яким передбачено продовження строку дії договору оренди з 09.08.2019 до 09.08.2020 та встановлення орендної плати з 09.08.2019 по 31.12.2019 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), а з 01.01.2020 у розмірі 5992,69 грн, що розрахований станом на 01.07.2019 (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць;

-додатковий договір №12 від 27.02.2020, в якому сторони дійшли згоди щодо встановлення орендної плати з 01.01.2020 по 09.08.2020 у розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), а з 10.08.2020 у розмірі 6031,47 грн, що розрахований станом на 01.02.2020 (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

04.01.2021 на адресу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надійшла заява Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє" №31-1/12 від 31.12.2020, в якій остання просила включити до другого переліку нерухомого майна нежитлові приміщення підвалу загальною площею 265,1 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 61-А, для укладення договору оренди з відповідачем строком до п`яти років.

За результатами опрацювання вищенаведеного звернення позивач надав відповідь №01-13/308 від 01.02.2021, в якій роз`яснив Громадській організації "Інваліди надії в майбутнє" порядок укладення договорів оренди, передбачений Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019.

23.02.2023 працівниками позивача та Комунальної установи "Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради" у присутності голови Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Центральний-26" і голови Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє" проведено обстеження нежитлового приміщення підвалу загальною площею 265,1 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 61-А, за результатами якого складено відповідний акт обстеження б/н від 23.02.2023, який 27.02.2023 затверджено заступником директора Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та в якому зафіксовано, що приміщення відповідачем не використовується у зв`язку з зайняттям об`єкту оренди третьою особою Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Центральний-26", який отримав ключ від однієї з дверей у магазині "Оптика", де знаходиться також елеваторний вузол, і використовує даний підвал для розміщення бомбосховища з 09.03.2022.

Згідно з довідкою Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Центральний-26" б/н від 20.03.2023 відповідач не користується нежитловим приміщенням підвалу загальною площею 265,1 кв.м, розташованим за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 61-А, з серпня місяця 2020 року і не має до нього доступу.

Предметом спору у даній справі є вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про виселення Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє" з нежитлового приміщення підвалу загальною площею 265,1 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 61-А, а також про стягнення з відповідача на користь позивача 446967,54 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період з 10.08.2020 по 31.10.2022.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що Громадська організація "Інваліди надії в майбутнє" з 09.03.2020 звільнила об`єкт оренди за договором №526/203 від 05.08.2013, який припинився внаслідок спливу строку, на який він був укладений, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для виселення відповідача. Водночас, пославшись на несвоєчасність звільнення відповідачем об`єкта оренди за вищенаведеним договором та необґрунтованість проведеного позивачем розрахунку неустойки, суд першої інстанції зазначив про правомірність заявлення Департаментом комунальної власності Одеської міської ради вимог про стягнення з Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє" вказаної неустойки за період з 10.08.2020 по 08.03.2022 у сумі 4,61 грн.

Враховуючи те, що апелянт оскаржує рішення місцевого господарського суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди, апеляційний перегляд рішення Господарського суду Одеської області від 05.07.2023 у справі №916/3409/22 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про виселення Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, оскільки за умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів не повністю погоджується з висновком Господарського суду Одеської області щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення неустойки з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №526/203 від 05.08.2013 є договором найму (оренди) комунального майна.

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, договір №526/203 від 05.08.2013 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

За умовами частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з частиною другою статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України унормовано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 Цивільного кодексу України).

У частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992, який був чинним станом на момент укладення між сторонами договору оренди, визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Системний аналіз вищевикладених приписів законодавства дозволяє зробити висновок, що для продовження дії договору оренди необхідна наявність таких юридичних фактів: продовження користування орендарем орендованим майном та відсутність своєчасного письмового повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору.

Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Колегія суддів вбачає, що у пункті 1.3 договору №526/203 від 05.08.2013 визначено строк його дії до 05.07.2016, при цьому з метою пролонгації орендних правовідносин за вказаним договором було підписано додаткові договори, у зв`язку з чим строк дії даного договору оренди було неодноразово продовжено, зокрема, в останній раз до 09.08.2020 (на підставі додаткового договору №11 від 09.08.2019).

03.10.2019 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, у пункті 1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого було передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).

Водночас згідно з пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 з дня введення в дію цього Закону було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, а відтак саме з цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за винятком окремих норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").

За загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина перша статті 5 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини другої статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Отже, порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992 (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абзацу 3 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 має застосовуватися порядок продовження, визначений цим Законом.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 19.07.2022 у справі №924/852/21 та від 09.11.2021 у справі №908/2637/20.

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що, як зазначалося вище, строк дії укладеного між сторонами договору №526/203 від 05.08.2013 було продовжено до 09.08.2020, тобто останній не закінчився 01.07.2020, правовідносини щодо його подальшої пролонгації регламентовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством (частина друга статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019).

В силу частини третьої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

За умовами абзацу 2 частини четвертої, частини п`ятої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.

Частиною сьомою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 передбачено, що договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду. Орендна плата за договором, який може бути продовжений відповідно до частини другої цієї статті, встановлюється одним із таких способів: на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується, якщо такий договір було укладено на аукціоні або конкурсі; на підставі застосування чинної на момент продовження договору орендної ставки до ринкової вартості об`єкта оренди, оцінка якого має бути здійснена на замовлення орендаря в порядку, визначеному цим Законом та Методикою розрахунку орендної плати, крім випадків, коли розмір такої орендної плати є нижчим за розмір орендної плати договору, що продовжується. У такому разі орендна плата встановлюється на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується.

У частині восьмій статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 визначено, що орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов`язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.

Докази своєчасного звернення Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє" до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з відповідною заявою щодо продовження договору №526/203 від 05.08.2013 у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, як обґрунтовано зазначив в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, договір №526/203 від 05.08.2013 припинився 09.08.2020 у зв`язку зі спливом строку, на який він був укладений (з урахуванням минулих пролонгацій).

Як зазначалося вище, відповідно до пункту 4.7 договору №526/203 від 05.08.2013 після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду.

З огляду на викладене, беручи до уваги те, що договір №526/203 від 05.08.2013 припинився з 10.08.2020, відповідач повинен був передати позивачу об`єкт оренди за вказаним договором в строк до 24.08.2020 (включно).

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

В силу частини другої статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, неустойка, право на стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Вказана неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 Цивільного кодексу України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов`язку, передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди.

Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Саме така стала правова позиція суду касаційної інстанції викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 07.04.2020 у справі №924/599/19, від 31.10.2019 у справі №905/2018/18, від 30.10.2019 у справі №924/80/19 тощо.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Згідно з частинами першою, другою статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яку позивач визначив як підставу вимог про стягнення неустойки, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 цього Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов`язку.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.08.2019 у справі №910/13695/18.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження повернення відповідачем Департаменту комунальної власності Одеської міської ради об`єкта оренди за договором №526/203 від 05.08.2013 на підставі акту приймання-передачі.

При цьому суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що звільнення відповідачем нежитлового приміщення підвалу загальною площею 265,1 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 61-А, від свого майна та передача його у користування Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Центральний-26", тобто сторонній особі, яка не виступає стороною договору №526/203 від 05.08.2013 або повноважним представником позивача у спірних правовідносинах, не свідчить про належне виконання Громадською організацією "Інваліди надії в майбутнє" свого обов`язку щодо повернення орендованого майна.

За таких обставин, з огляду на припинення між сторонами договірних орендних відносин, апеляційний господарський суд зауважує, що Громадська організація "Інваліди надії в майбутнє" своєчасно не повернула позивачеві орендоване майно за відсутності будь-яких правових підстав для продовження володіння та користуванням вказаним майном, при цьому у матеріалах справи відсутні та відповідачем до суду першої інстанції не подано жодного доказу на підтвердження відсутності його вини в несвоєчасному поверненні орендодавцю спірного нерухомого майна комунальної форми власності, що, з огляду на встановлену законом презумпцію вини порушника зобов`язання, свідчить про можливість застосування до орендаря наслідків, передбачених положеннями частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, а саме: покладення на нього обов`язку зі сплати неустойки, нарахованої за період з 25.08.2020 (перший день прострочення повернення об`єкта оренди) по 31.10.2022 (останній день в межах визначеного позивачем періоду нарахування неустойки).

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що для вирішення спору щодо нарахування неустойки на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України в обов`язковому порядку необхідно дослідити, чи врегульовано порядок нарахування цієї неустойки та її розмір умовами укладеного між сторонами договору оренди (з урахуванням змін і доповнень), і тільки в разі встановлення відсутності такого врегулювання, застосувати положення чинного законодавства з відповідного питання.

Перевіривши розрахунок неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за договором №526/203 від 05.08.2013, доданий позивачем до позовної заяви, та відповідний розрахунок, проведений судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, апеляційний господарський суд вбачає, що зазначені розрахунки здійснені неправильно (зокрема, з урахуванням неналежних вихідних даних: періоду та розміру орендної плати), оскільки передбачену приписами частини другої статті 785 Цивільного кодексу України неустойку слід нараховувати в двократному розмірі орендної плати, яка підлягали б сплаті, якби договір діяв, а тому правомірним є обчислення такої неустойки виходячи з розміру орендної плати, погодженого сторонами з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акту приймання-передачі приміщення, як то передбачено пунктом 4.10 договору №526/203 від 05.08.2013.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 25.06.2019 у справі №916/1916/18 та від 28.05.2021 у справі №916/1665/20.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з додатковим договором №12 від 27.02.2020 до договору №526/203 від 05.08.2013 розмір базової ставки орендної плати за місяць з 10.08.2020 становить 6031,47 грн, у зв`язку з чим саме вказану суму з урахуванням визначеного індексу інфляції необхідно використовувати при проведенні розрахунку неустойки, унормованої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.

Здійснивши власний розрахунок неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за договором №526/203 від 05.08.2013, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 438919 грн неустойки за період 25.08.2020-31.10.2022 (розраховано наступним чином: 2347,52 грн неустойки за період 25.08.2020-31.08.2020 (5198,03 грн (базова орендна ставка з урахуванням індексу інфляції)/ 31 день х 7 днів х 2) + 436571,48 грн неустойки за період 01.09.2020-31.10.2022 = 438919 грн).

Колегія суддів також вбачає, що під час розгляду даної справи судом першої інстанції Громадська організація "Інваліди надії в майбутнє" у заяві б/н від 22.05.2023 (вх.№17985/23 від 31.05.2023) зазначила про пропуск позивачем при зверненні до суду з позовом у даній справі спеціального строку позовної давності в один рік.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

11.03.2020 відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19", відповідно до якої на всій території України з 12.03.2020 до 03.04.2020 установлено карантин.

В подальшому на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України дія карантину, встановленого на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, була неодноразово продовжена, у зв`язку з чим останній було припинено лише з 01.07.2023.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції Закону України №540-IX від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)") передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

В силу приписів частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на викладене, беручи до уваги те, що в силу частини другої статті 786 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а також враховуючи те, що загальнодержавний карантин був запроваджений з 12.03.2020 та тривав до 31.06.2023, при цьому періодом нарахування неустойки у даній справі є 25.08.2020-31.10.2022, апеляційний господарський суд, беручи до уваги продовження встановленого законом строку позовної давності на період дії карантину, дійшов висновку про звернення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з вимогою про стягнення неустойки у даній справі в межах строку позовної давності.

Крім того, колегія суддів зауважує на тому, що частина друга статті 785 Цивільного кодексу України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном, а також щодо незастосування до неї положень статті 232 Господарського кодексу України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено інше (дію санкції на весь період неправомірного користування майном).

Саме така правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 20.11.2020 у справі №916/1319/19.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 05.07.2023 у справі №916/3409/22 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи, а тому підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 438914,39 грн неустойки (438919 грн (сума, яка підлягає стягненню) - 4,61 грн (сума, яка стягнута судом першої інстанції) = 438914,39 грн) з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині, а також зміні в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволенню вказаних позову та скарги.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 05.07.2023 у справі №916/3409/22 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 438914,39 грн неустойки скасувати, позов в цій частині задовольнити, в частині розподілу судових витрат змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши пункти 2, 3, 4 його резолютивної частини в наступній редакції:

"2. Стягнути з Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 438919 грн неустойки.

3. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 8048,54 грн неустойки відмовити.

4. Стягнути з Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 6583,79 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.".

Стягнути з Громадської організації "Інваліди надії в майбутнє" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 9875,75 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.12.2023.

Головуючий суддяС.В. Таран

СуддяК.В. Богатир

СуддяЛ.В. Поліщук