Постанова

від 21.11.2023 по справі 494/1679/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3460/23

Справа № 494/1679/21

Головуючий у першій інстанції Кравчук О.О.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бєлік Анжели Георгіївни на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 27 червня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Петрівська станція «Юний технік» Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області, Відділу освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі шляхом допуску до роботи, зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за весь час відсторонення від роботи та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду до відповідача - Комунального закладу «Петрівська станція «Юний технік» Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області, з позовною заявою про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі шляхом допуску до роботи, зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за весь час відсторонення від роботи та стягнення моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що позивач працює у відповідача на посаді керівника гуртка. 08.11.2021 року відповідач відповідно до виданого ним наказу № 15-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » відсторонив позивача від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19. Позивач з вказаним наказом, а також з Повідомленням «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» від 01.11.2021 року не згодна, вважає, що її було незаконно відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19, а наказ № 15-К від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » був виданий з порушенням норм трудового законодавства, зокрема ст. 46 КЗпП України. Позивач зазначає, що стаття 46 КЗпП України передбачає вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи, який не містить такої підстави як відсутність щеплення проти COVID-19. При цьому, щеплення проти захворювання на COVID-19 не відноситься до обов`язкових, а вакцинація є добровільною. Позивач 11.08.2021 року пройшла обов`язковий медичний огляд та 08.11.2021 року позивач подала на ім`я директора заяву, в якій зазначила про її право на таємницю щодо стану здоров`я. Крім того, відповідачем в оспорюваному наказі не визначено строк відсторонення працівника від роботи, та внаслідок відсторонення позивача від роботи відповідач припинив нараховувати і виплачувати їй заробітну плату. Зазначене порушує її права та позбавляє грошових коштів для існування, тим більше, що позивач є одинокою матір`ю і має дитину віком до чотирнадцяти років. Наголошуючи, що оспорюваний наказ порушує її право на працю, що передбачено ст. 43 Конституції України, позивач вказує, що вона має право на виплату невиплаченої заробітної плати за весь час незаконного відсторонення від роботи. Згідно довідки № 108 від 26.11.2021 року середня заробітна плата позивача становила 9564 гривні 37 копійок. Позивач також зауважує, що через незаконне рішення позивача вона отримала душевні страждання, у зв`язку з неможливістю за рахунок зароблених коштів в повному обсязі забезпечити своє життя та життя своєї родини, придбати продукти харчування, ліки тощо, тому вважає справедливим стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду.

За таких підстав позивач звернулась до суду з даним позовом та просила суд визнати незаконним та скасувати наказ про відсторонення від роботи, поновити на роботі шляхом допуску до роботи, зобов`язати відповідача виплатити невиплачену заробітну плату за весь час незаконного відсторонення від роботи в розмірі 7390 гривень 64 копійки та стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 27 червня 2022 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Бєлік Анжела Георгіївна подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Іванівського районного суду Одеської області від 27 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи представники відповідачів в судове засідання, призначене на 21.11.2023 року на 14-00 г., не з`явились.

Від Відділу освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області надійшла заява про розгляд апеляційної скарги представника ОСОБА_1 адвоката Бєлік А.Г. за відсутністю представника даного комунального закладу.

Комунальний заклад «Петрівська станція «Юний технік» Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області явку свого представника належним чином не забезпечив, ініціативу взяти участь у справі в режимі відеоконференцзв`язку не виявив, заяву про відкладення розгляду справи не подав.

Представник ОСОБА_1 адвокат Бєлік А.Г., взявши участь у розгляді справі, з огляду на належне повідомлення КЗ «Петрівська станція «Юний технік» Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області та неявки належного представника даного закладу в судове засідання, відсутності заяви про відкладення судового засідання, не заперечував проти розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно доч. 1, 2 ст. 367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Залишаючи позов про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним та його скасування, негайного допуску до роботи та нарахування заробітної плати без задоволення, суд першоїінстанції виходив з того, що:

- профілактичні щеплення є одним з засобів реалізації протиепідемічних заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя населення з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб і посилання позивача на незаконність його обов`язкового щеплення спростовується наведеними нормами законодавства;

-термін «законодавство»,який вживаєтьсяв частинітретій статті21КЗпП Українищодо визначеннясфери застосуванняконтракту якособливої формитрудового договору,потрібно розумітитак,що нимохоплюються закониУкраїни,чинні міжнароднідоговори України,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України,а такожпостанови ВерховноїРади України,укази ПрезидентаУкраїни, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України;

- відсутність у законах України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в переліку хвороб, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, коронавірусної хвороби (COVID-19), не дає підстави стверджувати, що щеплення проти цієї хвороби не є обов`язковим для певних працівників, оскільки це питання, може бути врегульовано не тільки законом, але і іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема наказами Міністерства охорони здоров`я України як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням. І ці накази є обов`язковими до виконання всіма, кого вони стосуються;

- відповідач правомірно прийняв спірний наказ від 08.11.2021 року, яким позивача як керівника гуртка КЗ «Петрівська станція «Юний технік» Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області відсторонено від роботи з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили;

- позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь не виплаченої заробітної плати за час відсторонення та завданої незаконними діями роботодавця моральної шкоди є похідними вимогами від задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:

- позивач працює у КЗ «Петрівська станція «Юний технік» Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області на посаді керівника гуртка, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02 серпня 1999 року (т. 1 а. с. 14-21);

- 05 листопада 2021 року позивач ознайомилася з повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 01 листопада 2021 року, в якому позивачу: - роз`яснено необхідність надання документів, які підтверджують отримання повного курсу вакцинації або однієї дози дводозної вакцини від COVID-19; Міжнародного, внутрішнього сертифікату або іноземного сертифікату, що підтверджував би вакцинацію від COVID-19 однією дозою вакцини або двома дозами дводозної вакцини, які включені Всесвітньою організацією охорони здоров`я до переліку дозволених для використанні в надзвичайних ситуаціях; - зазначено щодо можливості надання довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595; - попереджена, що у випадку ненадання одного із зазначених документів, вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати (т. 1 а.с.13);

- наказом директора КЗ «Петрівська станція «Юний технік»» від 08 листопада 2021 року №15-К позивача відсторонено від роботи у зв`язку з відсутністю профілактичного щеплення проти COVID-19 з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що його зумовили.

Підставою відсторонення вказано пункт 41-6 Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» № 2153 від 04 жовтня 2021 року та у зв`язку з відсутністю профілактичного щеплення проти COVID-19.

Позивач ознайомилась з зазначеним наказом 08 листопада 2021 року та зазначила про свою незгоду (т. 1 а. с. 12);

- 08 листопада 2021 року позивач подала директору станції «Юний технік» заяву, в якій зазначила, що її фізично не допустили до роботи, незаконно вимагаючи медичну інформацію, яка становить лікарську таємницю, нав`язуючи їй, здоровій людині, непотрібні, неперевірені медичні препарати. Нею дотримано вимоги й умови трудового договору щодо проходження медичного огляду. Вимагає невідкладно забезпечити їй доступ до її робочого місця (т. 1 а. с. 22);

- з витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України вбачається, що відомості про батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до актового запису про народження дітей внесені на підставі частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України (т. 1 а. с. 23);

- позивач зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Дитина - ОСОБА_2 , проживає без реєстрації разом з матір`ю (т. 1 а. с. 24, 25);

- згідно з особовою медичною книжкою ОСОБА_1 остання 11 серпня 2021 року пройшла обов`язковий медичний огляд (т. 1 а. с. 26);

- загальна сума доходу позивача у вигляді заробітної плати за період з 01 травня 2021 року по 31 жовтня 2021 року складає 57386 гривень 23 копійки, що підтверджується довідкою відділу освіти від 26 листопада 2021 року №107 (т. 1 а. с. 28);

- за довідкою від 26 листопада 2021 року №108 вбачається, що середньомісячна заробітна плата позивача становить 9564 гривень 37 копійок (т. 1 а. с. 29);

- за довідкою № 39 від 19 квітня 2022 року, виданою начальником відділу освіти, заробітну плату працівникам КЗ «Петрівська станція «Юний технік» нараховує та виплачує відділ освіти (т.1 а.с. 156);

- наказом директора КЗ «Петрівська станція «Юний технік» від 01 березня 2022 року №9-К позивач допущена до роботи, у зв`язку з тим, що Наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року зупинено дію наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за №1306/36928, до завершення воєнного стану в Україні (далі - наказ №9-К, т. 1 а. с. 170).

Колегія суддів виходить з наступного.

Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другоюстатті 16 ЦК Українивизначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

За змістом пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя. З огляду на вказане спірні правовідносини, пов`язані з оцінкою правомірності відсторонення позивачки, підпадають під дію статті 8 Конвенції.

Критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини викладені в пункті 2 статті 8 Конвенції, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З огляду на цей припис критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями статті 8 Конвенції є такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля); 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає саме зі змісту пункту 2 вказаної статті; 3) чи є відповідний захід нагально потрібнимі пропорційнимцій меті(необхідниму демократичномусуспільстві),тобто,чи євін уситуації конкретноїлюдини найменшобтяжливим засобом,що дозволяєдосягнути визначеноїв пункті2статті 8мети. Втручання становитиме порушення гарантій статті 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Позивач працює у КЗ «Петрівська станція «Юний технік» Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області на посаді керівника гуртка.

08 листопада 2021 року роботодавець відсторонив її від роботи до надання підтверджувального документа про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 або копії медичного висновку про наявність протипоказань до такої вакцинації.

Застосування приписів законодавства України не має призводити до незаконного та непропорційного втручання у права учасників цивільних, зокрема трудових, правовідносин.

Медична допомога діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами (абзац п`ятий частини першої статті 3 Закону України № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі Закон № 2801-XII) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом пункту «б» частини першої статті 10 Закону № 2801-XII громадяни зобов`язані у передбачених законодавством випадках робити щеплення. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (друге речення частини другої статті 30 цього Закону).

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе (частини перша та друга статті 42 Закону № 2801-XII).

Статтею 284ЦК Українипередбачено,що наданнямедичної допомогифізичній особі,яка досяглачотирнадцяти років,провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Статтею 43 Закону № 2801-XII визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Частиною шостоюстатті 12Закону України№ 1645-ІІІ«Про захистнаселення відінфекційних хвороб»(далі Закон№ 1645-ІІІ)також передбачено,що повнолітнімдієздатним громадянампрофілактичні щепленняпроводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний СудУкраїни усправі законституційним зверненнямКиївської міськоїради професійнихспілок щодоофіційного тлумаченнячастини третьоїстатті 21КЗпП України(рішеннявід 09липня 1998року №12-рп/98)офіційно розтлумачивтермін «законодавство».Так,Конституційний СудУкраїни дійшоввисновку,що термін«законодавство»,який вживаєтьсяв частинітретій статті21КЗпП Українищодо визначеннясфери застосуванняконтракту якособливої формитрудового договору,потрібно розумітитак,що нимохоплюються закониУкраїни,чинні міжнароднідоговори України,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України,а такожпостанови ВерховноїРади України,укази ПрезидентаУкраїни, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконнимактом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення відобов`язковихпрофілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичногоогляду особи в разі відсутності унеї відповіднихмедичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі Перелік №2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

пункт41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку №2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7Закону України№ 4004-XII«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» (далі-Закон №4004-XII)та Інструкції№ 66«Про порядоквнесення поданняпро відстороненняосіб відроботи таіншої діяльності»,затвердженої наказомМОЗ від14.04.1995року,не охоплюютьпорядок відстороненнявід роботиу зв`язкуз відмовоючи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19.

Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі Постанова № 211) Кабінет Міністрів України в межах усієї території України встановив карантин на період з 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» назву і текст Постанови №211 викладено в новій редакції.

У подальшому з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року №641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року №405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року №981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року №630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу до 30 квітня 2023 року). Вказані постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 20212022 роках» (далі Дорожня карта).

З початку реєстрації випадків коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні станом на грудень 2020 року було зареєстровано 821947 підтверджених випадків коронавірусної хвороби COVID-19 (показник захворюваності склав 2158,2 на 100 тис. населення). На той час одужали від коронавірусної хвороби COVID-19423704 людини. За час спостереження зареєстровано 13733 летальних випадків серед людей з підтвердженим діагнозом коронавірусної хвороби COVID-19 (летальність склала 1,7%).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Виконання заходів Дорожньої карти мало на меті досягнення таких цілей: скоротити тягар смертей, пов`язаних з коронавірусною хворобою COVID-19; скоротити тягар ускладнень для здоров`я, пов`язаних з коронавірусною хворобою COVID-19. Основним завданням Дорожньої карти протягом 20212022 років стало охоплення вакцинацією проти коронавірусної хвороби COVID-19 не менше 50 % населення України. Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп (згідно з наказом МОЗ № 2362 від 27 жовтня 2021 року абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено).

У пункті 7.3 Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи № 2361 (2021) від 27 січня 2021 року «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування» Асамблея закликала держави-члени Ради Європи і Європейський Союз інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою, і ніхто не здійснює політичного, соціального чи іншого тиску для того, щоб провести щеплення тим, хто сам цього не бажає; переконатись, що ніхто не зазнає дискримінації за те, що він не був вакцинований через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися.

Вакцинація проти COVID-19 в Україні розпочалася 24 лютого 2021 року вакциною «AstraZeneca». Згодом почали застосовувати інші вакцини: «CoronaVac» (з 13 квітня), «Pfizer» (з 19 квітня), «Moderna» (з 20 липня).

За змістом абзацу третього статті 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» санітарне та епідемічне благополуччя населення це стан здоров`я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

Незважаючи на попередньо задекларовану добровільність вакцинації для всіх професійних груп, відповідно до статті 10 Закону № 2801-XII, статті 12 Закону № 1645-ІІІ, пункту 8 Положення про МОЗ та з метоюзабезпечення епідемічногоблагополуччя населенняУкраїни,попередження інфекцій,керованих засобамиспецифічної профілактики,04жовтня 2021року МОЗзатвердило Перелік№ 2153,який передбачав обов`язкове профілактичне щеплення для окремих категорій працівників проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цього захворювання (вказаний Перелік доповнений наказами МОЗ від 01 та 30 листопада 2021 року № 2393 і № 2664 відповідно).

27 жовтня 2021 року МОЗ видало наказ № 2362, згідно з яким із Дорожньої карти виключено абзац про добровільність щеплення від COVID-19.

Висока смертність від коронавірусної інфекції COVID-19 зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Таким чином, обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків та відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.

Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Висновки ЄСПЛ, сформульовані в його рішенні від 08 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) є незастосовними у справі, що переглядається в апеляційному порядку, оскільки обставини даної справи суттєво відрізняються від справи, що була предметом оцінки ЄСПЛ.

У справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» ЄСПЛ проаналізував ситуації шістьох заявників, що стосувалися їхньої відмови від обов`язкового та регулярного щеплення дітей проти добре відомих для науки захворювань (дифтерії, правця, коклюшу, інфекцій гемофільного типу B (Haemophilus influenzae type B infections), поліомієліту, гепатиту В, кору, паротиту, краснухи і для дітей з конкретними показаннями пневмококових інфекцій), а не від COVID-19. Унаслідок означеної відмови батьків, дітей не прийняли до дошкільного навчального закладу, а батька одного з них оштрафували. ЄСПЛ урахував, що обов`язок вакцинації стосувався дев`яти хвороб, у боротьбі з якими наукова спільнота визнала щеплення ефективним і безпечним, а також десятого щеплення, яке робили дітям з конкретними медичними показаннями. Тому встановив, що оскаржувані заходи можна вважати такими, що були «необхідними у демократичному суспільстві», а тому порушення статті 8 Конвенції не було.

Натомість ситуація позивача принципово відрізняється: 1) вона повинна сама заробляти собі на життя, на відміну від дитини, за якою батьки можуть доглядати, не звертаючись до послуг дошкільного навчального закладу; 2) безстрокове відсторонення від роботи з позбавленням заробітку тягне для працівника серйозніші наслідки, ніж неможливість батьків влаштувати дитину на обмежений період до дошкільного навчального закладу; 3) таке відсторонення не є притягненням працівника до відповідальності за відмову чи ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, хоча створює наслідки, суворіші, ніж разовий помірний штраф за відмову вакцинувати дітей від добре відомих для науки захворювань.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №130/3548/21 від 14.12.2022 року.

Встановивши, що:

- ОСОБА_1 , працюючи на посаді керівника гуртка Комунального закладу «Петрівська станція «Юний технік» Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області, підпадає під дію вимог щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, але щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 не здійснювала, відповідного сертифікату роботодавцю не надала та не надала роботодавцю відповідний висновок лікаря про тимчасове чи постійне протипоказання до вакцинації або що має такий стан здоров`я, який перешкоджає вакцинації, а також відмовилась у категоричній формі повідомити роботодавцю будь-яку інформацію про стан здоров`я чи про наявність протипоказань до вакцинації, суд першої інстанції набув вірного висновку, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З матеріалів справи вбачається, що про необхідність здійснення обов`язкового щеплення і наслідки його нездійснення, у разі відсутності документального підтвердження про наявність протипоказань, позивач попереджалась роботодавцем заздалегідь і у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення з моменту її повідомлення до моменту відсторонення від роботи, і остання ухилялася (не вжила відповідних належних заходів), а фактично, як вбачається з її заяв до посадових осіб роботодавця, відмовилася від обов`язкового профілактичного щеплення та від надання інформації про наявності протипоказань за станом здоров`я, вважаючи це неконституційним (т.1 а. с. 13, 22).

При цьому ефективність виконання позивачем посадових обов`язків керівника гуртка у КЗ «Петрівська станція «Юний технік» Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області передбачає необхідність її безпосереднього контакту з іншими особами, зокрема відвідувачами гуртка. Доказів про зворотне (погоджене з адміністрацією про постійне або тимчасове виконання посадових обов`язків дистанційно на час відсторонення від роботи) позивачем не надано і на зазначені обставини у позові позивач не посилалась.

Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» набрав чинності 08 листопада 2021 року, тобто у день винесення відповідачем оскаржуваного наказу.

Тобто обов`язок вакцинуватися, встановлений нормативними актами, у позивача настав 08.11.2021 року, і виникненню цього обов`язку передували наступні події:

-виключення наказом МОЗ № 1362 від 27.10.2021 року із Дорожньої карти абзацу про добровільність щеплення від COVID-19;

-затвердження МОЗ 04 жовтня 2021 року Переліку № 2153, який набрав чинності 08.11.2021 року і передбачив обов`язкове профілактичне щеплення для окремих категорій працівників проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цього захворювання, зокрема працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

В матеріалах справи наявні докази про належне повідомлення позивача про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 заздалегідь до моменту винесення наказу від 08.11.2021 року про відсторонення її від роботи з 08.11.2021 року, а також докази, що у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення з моменту її повідомлення до моменту відсторонення від роботи або надання відповідного висновку лікаря про тимчасове чи постійне протипоказання до вакцинації або що має такий стан здоров`я, який перешкоджає вакцинації, що свідчить про ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення та свідому відмову від підтвердження неможливості проведення вакцинації з поважних причин (за станом здоров`я).

Таким чином суд дійшов обґрунтованого висновку, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи є таким, що відповідає вимогам вищевикладеного трудового законодавства.

З урахуванням встановлених обставин, суд набув обґрунтованого висновку, що порядок та підстави відсторонення ОСОБА_1 від роботи, застосовані роботодавцем, відповідають вимогам трудового законодавства і втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Встановивши, що відсторонення позивача від роботи було правомірним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення заробітної плати за час відсторонення та завданої незаконними діями роботодавця моральної шкоди, які є похідними вимогами від задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи.

Доводи апеляційної скарги висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком суду першої інстанції без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами, та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних рішень у різних країнах.

Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У справі «Серявін та інші проти України» зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Таким чином, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бєлік Анжели Георгіївни - залишити без задоволення.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 27 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 04.12.2023 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова