Постанова

від 28.11.2024 по справі 494/1679/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 494/1679/21

провадження № 61-2112св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: комунальний заклад «Петрівська станція «Юний технік» Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області, відділу освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бєлік Анжела Георгіївна, на рішення Іванівського районного суду Одеської області, в складі судді Кравчука О. О., від 27 червня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду, в складі колегії суддів:

Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., від 21 листопада 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до комунального закладу «Петрівська станція «Юний технік» Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області, відділу освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі шляхом допуску до роботи, зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за весь час відсторонення від роботи та відшкодування моральної шкоди.

2. Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що вона працює у відповідача на посаді керівника гуртка.

3. 08 листопада 2021 року відповідач відповідно до наказу № 15-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » відсторонив її від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19.

4. ОСОБА_1 вказувала, що незгідна з вказаним наказом, а також з повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19

від 01 листопада 2021 року, оскільки стаття 46 КЗпП України передбачає вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи, який не містить такої підстави як відсутність щеплення проти COVID-19. Крім того, вважала, що щеплення проти захворювання на COVID-19 не відноситься до обов`язкових, а вакцинація є добровільною. Вищевказаний наказ не містить відомостей щодо строку відсторонення від роботи.

5. Також зазначала, що 11 серпня 2021 року вона пройшла обов`язковий медичний огляд, а 08 листопада 2021 року подала на ім`я директора заяву, в якій зазначила про право на таємницю щодо стану здоров`я.

6. Зауважувала, що вона є одинокою матір`ю та виховує дитину віком до чотирнадцяти років, а внаслідок відсторонення відповідач припинив нараховувати і виплачувати їй заробітну плату.

7. Наголошуючи, що оспорюваний наказ також порушує її право на працю, що передбачене статтею 43 Конституції України, а тому вона має право на виплату заробітної плати за весь час незаконного відсторонення від роботи.

8. Через незаконне відсторонення від роботи вона отримала душевні страждання у зв`язку з неможливістю за рахунок зароблених коштів в повному обсязі забезпечити своє життя та життя своєї родини, придбати продукти харчування, ліки тощо, тому вважає справедливим стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди.

9. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ про її відсторонення від роботи;

- поновити її на роботі шляхом допуску до роботи;

- зобов`язати відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за весь час незаконного відсторонення від роботи в розмірі 7 390,64 грн;

- стягнути з відповідача на її користь 10 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

10. Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 27 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду

від 21 листопада 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

11. Суди вказали, що ОСОБА_1 , працюючи на посаді керівника гуртка комунального закладу «Петрівська станція «Юний технік» Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області, підпадає під дію вимог щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, але такого щеплення не здійснила, відповідного сертифікату роботодавцю не надала, як і не надала висновок лікаря про тимчасове чи постійне протипоказання до вакцинації або що має такий стан здоров`я, який перешкоджає вакцинації.

12. Суди врахували, що роботодавець заздалегідь попереджав

ОСОБА_1 , посадові обов`язки якої передбачають необхідність безпосереднього контакту з іншими особами, зокрема відвідувачами гуртка, про необхідність здійснення обов`язкового щеплення і наслідки його нездійснення.

13. Встановивши, що відсторонення позивачки від роботи було правомірним, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення заробітної плати за час відсторонення та відшкодування моральної шкоди, як похідних вимог.

14. Відмовляючи у задоволенні вимог про поновлення на роботі, суди звернули увагу, що наказом відповідача від 01 березня 2022 року № 9-К ОСОБА_1 допущена до виконання трудових обов`язків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Бєлік А. Г., просить скасувати оскаржені судові рішення в частині вирішення вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплатити заробітну плату за весь час відсторонення від роботи та відшкодування моральної шкоди; закрити провадження у справі в частині позовних вимог про поновлення на роботі шляхом допуску до роботи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16. У лютому 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Бєлік А. Г., подала касаційну скаргу на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 27 червня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року.

17. Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у квітні 2024 року надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року справі № 130/3548/21, у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 336/1368/20, від 04 жовтня 2021 року у справі № 336/1368/20, від 30 вересня 2022 року у справі № 136/2084/21,

від 20 вересня 2023 року у справі № 345/5459/21(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваних судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували наявні в матеріалах справи докази, належним чином їх не дослідили, а лише перерахували такі докази без відповідної правової оцінки.

21. ОСОБА_1 наголошує, що вона є одинокою матір`ю і має дитину віком до чотирнадцяти років, у зв`язку з чим відсторонення позбавило її сім`ю коштів для існування. Також звертає увагу на порушення її права на медичну таємницю щодо нерозголошення конфіденційної інформації про людину.

22. Зауважує, що роботодавець не надав їй достатньо часу для проведення вакцинації, а також не вчинив заходів, спрямованих на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками установи.

23. Стверджує, що відповідач мав можливість організувати виконання нею трудових обов`язків дистанційно, тобто, міг би досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування до позивачки менш суворих заходів.

24. Крім того, оскільки наказом від 01 березня 2022 року № 9-К комунальний заклад «Петрівська станція «Юний технік» Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області допустив позивачку до роботи, провадження в частині вимог про поновлення на роботі шляхом допуску до роботи підлягало закриттю у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановленні судами попередніх інстанцій

25. ОСОБА_1 працює у комунальному закладі «Петрівська станція «Юний технік» Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області на посаді керівника гуртка.

26. 05 листопада 2021 року позивачка ознайомилася з повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 01 листопада

2021 року, в якому: роз`яснено необхідність надання документів, які підтверджують отримання повного курсу вакцинації або однієї дози дводозної вакцини від COVID-19; міжнародного, внутрішнього сертифікату або іноземного сертифікату, що підтверджував би вакцинацію від COVID-19 однією дозою вакцини або двома дозами дводозної вакцини, які включені Всесвітньою організацією охорони здоров`я до переліку дозволених для використанні в надзвичайних ситуаціях; зазначено щодо можливості надання довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595;

попереджено, що у випадку ненадання одного із зазначених документів, вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати.

27. Наказом директора комунального закладу «Петрівська станція «Юний технік»» від 08 листопада 2021 року №15-К ОСОБА_1 відсторонено від роботи у зв`язку з відсутністю профілактичного щеплення проти COVID-19

з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що його зумовили.

Підставою відсторонення вказано пункт 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», статтю 46 КЗпП України, частину другу статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153 та у зв`язку з відсутністю профілактичного щеплення проти COVID-19.

28. 08 листопада 2021 року позивачка ознайомилась із зазначеним наказом та зазначила про свою незгоду з ним.

29. 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала директору станції «Юний технік» заяву, в якій зазначила, що її фізично не допустили до роботи, незаконно вимагаючи медичну інформацію, яка становить лікарську таємницю, нав`язуючи їй, здоровій людині, непотрібні, неперевірені медичні препарати, вважала, що нею дотримано вимоги й умови трудового договору щодо проходження медичного огляду. Вимагала невідкладно забезпечити їй доступ до її робочого місця.

30. З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження вбачається, що відомості про батька дочки позивачка

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до актового запису про народження внесені на підставі частини першої статті 135 СК України.

31. Згідно з особовою медичною книжкою ОСОБА_1 , вона 11 серпня 2021 року пройшла обов`язковий медичний огляд.

32. Наказом директора комунального закладу «Петрівська станція «Юний технік» від 01 березня 2022 року № 9-К позивачка допущена до роботи у зв`язку з тим, що наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого

2022 року зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України

від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, до завершення воєнного стану в Україні.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

33. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

34. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

35. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

36. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

37. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

38. У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі

№ 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Конституційний Суд України зазначив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

39. Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

40. Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я України» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

41. Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»(далі - Закон № 1645-ІІІ) передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

42. Статтею 1 Закону № 1645-ІІІ визнано, що протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

43. Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

44. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я

(частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

45. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

46. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

47. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частина шоста

статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

48. Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

49. Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

50. Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

51. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: - на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; - відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; - строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

52. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

53. Отже відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21).

Щодо пропорційності втручання у право позивачки на повагу до приватного життя, легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції

54. Наказом МОЗ України від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом

від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

55. 11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення коронавірусом SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

56. Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

57. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня

2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції.

У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції, постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня

2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня

2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

58. 24 грудня 2020 року МОЗ України видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках». Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

59. Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, з втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

60. Критерії оцінки пропорційності втручання у право на приватне життя при відстороненні працівника від роботи Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, підлягають врахуванню такі обставини: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форма організації праці (дистанційна/ надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

61. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

62. Судами попередніх інстанції встановлено, що позивачка працює на посаді керівника гуртка комунального закладу «Петрівська станція «Юний технік» Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області та належала до переліку працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19.

63. Позивачка, як педагогічний працівник закладу позашкільної освіти, за характером своєї роботи контактує з учнями та іншими працівниками закладу освіти. Матеріали справи не містять доказів переведення закладу освіти на дистанційну роботу. Позивачка не надала належних доказів на підтвердження того, що вона зверталася до роботодавця з вимогою про переведення її на дистанційну роботу.

64. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

65. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

66. Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки позивачка підлягала обов`язковій вакцинації проти гострої коронавірусної хвороби COVID-19 з огляду на те, що працювала на посаді керівника гуртка комунального закладу «Петрівська станція «Юний технік» Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області, виконувала трудову функцію, пов`язану з необхідністю перебування на робочому місці й контактом з учнями, їхніми батьками, а також з іншими працівниками навчального закладу, не довела наявності протипоказань та застережень щодо проведення профілактичного щеплення.

67. Встановлено, що роботодавець повідомив позивачку про необхідність щеплення від COVID-19. Водночас позивачка не погодилася на проведення щеплення від COVID-19, у зв`язку з чим роботодавцем було прийнято рішення про її відсторонення від виконання нею посадових обов'язків до усунення причин, що зумовили таке відсторонення.

68. Позивачкою не надано роботодавцю медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації, не доведено, що вакцинація становила шкоду для її здоров`я. Водночас саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження вакцинації проти COVID-19, або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

69. Подібні висновки висловлено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 943/2356/21 (провадження №61-1531св23).

70. За характером виконуваних обов`язків керівника гуртка закладу позашкільної освіти, які пов`язані з контактами з учнями, їхніми батьками, працівниками закладу освіти, позивачка підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої коронавірусної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення відмовилася від проходження вакцинації та не надала довідку медичного закладу про медичні протипоказання до проведення цього профілактичного щеплення, отже відповідач (роботодавець) обґрунтовано, з дотриманням чинного законодавства з метою забезпечення безпечного освітнього середовища відсторонив її від роботи до проведення щеплення.

71. Необхідно зазначити, що право ОСОБА_1 на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка ухилилася від обов`язкового щеплення.

72. У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитись від щеплення при збереженні обсягу права на працю протиставляється загальному праву (інтересу) інших учасників освітнього процесу (учні, батьки учнів, педагогічні та інші працівники закладу освіти), які провели щеплення з метою забезпечення загального блага у вигляді права на охорону здоров`я, права на безпечні умови навчання, виховання учнів, що, крім іншого, гарантується статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

73. З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що за встановлених у цій справі обставин роботодавець правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08 листопада 2021 року.

74. Враховуючи, що за позивачкою на період відсторонення зберіглося робоче місце, трудовий договір не припинений, Верховний Суд не встановив порушення права позивача на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України.

75. У цій справі позивачкою не доведено обставин, які б давали підстави для висновку, що її тимчасове відсторонення від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

76. Оскільки заявлені позивачкою підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, відсутні і правові підстави для задоволення вимог позову в частині стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час відсторонення від роботи.

77. Викладені вище висновки узгоджуються з висновкамиВерховного Суду, викладеними у постановах від 01 березня 2023 року у справі № 697/2349/21 (провадження № 61-6083св22), від 01 березня 2023 року у справі

№ 751/8696/21 (провадження № 61-7240св22), від 15 березня 2023 року у справі № 697/2359/21 (провадження № 61-5525св22), від 29 березня 2023 року у справі № 682/2645/21 (провадження № 61-4736св22), від 12 квітня 2023 року у справі № 621/4155/21 (провадження № 61-1505св23), від 12 квітня 2023 року у справі № 206/26/22 (провадження № 61-8378св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 950/2795/21 (провадження № 61-11703св22), від 26 квітня 2023 року у справі № 203/268/22 (провадження № 61-1662св23), від 09 серпня 2023 року у справі № 203/965/22 (провадження № 61-6389св23), від 15 серпня 2023 року у справі № 203/216/22 (провадження № 61-5752св23), від 06 вересня 2023 року у справі № 317/4188/21 (провадження № 61-6560св23), від 13 вересня

2023 року у справі № 133/51/22 (провадження № 61-9650св23), від 04 жовтня 2023 року у справі № 565/25/22 (провадження № 61-9880св23), від 25 жовтня 2023 року у справі № 211/8418/21 (провадження № 61-6267св23),

від 08 листопада 2023 року у справі № 565/279/22 (провадження

№ 61-13514св23), від 22 грудня 2023 року у справі № 348/149/22 (провадження № 61-16254св23), від 03 квітня 2024 року у справі № 164/1605/21 (провадження № 61-2576св24).

78. Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) та від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21 (провадження № 14-172цс23), Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що відсторонення позивачки відбулося правомірно, у порядку, передбаченому законом, оскільки характер виконуваної позивачкою роботи передбачає соціальні контакти на робочому місці, а відсутність вакцинації у позивачки проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих небезпечною для життя і здоров`я хворобою.

79. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті із неправильним застосуванням норм матеріального чи порушенням норм процесуального права.

80. Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, який встановив, що відповідач допустив позивачку до роботи, повинен був закрити провадження у справі в частині вимог про поновлення на роботі шляхом допуску, колегія суддів відхиляє, оскільки зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що при вирішенні спору районний суд врахував вказану обставину, а позивачка заяв про відмову від позову у цій частині не подавала. Крім того, такі доводи не впливають на правильність вирішення спору по суті.

81. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

82. Верховний Суд також відхиляє посилання на те, що роботодавець не надав достатньо часу для проведення вакцинації позивачки, оскільки остання, звертаючись до суду з цим позовом, обґрунтовувала його тим, що взагалі не повинна була робити щеплення, а не тим, що в неї було недостатньо часу для здійснення профілактичного щеплення.

83. З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи загалом аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано відхилив, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявниці.

84. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

85. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

86. Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

87. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного

суду - без змін.

88. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бєлік Анжела Георгіївна, залишити без задоволення.

2. Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 27 червня

2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада

2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников