Ухвала

від 30.11.2023 по справі 916/171/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 916/171/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Булгакової І.В., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

прокуратури - Баклан Н.Ю. (прокурор),

позивача - не з`явився,

відповідача 1 - не з`явився,

відповідача 2 - Манова І.М. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Форватер-СВ",

на рішення господарського суду Одеської області від 22.06.2023 та

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2023

за позовом керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби

до: відділу освіти, культури, молоді та спорту Успенівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області;

товариства з обмеженою відповідальністю "Форватер-СВ"

про: визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби звернувся (далі - офіс Держаудитслужби, позивач) до господарського суду Одеської області з позовом до відділу освіти, культури, молоді та спорту Успенівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (далі - відділ освіти, відповідач 1) та товариства з обмеженою відповідальністю "Форватер-СВ" (далі - ТОВ "Форватер-СВ", відповідач 2) про:

- визнання незаконним та скасування рішення уповноваженої особи (далі - рішення уповноваженої особи), оформленого протоколом від 20.12.2021, про намір укласти договір між відділом освіти та ТОВ "Форватер-СВ" на суму 9 749 183,00 грн;

- визнання недійсним договору від 04.01.2022 №1 по об`єкту "Реконструкція спортивної зали Ройлянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Успенівської сільської ради за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Ройлянка, вул. Центральна, 35 (Коригування)" [далі - Договір], укладеного між відділом освіти та ТОВ "Форватер-СВ" на суму 9 749 183,00 грн.

На обґрунтування позову Прокурор зазначив про порушення інтересів держави, яке полягає в укладенні Договору з недотриманням вимог пункту 5 частини другої статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі" та статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Мотивував позов тим, що прийняте рішення уповноваженої особи, оформлене протоколом від 20.12.2021 про намір укласти договір за результатами переговорної процедури та укладання цього договору вчинено з порушенням вимог закону та призводить до необґрунтованого, надмірного і незаконного витрачання бюджетних коштів.

Зокрема, після спливу трирічного терміну після укладення основного договору, уникнувши ще однієї процедури відкритих торгів, незаконно проведена переговорна процедура закупівлі та укладений Договір про закупівлю послуг за бюджетні кошти. При цьому замовником за основним договором за результатами проведених торгів було Управління сім`ї, молоді та спорту Саратської районної державної адміністрації Одеської області, водночас відповідач 1 не є його правонаступником, а є іншою юридичною особою.

Крім того Прокурор вказував на те, що основний договір у 2017 році було укладено на суму 8 510 409,0 грн, у той час, як спірний Договір між відповідачами укладено на суму 9 749 183,00 грн, тобто загальна вартість робіт за договором склала більше 50 відсотків ціни основного договору про закупівлю, укладеного за результатами проведення торгів.

Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави, прокурор зазначив, що офіс Держаудитслужби, як орган, який здійснює фінансовий контроль при моніторингу публічних закупівель, будучі обізнаним про виявлені правопорушення та маючи відповідні повноваження, всупереч інтересам держави не звертався за їх захистом до суду з вимогами про визнання незаконним та скасування рішення уповноваженої особи за результатами публічної закупівлі та визнання недійсним Договору.

Прокурор наголосив, що пред`явлення позову прокурором зумовлено очевидним завданням шкоди інтересам держави в бюджетній сфері, яке полягає в порушенні замовником майнових прав держави при неправомірному розпорядженні коштами Державного бюджету України, недосягненні мети, цілей і завдань держави щодо ефективного та прозорого здійснення публічних закупівель, нехтуванні принципом законності, закріпленим у частині другій статті 19 Конституції України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.06.2023 (суддя Сулімовська М.Б.) у справі №916/171/23 позов Прокурора задоволено повністю, визнано незаконним і скасовано рішення уповноваженої особи та визнано недійсним Договір.

За висновками суду першої інстанції, Прокурором доведено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави в особі офісу Держаудитслужби та дотримано порядок реалізації такого захисту.

Задовольняючи позов по суті, місцевий господарський суд виходив з його обґрунтованості та доведеності.

Зокрема, суд погодився з доводами Прокурора про те, що прийняте рішення уповноваженої особи не відповідає положенням пункту 5 частини другої статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі", що є підставою для визнання його незаконним та скасування. При проведенні спірної закупівлі була безпідставно застосована переговорна процедура закупівлі, оскільки виняткові умови для її застосування та необхідність укладення спірного договору були відсутні, зокрема: переговорна процедура у спірних правовідносинах була розпочата після спливу трирічного строку дії основного договору; загальна вартість робіт за Договором склала більше 50 відсотків ціни основного договору про закупівлю, укладеного за результатами проведення торгів; відділ освіти не був замовником за основним договором за результатами проведених торгів.

Враховуючи встановлення судом факту порушень під час проведення переговорної процедури, оспорюваний Договір є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та статей 203, 215 ЦК України.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2023 (колегія суддів: Богацька Н.С., Діброви Г.І., Принцевської Н.М.) рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення уповноваженої особи скасовано; в цій частині прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову; змінено рішення суду в частині розподілу судових витрат. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Викладено його резолютивну частину у такій редакції: "Позов задовольнити частково. Визнати недійсним договір від 04.01.2022 №1 по об`єкту "Реконструкція спортивної зали Ройлянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Успенівської сільської ради за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Ройлянка, вул. Центральна, 35 (Коригування)", укладений між відділом освіти та ТОВ "Форватер-СВ" на суму 9 749 183,00 грн. Стягнути з відділу освіти на користь Одеської обласної прокуратури 1 240,50 грн витрат по сплаті судового збору за подання позову. Стягнути з ТОВ "Форватер-СВ" на користь Одеської обласної прокуратури 1 240,50 грн витрат по сплаті судового збору за подання позову. У іншій частині позову відмовити".

Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ТОВ "Форватер-СВ" 3 721,50 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про визнання незаконним та скасування рішення уповноваженої особи суд апеляційної інстанції, з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 02.08.2023 зі справи №924/1288/21 зазначив про те, що у спірних правовідносинах за результатами публічної закупівлі вже укладено оспорюваний Договір. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оспорюване рішення уповноваженої особи є фактично таким, що вичерпало свою дію фактом його виконання (укладенням Договору), а тому вимога про визнання його незаконним та скасування не є ефективним способом захисту.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійним Договору.

За висновками судів, оскільки Договір укладено з порушенням вимог пункту 5 частини другої статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі", отже, виходячи з викладеного, спірний Договір оренди укладений з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним за приписами статей 203, 215 ЦК України.

Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій у справі, ТОВ "Форватер-СВ" (скаржник) звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення господарського суду Одеської області від 22.06.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2023 зі справи №916/171/23; ухвалити нове рішення яким у задоволенні позову відмовити.

Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що:

- у частині застосування приписів статей 16, 215, 216, 236 ЦК України судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду (щодо необхідності оцінки ефективності обраного способу захисту у поєднанні із предметом і підставами позову) у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 та у постановах від 07.07.2021 у справі №905/1562/20, від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, від 31.05.2022 у справі №918/1187/20, від 07.06.2022 у справі №922/1413/21, від 09.06.2022 у справі №913/140/21, від 12.07.2022 у справі №906/578/21, від 18.10.2022 у справі №916/2519/21, від 26.05.2023 у справі №905/77/21;

- суд апеляційної інстанції у застосуванні положень статей 13, 73-79, 86 ГПК України щодо стандартів доказування не урахував висновків Верховного Суду (щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін), які викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц та у постановах від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/13.

За твердженням скаржника, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не надали належної правової оцінки тому, що Прокурор на час звернення з позовом до суду (30.12.2022) не з`ясував обсягу виконаних робіт за оскаржуваним Договором, оскільки станом на час звернення до суду з позовом в силу положень пункту 2.5 Договору роботи повинні були бути виконаними в повному обсязі (до 01.09.2022).

У силу положень статті 74 ГПК України саме Прокурор на час звернення до суду з даним позовом мав обов`язок обґрунтування та доведення належними та допустимими доказами заявлені позовні вимоги, тобто з`ясувати та довести суду факт виконання/невиконання передбачених у Договорі робіт, строк виконання яких встановлено до 01.09.2022.

Представник відповідача 1 усно під час судового засідання у суді першої інстанції надавав пояснення стосовно того, що фактично роботи за оспорюваним Договором було виконано ще до початку військової агресії рф проти України (до 24.02.2022), однак такі роботи не були оплачені замовником в силу складнощів процедури перерахування бюджетних коштів. Докази фактичного виконання робіт за Договором було подано до суду відповідачами хоча і з пропуском строку, визначеного частиною восьмою статті 80 ГПК України, однак з клопотанням про його поновлення.

Таким чином, скаржник вважає, що суд при вирішенні спору був обізнаний про те, що оспорюваний Договір сторонами був виконаний на 70 відсотків, а тому для всебічного і об`єктивного розгляду справи суд мав можливість долучити до матеріалів справи такі докази, та відповідно, мав обов`язок надати їм належну правову оцінку, для ухвалення законного рішення. Разом з тим оскаржувані судові рішення обґрунтовано саме не поданням відповідачами таких доказів

Однак всупереч принципу змагальності та положенням ГПК України судами попередніх інстанцій справу розглянуто "односторонньо" (виключно на підставі доказів поданим Прокурором). За твердженням скаржника, судами обмежено право відповідачів на подання доказів і надано відповідачам лише право на виступ зі вступним словом та в судових дебатах.

Прокурор та позивач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались.

Предметом касаційного перегляду є рішення господарського суду Одеської області від 22.06.2023 та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2023, якими позовні вимоги Прокурора задоволено частково; визнано недійсним Договір (по об`єкту "Реконструкція спортивної зали Ройлянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Успенівської сільської ради за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Ройлянка, вул. Центральна, 35 (Коригування)", укладений між відділом освіти та ТОВ "Форватер-СВ" на суму 9 749 183,00 грн; у іншій частині позову - відмовлено.

У контексті доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає, що предметом апеляційного розгляду у даній справі було, на думку відповідача 2, недотримання господарським судом норм права під час ухвалення рішення по суті заявлених вимог. Разом з тим у частині обґрунтування підстав для представництва Прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах жодною зі сторін не оскаржувалося, а тому Верховним Судом не переглядається.

Так, касаційна скарга ТОВ "Форватер-СВ" подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій:

- за результатами проведення відкритих торгів 28.11.2017 між управлінням сім`ї, молоді та спорту Саратської районної державної адміністрації Одеської області (Замовник) та ТОВ "Форватер-СВ" укладено договір №1, за умовами якого ТОВ "Форватер-СВ" зобов`язалось виконати роботи з "Реконструкції спортивної зали Ройлянської ЗОШ І-ІІІ ступенів за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Ройлянка, вул. Центральна, 35 згідно коду (ДК 021:2015) - 45454000-4 - Реконструкція", відповідно до Календарного плану виконаних робіт, який додано до Договору і є його невід`ємною частиною, а Замовник - прийняти і оплатити виконані роботи. Обсяги закупівлі товарів (робіт або послуг) та передбачено, що вони можуть бути зменшені, залежно від реального фінансування видатків. Сума договору становить 8 510 409,00 грн з ПДВ. Строк виконання робіт - до 31.12.2018. У подальшому, між сторонами вносились зміни щодо строків виконання робіт, реквізитів, тощо (Додатковою угодою від 27.12.2018 №10 строк виконання робіт по договору від 28.11.2017 №1 продовжено до 31.12.2020);

- договір від 28.11.2017 №1 зареєстровано органами казначейської служби України 27.12.2017, а Замовником перераховано ТОВ "Форватер-СВ" аванс у розмірі 30% в сумі 588 582 грн. На виконання зазначеного договору відповідачем 2 протягом 2017 - 2019 років було отримано 2 297 088,00 грн. Будь-які відомості (звіти) про виконання цього договору в системі публічних закупівель Prozorro відсутні, а сам договір, з урахуванням умов додаткової угоди від 27.12.2018 №10, є невиконаним та продовжує діяти до повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним;

- рішенням сесії Саратської районної ради Одеської області від 16.11.2020 №651-VII "Про безоплатну передачу майна із спільної власності територіальних громад сіл, селища Саратського району у комунальну власність територіальним громадам сіл Саратського району" Ройлянську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів Саратської районної ради Одеської області, що розташована за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Ройлянка, вул. Центральна, 35, разом з майновим комплексом (будівлі, споруди, рухоме майно) передано безоплатно із спільної власності територіальних громад сіл, селища Саратського району у комунальну власність територіальної громади с. Ройлянка.

- у подальшому у зв`язку з утворенням Успенівської сільської територіальної громади, до складу якої увійшло і с. Ройлянка, Успенівською сільською радою прийнято рішення від 24.12.2020 №34-VII "Про безоплатне прийняття юридичних осіб та майна із спільної власності територіальних громад сіл, селища Саратського району у комунальну власність територіальної громади села Успенівка" та пунктом 3 цього рішення затверджено акт приймання-передачі означеного навчального закладу. Після прийняття навчального закладу у комунальну власність Успенівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області прийнято рішення від 11.01.2021 №42- VIIІ "Про зміну найменування Ройлянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Саратської районної ради Одеської області та затвердження Статуту у новій редакції", яким найменування Ройлянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Саратської районної ради Одеської області змінено на Ройлянський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Білгород-Дністровського району Одеської області відповідно до Закону України "Про освіту" та Закону України "Про повну загальну середню освіту";

- у 2021 році було проведено коригування робочого проекту об`єкту "Реконстуркція спортивної зали Ройляської ЗОШ І-ІІІ ступенів", змінено його назва на "Реконструкція спортивної зали Ройлянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Успенівської сільської ради за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Ройлянка, вул. Центральна, 35 (Коригування) " та проведено експертизу проектно-кошторисної документації ДП "Укрдержбудекспертиза" в Одеській області (експертний звіт №16-1482/01-21 від 10.12.2021);

- рішенням сесії Успенівської сільської ради від 24.11.2021 №282-VIIІ "Про визначення замовником на виконання робіт відповідно до робочого проекту "Реконструкція спортивної зали Ройлянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Успенівської сільської ради за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Ройлянка, вул. Центральна, 35 (Коригування)" замовником на закінчення виконання робіт визначений відділ світи;

- у грудні 2021 року відділом освіти (Замовник) прийнято рішення про проведення закупівлі робіт за кошти місцевого бюджету "Реконструкція спортивної зали Ройлянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Успенівської сільської ради за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Ройлянка, вул. Центральна, 35 (Коригування)" (UA-2021-12-20-004133-а) за кодом "ДК 021:2015:4545000-4-Реконструкція", шляхом застосування переговорної процедури;

- згідно з протоколом проведення переговорів від 20.12.2021 (який одночасно є повідомленням про намір укласти Договір): реконструкція спортивної зали Ройлянської ЗЗСО І-ІІІ ступенів відбувалась до 2019 року, у 2021 році проведено коригування робочого проекту та змінена його назва; постала необхідність закінчення будівельних робіт на об`єктів та введення його в експлуатацію; станом на 10.12.2021 кошторисна вартість завершальних будівельних робіт у поточних цінах складає 9 749 183,00 грн; із загальної кошторисної вартості станом на 10.12.2021 виконано робіт на суму 2 460 769,00 грн; додаткові роботи технічно та економічно пов`язані з первинним договором, укладеним з ТОВ "Форватер-СВ", а тому доцільно в якості виконавця додаткових робіт обрати саме ТОВ "Форватер-СВ", що дозволить: забезпечити сумісність матеріалів та дотримання технологічних правил виконання робіт (зазначені додаткові роботи виконати неперервним технологічним процесом силами і засобами підрядника, який здійснював основні обсяги робіт); дотриматись якості виконаних робіт у цілому; підвищити ефективність гарантійного та післягарантійного обслуговування результатів виконаних робіт; відділ освіти (Замовник торгів), як виняток на підставі пункту 5 частини другої статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі", має право закупити додаткові роботи, якщо після укладення договору про закупівлю у замовника виникла необхідність у закупівлі додаткових аналогічних робіт чи послуг у того самого учасника;

- згідно з протоколом проведення переговорів від 20.12.2021 уповноваженою особою відділу освіти вирішено: здійснити закупівлю завершальних робіт за робочим проектом "Реконструкція спортивної зали Ройлянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Успенівської сільської ради за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Ройлянка, вул. Центральна, 35 (Коригування)" в Учасника та погоджено загальну суму закупівлі 9 749 183,00 грн;

- за результатами переговорної процедури, 04.01.2022 між відділом освіти (Замовник) та ТОВ "Форватер-СВ" (Підрядник) укладено оспорюваний Договір, за умовами якого Замовник доручає, а Підрядник зобов`язується виконати роботи "Реконструкція спортивної зали Ройлянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Успенівської сільської ради за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Ройлянка, вул. Центральна, 35" згідно з кодом (ДК 021:2015)-45454000-4 - Реконструкція, згідно з затвердженою кошторисною документацією в установлені цим Договором терміни (до 01.09.2022). Загальна вартість робіт визначена на підставі договірної ціни та встановлена у розмірі 9 749 183,00 грн (Договірна ціна є твердою).

Предметом розгляду у цій справі є вимоги Прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби до відділу освіти та ТОВ "Форватер-СВ" про визнання недійсним Договору "Реконструкція спортивної зали Ройлянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Успенівської сільської ради за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Ройлянка, вул. Центральна, 35 (Реконструкція)" укладеного за результатами переговорної процедури.

Як на підставу позову Прокурор посилався на те, що Договір оренди укладений з порушенням вимог пункту 5 частини другої статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі" та статті 203 ЦК України.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд, з висновками якого по суті спору погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши, зокрема, положення статей 203, 215 ЦК України та пункту 5 частини другої статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі", дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного Договору.

При цьому суд виходив із того, що при проведенні спірної закупівлі була безпідставно застосована переговорна процедура закупівлі, оскільки виняткові умови для її застосування та необхідність укладення спірного Договору були відсутні, зокрема: 1) переговорна процедура у спірних правовідносинах була розпочата після спливу трирічного строку дії основного договору (основний договір укладено 28.11.2017 у той час, як проведення переговорної процедури відбулось 20.12.2021, а оспорюваний Договір укладено за її результатами лише 04.01.2022); 2) загальна вартість робіт за Договором склала більше 50 відсотків ціни основного договору про закупівлю, укладеного за результатами проведення торгів (основний договір укладено на суму 8 510 409,00 грн у той час, як спірний Договір укладено на суму 9 749 183,00 грн); 3) відділ освіти не був замовником за основним договором за результатами проведених торгів (замовником за основним договором було Управління сім`ї, молоді та спорту Саратської районної державної адміністрації Одеської області, водночас відділ освіти не є його правонаступником).

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, попередні судові інстанції дійшли висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваного Договору недійсним, як такого, що суперечить положенням пункту 5 частини другої статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі.

Відхиляючи, як необґрунтовані доводи відповідача 2 в частині неефективного способу захисту суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки станом на момент звернення прокурора до суду (30.12.2022), будь-яких доказів виконання повністю або частково сторонами оспорюваного Договору не було.

Зокрема, суд апеляційної інстанції встановив, що перед зверненням до суду з даним позов, Прокурор, у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" саме з метою з`ясування обставин перерахування коштів за спірним Договором, направляв Державній казначейській службі України, а також голові Успенівської сільської ради запити. Листом від 15.08.2022 Успенівська сільська рада (у відповідь на запит Прокурора) повідомила, що кошти за Договором відповідно до актів приймання виконаних робіт не перераховувались. Листами від 17.08.2022 та від 12.12.2022 Державна казначейська служба України (у відповідь на запити Прокурора) також повідомляла, що протягом 2022 року проплат за спірним Договором не було.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що ні відповідач 1, ні відповідач 2 під час розгляду справи на стадії підготовчого провадження жодного разу не повідомляв письмово суд першої інстанції про неможливість подання цих доказів у встановлений законом строк (з обґрунтуванням відповідних причин) та з метою встановлення судом додаткового строку для подання таких доказів у порядку частин четвертої, п`ятої статті 80 ГПК України. Більш того, відповідачем 1 під час розгляду справи на стадії підготовчого провадження жодного разу не заявлялось взагалі про існування у нього таких доказів, а також причини, з яких вони не можуть бути подані до суду на стадії підготовчого провадження.

Суд апеляційної інстанції також урахував, що довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, а також акти приймання виконаних будівельних робіт за оспорюваним Договором датовані 24.03.2023, тобто в період, коли справа перебувала на стадії підготовчого провадження, про що відповідачі були завчасно та належним чином повідомлені.

Суд також відхилив доводи ТОВ "Форватер-СВ" про те, що оплата робіт за Договором відбулась лише 01.05.2023, оскільки платіжні доручення хоч і містять відмітку про оплату 01.05.2023, однак вони датовані 24.03.2023. Тобто відповідач 1, добросовісно користуючись процесуальними правами, не був позбавлений можливості під час підготовчого провадження хоча б повідомити суд першої інстанції про здійснення оплати за спірним Договором.

Саме у зв`язку зі встановленими та наведеними вище обставинами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки станом на момент звернення прокурора до суду доказів виконання повністю або частково оспорюваного Договору не було, саме тому позовні вимоги Прокурора і були скеровані лише про визнання Договору недійсним, тобто без вимоги про застосування наслідків його недійсності.

Зокрема, суд апеляційної інстанції встановив, що про можливе існування таких обставин Прокурору стало відомо лише 25.05.2023 (після подання відділом освіти клопотання про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження часткового виконання робіт за спірним Договором), після закриття підготовчого провадження, у день другого судового засідання з розгляду справи по суті.

З урахуванням того, що жодним з відповідачів під час розгляду справи не було подано суду у порядку та строки, визначені процесуальним законом, доказів повного або часткового виконання спірного Договору, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи відповідачів про обрання Прокурором неефективного способу захисту та зазначив, що такі доводи не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Відповідно до положень статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як уже зазначалося, скаржник звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на судові рішення у справі, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Суд наголошує, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Відносно належності та ефективності обраного способу судового захисту, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі сталою та послідовною позицією Верховного Суду у кожному конкретному випадку, вирішуючи питання щодо застосування способу захисту, суд повинен встановити, які права та/або інтереси особи порушені, а також урахувати критерії ефективності обраного позивачем способу захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 [пункт 24]). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 [пункт 63]).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Обрання ж позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі №143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 155)).

Визнання правочину недійсним являє собою спосіб захисту, наслідком застосування якого є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує юридичних наслідків. Відповідно разом з цим анулюються цивільні права та обов`язки, що виникли у сторін при вчиненні правочину, або цивільні права та обов`язків припиняються на майбутнє (якщо за недійсним правочином права й обов`язки передбачалися лише на майбутнє) для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, пов`язаних з його виконанням, а також встановлення заборони на виконання правочину.

Договір визнається недійсним з моменту вчинення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 (провадження №12-112гс18, пункт 55).

У постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 (на яку посилається скаржник) об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, враховуючи необхідність формування однакового підходу щодо застосування норм матеріального права (частини третьої статті 215, частин першої-другої статті 216 ЦК України), а також з огляду на те, що основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики, з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, вважала за необхідне уточнити свій висновок в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, сформулювавши свій висновок таким чином:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

Уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі №908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

Покликаючись на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21.09.2022 у справі №908/976/19 та від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, об`єднана палата також зазначила, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першої статті 2 ГПК України (частині першої статті 2 ЦК України).

Такі висновки відповідають також правовій позиції, наведеній у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, за змістом якої ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Як вже зазначалося вище скаржник у касаційній скарзі з посиланням на неврахування судами попередніх інстанцій наведених вище висновків Верховного Суду у справах №905/1227/17, №905/1562/20, №906/1061/20, №918/1187/20, №922/1413/21, №913/140/21, №906/578/21, №916/2519/21, №905/77/21 зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 16, 215, 216, 236 ЦК України.

У контексті наведених вище доводів Суд зазначає про їх необґрунтованість з огляду на таке.

Згідно з положеннями пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним. Пункт 4 частини другої зазначеної статті визначає такий спосіб захисту як відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно з частиною другою статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

До основних засад (принципів) господарського судочинства відноситься верховенство права (частина третя статті 2 ГПК України).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 14 ГПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 13 ГПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №9901/172/20, від 01.07.2021 у справі №9901/381/20, від 26.10.2021 у справі №766/20797/18, від 01.02.2022 у справі №750/3192/14, від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі №233/4365/18.

У справі, що розглядається суд апеляційної інстанції встановив, що до звернення до суду з позовними вимогами у цій справі Прокурор, у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" саме з метою з`ясування обставин виконання/невиконання сторонами оспорюваного Договору у тому числі і перерахування коштів за спірним Договором, направляв Державній казначейській службі України, а також голові Успенівської сільської ради запити. Листом від 15.08.2022 Успенівська сільська рада (у відповідь на запит Прокурора) повідомила, що кошти за Договором відповідно до актів приймання виконаних робіт не перераховувались. Листами від 17.08.2022 та від 12.12.2022 Державна казначейська служба України (у відповідь на запити Прокурора) також повідомляла, що протягом 2022 року оплати за спірним Договором не було.

Суд апеляційної інстанції також встановивши обставини, що ні відповідач 1, ні відповідач 2 під час розгляду справи на стадії підготовчого провадження жодного разу не повідомляли письмово суд першої інстанції про: неможливість подання у встановлений законом строк доказів щодо фактичного виконання ними оспорюваного Договору у тому числі і з обґрунтуванням відповідних причин неподання таких доказів; не звертались до суду з клопотанням про встановлення судом додаткового строку для подання таких доказів у порядку частин четвертої, п`ятої статті 80 ГПК України; під час розгляду справи на стадії підготовчого провадження жодного разу не заявляли взагалі про існування таких доказів, а також причини, з яких вони не можуть бути подані до суду на стадії підготовчого провадження, і дійшов висновку про те, що станом на момент звернення Прокурора до суду з цим позовом доказів виконання повністю або частково оспорюваного Договору не було.

З огляду на наведене вище суд у вирішенні даного спору і виходив з того, що заявлені Прокурором вимоги про визнання недійсним оспорюваного Договору у контексті спірних правовідносин відповідно до положень пунктів 2, 4 частини другої статті 16 ЦК України є належним та ефективним способом захисту порушеного права, які спрямовані задля недопущення розвитку на підставі цього недійсного правочину відповідних йому правовідносин, пов`язаних з його виконанням.

Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо відсутності у суду доказів виконання сторонами оспорюваного Договору станом на час закриття підготовчого провадження у справі, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок суду про відсутність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог Прокурора з огляду на обрання неефективного способу захисту.

Касаційний суд вважає безпідставним посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 та у постановах від 07.07.2021 у справі №905/1562/20, від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, від 31.05.2022 у справі №918/1187/20, від 07.06.2022 у справі №922/1413/21, від 09.06.2022 у справі №913/140/21, від 12.07.2022 у справі №906/578/21, від 18.10.2022 у справі №916/2519/21, від 26.05.2023 у справі №905/77/21, оскільки відмінність у наведених судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. У жодній із наведених скаржником справ судами не було встановлено обставин щодо відсутності доказів повного/часткового виконання сторонами оспорюваного Договору станом на час звернення до суду з позовом, як і не було встановлено обставин щодо неналежного виконання стороною спору своїх обов`язків, визначених у частині другій статті 42 ГПК України.

У цьому контексті Суд зазначає, що такі дії відповідачів є порушенням обов`язків учасника справи, передбачених частиною другою статті 42 ГПК України, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати всі наявні в них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Суд вважає, що фактично доводи касаційної скарги містять лише до загальні посилання на правові висновки Верховного Суду у наведених вище постановах та зводяться до намагання скаржника переконати Суд змінити резолютивну частину оскаржуваних судових рішень лише з формальних підстав. Водночас доводи касаційної скарги взагалі не містять будь-якого обґрунтування стосовного того, що у спірних правовідносинах Прокурором не доведено того, що наслідки визнання спірного Договору недійсним у даному конкретному випадку погіршать права держави. Крім того доводи касаційної скарги ніяким чином не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо невідповідності оспорюваного Договору положенням пункту 5 частини другої статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі".

За встановлених судом апеляційної інстанції та наведених вище обставин, доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій не було враховано і висновків Верховного Суду щодо необхідності оцінки ефективності обраного способу захисту у поєднанні із предметом і підставами позову; належності й ефективності такого способу захисту порушених прав та інтересів, як визнання недійним частково виконаного договору; обов`язку господарського суду надати правовий аналіз заявленим вимогам, поданим на їх підтвердження доказам; застосування стандартів доказування є необґрунтованими, оскільки: по-перше, правові висновки у зазначених скаржником справах і у справі, що розглядається, не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших обставин і за інших доказів, відповідно, встановлених і поданих та досліджених судами у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідних судових рішень; по-друге, підставою для касаційного оскарження судових рішень є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Верховний Суд також неодноразово наголошував на тому, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Такі ж висновки були викладені і в постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №916/112/20.

Таким чином, наведені скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду, в яких визначено правовий висновок щодо застосування судами положень статей 16, 215, 216, 236 ЦК України були прийняті у справах із неоднаковими обставинами, які мають юридичне значення, хоча за схожого матеріально-правового регулювання спірних правовідносин (статей 203, 215 ЦК України), однак за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів) ніж у справі, що розглядається Судом (№916/171/23).

Також в аспекті порушених відповідачем 2 у касаційній скарзі питань слід зазначити про те, що аргументи скаржника в частині неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статей 13, 73-79, 86 ГПК України лише узагальнено зводяться до цитування правових висновків Верховного Суду, які викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц та у постановах від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/13, без урахування того, що такі висновки Суду безпосередньо пов`язані з індивідуально-встановленими судами у наведеній справі обставинами та є відмінними зі справою, що розглядається.

Колегія суддів наголошує на тому, що за змістом статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Сторони несуть ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням процесуальних дій.

В силу положень статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша).

Таким чином законодавцем визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, тому суд не може діяти на користь будь-якої із сторін, в іншому випадку це не відповідатиме основним принципам судочинства.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій надали оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та взаємозв`язку в порядку приписів статті 86 ГПК України та встановили обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, зокрема, невідповідність оспорюваного Договору положенням пункту 5 частини другої статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі".

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду справи, правом на яке скаржник скористався, він мав можливість реалізувати свої процесуальні права. Разом з тим, касаційна скарга взагалі не містить доводів про те, що під час розгляду справи в судами попередніх інстанцій відповідач 2 не зміг належним чином реалізувати своє право на доступ до суду, був позбавлений певних процесуальних прав, у тому числі заявляти клопотання, подавати докази, наводити свої доводи і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб тощо.

Водночас, посилаючись на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених Верховним Судом у наведених вище справах, скаржник фактично намагається переконати Верховний Суд що суди попередніх інстанцій порушуючи імперативні норми ГПК України без дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду мали обов`язок прийняти до уваги та надати оцінку несвоєчасно поданим відповідачем 1 доказам без поважних на те причин.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №916/171/23.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Форватер-СВ" на рішення господарського суду Одеської області від 22.06.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2023 у справі №916/171/23.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Форватер-СВ" на рішення господарського суду Одеської області від 22.06.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2023 у справі №916/171/23.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос