Постанова

від 04.12.2023 по справі 473/3884/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

04.12.23

22-ц/812/1269/23

Провадження № 22-ц/812/1269/23

П О С Т А Н О В А

іменем України

29 листопада 2023 року м. Миколаїв

справа № 473/3884/21.

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Крамаренко Т.В., Темнікової В.І.,

із секретарем Біляєвою В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

представника позивачки ОСОБА_1

адвоката Коробченка Дмитра Миколайовича

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 20 вересня 2023 року суддею Ротар М.М. в приміщенні цього ж суду, (повний текст рішення складено 29 вересня 2023 року), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_2 , ОСОБА_3

до ОСОБА_4

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Олександрівська селищна рада Вознесенського району Миколаївської області про визнання заповіту недійсним,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися з позовом до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним.

Позивачі зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 . Вони є її спадкоємицями за законом. 05 червня 2020 року приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчук К.Б. видав їм свідоцтва про право на спадщину за законом. Пізніше ОСОБА_4 оспорила їхнє право на спадкування, оскільки виявилася спадкоємицею на підставі заповіту, посвідченого секретарем Воронівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області 18 квітня 2003 року.

Посилаючись на те, що цей заповіт не відповідає вимогам закону та викликає сумнів у справжності підпису заповідачки, а також на те, що він посвідчений не уповноваженою на те особою, не був поданий особисто спадкодавицею та їй не були роз`яснені її права, позивачі просили поновити строк звернення до суду, оскільки про наявність заповіту вони дізналися тільки в червні 2021 року, та визнати його недійсним.

До участі в справі як третю особу залучено Олександрівську селищну раду Вознесенського району Миколаївської області.

Відповідачка ОСОБА_4 просила застосувати наслідки пропуску строку на звернення з позовом, посилаючись на те, що позивачі довідалися про заповіт при розгляді справи за її позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання заповіту від 19 червня 2015 року недійсним наприкінці 2017 року.

По суті позовних вимог проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що на час посвідчення заповіту ОСОБА_5 на її користь саме ОСОБА_9 була секретарем Воронівської сільської ради та мала повноваження на його посвідчення. Заповіт був прочитаний ОСОБА_5 секретарем сільської ради та підписаний спадкодавицею особисто, а будь-яких заборон щодо друкованого тексту заповіту діюче на той час законодавство не містило.

Олександрівська селищна рада Вознесенського району Миколаївської області у своєму відзиві на позовну заяву зазначала, що секретар селищної ради Апонова О.М. 18 квітня 2003 року посвідчила заповіт ОСОБА_5 , маючи на те відповідні повноваження, оскільки розпорядженням №2-р від 05 січня 2002 року на неї було покладено обов`язки щодо вчинення нотаріальних дій, відповідно до підпункту 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280-97-ВР.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 вересня 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним, розподілено судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_2 , ОСОБА_10 просив рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість та порушення норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не надано правової оцінки доводу позивачки про те, що заповіт не подавався ОСОБА_5 особисто, як це передбачено Інструкцією «Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25.08.1994 року за № 22/5 у редакції, чинній на час подання заповіту.

Також апелянт посилався на те, що секретар селищної ради не могла роз`яснити спадкодавиці змісту заповіту, оскільки ОСОБА_5 мала ваду слуху, яка не коригувалася слуховим апаратом, тому була позбавлена можливості сприймати на слух інформацію, що промовлялася іншою особою.

Крім цього наполягав на відсутності у секретаря Воронівської сільської ради повноважень на вчинення нотаріальних дій, оскільки такі повноваження могли бути покладені на неї виключно рішенням виконавчого комітету, а не наявним у матеріалах справи розпорядженням, яке виконавчим комітетом не видавалося.

Узагальнені доводи інших учасників

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_4 просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та недоведеність доводів апеляційної скарги.

Олександрівська селищна рада Вознесенського району Миколаївської області правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

2.Мотивувальна частина

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 05 червня 2020 року, будучи племінницями ОСОБА_5 , як спадкоємиці за законом отримали свідоцтва про право на спадщину за законом.

Уклавши договір про поділ спадщини, ОСОБА_2 отримала право власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровими номерами 4822081500:06:000:0124 та 4822081500:06:000:0041. ОСОБА_3 отримала право власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровими номерами 4822081500:06:000:0079 та 4822081500:06:000:0125.

Проте, пізніше виявилося, що 18 квітня 2003 року ОСОБА_5 склала заповіт щодо всього свого майна, де б воно не знаходилося, і з чого б воно не складалося, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, на користь ОСОБА_4 . Цей заповіт був посвідчений секретарем Воронівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області року та зареєстрований в реєстрі за № 168.

Зі змісту заповіту вбачається, що секретар сільської ради Апонова О.М. зазначила у ньому, що «Заповіт підписано ОСОБА_5 власноручно у моїй присутності. Особу, правоздатність та дієздатність перевірено».

З висновку експерта №22-5958 від 07.11.2022 року вбачається, що вирішити питання, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_5 у наданому на експертизу заповіті від 18.04.2003 року, розміщеному в графі «Підпис», самою ОСОБА_5 , чи іншою особою, не виявилося можливим по причині того, що ні збіжні, ні розбіжні ознаки не утворюють сукупності, достатньої для якого-небудь (позитивного чи негативного) висновку про виконання досліджуваного підпису самою ОСОБА_5 . Викладене пояснюється таким чином: збіжні ознаки, хоча і чисельні, але за своїм об`ємом та значущістю не утворюють сукупності, яка індивідуалізує підписний почерк виконавця. Розбіжні ознаки не вдалося оцінити однозначно. Крім того вирішення питання в категоричній формі ускладнювалося відсутністю достатньої кількості вільних зразків підпису ОСОБА_5 .

Щодо твердження позивачів про посвідчення заповіту не уповноваженою на те особою, то суд першої інстанції вважав його безпідставним, пославшись на розпорядження №2-р від 05.01.2002 року Воронівської сільської ради, яким саме на ОСОБА_9 секретаря сільської ради, покладено обов`язки вчинення нотаріальних дій.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції

У травні 2019 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчука К. Б., треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , в якому просила визнати незаконною та скасувати постанову відповідача про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 09 квітня 2019 року та зобов`язати останнього видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 18 квітня 2003 року (справа № 473/1878/19).

Підставою для звернення з позовом стало те, що своєю постановою від 09 квітня 2019 року приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчук К. Б. відмовив ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, мотивуючи тим, що існує інший заповіт, який складений пізніше 19 червня 2015 року. Також нотаріус посилався на те, що хоч цей заповіт і визнаний нікчемним судовим рішенням, проте ця обставина не відновлює чинність попереднього заповіту на користь позивачки.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив із того, що оцінка заповіту ОСОБА_5 , складеного на користь ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , посвідченого 19 червня 2015 року та зареєстрованого у реєстрі за № 283, надана постановою Верхового Суду від 13 лютого 2019 року. Заповіт, складений ОСОБА_5 19 червня 2015 року, є нікчемним, але визнання його нікчемним чинність попереднього заповіту на користь позивача не відновлює. Доказів визнання цього заповіту недійсним відповідно до положень статей 225, 231 ЦК України, які давали б підстави для відновлення попереднього заповіту, тобто заповіту на ім`я позивача, суду не надано, тому немає обов`язку для нотаріуса видати ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 серпня 2019 року залишено без змін.

Верховний Суду складіоб`єднаної палатиКасаційного цивільногосуду усвоїй постановівід 01березня 2021року частковозадовольнив апеляційнускаргу ОСОБА_4 та скасуваврішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 серпня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року, частково задовольнивши позовні вимоги. Визнав незаконною та скасував постанову приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчука К.Б.від 09 квітня 2019 року № 414/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчука К.Б., треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про зобов`язання нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом відмовив.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що нікчемний заповіт не породжує настання правових наслідків, тому не впливає на попередній заповіт та не може його відновлювати чи скасовувати. Також суд зазначав, що постанова нотаріуса не є явно необґрунтованою, однак, враховуючи те, що приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчук К. Б. помилково відмовив у вчиненні нотаріальної дії, не звернувши увагу на положення частини четвертої статті 1254 ЦК України, які стосуються недійсності заповіту, слід дійти висновку, що постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії є незаконною, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_4 про визнання її незаконною та скасування.

Крім цього Верховний Суд посилався на те, що суд не може зобов`язувати нотаріуса вчиняти дії щодо вирішення питань, які безпосередньо належать до його компетенції. На підставі судового рішення про визнання його дій неправомірними чи у зв?язку зі скасуванням судом постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус вносить відповідну інформацію у Спадковий реєстр. З цих підстав у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про зобов`язання нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом слід відмовити.

Крім цього, дійсно постановою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 473/1584/16-ц (провадження № 61-8101св18)відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчук К. Б., про визнання заповіту недійсним.

У вказаній постанові Верховний Суд виходив з того, що заповіт,складений ОСОБА_5 19 червня 2015 року, є нікчемним на підставі статті 1257 Цивільного кодексу України, оскільки складений з порушенням порядку його посвідчення, зокрема за відсутності передбачених законодавством підстав для його підписання замість заповідача іншою особою. Оскільки заповіт є нікчемним в силу закону, то відсутні підстави для визнання його недійсним.

На даний час у провадженні Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_11 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчук К.Б., про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину. Ухвалою суду від 02 листопада 2022 року провадження у справі зупинено до розгляду справи, що переглядається.

Розпорядженням Воронівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області № 2-р від 05 січня 2003 року саме на секретаря сільської ради ОСОБА_9 покладено обов`язки вчинення нотаріальних дій (а.с. 91).

Позиція апеляційного суду

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 4ЦПК України та статті 15ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Правовідносини щодо спадкових прав регулюються книгою шостою ЦК України.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом статті 1218ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1223ЦК України встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1258ЦК України спадкування відбувається у порядку черговості.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1223ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені статтями1261-1265 цього Кодексу.

Згідно зі статтями 1233, 1234 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яке здійснюється нею особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Свобода заповіту це надана фізичній особі можливість на власний розсуд, у межах, визначених цивільним законодавством, розпорядитися власним майном на випадок смерті, змінити чи скасувати заповіт, а також обрати для своїх заповідальних розпоряджень іншу форму, не заборонену законом.

Статтею 1247ЦК України визначено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та має бути підписаний заповідачем особисто. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт посвідчується нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

За правилами статті 1248ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Також нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Статтею 1251ЦК України передбачено, що у разі відсутності у населеному пункті нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

За статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"( в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту) посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

При цьому делеговані повноваженнями це повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Відповідно до підпункту 5 пункту "б" частини першої статті 38Закону України"Промісцеве самоврядуванняв Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів громадянського стану (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 37 Закону України "Про нотаріат" (в редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту) у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів, окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також нотаріальні дії, зокрема, посвідчують заповіти.

Отже вчинення нотаріальних дій посадовою особою виконавчого комітету сільської ради, у випадку відсутності у населеному пункті нотаріуса, є здійсненням відповідним органом місцевого самоврядування (від імені якої діє її посадова особа) делегованих повноважень, наданих їм в силу закону.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 303/5126/18, від 02 червня 2021 року у справі № 619/728/19-ц, від 17 листопада 2021 року у справі № 753/2062/20.

Відповідно до частини четвертої статті 51Закону України"Промісцеве самоврядуванняв України" до складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради входить секретар відповідної ради.

Відповідно до частини четвертої статті 50Закону України"Промісцеве самоврядуванняв Україні" секретар сільської ради може за рішенням ради одночасно здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету відповідної ради.

У справі, яка переглядається, оспорюваний заповіт складено 18 квітня 2003 року та посвідчено секретарем Воронівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області Апоновою О.М.

Як на підставу для визнання цього заповіту недійсним, позивачі посилалися на те, що він посвідчений неуповноваженою службовою особою, оскільки, на їхню думку, такі повноваження могли бути покладені на ОСОБА_9 виключно рішенням виконавчого комітету, а не наявним у матеріалах справи розпорядженням, яке видане сільською радою.

Проте, такий довід апелянтів апеляційний суд вважає помилковим з огляду на зазначені вище приписи Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Також колегія суддів звертає увагу на те, що ставлячи під сумнів повноваження секретаря Воронівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області Апонової О.М., позивачі не надали будь-яких відомостей про те, чи виконувалися ці обов`язки якоюсь іншою особою, уповноваженою відповідної сільської ради.

Сама Воронівська сільська рада Вознесенського району Миколаївської області навпаки підтвердила повноваження секретаря Апонової О.М. на вчинення нотаріальних дій, пославшись на витяг з розпорядження № 2 від 05 січня 2003 року, який подала до матеріалів справи.

Крім іншого, у своїй апеляційній скарзі представник позивачки посилався на порушення особою, яка посвідчувала заповіт, пункту 33 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25.08.1994 року за № 22/5 у редакції, чинній на час подання заповіту. Вказував на те, що цією інструкцією не передбачалося повноважень посадової особи органу місцевого самоврядування на прохання особи записати заповіт власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

При цьому апелянт посилався на правову позицію, висловлену Верховним Судом у справі з подібними правовідносинами №692/1164/18.

Проте, такий довід апелянта є помилковим з огляду на наступне.

Згідно з пунктами 1, 2, 8 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, чинної на час складання заповіту, у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, нотаріальні дії, в тому числі з посвідчення заповітів, вчиняють посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, на яких такий обов`язок покладено рішенням виконавчого комітету відповідної ради. Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням.

Відповідно до пункту 10 Інструкції при вчиненні нотаріальних дій посадові особи виконавчих комітетів встановлюють особу громадянина, його представника або представника підприємства, установи, організації, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Встановлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, але не є громадянином України, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, свідоцтво про народження неповнолітніх, які не досягли 16 років, посвідчення водія, посвідчення, видане за місцем роботи громадянина, довідка про звільнення з місць позбавлення волі та ін.). Коли за громадянина, який внаслідок фізичної вади, хвороби, або з інших поважних причин не може підписати заповіт, довіреність, заяву або інший документ, підписується інший громадянин. Посадова особа виконавчого комітету встановлює особу громадянина, який підписався.

При посвідченні заповітів, довіреностей та засвідченні справжності підпису на документах перевіряється справжність підписів громадян, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії (пункт 11 Інструкції).

Згідно пункту 33 Інструкції посадова особа виконавчого комітету посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543Цивільного кодексу і особисто подані ними посадовій особі виконавчого комітету. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб не допускається. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за довіреністю заповідача він може бути підписаний іншим громадянином за правилами, викладеними в пункті 13 цієї Інструкції. Громадянин, на користь якого заповідається майно, не вправі підписувати його за заповідача.

Отже, будь-якої заборони посадовій особі органу місцевого самоврядування записати заповіт власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, за проханням особи, яка звернулася за посвідченням заповіту, пункт 33 Інструкції не містить. При цьому таке право посадової особи, яка посвідчує заповіт визначено статтею 1248 ЦК України.

У справі, що переглядається, заповіт складений ОСОБА_5 від першої особи і власноруч нею підписаний. За таких обставин особа, яка посвідчувала заповіт не мала обов`язку оголошувати його заповідувачці.

Крім цього, є помилковим трактування апелянтом висновків Верховного Суду у цивільній справі № 692/1164/18.

У своїйпостанові від24березня 2021року ВерховнийСуд прийшовдо висновкупро те,що чинне на час складання заповіту 20 січня 2006 року законодавство не вимагало від посадової особивиконавчого комітету сільських, селищних, міських рад обов`язкового зазначення в заповіті перед його підписанням про прочитання його уголос та підписання заповідачем, в разі, якщо остання на прохання особи записала заповіт зі слів особи заповідача власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Також колегія суддів враховує те, що право визначати зміст заповіту належить виключно заповідачу та його волевиявлення не може бути змінено іншими особами у спосіб, обумовлений відшукуванням будь-яких обставин, які б порушували принцип свободи заповіту та змінювали вільне волевиявлення заповідача.

Зміст оспорюваного заповіту дає підстави для висновку, що волевиявлення ОСОБА_5 було спрямоване саме на те, щоб належне їй майно, після її смерті, отримала ОСОБА_4 , яка є відповідачем у цій справі.

За таких обставин колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції.

Доказів, які б їх спростували, апелянтом не надано.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке могло б призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, з тих мотивів, що наведені в апеляційній скарзі.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги позивача правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_2 , адвоката Коробченка Дмитра Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: Т.В.Крамаренко

В.І.Темнікова

---------------------------------

Повну постанову складено 04 грудня 2023 року