Рішення

від 14.11.2023 по справі 921/376/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 листопада 2023 року м. ТернопільСправа № 921/376/23

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л.

за участі секретаря судового засідання Карпи М.Ю.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ, юридична адреса: 67842, Одеська область, село Санжійка, вул. Прибрежна, 3

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю АСКОР-УКРАЇНА, юридична адреса: місто Тернопіль, вулиця Бродівська, будинок 44

про стягнення заборгованості у розмірі 44 432 грн 13 коп., з яких: 20 000 грн 00 коп. основний борг, 14 893 грн 59 коп. пеня, 9 538 грн 54 коп. інфляційні збитки.

За участі представників:

Позивача: адвокат Коротнян Павло Віталійович, ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВН №1241113 від 23.05.2023 (договором про надання правової (правничої) допомоги повноваження адвоката не обмежуються) ;

Відповідача : не з`явився.

1. Суть та рух справи.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю АСКОР-УКРАЇНА про стягнення заборгованості у розмірі 44 432 грн 13 коп., з яких : 20 000 грн 00 коп. основний борг, 14 893 грн 59 коп. пеня, 9 538 грн 54 коп. інфляційні збитки.

Ухвалою суду від 05.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 921/376/23. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 04.07.2023.

В порядку статті 183 ГПК України, неодноразово відкладалось підготовче засідання та продовжувався розгляд підготовчого провадження, з підстав, зазначених в ухвалах суду.

У судовому засіданні 22.08.2023 судом продовжено строк підготовчого провадження по 11.09.2023, закрито підготовче провадження з 12.09.2023 та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.09.2023 о 10 год 20 хв.

07.11.2023 відповідачем, через систему «Електронний суд» подано клопотання (без номера від 07.11.2023 (вх.№ 8984 від 07.11.2023)) про стягнення судових витрат.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позов задоволити. Крім цього, просить про задоволення клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, причин неявки не повідомив.

Частиною 1 статті 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи наведене, суд визнав за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Судом, у судовому засіданні 14.11.2023, після виходу з нарадчої кімнати, ухвалено скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення.

2. Аргументи сторін.

2.1. Аргументи позивача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аскор-Україна» 18 грудня 2018 року укладено Договір дистрибуції (купівлі-продажу з відстроченням платежу) № 1, за умовами якого Продавець передає у власність Дистриб`ютора, а Дистриб`ютор приймає та сплачує Товар та приймає на себе зобов`язання по розповсюдженню та реалізації Товару на умовах, передбачених договором. Продавець надає Дистриб`ютору право на покупку та подальший продаж Товару.

На виконання умов договору, позивач виконав свої зобов`язання щодо продажу та передання товару відповідачу, що підтверджується підписаними з обох сторін видатковими накладними, актами відвантаження та прийому виноматеріалів, товарно-транспортними накладними, податковими накладними.

Відповідачем жодних претензій щодо якості поставленого товару чи щодо оформлення відповідних документів, заявлено не було.

Також між сторонами підписано Протокол узгодження розбіжностей до Договору дистрибуції № 1 від 18.12.2018.

Позивач наголосив, що відповідно до п.3 Протоколу узгодження розбіжностей до Договору дистрибуції № 1 від 18.12.2018, п.4.5 розділу 4 Договору «Ціни, асортимент і порядок оплати» змінено та викладено в новій редакції: «Дистриб`ютор зобов`язаний оплачувати переданий товар протягом 7 календарних днів з моменту реалізації такого Товару. Якщо останній день оплати припадає на вихідний чи неробочий день, то оплата здійснюється в день, що слідує за таким вихідним чи неробочим днем».

Однак, в порушення договірних зобов`язань, ТОВ «Аскор-Україна» не сплачено заборгованість за отриманий товар в сумі 20 000,00грн.

Позивач наголосив, що остання оплата здійснена ТОВ «Аскор-Україна» 26.06.2020, згідно акту звірки взаємних розрахунків за період: 01.01.2018 25.04.2023 між ТОВ ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ і ТОВ «Аскор-Україна».

Пунктом 6.3 Договору визначено, що за порушення строків оплати Товару, передбачених цим договором (п.4.6) Дистриб`ютор сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми неоплаченого Товару за календарний день простроченого платежу до дати повної оплати.

За порушення строків оплати товару, позивачем нараховано пеню за період з 27.06.2020 по 25.04.2023 в сумі 14 893,59грн та інфляційні збитки в сумі 9 538,54грн.

Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача 20 000,00грн основного боргу, 14 893,59грн пені та 9 538,54грн інфляційних збитків.

У письмових поясненнях з приводу обставин, викладених відповідачем у відзиві (вх. № 6407 від 03.08.2023), позивач звернув увагу на те, що оскільки відповідачем, в порушення вимог п.2.2.8. Договору не було надано позивачеві первинних (бухгалтерських) документів, на підставі яких розповсюджується та реалізується Товар, то у позивача не було фактичної можливості дізнатися про момент початку перебігу строку пред`явлення вимоги про оплату поставленого Товару.

Позивач вважає, що оскільки остання оплата за отриманий товар в сумі 11 320,00грн надійшла від відповідача 26.06.2020, відповідно строк на звернення з даним позовом не пропущено у зв`язку з тим, що дізнатись про своє порушене право він не мав можливості без надання відповідних документів, а відтак вважає, що строк позовної давності ним не пропущено.

Позивач здійснював передачу товару відповідачеві з 18 грудня 2018 року по 24 квітня 2019 року, втім оплати по цих передачах здійснювалися відповідачем зі значним запізненням, а саме: 24.04.2019, 13.06.2019 та 26.06.2020, після чого відповідач взагалі перестав виконувати взяті на себе зобов`язання.

Також позивач звернув увагу на те, що відповідач у відзиві визнав притримання коштів продавця за реалізований товар.

На переконання позивача, відповідач фактично визнав, що ним було реалізовано поставлений товар однак не здійснено оплату за поставлений товар, у визначений Договором термін.

2.2. Аргументи відповідача.

Відповідач проти заявленого позову заперечив, вважає що позовна заява є необґрунтованою та не підлягає задоволенню господарським судом, оскільки позивачем не надано суду доказів реалізації товару відповідачем, що давало б підстави стверджувати про належне обґрунтування позивачем права вимоги сплати заборгованості за переданий позивачем та реалізований відповідачем товар.

Вважає необґрунтованими твердження позивача про невиконання та порушення відповідачем обов`язку, що випливає з вимог пункту 2.2.8. Договору, щодо надання продавцю первинних (бухгалтерських) документів про реалізацію товару, оскільки такий обов`язок Дистриб`ютора виникає саме на вимогу Продавця.

Продавець (ТОВ ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ) жодного разу не ставив вимоги до відповідача про надання первинних (бухгалтерських) документів, на підставі яких поширюється та реалізується товар.

Щодо нарахованих позивачем пені та інфляційних втрат, відповідач заперечив, так як вважає, що позивачем не вказано в належній та доступній формі про строк, з якого законодавець пов`язує можливість обрахування штрафних санкцій за невиконання грошових зобов`язань, та період, за який нараховується пеня з урахуванням вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» і втрати від інфляції з урахуванням умов, визначених Договором дистрибуції № 1 від 18.12.2018.

Щодо долученого в якості доказу до позовної заяви акту звірки взаємних розрахунків, відповідач стверджує, що такий не може братися судом до уваги, оскільки не підписаний відповідачем.

Крім цього, на переконання відповідача, позивач, звернувшись із позовною заявою до господарського суду, пропустив трирічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

При цьому зазначив, що так як господарські операції з реалізації товару у продавця у роздрібній мережі, відбулися у період з 31 грудня 2018 року по червень 2019 року, тому у відповідача не збереглися первинні (бухгалтерські) документи про реалізацію товару продавця за накладними, за якими відповідачем не було у повній мірі проведено оплату, внаслідок спливу встановленого законодавством України для зберігання документів 3-х річного строку.

Натомість, згідно даних електронної бази складського обліку товарно-матеріальних цінностей відповідача вбачається кінцева реалізація товару позивача - 14.06.2019, що підтверджується карточками складського обліку за період з 01.01.2019 по 10.08.2023 по товарних позиціях, котрі надавалися позивачем відповідачу згідно з видатковими накладними № 39 від 21.03.2019, № 58 від 25.04.2019.

Одночасно відповідач заперечує вимоги позивача в частині стягнення витрат на правничу допомогу, вважаючи такі вимоги необґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами, та надмірними.

З огляду на вищенаведене, просить у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі.

3. Фактичні обставини, встановлені судом. Мотивована оцінка судом аргументів, наведених учасниками справи. Висновки суду із посиланням на норми закону.

Розглянувши матеріали справи, доводи позивача, заперечення відповідача, дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши подані докази в їх сукупності, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено.

18.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аскор-Україна» укладено Договір дистриб`юції (купівлі - продажу з відстроченням платежу) № 1 за умовами якого, Продавець передає у власність Дистриб`ютора, а Дистриб`ютор приймає та оплачує Товар і приймає на себе зобов`язання по розповсюдженню та реалізації Товару на умовах, передбачених цим договором. Продавець надає Дистриб`ютору право на купівлю і подальший продаж Товару.

Товаром по цьому Договору є виноробна продукція торгових марок: Tintarellа, VillaTinta, Винхол та інші торгові марки, що належать Продавцю. Якість Товару Продавця підтверджується сертифікатом якості/відповідності. (п.1.2. Договору).

Продавець зобов`язаний відпустити Дистриб`ютору Товар, підтверджений сертифікатом якості/відповідності у кількості та за цінами відповідно до видаткової накладної/товарно-транспортної накладної.

Відповідно до пункту 5.1. Договору, поставка товару Дистриб`ютору здійснюється на підставі заявки (п.3.3.Договору) транспортом Продавця.

Кожна партія Товару супроводжується документами, передбаченими законодавством, а саме: товарно-транспортною накладною (ТТН), розхідною накладною, сертифікатом якості/відповідності, податковою накладною та іншими (п. 5.4. Договору).

Датою передачі/прийому Товару вважається дата, вказана в накладній на Товар (п.4.6. Договору).

На виконання умов договору, на підставі поданих відповідачем заявок, позивачем здійснено поставку товару, що підтверджується товарно-транспортними накладними № 00080 від 18.12.2018, № 000081 від 19.12.2018, № Р39 від 21.03.2019, № Р58 від 25.04.2019 та видатковими накладними № 39 від 21.03.2019, № 58 від 25.01.2019, № РН00080 від 18.12.2018, № РН000081 від 19.12.2018.

Підтвердженням факту поставки Товару Позивачем у період з 18.12.2018 по 25.04.2019 слугують підписані обома сторонами видаткові накладні, акти відвантаження та прийому виноматеріалів (п.5.3. Договору), Товарно-транспортні накладні, Податкові накладні.

Відповідно до пункту 3 Протоколу узгодження розбіжностей до Договору дистриб`юції №1 від 18.12.2018, п.4.5, розділу 4 Договору «Ціна, асортимент і порядок оплати» змінено та викладено в новій редакції: «Дистриб`ютор зобов`язаний оплачувати переданий йому Товар протягом 7 календарних днів з моменту реалізації такого Товару. Якщо останній день оплати припадає на вихідний чи неробочий день, то оплата здійснюється в день, що слідує за таким вихідним чи неробочим днем.».

Пунктом 2.2.8 Договору передбачено, що Дистриб`ютор зобов`язаний за вимогою Продавця надати первинні (бухгалтерські) документи, на підставі яких розповсюджується та реалізується Товар.

Також, згідно пункту 2.2.9 Договору, Дистриб`ютор зобов`язаний кожного місяця проводити з Продавцем звірку заборгованості з оформленням Акту звірки.

Як стверджує позивач, посилаючись на Акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2018-25.04.2023, який відповідачем не підписаний, оплату поставленого товару відповідач здійснив частково, в сумі 28 090грн 00коп., допустивши заборгованість 20 000,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача надіслано претензію від 26.04.2023 із вимогою про погашення заборгованості в сумі 44 432,13 грн.

Проте вимоги претензії відповідачем залишені без задоволення, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості переданої продукції, з огляду на що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 20 000гр, пеню за період з 26.06.2020 по 25.04.2023 в розмірі 14 893грн 59коп., 9 538грн 54коп. інфляційних втрат за період з червня 2020 року по квітень 2023 року.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, вірогідність наявних у матеріалах справи та перевірених судом доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з такого.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статті 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із частиною 1 статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загально господарського інтересу.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторонни укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Суд звертає увагу на те, що ані Цивільний кодекс України, ані Господарський кодекс України не дають визначення дистриб`юторського договору та не визначають його істотних умов.

Як передбачено статтею 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюютьподібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

За своєю правовою природою, договір дистрибуції близький до договору купівлі-продажу та договору поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Загальними положеннями про купівлю-продаж визначено обов`язок Покупця оплати товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 статті 694 ЦК України визначено, що договором може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

З матеріалів справи слідує, що між сторонами 18.12.2018 укладено договір дистриб`юції (купівлі-продажу з відстроченням платежу) № 1.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору Продавцем згідно видаткових накладних № 39 від 21.03.2019 (на суму 17280,00 грн), № 58 від 25.01.2019 (на суму14040,00 грн), № РН00080 від 18.12.2018 (на суму 14760,00 грн), № РН000081 від 19.12.2018 (на суму2010,00 грн), передано, а Дистриб`ютором, в свою чергу, прийнято зазначений в накладних Товар (виноробна продукція) на загальну суму 48 090 грн 00 коп., що підтверджується долученими до позовної заяви копіями видаткових накладних, товарно-транспортних накладних № 00080 від 18.12.2018, № 000081 від 19.12.2018, № Р39 від 21.03.2019, № Р58 від 25.04.2019 та не заперечено відповідачем у справі

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно пункту 3 Протоколу узгодження розбіжностей до Договору дистриб`юції (купівлі-продажу з відстроченням платежу) №1 від 18.12.2018, п.4.5, розділу 4 Договору «Ціна, асортимент, і порядок оплати» змінено та викладено в новій редакції: «Дистриб`ютор зобов`язаний оплачувати переданий йому Товар протягом 7 календарних днів з моменту реалізації такого Товару. Якщо останній день оплати припадає на вихідний чи неробочий день, то оплата здійснюється в день, що слідує за таким вихідним чи неробочим днем.».

Доказів, які б свідчили про надання відповідачем первинних (бухгалтерських) документів про реалізацію товару, матеріали справи не містять.

Натомість, відповідачем до матеріалів справи долучено картки складського обліку з 01.01.2019 10.08.2023, з яких вбачається, що реалізація товару відбулась 24.05.2019 та 14.06.2019.

Відповідач у додаткових поясненнях (вх. № 6808 від 21.058.2023) стверджує, що у нього не збереглись первинні (бухгалтерські) документи про реалізацію товару по накладних, за якими ним не було у повній мірі проведено оплату.

Відтак з наведеного випливає, що відповідач визнає факт неповної оплати за отриманий ним товар за Договором дистриб`юції (купівлі-продажу з відстроченням платежу) № 1 від 18.12.2018.

Із долучених позивачем до позовної заяви документів, зокрема Акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 по 25.04.2023, позивачем поставлено продукції на загальну суму 48 060,00грн. Частину вартості отриманого відповідачем товару оплачено в сумі 28 060,00грн. Інша частина боргу в сумі 20 000,00грн, залишилась не оплаченою.

При цьому суд зазначає, що підписання Сторонами видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема статті 9 названого Закону і "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" та фіксують факт здійснення господарських операцій поставки і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами частини 1 статті 692 ЦК України.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до вимог чинного законодавства, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, і сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.04.2018р. у справі №905/1198/17, від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18 та від 04.12.2019р. у справі №916/1727/17.

При цьому суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладену, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2018р. у справі №911/3685/17 та від 10.09.2019р. у справі №916/2403/18, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Як вбачається із матеріалів справи 26.06.2020, відповідачем оплачено частину заборгованості в сумі 11 320 грн 00коп., хоча доказів про реалізацію всього отриманого товару (за товарно-транспортними накладними № 00080 від 18.12.2018, № 000081 від 19.12.2018, № Р39 від 21.03.2019, № Р58 від 25.04.2019 та видатковими накладними № 39 від 21.03.2019, № 58 від 25.01.2019, № РН00080 від 18.12.2018, № РН000081 від 19.12.2018) за цей період відповідач не надав.

Відповідач у додаткових поясненнях (вх. № 6808 від 21.08.2023) наголосив, що «…у відповідача не збереглись первинні (бухгалтерські) документи про реалізацію товару продавця за накладними, за якими відповідачем не було у повній мірі проведено оплату…»

Як передбачено статтею 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020р. у справі №910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази позивачем і ненадання відповідачем жодних доказів на їх спростування, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази, надані позивачем, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені позивачем обставини щодо неналежного виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати переданого позивачем та прийнятого відповідачем товару за Договором, проведення останнім часткової оплати за отриманий товар, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 20 000грн.

Відтак право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, є порушеним, а позовні вимоги про стягнення 20 000 грн суми основної заборгованості за Договором є мотивованими та обґрунтованими.

Щодо стягнення пені у розмірі 14 893 грн 59 коп.

Статтями 610, 611 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 6.3 Договору сторони передбачили, що за порушення строків оплати Товару, передбачених цим договором (п.4.6) Дистриб`ютор сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми неоплаченого Товару за календарний день прострочки до дати повної оплати.

У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. (частина 1 статті 216 ГК України).

В силу статей 546-551 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (частина 2 статті 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. (частина 6 статті 232 ГК України).

У постанові від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19 Верховний Суд зазначив, що: "Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

На підставі наведених вище норм чинного законодавства, умов укладеного правочину, зважаючи на допущене відповідачем порушення зобов`язання щодо оплати вартості отриманого згідно видаткових накладних № 39 від 21.03.2019, № 58 від 25.01.2019, № РН00080 від 18.12.2018, № РН000081 від 19.12.2018 Товару, позивачем нараховано за період з 26.06.2020 по 26.04.2023 та заявлено до стягнення пеню в загальній сумі 14 893 грн 59 коп.

Згідно із усталеною судовою практикою застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань "господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості".

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі №927/467/17, від 21.05.2018 у справі №904/10198/15, від 22.01.2019 у справі №905/305/18, від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18 та від 27.05.2019 у справі №910/20107/17.

Сплата збитків, пені, штрафних санкцій та відсотків не звільняє винну сторону від виконання зобов`язань, встановлених даним Договором. Нарахування пені та відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання здійснюється за прострочений період з урахуванням вимог чинного законодавства України. (пункт 6.6. розділу 6 Договору/ пункт 9 Протоколу розбіжностей від 18.12.2018/).

Пунктом 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вбачається із розрахунку пені, наведеного у позовній заяві, позивач зазначив, що відповідачем 26.06.2020 здійснена часткова оплата, залишок заборгованості складає 20 000 грн, кількість днів прострочення - 1035 днів та сума нарахованої пені 14 893грн 59коп.

Суд, здійснивши розрахунок пені за вказаною конструкцією отримав період з 26.06.2020 - 26.04.2023 (1035днів) - 14 893,59грн.

З наведеного вбачається, що позивачем здійснено нарахування пені на суму 20 000грн за період з 26.06.2020 по 26.04.2023 (1035днів), тобто поза шестимісячним терміном, передбаченим статтею 232 ГК України.

Відтак суд не може погодитись із обраним позивачем періодом розрахунку пені, та має за необхідне зазначити, що з огляду на часткову оплату вартості отриманого товару за Договором дистрибюції (купівлі продажу з відстроченням платежу) № 1 - 26.06.2020 та з урахуванням частини 6 статті 232 ГК України, суми та строк прострочення відповідачем сплати основного боргу, вірно нарахованою та такою, що підлягає до стягнення є пеня обрахована за період з 27.06.2020 26.12.2020 (183 дні) у сумі 1 200 грн 00 коп.

Отже, позов в частині стягнення 1 200 грн пені, є таким, що підлягає до задоволення.

В частині стягнення 13 693 грн 59 коп. пені, яка нарахована в порушення частини 6 статті 232 ГК України, в позові слід відмовити, як необгрунтовано заявленій.

Щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 9 538грн 54коп.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

За змістом частина 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», а також постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.

Окрім того суд зазначає, і аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі №686/21962/15-ц, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Суд також зазначає, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши правильність розрахунку інфляційних втрат за заявлений позивачем період із врахуванням встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що такий проведено позивачем вірно та відповідно підлягає до задоволення в сумі 9 538грн 54коп.

Щодо застосування строку позовної давності.

Відповідач заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву та у додаткових поясненнях наголосив, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності.

Так, відповідно до статей 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постановах Верховного суду від 30.01.2019 у справі № 922/175/18 та Великої Палати Верховного суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц зазначено, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Згідно з пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким було доповнено вказаний розділ ЦК України на підставі ЗУ№ 540-ІХ від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)», під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21 вказав на те, що у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції ЗУ від 30.03.2020 № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Постановою КМУ №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено на всій території України карантин з 12.03.2020. В подальшому дію карантину неодноразово було продовжено та постановою КМУ № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24:00 30.06.2023.

Приймаючи до уваги те, що встановлений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжений на строк дії карантину з 12.03.2020 по 30.06.2023, суд вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності при поданні такої позовної заяви, оскільки позивач звернувся до суду - 25.05.2023 (згідно поштової накладної на конверті, в якому направлено позов).

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (частина 2 статті 73 ГПК України).

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи що до якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також відрізних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтями 55, 131-2 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Статтею 16 ГПК України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження понесених витрат на послуги адвоката в сумі 20 000,00 грн, до матеріалів справи долучено такі документи:

- укладений 13.07.2022 між товариством з обмеженою відповідальністю «ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ» та Адвокатським Бюро «Грищенко і партнери Одеса» про надання правової допомоги, відповідно до якого предметом договору є надання Клієнту правничої допомоги в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором, а клієнт зобов`язується оплатити правову допомогу в обсязі та на умовах, визначених в цьому Договорі ;

- Доручення № 631 від 13.07.2022 до договору про надання правничої допомоги від 13.07.2022;

- Акт про надання послуг від 03.11.2023;

- Рахунок на оплату № 121 від 03.11.2023 на суму 20 000,00грн.

Заперечення відповідача стосовно витрат на професійну правничу допомогу, суд оцінює критично, оскільки саме дії відповідача, що виразились у невиконані умов Договору щодо оплати вартості отриманого товару, стало причиною звернення позивача до Адвокатського бюро «Грищенко і партнери Одеса» за професійною правовою допомогою.

Однак з огляду на часткове задоволення позову, за з урахування пункту 4 частини 3 статті 129 ГПК заявлена до стягнення товариством з обмеженою відповідальністю ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ сума понесених витрат на професійну правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо судового збору.

Згідно із нормами ГПК України розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 129 ГПК України.

Відповідно до частин 1,2 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду із позовною заявою сплачено платіжною інструкцією № 1897 від 23 травня 2023 в сумі 2 684,00грн.

Відповідно до правил статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2, 42, 86, 233, 236, 238, 241, з 253 по 259 у сукупності з іншими статями Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АСКОР-УКРАЇНА, юридична адреса : місто Тернопіль, вулиця Бродівська, будинок 44на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ, юридична адреса: 67842, Одеська область, село Санжійка, вул. Прибрежна,3 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп. основного боргу,9 538(дев`ять тисяч п`ятсот тридцять вісім) грн 54 коп. інфляційних витрат, 1 200 (одну тисячу двісті) грн 00коп. - пені.

3. В задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 13 693,59 відмовити.

4. Судові витрати покласти на сторони пропорційно до задоволених вимог.

5. Судові витрати в складі судового збору в сумі 827 (вісімсот двадцять сім) грн 18коп. покласти на позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ, юридична адреса: 67842, Одеська область, село Санжійка, вул. Прибрежна,3.

6. Судові витрати в складі судового збору в сумі 1856 (одну тисячу вісімсот п`ятдесят шість) грн 82коп. покласти на відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю АСКОР-УКРАЇНА, юридична адреса: місто Тернопіль, вулиця Бродівська, будинок 44.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АСКОР-УКРАЇНА, юридична адреса: місто Тернопіль, вулиця Бродівська, будинок 44, ЄДРПОУ 24627614 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ, юридична адреса: 67842, Одеська область, село Санжійка, вул. Прибрежна, 3, ЄДРПОУ 34815480 - 1856 (одну тисячу вісімсот п`ятдесят шість) грн 82коп. судового збору.

8. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ, юридична адреса: 67842, Одеська область, село Санжійка, вул. Прибрежна, 3(код ЄДРПОУ 34815480);

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю АСКОР-УКРАЇНА, юридична адреса: місто Тернопіль, вулиця Бродівська, будинок 44 (код ЄДРПОУ 24627614).

9. Повний текст рішення складено та підписано 01.12.2023.

Рішення господарського суду набирає законної сили у порядку статті 241 ГПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у порядку, визначеному статтями з 253 по 259 ГПК України. Копію повного тексту рішення надіслати учасникам справи відповідно до вимог статті 242 ГПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя В.Л. Гевко