Рішення

від 29.11.2023 по справі 569/7901/22

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/7901/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року Рівненський міський суд

Рівненської області

в особі судді Ковальова І.М.

при секретарі Фурдись В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог Рівненська міська рада про усунення порушення цивільних прав - правил добросусідства і користування існуючими інженерними мережами, зобов`язання вчинення певних дій,-

в с т а н о в и в:

В Рівненський міський суд з позовом до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог Рівненська міська рада про усунення порушення цивільних прав - правил добросусідства і користування існуючими інженерними мережами, зобов`язання вчинення певних дій звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

В судовому засіданні представник позивачів заявлені позовні вимоги повністю підтримала з підстав викладених у позовній заяві, просить суд їх задоволити та усунути порушення цивільних прав позивачів правил добросусідства і користування існуючими інженерними мережами, для чого зобов`язати ОСОБА_3 привести у відповідність із законодавчими вимогами висоту і вигляд паркану, зведеного на межі суміжної ділянки по АДРЕСА_1 з прибиранням території біля нього; забезпечити утримання в належному санітарному стані, наданих їй в оренду земельних ділянок по АДРЕСА_2 , площею 221 кв.м., з безоплатним і безперешкодним доступом до існуючих інженерних мереж і споруд шляхом демонтажу огорожі з металевої сітки та воріт та покласти судові витрати на відповідача.

В судовому засіданні представники відповідача заявлені позовні вимоги позивача не визнали та просили суд відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов.

В судове засідання представник третьої особи Рівненської міської ради не з`явився, однак подав до суду письмове клопотання про розгляд справи без участі представника Рівненської міської ради.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23 лютого 2006 рокупередбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зістатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Судом встановлено, що земельна ділянка позивачів по справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (розташована за адресою АДРЕСА_1 ) та земельні ділянки відповідача ОСОБА_3 (розташовані за адресою АДРЕСА_2 ) межують.

З дослідженого в судовому засіданні свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 8 жовтня 2013 року, посвідченого Пуховою Н.Ю., державним нотаріусом Першої рівненської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за №2-323 вбачається, що ОСОБА_4 , державний нотаріус Першої рівненської державної нотаріальної контори посвідчує, що на підставі заповіту, посвідченого Другою рівненською державною нотаріальною конторою 9 вересня 1998 року зареєстрованого в реєстрі за №2-1197, спадкоємцями зазначеного в заповіті майна ОСОБА_5 , 1916 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її: дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканка АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 частка; син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканець АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 частка; дочка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешканка АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 частка; дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , мешканка АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 частка. Спадщина, на яку в указаних частках видано це свідоцтво складається з: житлового будинку АДРЕСА_1 , належного померлій на підставі свідоцтва про право власності, виданого Першою рівненською державною нотаріальною конторою 26 серпня 1988 року за р.№2-7062 та свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою рівненською державною нотаріальною конторою 26 серпня 1988 року за р.№2-7064, зареєстрованого в КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» в книзі №203 номер запису 192-59402, в Реєстрі прав власників на нерухоме майно за реєстраційним №5427567. Житловий будинок шлаковий, загальною площею 56,7 кв.м., житловою площею 39,4 кв.м., зазначений літерою «А-І», та надвірні будівлі, які примикають до нього Б 1 сарай, б сарай, В-1 сарай, в сарай, Д-1 сарай, № 1 хвіртка, № 2 огорожа, г вбиральня. Свідоцтво про право на спадщину на частку житлового будинку з надвірними будівлями видано на ім`я ОСОБА_1 .

З дослідженого в судовому засіданні договору дарування від 10 грудня 2020 року посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області та зареєстрованого в реєстрі за №388 вбачається, що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (дарувальники) та ОСОБА_1 (обдаровувана), які надалі по тексту цього правочину разом сторони, окремо сторона, уклали цей договір дарування про нижченаведене: п.1. За цим договором дарувальники безоплатно передають обдаровуваній у власність нерухоме майно, а саме: 2/4 частки земельної ділянки площею 0,0550 гектарів, місце розташування АДРЕСА_1 ; 2/4 частки житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться/розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а обдаровувана приймає у власність частку земельної ділянки, обдаровувана приймає у власність частку земельної ділянки та частку житлового будинку.

З дослідженого в судовому засіданні договору купівлі-продажу від 15 грудня 2020 року посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області та зареєстрованого в реєстрі за №393 вбачається, що ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (продавці) та ОСОБА_2 (покупець), які надалі по тексту цього правочину разом сторони, окремо сторона, уклали цей договір дарування про нижченаведене: п.1. за цим договором продавці передають у власність покупця нерухоме майно, а саме: частку земельної ділянки площею 0,0550 гектарів, місце розташування АДРЕСА_1 ; частку житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться/розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець приймає у власність частку земельної ділянки та частку житлового будинку і сплачує за них продавця обговорену в цьому договорі суму.

З дослідженого в судовому засіданні Рішення Рівненської міської ради від 31 січня 2014 року №3690 Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки на АДРЕСА_2 , вбачається, що відповідно до статей 12, 79-1, 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи матеріали інвентаризації земель міста Рівного та заяву громадянки ОСОБА_3 , Рівненська міська рада, вирішила: 1. На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25 липня 2013 року серії НОМЕР_5 , виданого реєстраційною службою Рівненського міського управління юстиції Рівненської області, надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 221 м.кв. на АДРЕСА_2 громадянці ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) в оренду на строк дев`ять років для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в тому числі: земельної ділянки площею 75 м.кв. за рахунок земель житлової та громадської забудови, які перебувають в оренді у громадянки ОСОБА_11 ; земельної ділянки площею 146 м.кв. за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови Рівненської міської ради.

З дослідженого в судовому засіданні рішення Рівненської міської ради від 18 грудня 2014 року №4762 Про затвердження проекту землеустрою, припинення права оренди та передачу земельних ділянок в оренду на АДРЕСА_2 вбачається, що відповідно до статей 12,122.123,134 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи матеріали інвентаризації земель і заяву громадянки ОСОБА_3 , Рівненська міська рада, вирішила: 1. Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 в оренду громадянці ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) для обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). 2. На підставі пункту «б» статті 141 Земельного кодексу України (вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом нотаріально посвідчена заява від 20 листопада 2012 року №3643), припинити право оренди земельної ділянки площею 75 м.кв. на АДРЕСА_2 , яка перебуває в оренді громадянки ОСОБА_12 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (договір оренди від 7 листопада 2011 року №561010004000228). 3. Розірвати договір оренди від 7 листопада 2011 року №561010004000228, укладений між Рівненською міською радою та громадянкою ОСОБА_12 . 4. Передати громадянці ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) в оренду на строк сорок дев`ять років земельні ділянки загальною площею 221 м.кв. на АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в тому числі:земельну ділянку площею 75 м.кв. (кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:027:0144) за рахунок земель житлової та громадської забудови, вилучених відповідно до п.2 цього рішення; земельну ділянку, площею 146 м.кв. (кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:027:0281) за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови Рівненської міської ради. 5. Право оренди земельних ділянок виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України). 6. В тримісячний строк з дня прийняття рішення землекористувачу виготовити та отримати документи, що посвідчують право оренди земельних ділянок. 7. Зобов`язати землекористувача виконувати сої обов`язки відповідно до вимог статті 96 ЗК України. 8. Попередити землекористувача про те, що використання земельних ділянок не за цільовим призначенням тягне за собою припинення права оренди земельних ділянок (стаття 141 ЗК України).

З дослідженого в судовому засіданні висновку Про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №01-11/702,3 від 19.05.2012 року Управління містобудування та архітектури Рівненської міської ради Рівненської області вбачається наступне: «Управління містобудування та архітектури, розглянуло проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 49 років площею 146 м.кв. ОСОБА_3 (іден.номер НОМЕР_6 ) в АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови Рівненської міської ради. Відповідно до лану зонування м.Рівного земельна ділянка знаходиться в зоні 4-9 поверхових багатоквартирних житлових будинків (Ж-4) і відповідає переліку дозволених видів використання. Погоджений геодезичний план земельної ділянки відповідає генплану забудови м.Рівного. Дана земельна ділянка не знаходиться в зоні охорони об`єктів культурної спадщини. Згідно Схеми планувальних обмежень території м.Рівного земельна ділянка на АДРЕСА_2 знаходиться в зоні підвищеного залягання ґрунтових вод 1-3 м. Управління містобудування та архітектури погоджує проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). На даній земельній ділянці наявні обмеження (обтяження) згідно ст.19 ЗУ «Про електроенергетику), ЗУ «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів», постанова КМУ «Про затвердження Правил охорони електричних мереж» від 04.03.97 №209), ДБН 360-92** діють обмеження охоронної зони навколо (вздовж) об`єкта енергетики {01.01.05} (ЛЕП) площею 3 м.кв.; - ЗУ «Про трубопровідний транспорт», Закон України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів», постанова КМУ «Про затвердження Правил охорони магістральних трубопроводів» від 16.11.2002 №1747) ДБН В.2.5-74:2013 «Водопостачання. Зовнішні мережі та споруди», ДБН В.2.5-20:2001 «Газопостачання» діють обмеження охоронної зони навколо (вздовж) об`єкта транспорту {01.01.03}; водопровід площею 22 м.кв., газопровід площею 27 м.кв. Примітка: згідно ДБН 360-92 і правил охорони в межах охоронних зон забороняється: будь-яке будівництво будинків і споруд, виконання земельних робіт, виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну роботу комунікацій, спричинити їх пошкодження або викликати нещасні випадки тощо. Власнику земельної ділянки забезпечити вільний доступ на земельну ділянку відповідним інженерним службам міста для обслуговування, ремонту, перенесення, прокладання нових інженерних мереж, комунікацій та виконувати обов`язки згідно вимог ЗКУ ст.91.».

З дослідженого в судовому засіданні Акту про перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель від 25 квітня 2014 року складеного інженером-землевпорядником КП «Графос» вбачається наступне: «Мною, інженером-землевпорядником КП «Графос» О. Ткачуком в присутності землевласника ОСОБА_3 складено даний акт про те, що на земельній ділянці площею 146 м.кв., яка передається в оренду на 49 років для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) згідно ст.19 ЗУ «Про електроенергетику», ЗУ «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних обкатів», постанова КМУ «Про затвердження Правил охорони електричних мереж» від 04.03.97 №209), ДБН 360-92** діють обмеження охоронної зони навколо (вздовж) об`єкта енергетики {01.01.05} (ЛЕП) площею 3 м.кв.; - ЗУ «Про трубопровідний транспорт», Закон України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів», постанова КМУ «Про затвердження Правил охорони магістральних трубопроводів» від 16.11.2002 №1747) ДБН В.2.5-74:2013 «Водопостачання. Зовнішні мережі та споруди», ДБН В.2.5-20:2001 «Газопостачання» діють обмеження охоронної зони навколо (вздовж) об`єкта транспорту {01.01.03}; водопровід площею 22 м.кв., газопровід площею 27 м.кв. Охоронні зони перенесені в натуру та вказані землекористувачу. Землекористувача попереджено про забезпечення вільного доступу на земельну ділянку відповідним інженерним службам міста для ремонту і обслуговування існуючих мереж та комунікацій та прокладання нових. Акт складено в 3-х примірниках: один управлінню Держземагенства у м.Рівному Рівненської області; другий - управлінню містобудування та архітектури; третій замовнику.».

Відповідно до ст.2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ч.1 ст.3 ЗК України земельні відносинирегулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.4 ЗК України земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ст.95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б)власності напосіви інасадження сільськогосподарськихта іншихкультур,на виробленупродукцію; в)використовувати увстановленому порядкудля власнихпотреб наявніна земельнійділянці загальнопоширенікорисні копалини,торф,ліси,водні об`єкти,а такожінші кориснівластивості землі; г)на відшкодуваннязбитків увипадках,передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди; д) користуватися іншими правами, передбаченими законом або договором.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.96 ЗК України землекористувачі зобов`язані: а)забезпечувати використанняземлі зацільовим призначеннямта засвій рахунокприводити їїу попереднійстан уразі незаконноїзміни їїрельєфу,за виняткомвипадків незаконноїзміни рельєфуне власникомтакої земельноїділянки; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; ж)не допускативипалювання сухоїрослинності абоїї залишківз порушеннямпорядку,встановленого центральниморганом виконавчоївлади,що забезпечуєформування державноїполітики усфері охоронинавколишнього природногосередовища; з) обкошувати (з прибиранням скошеного) та оборювати земельні ділянки, прилеглі до торфовищ, полезахисних лісових смуг, луків, пасовищ, ділянок із степовою, водно-болотною та іншою природною рослинністю, у смугах відведення автомобільних доріг і залізниць.

Законом можуть бути встановлені інші обов`язки землекористувачів.

Відповідно до ст.103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Відповідно до ч.2 ст.21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» огорожі віднесені до малих архітектурних форм.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» затвердження правил благоустрою територій населених пунктів належить до повноважень сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів. Розроблення таких правил та їх затвердження здійснюється відповідно до норм Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про благоустрій населених пунктів».

Відповідно до п.9 ч.1, ч.2 ст.21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» огорожі є різновидом малих архітектурних форм та елементом благоустрою. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.

Відповідно до п.1-3 ч.2 ст.17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» у сфері благоустрою населених пунктів громадяни зобов`язані утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію; дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; не порушувати права і законні інтереси інших суб`єктів благоустрою населених пунктів.

Відповідно до ст.90 ЗК України власники земельних ділянок мають право самостійно господарювати на землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до п.п. «г» та «е» ч.1 ст.91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) (частини перша та друга статті 103 ЗК України).

Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до ст.10 Закону України Про благоустрій населених пунктів затвердження правил благоустрою територій населених пунктів належить до повноважень сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів. Розроблення таких правил та їх затвердження здійснюється відповідно до норм Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та Закону України Про благоустрій населених пунктів.

Відповідно до п.6.1.34 ДБН-Б.2.2-12:2018 планування і забудова територій присадибні ділянки з боку вулиць та сусідніх земельних ділянок допускається огороджувати. Висоту огорожі слід встановлювати згідно з вимогами та правилами благоустрою населеного пункту. Встановлення огорожі не може погіршувати інсоляцію житлових будинків на суміжних територіях.

Відповідно до п.6.7 ДБН Б.2.2-5:2011 благоустрій територій дозволено проектувати огородження як окремих ділянок, так і усієї прибудинкової території садибної забудови. При цьому висота огороджень має бути не більше ніж 2,0 м на межі сусідніх земельних ділянок та не більше ніж 2,5 м на межі з вулицею для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій.

Разом з тим, посилаючись на вищезазначені НПА у своєму позові позивачі зазначають наступне «Згідно вимог зазначених нормативно-правових актів максимальна висота огорожі між сусідами ділянками має становити не більше 1,5 м., а суцільні (глухі) огорожі з боку проїжджої частини і головного фасаду не повинні перевищувати 2,2 м., тоді як вищі за норму паркани можуть встановлюватися лише за письмовою згодою сусідів, до того ж вони повинні мати естетичний зовнішній вигляд».

Тобто, згідно діючих норм ДБН максимальна висота паркану становить 2 м та 2,5 м відповідно.

Судом було здійснено виїзне судове засідання, під час якого було встановлено, що земельні ділянки сторін у справі розміщені в такому районі міста, де наявний перепад висот. Для запобігання зсуву ґрунту на схилах, майже кожна огорожа будинку в цьому районі має підпірну стіну. Не виняток, паркан навколо домоволодіння відповідачки: його висота не перевищує 2-х метрів. На місці було встановлено, що відповідачка, з метою закріплення спільних з позивачами меж земельних ділянок та для запобігання розрідженню ґрунту, його сповзанню, розколюванню, змушена була за власний рахунок звести підпірну стіну. Це була необхідність, щоб уникнути відповідних негативних наслідків, в тому числі, і для домоволодіння позивачів. Крім того, судом було зафіксовано той факт, що огорожа самих позивачів (без будь-яких опорних стін) є на порядок вищою, за паркан відповідачки. Фактично, орендовану земельну ділянку відповідачка утримує в належному санітарному стані, а жодних перешкод в доступі до існуючих інженерних мереж і споруд вона не створює, порушень прав будь-яких осіб, а саме позивачів по справі судом встановлено не було.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7)припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У випадку порушення права власності згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

В ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України № 75/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд.

Європейський суд з прав людини у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (серед інших джерел рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції», пункти 69 і 73).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

В своєму позові та в судовому засіданні позивачі та представник позивачів зазначають, що «Відповідач по справі самовільно проникла на земельну ділянку, і з метою укріплення зведеного нею на межі суміжної земельної ділянки суцільного (глухого) паркану, який складається з бетонної основи і цегляної кладки висотою 3.5. 4 м., вбила у бетон два-три ряди металевих рейок, залишивши при цьому купи сміття і створивши непрезентабельний вигляд паркану з боку сусідів ..». Однак, вказані обставини не знайшли свого підтвердження, що безпосередньо встановлено і з долучених самими ж позивачами до позову фотографіях на яких ніякого сміття немає.

Також, у позовній заяві та в судовому засіданні позивачі та представник позивачів зазначають, що відповідачем порушено вимоги про максимально допустиму висоту паркану. Однак, як було встановлено в судовому засіданні, зі сторони домоволодіння відповідача висота паркану знаходиться у допустимих межах встановлених ДБН, а саме до 2,0 м.

Натомість позивачами ні при подачі позовної заяви ні в судовому засіданні не було підтверджено та аргументовано заявлені самими ж позивачами порушення з боку відповідачки та не долучено жодних доказів на підставі яких можна було б їх встановити.

Слід зазначити, що даними письмовими доказами, зокрема можуть бути: висновок Управління архітектурно-будівельного контролю (у нашому випадку Рівненської) міської ради щодо порушень допущених відповідачем при встановленні паркану, або ж будівельно-технічна експертиза предметом якої було б дотримання відповідачем вимог чинного законодавства при встановлені паркану.

Щодо встановлення перешкод у доступі до інженерних мереж котрі описують позивачі у своєму позові, слід зазначити, що дійсно, відповідач зобов`язана забезпечувати вільний доступ на земельну ділянку для ремонту та обслуговування існуючих мереж та комунікацій та прокладання нових. Однак, як вбачається з вище досліджених в судовому засіданні: висновку Управління містобудування та архітектури Рівненської міської ради від 19.05.2014 року, Акту про перенесення в натуру на місцевості меж охоронних зон від 25.04.2014 року, а також самого рішення Рівненської міської ради про передачу в оренду земельної ділянки ОСОБА_3 зобов`язана надавати вільний доступ до таких мереж виключно і лише «відповідним інженерним службам міста для ремонту і обслуговування мереж». При цьому, у відповідних документах жодним чином не вказано про надання такого доступу третім особам, якими являються безпосередньо позивачі по справі.

В судовому засіданні представник відповідача, станом на день розгляду справи в суді її довірителькою не було отримано жодних листів або вимог від відповідних інженерних служб згідно яких можна було б встановити, що останнім вчиняються певні дії пов`язані з перешкоджанням у доступі до мереж, тим більше таких вимог не надходило і зі сторони позивачів.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, а також те, що позивачами та їх представником не надано суду письмових підтверджуючих доказів того, що відповідачем по справі було будь-яким чином порушено цивільні права позивачів, а саме правила добросусідства і користування існуючими інженерними мережами, натомість дані обставини повністю спростовані встановленими в судовому засіданні та у виїзному судовому засіданні допустимими доказами, а тому у задоволенні позовних вимог позивачу слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК Українидо витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст.141ЦПК України).

Враховуючи, що у задоволенні осевих вимог позивачам було відмовлено, тому не підлягає до задоволення і вимога про стягнення з відповідача на користь позивачів судових витрат, а саме сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,81,141,263,264,265,268,273,354

ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог Рівненська міська рада про усунення порушення цивільних прав - правил добросусідства і користування існуючими інженерними мережами, зобов`язання вчинення певних дій відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_6

Позивач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_7

Відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_2

Третя особа: Рівненська міська рада, м.Рівне, вул.Соборна, 12-А

Суддя Рівненського

міського суду І.М.Ковальов