Постанова

від 29.11.2023 по справі 490/6620/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

29.11.23

22-ц/812/1227/23

Єдиний унікальний номер судової справи: 490/6620/18

Номер провадження: 22-ц/812/1227/23 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2023 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів Базовкіної Т.М., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2023 року, ухвалене під головуванням судді - Шолох Л.М.. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_3 до Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова (надалі - Університет) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позов обґрунтовував тим, що 15 жовтня 2017 року його прийнято на посаду керівника Навчально-наукового центру міжнародного співробітництва Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова.

Наказом № 639-к від 01 листопада 2017 року його було переведено на посаду проректора з науково-педагогічної роботи та міжнародної інтеграції з 01 листопада 2017року у зв`язку з чим було укладено контракт строком на п`ять років.

21 червня 2018 року ним було подано заяву про звільнення з 09 липня 2018 року за згодою сторін на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України, однак 25 липня 2018 року ним було отримано витяг з наказу №394-к від 06 липня 2018 року про його звільнення з займаної посади за втрату довір`я на підставі п.2 ст. 41 КЗпП України.

Вказує на те, що посада, яку він обіймав у Національному університеті кораблебудування імені адмірала Макарова не пов`язана з безпосереднім обслуговуванням грошових коштів, і відповідно звільнення з займаної посади на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України є незаконним. Також зазначає, що відповідачем порушено визначений законодавством порядок звільнення позивача з займаної посади.

Посилаючись на викладене та на те, що незаконні дії відповідача щодо його звільнення спричинили значні душевні хвилювання та моральні страждання, позивач просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ № 394-к від 06 липня 2018 року про звільнення його з посади проректора з науково-педагогічної роботи та міжнародної інтеграції; поновити його на роботі на посаді проректора з науково-педагогічної роботи та міжнародної інтеграції з 09 липня 2018 року; стягнути з Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також 50000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

05 лютого 2019 року від відповідача надійшов відзив на позов, у якому посилаючись на безпідставність вимог, просив відмовити у задоволенні позову.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2023 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова № 394-к від 06 липня 2018 року про звільнення ОСОБА_3 з посади проректора з науково-педагогічної роботи та міжнародної інтеграції з 09 липня 2018 року за втрату довір`я пункт 2 статті 41 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_3 на посаді проректора з науково-педагогічної роботи та міжнародної інтеграції Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова з 09 липня 2018року. Стягнуто з Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова на користь ОСОБА_3 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1177710, 52 грн та 10000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, судовий збір у розмірі 704 грн. та 5120 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 обіймаючи посаду проректора з науково-педагогічної роботи та міжнародної інтеграції не був особою, яка безпосередньо обслуговує грошові кошти та відповідно не міг бути звільнений за пунктом 2 статті 41 КЗпП України. Також під час звільнення ОСОБА_3 із займаної посади відповідачем порушено Положення про порядок проведення внутрішнього службового розслідування. До того ж, під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем подано відповідачу заяву про звільнення з посади за угодою сторін, між тим доказів того, що ця заява була розглянута та за результатами її розгляду ухвалено відповідне рішення, матеріали справи не містять. Наказ відповідача від 06 липня 2018 року № 394-к є таким, що суперечить вимогами чинного законодавства про працю, тому підлягає скасуванню з поновленням позивача на посаді проректора Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова з 09 липня 2018 року. Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд враховував Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року. Стягуючи з відповідача на користь позивача 10 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, суд виходив з вимог розумності та справедливості, а також спричиненої шкоди репутації, знищення його авторитету серед колег та студентів, втрати нормальних життєвих зв`язків, душевні хвилювання та страждання.

Не погодившись із рішенням суду Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що враховуючи положення 233 ЦПК України та те, що представником відповідача була подана заява про відкладення розгляду справи призначеної на 12 вересня 2023 року, у суду відсутні були підстави для розгляду справи за відсутності представника відповідача. Крім того, судом не взято до уваги що університет є закладом вищої освіти та у своїй діяльності керується безпосередньо Законом України «Про вищу освіту». Не взято до уваги положення статті 139 КЗпП України та п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року з подальшими змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів». Актом комісії службового розслідування від 05 липня 2018 року встановлене халатне відношення ОСОБА_3 до покладених на нього посадових обов`язків, що спричинило збитки на суму 1785 819, 21 грн. Відповідач враховуючи встановлений факт корисливих дій ОСОБА_3 при підписані тристороннього договору, які позбавили університет очікуваних прибутків, правомірно звільнив останнього на підставі п.2 ст. 41 КЗпП України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Місяченко О.А. просила відмовити Національному університету кораблебудування імені адмірала Макарова в задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, вислухавши осіб, який приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.3ст. 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України).

Згідно зіст. 5 ЦПК Українисуд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змістустатті 367 ЦПК Українивбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положеньст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що на підставі наказу №584-к від 10 жовтня 2017 року ОСОБА_3 з 15 жовтня 2017 року прийнято на посаду керівника Навчально-наукового центру міжнародного співробітництва Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова про що видано наказ (т.1 а.с.25, 113).

01 листопада 2017 року між Національним університетом кораблебудування імені адмірала Макарова та ОСОБА_3 укладено контракт № 128 від 01 листопада 2017 року про призначення останнього на посаду проректора науково-педагогічної роботи та міжнародної інтеграції Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова на період з 01 листопада 2017 року до 31 жовтня 2022 року, про що видано наказ від 01 листопада 2017 року № 639-к (т.1 а.с.110, 228).

21 червня 2018 року ОСОБА_3 подав заяву про звільнення його з посади проректора Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова за пунктом 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін з 08 липня 2018 року, яка отримана відповідачем 22 червня 2018 року. Доказів того, що ця заява була розглянута відповідачем матеріали справи не містять (т.1 а.с.35).

02 липня 2018 року на ім`я ректора Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова від начальника ННЦМС ОСОБА_4 подано доповідну записку, в якій міститься повідомлення про укладення ОСОБА_3 тристороннього договору з комерційною структурою ТОВ «Українсько-китайський центр Шовкового Шляху», директором якого є ОСОБА_3 та прохання розібратися з цим фактом та вжити відповідних заходів (т. 1 а. с.93).

З метою проведення внутрішнього службового розслідування щодо виявлених фактів, які призвели до розтрати коштів Університету проректором з НПР та МІ ОСОБА_3 , наказом Університету від 03 липня 2018 року № 211 створено комісію у складі голови ОСОБА_5 , членів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 з терміном роботи комісії з 03 до 05 липня 2018 року (т.1 а.с.92).

Актом Комісії зі службового розслідування від 05 липня 2018 року встановлено халатне відношення ОСОБА_3 до покладених на нього посадових обов`язків, що спричинило відповідачу збитки на суму 1785819, 21 грн (т. 1 а.с. 87-93).

Крім того, згідно акту службового розслідування від 05 листопада 2018 року комісія дійшла висновку про те, що ОСОБА_3 , використовуючи службове становище з метою отримання особистої вигоди ввів до договору між НУК ім. Адмірала Макарова та Університетом Цзянсу ТОВ «Українсько-китайський центр шовкового шляху», директором якого він є. Використовуючи всупереч інтересів університету своє службове становище ОСОБА_3 наніс збитків НУК на загальну суму 1785819 грн 21 коп. Комісією запропоновано звернути увагу проректора з НПР та МІ ОСОБА_3 на необхідність чіткого дотримання вимог антикорупційного законодавства України при укладанні договорів та відшкодування витрат з бюджетних коштів. Також рекомендовано ректору НУК ОСОБА_10 звільнити проректора з НПР та МІ ОСОБА_3 відповідно до пункту 2 статті 41 КЗпП України (за втрату довір`я зі сторони власника або уповноваженого органу) (т.1 а.с. 180-186).

06 липня 2018 року складено акт про відмову ОСОБА_3 від ознайомлення з матеріалами службового розслідування зі змісту якого вбачається, що начальником відділу кадрів ОСОБА_6 , у присутності членів комісії ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , був здійснений телефонний дзвінок ОСОБА_3 , який останнім було проігноровано, на роботі проректор був відсутній. Інших засобів зв`язку з ОСОБА_3 не має (т. 1 а.с.96).

Згідно наказу Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова від 06 липня 2018 року №394-к звільнено ОСОБА_3 проректора з НПР та міжнародної інтеграції 09 липня 2018 року за втрату довір`я пункт 2 статті 41 КЗпП України. Підстава акт службового розслідування (т. 1 а.с.95).

09 липня 2018 року складено Акт про відмову ОСОБА_3 з ознайомленням наказу про звільнення в якому зазначено, що ОСОБА_3 ознайомився але відмовився поставити підпис про ознайомлення з наказом від 06 липня 2018 року №394-к (1.а.с.187).

Наказом від 09 липня 2018 року № 221 з 06 липня 2018 року виведено із штатного розпису посаду проректора з науково-педагогічної роботи та міжнародної інтеграції (т. 1 а.с.94).

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

За правилами статей 12, 81ЦПКУкраїни року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12ЦПК України).

За змістом статті 13ЦПКУкраїни суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77ЦПКУкраїни предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 89ЦПКУкраїни встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилається на те, що посада проректора з науково-педагогічної роботи та міжнародної інтеграції, яку він обіймав у Національному університеті кораблебудування імені адмірала Макарова не пов`язана з безпосереднім обслуговуванням грошових коштів, і відповідно звільнення з займаної посади на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України є незаконним. Також зазначає, що відповідачем порушено визначений законодавством порядок звільнення позивача з займаної посади.

Так, згідно статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Припинення трудового договору може мати місце лише з підстав, передбачених законодавством (стаття 3 КЗпП України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третястатті 21 КЗпП України).

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Подібні висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 296/3031/16-ц (провадження № 61-364св17) та від 14 серпня 2019 року у справі № 552/4049/16-ц (провадження № 61-14646св18).

У постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14 зроблено висновок, що «для розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України потрібна наявність таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл і т.ін.); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу. Як роз`яснено в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення з підстав втрати довір`я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я. Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, це особи, які одержують їх під звіт. Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання, чи відноситься позивач до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суду в кожному конкретному випадку необхідно з`ясувати: чи становить виконання операцій, що пов`язані з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей. Висновків по суті про те, що до основного кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, відносяться особи, які одержують їх під звіт; особи, які здійснюють функції обліку, охорони або управлінські функції щодо розпорядження майном та коштами підприємства, не відносяться до вказаного кола працівників і такі особи не можуть бути суб`єктами звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, дійшов і суд касаційної інстанції під час розгляду касаційних скарг у справах №№6-5499св10, 6-4403св12, 6-25870св12, 6-38248св12. Проте у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій, не давши належної оцінки посадовій інструкції, не встановивши, чи становить виконання операцій, що пов`язані з безпосереднім обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача, помилково виходили з того, що позивач є фактично матеріально-відповідальною особою».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 585/2261/19 (провадження № 61-3959св21) зроблено висновок, що «звільнення з підстав втрати довір`я може бути визнано обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом та інше), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я. За змістом указаної норми матеріальними цінностями є цінності, що прийняті на зберігання, зберігаються на складі, відпускаються зі складу, з торгового залу, іншого сховища. Безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей є їх прийняття, зберігання, транспортування, розподіл тощо. Особи, які безпосередньо обслуговують грошові і товарні цінності, це переважно особи, які займаються прийманням, зберіганням, транспортуванням і розподілом матеріальних цінностей, наприклад, продавці, касири, завідувачі базами тощо. Під термінами «зберігання», «обслуговування» і «розподіл цінностей» слід розуміти широке коло операцій по експедиції чи по відпусканню цінностей, іноді зовсім не пов`язаних з безпосереднім їх обслуговуванням. За загальними правилом такі працівники в разі нестачі матеріальних цінностей несуть повну матеріальну відповідальність на підставі письмових договорів чи спеціальних законів. Для вирішення питання про те, чи відноситься працівник до осіб, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні чи культурні цінності, необхідно докладно ознайомитися з колом його обов`язків, що визначаються відповідними посадовими інструкціями та положеннями. В кожному конкретному випадку необхідно з`ясувати, чи становить виконання операцій, що пов`язані з обслуговуванням цінностей, основний зміст їх трудових обов`язків, чи носить виконання ними вказаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей. Обов`язок з обслуговування цінностей може бути передбачений нормативними актами, посадовими інструкціями тощо. Особи, які здійснюють функції обліку, охорони або управлінські функції щодо розпорядження майном та коштами підприємства, як правило, не відносяться до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові чи товарні цінності, і такі особи не можуть бути суб`єктами звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Подібні висновки щодо застосування статті 41 КЗпП України викладені Верховним Судом України в постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 573/546/19 (провадження № 61-16215св19) також вказано, що «право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України). Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю. Верховний Суд зазначає, що звільнення з підстав втрати довір`я (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і тому подібне) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). Отже, підставою для розірвання трудового договору у зв`язку з втратою довір`я є здійснення працівником винних дій. Форма вини при цьому значення не має. Необережна вина працівника також може бути підставою для звільнення так, як і вина умисна. Однак власник у разі спору зобов`язаний довести і факт порушення, і вину працівника».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 359/3683/18 (провадження № 61-7840св19) зазначено, що «звільнення у зв`язку із втратою довір`я до працівника на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України може мати місце за умови вчинення ним винних дій. При цьому не має значення, були протиправні дії вчинені навмисно або внаслідок необережного ставлення до виконання своїх обов`язків, чи передбачав працівник або повинен був передбачити негативні наслідки своїх дій. Провина працівника має бути доведена власником або уповноваженим ним органом за допомогою фактів та об`єктивних обставин, що свідчать про винні дії працівника; це може бути, наприклад: систематична нестача довірених йому цінностей; безвідповідальне, халатне ставлення до своїх трудових обов`язків; порушення правил торгівлі; крадіжки; обмірювання, обважування покупців; завищення цін; привласнення матеріальних цінностей тощо. Втрата довір`я може бути наслідком вчинення проступку, який дає підстави для висновку, що подальше залишення працівника на роботі, пов`язаній з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей, може призвести до їх утрати. Водночас, підозра власника або уповноваженого ним органу не може бути підставою для виявлення недовір`я до працівника».

Отже, працівники, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, це особи, які одержують їх під звіт (зайняті їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом та інше) і це становить основний зміст їх трудових обов`язків; інші особи не відносяться до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові чи товарні цінності, і такі особи не можуть бути суб`єктами звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України; підставою для розірвання трудового договору у зв`язку з втратою довір`я є здійснення таким працівником винних дій, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я, тобто є наслідком вчинення проступку, який дає підстави для висновку, що подальше залишення працівника на роботі, пов`язаній з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей, може призвести до їх утрати; саме на власника або уповноважений ним орган у разі спору покладено обов`язок доведення і факту порушення, і вину працівника, проте припущення власника не може бути підставою для виявлення недовіри до працівника;

Так, згідно із контрактом №128 від 01 листопада 2017 року ОСОБА_3 на посаді проректора зобов`язаний був забезпечити: керування навчально-науковим центром міжнародного співробітництва НУК, сприяння підготовці та проведенню навчально-виховного процесу за напрямками діяльності університету на рівні державних стандартів якості освіти, підготовку спеціалістів відповідного рівня кваліфікації, участь у проведенні науково-дослідних робіт, виконання програм соціального розвитку колективу, сприяння розвитку державної мови в НУК, надання звітів, дотримання чинного законодавства (т.1 а.с.232-237).

Згідно Посадової Інструкції керівника навчально-наукового центру міжнародного співробітництва (далі - Керівника), затвердженої ректором НУК за погодженням із профспілковим комітетом, 02 квітня 2014 року до обов`язків Керівника входять: загальне керівництво ННЦМС, підбір та розстановку кадрів, робота по розширенню міжнародних зв`язків, зовнішньоекономічної діяльності, керівництво роботою підготовчого відділення для іноземних громадян, які навчаються у НУК, контроль за складанням контрактів з іноземними громадянами, прийом іноземних громадян, ділове листування, організація зустрічі та прийом іноземних делегацій, участь у переговорах, складанні та підписанні договорів, угод, протоколів про наміри та інше (т.1 а.с.229-231).

Отже, ОСОБА_3 будучи проректором Університету повинен був брати участь у складанні та підписанні договорів, угод тощо та до повноважень проректора Університету не віднесено безпосереднє обслуговування грошових цінностей (отримання їх під звіт та подальше звітування за їх використання).

Проте, за результатами службового розслідування комісія дійшла висновку, що між Університетом, «JUST» та ТОВ «Українсько-китайський центр шовкового шляху», директором якого є ОСОБА_3 , укладено тристоронній договір. На виконання цього договору ТОВ «Українсько-китайський центр шовкового шляху» отримало значну суму котів. Також за запитами ОСОБА_3 , які підписувалися ректором Університету та в.о. ректора Блінцовим В.С., викладачам видавалися готівкові кошти (добові) за відрядження на час перебування їх у Китайській Народній Республіці. Загальна сума збитків, на думку комісії, складає 1785819 грн 21 коп.

Наведені свідчить про те, що ОСОБА_3 лише формував запити на отримання коштів на відрядження та інші витрати, які надалі погоджувалися ректором чи особою, яка виконувала його обов`язки. Копія тристороннього договору, про який йдеться у актах, складених відповідачем за результатами службового розслідування в матеріалах справи відсутня.

За такого, суд дійшов вірного висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що кошти у сумі 1785819, 21 грн отримано ОСОБА_3 під звіт та він мав обов`язок звітувати про їх використання, а крім того, в актах службового розслідування вказано на те, що зокрема, кошти на відрядження отримано викладачами Університету.

До того ж суд першої інстанції вірно зазначив що відповідачем порушено затверджене в Університеті Положення про порядок проведення внутрішнього службового розслідування імені адмірала Макарова під час звільнення ОСОБА_3 із займаної посади, оскільки в порушення пунктів 3.4. та 3.11 останнього не було повідомлено про службове розслідування та відсутність доказів того, що він відмовився надавати пояснення.

Таким чином, у даній справі встановлено, що ОСОБА_3 , обіймаючи посаду проректора з науково-педагогічної роботи та міжнародної інтеграції не був особою, яка безпосередньо обслуговує грошові кошти та відповідно не міг бути звільнений за пунктом 2 статті 41 КЗпП України, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання незаконним наказу про його звільнення та обґрунтовано поновив позивача на посаді.

До того, ж судом вірно розраховано середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, за період з 09 липня 2018 року по 14 вересня 2023 року.

Посилання в апеляційній скарзі на встановлений факт корисливих дій ОСОБА_3 при підписані тристороннього договору, які позбавили університет очікуваних прибутків не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказані обставини не є тими підставами, які передбачають звільнення за п.2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права щодо розгляду справи у відсутність представника відповідача також не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема, справи розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою ( п.3.ч.3 ст. 376 ЦПК України).

Відповідно до статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. (ч.ч.1.2 ст. 210 ЦПК України).

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

За положеннями статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав, зокрема, неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

Як вбачається з матеріалів справи, позов ОСОБА_3 знаходиться на розгляді в суді з 2018 року та під час розгляду справи інтереси відповідача представляли 4 представника. У судовому засіданні 10 грудня 2021 року були допитані свідки відповідача, заслухані пояснення позивача та представника відповідача. Після відновлення роботи суду та призначення справи до розгляду у 2023 році, відповідач жодного разу (п`ять судових засідань) не направив свого представника, заявляючи клопотання про відкладення справи, посилаючись на поважність причин неявки. Так, у судове засідання, призначене на 14 серпня 2023 року від представника відповідача надійшла заява про відкладення у зв`язку із перебуванням представника у відпустці. У судове засідання, призначене на 12 вересня 2023 року від представника відповідача також надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому процесі без надання доказів щодо участі в іншому судовому процесі. Отже, з урахуванням належного повідомлення представників відповідача про місце й час розгляду справи, а також доказів наявних в матеріалах справи, суд першої інстанцій дійшов вірного висновку про відсутність поважності причин неявки в судове засідання представника відповідача та розглянув справу.

Відхилення судом клопотання про відкладення розгляду справи не вплинуло на права та обов`язки відповідача, адже у судовому засіданні - 10 грудня 2021 року участь у справі приймав представник відповідача, який надавав пояснення у справі.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до заперечень на позов та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.

За такихобставин,ураховуючи межіапеляційного оскарження,колегія дійшлависновку,що апеляційнаскарга напідставі ст.375ЦПК Українипідлягає залишеннюбез задоволення,а рішеннясуду,яке ухваленнямз додержаннямнорм матеріальногота процесуальногоправа -залишенню беззмін.

Керуючись ст. ст.367,374,375,382 ЦПК Україниколегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст.389ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: Т.М. Базовкіна

В.І.Темнікова

Повний текст постанови складено 04 грудня 2023 року.