Рішення

від 21.11.2023 по справі 372/1631/17

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/1631/17

Провадження № 2-136/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2023 року

Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Висоцької Г.В., при секретарі Куник О.В., за участю прокурора Курінного С. А., представника відповідачів ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом першого заступникапрокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , треті особи Державне підприємство «Київське лісове господарство», ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , про витребування земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся із позовом до відповідачів, треті особи: ДП «Київське лісове господарство», ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , про витребування земельних ділянок.

Позов мотивований тим, що Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013000000000148 від 23 січня 2013 року за ознаками злочинів, передбачених частинами 3, 4 статті358, частиною 4 статті190, частиною 3 статті209, частинами 2,3статті358, частиною 2 статті364, частиною 2 статті366, частиною 1 статті255 КК України.

При цьому, проведеним досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні установлено порушення вимог земельного та лісового законодавства при укладенні договорів купівлі-продажу ОСОБА_12 (продавець) та ОСОБА_13 (покупець), ОСОБА_12 (продавець) та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 (покупці).

Також, прокурор вказував, що оскільки рішення про виділення земельних ділянок із державної власності відсутні, а державні акти є підробленими, всі договори щодо спірних земельних ділянок є нікчемними.

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України просив:

витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння: ОСОБА_2 - земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:011:0031 загальною площею 0,5000 га; ОСОБА_3 - земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:011:0032 загальною площею 0,5000 га; ОСОБА_16 - земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:011:0026 загальною площею 0,5000 га; ОСОБА_4 та ОСОБА_11 - земельні ділянки загальною площею по 1,0000 га; ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 0,5000 га, яка є 1/2 часткою земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:012:0005 загальною площею 1,0000 га; ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 0,5000 га, яка є 1/2 часткою земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:012:0005 загальною площею 1,0000 га; ОСОБА_8 - земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:012:0012 загальною площею 0,5000 га; ОСОБА_9 - земельну ділянку із кадастровим номером 3223155400:06:012:0026 загальною площею 0,5000 га; ОСОБА_10 - земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:012:0025 загальною площею 0,5000 га.

Ухвалою суду від 30 березня 2023 року (том 9) заяву прокурора про залучення процесуального правонаступника в цій справі задоволено, замінено позивача Кабінет Міністрів України на його процесуального правонаступника Київську обласну військову (державну) адміністрацію.

Короткий зміст заперечень відповідачів проти позову. 1. Відповідачі зазначали, що прокурор діяв в порушення вимог ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», зокрема, ним не обґрунтовано доцільність представництва держави в цій справі при наявності відповідного органу, не дотримано процедуру узгодження із прокурором Генеральної прокуратури України або його першого заступника чи заступника відповідної компетенції, не надана можливість органу держави відреагувати на стверджуване ним порушення закону самостійно. 2. Відповідачі поставили під сумнів процесуальну належність позивача в особі Кабінету Міністрів України, в інтересах якого, як держави, вирішив діяти прокурор, і якого прокурор вважав розпорядником спірних земельних ділянок на момент зверненні із позовом до суду. 3. Відповідачі не були учасниками правовідносин з приводу вибуття спірних земельних ділянок із державної власності, придбали нерухоме майно шляхом укладення нотаріально посвідчених угод, тому не повинні нести цивільно-правову відповідальність за наявності обставин, зазначених прокурором як обґрунтування позову, підстави для позбавлення їх об`єктів права власності на нерухоме майно не підпадають під дію статей387,388 ЦК України, оскільки не відносяться до виключного кола обставин, які можуть слугувати підставою для витребування майна від добросовісного набувача, такі вимоги прокурора не ґрунтуються на нормах національного та міжнародного законодавства, становлять непропорційне втручання в право особи на мирне володіння майном. 4. Відповідачі заперечили обґрунтованість прокурором позовних вимог доказами, які зібрані в рамках кримінального провадження, що надає їм статусу недопустимих в межах розгляду цивільної справи; акцентували увагу, що на теперішній час відсутній вирок у згаданому прокурором в позові кримінальному провадження, що міг бути єдиною преюдиційною обставиною, яка б не підлягала доведенню. 5. Окрім цього, відповідачі вважали недоведеним факт належності спірних земельних ділянок до земель лісового фонду на підставі наданих прокурором доказів та скористалися правом, наданим 267 ЦК України, про звернення до суду із заявами про застосування строку позовної давності. Так, на їхню думку, прокурор був обізнаний про «уявне» ним порушення прав держави найпізніше з 2008 року, коли в рамках кримінального провадження ним вже була отримана інформація у вигляді документів та ін., яким він надає статус доказів і на які він посилається в цьому позові в обґрунтування позовних вимог. Тобто, починаючи з 2008 року у прокурора не було будь-яких перепон для звернення до суду із вказаним позовом.

Фактичні обставини

Суди встановили, що23 жовтня 2007 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 укладено ряд спірних договорів купівлі-продажу земельних ділянок які розташовані в смт. Козин, Обухівського району Київської області та посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р., а саме: площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0023; площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0030; площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0028; площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0029; площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0025; площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0027; площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0024.

На підставі вказаних договорів купівлі-продажу та за результатами об`єднання ОСОБА_13 сформовано земельну ділянку із кадастровим номером 3223155400:06:012:0020 загальною площею 3,5000 га та отримано державний акт на право власності серії ЯЕ № 954894 від 02 листопада 2007 року.

10 червня 2008 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_14 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт. Козин, Обухівського району Київської області та посвідчена приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р., зареєстровано в реєстрі за № 4066, а саме: площею 1,0000 га із кадастровим номером 3223155400:06:012:0020.

У подальшому, ОСОБА_14 сформовано земельну ділянку загальною площею 1,0000 га, якій присвоєно кадастровий номер 3223155400:06:012:0005 та 23 липня 2008 року отримано державний акт серії ЯЖ № 239179 на право власності на вказану земельну ділянку.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 77739317 від 04 січня 2017 року ОСОБА_14 на підставі договору дарування № 4011 від 21 жовтня 2015 року, відчужено 1/2 частину (0,5000 га) від земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:012:0005 на користь ОСОБА_5 та, згідно договору дарування № 4009 від 21 жовтня 2015 року, 1/2 частину (0,5000 га) цієї ж земельної ділянки на користь ОСОБА_6 .

Вказані договори посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О. А. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 25446032 від 21 жовтня 2015 року, номер запису про право власності 11685917 від 21 жовтня 2015 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 25445532 від 21 жовтня 2015 року, номер запису про право власності 11685659 від 21 жовтня 2015 року).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 77739219 від 04 січня 2017 року ОСОБА_12 (продавець), на підставі договору купівлі-продажу № 954 від 23 квітня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р., відчужено частину (0,5000 га) від земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:012:0020 на користь ОСОБА_4 (покупець). Вказаний договір внесено до єдиного державного реєстру державним реєстратором приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Карташовою Т. М. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 28334950 від 19 лютого 2016 року, номер запису про право власності 13336145 від 19 лютого 2016 року). Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку не видавався.

04 липня 2008 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт. Козин, Обухівського району Київської області та посвідчена приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р., зареєстровано в реєстрі за № 4816, а саме: площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0020.

ОСОБА_8 сформовано земельну ділянку загальною площею 0,5000 га, якій присвоєно кадастровий номер 3223155400:06:012:0012 та 28 серпня 2008 року отримано державний акт серії ЯЖ № 678167 на право власності на вказану земельну ділянку.

29 листопада 2007 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт. Козин, Обухівського району Київської області та посвідчена приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р., зареєстровано в реєстрі за № 15598, а саме: площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0020.

Після цього, ОСОБА_9 сформовано земельну ділянку загальною площею 0,5000 га, якій присвоєно кадастровий номер 3223155400:06:012:0026 та 20.12.2007 року отримано державний акт серії ЯЕ № 956730 на право власності на вказану земельну ділянку.

09 листопада 2007 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_10 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт. Козин, Обухівського району Київської області та посвідчена приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р., зареєстровано в реєстрі за № 14638, а саме: площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0020.

ОСОБА_10 сформовано земельну ділянку загальною площею 0,5000 га, якій присвоєно кадастровий номер 3223155400:06:012:0025 та 20 грудня 2007 року отримано державний акт серії ЯЕ № 956750 на право власності на вказану земельну ділянку.

23 квітня 2010 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_11 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт. Козин, Обухівського району Київської області та посвідчена приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р., зареєстровано в реєстрі за № 958, а саме: площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0020.

23 жовтня 2007 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт. Козин, Обухівського району Київської області та посвідчена приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р., зареєстровано в реєстрі за № 13930, а саме: площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0031.

ОСОБА_2 сформовано земельну ділянку загальною площею 0,5000 га, якій присвоєно кадастровий номер 3223155400:06:011:0031 та 02 листопада 2007 року отримано державний акт серії ЯД № 946152 на право власності на вказану земельну ділянку.

24 жовтня 2007 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт. Козин, Обухівського району Київської області та посвідчена приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р., зареєстровано в реєстрі за № 14077, а саме: площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0032.

24 жовтня 2007 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_15 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт. Козин, Обухівського району Київської області та посвідчена приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р., зареєстровано в реєстрі за № 13962, а саме: площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0026.

ОСОБА_15 сформовано земельну ділянку загальною площею 0,5000 га, якій присвоєно кадастровий номер 3223155400:06:011:0026 та 02 листопада 2007 року отримано державний акт серії ЯЕ № 956702 на право власності на вказану земельну ділянку.

26 березня 2016 року між ОСОБА_15 та ОСОБА_16 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт. Козин, Обухівського району Київської області та посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Якушевою Є. А., зареєстровано в реєстрі за № 396, а саме: площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0026, у зв`язку з чим нотаріусом за № 13995705 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_16 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 28977311 від 28 березня 2016 року).

Як зазначено у договорах купівлі-продажу земельних ділянок, укладених між ОСОБА_12 (продавець) та ОСОБА_13 (покупець), між ОСОБА_12 (продавець) та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 (покупці), продавець є власником земельних ділянок на підставі державних актів на право власності серії ЯБ № № 794419, 794420, 794413, 794410, 794418, 794415, 794416, 794412, 794414, 794411 від 12 квітня 2004 року, виданих на підставі договорів купівлі-продажу № № 2762, 2758, 2772, 2752, 2764, 2768, 2766, 2756, 2770, 2754 від 24 березня 2004 року.

Постановою слідчого в ОВС прокуратури Київської області Попова А. О. від 31 листопада 2008 року кримінальну справу № 47-976 було закрито за відсутністю складу злочину. 10 липня 2010 року прокурором СВ прокуратури Київської області Мезеновим Є. В. було скасовано зазначену постанову слідчого Попова А. О. від 31 липня 2008 року про закриття кримінальної справи. Після додаткового розслідування постановою слідчого в ОВС прокуратури Київської області Бозовуляка М. І. від 06 грудня 2010 року кримінальну справу № 47-976 було вдруге закрито за відсутністю складу злочину. Повторно постанови про закриття цієї кримінальної справи виносилися 25 травня 2011 року та 12 жовтня 2012 року.

Згідно вказаних постанов слідчих у ході розслідування кримінальної справи № 47-976 у 2008 та 2010 роках слідство запитувало від ДП «Київське лісове господарство» необхідні документи та інформацію, були допитані колишні та чинні на той час керівники цього підприємства.

Позиція суду щодо кожної із обставин процесуального та матеріального характеру, яка заперечується відповідачами в цій справі.

Щодо процесуальних повноважень прокурора на звернення до суду.

Відповідно дост.23ЗУ «Пропрокуратуру» вредакції намомент зверненнядо судуіз позовом«Представництво прокуроромінтересів громадянинаабо державив судіполягає уздійсненні процесуальнихта іншихдій,спрямованих назахист інтересівгромадянина абодержави,у випадкахта порядку,встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.»

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти росії" (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).

За змістом частини другої статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80) та інші).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 38-39)).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 40)).

Відповідно листа від 01.06.2017 року Прокуратура Київської області повідомила КМУ про підготовку позову в інтересах держави в особі КМУ до відповідачів про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, які відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва. В цьому ж листі зазначено в якості підстави позову незаконне заволодіння фізичними особами в 2007 році земельними ділянками на підставі підроблених договорів купівлі-продажу. КМУ роз`яснений його статус органу, як такого, що діє в інтересах держави, в питаннях, що стосуються розпорядження землями лісового фонду.

Із позовом прокуратура звернулася до Обухівського районного суду Київської області 07.06.2017 року,тобто післянаправлення відповідногоповідомлення КМУ,хоча слідвизнати черездостатньо незначнийчас.Проте,суд бередо увагизначимість порушенняінтересів держави,яка обумовленавіднесенням земельдо категоріїземель лісовогофонду,можливість настанняневідворотних наслідківу виглядіперебігу строкупозовної давності,оскільки самфакт порушеннядатований 2007-2008роками іпрокурор повиненбув матиреальні побоюванняпро виснуваннясудом проперебіг строкупозовної давностіпри ухваленнясудового рішенняв ційсправі.Отже,суд вважає,що зверненняпрокурора ізпозовом досуду вінтересах державив особіКабінету МіністрівУкраїни через7днів післяписьмового повідомленняпро намірне зашкодилопоняттю розумності з урахуванням інтересів держави щодо невідкладного захисту.

Проте, слід зважати на процесуальну поведінку КМУ після подачі позову, яка, як вбачається із матеріалів цивільної справи, зводилася до того, що уповноважений представник цього органу не звертався до суду із заявами, в яких міг бути продемонстрований намір відмовитися від позовних вимог, залишити їх без розгляду, викласти у поясненнях відмінну позицію чи іншим шляхом врегулювати спір до ухвалення рішення суду.

В матеріалах цивільної справи на виконання вимог ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» також міститься і письмова вказівка заступника Генерального прокурора Стрижевської А. прокурору регіональної прокуратури Чібісову Д. О. про здійснення представництва в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_17 , ОСОБА_13 , ОСОБА_18 та інших 4 громадян про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

І, незважаючи на те, що у вказаній письмовій вказівці не міститься конкретних прізвищ відповідачів в цій цивільній справі, суд вважає, що направлення із цим листом Генеральною прокуратурою матеріалів кримінального провадження № 12013000000000148 від 23 січня 2013 року за ознаками злочинів, передбачених частинами 3, 4 статті358, частиною 4 статті190, частиною 3 статті209, частинами 2,3статті358, частиною 2 статті364, частиною 2 статті366, частиною 1 статті255 КК України, в ході розслідування якого встановлені також факти незаконного набуття права власності на спірні земельні ділянки і відповідачами в цій справі, достатніми доказами процесуального волевиявлення заступника ГПУ на здійснення представництва і по вимогам, зверненим до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Отже, суд приходить до висновку, що в цілому в цій частині вимог ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурором дотримано процедуру.

Щодо обрання прокурором в якості державного органу, який має представляти державу в цій справі, Кабінету Міністрів України.

Представник відповідачів в своїх додаткових поясненнях стверджував, що прокурором неправильно визначений в якості органу, який представляє державу позивача, спочатку Кабінет Міністрів України, а потім і Київська обласна державна адміністрація, обґрунтовуючи це, якщо і перетином інтересів, то приватних із інтересами територіальної громади, оскільки спірні земельні ділянки розташовані на території смт. Козин.

З цього приводу слід зазначити наступне.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

У своєму клопотанні про заміну органу, в особі якого діє держава, прокурор стверджував, що повноваження стосовно розпорядження спірними земельними ділянками після внесення змін до Закону № 1423-ІХ від 28.04.2021 року належать до компетенції Київської ОДА.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України).

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України).

Місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (пункт 2 частини першої статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними(пункти 4, 5 частини першої статті 31 ЛК України).

Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (частини перша та друга статті 149 ЗК України).

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті (частина шоста статті 149 ЗК України).

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті (частина п`ята статті 149 ЗК України).

Отже, компетенція районної державної адміністрації в будь-якому випадку не розповсюджується на спірні земельні ділянки, оскільки їхніми цільовими призначеннями у наявних у відповідачів правовстановлюючих документів не вказані потреби, передбачені в ч. 5 ст. 149 ЗК України.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (частина дев`ята статті 149 ЗК України).

Окрім цього, слід зазначити, що відповідно до п. 24 Перехідних положень ЗК України землі, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, не набувають статусу земель комунальної власності територіальних громад, передача у власністьабо укористування ізяких длявсіх потребналежить сільським, селищним, міським радам (ч. 1 ст. 122 ЗК України).

З огляду на наведені приписи вилучення для нелісогосподарських потреб і передання у власність спірних земельних ділянок державної власності, які віднесені до земель лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні ДП "Київське лісове господарство", належить з 27.05.2021 року до повноважень саме Київської ОДА. Тому необґрунтованими є доводи представника відповідачів і в цій частині.

Ухвалою суду від 30.03.2023 року в зв`язку із змінами в земельному законодавстві за ініціативою прокурора Кабінет Міністрів України, як орган, що діє від імені держави в цій справі, замінений на Київську обласну державну адміністрацію із наведенням обґрунтування.

Щодо належності спірних земельних ділянок до земель лісового фонду.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина перша статті 1 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами статі 5 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

За приписами статті 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно зі статтями 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Водночас у частині другій статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Пунктом "а" частини першої статті 13 ЗК України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1,00 га, що перебувають у державній власності, належало до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (пункт 5 частини першої статті 27 ЛК України у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частинами другою, дев`ятою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За змістом статті 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

За змістом статей 181-184, 202-204 ЗК України, Законів України "Про Державний земельний кадастр" та "Про землеустрій" дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Тобто, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIIІ "Прикінцеві положення" ЛК України.

Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеним у постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15.

ДП «Київське лісове господарство» в своєму листі від 30.11.2011 року заперечило надання погодження на вилучення земельних ділянок, які відносяться до земель Козинського лісництва в кварталах № 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24, зображених на планшеті № 1 (а. с. 51, том 1).

В якості документа, який підтверджує право користування спірними земельними ділянками, ДП «Київське лісове господарство» надало проект організації та розвитку лісового господарства виробничої частини ДЛГО «Київліс» (а. с. 52-71, том 1), Акт узгодження меж Київського державного лісгоспу від 13.10.1993 року (а. с. 93, том 1), Планшет № 1 (а. с. 94-96, том 1).

В подальшому листом від 29.11.13 ДАЛРУ Українське державне лісовпорядне виробниче об`єднання ВО «Укрдержлісгосп» повідомило, що земельні ділянки, розташовані в межах кварталів 9, 10, 13, 14, 15, 18, 19, 20, 24 Козинського лісництва в адміністративних межах Козинської селищної ради у період з 01.01.1990 року по 01.01.2008 року належали до державної власності ДП «Київський лісгосп». Вилучення мало місце в цей період з кварталів 13, 18, 24. Вказані землі в межах кварталів 9, 10, 13, 14, 15, 18, 19, 20, 24 належать до категорії рекреаційно-оздоровчі ліси лісогосподарська частина. (а. с. 91-92, том 1).

В якості доказів долучені планово-картографічні матеріали лісовпорядкування: акти, планшети (а. с. 93-96, том 1).

В протоколі огляду місцевості від 28.07.2016 року, складеного в ході слідчої дії огляду земельної ділянки площею 119 га, в межах якої незаконно вилучено 19 га, за участю начальника відділу лісового господарства ДП «Київський лісгосп» Савича О. Ф., в. о. начальника Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області Шараєвського Р. А. із застосуванням GPS модуля, який визначає географічні координати на місцевості, було проведено вимірювання координат лісового масиву у 8 основних точках країв, відображених на Планшеті № 1 ВЧ ДЛГО «Київліс» 2013 року. (а. с. 156-182, том 1). Результатом вказаного огляду стало формування координат 8 точок.

Інформацію про кадастрові номери спільних земельних ділянок здобута також із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в 2017 році (а. с. 134-155, том 1).

В результаті обробки отриманої в ході огляду місця події інформації Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру сформований каталог координат контрольних точок шляхом переведення з географічних координат у плоскі прямокутні координати та нанесено на наявні картографічні матеріали (ортофотоплани) разом із зареєстрованими у Державному земельному кадастрі земельними ділянками (а.с. 130-133, а. с. 206 209, том 1).

Отже, вказаними доказами доводиться, що всі спірні земельні ділянки знаходяться в межах лісового масиву, визначеного на Планшеті № 1.

Щодо незаконності вибуття спірних земельних ділянок із власності держави.

Як вже зазначалося вище при розкритті питання про належність земельних ділянок до лісового фонду, ДП «Київське лісове господарство» в своєму листі від 30.11.2011 року заперечило надання погодження на вилучення земельних ділянок, які відносяться до земель Козинського лісництва в кварталах № 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24, зображених на планшеті № 1 (а. с. 51, том 1).

Київське обласне управління лісового та мисливського господарства в своєму листі від 07.12.2007 року також засвідчило, що не надавало погодження на можливість вилучення та зміни цільового призначення з наступним використанням для нелісогосподарських потреб в Козинському лісництві (а. с. 115, том 3).

В свою чергу прокурором в ході перевірки не здобуті й інші докази, які свідчать на висловлення волі Кабінету Міністрів України на передачу земельних ділянок із державної власності в приватну.

Також в ході досудового розслідування були здобуті й інші докази на підтвердження вказаних фактів. Так, на момент укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок в 2007 році між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , в них міститься посилання, як на правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності продавця ОСОБА_12 на Державні акти, видані 24.03.2004 року.

Як вбачається із відповіді, наданої ГУ Земельних ресурсів у Київській області від 16.05.2008 року бланки державних актів ЯБ № 794415, ЯБ №794416, ЯБ № 794418, ЯБ № 794410, ЯБ № 794411, ЯБ № 794412, ЯБ № 794413, ЯБ № 744420, тобто ті, на які міститься посилання в договорах купівлі-продажу спірних земельних ділянок, як на правовстановлюючі документи ОСОБА_12 , видані ДП Миронівському ЦДЗК - 14.07.2006 року (а. с. 120 121, том 1), тобто двома роками пізніше дат, відображених в договорах відчуження.

Отже, вказані докази доводять незаконність вибуття спірних земельних ділянок, які належать до земель лісового фонду.

Щодо твердження представника відповідача про недопустимість доказів, здобутих в ході кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ст. 78 ЦПК України «Допустимість доказів » встановлює, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В нормах цивільного процесуального права сформульоване правило допустимості засобів доказування вимоги до форми, в якій втілюється інформація, що надалі буде вважатися доказом. Допустимість може розглядатися в широкому сенсі та у вузькому.

В першому випадку йдеться про те, що повинна дотримуватися вимога про отримання інформації лише з визначених у законі засобів доказування та з дотриманням установленого порядку. Зокрема, у ч. 1 ст. 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням встановленого законом порядку.

Якщо розглядати допустимість у вузькому сенсі, то йдеться про використання лише певних засобів доказування з числа передбачених законом (позитивна допустимість) або неможливість використання певних засобів доказів (негативна допустимість). Зокрема, ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими.

Оскільки обставини, якими обґрунтовується позов, встановлені вперше в рамках кримінального провадження, суд вважає, що відповіді на запит органу досудового розслідування, документи, аналогічно запитувані цим органом, і отримані в рамках слідства, є доказами в широкому сенсі, і їхня форма відповідає формі закону.

При цьому суд вважає недопустимими доказами протоколи допиту свідків, які долучені прокурором до позову, і здобуті в рамках кримінального провадження, оскільки в цьому випадку буде мати місце порушення форми доказу у вигляді показання свідка, вимоги до якого передбачені статтями 90-91 ЦПК України. Вказані докази суд не може віднести і до категорії письмових з огляду на наступне. Оцінка цих доказів в рамках цивільного провадження могла б містити загрозу принципу презумції невинуватості допитаним в рамках кримінального провадження особам, щодо яких постає питання про визнання їх винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень. Отже, суд при ухваленні рішення не приймав ці докази до уваги, як такі, що не відповідають критерію допустимості.

Верховний суд у справі № 461/3675/17 врахував допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні.

Тобто, сам по собі факт отримання доказу в рамках кримінального провадження не має наслідком його недостовірність при використання як засобу доказування в рамках цивільного провадження.

Щодо належного способу захисту.

Зважаючи на те, що суд вище вже прийшов до висновку про порушення прав держави в цій справі шляхом вибуття спірних земельних ділянок із її власності в позазаконний спосіб, слід перейти до питання про правильність та ефективність обраного способу захисту.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першастатті 15 ЦК України, частина першастатті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Згідностатті 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно зстаттею 388 цього Кодексумайно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 вказано, що:

«власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. […] Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями387та388 ЦК України. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених устатті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають встановити всі юридичні факти, які визначені статтями387та388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо. У разі встановлення що відповідач є добросовісним набувачем суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень».

Таким чином, суд не заперечує твердження представника відповідачів, що всі відповідачі є добросовісними набувачами. Але, суд раніше вже дійшов висновку, що спірні земельні ділянки вибули із власності держави поза її волею, в зв`язку із чим норма про витребування належного майна на користь держави в особі уповноваженого органу є застосовною до спірних правовідносин.

Окрім цього, щодо двох відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 встановлена «субсидіарна» підстава для витребування, оскільки, незважаючи на те, що суд не заперечує їхній статус добросовісних набувачів, констатує, що вони набули право власності на спірні земельні ділянки на відміну від інших на підставі безоплатних договорів договорів дарування. Тобто, вказане майно підлягає витребуванню відповідно до ст. 388 ЦК України навіть без необхідності доводити, що воно вибуло поза волею держави, як власника, а достатньо встановлення факту придбання земельної ділянки в особи, яка не мала права його відчужувати.

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірними земельними ділянками.

(1.3.1) Загальні принципи

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина четверта статті 41 Конституції України; близькі за змістом приписи викладені у частині першій статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі ""East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Чи ґрунтувалося втручання у право мирного володіння майном кінцевої набувачки на законі?

Чи переслідує втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою легітимну мету, що випливає зі змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції?

Суд вже встановив, що спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення лісового фонду.

Закон обмежив передання земельних ділянок лісогосподарського призначення у приватну власність. Громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів (частина друга статті 56 ЗК України; частина перша статті 12 ЛК України); громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі (частина друга статті 12 ЛК України); ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб (частина третя статті 12 ЛК України).

Згідно з частиною другою статті 14 ЛК України громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності ліси, зобов`язані: 1) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування відповідно до цього кодексу; 2) забезпечувати охорону, захист, відтворення і підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей та покращання родючості ґрунтів, виконувати інші заходи відповідно до вимог лісового законодавства; 3) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 4) вести лісове господарство та використовувати лісові ресурси способами, які не завдають шкоди навколишньому природному середовищу, забезпечують збереження корисних властивостей лісів і створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; 5) вести первинний облік лісів, надавати в установленому законодавством порядку статистичну звітність та інформацію про стан лісів і використання лісових ресурсів; 6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Виконання землевласниками зазначених обов`язків є необхідною умовою використання земельної ділянки лісогосподарського призначення, зокрема, з тією метою, щоби не зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому й конкретному об`єкту лісового фонду зокрема.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 107), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 124), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 190)).

Контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим, враховуючи, зокрема, обмеженість кількості земель цієї категорії, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий фонд, у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тваринного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідної територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної ситуації.

Отже, витребування спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення, протиправно відчужених фізичним особам іншими фізичними особами, які в даний час є обвинуваченими в рамках кримінального провадження, в тому числі щодо підроблення документів, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом відповідної земельної ділянки.

Чи буде витребування спірної земельної ділянки від кінцевої набувачки пропорційним легітимній меті втручання у її право мирного володіння цим майном?

Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу на те, що приписи законодавства дозволяли та дозволяють громадянам отримати у приватну власність замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів, але тільки у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (частина перша статті 12 ЛК України; частина друга статті 56 ЗК України).

Заволодіння приватними особами земельними ділянками лісогосподарського призначення всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

У цій справі суспільний інтерес спрямований на витребування спірних земельних ділянок з володіння кінцевих набувачів на користь держави для задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності держави на цю ділянку, а саме: у збереженні лісового фонду; у недопущенні передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність усупереч чинному законодавству; у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням таких земель шляхом їхнього виділення для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Щодо строку позовної давності.

Оскільки суд прийшов до висновку про підставність вимог прокурора, слід розглянути заяви відповідачів про застосування строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (пункти 39, 60), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 103) і № 372/1036/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 65)).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати захист цих інтересів у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати такий захист (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 95)).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (пункт 48): позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався чи міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Для цілей застосування цих приписів поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі його учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України), тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 27; номер постанови у реєстрі - 91460925), від 9 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (пункт 33.2)).З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один із них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 139), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66)).Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою саме до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого виснувати про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Установлено на підставі досліджених письмових доказів, що про порушення інтересів держави внаслідок незаконного вибуття у жовтні 2007 року з її володіння спірних земельних ділянок прокурору стало відомо ще в 2007- 2008 рокахпід час порушення прокуратурою Київської області кримінальної справи № 47-976 за фактом підроблення державних актів на право власності на землю, про що свідчать, зокрема, лист ДКЛГУ Київського обласного управління Лісового та мисливського господарства від 07.12.2007 р (а. с. 88, том 1), лист ДП «Київське лісове господарство» від 07.12.2007 р (а. с. 90, том 1), лист Прокуратури Київської області від 06.05.2008 р. (а. с. 119, том 1), лист ДП «Київське лісове господарство» від 05.03.2008 р. (а. с. 123, том 1).

Прокурор, в свою чергу, на питання головуючого під час судового розгляду зазначив, що представницький орган дізнався про порушення 01.06.2017 року, коли Прокуратура Київської області звернулася із листом до КМУ про підготовку позову до відповідачів в цій справі про витребування земельних ділянок, які відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва. І саме із 01.06.2017 року вважав слід обраховувати початок перебігу строку позовної давності.

Вказане твердження суд вважає безпідставним, таким, що спростовується матеріалами цивільної справи. Так, прокурор не надав суду будь-яких обґрунтувань, які б містили відповідь на питання, чому, після порушення кримінальної справи № 47-976 в 2008 році за фактом підроблення державних актів на право власності на землю, прокурору знадобилося 9 років для того, щоб звернутися із позовом до суду. При цьому, суд звертає увагу, що кримінальна справа № 47-976 неодноразово зазнавала як закриття, так і відновлення провадження по ній. І фактично 23.01.2013 року розпочалося досудове розслідування в кримінальному провадженні вже із номером 1201300000000148 за тими самими фактичними обставинами, які мали місце в кримінальній справі № 47-976. Отже, неефективне розслідування в рамках кримінального провадження органом досудового розслідування не повинно ставати надмірним тягарем для осіб, чиї права та законні інтереси залежать від результату кримінального провадження і породжувати ситуацію, в якій відповідачі протягом 16 років перебувають в ситуації юридичної невизначеності щодо долі добросовісно набутого ними майна.

Враховуючи наведене, оскільки з позовом до суду прокурор звернувся лише у червні 2017 року, суд дійшов про пропуск ним позовної давності щодо пред`явлених доосіб, які звернулися до суду із заявою про застосування строку позовної давності, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 позовних вимог про витребування земельних ділянок відповідно залишення без задоволення позовних вимог в цій частині.

Вказана позиція узгоджується із Постановою ВС в цивільній справі 372/1629/17 від 15.03.2023 року, в який суд прийшов до висновків, викладених вище, в справі за аналогічними обставинами.

Щодо відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_11 , які не заявили про застосування строку позовної давності, позовні вимоги до них підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, суд,

ВИРІШИВ:

Позов першого заступникапрокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , треті особи Державне підприємство «Київське лісове господарство», ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , про витребування земельних ділянок, - задовольнити частково.

Витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0,5 га із кадастровим номером 3223155400:06:012:0020, розташовану за адресою: смт. Козин Обухівського району Київської області, набуту на підставі Договору купівлі-продажу від 23.04.2010 року № 954.

Витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_11 частину земельної ділянки загальною площею 0,5 га, розташовану за адресою: смт. Козин Обухівського району Київської області, із кадастровим номером 3223155400:06:012:0020, набуту на підставі Договору купівлі-продажу від 23.04.2010 року № 958.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В.Висоцька