Рішення

від 09.11.2023 по справі 910/2389/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.11.2023Справа № 910/2389/23Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., за участю секретаря судового засідання Легкої А.С., розглянувши справу

за позовом заступника Генерального прокурора

до 1. Київської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін"

треті особи: 1. Міністерство культури та інформаційної політики України

2. Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

3. Музей видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького

про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання.

ВСТАНОВИВ:

Заступник Генерального прокурора звернувся із позовом до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін" про усунення перешкоди державі в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,5401 га з кадастровим номером 8000000000:72:082:0019за адресою вул. Жилянська, 96-А у м. Києві шляхом: визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 29.04.2010 №679/4117; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.09.2010, укладеного між Київською міською радою та ТОВ «НВП «Рестін»; скасування державної реєстрації права оренди ТОВ «НВП «Рестін» земельної ділянки площею 0,5401 га з кадастровим номером 8000000000:72:082:0019. Зобов`язати ТОВ «НВП «Рестін» повернути земельну ділянку площею 0,5401 га з кадастровим номером 8000000000:72:082:0019, а Київську міську раду зобов`язати прийняти цю ділянку.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.02.2023 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, ухвалив справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання. Вказаною ухвалою залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерство культури та інформаційної політики України, Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Музей видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького.

13.03.2023 відповідач 1. подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту звертаючись до суду з негаторним позовом. Зазначив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2009 у справі № 44/748 визнано укладеним між відповідачами договір оренди земельної ділянки, в якому встановлено факт погодження відповідними органами проект землеустрою, а тому позивачем подана позовна заява фактично для перегляду судового рішення, яке набрало законної сили. Також вказав, що відповідачем 2. було дотримано встановленого законом порядку погодження проекту землеустрою відповідними органами.

22.03.2023 прокурор подав відповідь на відзив відповідача 1., в якій проти викладених відповідачем 1. у відзиві обставинам заперечував.

24.03.2023 третя особа 2. подала суду пояснення, в яких зазначила, що будівництво будинку на ділянці по вул. Жилянській, 96-А неподалік від музейної садиби, може призвести до пошкодження будівлі та руйнації пам`ятки.

27.03.2023 третя особа 3. подала суду пояснення аналогічні поданим поясненням третьої особи 2.

04.04.2023 відповідач 2. подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту звертаючись до суду з негаторним позовом. Вказав, що відповідачем 2. було дотримано встановленого законом порядку погодження проекту землеустрою та отримано дозвіл на виконання будівельних робіт, які в установленому порядку не скасовані. Зазначив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2009 у справі № 44/748 визнано укладеним між відповідачами договір оренди земельної ділянки, в якому встановлено факт погодження відповідними органами проект землеустрою. Також зазначив, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.02.2022 у справі 640/13105/21 визнано протиправною і скасовано відмову Міністерства культури та інформаційної політики України викладену в листі від 22 серпня 2019 року № 395/10-2/72-19 у погодженні проектної документації об`єкта: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі міста Києва», зобов`язано Міністерство культури та інформаційної політики України видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «РЕСТІН» дозвіл на проведення земляних робіт з метою виконання робіт на об`єкті: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі міста Києва», а тому відповідач 2. вважає, що позивачем подана позовна заява фактично для перегляду вищевказаних судових рішень, які набрали законної сили.

14.04.2023 третя особа 1. подала суду пояснення, в яких підтримала поданий прокурором позов.

18.04.2023 суд ухвалою задовольнив клопотання прокурора в частині витребування доказів у відповідача 2. та витребував у нього:

- містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по вул. Жилянській, 96 А у м. Києві від 12.02.2014, а також документи, які надавались для їх видачі;

- дозвіл на виконання будівельних робіт "Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96 А у Голосіївському районі м. Києва", від 26.05.2015 за № ІУ 115151470004, а також документи, які надавались для його видачі;

- проектну документацію на будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96 А у м. Києві, а також документи, які надавались для її виготовлення.

- історико-містобудівне обгрунтування на "Будівництво житлово-офісного комплексу з додатковими приміщеннями та паркінгом на вул. Жилянській, 96 А в межах історичних ареалів м. Києва" від 12.04.2011.

18.04.2023 прокурор подав відповідь на відзив відповідача 2., в якій проти викладених відповідачем 2. у відзиві обставинам заперечував.

18.04.2023 Громадська організація «Захист культурної спадщини Києва» подала заяву про її залучення у справу в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

21.04.2023 ОСОБА_1 подала заяву про її залучення у справу в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

26.04.2023 відповідач 2. подав суду заперечення на відповідь на відзив, в яких проти викладених прокурором у відповіді на відзив обставинах заперечував.

16.05.2023 прокурор подав суду письмові пояснення щодо заперечення відповідача 2. на відповідь на відзив.

16.05.2023 третя особа 3. подала суду додаткові пояснення.

У судовому засіданні 16.05.2023 суд, враховуючи, що рішення суду у даній справі не впливатиме на права та обов`язки Громадської організації «Захист культурної спадщини Києва» та ОСОБА_1 , у задоволенні клопотань про їх вступ у справу в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, відповідно до вимог ст. 50 ГПК України судом відмовлено.

05.06.2023 ОСОБА_2 подав заяву про його залучення його у справу в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Враховуючи, що рішення суду у даній справі не впливатиме на права та обов`язки ОСОБА_2 у судовому засіданні 06.06.2023 у задоволенні клопотання, відповідно до вимог ст. 50 ГПК України судом відмовлено.

06.06.2023 прокурор подав клопотання про витребування у відповідача 2. оригіналів документів.

Ухвалою суду від 06.06.2023 витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін": оригінали наступних документів: містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по вул. Жилянській, 96 А у м. Києві від 12.02.2014, а також документи, які надавались для їх видачі; дозвіл на виконання будівельних робіт "Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96 А у Голосіївському районі м. Києва", від 26.05.2015 за № ІУ 115151470004, а також документи, які надавались для його видачі; проектну документацію на будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96 А у м. Києві, а також документи, які надавались для її виготовлення; історико-містобудівне обгрунтування на "Будівництво житлово-офісного комплексу з додатковими приміщеннями та паркінгом на вул. Жилянській, 96 А в межах історичних ареалів м. Києва" від 12.04.2011

04.07.2023 прокурор подав суду додаткові пояснення.

04.07.2023 відповідач 2. подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів витребуваних ухвалою суду від 06.06.2023.

У судовому засіданні 04.07.2023 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 25.07.2023 представником відповідача 2. заявлено клопотання про повернення до стадії підготовчого засідання. Суд на місці ухвалив відмовити в задоволенні вказаного клопотання.

11.09.2023 відповідач 2 подав суду пояснення по справі та клопотання про застосування строку позовної давності.

У судовому засіданні 09.11.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

у листопаді 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "РЕСТІН" (відповідач 2.) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради про визнання права товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Рестін" на оренду земельної ділянки на вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.12.2009 у справі № 44/748 визнано право Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «РЕСТІН» на оренду земельної ділянки на вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва. Також цим рішенням вирішено вважати укладеним договір оренди земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з допоміжними приміщеннями на вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва між товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «РЕСТІН» та Київською міською радою вважати укладеним в редакції, яка підписана товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «РЕСТІН» та відповідає вимогам Закону України «Про оренду землі» та Типовому договору оренди землі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3.03.2004 №220 та переданою дану земельну ділянку на умовах, викладених у нижчезазначеному договорі, з моменту набрання чинності судовим рішенням.

29.04.2010 Київською міською радою (відповідач 1.) прийнято рішення № 679/4117 «Про внесення змін до договору оренди земельних ділянок на вул. Жилянській, 96-а у Голосіївському районі м. Києва, укладено між Київською міською радою та ТОВ «НВП «Рестін». А саме: слова «допоміжними приміщеннями» замінено словами «допоміжними приміщеннями та паркінгом».

14.09.2010 на підставі рішення № 679/4117 між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки (новація), який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів 03.11.2011 № 79-6-00803.

Згодом рішенням Господарського суду м. Києва від 20.02.2017 у справі № 910/7795/16 визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди від 14.09.2010, договір оренди земельної ділянки № 79-6-00803 визнано поновленим на п`ять років на тих самих умовах.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2017р. у справі №910/7795/16 змінено, викладено повний текст додаткової угоди у резолютивній частині рішення.

У травні 2022 року відповідач 2. звернувся до відповідача 1. із заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки від 03.11.2011 № 79-6-00803, однак рішення щодо цього матеріали справи не містять.

18.07.2019 відповідач 2. звернувся до Міністерства культури та інформаційної політики України із заявою на погодження проектної документації на об`єкт «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва» та з заявою від 18 липня 2019 року № 18-07/1 про видачу дозволу на проведення земляних робіт на об`єкті: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва».

Враховуючи не отримання передбачених законодавством відповідей (погодження/надання дозволів або ж вмотивованих відмов) відповідач 2. звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із відповідним позовом.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2022 у справі № 640/13105/21, яке набрало законної сили, визнано протиправною і скасовано відмову Міністерства культури та інформаційної політики України викладену в листі від 22 серпня 2019 року № 395/10-2/72-19 у погодженні проектної документації об`єкта: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі міста Києва», зобов`язано Міністерство культури та інформаційної політики України видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «РЕСТІН» дозвіл на проведення земляних робіт з метою виконання робіт на об`єкті: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі міста Києва».

Звертаючись з позовом прокурор зазначив, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування та суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада. З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним із співвідповідачів, незаконного рішення, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки.

Суд зазначає, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). Аналогічні висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

З огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду, при оскарженні незаконних рішень органу місцевого самоврядування та правочинів щодо незаконного розпорядження землею за його участі, прокурор вправі на власний розсуд звернутися до суду, або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган місцевого самоврядування відповідачем, або в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор.

Частинами 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Згідно із ст. 10 Закону України Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені територіальної громади функції і повноваження місцевого самоврядування здійснюють місцеві ради.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

За змістом статті 144 Конституції України, статей 12, 124 Земельного кодексу України, до виключної компетенції міських рад належить вирішення питань про передачу землі у користування.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом статі 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтею 19 Конституції України гарантовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами чинного законодавства України визначено, що нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Зважаючи на ознаки нормативно-правового й індивідуального актів, спірне рішення, яке оскаржується прокурором, є актом індивідуальної дії, оскільки виданий відповідачем 1. у результаті реалізації владних управлінських функцій суб`єкта розпорядження землями комунальної власності не розрахований на багаторазове застосування.

Прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, що пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто рішення органу місцевого самоврядування є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

У Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Разом з тим із вказаного Рішення Конституційного Суду України вбачається, що такі рішення органу місцевого самоврядування можуть бути оскаржені в інший спосіб.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55, статті 124 Конституції України.

У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Пред`являючи цей позов прокурор посилається на те, що спірна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача 2. в порушення установлених вимог закону, оскільки цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах, є обмеженим законодавчо. Оскільки, зайняття земельних ділянок фактичним користувачем треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку, прокурор стверджує, що у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні і розпорядженні належним йому майном, зокрема шляхом визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 679/4117 від 29.04.2010; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки (новація) від 14.09.2010; скасування державної реєстрації права оренди відповідачем 2. земельної ділянки; зобов`язання відповідача 2. звільнити земельну ділянку.

Отже як зазначає прокурор, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах охоронних зон і зоні регулювання забудови II категорії та перебуває в користуванні відповідача 2., тому ефективним способом захисту прав держави є пред`явлення негаторного позову.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі № 921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування, осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, поданим відповідно до ГПК України, в межах заявлених ними вимог.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Відповідно до статті 391 ЦК України, згідно з якою власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, тобто має право звернутись до суду з негаторним позовом.

У розумінні норм статті 391 ЦК України право власності може бути порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Зміст негаторного позову становлять вимоги позивача (власника або іншої особи, уповноваженої законом, статутом чи договором) про усунення порушень, не пов`язаних з позбавленням права володіння.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Характерними ознаками негаторного позову є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі, а також протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Отже, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові мають чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2022 у справі №922/3166/20 зауважує, що негаторний позов розглядається у цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, action in rem). З цих причин він може бути пред`явлений лише для захисту абсолютного суб`єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою у договірних чи в інших зобов`язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності.

Речове право захищається за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично - з необмеженого кола осіб) і не створює саме по собі зобов`язального правовідношення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18/12.2019 у справі №522/1029/18, зокрема, встановлено, що позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) відповідає способу захисту, визначеному у пункті 3 частини другої статті 16 ЦК України, - припинення дії, яка порушує право. Цей спосіб захисту пов`язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі.

Однієї з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.

Проте, якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов`язально-правових способів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №922/3166/20).

Ураховуючи наведені правові позиції щодо застосування негаторного позову, виходячи з характеру спірних правовідносин сторін, випливає, що рішення відповідача 1. від 29.04.2010 № 679/4117 стало підставою виникнення у відповідача 2. права користування земельною ділянкою площею 0,5401 га кадастровий номер 8000000000:72:082:0019 та на підставі зазначеного рішення між відповідачем 1., як органом, що представляє територіальну громаду міста Києва та відповідачем 2. укладено договір оренди земельної ділянки від 14.09.2010, тобто між сторонами виникли договірні відносини з оренди земельної ділянки.

Отже, спір у цій справі виник в межах спору про право користування земельною ділянкою, у якому територіальна громада міста Києва (цивільні права та обов`язки якої здійснює Київська міська рада) є учасником зобов`язальних відносин та стороною спору.

Відтак, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

Враховуючи викладене, наявність зобов`язальних відносин у даній справі між відповідачем 1., що в силу закону здійснює цивільні права та обов`язки територіальної громади міста Києва, та відповідачем 2. унеможливлює пред`явлення відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України негаторного позову.

Посилання прокурора на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 суд оцінює критично, оскільки правовідносини в наведених справає не є подібними з правовідносинами даного спору.

Крім того, звертаючись в суду з даним позовом про визнання незаконним та скасування рішення відповідача 1., визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації та зобов`язання повернути земельну ділянку заступник Генерального прокурора також посилається на те, що земельна ділянка знаходиться в межах історичного ареалу м. Києва; перебуває в охоронній зоні музею видатних діячів української культури та зони регулювання забудови, визначених рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 23.12.1985 № 1013, а тому здійснення нового будівництва заборонено; будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом не має нічого спільного з об`єктами культурної спадщини, не вписується в архітектурний ансамбль споруд, призведе до руйнування Музею видатних діячів української культури.

На виконання постанови Ради Міністрів Української РСР від 24.07.1987 № 258, рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 09.11.1987 та наказу Головного управління культури виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 02.12.1987 створено Музей видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького (далі - Музей), експозиції якого розміщені в будинках по вул. Саксаганського, 93, 95, 97 та вул. Жаданівського (Жилянська), 96 у м. Києві.

Згадані будинки, які входять до складу Музею, є пам`ятками національного та місцевого значення.

Зокрема, будинок № 95-Б по вул. Саксаганського в м. Києві (у якому жив композитор Лисенко М.В.), відповідно до Переліку об`єктів культурної спадщини національного значення, які занесені до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, є пам`яткою архітектури національного значення.

Будинки по вул. Саксаганського, 93 (у якому перебував в 1899-1908 роках Старицький М.П.) та вул. Саксаганського, 97 (у якому в 1899-1908 роках мешкала Леся Українка) є пам`ятками історії національного значення, а будинок по вул. Жилянській, 96 у м. Києві (у якому з 1912 по 1940 роки мешкав Саксаганський П.К.), є пам`яткою історії місцевого значення і в силу положень Закону України «Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» вони не підлягають приватизації.

Навколо вказаних будинків рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 23.12.1985 № 1013 затверджено межі охоронної зони та зони регулювання забудови частини вулиць Саксаганського та Жаданівського (зараз Жилянська).

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 54 Конституції України Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Відносини щодо охорони культурної спадщини регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Згідно вимог п.п. 4, 41 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить, зокрема, затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання пам`ятки місцевого значення та її зон охорони, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об`єктів культурної спадщини (у разі встановлення такою документацією меж території пам`ятки місцевого значення та її зон охорони); затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання історико-культурного заповідника місцевого значення, його зон охорони, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об`єктів культурної спадщини (у разі встановлення такою документацією меж історико-культурного заповідника місцевого значення, його зон охорони).

Відповідно до п. 8 ч. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Положеннями абз. 1 ч. 8 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотримання вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджуються замовником.

На виконання ухвали суду від 06.06.2023 у даній справі відповідачем 2. додано до матеріалів справи оригінал дозволу на виконання будівельних робіт "Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96 А у Голосіївському районі м. Києва" від 26.05.2015 за № ІУ 115151470004, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києві № 1232/0/12/009-14 від 12.02.2014, історико-містобудівне обгрунтування "Будівництво житлово-офісного комплексу з додатковими приміщеннями та паркінгом на вул. Жилянській, 96 А в межах історичних ареалів м. Києва" від 12.04.2011, проект «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом на вул. Жилянській, 96 А у Голосіївському районі м. Києва.

Вищевказані дозвільні документи розроблені у відповідності до положень чинного на момент їх розробки та затвердження законодавства, є чинними на сьогодні, та не скасовані у судовому порядку.

Крім того, дані обставини підтверджуються вищевказаним рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2022 у справі № 640/13105/21.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, наявними у справі доказами підтверджують дотримання відповідачем 2. передбаченого законом порядку виконання будівельних робіт на об`єкті «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі міста Києва».

А посилання прокурора з цього приводу суперечить встановленим у справі обставинам, тому є необґрунтованими.

Також прокурор посилається на те, що спірне будівництво не має нічого спільного з об`єктами культурної спадщини не вписується в архітектурний ансамбль споруд, призведе до руйнуванню музею видатних діячів української культури, перешкоджатиме використанню музею.

Всупереч ст. 74 ГПК України прокурором не подано суду доказів на підтвердження того, що спірне будівництво перешкоджатиме використанню Музею видатних діячів української культури чи призведе до його пошкодження або ж руйнування.

Додана до матеріалів справи аналітична записка, складена доктором геологічних наук, професором кафедри екології факультету природних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» Деревською К.І. № 62/13 від 04.01.2023 не відповідає вимогам ст. 77 ГПК України, оскільки даний фахівець не є експертом у сфері будівництва, а надана записка не є висновком експерта.

Поданий лист Українського державного інституту культурної спадщини № 01-05/02 від 10.02.2023 не спростовує належність дозволу на виконання будівельних робіт та містобудівних умов та обмежень, виданих відповідачу 2., а суперечить встановленим обставинам в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2022 у справі № 640/13105/21.

Також однією з позовних вимог прокурор заявляє вимогу про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.09.2010, укладеного між відповідачами у справі.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору не є підставою для його визнання недійсним.

Крім того, з матеріалів справи вбачається що оскаржуваний договір оренди земельної ділянки визнано укладеним відповідно до рішення Господарського суду міста Києва по справі 44/748 від 08.12.2009 року, та подовжений відповідно до рішення Господарського суду міста Києва по справі №910/7795/16 від 20.02.2017 року.

Фактично своїм позовом прокурор намагається переглянути судові рішення, а саме рішення Господарського суду міста Києва по справі № 44/748 від 08.12.2009 року та рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/7795/16 від 20.02.2017 року, які набрали законної сили.

Враховуючи викладене, в задоволені позову в частині вимог про визнання договору недійсним відповідно до вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України слід відмовити.

Враховуючи відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 29.04.2010 №679/4117, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.09.2010, укладеного між відповідачами у справі, похідні вимоги про скасування державної реєстрації права оренди відповідача 2. земельної ділянки та зобов`язання відповідача 2. повернути відповідачу 1. земельну ділянку також задоволенню не підлягають.

За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Враховуючи, що у позові відмовлено у зв`язку з його необґрунтованістю, то сплив позовної давності, про застосування якого заявлено у спорі, не застосовується.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову заступника Генерального прокурора відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 01.12.2023.

Суддя О.М.Ярмак