Постанова

від 05.06.2024 по справі 372/1631/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 372/1631/17 головуючий у суді І інстанції Висоцька Г.В.

провадження № 22-ц/824/7524/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 червня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Лобоцької В.П.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 листопада 2023 року у справі за позовом Київської обласної прокуратури до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , треті особи: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , Державне підприємство «Київське лісове господарство», про витребування земельних ділянок, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, правонаступником якого є Київська обласна військова (державна) адміністрація, звернувся із позовом та просив витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння:

ОСОБА_3 - земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:011:0031 загальною площею 0,5000 га;

ОСОБА_4 - земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:011:0032 загальною площею 0,5000 га;

ОСОБА_15 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:011:0026 загальною площею 0,5000 га;

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 - земельні ділянки загальною площею по 1,0000 га;

ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 0,5000 га, яка є 1/2 часткою земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:012:0005 загальною площею 1,0000 га;

ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 0,5000 га, яка є 1/2 часткою земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:012:0005 загальною площею 1,0000 га;

ОСОБА_9 - земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:012:0012 загальною площею 0,5000 га;

ОСОБА_1 - земельну ділянку із кадастровим номером 3223155400:06:012:0026 загальною площею 0,5000 га;

ОСОБА_10 - земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:012:0025 загальною площею 0,5000 га.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013000000000148 від 23 січня 2013 року за ознаками злочинів, передбачених частинами 3, 4 статті 358, частиною 4 статті 190, частиною 3 статті 209, частинами 2, 3 статті 358, частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366, частиною 1 статті 255 КК України. При цьому, проведеним досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні встановлено порушення вимог земельного та лісового законодавства при укладенні договорів купівлі-продажу ОСОБА_13 (продавець) та ОСОБА_12 (покупець), ОСОБА_13 (продавець) та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 (покупці). Оскільки рішення про виділення земельних ділянок із державної власності відсутні, а державні акти є підробленими, всі договори щодо спірних земельних ділянок є нікчемними.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 листопада 2023 року позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації задоволено частково. Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,5 га із кадастровим номером 3223155400:06:012:0020, розташовану за адресою: смт. Козин Обухівського району Київської області, набуту на підставі Договору купівлі-продажу від 23 квітня 2010 року № 954. Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_2 частину земельної ділянки загальною площею 0,5 га, розташовану за адресою: смт. Козин Обухівського району Київської області, із кадастровим номером 3223155400:06:012:0020, набуту на підставі Договору купівлі-продажу від 23 квітня 2010 року № 958. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор вказує про те, що положення законодавства щодо наслідків спливу позовної давності у спірних правовідносинах взагалі не підлягають застосуванню. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. Судом першої інстанції констатовано факт неможливості виникнення у громадянина або юридичної особи права власності на спірні землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства та воля на відчуження якої державою в особі її уповноважених органів не виявлялась. Як висновок, у даній справі у разі виникнення питання щодо наявності підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності, порушене право має бути захищено у спосіб не шляхом витребування спірної земельної ділянки на підставі статті 387 Цивільного кодексу України, а на підставі статті 391 цього Кодексу та частини 2 статті 152 Земельного кодексу України шляхом задоволення вимог як негаторних та повернення земельних ділянок на користь держави. На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення (зазначена правова позиція викладена у п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц). Вказаного висновку дійшла Велика палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову виключно з підстав пропуску строку позовної давності для звернення з вимогою про захист порушеного права держави на землі обмежені в обороті, суд першої інстанції самоусунувся від дотримання вказаного принципу, проігнорувавши необхідність вибору і застосування до спірних правовідносин відповідних норм права з урахуванням сталої судової практики. Перекваліфікація судом спірних правовідносин з віндикаційного на негаторний характер мала б своїм наслідком реальне поновлення прав держави на землі лісогосподарського призначення, як земель обмежених у цивільному обороті щодо яких не застосовується строк позовної давності, адже, констатувавши факт порушення прав держави, суд їх не поновив та залишив оспорювані земельні ділянки у незаконному володінні відповідачів. З огляду на викладене та враховуючи положення ст. 261 ЦК України, ст.ст. 76, 264, 265 ЦПК України, судом першої інстанції безпідставно проігноровано доводи про те, з якого моменту у Кабінету Міністрів України виникло право на позов, враховуючи, що це право пов`язане з моментом, коли останньому стало відомо про таке порушення. При цьому, до повноважень Кабінету Міністрів України не віднесено функцій здійснення контролю у сфері земельних правовідносин та він не має повноважень щодо витребування від органів державної влади для перевірки землевпорядної документації, правовстановлюючих документів, інформації відносно користувачів земельних ділянок, цивільно-правових угод щодо земель, моніторингу судових рішень, тощо, особливо зважаючи, що положення законодавства про доступ до публічної інформації не регулюють правовідносини між державними органами та суб`єктами владних повноважень, а жодних рішень щодо передачі у приватну власність спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення чи зміни їх цільового призначення органами державної виконавчої влади не приймалось. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів поінформованості Кабінету Міністрів України про порушення прав та законних інтересів держави, які уповноважений реалізовувати даний орган, до моменту отримання позову прокурора.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_12 укладено ряд спірних договорів купівлі-продажу земельних ділянок які розташовані в смт. Козин, Обухівського району Київської області та посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р., а саме: площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0023; площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0030; площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0028; площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0029; площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0025; площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0027; площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0024.

На підставі вказаних договорів купівлі-продажу та за результатами об`єднання ОСОБА_12 сформовано земельну ділянку із кадастровим номером 3223155400:06:012:0020 загальною площею 3,5000 га та отримано державний акт на право власності серії ЯЕ № 954894 від 02 листопада 2007 року.

10 червня 2008 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_14 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт. Козин, Обухівського району Київської області та посвідчена приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р., зареєстровано в реєстрі за № 4066, а саме: площею 1,0000 га із кадастровим номером 3223155400:06:012:0020.

У подальшому, ОСОБА_14 сформовано земельну ділянку загальною площею 1,0000 га, якій присвоєно кадастровий номер 3223155400:06:012:0005 та 23 липня 2008 року отримано державний акт серії ЯЖ № 239179 на право власності на вказану земельну ділянку.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 77739317 від 04 січня 2017 року ОСОБА_14 на підставі договору дарування № 4011 від 21 жовтня 2015 року, відчужено 1/2 частину (0,5000 га) від земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:012:0005 на користь ОСОБА_6 та, згідно договору дарування № 4009 від 21 жовтня 2015 року, 1/2 частину (0,5000 га) цієї ж земельної ділянки на користь ОСОБА_7 .

Вказані договори посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О.А. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 25446032 від 21 жовтня 2015 року, номер запису про право власності 11685917 від 21 жовтня 2015 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 25445532 від 21 жовтня 2015 року, номер запису про право власності 11685659 від 21 жовтня 2015 року).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 77739219 від 04 січня 2017 року ОСОБА_12 (продавець), на підставі договору купівлі-продажу № 954 від 23 квітня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р., відчужено частину (0,5000 га) від земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:012:0020 на користь ОСОБА_5 (покупець). Вказаний договір внесено до єдиного державного реєстру державним реєстратором приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Карташовою Т. М. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 28334950 від 19 лютого 2016 року, номер запису про право власності 13336145 від 19 лютого 2016 року). Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку не видавався.

04 липня 2008 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт. Козин, Обухівського району Київської області, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р., зареєстровано в реєстрі за № 4816, а саме: площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0020.

ОСОБА_9 сформовано земельну ділянку загальною площею 0,5000 га, якій присвоєно кадастровий номер 3223155400:06:012:0012 та 28 серпня 2008 року отримано державний акт серії ЯЖ № 678167 на право власності на вказану земельну ділянку.

29 листопада 2007 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт. Козин, Обухівського району Київської області, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р., зареєстровано в реєстрі за № 15598, а саме: площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0020.

Після цього, ОСОБА_1 сформовано земельну ділянку загальною площею 0,5000 га, якій присвоєно кадастровий номер 3223155400:06:012:0026 та 20.12.2007 року отримано державний акт серії ЯЕ № 956730 на право власності на вказану земельну ділянку.

09 листопада 2007 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_10 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт. Козин, Обухівського району Київської області, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р., зареєстровано в реєстрі за № 14638, а саме: площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0020.

ОСОБА_10 сформовано земельну ділянку загальною площею 0,5000 га, якій присвоєно кадастровий номер 3223155400:06:012:0025 та 20 грудня 2007 року отримано державний акт серії ЯЕ № 956750 на право власності на вказану земельну ділянку.

23 квітня 2010 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт. Козин, Обухівського району Київської області, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р., зареєстровано в реєстрі за № 958, а саме: площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0020.

23 жовтня 2007 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт. Козин, Обухівського району Київської області, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р., зареєстровано в реєстрі за № 13930, а саме: площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0031.

ОСОБА_3 сформовано земельну ділянку загальною площею 0,5000 га, якій присвоєно кадастровий номер 3223155400:06:011:0031 та 02 листопада 2007 року отримано державний акт серії ЯД № 946152 на право власності на вказану земельну ділянку.

24 жовтня 2007 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт. Козин, Обухівського району Київської області, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р., зареєстровано в реєстрі за № 14077, а саме: площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0032.

24 жовтня 2007 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_11 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт. Козин, Обухівського району Київської області, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р., зареєстровано в реєстрі за № 13962, а саме: площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0026.

ОСОБА_11 сформовано земельну ділянку загальною площею 0,5000 га, якій присвоєно кадастровий номер 3223155400:06:011:0026 та 02 листопада 2007 року отримано державний акт серії ЯЕ № 956702 на право власності на вказану земельну ділянку.

26 березня 2016 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_16 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт. Козин, Обухівського району Київської області, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Якушевою Є.А., зареєстровано в реєстрі за № 396, а саме: площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0026, у зв`язку з чим нотаріусом за № 13995705 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_16 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 28977311 від 28 березня 2016 року).

Як зазначено у договорах купівлі-продажу земельних ділянок, укладених між ОСОБА_13 (продавець) та ОСОБА_12 (покупець), між ОСОБА_13 (продавець) та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 (покупці), продавець є власником земельних ділянок на підставі державних актів на право власності серії ЯБ № № 794419, 794420, 794413, 794410, 794418, 794415, 794416, 794412, 794414, 794411 від 12 квітня 2004 року, виданих на підставі договорів купівлі-продажу № № 2762, 2758, 2772, 2752, 2764, 2768, 2766, 2756, 2770, 2754 від 24 березня 2004 року.

Постановою слідчого в ОВС прокуратури Київської області Попова А.О. від 31 листопада 2008 року кримінальну справу № 47-976 було закрито за відсутністю складу злочину. 10 липня 2010 року прокурором СВ прокуратури Київської області Мезеновим Є. В. було скасовано зазначену постанову слідчого ОСОБА_17 від 31 липня 2008 року про закриття кримінальної справи. Після додаткового розслідування постановою слідчого в ОВС прокуратури Київської області Бозовуляка М. І. від 06 грудня 2010 року кримінальну справу № 47-976 було вдруге закрито за відсутністю складу злочину. Повторно постанови про закриття цієї кримінальної справи виносилися 25 травня 2011 року та 12 жовтня 2012 року.

Згідно вказаних постанов слідчих у ході розслідування кримінальної справи № 47-976 у 2008 та 2010 роках слідство запитувало від ДП «Київське лісове господарство» необхідні документи та інформацію, були допитані колишні та чинні на той час керівники цього підприємства.

Рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині задоволених позовних вимог, а, відтак, в зазначеній частині апеляційним судом не переглядається.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння: ОСОБА_3 - земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:011:0031 загальною площею 0,5000 га; ОСОБА_4 - земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:011:0032 загальною площею 0,5000 га; ОСОБА_15 земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:011:0026 загальною площею 0,5000 га; ОСОБА_6 - земельної ділянки площею 0,5000 га, яка є 1/2 часткою земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:012:0005 загальною площею 1,0000 га; ОСОБА_7 - земельної ділянки площею 0,5000 га, яка є 1/2 частиною земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:012:0005 загальною площею 1,0000 га; ОСОБА_9 - земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:012:0012 загальною площею 0,5000 га; ОСОБА_1 - земельної ділянки із кадастровим номером 3223155400:06:012:0026 загальною площею 0,5000 га; ОСОБА_10 - земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:012:0025 загальною площею 0,5000 га, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з позовом до суду прокурор звернувся лише у червні 2017 року, останній пропустив строк позовної давності щодо пред`явлених вимог до позивачів, які звернулися до суду із заявою про застосування строку позовної давності, а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_18 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 .

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Предметом спору у цій справі є вимога про витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельних ділянок із незаконного володіння відповідачів.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.

Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За приписами частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц вказувала, що віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

У справі, яка є предметом апеляційного перегляду, суд першої інстанції погодився з доводами прокурора щодо неправомірності набуття відповідачами права власності на спірні земельні ділянки.

Висновки суду першої інстанції в цій частині сторонами не заперечуються.

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17, провадження № 14-183цс18).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).

У цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього Кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України

Отже, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частина четверта статті 56 ЦПК України).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18): «позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів».

З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що про порушення інтересів держави внаслідок незаконного вибуття у жовтні 2007 року з її володіння спірних земельних ділянок прокурору стало відомо ще в 2007- 2008 роках під час порушення прокуратурою Київської області кримінальної справи № 47-976 за фактом підроблення державних актів на право власності на землю, про що свідчать, зокрема, лист ДКЛГУ Київського обласного управління Лісового та мисливського господарства від 07 грудня 2007 року (т. 1, а. с. 88), лист ДП «Київське лісове господарство» від 07 грудня 2007 року (т. 1, а. с. 90), лист Прокуратури Київської області від 06 травня 2008 року (т. 1, а. с. 119), лист ДП «Київське лісове господарство» від 05 березня 2008 року (т. 1, а. с. 123).

Оскільки з позовом до суду прокурор звернувся лише у червні 2017 року, правильним є висновок суду першої інстанції про пропуск ним позовної давності щодо пред`явлених до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_18 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 позовних вимог про витребування земельних ділянок та відповідно залишення без задоволення позовних вимог в цій частині.

Апеляційний суд у визначенні перебігу позовної давності у спірних правовідносинах керується вимогами ЦК України та наведеними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) та від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18), за якими позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор у випадках, коли прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, доводи прокурора, про те, що представницький орган дізнався про порушення інтересів держави 01 червня 2017 року, коли прокуратура Київської області звернулася із листом до Кабінету Міністрів України про підготовку позову до відповідачів в цій справі про витребування земельних ділянок, які відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва, і саме із 01 червня 2017 року слід обраховувати початок перебігу строку позовної давності, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

За таких фактичних обставин справи, необізнаність Кабінету Міністрів України про порушення його прав не може спростовувати фактів, що про такі порушення раніше стало відомо прокурору, який мав своєчасно вжити заходів задля захисту прав та інтересів держави в особі певного органу.

Аналогічні висновки містяться в постанова Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 352/467/18, від 23 лютого 2022 року у справі № 352/1710/18.

Дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і пов`язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах. Правова визначеність є універсальною правовою категорією, дія якої поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність рішень, запобігаючи порушенню прав відповідачів.

Доводи апеляційної скарги прокурора в частині обов`язку суду щодо перекваліфікації спірних правовідносин з віндикаційного на негаторний характер, що мало б своїм наслідком реальне поновлення прав держави на землі лісогосподарського призначення, як земель обмежених у цивільному обороті щодо яких не застосовується строк позовної давності, апеляційний суд вважає безпідставними.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц виклала правовий висновок у відповідності до якого володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

Отже, способом захисту у разі незаконного заволодіння фізичною особою земельною ділянкою лісогосподарського призначення, є витребування земельної ділянки з незаконного володіння, на який розповсюджується позовна давність.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та доводами апеляційної скарги не спростовуються.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що понесені сторонами витрати на цій стадії розгляду справи компенсації не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України , апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської областівід 21 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення виготовлене 10 червня 2024 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.