Постанова

від 30.11.2023 по справі 911/3323/14

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 911/3323/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Баранець О. М., Кондратова І. Д.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Мальченко А. О., Агрикова О. В., Козир Т. П.

від 20.09.2023

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС"

про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" на бездіяльність державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро), правонаступником якого є Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса)

у справі № 911/3323/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп", Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОСВІТ"

про стягнення 8 763,32 грн,

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду № 29.2-02/3374 від 29.11.2023 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 911/3323/14 у зв`язку із відпусткою судді Вронської Г. О.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 29.11.2023 для розгляду справи № 911/3323/14 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н. М., судді: Баранець О. М., Кондратова І. Д.

1. Історія справи

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.09.2021 у справі № 911/3323/14 скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" на бездіяльність державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро) задоволено повністю:

- визнано за період із 01.09.2020 по 07.07.2021 неправомірною бездіяльність державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро) у виконавчих провадженнях № 45389704 та № 45389945 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 28.10.2014 у справі № 911/3323/14;

- зобов`язано державного виконавця або іншу посадову особу Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро) усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) шляхом дотримання строків та порядку вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № 45389704 та № 45389945 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 28.10.2014 у справі № 911/3323/14 із врахуванням норм Закону України "Про виконавче провадження".

07.09.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" надійшла заява № 06-1/09 від 06.09.2021 про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Вознесенського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 6 770,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.09.2021 призначено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" вих. № 06-1/06 від 06.09.2021 про стягнення додаткових витрат на професійну правничу допомогу до розгляду в судовому засіданні на 04.10.2021.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.10.2021 відкладено вирішення питання про стягнення з Вознесенського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Дніпро) на користь заявника витрат на професійну правничу допомогу у справі № 911/3323/14 до набрання законної сили судового рішення за результатами перегляду ухвали Господарського суду Київської області від 01.09.2021 у справі № 911/3323/14 в апеляційному порядку.

Постановою від 17.01.2022 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін ухвалу Господарського суду Київської області від 01.09.2021 у справі № 911/3323/14.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі № 911/3323/14 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково: присуджено до стягнення з Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. В іншій частині в задоволенні заяви відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 25.08.2022 додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі № 911/3323/14 залишено без змін.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.03.2023 у справі № 911/3323/14 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" № 06-1/09 від 06.09.2021 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково: присуджено до стягнення з Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" 3 385,00 грн витрат на правничу допомогу.

2. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 20.09.2023 Північний апеляційний господарський суд змінив рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2023 у справі № 911/3323/14. Виклав його резолютивну частину в наступній редакції:

"1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" про стягнення з Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) витрат на професійну правничу допомогу у справі № 911/3233/14 в розмірі 6 770,00 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) (69006, місто Запоріжжя, проспект Металургів, будинок 6, ідентифікаційний код 45028225) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" (03187, місто Київ, вулиця Академіка Глушкова, будинок 40, корпус 5, офіс 526; ідентифікаційний код 38964292) 739 (сімсот тридцять дев`ять) грн 08 коп. витрат на правничу допомогу.".

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що:

- позивач неодноразово звертався зі скаргами на дії державних та приватних виконавців за судовим захистом у різних справах, не змінюючи при цьому нормативно-правового обґрунтування скарг, так і представника товариства - адвоката Грищенка О. М.;

- адвокат-заявник неодноразово надає адвокатські послуги позивачу, у тому числі із супроводу стадії виконання рішення суду та оскарження дій органів примусового виконання, що свідчить про обізнаність адвоката з правовою ситуацією у даному провадженні та з судовою практикою, яка є актуальною на даний час в аналогічних правовідносинах;

- 10.03.2023 органом державної виконавчої служби подано заперечення на заяву про розподіл судових витрат, які серед іншого містять посилання щодо неспівмірності/недоведеності заявлених позивачем витрат на правничу допомогу у зв`язку чим виконавча служба просить відмовити повністю у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу;

- навіть у разі обґрунтованості клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, приписами Господарського процесуального кодексу України не передбачено такого зменшення до 0 грн;

- під час касаційного перегляду додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 за заявою Товариства про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у справі №911/3323/14, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погодився з позицією суду апеляційної інстанції, який дійшов висновку про стягнення з органу державної виконавчої служби на користь позивача 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу із заявлених до стягнення 18 320,00 грн. Таким чином, суд касаційної інстанції зменшив розмір судових витрат у 9,16 разів;

- враховуючи складність справи, розумну необхідність витрат для даної справи у суді апеляційної інстанції, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, а також подання державною виконавчою службою клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, колегія суддів дійшла висновку, що співмірною та обґрунтованою є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу за розгляд скарги на бездіяльність державного виконавця органу державної виконавчої служби в сумі 739,08 грн (6 770,00 грн/9,16);

- оскільки первісним судовим рішенням є ухвала про задоволення скарги, тому судовим актом, яким вирішено питання про судові витрати, в даному випадку мала б бути також ухвала. Проте, враховуючи, що в даному випадку неправильне оформлення оскарженого судового рішення (у формі рішення замість ухвали) не призвело до ухвалення незаконного судового рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване рішення місцевого суду належить залишити в цій частині без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у даній справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та залишити рішення суду першої інстанції від 13.03.2023 в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник зазначив про те, що суд апеляційної інстанції при ухваленні зазначеної додаткової постанови неправильно застосував та порушив норми процесуального права, а саме: частини 4 та 5 статті 126 та статтю 129 Господарського процесуального кодексу України, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права, викладені у постановах від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 16 вересня 2022 року у справі № 910/4729/20, від 30 вересня 2022 року у справі 925/1316/18, від 24 листопада 2020 року у справі № 911/4242/15, від 03 жовтня 2019 року у справі 922/445/19, від 05 липня 2022 року у справі № 922/2913/21, від 22 листопада 2022 року у справі № 910/10421/21, від 07 серпня 2018 року у справі № 916/1283/17, від 08 квітня 2019 року у справі № 922/619/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 924/632/18, від 02 вересня 2021 року у справі № 873/148/20, від 27 жовтня 2021 року у справі № 873/109/21, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.

Також скаржник зазначив про неврахування судом апеляційної інстанції таких висновків Верховного Суду:

- щодо застосування критерію доведення вини "поза розумним сумнівом" при оцінці доказів, викладених у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 922/1163/18, від 29 серпня 2018 року у справі № 909/105/15, від 29 серпня 2018 року у справі № 910/23428/17, від 31 січня 2018 року у справі № 910/8763/17;

- щодо застосування принципу розумного обґрунтування розміру оплати послуг з юридичної допомоги, викладених у пункті 55 постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17;

- щодо форми та порядку обчислення гонорару успіху, викладених у постанові від 28 липня 2022 року у справі № 903/781/21;

- щодо складових професійної правничої допомоги, викладених у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19;

- щодо практичної реалізації відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, викладених у постановах від 19 серпня 2020 року у справі № 910/4858/19, від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/9187/19, від 13 січня 2021 року у справі № 922/267/20, від 06 квітня 2020 року у справі № 910/4783/19, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19;

- щодо мети стягнення витрат на професійну правничу допомогу, викладених у постановах від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17, від 21 жовтня 2021 року у справі № 420/4820/19;

- щодо надмірності судових витрат на професійну правничу допомогу та завищеності їх розміру, викладених у постановах від 22 вересня 2022 року у справі № 910/602/21, від 25 квітня 2018 року у справі № 922/3142/17, від 02 травня 2018 року у справі № 910/22350/16, від 11 червня 2018 року у справі № 923/567/17.

Крім того, скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, що стосуються питань відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, викладених у від 24 липня 2018 року у справі № 918/560/16, від 06 березня 2019 року у справі № 910/15357/17, від 03 травня 2019 року у справі № 910/10911/18, від 25 червня 2019 року у справі № 904/66/18, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 08 липня 2019 року у справі № 923/762/18, від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 910/14371/18, від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18, від 31 січня 2019 року у справі № 19/64/2012/5003, від 05 січня 2019 року у справі № 906/194/18, від 19 лютого 2019 року у справі № 917/1071/18, а також у додаткових ухвалах від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20, від 22 вересня 2022 року у справі № 910/602/21.

Водночас касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що у спірних правовідносинах відсутній правовий висновок Верховного Суду на предмет того, чи можливо вважати оскарження бездіяльності органу державної виконавчої служби щодо порушення та не дотримання норм Закону України "Про виконавче провадження", в призмі невиконання рішення суду (періодично, по факту передчасного завершення виконавчого провадження, при майновій можливості здійснити виконання рішення суду за рахунок майна/активів боржника), вважати як зловживання процесуальним правом, у розумінні положень статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

5. Узагальнені доводи інших учасників справи

Учасники даної справи відзиви на касаційну скаргу не надали, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.

6. Позиція Верховного Суду

За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.

У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).

У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.

При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).

Проаналізувавши судові рішення Верховного Суду, на які скаржник посилається у касаційній скарзі, правові висновки в яких (на думку скаржника) не було враховано судом апеляційної інстанції при прийняті оскаржуваної постанови, Верховний Суд зазначає, що застосування судом апеляційної інстанції норм права в оскаржуваному судовому рішенні не суперечить висновкам Верховного Суду.

Натомість у справі, що переглядається, та у наведених скаржником справах судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин, з урахуванням складності справ, приймалися відповідні судові рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин.

Водночас аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судом апеляційної інстанції доказів щодо обставин надання послуг правничої допомоги зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Разом з тим, підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у даній справі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" також визначило пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно, підставою для відкриття касаційного провадження у даній справі є, зокрема, і пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У касаційній скарзі скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду на предмет того, чи можливо вважати оскарження бездіяльності органу державної виконавчої служби щодо порушення та не дотримання норм Закону України "Про виконавче провадження", в призмі невиконання рішення суду (періодично, по факту передчасного завершення виконавчого провадження, при майновій можливості здійснити виконання рішення суду за рахунок майна/активів боржника), вважати як зловживання процесуальним правом, у розумінні положень статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Надаючи оцінку доводам скаржника, які стали підставою для вікриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України Суд зазначає наступне.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим у частині 5 зазначеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки викладені у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Ці висновки було підтверджено і в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

Згідно із частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із частиною 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частина 4 статті 43 Господарського процесуального кодексу України).

Задовольняючи частково заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" про стягнення з Вознесенського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) витрат на професійну правничу допомогу у справі № 911/3233/14 місцевий господарський суд в рішенні від 13.03.2023 зазначив, що оцінивши витрати заявника з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність позивачем, у відповідності до вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, надання позивачу адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, участь адвоката в судових засіданнях, врахувавши заяву виконавчої служби про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 3 385,00 грн витрат на професійну правничу допомогу представника позивача.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду від 13.03.2023 Вознесенівський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), правонаступником якого є Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2023 у справі №911/3323/14 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства про ухвалення додаткового рішення відмовити повністю.

Частиною 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема з мотивувальної частини із зазначенням доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що під час касаційного перегляду додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 за заявою Товариства про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у цій же справі №911/3323/14 суд касаційної інстанції зменшив розмір судових витрат у 9,16 разів. Відтак, за висновками суду апеляційної інстанції витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" в суді першої інстанції, підлягають зменшенню у 9,16 разів до 739,08 грн.

Колегія суддів вважає безпідставними такі висновки апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Задовольняючи частково заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 911/3233/14 апеляційний господарський суд у додатковій постанові від 13.03.2023 зазначив, що оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність позивачем, відповідно до вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, надання позивачу адвокатом послуг на професійну правничу допомогу за період з 05.11.2021 по 17.01.2022, участь адвоката в судових засіданнях, врахувавши заяву виконавчої служби про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд, у постанові від 25.08.2022, за наслідками перегляду додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 не зменшував розмір судових витрат та не формував висновки про те, у скільки разів необхідно зменшувати судові витрати.

Натомість Верховний Суд, у постанові від 25.08.2022, погодився із висновками суду апеляційної інстанції, які були зроблені з урахуванням з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. При цьому Верховний Суд зазначив, що при касаційному перегляді додаткової постанови апеляційного господарського суду Верховний Суд не виявив в діях суду апеляційної інстанції порушень приписів статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення.

Наведене свідчить про те, що висновки апеляційного господарського суду, які стали підставою для зміни рішення суду першої інстанції є неправомірними.

Водночас дійшовши безпідставних висновків про те, що витрати на професійну правничу допомогу необхідно зменшувати саме у 9,16 разів, суд апеляційної інстанції, в порушення положень статті 282 Господарського процесуального кодексу України, взагалі не навів доводів, за якими суд погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції, зробленими на підставі поданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" доказів та відповідно до заяви виконавчої служби про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, щодо наявності підстав для стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу саме у розмірі 3 385,00 грн. Тобто суд апеляційної інстанції не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Допущені судом апеляційної інстанції порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

За наведених обставин у Суду відсутні правові підстави для висновку про законність та обґрунтованість постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у цій справі в розумінні положень статей 86 і 236 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим Верховним Судом визнаються безпідставними доводи скаржника щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статті 43 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням положень Закону України "Про виконавче провадження", оскільки суд апеляційної інстанції при розгляді заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" про розподіл витрат на професійну правничу допомогу не застосовував положення статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами, з огляду на що, відсутні й підстави для формування висновку щодо питання застосування зазначеної норми у спірних правовідносинах.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" задовольнити частково, постанову апеляційного господарського суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8. Судові витрати

Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315-317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НОТАПС" задовольнити частково.

2. Скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у справі № 911/3323/14, а справу № 911/3323/14 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді О. М. Баранець

І. Д. Кондратова