Рішення

від 12.07.2023 по справі 911/28/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2023 р. м. Київ Справа № 911/28/23

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СФ ЮКРЕЙН ПРОПЕРТІЗ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро»

про стягнення 798 645,52 грн.

Суддя Карпечкін Т.П.

за участю представників сторін:

від позивача: Коломієць Т.М.(ордер АІ № 1327334 від 29.12.2022 року);

від відповідача: Довгалюк Р.О. (довіреність б/н від 03.07.2023).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СФ ЮКРЕЙН ПРОПЕРТІЗ» (далі - позивач, ТОВ «СФ ЮКРЕЙН ПРОПЕРТІЗ»), звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро» (далі - відповідач, ТОВ «Київхліб Агро») про стягнення 798 645,52 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що між позивачем та відповідачем були укладені договори: ЮП-1 від 09.03.2021 року (далі - Договір 1); ЮП-2 від 09.03.2021 року (далі - Договір 2) № ЮП-3 від 09.03.2021 року (далі - Договір 3) та ЮП-4 від 09.03.2021 року (далі - Договір 4) (далі - всі разом - Договори) оренди земельних ділянок в межах Фасівської сільської ради Макарівського району Київської області, за кадастровими номерами: № 3222788000:02:013:0007; № 3222788000:02:013:0006; № 3222788000:02:003:0027; № 3222788000:02:003:0026.

Однак, ТОВ «Київхліб Агро» в супереч укладеним Договорам не здійснив оплату оренди земельних ділянок у строки визначені Договорами у зв`язку із чим, у відповідача перед позивачем утворилася основна заборгованість у розмірі 247 437,85 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.01.2023 року по справі № 911/28/23 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 06.03.2023 року.

06.03.2023 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро» надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти позовних вимог у повному обсязі та просив у задоволені позову відмовити повністю.

В обґрунтування своїх заперечень, посилається на настання для нього форс-мажорних обставин, пов`язаних із збройною агресією російської федерації, що унеможливлювало використання орендованих земельних ділянок за призначенням. Окрім того, посилається на неправомірні дії Товариства з обмеженою відповідальністю «СФ ЮКРЕЙН ПРОПЕРТІЗ» в частині розірвання в односторонньому порядку Договорів, позбавивши відповідача можливості здійснити оплату оренди земельних ділянок у строки визначені Договорами.

15.03.2023 року з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «СФ ЮКРЕЙН ПРОПЕРТІЗ» було подано відповідь на відзив в якому позивач посилається на недоведеність з боку відповідача форс-мажорних обставин, а також, на правомірність розірвання Договорів в односторонньому порядку, через систематичні несплати орендної плати за користування земельними ділянками.

20.03.2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «СФ ЮКРЕЙН ПРОПЕРТІЗ» подано заяву б/н від 16.03.2023 року про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.03.2023 року по справі № 911/28/23 в задоволені заяви було відмовлено, з підстав визначених в ухвалі.

10.04.2023 року представником відповідача через канцелярію суду подано клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.04.2023 року по справі № 911/28/23 витребувано у Бучанської районної військової адміністрації інформацію, чи перебували, починаючи з 24.02.2022 року по 07.11.2022 року, земельні ділянки, розташовані на території Бучанського району Київської області, з кадастровими номерами 3222788000:02:003:0026, 3222788000:02:003:0027, 3222788000:02:013:0006, 3222788000:02:013:0007 у зоні бойових дій та чи вказана територія знаходилася в зоні замінування.

21.04.2023 року від Бучанської районної військової адміністрації, на виконання ухвали Господарського суду Київської області від 10.04.2023 року по справі № 911/28/23 надійшов лист від 21.04.2023 вих. № 013-35/1591 про надання витребуваної інформації.

В підготовчому засіданні 10.04.2023 року позивач зазначив, що позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві підтримує. Також зазначив і про те, що ним повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі, та надані суду всі наявні в нього докази.

Представник відповідача в підготовчому засіданні проти позову заперечував, з мотивів викладених у відзиві .

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.05.2023 року.

Судове засідання призначене на 15.05.2023 року було відкладено на 03.07.2023 року.

В судовому засіданні 03.07.2023 року було оголошено перерву, та призначено справу на 13.09.2023 року.

У судове засідання 12.07.2023 року з`явився позивач, який підтримав позовні вимоги. В свою чергу, відповідач проти задоволення позовних вимог просив відмовити повністю з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 12.07.2023 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

09.03.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СФ ЮКРЕЙН ПРОПЕРТІЗ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро» було укладено договір оренди землі № ЮП-1.

Відповідно до акту приймання-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за Договором оренди землі № ЮП-1 від 09 березня 2021 року позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку за Договором № 1. В подальшому, у відповідності до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 16.03.2021 року № 248468331 було здійснено державну реєстрацію оренди земельної ділянки з кадастровим № 3222788000:02:013:0007 загальною площею 5, 262 га.

Згідно пункту 1.1. Договору № 1 орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку категорії: землі сільськогосподарського призначення, з кадастровим номером 3222788000:02:013:0007, що належить орендодавцю на праві приватної власності, яка розташована на території Фасівської сільської ради Макарівського району Київської області.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 5, 262 га. з цільовим призначенням: «Для ведення особистого селянського господарства» (пункт 2.1. Договору № 1).

У відповідності до пункту 3.1. Договору № 1 цей Договір діє до 31.12.2028 року.

Сторонами у пункті 4.1. Договору № 1 було погоджено, що за користування вказаною в Договорі земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю щорічну орендну плату в розмірі 5163,31 (п`ять тисяч сто шістдесят три гривні 31 копійка) за 1 (один) га переданої в оренду землі що є еквівалентом 186,34 доларів США за офіційним курсом КБУ станом на момент укладення цього договору. Загальна сума щорічної орендної плати за передану в оренду земельну ділянку становить 27169,34 (двадцять сім тисяч сто шістдесят дев`ять гривень, 34 копійки), що є еквівалентом 980,52 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на момент укладення цього Договору.

Якщо на дату виплати орендної плати офіційний курс гривні відносно до долара США зміниться, в порівнянні з офіційним курсом НБУ станом на дату укладення цього Договору, орендна плата збільшується орендарем пропорційно зміни курсу гривні відносно до долара США (пункт 4.2. Договору № 1).

Відповідно до пунктів 4.3. та 4.4. Договору № 1 передбачено, що орендна плата щорічно автоматично збільшується на коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки для сільськогосподарських угідь, опублікований центральним органом виконавчої влади у сфері земельних відносин. У випадку, якщо коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки буде меншим, або дорівнюватиме одиниці, розмір орендної плати збільшується на 2 % у порівнянні з попереднім роком. У зв`язку із застосуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки індекс інфляції не застосовується.

Орендна плата, за користування земельною ділянкою, що передана в оренду за цим Договором, сплачується

Орендарем щорічно в наступному порядку:

- перший платіж - 50 % орендної плати за поточний рік сплачується до 31 травня поточного року.

- другий платіж - 50 % орендної плати за поточний рік сплачується до 31 грудня поточного року.

Зазначені платежі сплачуються із дотриманням вимог п.4.2. та п. 4.3. цього Договору.

Орендна плата повинна сплачуватись орендарем без письмової вимоги про сплату (виставлення рахунків), в безготівковому порядку за банківськими реквізитами орендодавця, зазначеними в реквізитах цього договору.

Згідно пункту 5.1. Договору № 1 земельна ділянка передається в оренду для виробництва сільськогосподарської продукції з дотриманням цільового призначення земельної ділянки для вирощування сільськогосподарських культур.

У відповідності до абзацу 8 пункту 8.4. Договору № 1 орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно сплачувати орендну плату, визначену в Договорі.

За положеннями пункту 10.5. Договору № 1 передбачено, що у разі прострочення строків перерахування орендарем (як повністю так і частково) будь - якого з платежів передбачених Договором, орендар зобов`язаний самостійно сплатити штраф у розмірі 10% від щорічного розміру орендної плати за об`єкт оренди протягом дня наступного, що іде за останнім днем строку/терміну на здійснення платежу. Штраф сплачується за кожні 10 (десять) календарних днів прострочення окремо.

На переконання позивача, у зв`язку із неналежним виконанням з боку відповідача умов укладеного Договору № 1 - у останнього виникла заборгованість у період з 01.01.2022 року по 07.11.2022 року на загальну суму 34 318,99 грн., яка ТОВ «Київхліб Агро» не погашена.

09.03.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СФ ЮКРЕЙН ПРОПЕРТІЗ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро» було укладено договір оренди землі № ЮП-2.

Відповідно до акту приймання-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за Договором оренди землі № ЮП-2 від 09 березня 2021 року позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку за Договором № 2. В подальшому, у відповідності до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 16.03.2021 року № 248468237 було здійснено державну реєстрацію оренди земельної ділянки з кадастровим № 3222788000:02:013:0006 загальною площею 5, 1766 га.

Згідно пункту 1.1. Договору № 2 орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку категорії: землі сільськогосподарського призначення, з кадастровим номером 3222788000:02:013:0006, що належить орендодавцю на праві приватної власності, яка розташована на території Фасівської сільської ради Макарівського району Київської області.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 5, 1766 га. з цільовим призначенням: «Для ведення особистого селянського господарства» (пункт 2.1. Договору № 2).

У відповідності до пункту 3.1. Договору № 2 цей Договір діє до 31.12.2028 року.

Сторонами у пункті 4.1. Договору № 2 було погоджено, що за користування вказаною в Договорі земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю щорічну орендну плату в розмірі 5163,31 (п`ять тисяч сто шістдесят три гривні 31 копійка) за 1 (один) га переданої в оренду землі що є еквівалентом 186,34 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на момент укладення цього договору. Загальна сума щорічної орендної плати за передану в оренду земельну ділянку становить 26728,39 (двадцять шість тисяч сімсот двадцять вісім гривень, 39 копійок), що є еквівалентом 964,61 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на момент укладення цього Договору.

Якщо на дату виплати орендної плати офіційний курс гривні відносно до долара США зміниться, в порівнянні з офіційним курсом НБУ станом на дату укладення цього Договору, орендна плата збільшується орендарем пропорційно зміни курсу гривні відносно до долара США (пункт 4.2. Договору № 2).

Відповідно до пунктів 4.3. та 4.4. Договору № 2 передбачено, що орендна плата щорічно автоматично збільшується на коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки для сільськогосподарських угідь, опублікований центральним органом виконавчої влади у сфері земельних відносин. У випадку, якщо коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки буде меншим, або дорівнюватиме одиниці, розмір орендної плати збільшується на 2 % у порівнянні з попереднім роком. У зв`язку із застосуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки індекс інфляції не застосовується.

Орендна плата, за користування земельною ділянкою, що передана в оренду за цим Договором, сплачується

Орендарем щорічно в наступному порядку:

- перший платіж - 50 % орендної плати за поточний рік сплачується до 31 травня поточного року.

- другий платіж - 50 % орендної плати за поточний рік сплачується до 31 грудня поточного року.

Зазначені платежі сплачуються із дотриманням вимог п.4.2. та п. 4.3. цього Договору.

Орендна плата повинна сплачуватись орендарем без письмової вимоги про сплату (виставлення рахунків), в безготівковому порядку за банківськими реквізитами орендодавця, зазначеними в реквізитах цього договору.

Згідно пункту 5.1. Договору № 2 земельна ділянка передається в оренду для виробництва сільськогосподарської продукції з дотриманням цільового призначення земельної ділянки для вирощування сільськогосподарських культур.

У відповідності до абзацу 8 пункту 8.4. Договору № 2 орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно сплачувати орендну плату, визначену в Договорі.

За положеннями пункту 10.5. Договору № 2 передбачено, що у разі прострочення строків перерахування орендарем (як повністю так і частково) будь - якого з платежів передбачених Договором, орендар зобов`язаний самостійно сплатити штраф у розмірі 10% від щорічного розміру орендної плати за об`єкт оренди протягом дня наступного, що іде за останнім днем строку/терміну на здійснення платежу. Штраф сплачується за кожні 10 (десять) календарних днів прострочення окремо.

На переконання позивача, у зв`язку із неналежним виконанням з боку відповідача умов укладеного Договору № 2 - у останнього виникла заборгованість у період з 01.01.2022 року по 07.11.2022 року на загальну суму 33 762,01 грн., яка ТОВ «Київхліб Агро» не погашена.

09.03.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СФ ЮКРЕЙН ПРОПЕРТІЗ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро» було укладено договір оренди землі № ЮП-3.

Відповідно до акту приймання-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за Договором оренди землі № ЮП-3 від 09 березня 2021 року позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку за Договором № 3. В подальшому, у відповідності до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 16.03.2021 року № 248467981 було здійснено державну реєстрацію оренди земельної ділянки з кадастровим № 3222788000:02:003:0026 загальною площею 16, 9975 га.

Згідно пункту 1.1. Договору № 3 орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку категорії: землі сільськогосподарського призначення, з кадастровим номером 3222788000:02:003:0026, що належить орендодавцю на праві приватної власності, яка розташована на території Фасівської сільської ради Макарівського району Київської області.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 16,9975 га. з цільовим призначенням: «Для ведення особистого селянського господарства» (пункт 2.1. Договору № 3).

У відповідності до пункту 3.1. Договору № 3 цей Договір діє до 31.12.2028 року.

Сторонами у пункті 4.1. Договору № 3 було погоджено, що за користування вказаною в Договорі земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю щорічну орендну плату в розмірі 5163,31 (п`ять тисяч сто шістдесят три гривні 31 копійка) за 1 (один) га переданої в оренду землі що є еквівалентом 186,34 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на момент укладення цього договору. Загальна сума щорічної орендної плати за передану в оренду земельну ділянку становить 87763,36 (вісімдесят сім тисяч сімсот шістдесят три гривні, 36 копійок), що є еквівалентом 3167,31 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на момент укладення цього Договору.

Якщо на дату виплати орендної плати офіційний курс гривні відносно до долара США зміниться, в порівнянні з офіційним курсом НБУ станом на дату укладення цього Договору, орендна плата збільшується орендарем пропорційно зміни курсу гривні відносно до долара США (пункт 4.2. Договору № 3).

Відповідно до пунктів 4.3. та 4.4. Договору № 3 передбачено, що орендна плата щорічно автоматично збільшується на коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки для сільськогосподарських угідь, опублікований центральним органом виконавчої влади у сфері земельних відносин. У випадку, якщо коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки буде меншим, або дорівнюватиме одиниці, розмір орендної плати збільшується на 2 % у порівнянні з попереднім роком. У зв`язку із застосуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки індекс інфляції не застосовується.

Орендна плата, за користування земельною ділянкою, що передана в оренду за цим Договором, сплачується

Орендарем щорічно в наступному порядку:

- перший платіж - 50 % орендної плати за поточний рік сплачується до 31 травня поточного року.

- другий платіж - 50 % орендної плати за поточний рік сплачується до 31 грудня поточного року.

Зазначені платежі сплачуються із дотриманням вимог п. 4.2. та п. 4.3. цього Договору.

Орендна плата повинна сплачуватись орендарем без письмової вимоги про сплату (виставлення рахунків), в безготівковому порядку за банківськими реквізитами орендодавця, зазначеними в реквізитах цього договору.

Згідно пункту 5.1. Договору № 3 земельна ділянка передається в оренду для виробництва сільськогосподарської продукції з дотриманням цільового призначення земельної ділянки для вирощування сільськогосподарських культур.

У відповідності до абзацу 8 пункту 8.4. Договору № 3 орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно сплачувати орендну плату, визначену в Договорі.

За положеннями пункту 10.5. Договору № 3 передбачено, що у разі прострочення строків перерахування орендарем (як повністю так і частково) будь - якого з платежів передбачених Договором, орендар зобов`язаний самостійно сплатити штраф у розмірі 10% від щорічного розміру орендної плати за об`єкт оренди протягом дня наступного, що іде за останнім днем строку/терміну на здійснення платежу. Штраф сплачується за кожні 10 (десять) календарних днів прострочення окремо.

На переконання позивача, у зв`язку із неналежним виконанням з боку відповідача умов укладеного Договору № 3 - у останнього виникла заборгованість у період з 01.01.2022 року по 07.11.2022 року на загальну суму 110 858,43 грн., яка ТОВ «Київхліб Агро» не погашена.

09.03.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СФ ЮКРЕЙН ПРОПЕРТІЗ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро» було укладено договір оренди землі № ЮП-4.

Відповідно до акту приймання-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за Договором оренди землі № ЮП-4 від 09 березня 2021 року позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку за Договором № 4. В подальшому, у відповідності до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 16.03.2021 року № 248468118 було здійснено державну реєстрацію оренди земельної ділянки з кадастровим № 3222788000:02:003:0027 загальною площею 10, 5026 га.

Згідно пункту 1.1. Договору № 4 орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку категорії: землі сільськогосподарського призначення, з кадастровим номером 3222788000:02:003:0027, що належить орендодавцю на праві приватної власності, яка розташована на території Фасівської сільської ради Макарівського району Київської області.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 10, 5026 га. з цільовим призначенням: «Для ведення особистого селянського господарства» (пункт 2.1. Договору № 4).

У відповідності до пункту 3.1. Договору № 4 цей Договір діє до 31.12.2028 року.

Сторонами у пункті 4.1. Договору № 4 було погоджено, що за користування вказаною в Договорі земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю щорічну орендну плату в розмірі 5163,31 (п`ять тисяч сто шістдесят три гривні 31 колійка) за 1 (один) га переданої в оренду землі що є еквівалентом 186,34 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на момент укладення цього договору. Загальна сума щорічної орендної плати за передану в оренду земельну ділянку становить 54228,18 (п`ятдесят чотири тисячі двісті двадцять вісім гривень, 18 копійок), що є еквівалентом 1957,05 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на момент укладення цього Договору.

Якщо на дату виплати орендної плати офіційний курс гривні відносно до долара США зміниться, в порівнянні з офіційним курсом НБУ станом на дату укладення цього Договору, орендна плата збільшується орендарем пропорційно зміни курсу гривні відносно до долара США (пункт 4.2. Договору № 4).

Відповідно до пунктів 4.3. та 4.4. Договору № 4 передбачено, що орендна плата щорічно автоматично збільшується на коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки для сільськогосподарських угідь, опублікований центральним органом виконавчої влади у сфері земельних відносин. У випадку, якщо коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки буде меншим, або дорівнюватиме одиниці, розмір орендної плати збільшується на 2 % у порівнянні з попереднім роком. У зв`язку із застосуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки індекс інфляції не застосовується.

Орендна плата, за користування земельною ділянкою, що передана в оренду за цим Договором, сплачується

Орендарем щорічно в наступному порядку:

- перший платіж - 50 % орендної плати за поточний рік сплачується до 31 травня поточного року.

- другий платіж - 50 % орендної плати за поточний рік сплачується до 31 грудня поточного року.

Зазначені платежі сплачуються із дотриманням вимог п. 4.2. та п. 4.3. цього Договору.

Орендна плата повинна сплачуватись орендарем без письмової вимоги про сплату (виставлення рахунків), в безготівковому порядку за банківськими реквізитами орендодавця, зазначеними в реквізитах цього договору.

Згідно пункту 5.1. Договору № 4 земельна ділянка передається в оренду для виробництва сільськогосподарської продукції з дотриманням цільового призначення земельної ділянки для вирощування сільськогосподарських культур.

У відповідності до абзацу 8 пункту 8.4. Договору № 4 орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно сплачувати орендну плату, визначену в Договорі.

За положеннями пункту 10.5. Договору № 4 передбачено, що у разі прострочення строків перерахування орендарем (як повністю так і частково) будь - якого з платежів передбачених Договором, орендар зобов`язаний самостійно сплатити штраф у розмірі 10% від щорічного розміру орендної плати за об`єкт оренди протягом дня наступного, що іде за останнім днем строку/терміну на здійснення платежу. Штраф сплачується за кожні 10 (десять) календарних днів прострочення окремо.

На переконання позивача, у зв`язку із неналежним виконанням з боку відповідача умов укладеного Договору № 4 - у останнього виникла заборгованість у період з 01.01.2022 року по 07.11.2022 року на загальну суму 68 498,41 грн., яка ТОВ «Київхліб Агро» не погашена.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частини 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За умовами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 93 Земельного кодексу України (далі ЗК України), статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі ст. 2 ЗК України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним.

За змістом статті 25 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договорів оренди землі) орендар земельної ділянки зобов`язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, водного фонду; у п`ятиденний строк після державної реєстрації права оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору оренди до відповідного податкового органу, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також відповідному територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства; у разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом використовувати водний об`єкт відповідно до вимог водного законодавства України; своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт та виконувати встановлені законодавством вимоги пожежної безпеки.

Орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також орендної плати за водний об`єкт (стаття 24 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час укладення договорів оренди землі).

Отже, законодавством установлено обов`язок орендаря, зокрема, використовувати земельну ділянку згідно з договором оренди землі та своєчасно вносити орендну плату.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договорів оренди землі) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з положеннями статей 21, 22 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договорів оренди землі) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. У разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається. Орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.

За змістом статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані, зокрема своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (пункт «в» частини 1).

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частинами 1, 4 ст. 285 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно із ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неналежним виконанням зобов`язань у розумінні положень статей 610-611 ЦК України є його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (договору) (до подібних висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 910/3777/18).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, позивач просить стягнути з відповідача суму основної заборгованості у розмірі 247 437,85 грн. за укладеними Договорами, яка зокрема складається з двох платежів (періодів), а саме: перший платіж до 31.05.2022 у розмірі 131 846, 44 грн., та другий платіж у розмірі 115 591,40 грн.

Однак, суд вважає за необхідним, що в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступні обставини справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно через обставини, за які орендар не відповідає (аналогічні висновки містяться в постанові Касаційного господарського осуду у складі Верховного Суду від 07.06.2022 по справі № 922/1010/21, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 по справі № 910/7495/16).

Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.

З огляду на загальновідомі обставини здійснення повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України введено воєнний стан.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.97 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини (обставин непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи викладене, Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для об`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору (контракту, угоди тощо) обов`язків згідно із законодавчими чи іншими нормативними актами виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Тобто, Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, як для суб`єктів господарювання так і для населення.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 06 грудня 2022 року за № 1364 визначено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій. До територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, включаються території можливих бойових дій та території активних бойових дій.

Наказом від 22.12.2022 року за № 309 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, додатком визначено, що в період з 27.02.2022 року по 01.04.2022 року на території с. Фасова Макарівської селищної територіальної громади в межах якої розташовані орендовані відповідачем земельні ділянки відбувалися бойові дії, що фактично унеможливлювало використання відповідачем у спірний період орендованих за Договорами земельних ділянок.

Враховуючи вищенаведені обставини, а також загальновідомий факт введення бойових дій на території с. Фасова Макарівської селищної територіальної громади, що фактично позбавляло можливості відповідача використовувати земельні ділянки за визначеним Договорами призначенням, суд приходить до висновку, що відповідач у період з 24.02.2022 року по 01.04.2022 року, на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, був позбавлений можливості вільно та безперешкодно використовувати надані йому позивачем в оренду земельні ділянки, а тому нарахування орендної плати у згаданий вище період позивачем відповідачу є безпідставним, необґрунтованим та несправедливим, а тому таким, що не підлягає задоволенню з вищевикладених обставин справи.

Таким чином, здійснивши власний перерахунок орендної плати за орендовані земельні ділянки, з урахуванням початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію Україн и та введення бойових дій на території с. Фасова Макарівської селищної територіальної громади у період з 24.02.2022 по 01.04.2022, а також враховуючи відсутності доказів оплати відповідачем орендної плати за Договорами у періоди з 01.01.2022 року по 23.02.2022 року, а також з 02.04.2022 року по 06.11.2022 року суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині основної заборгованості за Договорами: ЮП-1 від 09.03.2021; ЮП-2 від 09.03.2021; № ЮП-3 від 09.03.2021 та ЮП-4 від 09.03.2021 у розмірі 220 633,94 грн.

Що стосується посилання відповідача на форс-мажорні обставини, як на підставу для звільнення ТОВ «Київхліб Агро» від орендної сплати за орендовані земельні ділянки у спірний період судом відхиляються такі твердження з урахуванням наступних обставин справи.

Відповідно до 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 по справі № 915/531/17, від 26.05.2020 по справі № 918/289/19, від 17.12.2020 по справі № 913/785/17, від 30.11.2021 по справі № 913/785/17).

Тобто, існування форс-мажору щодо конкретного суб`єкта господарювання в конкретних умовах потребує належного підтвердження сторонами в судовому процесі. Адже саме по собі існування таких надзвичайних і невідворотних обставин не звільняє сторону від відповідальності за порушення взятих на себе зобов`язань.

Слід зазначити, що виданий Торгово-промисловою палатою чи її регіональними представництвами сертифікат не є беззаперечним доказом існування форс-мажору, а тому повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду Верховного Суду від 21 вересня 2022 року по справі № 911/589/21, від 14.02.2018 по справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 по справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Так, допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019 у справі № 909/327/18).

Метою доказування є встановлення істини у конкретній справі та вирішення спору між сторонами. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, саме на сторони покладається обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень. Водночас суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ГПК України. Законодавцем передбачений обов`язок не тільки надавати докази суду в обґрунтування своїх доводів, а й обов`язок доводити вчинення тих чи інших дій. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З метою реалізації відповідачем своїх прав та обов`язків ухвалою Господарського суду Київської області від 10.04.2023 року по справі № 911/28/23 було витребувано у Бучанської районної військової адміністрації інформацію, чи перебували, починаючи з 24.02.2022 року по 07.11.2022 року, земельні ділянки, розташовані на території Бучанського району Київської області, з кадастровими номерами 3222788000:02:003:0026, 3222788000:02:003:0027, 3222788000:02:013:0006, 3222788000:02:013:0007 у зоні бойових дій та чи вказана територія знаходилася в зоні замінування.

Як вбачається із матеріалів справи, листом від 21.04.2023 вих. № 013-35/1591 Бучанською районною військовою адміністрацією було повідомлено про неможливість надання такої інформації, оскільки не являється розпорядником запитуваної інформації.

Слід зазначити, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ч. 4 ст. 74 ГПК України).

Вказана норма, стимулює сторін самостійно розпоряджатися своїми правами та обов`язками, не покладаючи тягар збирання доказів на суд. У даному випадку суд, зберігаючи нейтралітет у вирішенні спору, керується виключно тими правами та обов`язками, якими його наділив законодавець.

Враховуючи наведене, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували настання для відповідача, у заявлений позивачем період, форс-мажорних обставин, які б давали підстави для звільнення ТОВ «Київхліб Агро» від сплати орендних платежів, а клопотань про витребування додаткових доказів та інформацій, у розпорядника такої інформації - до суду з боку відповідача не подавалися.

Окрім того, посилання відповідача на неможливість сплати орендних платежів через розірвання в односторонньому порядку позивачем договорів також не заслуговують на увагу суду, адже припинення чи розірвання договорів, у розумінні статті 599 ЦК України та статті 202 ГК України не є підставою для припинення зобов`язання, яке виникло під час дії таких договорів.

У листі Верховного Суду України від 01.04.2014 «Аналіз практики застосування судами ст. 16 ЦК України» зазначено, що припинення терміну виконання зобов`язання або терміну дії договору не означає звільнення боржника від виконання обов`язку в натурі.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/9072/17 від 26.06.2018.

Крім того, як вбачається з прохальної частини позову, позивач просить суд стягнути з відповідача 535 296,56 грн. штрафу, 2 199, 85 грн. 3 % річних та 13 711, 27 грн. інфляційних втрат за період з 01.06.2022 по 20.12.2022 в порядку пункту 10.5. Договорів та статті 625 ЦК України.

В силу ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Однак, враховуючи заявлену позивачем суму штрафу у розмірі 535 296,56 грн. - суд вважає її неспівмірною із ціною позову, не справедливою та недобросовісною по відношенню до відповідача, а тому приходить до висновків про її зменшення з урахуванням наступного.

Згідно зі статтею 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначність прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідність розміру штрафу наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафу, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (Аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 по справі № 914/2202/18; від 12.09.2019 по справі № 910/10427/18; від 11.09.2019 по справі № 905/2149/18; від 06.09.2019 по справі № 914/2252/18 та від 27.09.2019 по справі № 923/760/16).

Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними в питаннях застосування господарсько-правової відповідальності, а завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки.

Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника й бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Суд указує, що господарські санкції, які встановлюють відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (подібний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013).

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 по справі № 920/437/22).

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду за справою № 907/532/18 від 19.09.2019 зазначає, що неустойка, як засіб розумного стимулювання виконання грошового зобов`язання, не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Вирішуючи питання про зменшення суми штрафу, суд виходить із того, що сума основної заборгованості, яка заявлена позивачем, та яка складається із чотирьох договорів становить 247 437,85 грн., у той самий час, як сума заявленого штрафу майже в три рази більше від суми заборгованості. Суд вважає такі дії позивача недобросовісними та нерозумними по відношенню до відповідача, діяльність якого пов`язана із виконанням сільськогосподарських робіт, які через збройну агресію Російської Федерації, у певний період часу були обмежені. Окрім того, з боку позивача не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість заявленого такого штраф, його розумність відносно основної заборгованості, а також таким, що виник через неправомірні дії відповідача або таким, що виник через нанесення збитків позивачу за фактом не виконання відповідачем умов договору пов`язаного з нездійсненою оплатою за орендовані земельні ділянки.

Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договорів оренди, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, а також те, що відповідач сумлінно виконав умови договорів до повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, вважає справедливою, доцільною, обґрунтованою та такою, що цілком відповідає принципу верховенства права, необхідність зменшення розміру нарахованого у даній справі штрафу на 90 %.

У зв`язку з наведеним вище, в частині заявленого позивачем штрафу у розмірі 535 296,56 грн. суд задовольняє 10 % та присуджує до стягнення з відповідача штраф у розмірі 53 529, 66 грн.

Що стосується позовних вимог позивача в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. (подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).

Окрім того, постановою Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 по справі № 520/17342/18 наведено висновки про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.

Перевіривши наданий Товариством з обмеженою відповідальністю «СФ ЮКРЕЙН ПРОПЕРТІЗ» розрахунок, судом встановлено, що даних розрахунок є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому цю частину позову суд задовольняє повністю в заявлених сумах 2 199, 85 грн. 3 % річних та 13 711, 27 грн. інфляційних втрат за період з 01.06.2022 року по 20.12.2022 року.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи з боку позивача подано заяву від 03.07.2023 року б/н, в якій останній просить суд під час ухвалення рішення по справі № 911/28/23 вирішити питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 41 000,00 грн.

З боку відповідача були подані заперечення проти задоволення заяви про долучення доказів на підтвердження розміру витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи та стягнення витрат на професійну правничу допомогу від 03.07.2023 року.

Суд, розглянувши подану позивачем заяву, перевіривши долучені до неї документи, проаналізувавши положення чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

Згідно положень частини 1 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до пункту 9 частини 3 статті 162 ГПК України передбачено, що позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

На виконання даних положень процесуального законодавства позивачем повідомлено, що попередній розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 30 000,00 грн.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Вказане повністю спростовують твердження відповідача, щодо несвоєчасного подання доказів пов`язаних із витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем долучено: Договір № 241-АО/2022 від 29.12.2022 про надання правової допомоги; Додаток № 1 до договору № 241-АО/2022 від 29.12.2022 про надання правової допомоги; детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом АО «ІНТЕРАКЦІОН» Коломієць Тетяною Михайлівною необхідних для надання правової допомоги, у справі № 911/28/23 та акт № 1 про виконання робіт (надання послуг) до договору № 241-АО/2022 від 29.12.2022 про надання правової допомоги.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частина 3 статті 123 ГПК України).

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Суд зазначає, що відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Статтею 19 вказаного Закону № 5076-VI закріплено види адвокатської діяльності, перелік яких не є вичерпним, при тому, що вказаною статтею (абзацом 10) закріплено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності не заборонені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частинною 2 ст. 901 ЦК України встановлено, що положення цієї глави 63 можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (аналогічні висновки містяться у пункті 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц; у пункті 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 по справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 по справі № 922/1964/21 зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відтак, суд вказує, що з аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та/або погодинної оплати.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно пункту 4.4. Договору № 241-АО/2022 від 29.12.2022 року про надання правової допомоги сторони передбачили, що при належному виконанні умов цього договору, сторони підписують акт про виконання робіт (надання послуг). Указаний акт підписується сторонами після виконання робіт (наданих послуг), що випливають з цього договору, і є підставою для перерахунку винагороди Адвокатському об`єднанню, яка є платою за виконані роботи (надані послуги).

Як вбачається з детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом АО «ІНТЕРАКЦІОН» Коломієць Тетяною Михайлівною необхідних для надання правової допомоги, у справі № 911/28/23 підтверджується надана правова допомога, а саме:

- аналіз документів, судової практики та підготовка правової позиції щодо способу захисту у цивільному спорі - 3 000,00 грн.;

- складення і подання до суду позовної заяви - 8 000,00 грн.;

- участь адвоката в судових засіданнях ( 3 засідання) - 9 000, 00 грн.;

- складення і подання до суду Заяви про забезпечення позову - 3 000, 00 грн.;

- складення і подання до суду Заяви про витребування доказів - 3 000,00 грн.;

- складення і подання до суду Відповіді на відзив - 4 000,00 грн.;

- направлення в інтересах ТОВ «СФ ЮКРЕЙН ПРОПЕРТІЗ» ГУС у Київській області адвокатського запиту з проханням надати статичні звіти - 1 000,00 грн.;

- додаткова винагорода адвоката, а саме плата за досягнутий адвокатом результату 10 000,00 грн.

В подальшому, між сторонами було підписано акт № 1 про виконання робіт (надання послуг) до договору № 241-АО/2022 від 29.12.2022 року про надання правової допомоги

Поряд з цим, суд зазначає, що однією з гарантій забезпечення права особи на правову допомогу є повна і справедлива компенсація всіх понесених витрат на правову допомогу.

Сторона, яка змушена звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів, перебуває у становищі, коли її права та/або інтереси порушуються (не визнаються, оспорюються) іншою стороною спору, у зв`язку з чим позивачу необхідний судовий захист.

Для такого захисту, зумовленого протиправною поведінкою іншої сторони (відповідача), позивачу необхідно витрачати свій час та кошти, докладати зусиль для захисту своїх порушених прав/інтересів.

Тому цілком розумно та справедливо, коли особа, на користь якої вирішено спір, у повній мірі отримує від винної сторони (сторони, яка порушує права та призвела до виникнення спору) компенсацію своїх витрат, понесених для того, щоб захистити свої права/інтереси, які, відповідно, порушуються/не визнаються, оспорюються саме відповідачем.

Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану.

За таких обставин, надаючи оцінку співмірності витрат позивача на оплату послуг адвоката зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат та з урахуванням ціни позову у справі, суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката.

Клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає.

Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги у даній справі задоволені судом частково, судові витрати позивача на правничу допомогу документально підтверджені, відтак заява - Товариства з обмеженою відповідальністю «СФ ЮКРЕЙН ПРОПЕРТІЗ» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 911/28/23 відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягає розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог, що складає 14 891,54 грн.

За підпунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до статей 123, 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складає 4 351,12 грн.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро» (01032, місто Київ, вул. Жилянська, будинок 106-Б, код ЄДРПОУ: 41464775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СФ ЮКРЕЙН ПРОПЕРТІЗ» (03146, місто Київ, вул. Чаадаєва Петра, будинок 7, код ЄДРПОУ: 41491044) 220 633 (двісті двадцять тисяч шістсот тридцять три) грн. 94 коп. основного боргу, 53 529 (п`ятдесят п`ять тисяч п`ятсот двадцять дев`ять) грн. 56 коп. штрафу, 2 199 (дві тисячі сто дев`яносто дев`ять) грн. 85 коп. 3% річних, 13 711 (тринадцять тисяч сімсот одинадцять) грн. 27 коп. інфляційних, 4 351 (чотири тисячі триста п`ятдесят одна) грн. 12 коп. витрат по сплаті судового збору та 14 891 (чотирнадцять тисяч вісімсот дев`яносто одна) грн. 54 коп. витрат на правничу допомогу.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 14.11.2023 р.

Суддя Т.П. Карпечкін