Рішення

від 23.11.2023 по справі 909/201/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.11.2023Справа № 909/201/23За позовом Управління Служби безпеки України в Івано - Франківській області

до 1) Міністерства оборони України

2) Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району

3) Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради

про скасування державної реєстрації та зобов`язання вчинити дії

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Літовка М.В.

Представники сторін:

від позивача Щадей А.В.

від відповідача-1: Святецький М.П.

від відповідача-2: не з`явились

від відповідача-3: не з`явились

У судовому засіданні 23.11.2023, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до 1) Міністерства оборони України, 2) Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району, 3) Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про скасування державної реєстрації індексний номер: 46995911 від 23.05.2019 щодо реєстрації права власності на житловий будинок, квартирний (багатоповерховий), розташований за адресою: АДРЕСА_1 за власником "Держава в особі Міністерства оборони України, код ЄДРПОУ: 00034022; зобов`язання реєстраторів Управління реєстраційними процедурами Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради зареєструвати за позивачем право державної власності на жилу квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кв. 10.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 07.03.2023 позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником квартири № 10 за адресою: АДРЕСА_1, проте право власності на весь житловий будинок (в якому знаходиться спірна квартира) зареєстровано за відповідачем-1, а отримувачем квартир у житловому будинку № АДРЕСА_1 був відповідач-2, який і подавав заяву не належної форми. Реєстрація права власності на будинок здійснено особою, правонаступником якої є відповідач-3.

Ухвалою суду від 17.04.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

28.04.2023 від позивача через канцелярію суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали від 17.04.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 29.05.2023.

23.05.2023 до суду від відповідача-1 надійшов відзив, в якому він проти позову заперечує, оскільки, право власності було зареєстровано правомірно на підставі належних поданих реєстратору правовстановлюючих документів. Також відповідач зазначає, що Управління СБУ є не належним позивачем у даній справі, оскільки, поданими до матеріалів справи доказами підтверджується перебування квартири в управлінні Служби безпеки України, а не Управління СБУ, а тому відмова в державній реєстрації права власності не порушує прав позивача. На думку відповідача-1, позивачем обрано не належний спосіб захисту. Заявлено про пропуск загального строку позовної давності, оскільки, спірна реєстраційна дія вчинена 23.05.2019.

У підготовчому судовому засіданні 29.05.2023 без виходу до нарадчої кімнати суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 06.07.2023.

30.05.2023 через канцелярію суду від відповідача-3 надійшов відзив, в якому він проти позову заперечує, оскільки, право власності на весь об`єкт (будинок) уже було зареєстровано в реєстрі, а тому реєстратор обґрунтовано відмовив позивачу у держаній реєстрації права власності. Крім того, зазначено, що відповідач-3 є не належним, оскільки, реєстратор самостійно вчиняв реєстраційні дії.

05.06.2023 до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі відповідача-3.

12.06.2023 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі та заперечує проти доводів відповідача-1, викладених у відзиві.

16.06.2023 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-3, в якій спростовуються заперечення відповідача та підтримано позов у повному обсязі.

04.07.2023 через канцелярію суду від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач просить відмовити у позові.

04.07.2023 від відповідача-2 до суду надійшло клопотання розгляд справи без участі.

Підготовче засіданні 06.07.2023 не відбулось, в зв`язку з перебуванням судді Усатенко І.В. у відпустці.

Ухвалою суду від 07.07.2023 повідомлено сторін про призначення підготовчого засідання у справі на 20.07.2023.

Ухвалою суду від 20.07.2023 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 17.08.2023.

В судовому засіданні 17.08.2023 оголошено перерву до 12.10.2023.

В судовому засіданні 12.10.2023 оголошено перерву до 09.11.2023.

В судовому засіданні 09.11.2023 оголошено перерву до 23.11.2023.

21.11.2023 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі з долученими документами.

23.11.2023 від відповідача-1 надійшли заперечення на додаткові пояснення позивача.

В судове засідання 23.11.2023 представники відповідачів-2, 3 не з`явились, про дату та час судового розгляду були повідомлені належним чином, завчасно подали клопотання про розгляд справи без участі їх представників.

Позивач в судовому засіданні 23.11.2023 просив долучити до матеріалів справи подані ним докази.

Представник відповідача-1 проти долучення доказів не заперечував.

Суд протокольною ухвалою поновив позивачу строк на подання додаткових доказів.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача-1 просив у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

25.08.2022 з метою оформлення права власності на нерухоме майно (квартира АДРЕСА_1) Управління Служби безпеки України в Івано-франківській області звернулось з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. До заяви додано: документи на підтвердження повноважень представника, рішення Коломийської районної державної адміністрації № 373, акт приймання-передачі нерухомого майна, виписку з інвентаризаційних матеріалів № 16451 ОПК "Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації", технічний паспорт № Т101:6131-7447-2894-1769, лист СБУ № 19/3951ВС, лист ФДМ України № 10-15-8711, витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна № 8711.

31.08.2022 державним реєстратором виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради було прийнято рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень № 64648560, мотивоване наявністю суперечностей між заявленими та меж зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. З зазначеного рішення вбачається, що реєстратор вирішив відмовити у державній реєстрації права власності на державну квартиру АДРЕСА_1 за суб`єктом Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області на підставі п. 5 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки за результатом пошуку відомостей та отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та відомостей реєстру до 2013 року, 02.05.2019 проведена державна реєстрація на об`єкт нерухомого майна за Міністерством оборони України в цілому по адресі: АДРЕСА_1, куди включена квартира 10, що унеможливлює реєстрацію за Управлінням СБУ в Івано-Франківській області.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05.09.2022 № 308952576, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 905,8 кв м, житловою площею 486,9 кв м, 02.05.2019 був зареєстрований на праві власності за державою в особі Міністерства оборони України, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1835518226232. Рішення про реєстрацію № 46995911 від 23.05.2019 було прийнято на підставі витягу ФДМ України № 10-15616 від 28.03.2019.

З огляду на вищезазначене, позивач звернувся до суду з позовними вимогами: про скасування державної реєстрації індексний номер: 46995911 від 23.05.2019 щодо реєстрації права власності на житловий будинок, квартирний (багатоповерховий), розташований за адресою: АДРЕСА_1 за власником "Держава в особі Міністерства оборони України, код ЄДРПОУ: 00034022; зобов`язання реєстраторів Управління реєстраційними процедурами Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради зареєструвати за позивачем право державної власності на жилу квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кв. 10.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує належністю йому на праві державної власності квартири АДРЕСА_1.

В підтвердження вказаних обставин до матеріалів справи подано:

- Технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 виготовленим станом на 28.01.2022, виготовлений Обласним Комунальним підприємством "Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації";

- Витяг з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва № ТІ01:6131-7447-2894-1769 щодо квартири А-2, загальною площею 90,5 кв м, житловою площею 59,9 кв м, кількість житлових кімнат 3 шт., поверх розташування 2;

- Виписку з інвентаризаційних матеріалів від 28.01.2021 № 16451 про те, що згідно архівних даних ОКП "Коломийське МБТІ" щодо власності на квартиру АДРЕСА_1 станом на 31.12.2021 не зареєстровано; літера за планом А, житлова площа 59,9 кв м, загальна площа 90,5 кв м;

- Розпорядження Коломийської районної державної адміністрації від 22.07.2003 № 373 "Про затвердження акту про прийняття в експлуатацію 11-квартирного житлового будинку в с. Корнич", яким затверджено акт районної державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію 11-квартирного житлового будинку в АДРЕСА_1.

- Акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію від 18.07.2003, яким вирішено прийняти в експлуатацію 11 квартирний житловий будинок по АДРЕСА_1, житловою площею 511,6 кв м, загальною площею 852,1 кв м.

- Довідку Корницької сільської ради від 13.08.2015 № 220/02-33/03 про присвоєння адреси житловому будинку в АДРЕСА_1. Об`єкт нерухомого майна не перебуває в комунальній власності села.

- Акт передачі житла від 30.07.2003 згідно якого Компанія "Консенсус" передала через Благодійний Фонд "Житло військовим" Управлінню СБУ України в Івано-Франківській області квартиру № 10 на 3 поверсі, загальною площею 87,5 кв.м, житловою площею 59,3 кв.м, кількість кімнат 3 шт, за адресою: АДРЕСА_1. Квартира передається на виконання договору № 78 від 21.06.2001 та листів № 8 від 23.07.2003 і № 123 від 29.07.2003.

Сам договір не був наданий на вимогу суду, оскільки, відсутній на зберіганні у Коломийській міській раді та в ОКП "Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації", як і відсутні дані щодо проведення технічної інвентаризації та реєстрації прав власності закінченого будівництвом багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1.

- Лист Фонду державного майна України від 11.07.2022 № 10-15-8711 до якого долучено витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, балансоутримувачем якого є Управління СБУ у Івано-Франківській області, суб`єкт управління, який здійснює управління майном - Служба безпеки України щодо квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 90,5 кв м.

- Рішення № 74 виконавчого комітету Корницької сільської ради від 26.10.2004 про видачу ордера на жиле приміщення гр. ОСОБА_1 жилою площею 59,3 кв м, яке складається з 3-х кімнат, за адресою: АДРЕСА_1. Також до матеріалів справи долучено відповідний ордер. Акт приймання-передачі від 26.01.2022, згідно якого квартиру № 10 повернуто з користування.

- Лист ВЧ НОМЕР_1 від 22.09.2003 №457, в якому зазначено про надання статусу службового житла квартирам по АДРЕСА_1.

Відповідачем-1 в свою чергу долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, балансоутримувачем якого є Івано-Франківська квартирна експлуатаційна частина району, суб`єкт управління, який здійснює управління майном - Міністерство оборони України щодо житлового будинку по АДРЕСА_1, загальною площею 905,8 кв м.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.05.2019 № 167662204, Міноборони є власником житлового будинку, А загальною площею 905,8 кв.м. (житлова площа 486,9 кв.м.) реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1835518226232, що розташований за адресою АДРЕСА_1.

Згідно витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна (додаток 4 до листа Фонду державного майна України від 28.03.2019 № 10-15-6161 Міноборони є суб`єктом управління майно - житловий будинок загальною площею 905,8 кв.м. реєстровий номер майна 08494013.559, який розташований за адресою АДРЕСА_1.

Пунктом 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 - далі - Порядок № 1127 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 1 січня 2013 р., за відсутності документа, що посвідчує набуття права державної або комунальної власності на такий об`єкт, подаються: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо такого об`єкта (у разі державної реєстрації права державної власності).

Отже, державним реєстратором було зареєстровано право власності на об`єкт, який був визначений у витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо такого об`єкта від 28.03.2019 № 10-15-6161 - житловий будинок та дотримано Порядок № 1127.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до п.5 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" підстави для відмови в державній реєстрації прав: 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Отже, на момент звернення позивача щодо державної реєстрації речових прав, в реєстрі вже було зареєстровано право власності на весь будинок по АДРЕСА_1, в зв`язку з чим вбачались суперечності між заявленим позивачем правом власності на квартиру АДРЕСА_1 та зареєстрованим за відповідачем -1 правом власності на весь будинок по АДРЕСА_1.

Крім того, суд відзначає, що позивач замовив технічний паспорт та почав вчиняти дії з оформлення правовстановлюючих документів на нерухоме майно у 2022 році, натомість спірне рішення про реєстрацію права власності за відповідачем-1 права власності на житловий будинок вцілому було прийнято ще у 2019 році. Станом на 2019 рік у позивача не було в наявності правовстановлюючих документів, необхідних для реєстрації за ними права власності на нерухоме майно.

Згідно наданого до суду листа Фонду державного майна України від 11.07.2022 № 10-15-8711 вбачається, що суб`єктом управління об`єкту державної власності є Служба безпеки України, а не Управління СБУ.

Згідно статті 1 Закону України "Про Службу безпеки України", Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Статтею 9 Закону України "Про Службу безпеки України" визначено, що систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України. Центральне управління Служби безпеки України, інші органи та установи, що входять у систему Служби безпеки України є юридичними особами, мають печатку із зображенням державного герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в банках у тому числі валютні.

Статтею 11 Закону України "Про Службу безпеки України" визначено, що з метою ефективного виконання своїх завдань Службою безпеки України створюються її регіональні органи: обласні управління Служби безпеки України, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи, розміщення і територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України.

Згідно вимог статті 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", суб`єктами управління об`єктами державної власності є Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності, міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління), Фонд державного майна України, органи, які забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами, державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури), державне підприємство, установа, організація або господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) якого належить державі або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі, Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Отже, враховуючи наведені вище положення нормативних актів та листа ФДМ України від 11.07.2022 № 10-15-8711 суд дійшов висновку, що нерухоме майно - квартира № 10 за адресою: АДРЕСА_1 перебуває лише на балансі позивача, а тому відмова у здійсненні державної реєстрації прав, оформлене Рішенням № 46995911 не порушує прав, законних інтересів саме Управління. Позивачем до позовної заяви не надано доказів, які б підтверджували повноважень на здійснення представництва інтересів Служби безпеки України у суді.

Крім того, позивачем не надано доказів того, що в рамках реєстрації за Міністерством оброни України права власності на будинок по АДРЕСА_1, було зареєстровано і право власності на квартиру № 10 (що об`єкт права власності № 1835518226232 (будинок) включає в себе квартиру № 10). Докази реєстрації квартири № 10 по АДРЕСА_1 за Міністерством оборони України, як окремого об`єкта права власності також відсутні.

Вказані обставини додатково підтверджують відсутність порушення прав позивача.

З вищезазначеного не вбачається порушення з боку реєстратора чинного на момент прийняття спірного рішення законодавства та не вбачається порушення прав позивача.

Щодо вимог позивача про зобов`язання реєстраторів зареєструвати за ним право власності на нерухоме майно.

Як уже було зазначено вище, позивачем не доведено, що саме він має право управляти майном, що належить до державної власності, оскільки, подані до матеріалів справи докази підтверджують, що органом управління є саме Служба безпеки України, а не позивач.

Отже, позивачем не доведено, що він є особою, яка наділена повноваженнями органу управління державним майном, а тому за ним не може бути зареєстровано право власності на державне майно (спірну квартиру).

Крім того, відповідно до ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 26 Закону України " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, згідно норм Закону зміни в реєстр вносяться на підставі судових рішень: про скасування рішення державного реєстратора; про визнання рішення державного реєстратора прийнятим з порушенням Закону; про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; про скасування державної реєстрації прав.

Тобто Законом передбачено, які саме способи захисту є ефективними і є підставою для внесення змін в реєстр.

Натомість, позивач не просить скасувати рішення державного реєстратора, як передбачено законом.

Суду не доведено з боку позивача обгрунтованість заявлених ним позовних вимог та порушення саме його прав, крім того, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є не належним.

Згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 Цивільного кодексу України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.

Тут слід зазначити, що, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не передбачений Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". А отже право не може бути відновлено у спосіб, обраний позивачем.

Як встановлено у ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд зазначає, що частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Дана норма кореспондується з положенням ст.20 Господарського кодексу України, в якій передбачено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачеві, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов`язком суду, який має приймати рішення зі справи в межах заявлених позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги як можливість у той чи іншій спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього), так і необхідність подальшого виконання прийнятого судом рішення.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Загалом, необхідно зазначити, що власник порушеного права може скористатися не будь - яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Тобто саме ефективність способу захисту є основоположним принципом, який має враховуватись судом при ухваленні рішення.

Як уже було зазначено, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не передбачений Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". А отже право не може бути відновлено у спосіб, обраний позивачем.

Крім того, за наявності зареєстрованого в реєстрі права власності на весь житловий будинок, в реєстрі не може бути зареєстровано право власності на окрему квартиру в цьому будинку за позивачем.

Всі вищезазначені обставини зумовлюють відмову у задоволенні позову в зв`язку з його необгрунтованістю.

Суд вбачає підстави для відмови у позові в повному обсязі.

Суд не розглядає питання щодо строку позовної давності, оскільки, відмовляє у задоволенні позовних вимог по суті.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно приписів ст. 129 ГПК України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У позові Управління служби безпеки України в Івано-Франківській області (76000, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вулиця Академіка Сахарова, будинок 15; ідентифікаційний код: 20001579) до 1) Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, ідентифікаційний код 00034022), 2) Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району (76014, м. Івано-Франківськ, вулиця Національної Гвардії, будинок 14Г, ідентифікаційний код 08494013), 3) Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (76004, м. Івано-Франківськ, улиця М. Грушевського, будинок 21, ідентифікаційний код 04054346) про скасування державної реєстрації індексний номер 46995911 від 23.05.2019 щодо реєстрації права власності на житловий будинок, квартирний (багатоповерховий), розташований за адресою: АДРЕСА_1 за власником Держава в особі Міноборони, код ЄДРПОУ: 00034022; та зобов`язання реєстраторів Управління реєстраційними процедурами Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради зареєструвати за Управлінням служби безпеки України в Івано-Франківській області право державної власності на жилу квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 кв. 10 - відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 04.12.2023

Суддя І.В.Усатенко