Постанова

від 16.09.2024 по справі 921/376/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2024 р. Справа №921/376/23

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

Гриців В.М. (доповідач), Зварич О.В., Малех І.Б.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АСКОР-Україна» на рішення Господарського суду Тернопільської області (суддя Гевко В.Л.) від 14 листопада 2023 року у справі №921/376/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСКОР-Україна» про стягнення заборгованості у розмірі 44 432,13 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ» звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСКОР-Україна» про стягнення заборгованості у розмірі 44 432,13 грн. Позовні вимоги мотивовано неналежного виконання ТОВ «Аскор-Україна» за договором дистрибуції (купівлі-продажу з відстроченням платежу) № 1 від 18 грудня 2018 року зобов`язання з оплати вартості переданої продукції в сумі 20 000,00грн, за порушення строків оплати товару нараховано пеню за період з 27.06.2020 по 25.04.2023 в сумі 14 893,59грн та інфляційні збитки в сумі 9 538,54грн за період з червня 2020 року по квітень 2023 року.

Господарський суд Тернопільської області рішенням від 14 листопада 2023 року у справі №921/376/23 позовні вимоги задовольнив частково; стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю АСКОР-УКРАЇНА на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ 20 000,00 грн основного боргу,9 538,54 грн інфляційних витрат, 1 200,00 грн пені. У задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 13 693,59 відмовив. Судові витрати поклав на сторони пропорційно до задоволених вимог.

Суд встановив, що з наданих відповідачем картки складського обліку з 01.01.2019 10.08.2023, вбачається, що реалізація товару відбулась 24.05.2019 та 14.06.2019.

Відповідач у додаткових поясненнях (вх. № 6808 від 21.058.2023) стверджує, що у нього не збереглись первинні (бухгалтерські) документи про реалізацію товару по накладних, за якими ним не було у повній мірі проведено оплату, з чого суд зробив висновок, що відповідач визнає факт неповної оплати за отриманий ним товар за Договором дистриб`юції (купівлі-продажу з відстроченням платежу) № 1 від 18.12.2018.

Суд також встановив, що відповідач оплатив частину заборгованості в сумі 11 320 грн, хоча доказів про реалізацію всього отриманого товару за цей період відповідач не надав.

Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази позивачем і ненадання відповідачем жодних доказів на їх спростування, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені позивачем обставини щодо неналежного виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати переданого позивачем та прийнятого відповідачем товару за Договором, проведення останнім часткової оплати за отриманий товар, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 20 000грн. Відтак право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, є порушеним, а позовні вимоги про стягнення 20 000 грн суми основної заборгованості за Договором є мотивованими та обґрунтованими.

Суд не погодився із обраним позивачем періодом розрахунку пені (на суму 20 000грн за період з 26.06.2020 по 26.04.2023 (1035днів), тобто поза шестимісячним терміном), та зазначив, що з огляду на часткову оплату вартості отриманого товару за Договором дистриб`юції (купівлі продажу з відстроченням платежу) № 1 - 26.06.2020 та з урахуванням частини 6 статті 232 ГК України, суми та строк прострочення відповідачем сплати основного боргу, вірно нарахованою та такою, що підлягає до стягнення є пеня обрахована за період з 27.06.2020 26.12.2020 (183 дні) у сумі 1 200,00 грн.

Так суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення в частині стягнення 1 200 грн пені, а в частині стягнення 13 693,59 грн пені, яка нарахована в порушення частини 6 статті 232 ГК України- необґрунтовано заявлений.

Перевіривши правильність розрахунку інфляційних втрат за заявлений позивачем період із врахуванням встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що такий проведено позивачем вірно та відповідно підлягає до задоволення в сумі 9 538грн 54коп.

Також, суд брав до уваги те, що встановлений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжений на строк дії карантину з 12.03.2020 по 30.06.2023, та дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності при поданні такої позовної заяви, оскільки позивач звернувся до суду - 25.05.2023 (згідно поштової накладної на конверті, в якому направлено позов).

Заперечення відповідача стосовно витрат на професійну правничу допомогу, суд оцінив критично, оскільки саме дії відповідача, що виразились у невиконані умов Договору щодо оплати вартості отриманого товару, стало причиною звернення позивача до Адвокатського бюро «Грищенко і партнери Одеса» за професійною правовою допомогою.

Однак, з огляду на часткове задоволення позову, за з урахуванням пункту 4 частини 3 статті 129 ГПК заявлену до стягнення товариством з обмеженою відповідальністю ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ суму понесених витрат на професійну правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн суд поклав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «АСКОР-Україна» просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 14 листопада 2023 року у справі №921/376/23 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ» відмовити; здійснити новий розподіл судових витрат.

Вважає, рішення Господарського суду Тернопільської області від 14 листопада 2023 року у справі №921/376/23 незаконноним та необгрунтованим, таким що прийняте судом на основі недопустимих та недостовірних доказів акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 по 25.04.2023. Зазначає, що суд неповно та невірно встановив обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами, а також необґрунтовано встановив наявність підстав для виникнення обов`язку у відповідача оплатити товар (факт отримання такого товару від позивача).

На думку скаржника, суд порушив його процесуальне право бути присутнім в судовому засіданні в день прийняття оскаржуваного рішення шляхом неповідомлення належним чином про відкладення розгляду справи з 03.11.2023 на 14.11.2023.

Суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що відповідач визнав факт неповної оплати за отриманий товар внаслідок ствердження відповідачем у додаткових поясненнях про те, що у нього не збереглись первинні (бухгалтерські) документи про реалізацію товару по накладних, за якими ним не було у повній мірі проведено оплату.

Також, судом першої інстанції помилково взято до уваги як доказ долучений позивачем до позовної заяви Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 по 25.04.2023 року, підписаний позивачем та не підписаний відповідачем, з якого суд помилково встановив як доведені факти вказані у акті оплати відповідачем за отриманий та реалізований товар, а також щодо наявності заборгованості за товар у розмірі 20 000,00 грн..

Вказує, що позивач не надавав скаржнику акту звірки взаємних розрахунків для вивчення та підписання. Цей акт є непідписаним з боку відповідача, а відтак не може бути належним доказом, що свідчить про визнання відповідачем боргу та сплату відповідачем 26.06.2020 частини заборгованості у сумі 11 320 грн.

Суд не врахував, що позивач не надав суду виписок по власному рахунку як доказів про отримання оплати від відповідача за Договором дистриб`юції.

Крім цього, суд першої інстанції невірно трактував норми пункту 2.2.8 Договору дистриб`юції та пояснення відповідача про те, що позивач не виставляв вимоги до відповідача про надання інформації про реалізацію товару, господарський місцевий суд ставив у провину саме відповідачу ненадання позивачу первинних документів про реалізацію товару, при цьому захищаючи інтереси позивача, суд помилково визначив, що у позивача не було фактичної можливості дізнатися про момент початку перебігу строку пред`явлення вимоги про оплату поставленого Товару, ігноруючи визначене пунктом 2.2.8. право позивача на вимогу до відповідача про надання інформації, яким той не скористався.

Картки складського обліку з 01.01.2019 по 10.08.2023 не відображають реалізацію товару у розумінні вимог ст. 14 п.1п.п.202 ПКУ, лише свідчить про переміщення товару із складу в роздрібні точки мережі магазинів «Могорич», що належить відповідачу, для подальшої роздрібної торгівлі. Суд не встановив факту реалізації товару, у тому числі щодо кількості, часу та суми реалізації. Станом на зараз у мережі магазинів «Могорич» ще наявні залишки нереалізованого товару позивача.

Суд неправильно трактував пояснення відповідача, а саме: відповідач не може підтвердити чи спростувати факт продажу ним у роздрібній торгівлі певної частини товару станом на певну визначену дату, з якої у нього виникло б зобов`язання зі сплати за реалізований товар.

Також незаконними та невмотивованими є рішення суду в частині стягнення з відповідача пені та втрат від інфляції.

При цьому, господарським судом помилково визначено невиконаний обов`язок саме відповідача надати докази про реалізацію всього отриманого товару без врахування того, що саме на позивачу лежить обов`язок довести ті обставини, котрі він вважає встановленими, з чого суд зробив необґрунтовані висновки про більшу вірогідність доказів позивача над доказами відповідача про повну реалізацію товару відповідачем 26.06.2020 року, хоча таких доказів позивач суду не представляв.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ» подало відзив, не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою, а оскаржене рішення суду законним. Просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АСКОР-Україна» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 14 листопада 2023 року у справі №921/376/23 без змін.

Зазначає, що на виконання умов Договору Продавець згідно видаткових накладних №39 від 21.03.2019 (на суму 17280,00 грн), № 58 від 25.01.2019 (на суму14040,00 грн), №РН00080 від 18.12.2018 (на суму 14760,00 грн), № РН000081 від 19.12.2018 (на суму 2010,00 грн), передав, а Дистриб`ютор, в свою чергу, прийняв зазначений в накладних Товар (виноробна продукція) на загальну суму 48 090 грн 00 коп., що підтверджується долученими до позовної заяви копіями видаткових накладних, товарно-транспортних накладних №00080 від 18.12.2018, №000081 від 19.12.2018, №Р39 від 21.03.2019, №Р58 від 25.04.2019.

Позивачем було надіслано на адресу Відповідача претензію від 26.04.2023 року, після того, як численні телефонні звернення до Відповідача не призвели до жодного результату.

Звертає увагу суду на те, що Відповідач зазначає у своєму відзиві наступне: «За таких умов дистриб`ютор, котрий визначений відповідачем у даній справі, здійснив притримання коштів продавця за реалізований товар.»

Із змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач підтверджує всі фактичні обставини справи, зокрема, факт виконання умов договору з боку Позивача (тобто поставки товару), факт отримання товару Відповідачем, факт підписання документів та здійснення часткової оплати за Договором дистрибуції №1від 18.12.2018.

Щодо акту звірки взаємних розрахунків зазначає, цей документ не є первинним бухгалтерським документом, в виконує функцію технічного документу, який був наданий з метою полегшення здійснення розрахунку заборгованості та співставлення дат поставок з датами оплат, кількості та вартості поставленого і неоплаченого товару.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 02 лютого 2024 року поновив строк на апеляційне оскарження та відкрив провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АСКОР-Україна» на рішення Господарського суду Тернопільської області від 14 листопада 2023 року у справі №921/376/23, зупинив дію рішення Господарського суду Тернопільської області від 14 листопада 2023 року у справі №921/376/23 до завершення апеляційного провадження, постановив розглядати зазначену апеляційну скаргу без повідомлення учасників справи. Вказана ухвала доставлена в системі «Електронний суд» до електронного кабінету сторін 09 лютого 2024 року, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Західний апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу, матеріали справи та вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «АСКОР-Україна» на рішення Господарського суду Тернопільської області від 14 листопада 2023 року у справі №921/376/23 відсутні з огляду на таке.

Обставини справи:

18.12.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ» (Продавець) і Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскор-Україна» (Покупець) уклали Договір дистриб`юції (купівлі-продажу з відстроченням платежу) №1 (далі Договір) та протокол узгодження розбіжностей до нього (далі Протокол).

Відповідно до пункту 1.1. Договору Продавець передає у власність Дистриб`ютора, а Дистриб`ютор приймає та оплачує Товар і приймає на себе зобов`язання по розповсюдженню та реалізації Товару на умовах, передбачених цим договором. Продавець надає Дистриб`ютору право на купівлю і подальший продаж Товару.

За положеннями пункту 1.2. Договору Товаром по цьому договору є виноробна продукція з торговельних марок: Tintarellа, VillaTinta, Винхол та іншими торговельними марками, що належать Продавцю. Якість Товару Продавця підтверджується сертифікатом якості/відповідності.

Нормами розділу 2 Договору «Права і обов`язки сторін», зокрема, унормовано:

2.1.4 Продавець зобов`язаний відпустити Дистриб`ютору Товар, підтверджений сертифікатом якості/відповідності у кількості та за цінами відповідно до видаткової накладної/товарно-транспортної накладної.

2.2. Дистриб`ютор зобов`язаний:

2.2.3. Прийняти і оплатити Товар Продавця на умовах передбачених цим договором.

2.2.5. Виконувати строки оплати за договором за отриманий Товар.

2.2.8. На вимогу Продавця надати первинні (бухгалтерські) документи, на підставі яких розповсюджується та реалізується Товар.

2.2.9 Щомісяця проводити з Продавцем звірку заборгованості з оформленням Акту звірки.

Датою передачі/прийому Товару вважається дата, вказана в накладній на Товар (п.4.6. Договору).

Відповідно до пункту 5.1. Договору, поставка товару Дистриб`ютору здійснюється на підставі заявки (п.3.3.Договору) транспортом Продавця.

Відповідно до пункту 5.4 Договору кожна партія Товару супроводжується документами, передбаченими законодавством, а саме: товарно-транспортною накладною (ТТН), видатковою накладною, сертифікатом якості/відповідності, податковою накладною та іншими.

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що за порушення зобов`язань за діючим договором винна сторона компенсує завдані її діями збитки понад суми пені, процентів і штрафних санкцій у відповідності до діючого законодавства України.

Згідно з п. 6.3. Договору, за порушення строків оплати Товару, передбачених цим договором (п.4.6) Дистриб`ютор виплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості неоплаченого Товару за календарний день прострочення платежу до дати повної оплати.

Згідно з пунктом 3 Протоколу узгодження розбіжностей пункт 4.5. розділу 4 Договору «Ціни, асортимент і порядок оплати» змінено та викладено в новій редакції «Дистриб`ютор зобов`язаний оплачувати переданий йому Товар протягом 7 календарних днів з моменту реалізації такого Товару. Якщо останній день оплати припадає на вихідний чи неробочий день, то оплата здійснюється в день, що слідує за таким вихідним чи неробочим днем».

За положеннями пункту 9 Протоколу узгодження розбіжностей пункт 6.6. розділу 6 Договору «Відповідальність Сторін» змінено та викладено в новій редакції «Сплата збитків, пені, штрафних санкцій та відсотків не звільняє винну Сторону від виконання зобов`язань, встановлених цим Договором. Нарахування пені та відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання здійснюється за прострочений період з урахуванням вимог чинного законодавства України».

Нормами пунктів 9.13. та 9.14. визначено строк Договору та процедура пролонгації, а саме:

Цей договір вступає в силу з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2019 року при повному виконанні сторонами своїх зобов`язань. У випадку якщо на цю дату зобов`язання якоїсь із сторін у повному обсязі не виконані, договір діє до повного виконання цих зобов`язань за договором.

На виконання умов договору, на підставі поданих відповідачем заявок, позивачем здійснено поставку товару, що підтверджується товарно-транспортними накладними № 00080 від 18.12.2018, № 000081 від 19.12.2018, № Р39 від 21.03.2019, № Р58 від 25.04.2019 та видатковими накладними № 39 від 21.03.2019, № 58 від 25.01.2019, № РН00080 від 18.12.2018, № РН000081 від 19.12.2018.Підтвердженням факту поставки Товару Позивачем у період з 18.12.2018 по 25.04.2019 слугують підписані обома сторонами видаткові накладні, акти відвантаження та прийому виноматеріалів (п.5.3. Договору), Товарно-транспортні накладні, Податкові накладні.(а.с.14-25, том 1).

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача надіслано претензію від 26.04.2023 із вимогою про погашення заборгованості в сумі 44 432,13 грн.(а.с.66-69, том 1).

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували заявлені позивачу претензії зі сторони Відповідача щодо якості поставленого товару чи щодо оформлення відповідних документів після поставки та прийняття товару.

Предметом розгляду у цій справі є вимога Товариство з обмеженою відповідальністю «ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСКОР-Україна» про стягнення заборгованості у розмірі 44 432 грн 13 коп., з яких : 20 000 грн 00 коп. основний борг, 14 893 грн 59 коп. пеня, 9 538 грн 54 коп. інфляційні збитки за період з червня 2020 року по квітень 2023 року з підстав неналежного виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості переданої продукції за договором дистрибуції (купівлі-продажу з відстроченням платежу) № 1 від 18 грудня 2018 року зобов`язання з оплати вартості переданої продукції.

Західний апеляційний господарський суд в межах доводів і вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «АСКОР-Україна» переглядає рішення Господарського суду Тернопільської області від 14 листопада 2023 року у справі №921/376/23, яким суд позовні вимоги задовольнив частково; стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю АСКОР-УКРАЇНА на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ 3 20 000,00 грн основного боргу,9 538,54 грн інфляційних витрат, 1 200 грн - пені. У задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 13 693,59 відмовив. Судові витрати поклав на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

Згідно із статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525, 526 ЦК України).

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загально господарського інтересу.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Між сторонами виникли договірні зобов`язання на підставі укладеного 18.12.2018 договору дистриб`юції (купівлі-продажу з відстроченням платежу) № 1.

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що ані Цивільний кодекс України, ані Господарський кодекс України не дають визначення дистриб`юторського договору та не визначають його істотних умов.

Як передбачено статтею 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

За своєю правовою природою, договір дистрибуції близький до договору купівлі-продажу та договору поставки.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2).

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Загальними положеннями про купівлю-продаж визначено обов`язок Покупця оплати товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 694 ЦК України договором може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Суд першої інстанції встановив, що на виконання умов Договору Продавцем згідно видаткових накладних № 39 від 21.03.2019 (на суму 17280,00 грн), № 58 від 25.01.2019 (на суму14040,00 грн), № РН00080 від 18.12.2018 (на суму 14760,00 грн), № РН000081 від 19.12.2018 (на суму2010,00 грн), передано, а Дистриб`ютором, в свою чергу, прийнято зазначений в накладних Товар (виноробна продукція) на загальну суму 48 090,00 грн, що підтверджується долученими до позовної заяви копіями видаткових накладних, товарно-транспортних накладних № 00080 від 18.12.2018, № 000081 від 19.12.2018, № Р39 від 21.03.2019, № Р58 від 25.04.2019. Відповідач не заперечує вказані обставини.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно пункту 3 Протоколу узгодження розбіжностей до Договору дистриб`юції (купівлі-продажу з відстроченням платежу) №1 від 18.12.2018, п.4.5, розділу 4 Договору «Ціна, асортимент, і порядок оплати» змінено та викладено в новій редакції: «Дистриб`ютор зобов`язаний оплачувати переданий йому Товар протягом 7 календарних днів з моменту реалізації такого Товару. Якщо останній день оплати припадає на вихідний чи неробочий день, то оплата здійснюється в день, що слідує за таким вихідним чи неробочим днем.».

Доказів, які б свідчили про надання відповідачем первинних (бухгалтерських) документів про реалізацію товару, матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що з долучених відповідачем картки складського обліку з 01.01.2019 10.08.2023, видно, що реалізація товару відбулась 24.05.2019 та 14.06.2019.

В апеляційній скарзі відповідач заперечує такі висновки суду вказуючи на те, що відповідач не може підтвердити чи спростувати факт продажу ним у роздрібній торгівлі певної частини товару станом на певну визначену дату, з якої у нього виникло б зобов`язання зі сплати за реалізований товар.

Суд звертає увагу, що відповідач визнав те, що господарські операції з реалізації товару продавця у роздрібній мережі відбувалися у період з дня першої поставки 31.12.2018 року по червень 2019 року, однак у відповідача не збереглися первинні (бухгалтерські) документи про реалізацію товару продавця за накладними, за якими відповідачем не було у повній мірі проведено оплату. Згідно даних електронної бази складського обліку товарно-матеріальних цінностей відповідача вбачається кінцева реалізація товару позивача 14.06.2019 року, що підтверджується карточками складського обліку за період з 01.01.2019 року по 10.08.2023 року по товарним позиціям, котрі поставлялися позивачем відповідачу згідно з видатковими накладними №39 від 21.03.2019 року та №58 від 25.04.2019 року.

Відповідач у своєму відзиві вказав, що «...дистриб`ютором зі своєї сторони було проведено визначену кількість презентацій та заходів з популяризації товару продавця, що дало можливість реалізувати товар продавця протягом березня-червня 2019 року, але продавцем не було компенсовано дистриб`ютору жодних коштів на здійснені заходи з просування товару продавця у регіоні. За таких умов дистриб`ютор, котрий визначений відповідачем у даній справі, здійснив притримання коштів продавця за реалізований товар. У подальшому договірні стосунки між продавцем та дистриб`ютором фактично припинились, нових замовлень на поставку Товару дистриб`ютором не здійснювалось...»(а.с.46 том 1).

Отож обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не зберіг первинні (бухгалтерські) документи про реалізацію товару по накладних, за якими ним не було у повній мірі проведено оплату; відповідач визнає факт неповної оплати за отриманий ним товар за Договором дистриб`юції (купівлі-продажу з відстроченням платежу) № 1 від 18.12.2018.

Щодо акта звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2018-25.04.2023 (в якому зазначено, що оплату поставленого товару відповідач здійснив частково, в сумі 28 090,00 грн, допустивши заборгованість 20 000,00 грн), то цей акт не підписаний відповідачем.

Поряд із цим матеріалами справи доведено і скаржник не заперечує поставку позивачем продукції на загальну суму 48 060,00грн.

Частину вартості отриманого відповідачем товару оплачено в сумі 28 060,00грн. Інша частина боргу в сумі 20 000,00грн, залишилась не оплаченою.

Суд першої інстанції вказав, що підписання сторонами видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема статті 9 названого Закону і "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" та фіксують факт здійснення господарських операцій поставки і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами частини 1 статті 692 ЦК України.

Суд першої інстанції також звернув увагу на те, що акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, і сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо.

Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Така правова позиція відповідає висновкам, викладеним зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.04.2018р. у справі №905/1198/17, від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18 та від 04.12.2019р. у справі №916/1727/17.

Суд першої інстанції урахував і правову позицію викладену, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2018р. у справі №911/3685/17 та від 10.09.2019р. у справі №916/2403/18, що стосовно дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

26.06.2020, відповідачем оплачено частину заборгованості в сумі 11 320,00 грн, хоча доказів про реалізацію всього отриманого товару (за товарно-транспортними накладними № 00080 від 18.12.2018, № 000081 від 19.12.2018, № Р39 від 21.03.2019, № Р58 від 25.04.2019 та видатковими накладними № 39 від 21.03.2019, № 58 від 25.01.2019, № РН00080 від 18.12.2018, № РН000081 від 19.12.2018) за цей період відповідач не надав.

Як передбачено статтею 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020р. у справі №910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази позивачем і ненадання відповідачем жодних доказів на їх спростування, суд першої інстанції дійшов висновку, що надані позивачем докази відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені позивачем обставини щодо неналежного виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати переданого позивачем та прийнятого відповідачем товару за Договором, проведення останнім часткової оплати за отриманий товар, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 20 000грн. Відтак право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, є порушеним, а позовні вимоги про стягнення 20 000 грн суми основної заборгованості за Договором є мотивованими та обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість висновків суд першої інстанції про більшу вірогідність доказів позивача над доказами відповідача спростовуються тим, що пояснення відповідача суперечливі, натомість відповідач не довів ті обставини, на які посилався, крім того, у відповідача відсутні первинні (бухгалтерські) документи про реалізацію товару по накладних, які могли б підтвердити його позицію.

Отже, скаржник не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції, доказів оплати чи часткової оплати наданих послуг з утримання не спростував висновків суду першої інстанції.

Суд першої інстанції перевірив нарахування пені та інфляційних втрат.

Так, суд не погодився із обраним позивачем періодом розрахунку пені (на суму 20 000грн за період з 26.06.2020 по 26.04.2023 (1035днів), тобто поза шестимісячним терміном), та зазначив, що з огляду на часткову оплату вартості отриманого товару за Договором дистриб`юції (купівлі продажу з відстроченням платежу) № 1 - 26.06.2020 та з урахуванням частини 6 статті 232 ГК України, суми та строк прострочення відповідачем сплати основного боргу, правильно нарахованою та такою, що підлягає до стягнення є пеня обрахована за період з 27.06.2020 26.12.2020 (183 дні) у сумі 1 200 грн 00 коп.

Тому, визнав вимоги в частині 1 200 грн пені, а у частині нарахування 13 693,59 грн пені визнав необґрунтованим, з порушенням частини 6 статті 232 ГК України.

Суд встановив, що розрахунок інфляційних втрат проведено позивачем правильно та відповідно підлягає до задоволення в сумі 9 538,54 грн.

Щодо позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що встановлений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжений на строк дії карантину з 12.03.2020 по 30.06.2023, та дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності при поданні такої позовної заяви, оскільки позивач звернувся до суду - 25.05.2023 (згідно поштової накладної на конверті, в якому направлено позов).

Заперечення відповідача стосовно витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції оцінив критично, оскільки саме дії відповідача, що виразились у невиконані умов Договору щодо оплати вартості отриманого товару, стали причиною звернення позивача за професійною правовою допомогою. Однак, з огляду на часткове задоволення позову, за з урахуванням пункту 4 частини 3 статті 129 ГПК заявлену до стягнення Товариством з обмеженою відповідальністю ВИНХОЛ ОКСАМИТНЕ суму понесених витрат на професійну правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн суд поклав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із тим, що суд першої інстанції дійшов законних і обґрунтованих висновків про наявність заборгованості відповідача перед позивачем. Скаржник не надав доказів, які б підтвердили його доводи, а надані ним пояснення досить суперечливі. У матеріалах справи відсутні докази заявлених претензій відповідача до позивача щодо неналежного виконання позивачем своїх обов`язків за договором, натомість наявні видаткові накладні, акти відвантаження та прийому виноматеріалів, товарно-транспортні накладні, податкові накладні. Також, колегія суддів погоджується із правильністю застосування судом першої інстанції принципу «вірогідності».

Щодо доводів скаржника про неповідомлення його про дату судового засідання, такі твердження спростовуються тим, що скаржник ознайомлювався з матеріалами справи, подав відзив на позовну заяву (а.с. 36,46-49,). Суд відклав розгляд справи для забезпечення прав відповідача, 10.10.2023, 31.10.2023 відповідач брав участь у судових засіданнях (а.с. 92,101,107). Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 06.11.2023 відклав судове засідання на 14.11.2023, про що повідомив сторонам.

Крім того, станом на 18.10.2023 приписами ст. 6 ГПК України встановлено обов`язок юридичних осіб та адвокатів зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), де відповідач мав можливість ознайомитися з матеріалами справи.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 14 листопада 2023 року у справі №921/376/23 ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «АСКОР-Україна» відсутні.

За приписами частин 4 і 5 статті 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 14 листопада 2023 року у справі №921/376/23 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АСКОР-Україна» - без задоволення.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «АСКОР-Україна».

Постанова набирає законної сили з дня прийняття.

Повний текст постанови складено 16 вересня 2024 року.

Суддя В.М. Гриців

Суддя О.В. Зварич

Суддя І.Б. Малех