Рішення

від 09.11.2023 по справі 910/7888/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.11.2023Справа № 910/7888/23

За позовомДержавного підприємства "Науково-дослідний інститут "КВАНТ"доДержавного підприємства Науково-дослідний інститут радіоелектронних систем "Квант-Радіоелектроніка"простягнення 1 993 927,36 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Новік С.В.;

від відповідача: Краско Ю.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/7888/23 за позовом Державного підприємства "Науково-дослідний інститут "Квант" (далі також - позивач, ДП «НДІ «Квант») до Державного підприємства "Науково-дослідний інститут радіоелектронних систем "Квант-Радіоелектроніка" (далі також - відповідач, ДП «НДІ "Квант-Радіоелектроніка") про стягнення заборгованості в розмірі 1 040 884,10 грн, пені в розмірі 776 092,96 грн, штрафу в розмірі 72 861,89 грн за порушення зобов`язань по оплаті орендних платежів.

11.07.2023 відповідачем подано відзив на позов.

Крім того, 27.07.2023 позивачем подано відповідь на відзив, а 01.09.2023 відповідач надав додаткові пояснення.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 09.11.2023.

Безпосередньо в судовому засіданні 09.11.2023 представники сторін надали усні пояснення по справі.

Суд заслухав вступне слово, закінчив з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами, провів судові дебати.

У судовому засіданні 09.11.2023 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.05.2019 між Державним підприємством "Науково-дослідний інститут "Квант" (як орендодавцем) та Державним підприємством "Науково-дослідний інститут радіоелектронних систем "Квант-Радіоелектроніка" (як орендарем) було укладено договір оренди № 19 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності (далі також - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: нежилі приміщення (далі - майно) площею 921,4 кв.м., розміщені за адресою: м. Київ, вул. Івана Федорова, 4, поверх 2 корпусу № 21, та перебувають на балансі орендодавця, вартість яких визначена згідно зі звітом про оцінку вартості майна станом на 30.09.2018, виконаним суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Аналітично0консалтинговий центр «Епрайзер» та становить 20 199 000,00 грн без урахування ПДВ.

Майно передається в оренду з метою розміщення науково-дослідної установи (крім бюджетних) (п. 1.2. договору).

У розділі 3 договору сторони погодили, що орендна плата перераховується орендарем щомісячно у строк не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, і спрямовується: 30% орендної плати перераховується орендарем до Державного бюджету України, а 70% орендної плати перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця.

Згідно з п. 7.1. договору, орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду майн майно згідно з цим договором за актом приймання-передавання майна, який підписується одночасно з цим договором.

Відповідно до п. 10.1. договору, цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців з 21.05.2019 по 21.04.2022 включно.

21.05.2019 сторони підписали акт приймання-передачі орендованого майна з якого вбачається, що орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 921,4 кв.м. в копусі № 21, що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Івана Федорова, 4.

З наявних у справі доказів вбачається, що 28.12.2021 сторони підписали Додаткову угоду № 19/01 до договору, якою, зокрема, внесено зміни до п. 1 договору та слова «площею 921,4 кв.м.» замінено на слова «площею 290,7 кв.м.».

28.12.2021 сторони підписали акт приймання-передачі орендованого майна відповідно до якого орендар, згідно з Додатковою угодою № 19/01 від 28.12.2021 передає, а орендодавець приймає з орендного користування нерухоме майно, загальною площею 630,7 кв.м. на 3 поверсі будівлі корпусу № 21, що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Івана Федорова, 4.

Крім того, 24.06.2022 сторони уклали Додаткову угоду № 19/02 до договору, у якій погодили, що договір оренди № 19 від 21.05.2019 продовжено на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Як стверджує позивач, у період з 2019 по березень 2023 позивачем нарахована до сплати орендна плата на загальну суму 1 719 242,42 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, як стверджує позивач, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов`язання за договором оренди (в редакції додаткових угод до нього), внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 1 040 884,10 грн.

Крім того, за неналежне виконання умов договору позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню в розмірі 776 092,96 грн, штраф 7% в розмірі 72 861,89 грн, штраф 10% в розмірі 104 088,41 грн.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, зокрема, на наступне:

- відповідач визнає факт сплати на користь позивача орендної плати на загальну суму 678 358,32 грн;

- зменшення орендованої площі до 290,7 кв.м. та, відповідно, орендних платежів за договором оренди, повинно застосовуватися з 01.09.2020;

- відповідач заявляє про застосування судом позовної давності в один рік до вимог про стягнення пені, а базами нарахування пені будуть прострочені відповідачем платежі за період з жовтня 2022 по березень 2023 включно;

- відповідач заявляє про застосування судом позовної давності в один рік до вимог про стягнення штрафу, а правильною сумою штрафу (10%) є 5 472,87 грн з урахуванням заборгованостей за жовтень 2022 - за лютий 2023;

- позовні вимоги про стягнення штрафу (7%) з посиланнями на ч. 2 ст. 232 ГК України є безпідставними, оскільки вказана норма не містить положень про можливість застосування заявленого позивачем штрафу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Проаналізувавши зміст укладених між сторонами договору № 19 від 21.05.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, позивачем нараховано до сплати оренду плату в наступних розмірах:

- за 2019 рік на загальну суму 360 107, 78 грн;

- за 2020 рік на загальну суму 600 799, 22 грн;

- за 2021 рік на загальну суму 657 037, 89 грн;

- за 2022 рік на загальну суму 67 891, 55 грн;

- за 2023 рік на загальну суму 33 405, 98 грн

Всього на суму 1 719 242, 42 грн.

Крім того, 15.03.2021 сторони уклали Акт № 39 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 300 000, 00 грн, 10.08.2021 Акт № 120 про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 49 708, 16 грн та 26.01.2022 Акт № 2 про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 150 000, 00 грн.

Отже, станом на момент подання позову до суду, заборгованість відповідача перед позивачем з орендних платежів складає 1 040 884, 10 грн.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про надмірність нарахування орендної плати та неврахування позивачем зменшення площі орендованого майна починаючи з вересня 2020. Адже Додаткова угода № 19/01 про зменшення площі до 290, 7 кв.м. була підписана 28.12.2021, тож позивач правомірно нарахував орендну плату у наведеному в позовній заяві розмірі.

Отже, з огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем з оплати прострочених орендних та інших платежів за договором становить 1 040 884, 10 грн, а позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 776 092, 96 грн, штраф 7% в розмірі 72 861, 89 грн та штраф 10% в розмірі 104 088, 41 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п. 3.8 договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та орендодавцю у визначеному п. 3.1. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені і встановив, що вказаний розрахунок виконаний позивачем вірно.

У той же час, у відзиві на позов відповідачем заявлено про застосування позовної давності в один рік до вимог про стягнення пені.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Суд зазначає, що неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц.

Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вказаним позовом 16.05.2023, а тому до вимог позивача про стягнення пені за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 11.06.2019 по 15.05.2022 у розмірі 290 243, 06 грн слід застосувати спеціальні строки позовної давності за заявою відповідача, так як позивач звернувся до суду з вказаним позовом про стягнення пені поза межами спеціального строку позовної давності.

Позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 485 849, 90 грн за період нарахування з 16.05.2022 по 16.05.2023 підлягають задоволенню.

Стосовно вимог про стягнення 7% штрафу в розмірі 72 861, 89 відповідно до положень п. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, то суд вважає за необхідне наголосити на такому.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У той же час, предметом позову в справі є стягнення заборгованості та штрафних санкцій за порушення строків сплати нарахованих орендних платежів. Тобто, предметом спору є неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання. Тож, штраф, встановлений ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України в даному випадку не може бути застосований, а позовні вимоги в частині стягнення 7% штрафу в розмірі 72 861, 89 грн не підлягають задоволенню.

Щодо заявленого до стягнення штрафу 10% в розмірі 104 088, 41 грн, то суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Згідно з п. 3.9. договору, у разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем загалом не менше ніж три місяці, що є підставою для нарахування штрафу відповідно до п. 3.1. договору.

У той же час, зважаючи на те, що штраф 10% позивач нарахував на загальну суму боргу 1 040 884, 10 грн, яка утворилась станом на березень 2023, то спеціальний строк позовної давності не пропущений, а позовні вимоги про стягнення штрафу 10% в розмірі 104 088, 41 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 219, 220, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства "Науково - дослідний інститут "КВАНТ" задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Науково-дослідний інститут радіоелектронних систем "Квант-Радіоелектроніка" (03150, м. Київ, вул. Димитрова (Ділова), 5; код ЄДРПОУ 24727971) на користь Державного підприємства "Науково-дослідний інститут "КВАНТ" (03150, м. Київ, вул. Івана Федорова, 4; код ЄДРПОУ 14308138) заборгованість в розмірі 1 040 884,10 грн, пеню в розмірі 485 849,90 грн, штраф в розмірі 104 088,41 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 24 064,03 грн. Видати наказ.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.11.2023 року.

Суддя Ю.О.Підченко