Постанова

від 08.10.2024 по справі 910/2389/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2024 р. Справа№ 910/2389/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Станіка С.Р.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 08.10.2024 у справі №910/2389/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги заступника Генерального прокурора

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023, повний текст якого складений 01.12.2023,

у справі № 910/2389/23 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом заступника Генерального прокурора

до 1. Київської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Рестін»

треті особи: 1. Міністерство культури та стратегічних комунікацій України

2. Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

3. Музей видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького

про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про:

- усунення перешкод державі в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,5401 га з кадастровим номером 8000000000:72:082:0019 за адресою вул. Жилянська, 96-А у м. Києві шляхом:

1. визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 29.04.2010 №679/4117;

2. визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.09.2010, укладеного між Київською міською радою та ТОВ «НВП «Рестін»;

3. скасування державної реєстрації права оренди ТОВ «НВП «Рестін» земельної ділянки площею 0,5401 га з кадастровим номером 8000000000:72:082:0019;

- зобов`язання ТОВ «НВП «Рестін» повернути земельну ділянку площею 0,5401 га з кадастровим номером 8000000000:72:082:0019 та зобов`язання Київської міської ради прийняти цю ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка по вул. Жилянська, 96-А у м. Києві, з урахуванням як раніше розробленої та затвердженої містобудівної документації, так і затвердженого у 2021 році опорного історико-архітектурного плану, розташована в межах зони охорони Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького, зоні регулювання забудови ІІ категорії, в історичному ареалі м. Києва, його Центральній планувальній зоні та впритул межує з будинком №96 на вул. Жилянській у м. Києві, є режимним середовищем і містить заборону на здійснення будівництва, крім виключних випадків і тільки за проектами, розробленими на основі історико-містобудівних обґрунтувань та погодженими з відповідними державними органами охорони культурної спадщини, проте вказану земельну ділянку, з порушенням норм законодавства у сфері охорони культурної спадщини, земельного та містобудівного законодавства, передано в користування для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з допоміжними приміщеннями.

Прокурор зазначив про те, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування та суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада, проте, враховуючи, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним із співвідповідачів, незаконного рішення, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки.

Також прокурором вказано про те, що:

- спірна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача 2 в порушення установлених вимог закону, оскільки цивільний оборот спірної земельної ділянки внаслідок її належності до земель історико-культурного призначення та перебування в межах зон охорони Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького є обмеженим, що унеможливлює передачу її з законний спосіб у власність чи користування для будівництва об`єктів непритаманних історико-культурному оточенню;

- оскільки зайняття земельних ділянок фактичним користувачем треба розглядати як таке, що не пов`язано із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні і розпорядженні належним йому майном, зокрема шляхом визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 679/4117 від 29.04.2010, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки (новація) від 14.09.2010, скасування державної реєстрації права оренди відповідачем 2 земельної ділянки та зобов`язання відповідача 2 звільнити земельну ділянку;

- оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах охоронних зон і зоні регулювання забудови II категорії та перебуває в користуванні відповідача 2, ефективним способом захисту прав держави є пред`явлення негаторного позову.

Відповідач 1 проти задоволення позову заперечив пославшись на те, що:

- прокурором обрано неналежний спосіб захисту, а саме звернення до суду з негаторним позовом;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2009 у справі № 44/748 визнано укладеним між відповідачами договір оренди земельної ділянки, в якому встановлено факт погодження відповідними органами проект землеустрою, а тому позовна заява подана фактично для перегляду судового рішення, яке набрало законної сили;

- відповідачем 2 було дотримано встановленого законом порядку погодження проекту землеустрою відповідними органами.

Відповідач 2 проти задоволення позову заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що і відповідач 1 та додатково зазначивши про те, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.02.2022 у справі 640/13105/21 визнано протиправною і скасовано відмову Міністерства культури та інформаційної політики України викладену в листі від 22.08.2019 № 395/10-2/72-19 у погодженні проектної документації об`єкта: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по АДРЕСА_1 », зобов`язано Міністерство культури та інформаційної політики України видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «РЕСТІН» дозвіл на проведення земляних робіт з метою виконання робіт на об`єкті: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по АДРЕСА_1 », а тому відповідач 2 вважає, що позивачем подана позовна заява фактично і для перегляду вказаного судового рішення, яке набрали законної сили.

Третя особа 1 позовні вимоги підтримала, а треті особи 2 та 3 у поясненнях зазначили про те, що будівництво будинку на ділянці по вул. Жилянській, 96-А неподалік від музейної садиби, може призвести до пошкодження будівлі та руйнації пам`ятки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі № 910/2389/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:

- однієї з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин. Проте, якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов`язально-правових способів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №922/3166/20). З характеру спірних правовідносин сторін слідує, що рішення відповідача 1 від 29.04.2010 № 679/4117 стало підставою виникнення у відповідача 2 права користування земельною ділянкою площею 0,5401 га кадастровий номер 8000000000:72:082:0019 та на підставі зазначеного рішення між відповідачем 1, як органом, що представляє територіальну громаду міста Києва, та відповідачем 2 укладено договір оренди земельної ділянки від 14.09.2010, тобто між сторонами виникли договірні відносини з оренди земельної ділянки. Отже, спір у цій справі виник в межах спору про право користування земельною ділянкою, у якому територіальна громада міста Києва (цивільні права та обов`язки якої здійснює Київська міська рада) є учасником зобов`язальних відносин та стороною спору. Водночас наявність зобов`язальних відносин у даній справі між відповідачем 1, що в силу закону здійснює цивільні права та обов`язки територіальної громади міста Києва, та відповідачем 2 унеможливлює пред`явлення відповідно до ст. 391 ЦК України негаторного позову;

- позивачем до матеріалів справи було надано відповідну дозвільну документацію щодо проведення робіт на спірній земельній ділянці, яка розроблена у відповідності до положень чинного на момент їх розробки та затвердження законодавства, є чинною на сьогодні, та не скасованою у судовому порядку. Крім того, дані обставини підтверджуються рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2022 у справі № 640/13105/21. Отже, наявними у справі доказами підтверджують дотримання відповідачем 2 передбаченого законом порядку виконання будівельних робіт на об`єкті «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по АДРЕСА_1 »;

- прокурор посилається на те, що спірне будівництво не має нічого спільного з об`єктами культурної спадщини, не вписується в архітектурний ансамбль споруд, призведе до руйнуванню музею видатних діячів української культури, перешкоджатиме використанню музею, проте, всупереч ст. 74 ГПК України, прокурором не подано суду доказів на підтвердження того, що спірне будівництво перешкоджатиме використанню Музею видатних діячів української культури чи призведе до його пошкодження або ж руйнування, так як додана до матеріалів справи аналітична записка, складена доктором геологічних наук, професором кафедри екології факультету природних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» Деревською К.І. № 62/13 від 04.01.2023 не відповідає вимогам ст. 77 ГПК України, оскільки даний фахівець не є експертом у сфері будівництва, а надана записка не є висновком експерта, а лист Українського державного інституту культурної спадщини № 01-05/02 від 10.02.2023 не спростовує належність дозволу на виконання будівельних робіт та містобудівних умов та обмежень, виданих відповідачу 2 та суперечить встановленим обставинам в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2022 у справі № 640/13105/21;

- оскаржуваний договір оренди земельної ділянки визнано укладеним відповідно до рішення Господарського суду міста Києва по справі 44/748 від 08.12.2009, та подовженим відповідно до рішення Господарського суду міста Києва по справі №910/7795/16 від 20.02.2017, а цим позовом прокурор фактично намагається переглянути судові рішення, а саме рішення Господарського суду міста Києва по справі № 44/748 від 08.12.2009 та рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/7795/16 від 20.02.2017, які набрали законної сили;

- враховуючи відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 29.04.2010 №679/4117, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.09.2010, укладеного між відповідачами у справі, похідні вимоги про скасування державної реєстрації права оренди відповідача 2. земельної ділянки та зобов`язання відповідача 2 повернути відповідачу 1 земельну ділянку також задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, заступник Генерального прокурора звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі № 910/2389/23 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції не з`ясовано змісту спірних правовідносин, висновки суду суперечать встановленим обставинам, у рішенні не наведено жодної норми матеріального права на спростування позовних вимог та не надано оцінку поданим доказам, а також не застосовано наведені прокурором норми національного та міжнародного законодавства у сфері охорони культурної спадщини.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час звернення до суду з цим позовом, додатково зазначивши про те, що:

- виходячи з положень ч. 7 ст. 75 ГПК України, яка встановлює, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду, рішення суду у справі № 44/748 не є преюдиційним для встановлення обставин у цій справі № 910/2389/23;

- договір, щодо якого було ухвалено рішення у справі № 44/748, не є оспорюваним у цій справі договором оренди земельної ділянки від 14.09.2010, оскільки останній було укладено не на підставі вказаного рішення, а на підставі рішення Київської міської ради від 29.04.2010 №679/4117. При цьому договір, щодо якого було ухвалено рішення у справі № 44/748, фактично не було вчинено, оскільки за чинним на момент винесення рішення законодавством було встановлено, що право оренди земельної ділянки виникає виключно з моменту державної реєстрації, проте договір оренди, текст якого було викладено у рішенні по справі № 44/748 зареєстровано не було;

- судом першої інстанції не надано належної оцінки листу Українського державного інституту культурної спадщини № 01-05/02 від 10.02.2023, не враховано аналітичну записку, складену доктором геологічних наук, професором кафедри екології факультету природних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» Деревською К.І. № 62/13 від 04.01.2023;

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2023, справу № 910/2389/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2023 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/2389/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/2389/23.

25.01.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі № 910/2389/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 05.03.2024 об 11:30 год.

06.02.2024 до суду від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач 1, з посиланням на те, що ті ж самі обставини, що й під час звернення до суду з цим позовом та додатково зазначивши про те, що:

- надаючи оцінку факту наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду із позовною заявою, прокурор проігнорував той факт, що рішення Київської міської ради акт індивідуальної дії вичерпав свою дію шляхом виконання, тобто через укладання договору оренди земельної ділянка, а оскаржуваний договір оренди земельної ділянки припинений, ув`язку із закінченням строку, на який він був укладений, що свідчить про те, що не можливо стверджувати про наявність факту порушення права чи законного інтересу особи, на захист права якої спрямована дана позовна заява;

- у разі відсутності факту порушення права неможливо його захистити чи відновити;

- отже позовна заява не відновлює жодного права чи законного інтересу, а доводи прокурора про порушення прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду з оскаржуваним рішенням, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу,

просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

20.02.2024 до суду від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач 2, з посиланням на те, що ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції та додатково зазначивши про те, що положення чинного законодавства дозволяють будівництво на спірній земельній ділянці, проте встановлює певні обмеження щодо будівництва, що свідчить про можливість передачі земельної ділянки в оренду для будівництва, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Крім того відповідач 2 зауважив на тому, що ухвалою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 07.09.2023 справу № 925/1133/18 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання про наявність / відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли один орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, прокурор визначив одним з відповідачів, а інший компетентний (контролюючий) орган прокурор не зазначив як позивачем.

21.02.2024 до суду від третьої особи 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа апеляційну скаргу підтримала та просила поновити їй термін для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 розгляд апеляційної скарги відкладено на 16.04.2024 о 10:30.

11.03.2024 до суду від третьої особи 3 надійшло клопотання, в якому заявник просить провести судове засідання без участі представника заявника за наявними у матеріалах справи документами.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 розгляд апеляційної скарги відкладено на 28.05.2024 о 10:30, відповідача 1 та відповідача 2 зобов`язано надати суду: належним чином засвідчені копії документів на підставі яких було прийнято рішення Київської міської ради від 29.04.2010 №679/4117 (заява ТОВ «НВП «Рестін», висновки комісій тощо); письмові пояснення із доданням відповідних доказів щодо того, чи на даний час договір оренди земельної ділянки від 14.09.2010 діє або його дію припинено у зв`язку із закінчення строку дії, письмові пояснення із доданням відповідних доказів щодо стадії, на якій перебуває розгляд звернення відповідача 2 у 2022 році до відповідача 1 з заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки від 14.09.2010 (заява відповідача 2 з доданими до неї документами, висновки комісій відповідача 1, проект рішення, рішення тощо); у випадку неприйняття відповідачем 1 рішення щодо розгляду вказаного звернення, відповідачу 1 слід надати письмові пояснення щодо причин не розгляду вказаного звернення.

15.05.2024 до суду від відповідача 1 надішли письмові пояснення та відповідні документи на виконання вимог ухвали суду від 16.04.2024.

27.05.2024 до суду від третьої особи 3 надійшло клопотання, в якому заявник просить провести судове засідання без участі представника заявника за наявними у матеріалах справи документами.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 апеляційне провадження у справі № 910/2389/23 за апеляційною скаргою заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18, та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду, зобов`язано сторони негайно повідомити суд про закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку судових рішень у справі №925/1133/18, та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

14.08.2024 від заступника Генерального прокурора надійшло клопотання, в якому заявник просить поновити апеляційне провадження у справі № 910/2389/23 у зв`язку з усуненням обставин, які зумовили зупинення провадження у справі, до якого заявником додана копія постанови Великої Палати Верховного суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

У період із 12.08.2024 по 30.08.2024 головуючий суддя Яковлєв М.Л. перебував у відпустці.

Разом з тим, зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка не є головуючим суддею, у період із 26.08.2024 по 13.09.2024 відпустці, а також у зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю., який також не є головуючим суддею, з 02.09.2024 на лікарняному розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/3110/24 від 02.09.2024 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді - Станік С.Р., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі № 910/2389/23 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді - Станік С.Р., Гончаров С.А., поновлено апеляційне провадження у справі № 910/2389/23, справу № 910/2389/23 призначено до розгляду у судовому засіданні на 08.10.2024 об 11:00 год.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 замінено найменування третьої особи 1 з: «Міністерство культури та інформаційної політики України» на: «Міністерство культури та стратегічних комунікацій України».

Колегія суддів зазначає про те, що оскільки додаткові докази відповідачем 1 були надані на виконання вимог суду апеляційної інстанції, такі докази приймаються колегією суддів як додаткові.

Станом на 08.10.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Третя особа 3 представників в судове засідання не направила.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третьої особи 3 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи прокурор та представник третьої осо 1 апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі та просили її задовольнити, представники відповідачів проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, представник третьої особи 2 залишив вирішення апеляційної скарги на розсуд суду.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів та інших письмових пояснень, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

У листопаді 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Рестін» (далі по тексту відповідач 2) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради (далі по тексту відповідач 1) та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради про визнання права відповідача 2 на оренду земельної ділянки на вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва (справа № 44/748)

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.12.2009 у справі № 44/748 визнано право відповідача 2 на оренду земельної ділянки на вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва, а також визнано вважати укладеним договір оренди земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з допоміжними приміщеннями на вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва (далі по тексту Договір 1) між відповідачем 1 та відповідачем 2 в редакції, яка підписана відповідачем 2 та відповідає вимогам Закону України «Про оренду землі» та Типовому договору оренди землі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3.03.2004 №220 та переданою дану земельну ділянку на умовах, викладених у нижчезазначеному договорі, з моменту набрання чинності судовим рішенням.

У вказаному судовому рішенні викладено текст Договору 1.

У п. 2.1 Договору 1 вказано, що об`єктом оренди відповідно до цього Договору є Земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул. Жилянська, 96-А у Голосіївському районі м. Києва;

- розмір - 5 401 кв.м.;

- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з допоміжними приміщеннями;

- кадастровий номер - 8000000000:72:082:019.

Згідно з п. 3.1. Договор укладено на 5 (п`ять) років.

29.04.2010 відповідачем 1 прийнято рішення № 679/4117 «Про внесення змін до договору оренди земельних ділянок на вул. Жилянській, 96-а у Голосіївському районі м. Києва, укладено між Київською міською радою та ТОВ «НВП «Рестін» (далі по тексту Рішення), якими вирішено:

- внести змінити до пп. 2.1 п. 2 Договору, а саме: слова «допоміжними приміщеннями» замінено словами «допоміжними приміщеннями та паркінгом»;

- укласти з відповідачем 2 договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,5401 га для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з допоміжними приміщеннями на вул. Жилянська, 96-А у Голосіївському районі м. Києва з урахуванням п. 1 цього рішення, як заміну первісного зобов`язання (новація).

14.09.2010 на підставі Рішення між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки (новація), який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів 03.11.2011 № 79-6-00803 (далі Договір 2), умови якого повністю відповідають умовам Договору за виключенням змін, внесених рішенням № 679/4117 від 29.04.2010.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 у справі № 910/7795/16 визнано укладеною додаткову угоду до Договору 2 у редакції, запропонованій відповідачем 2, визнано поновленим на той саме строк і на тих саме умовах Договір 2.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 у справі №910/7795/16 змінено, викладено повний текст додаткової угоди у резолютивній частині рішення.

У травні 2022 року відповідач 2. звернувся до відповідача 1 із заявою про поновлення Договору 2.

Наданими відповідачем 1 на виконання вимог ухвали апеляційного суду матеріалами підтверджено, що:

- 06.05.2022 сформовано справу № 716494056 щодо розгляду повідомлення про поновлення строку дії Договору 2;

- 11.08.2022 в Київській міській раді зареєстровано проект рішення № 08/231-983/ПР «Про відмову товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Рестін» в поновленні договору оренди земельної ділянки від 03 лютого 2011 року № 79-6-0083 (зі змінами)». Постійна комісія Київської міської ради з питань архітектури, містопланування та земельних відносин відхилила проект рішення № 08/231-983/ПР (протокол № 9/37 від 25.08.2022). Управління правового забезпечення діяльності Київської міської ради проект рішення № 08/231-983/ПР підтримано із рекомендаціями (№ 08/230-1292 від 28.09.2022). 16.11.2022 листом Київської міської військової адміністрації № 004-820 проект рішення № 08/231-983/ПР повернуто як такий що втратив актуальність;

- 18.11.2022 в Київській міській раді зареєстровано проект рішення № 08/231-1553/ПР «Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Рестін» договору оренди земельної ділянки від 03 лютого 2011 року № 79-6-0083 (зі змінами)». Постійна комісія Київської міської ради з питань житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу підтримала проект рішення № 08/231-1553/ПР (протокол № 17/43 від 07.12.2022). 03.02.2023 профільною постійною комісією Київської міської ради з питань архітектури, містопланування та земельних відносин повернуто проект рішення № 08/231-1553/ПР суб`єкту подання;

- 05.02.2023 в Київській міській раді зареєстровано проект рішення № 08/231-509/ПР «Про відмову товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Рестін» в поновленні договору оренди земельної ділянки від 03 лютого 2011 року № 79-6-0083 (зі змінами)». Постійна комісія Київської міської ради з питань архітектури, містопланування та земельних відносин підтримала проєкт рішення № 08/231-509/ПР (протокол № 9/50 від 25.05.2023). Управління правового забезпечення діяльності Київської міської ради проект рішення № 08/231-983/ПР підтримано із рекомендаціями (№ 08/230-1095 від 14.06.2023). Проект рішення Київської міської ради № 08/231-509/ПР «Про відмову товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Рестін» в поновленні договору оренди земельної ділянки від 03 лютого 2011 року № 79-6-0083 (зі змінами)» було включено до порядку денного та поставлено на голосування на пленарному засіданні 11.04.2024, однак не набрало необхідної кількості голосів згідно ст. 37 Регламенту Київської міської ради та ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Отже на даний час відповідачем 1 рішення за наслідками розгляду заяви про поновлення Договору 2 не прийнято.

18.07.2019 відповідач 2 звернувся до Міністерства культури та інформаційної політики України із заявою на погодження проектної документації на об`єкт «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва» та з заявою від 18.07.2019 № 18-07/1 про видачу дозволу на проведення земляних робіт на об`єкті: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва».

Враховуючи неотримання передбачених законодавством відповідей (погодження/надання дозволів або ж вмотивованих відмов) відповідач 2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із відповідним позовом.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022, у справі № 640/13105/21:

- визнано протиправною і скасовано відмову Міністерства культури та інформаційної політики України викладену в листі від 22.08.2019 № 395/10-2/72-19 у погодженні проектної документації об`єкта: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі міста Києва»;

- зобов`язано Міністерство культури та інформаційної політики України видати відповідачу 2 дозвіл на проведення земляних робіт з метою виконання робіт на об`єкті: «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі міста Києва».

Колегія суддів зазначає про те, що, постановою Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 640/13105/21 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022 скасовані, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, що свідчить про відсутність підстав вважати факти, які встановлені вищевказаними рішенням суду першої та апеляційної інстанції преюдиційними.

У лютому 2023 року заступник Генерального прокурора звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача 1 та відповідача 2 у якому просив:

- усунути перешкоди державі в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,5401 га з кадастровим номером 8000000000:72:082:0019 за адресою вул. Жилянська, 96-А у м. Києві шляхом:

1. визнати незаконним та скасувати Рішення;

2. визнати недійсним Договір 2;

3. скасувати державну реєстрацію права оренди ТОВ «НВП «Рестін» земельної ділянки площею 0,5401 га з кадастровим номером 8000000000:72:082:0019;

- зобов`язати відповідача 2 повернути земельну ділянку площею 0,5401 га з кадастровим номером 8000000000:72:082:0019, а відповідача зобов`язати прийняти цю ділянку.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Щодо наявності у заступник Генерального прокурора підстав для представництва інтересів держави в межах даного спору колегія суддів зазначає наступне.

У даному випадку, прокурором зазначається, що необхідність захисту інтересів держави у даній справі зумовлена прийняттям органом місцевого самоврядування незаконного рішення щодо розпорядження землею, яка згідно зі ст. 14 Конституції України та ст. 1 ЗК України є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка належить на праві власності територіальній громаді міста Києва, а тому саме про захист її прав та інтересів може йти мова у спорі про оскарження порядку та способу розпорядження належною її землею.

Згідно із ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Відтак, належним органом, наділеним повноваження на представництво, в т.ч. захист права та інтересів територіальній громаді міста Києва є саме Київська міська рада.

В той же час, підставами звернення прокурором з даним позовом до суду є саме вчинені таким органом (Київською міською радою) порушення законності у своїй діяльності, а предметом - скасування його дій.

Тобто в даному випадку існує ситуація за якої орган, який й би мав здійснювати захист інтересів територіальної громади міста Києва, пов`язаних із правом власності на спірну земельну ділянку, сам же виступає суб`єктом їх порушення.

Наведене свідчить про фактичну неможливість захисту таким органом порушених прав територіальної громади міста Києва в межах спірних правовідносин в судовому порядку, адже навіть при вчиненні ним відповідних дій буде створено процесуальну неспроможність вирішення такого спору судом, адже поєднання позивача і відповідача в одній особі свідчить про відсутність спору як такого (є неможливим розгляду спору Київської міської ради до Київської міської ради про оскарження її дій).

Тому прокурор цілком правомірно визначив себе самостійним позивачем в межах даного спору, адже Київська міська рада є та має бути відповідачем у такому спорі в силу допущення саме нею порушень законності при розпорядженні землями територіальної громади міста Києва в межах спірних правовідносин.

Аналогічний по своїй суті висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №698/119/18 та в постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №922/526/19, в яких судом касаційної інстанції було визнано правомірною підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді в якості самостійного позивача те, що орган, який має здійснювати відповідний захист є суб`єктом порушення в межах спірних правовідносин та виступає відповідачем у відповідному спорі (спори у таких справах стосувалися оскарження наказу органу Держгеокадастру про передачу в оренду земельної ділянки та укладеного на підставі нього договору оренди землі).

Щодо спору сторін по суті, колегія суддів зазначає таке.

Положеннями ч. 1 ст. 2 ГПК України до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 20 ГК України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України до яких, зокрема, відноситься визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Аналогічні положення закріплені в статті 20 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

Частиною 2 ст. 249 ГК України передбачено, що у разі прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб`єкта господарювання, останній відповідно до статті 20 цього Кодексу має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення в зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача в справі.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п`ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що:

- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка по вул. Жилянська, 96-А у м. Києві, з урахуванням як раніше розробленої та затвердженої містобудівної документації, так і затвердженого у 2021 році опорного історико-архітектурного плану, розташована в межах зони охорони Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького, зоні регулювання забудови ІІ категорії, в історичному ареалі м. Києва, його Центральній планувальній зоні та впритул межує з будинком №96 на вул. Жилянській у м. Києві, є режимним середовищем і містить заборону на здійснення будівництва, крім виключних випадків і тільки за проектами, розробленими на основі історико-містобудівних обґрунтувань та погодженими з відповідними державними органами охорони культурної спадщини, проте вказану земельну ділянку, з порушенням норм законодавства у сфері охорони культурної спадщини, земельного та містобудівного законодавства, передано в користування для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з допоміжними приміщеннями.

Прокурор зазначив про те, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування та суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада, проте, враховуючи, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним із співвідповідачів, незаконного рішення, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки.

Також прокурором вказано про те, що:

- спірна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача 2 в порушення установлених вимог закону, оскільки цивільний оборот спірної земельної ділянки внаслідок її належності до земель історико-культурного призначення та перебування в межах зон охорони Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького є обмеженим, що унеможливлює передачу її з законний спосіб у власність чи користування для будівництва об`єктів непритаманних історико-культурному оточенню;

- оскільки зайняття земельних ділянок фактичним користувачем треба розглядати як таке, що не пов`язано із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні і розпорядженні належним йому майном, зокрема шляхом визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 679/4117 від 29.04.2010, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки (новація) від 14.09.2010, скасування державної реєстрації права оренди відповідачем 2 земельної ділянки та зобов`язання відповідача 2 звільнити земельну ділянку;

- оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах охоронних зон і зоні регулювання забудови II категорії та перебуває в користуванні відповідача 2, ефективним способом захисту прав держави є пред`явлення негаторного позову.

Перш за все колегія суддів вважає за необхідне зауважити на наступному.

Прокурор фактично виходить з того, що підставою для передачі відповідачу 2 в оренду земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з допоміжними приміщеннями на вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва є Рішення відповідача 1, яке прокурор і просить визнати незаконним та скасувати, проте вказана позиція спростовується змістом вказаного рішення, так як цим рішенням фактично лише внесено зміни до Договору 1 укладеного за рішенням Господарського суду м. Києва від 08.12.2009 у справі № 44/748.

При цьому те, що з огляду на прийняття Рішення було укладено Договір 2 вказаних вище висновків не спростовує.

В свою чергу визнання незаконним та скасування Рішення не нівелює того факту, що відповідач 2 мав право на оренду спірної земельної ділянки, яке встановлено судовими рішеннями у справах № 44/748 та № 910/7795/16, які набрали законної сили.

При цьому, вказаними ж рішеннями було визнано укладеним і Договір 1 (умови якого майже тотожні Договору 2), а таких визнано продовженим Договір 2.

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).

Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справах № 44/748 та № 910/7795/16 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 910/2389/23, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справ № 44/748 та № 910/7795/16, зокрема щодо наявності у відповідача 1 права на оренду спірної земельної ділянки та власне факту укладення такого договору, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.

Колегія суддів окремо зауважує на тому, що, з огляду на підстави, якими прокурор ґрунтує позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування Рішення, задоволення вказаних позовних вимог фактично призведе до перегляду в апеляційному порядку судових рішень у справі № 44/748 та № 910/7795/16, права на що суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи не має, а перегляд вказаних рішень у цій справі буде суперечити принципу юридичної визначеності.

Вказане є самостійною та достатньою підставлю для відмови у позові в частині визнання незаконним та скасування Рішення та визнання недійсним Договору 2.

Колегія суддів зазначає про те, що факт укладення за рішенням суду Договору 1 не може вважатися правовою оцінкою, наданою судом певному факту при розгляді іншої справи та, відповідно, не може бути спростовий при розгляді іншої справи.

Слід визнати помилковими твердження апелянта про те, що Договір 1 фактично не було вчинено, оскільки за чинним на момент винесення рішення законодавством було встановлено, що право оренди земельної ділянки виникає виключно з моменту, проте договір оренди, текст якого було викладено у рішенні по справі № 44/748 зареєстровано не було.

Колегія суддів зазначає і про таке.

Звертаючись до суду з даним позовом заступник Генерального прокурора також посилається на те, що земельна ділянка знаходиться в межах історичного ареалу м. Києва; перебуває в охоронній зоні музею видатних діячів української культури та зони регулювання забудови, визначених рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 23.12.1985 № 1013, а тому здійснення нового будівництва заборонено; будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом не має нічого спільного з об`єктами культурної спадщини, не вписується в архітектурний ансамбль споруд, призведе до руйнування Музею видатних діячів української культури.

На виконання постанови Ради Міністрів Української РСР від 24.07.1987 № 258, рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 09.11.1987 та наказу Головного управління культури виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 02.12.1987 створено Музей видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького (далі по тексту Музей), експозиції якого розміщені в будинках по вул. Саксаганського, 93, 95, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

Згадані будинки, які входять до складу Музею, є пам`ятками національного та місцевого значення.

Зокрема, будинок АДРЕСА_4 (у якому жив композитор Лисенко М.В.), відповідно до Переліку об`єктів культурної спадщини національного значення, які занесені до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, є пам`яткою архітектури національного значення.

Будинки по АДРЕСА_5 (у якому перебував в 1899-1908 роках Старицький М.П. ) та АДРЕСА_2 (у якому в 1899-1908 роках мешкала Леся Українка) є пам`ятками історії національного значення, а будинок по АДРЕСА_3 (у якому з 1912 по 1940 роки мешкав Саксаганський П.К. ), є пам`яткою історії місцевого значення і в силу положень Закону України «Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» вони не підлягають приватизації.

Навколо вказаних будинків рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 23.12.1985 № 1013 затверджено межі охоронної зони та зони регулювання забудови частини вулиць Саксаганського та Жаданівського (зараз Жилянська).

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 54 Конституції України Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Відносини щодо охорони культурної спадщини регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Згідно вимог п.п. 4, 41 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить, зокрема, затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання пам`ятки місцевого значення та її зон охорони, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об`єктів культурної спадщини (у разі встановлення такою документацією меж території пам`ятки місцевого значення та її зон охорони); затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання історико-культурного заповідника місцевого значення, його зон охорони, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об`єктів культурної спадщини (у разі встановлення такою документацією меж історико-культурного заповідника місцевого значення, його зон охорони).

Відповідно до п. 8 ч. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Положеннями абз. 1 ч. 8 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотримання вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджуються замовником.

У матеріалах справи наявні копії дозволу на виконання будівельних робіт «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по АДРЕСА_1 » від 26.05.2015 за № ІУ 115151470004, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києві № 1232/0/12/009-14 від 12.02.2014, історико-містобудівне обгрунтування «Будівництво житлово-офісного комплексу з додатковими приміщеннями та паркінгом на вул. Жилянській, 96 А в межах історичних ареалів м. Києва» від 12.04.2011, проект «Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом на АДРЕСА_1 » (оригінали вказаних документів оглядались судом першої інстанції).

Колегія суддів зазначає про те, що вказані дозвільні документи розроблені у відповідності до положень чинного на момент їх розробки та затвердження законодавства, є чинними на сьогодні, та не скасовані у судовому порядку. В свою чергу встановлення факту незаконності таких документів знаходить поза межами компетенції господарського суду при розгляді цієї справи.

Слід окремо зауважити і на наступному.

Частиною 2 ст. 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з пунктами «б», «д» ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, застосування інших, передбачених законом, способів.

Зважаючи на викладене, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Постанова Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №910/1016/17, пункт 12 постанови Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, пункт 10 постанови Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 915/101/15, пункт 11 постанови Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/2948/15.

За приписами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відновлення становища, яке існувало до порушення.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Зміст негаторного позову становлять вимоги позивача (власника або іншої особи, уповноваженої законом, статутом чи договором) про усунення порушень, не пов`язаних з позбавленням права володіння. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Характерними ознаками негаторного позову є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі, а також протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Отже, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі №926/3881/17).

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 та постанові Верховного Суду від 03.06.2021 у справі №916/1666/18 викладено правовий висновок стосовно того, що однією з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки у такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами. Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 909/392/19.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19 викладено правовий висновок про те, що умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Близькі за змістом висновки щодо застосування норм права викладені в постановах Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17 та від 07.04.2021 у справі №308/13730/15.

Отже, однієї з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин, проте виходячи з характеру спірних правовідносин сторін, слідує, що спір у цій справі виник в межах спору про право користування земельною ділянкою, у якому територіальна громада міста Києва (цивільні права та обов`язки якої здійснює Київська міська рада) є учасником зобов`язальних відносин та стороною Договору 2.

Слід зауважити і на тому, що як вірно зазначено відповідачем 2, положення чинного законодавства дозволяють будівництво на спірній земельній ділянці, проте встановлює певні обмеження щодо будівництва, що свідчить про можливість передачі земельної ділянки в оренду для будівництва. Вказане власне також виключає можливість заросту інтересів держави шляхом заявлення немоторного позову.

Обрання прокурором (позивачем) неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Вказане свідчить про те, що позовні вимоги прокурора пред`явлені в порядку ст. 391 ЦК України, не відповідають належному способу захисту, що також є підставою для відмови в їх задоволенні.

З огляду на вказані обставини підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування Рішення та про визнання недійсним Договору 2 відсутні. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних позовних вимог залишається без змін.

Так як позовні вимоги про скасування державної реєстрації права оренди ТОВ «НВП «Рестін» земельної ділянки площею 0,5401 га з кадастровим номером 8000000000:72:082:0019 та зобов`язання відповідача 2 повернути земельну ділянку площею 0,5401 га з кадастровим номером 8000000000:72:082:0019, а відповідача 1 зобов`язати прийняти цю ділянку не сформульовані як самостійні, не містять окремого обґрунтування і доказів, а є правовим наслідком задоволення позовних вимог визнання незаконним та скасування Рішення та про визнання недійсним Договору 2, то, за відсутності підстав для такого, не можуть бути задоволені. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних вимог залишається без змін.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне зауважити учасникам судового процесу на наступному.

У Договорі 2 встановлено, що він укладений на 5 років.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 у справі № 910/7795/16 визнано укладеною додаткову угоду до Договору 2 у редакції, запропонованій відповідачем 2, визнано поновленим на той саме строк і на тих саме умовах Договір 2.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 у справі №910/7795/16 змінено, викладено повний текст додаткової угоди у резолютивній частині рішення.

У травні 2022 року відповідач 2. звернувся до відповідача 1 із заявою про поновлення Договору 2, проте на даний час відповідачем 1 рішення за наслідками розгляду вказаної заяви не прийнято. Матеріали справи не містять і доказів продовження строку дії Договору 2 в судовому порядку.

Колегія суддів не констатує відсутність у відповідача 2 права на продовження строку дії Договору 2, проте, враховуючи що наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується те, що таке продовження відбулось у встановлений законодавством спосіб (матеріли справи не містять доказів укладення відповідної додаткової угоди як за згодою сторін так і в судовому порядку - примітка суду), з матеріалів справи слідує, що Договір 2 припинив свою дію з огляду на закінчення строку, на який його було укладено (п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про орендну землі»), а відтак орендодавець не позбавлений права вимагати повернення спірної земельної ділянки, в тому числі і в судовому порядку, проте встановлення наявності або відсутності підстав для вказаного не відноситься до предмету розгляду у цій справі.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі № 910/2389/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга заступника Генерального прокурора задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі № 910/2389/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі № 910/2389/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/2389/23 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 08.10.2024

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.Р. Станік

С.А. Гончаров