Рішення

від 04.12.2023 по справі 922/3978/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2023м. ХарківСправа № 922/3978/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Жилка С.Е., самопредставництво, службове посвідчення № 2663,

відповідача: не з`явився,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Харківської міської ради, місто Харків,

до Приватного підприємства будівельно-технічної фірми «СИЛИКАТ», місто Харків,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківська міська рада, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Приватного підприємства будівельно-технічної фірми «СИЛИКАТ», про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 1 277731,23 грн.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12 вересня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Харківської міської ради до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/3978/23. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/3978/23 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 06 листопада 2023 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. 13 листопада 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, задоволено клопотання відповідача, Приватного підприємства будівельно-технічної фірми «СИЛИКАТ», про повернення на стадію підготовчого провадження, що міститься у відзиві (вх. № 30895 від 13 листопада 2023 року). Вирішено повернутися у справі № 922/3978/23 на стадію підготовчого провадження. 14 листопада 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, продовжено за ініціативою суду відповідачу, Приватному підприємству будівельно-технічна фірма «СИЛИКАТ», строк на подання відзиву (вх. № 30895 від 13 листопада 2023 року) до 13 листопада 2023 року. Долучено до матеріалів справи № 922/3978/23 відзив (вх. № 30895 від 13 листопада 2023 року). Надано відповідачу, Приватному підприємству будівельно-технічній фірмі «СИЛИКАТ», строк до 21 листопада 2023 року (включно) для надання до суду: 1) відомостей про реєстрацію відповідачем, як юридичною особою, Електронного кабінету в Електронному суді; 2) доказів надсилання (надання) відзиву позивачу. Визначено, що питання про прийняття до розгляду відзиву буде вирішено судом після усунення обставин, які послугували підставою для постановлення даної ухвали суду. Відповідач не усунув недоліки відзиву, що були підставою для постановлення ухвали суду від 14 листопада 2023 року, судом зроблено запит із відповіддю № 304320 від 27.11.23 щодо електронного кабінету ЕСІТС підприємства-відповідача (а.с. 157). 27 листопада 2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 32343). Враховуючи, що судом не було прийнято до розгляду відзив у зв`язку із не усуненням відповідачем наявних недоліків цього відзиву, а також те, що заяви по суті справи мають похідний характер, судом не вирішувалось питання про прийняття до розгляду відповіді на відзив. 27 листопада 2023 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

04 грудня 2023 року до суду від адвоката Максимовського С.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 33069). У цьому клопотанні зазначається, що він є новим представником відповідача, а договір з ним укладений 03 грудня 2023 року. У зв`язку із цим потребується повний час для ознайомлення з матеріалами справи. З цього приводу суд зазначає, що відповідач був обізнаний про існування справи № 922/3978/23, про що свідчить, зокрема, вчинення процесуальної дії в межах справи, а саме: подання відзиву. При цьому, цей відзив було подано адвокатом відповідача - Ус.М.В. Тобто, відповідач міг залучити до участі у справі адвоката Максимовського С.О. і первісно. Окремо суд звертає увагу, що у зв`язку із поданням відповідачем відзиву, суд повернувся на стадію підготовчого провадження з метою всебічного з`ясування всіх обставин справи та надання всім учасникам справи сформувати свою позицію. Відповідач, за наявності залученого адвоката, не усунув недоліки відзиву та не повідомив суд про причини такого неусунення. Також, відповідач не був присутній під час жодного судового засідання. У зв`язку із вичерпанням стадії підготовчого провадження (після повернення на неї), настанням строку на усунення недоліків відзиву, відсутності жодного повідомлення з боку відповідача, 27 листопада 2023 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Таким чином, наслідки невчинення відповідачем певних дій у строк покладаються саме на нього, а будь-яке затягування розгляду справи є неможливим.

При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Суд констатує, що розгляд справи відбувся в межах 90 (дев`яносто) денного строку, що відводиться ГПК України на підготовче провадження та розгляд справи по суті у сукупності до статей 177, 195 ГПК України.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

У пунктах 2, 4 частини 3статті 129 Конституції Українизакріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях7,13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства.Закон України "Про судоустрій та статус суддів"(пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно зстаттею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ

У позовній заяві зазначається, що позивачем, на підставі ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України, проведено комплекс перевірочних заходів з питань використання та охорони земель територіальної громади міста Харкова, додержання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки по вул. Саперній, 32 у м. Харкові. Відповідно до інформації з ДРРП на нерухоме майно та їх обтяження № 337424207 від 29.06.2023 року право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:04:010:0503 площею 0,6566 га за адресою: м. Харків, вул. Саперна (ріг вул. Шевченка) було зареєстровано за ПП БТФ «СИЛИКАТ» на підставі договору оренди землі від 30.07.2004 № 66122/04. Однак, право оренди припинено 27.05.2021, зазначена земельна ділянка повернута до земель запасу міста згідно із актом приймання земельної ділянки до земель запасу міста від 20.05.2021 № 221/21, право власності на вищевказану земельну ділянку зареєстровано з 27.05.2021 за позивачем. Згідно із інформацією з ДРРП на нерухоме майно та їх обтяження № 337426320 від 29.06.2023 право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1» загальною площею 147,1 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Саперна, 32 з 05.09.2008 набуто відповідачем. На думку позивача, відповідач з дати припинення договору оренди землі 27.05.2021 та по теперішній час використовує вищевказану земельну ділянку з кадастровим номером 6310135500:04:010:0503 без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. ст. 125, 126 ЗК України. Тобто, в період з 27.05.2021 року по 28.02.2022 року відповідач не сплачував плату за користування земельною ділянкою по вул. Саперній, 32 у м. Харкові у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок позивача, як власника земельної ділянки за вказаною адресою, майно грошові кошти у розмірі орендної плати у сумі 1277731,23 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно частини 1статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно дост. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписомст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно дост. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 337426320 від 29.06.2023 року нежитлова будівля літ. «А-1» загальною площею 147,1 кв.м., що розташована за адресою: місто Харків, вулиця Саперна, будинок 32 з 05.09.2008 року належить відповідачу, Приватному підприємству будівельно-технічної фірми «СИЛИКАТ».

Згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 337424207 від 29.06.2023 року та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0006393002021 від 17.02.2021 року земельна ділянка загальною площею 0,6566 га з кадастровим номером 6310136600:04:010:0503 належить на праві комунальної власності позивачу, Харківській міській раді. Також, з цієї Інформації з ДРРП вбачається, що земельна ділянка на підставі договору оренди від 30.07.2004 року (міститься в матеріалах справи) перебувала в оренді у відповідача, а 27.05.2021 року таке речове право припинено.

У акті обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Саперна, 32 з кадастровим номером 6310136600:04:010:0503 зазначено, що виїздом на місцевість встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:04:010:0503 площею 0,6566 га за адресою: м. Харків, вул. Саперна, 32 не огороджена, на території земельної ділянки знаходиться нежитлова будівля літ. «А-1», право власності на яку зареєстроване за відповідачем, малі архітектурні форми та автостоянка використовуються відповідачем.

У листі ГУ ДПС у Харківській області № 10284/5/20-40-04-02-12 від 16.06.2023 року зазначено, що згідно наявних інформаційний ресурсів відповідач обліковується, зокрема, платником орендної плати за земельну ділянку площею 0,6566 га з кадастровим номером 6310136600:04:010:0503. За даними податкових декларацій з плати за землю відповідач сплачував за земельну ділянку, зокрема, за період з 2017-2022 роки (у 2022 році за січень-лютий). Пунктом 286.2 ст. 286 ПКУ визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 01 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.Тобто, сам відповідач декларував плату за землю за земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:04:010:0503 шляхом подання відповідної декларації до податкової служби.

Отже, відповідно до представлених документів суд встановив, а відповідачем не було спростовано, що на земельній ділянці загальною площею 0,6566 га з кадастровим номером 6310136600:04:010:0503 розташована нежитлова будівля за адресою: місто Харків, вулиця Саперна, будинок 32 з літ. «А-1» загальною площею 147,1 кв.м.

До матеріалів справи представлені розрахунки сум безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:04:010:0503 комунальної форми власності на території м. Харкова з порушенням вимог законодавства Відповідно до згаданих розрахунків у період з 27.05.2021 року по 31.12.2021 року розмір безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати складає 1068917,27 грн. (з урахуванням сплати відповідачем земельного податку), а з 01.01.2022 року по 28.02.2022 року складає 208813,96 грн. (з урахуванням сплати відповідачем земельного податку).

При цьому, нарахування у період з 24.02.2022 року по 28.02.2022 року є правомірними, адже як постановою КМУ «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» № 634 від 27.05.2022 року, так і Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX звільнення стосуються орендних відносин. Натомість, предметом позову є стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати.

Отже, відповідачем за період з 27.05.2021 року по 28.02.2022 року збережено у себе кошти у вигляді орендної плати у сумі 1277731,23 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Згідно зіст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Частиною 3 ст. 1212 ЦК України встановлено, що положення глави 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» ЦК Українизастосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Відповідно до ч. 1ст. 1214 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88ц-13, постанова ВПВС у справі № 587/430/16-у, 629/4628/16-ц від 23.05.2018, № 922/3412/17 від 20.11.2018, № 917/1739/17 від 04.12.2019). За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Під безпідставно збереженим майном мається на увазі грошові кошти в розумінні ст.ст. 179, 190 ЦК України, оскільки відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, постанова Великої Палата Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, постановах Великої Палата Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 13.02.2019 року у справі № 320/5877/17, постанов Верховного Суду від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справі № 922/207/15, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17).

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 № 6, за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Таким чином, відповідач безпідставно використовував спірну земельну ділянку та зберіг кошти, не сплачуючи орендну плату у встановленому законодавчими актами розмірі, за відсутності укладеного договору, а Харківська міська рада втратила належне їй майно (кошти від орендної плати). Тобто відбувається факт безпідставного збереження саме коштів у розмірі орендної плати за рахунок Харківської міської ради.

Крім цього, окремо суд звертає увагу, що періодом до стягнення є саме 27.05.2021 року по 28.02.2022 року, тобто не охоплює 2023 рік.

Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

У відповідності до частини 1статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Харківської міської ради задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства будівельно-технічної фірми «СИЛИКАТ» (61033, місто Харків, вулиця Саперна, будинок 32; код ЄДРПОУ: 21172142) на користь Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 7; код ЄДРПОУ: 04059243, платіжні реквізити: отримувач ГУК Харків обл/МТГ Харків, код отримувача (ЄДРПОУ) 37874947, рахунок (IBAN) UA698999980314090611000020649, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету - 24062200) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 1277731,23 грн. за використання земельної ділянки загальною площею 0,6566 га по вул. Саперна, 32 у м. Харкові з кадастровим номером 6310136600:04:010:0503 за період з 27.05.2021 по 28.02.2022 року.

Стягнути з Приватного підприємства будівельно-технічної фірми «СИЛИКАТ» (61033, місто Харків, вулиця Саперна, будинок 32; код ЄДРПОУ: 21172142) на користь Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 7; код ЄДРПОУ: 04059243, платіжні реквізити: р/р UA518201720344240012000032986, Банк: ДКСУ м. Київ, МФО 820172, Отримувач: Харківська міська рада, код отримувача (ЄДРПОУ) 04059243, рахунок (IBAN) UA518201720344240012000032986, банк Державна казначейська служба України м. Київ, МФО - 820172) судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 19165,97 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "04" грудня 2023 р.

СуддяН.В. Калініченко