Постанова

від 06.03.2024 по справі 910/7888/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2024 р. Справа№ 910/7888/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Комар Д.Ю.

від відповідача: Бойко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного підприємства Науково-дослідний інститут радіоелектронних систем "Квант-Радіоелектроніка"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023, повний текст якого складено та підписано 20.11.2023

у справі № 910/7888/23 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Державного підприємства "Науково-дослідний інститут "КВАНТ"

до Державного підприємства Науково-дослідний інститут радіоелектронних систем "Квант-Радіоелектроніка"

про стягнення 1 993 927, 36 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

16.05.2023 Державне підприємство "Науково-дослідний інститут "КВАНТ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Науково-дослідний інститут радіоелектронних систем "Квант-Радіоелектроніка" про стягнення 1 993 927, 36 грн, в т.ч. основної заборгованості в розмірі 1 040 884,10 грн, пені в розмірі 776 092,96 грн, штрафу в розмірі 72 861,89 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 19 від 21.05.2019 в частині здійснення оплати орендних платежів.

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач з позовом не погодився частково, посилаючись на те, що:

- відповідач визнає факт сплати на користь позивача орендної плати на загальну суму 678 358,32 грн;

- зменшення орендованої площі до 290,7 кв.м. та, відповідно, орендних платежів за договором оренди, повинно застосовуватися з 01.09.2020;

- відповідач заявляє про застосування судом позовної давності в один рік до вимог про стягнення пені, а базами нарахування пені будуть прострочені відповідачем платежі за період з жовтня 2022 по березень 2023 включно;

- відповідач заявляє про застосування судом позовної давності в один рік до вимог про стягнення штрафу, а правильною сумою штрафу (10%) є 5 472,87 грн з урахуванням заборгованостей за жовтень 2022 - за лютий 2023;

- позовні вимоги про стягнення штрафу (7%) з посиланнями на ч. 2 ст. 232 ГК України є безпідставними, оскільки вказана норма не містить положень про можливість застосування заявленого позивачем штрафу.

Крім того, у відзиві стороною відповідача заявлено про застосування строку позовної давності в один рік до вимог про стягнення неустойки (пені та штрафу).

Відповідач визнав вимоги частково, а саме в сумі 496 541,88 грн основного боргу за орендними платежами, 9 849,72 грн пені та 5472,87 грн штрафу (додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі № 910/7888/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства Науково-дослідний інститут радіоелектронних систем "Квант-Радіоелектроніка" на користь Державного підприємства "Науково-дослідний інститут "КВАНТ" заборгованість в розмірі 1 040 884,10 грн, пеню в розмірі 485 849,90 грн, штраф в розмірі 104 088,41 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 24 064,03 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що:

- оскільки матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем з оплати прострочених орендних та інших платежів за договором становить 1 040 884, 10 грн, то позовні вимоги визнано обґрунтованими.

- заперечення відповідача щодо зменшення орендної площі з 01.09.2020 відхилені судом, оскільки Додаткова угода № 19/01 про зменшення площі до 290,7 кв.м. була підписана 28.12.2021. Тож, за висновками суду першої інстанції, позивач правомірно нарахував орендну плату у наведеному в позовній заяві розмірі.

- щодо вимог про стягнення пені суд першої інстанції із застосуванням, за заявою відповідача, спеціального строку позовної давності дійшов висновку про обґрунтованість цих вимог в сумі 485 849, 90 грн за період нарахування з 16.05.2022 по 16.05.2023.

- оскільки предметом позову в справі є стягнення заборгованості та штрафних санкцій за порушення строків сплати нарахованих орендних платежів, то штраф, встановлений ч. 2 ст. 231 ГК України в даному випадку не може бути застосований, а позовні вимоги в частині стягнення 7% штрафу в розмірі 72 861, 89 грн не підлягають задоволенню;

- зважаючи на те, що штраф 10% позивач нарахував на загальну суму боргу 1 040 884, 10 грн, яка утворилась станом на березень 2023, то спеціальний строк позовної давності не пропущений, а позовні вимоги про стягнення штрафу 10% в розмірі 104 088,41 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить: «рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 скасувати частково та прийняти нове рішення, яким позовну заяву задовольнити частково, а саме стягнути з Державного підприємства Науково-дослідний інститут радіоелектронних систем "Квант-Радіоелектроніка" на користь Державного підприємства "Науково-дослідний інститут "КВАНТ" основну заборгованість в розмірі 496 541,88 грн. В іншій частині позову відмовити. Зменшити шляхом звільнення відповідача від будь-якої відповідальності щодо штрафних санкцій за Договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 19 від 21.05.2019. Також, в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

А саме апелянт посилається на те, що:

- судом не прийнято до уваги обґрунтовані та слушні твердження відповідача про надмірність нарахування орендної плати та неврахування зменшення площі орендованого майна починаючи з вересня 2020 з огляду на положення п. 130 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна» та ч. 3 ст. 631 ЦК України;

- у відповідності до положень ч. 6 ст. 762 ЦК України відповідач звільняється від сплати орендної плати за приміщення, як зазначив апелянт «площею 631,1 кв.м.» у період з 01.09.2020 - факт унормованого пунктом 130 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна» виникнення у відповідача права на зменшення площі оренди та орендованих платежів за результатом звернення з листом від 19.02.2020, - до 28.12.2021 (укладення додаткової угоди № 19/01 від 28.12.2021 та акта від 28.12.2021);

- позивачем недоведено обізнаності відповідача про акти виконаних робіт за договором оренди, в т.ч. і розміру орендної плати як передумови для виникнення основної заборгованості;

- надання позивачем неналежної якості копій актів у відповідності до ч. 11 ст. 80 ГПК України є підставою для сумнівів щодо їх достовірності;

- відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ЦК України суд був позбавлений права враховувати до суми заборгованості будь-які орендні платежі, що виникли до 15.05.2020 (включно) і відповідно їх брати у розрахунок штрафних санкцій;

- судом при задоволенні вимог про стягнення пені, нарахованої за період з 16.05.2022 по 16.05.2023, не було враховано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України;

- судом було помилково не застосовано до вимог про стягнення штрафу (10% згідно п. 3.9 договору) наслідків пропуску позивачем строків позовної давності;

- у відповідності до ст. 233 ГК України має місце наявність підстав для зменшення сум неустойки шляхом звільнення відповідача від відповідальності, оскільки позивачем не доведено порушення зобов`язання з вини відповідача і таке порушення призвело до завдання збитків.

Доводи та заперечення інших учасників

У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін, посилаючись на те, що:

- саме після підписання 28.12.2021 сторонами додаткової угоди № 19/01 та акта приймання-передачі частини орендованого майна були змінені цивільні обов`язки орендаря, зокрема, в частині розміру орендної плати;

- за змістом п. 10.9 договору майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання;

- до моменту підписання між сторонами акта приймання-передачі від 28.12.2021 (повернення з оренди частини приміщення) орендар користувався орендованим майном, а тому нарахування орендодавцем плати за його користування виходячи із загальної площі 921,4 кв.м. є правомірним;

- не підписання стороною відповідача актів виконаних робіт (наданих послуг) не звільняє його від сплати орендних платежів;

- відповідачем не заявлялось про застосування загального строку позовної давності;

- враховуючи що позивач вернувся до суду з позовом 16.05.2023, а судом було застосовано стягнення пені за період нарахування з 16.05.2022 по 16.05.2023, тобто 1 рік, - розмір пені, який стягнутий з відповідача, був розрахований правильно;

- відповідачем не доведено існування обставин з якими закон пов`язує наявність підстав для звільнення його від відповідальності.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7888/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.

11.01.2024 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 поновлено Державному підприємству Науково-дослідний інститут радіоелектронних систем "Квант-Радіоелектроніка" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 від 01.11.2023 у справі №910/7888/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Науково-дослідний інститут радіоелектронних систем "Квант-Радіоелектроніка" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі №910/7888/23. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 26.02.2024. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 19.02.2024. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 19.02.2024. Явка учасників справи не визнано обов`язковою. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі №910/7888/23 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку.

Явка представників учасників справи

Представник відповідача в судовому засіданні 06.03.2024 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні 06.03.2024 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

21.05.2019 між Державним підприємством "Науково-дослідний інститут "Квант" (як орендодавцем) та Державним підприємством "Науково-дослідний інститут радіоелектронних систем "Квант-Радіоелектроніка" (як орендарем) було укладено договір оренди № 19 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності (далі також - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: нежилі приміщення (далі - майно) площею 921,4 кв.м., розміщені за адресою: м. Київ, вул. Івана Федорова, 4, поверх 2 корпусу № 21, та перебувають на балансі орендодавця, вартість яких визначена згідно зі звітом про оцінку вартості майна станом на 30.09.2018, виконаним суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Аналітично консалтинговий центр «Епрайзер» та становить 20 199 000,00 грн без урахування ПДВ.

Майно передається в оренду з метою розміщення науково-дослідної установи (крім бюджетних) (п. 1.2. договору).

У розділі 3 договору сторони погодили, що орендна плата перераховується орендарем щомісячно у строк не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, і спрямовується: 30% орендної плати перераховується орендарем до Державного бюджету України, а 70% орендної плати перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця.

Згідно з п. 7.1. договору, орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду майн майно згідно з цим договором за актом приймання-передавання майна, який підписується одночасно з цим договором.

Відповідно до п. 10.1. договору, цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців з 21.05.2019 по 21.04.2022 включно.

21.05.2019 сторони підписали акт приймання-передачі орендованого майна з якого вбачається, що орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 921,4 кв.м. в копусі № 21, що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Івана Федорова, 4.

28.12.2021 сторони укладено Додаткову угоду № 19/01 до договору, якою, зокрема, внесено зміни до п. 1 договору та слова «площею 921,4 кв.м.» замінено на слова «площею 290,7 кв.м.».

За актом приймання-передачі орендованого майна від 28.12.2021 орендар, згідно з Додатковою угодою № 19/01 від 28.12.2021 передав, а орендодавець прийняв з орендного користування нерухоме майно, загальною площею 630,7 кв.м. на 3 поверсі будівлі корпусу № 21, що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Івана Федорова, 4.

Крім того, 24.06.2022 сторони уклали Додаткову угоду № 19/02 до договору, у якій погодили, що договір оренди № 19 від 21.05.2019 продовжено на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Як стверджує позивач, у період з 2019 по березень 2023 позивачем нарахована до сплати орендна плата на загальну суму 1 719 242,42 грн. Відповідач здійснив часткову оплату орендних платежів.

Оскільки відповідач неналежним чином виконував свої зобов`язання за договором оренди (в редакції додаткових угод до нього), за ним утворилася заборгованість в сумі 1 040 884,10 грн. Крім того, за порушення умов договору позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню в розмірі 776 092,96 грн, штраф 7% в розмірі 72 861,89 грн, штраф 10% в розмірі 104 088,41 грн.

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

Відповідно до ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (зобов`язань). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ст. 173 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частинами 1, 3 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди можуть бути державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 762 ЦК України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір якої встановлюється договором оренди. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 ГК України).

Оскільки передане в оренду майно є державною власністю, то до спірних правовідносин також підлягає застосуванню приписи Закону України «Про оренду державного та комунального майна», (далі - Закон), який визначає організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-XII від 10.04.1992 (чинного станом на момент укладення Договору оренди) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За змістом ст. 19 названого Закону орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України.

Зазначений Закон втратив чинність на підставі Закону № 157-IX від 03.10.2019 «Про оренду державного та комунального майна», який визначає правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна.

Згідно статті 17 названого Закону орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Судом першої інстанції на підставі наявних у справі документів вірно встановлено, що позивачем нараховано до сплати оренду плату в наступних розмірах:

- за 2019 рік на загальну суму 360 107, 78 грн;

- за 2020 рік на загальну суму 600 799, 22 грн;

- за 2021 рік на загальну суму 657 037, 89 грн;

- за 2022 рік на загальну суму 67 891, 55 грн;

- за 2023 рік на загальну суму 33 405, 98 грн.

Всього на суму 1 719 242, 42 грн.

Згідно банківських виписок з рахунку відповідачем було сплачено орендні платежі в сумах 61 990,18 грн - 27.08.2019; 38 083,76 - 14.04.2020; 2 720,27 грн - 14.04.2020; 40 559,21 - 03.06.2020; 1 185,90 грн, 1 167,22 грн, 16 341,08 грн, 16 602,54 грн - 24.05.2022. Всього 178 650,16 грн.

Крім того, 15.03.2021 сторони уклали Акт № 39 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 300 000, 00 грн, 10.08.2021 Акт № 120 про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 49 708, 16 грн та 26.01.2022 Акт № 2 про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 150 000, 00 грн. Всього 499 708,16 грн.

Отже, станом на момент подання позову до суду, заборгованість відповідача перед позивачем з орендних платежів складає 1 040 884, 10 грн (1 719 242, 42 грн - 178 650,16 грн - 499 708,16 грн).

Заперечуючи проти задоволення даної частини позовних вимог, відповідач як в суді першої інстанції, так і під час перегляду справи в апеляційному порядку вказував про надмірність нарахування орендної плати, оскільки орендар звертався до позивача із листами щодо внесення змін в договір щодо орендної площі. Однак у зв`язку із затримкою в оформленні додаткової угоди № 19/01 від 28.12.2021, що сталась з вини позивача, відбулось збільшення вартості орендних зобов`язань відповідача у спірний період. Тому відповідач з посиланням на приписи п. 130 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна» та ч. 3 ст. 631 ЦК України вважає, що зменшення орендної площі та, відповідно і орендних платежів слід визначати з вересня 2020.

Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону № 157-IX особливості визначення умов передачі майна в оренду, в тому числі пам`яток архітектури та містобудування, укладення договорів оренди встановлюються Порядком передачі майна в оренду та представницькими органами місцевого самоврядування щодо комунального майна.

Порядком передачі майна в оренду встановлюються особливості внесення змін до умов договорів оренди та підстав для внесення таких змін, зокрема щодо:

- зміни площі орендованого приміщення;

- зміни графіка використання приміщення, яке перебуває у погодинній оренді;

- зміни строку оренди, у разі якщо договір був укладений на строк, менший ніж мінімальний строк оренди, передбачений частиною третьою статті 9 цього Закону;

- зміни цільового призначення, за яким орендар повинен використовувати об`єкт оренди, у разі якщо орендар не має права використовувати майно за будь-яким цільовим призначенням;

- інших змін.

Внесення змін до договору оренди здійснюється з урахуванням установлених цією статтею та Порядком передачі майна в оренду обмежень за згодою сторін до закінчення строку його дії, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач.

Відповідно до положень частини 2 статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» порядок передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері реалізації майна (майнових прав, інших активів) або прав на нього на конкурентних засадах у формі аукціонів, у тому числі електронних аукціонів, та здійснює контроль за її реалізацією.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (далі - Порядок), який, зокрема, визначає механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Так, в п. 123 Порядку визначено, що договір оренди може бути змінений у частині зміни площі орендованого майна, зокрема, у разі якщо зміна площі відбувається внаслідок відмови орендаря від частини орендованого приміщення за умови, що частина приміщення, від якої орендар відмовляється, може бути самостійним об`єктом оренди, що має окремий вхід і може користуватися попитом, та бути переданим в оренду іншим особам. У такому разі орендодавець одночасно звертається до балансоутримувача із заявою про включення до Переліку першого типу частини приміщення, від якої відмовився орендар.

Для внесення змін до договору оренди орендар звертається до орендодавця із заявою, де зазначаються положення договору, які він пропонує змінити, та пояснення необхідності внесення таких змін (п. 129 Порядку).

За змістом п. 130 Порядку Орендодавець протягом десяти робочих днів з моменту отримання заяви орендаря про зміни до договору оренди:

- приймає рішення про задоволення заяви або про відмову у задоволенні заяви у випадках, передбачених цим пунктом Порядку;

- надсилає заяву для погодження уповноваженому органу управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, відповідно до вимог законодавства, статуту або положення балансоутримувача.

Уповноважений орган управління протягом 40 робочих днів надає погодження або відмову у погодженні на внесення змін до договору оренди. Відсутність погодження або відмови у погодженні уповноваженого органу управління протягом 40 робочих днів з дати отримання заяви вважається погодженням уповноваженого органу управління рішення про задоволення заяви про внесення змін до договору оренди.

Орендодавець протягом п`яти робочих днів з дати отримання погодження уповноваженого органу управління на внесення змін до договору оренди приймає рішення про задоволення заяви орендаря.

Орендодавець протягом п`яти робочих днів з дати прийняття рішення про задоволення заяви орендаря готує проект додаткової угоди до договору оренди.

Орендодавець надсилає орендарю і балансоутримувачу лист про відмову у внесенні змін до договору оренди, що обов`язково містить обґрунтування та підстави прийнятого рішення, якщо:

- орендодавець в межах своєї компетенції прийняв мотивоване рішення про відмову в задоволенні заяви орендаря про внесення змін до договору оренди;

- уповноважений орган управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, прийняв рішення про відмову у внесенні змін до договору оренди.

Зміни і доповнення до договору оренди оприлюднюються орендодавцем в електронній торговій системі протягом трьох робочих днів з дати внесення до договору таких змін і доповнень (п. 131 Порядку).

Отже зазначений Порядок визначає особливості процедури внесення змін в договір оренди державного і комунального майна через їх обов`язкове погодження з уповноваженим органом управління майном. Утім набуття чинності такими змінами здійснюється в загальному порядку, - шляхом підписання між сторонами додаткових угод про внесення змін в правочин. Тобто автоматичної зміни умов договору у зв`язку із зверненням орендаря із відповідною заявою без укладення письмової угоди Порядком не передбачено.

Як вже зазначалось у цій постанові, 28.12.2021 сторонами укладено Додаткову угоду № 19/01 до договору, якою, зокрема, внесено зміни в п. 1 договору та слова «площею 921,4 кв.м.» замінено на слова «площею 290,7 кв.м.».

Також п. 3.2 розділу 3 «Орендна плата» доповнили абзацом такого змісту:

«З моменту підписання додаткової угоди № 19/01 сума орендної плати зменшується згідно з пунктом 123 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 03.06.2020 та становить:

Опл.н = Опл.д * Пф / Пд,

де Опл.н - нова орендна плата;

Опл.д - орендна плата за договором станом на травень 2021 = 73 042,67 грн;

Пф - нова площа об`єкта оренди = 290,7 кв.м.;

Пд - площа об`єкта оренди за договором = 921,4 кв.м.

Опл.н = 73 042,67 * 290,7 / 921,4 = 23 044,83 грн з ПДВ.».

За змістом п. 5 Додаткової угоди № 19/01 вона вступає в силу з моменту підписання її сторонами та діє протягом всього строку дії Договору оренди.

Факт повернення орендарем частини орендованого майна (приміщення площею 630,7 кв.м. на 3 поверсі будівлі корпусу № 21, за адресою: м. Київ, вул. Івана Федорова, 4) оформлено Актом приймання-передачі орендованого майна від 28.12.2021 (а.с. 25).

Беручи до уваги те, що фактичне повернення відповідачем частини орендованого майна мало місце саме в день укладення додаткової угоди, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів звільнення орендарем означеного приміщення з вересня 2020, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивач правомірно нарахував орендну плату у наведеному в позовній заяві розмірі згідно умов договору оренди та додаткових угод до нього.

Твердження апелянта про затягування позивачем процедури підписання додаткової угоди не можуть бути підставою для звільнення від оплати орендних платежів, оскільки не спростовують обставин перебування в користуванні орендаря наведеної вище частини майна до 28.12.2021. До того ж, документального підтвердження про звернення відповідача до орендодавця та/або направлення йому поштою акта приймання-передачі (повернення) частини майна у вересні 2020, а отже і ухилення орендодавця від прийняття цього майна, - суду не представлено.

Також підлягають відхиленню і доводи апелянта про наявність підстав для застосування аналогії закону (ч. 3 ст. 631 ЦК України), адже зазначена норма визначає можливість розповсюдження положень правочину на правовідносини, що виникли до його укладення, за умови погодження такого порядку саме сторонами. Натомість в додатковій угоді сторонами чітко було узгоджено початок нарахування орендної плати із зменшеної орендної площі - з моменту підписання додаткової угоди № 19/01 від 28.12.2021. Будь-які застереження з посиланням на ч. 3 ст. 631 ЦК України відсутні.

Відносно посилань апелянта на положення ч. 6 ст. 762 ЦК України колегія суддів зазначає, що правовий механізм звільнення від сплати орендних платежів за названою нормою поставлено в залежність від обставин неможливості використання орендарем майна через обставини, за які він не відповідає. Утім до матеріалів справи апелянтом не було надано доказів об`єктивної неможливості використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо).

Оскільки належними засобами доказування в порядку статті 74 ГПК України відповідач не довів обставин припинення користування частиною майна з вересня 2020 та/або наявності підстав для звільнення його від орендної плати в порядку ч. 6 ст. 762 ЦК України, колегія визнає вірним висновок суду щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача 1 040 884, 10 грн основної заборгованості.

Довід апелянта про ненадання позивачем доказів обізнаності орендаря із актами виконаних робіт за договором оренди, в т.ч. і розміром орендної плати, як передумови для виникнення основної заборгованості, - Суд відхиляє, оскільки в п. 3.1 договору визначено строк оплати орендних платежів (не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітнім). А в п. 3.5 договору наведено прядок визначення розміру наступного платежу. Відтак відповідач не був позбавлений можливості самостійно визначити розмір та вчасно здійснювати оплату орендних платежів.

Посилання апелянта на нечіткість поданих до суду копій актів виконаних робіт не беруться судом до уваги, оскільки не доводять недостовірність цих документів. Іншими достатньо обґрунтованими доводами та доказами підробку чи недостовірність актів апелянтом не доведено. Положення ч. 11 ст. 80 ГПК України застосуванню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення неустойки

За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У п. 3.8 договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та орендодавцю у визначеному п. 3.1. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Поряд з цим, згідно п. 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Зважаючи на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 30 червня 2023 року, то нарахування позивачем та стягнення судом пені в сумі 485 849, 90 грн за період нарахування з 16.05.2022 по 16.05.2023 є правомірним. Відтак доводи апеляційної скарги про порушення місцевим господарським судом приписів ч. 6 ст. 232 ГК України не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Твердження апелянта про помилковість врахування судом при обрахунку пені основної заборгованості з орендних платежів, що виникла до 15.05.2020 (включно), колегія відхиляє, оскільки відповідачем заявлено про застосування спеціального строку позовної давності в один рік до вимог про стягнення неустойки (пені та штрафу).

Згідно з п. 3.9. договору, у разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем на підставі п. 3.9 договору було нараховано штраф від суми боргу в розмірі 1 040 884, 10 грн, що утворився станом на березень 2023. Отже наслідки спливу скороченого строку позовної давності до названих вимог застосуванню не підлягають, оскільки позивач, звернувшись до суду з відповідним позовом 16.05.2023, річний строк не пропустив.

В змісті викладених висновків колегія суддів відхиляє необґрунтовані доводи апеляційної скарги в цій частині та визнає правомірним задоволенням судом позовних вимог про стягнення з відповідача 10 % штрафу в розмірі 104 088, 41 грн.

Щодо заявленого в апеляційній скарзі клопотання про звільнення відповідача від відповідальності

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач з посиланням на приписи ст. 233 ГК України вказує на наявність підстав для зменшення неустойки шляхом звільнення відповідача від будь-якої відповідальності, оскільки позивачем не доведено, що саме відповідачем було допущено порушення зобов`язання за договором і воно призвело до завдання істотних збитків позивачу. Стягнення безпідставно нарахованих позивачем штрафних санкцій, за доводами апелянта, призведе до вкрай тяжких наслідків для відповідача і негативно вплине на його майновий стан.

В контексті наведених доводів колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18.

Положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22).

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Однак апелянт, звертаючись до суду з відповідним клопотанням, жодними належними, допустимими та достовірними доказами обставин скрутного фінансового становища або незначного прибутку, не доводить. Разом з цим, одне лише посилання на вказані обставини не можуть бути безумовною підставою для звільнення боржника від відповідальності в порядку ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, оскільки в силу ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів.

Аргументи апеляційної скарги про надмірний розмір заявлених позивачем до стягнення сум неустойки відхиляються колегією суддів, оскільки відповідна сума невиконаного грошового зобов`язання (основного боргу) є також значною.

Колегія суддів, також оцінюючи баланс інтересів сторін при вирішенні питання наявності підстав для зменшення розміру неустойки, зауважує, що наявність/відсутність обставин понесення стороною збитків у зв`язку з порушенням строків оплати за поставлений товар за контрактом, не є єдиною чи обов`язковою умовою для висновку про застосування правового механізму унормованого наведеними вище положеннями чинного законодавства. Натомість вирішення цього питання здійснюється на підставі оцінки усієї сукупності обставин, що надають можливість визначити винятковість випадку для зменшення неустойки з врахуванням інтересів сторін, які заслуговують на увагу.

Названі у клопотанні доводи не свідчать про виключність зазначених обставин та про вжиття будь-яких заходів відповідачем для недопущення порушення зі свого боку господарського зобов`язання з оплати.

Резюмуючи Суд доходить висновку, що відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій в розумінні приписів ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, відтак клопотання залишається без задоволення.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі № 910/7888/23 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 07.03.2024.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков