Рішення

від 23.11.2023 по справі 216/300/21

ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 216/300/21

провадження 2/216/318/23

РІШЕННЯ

іменем України

23 листопада 2023 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Кузнецова Р.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Гулковського О.С.,

представника позивача адвоката Кіщак А.А.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника ОСОБА_1 адвоката Павлова М.В.,

третьої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань №4 приміщення суду в місті Кривому Розі Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривий Ріг Південно-Східного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Одеса), Філії 04 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.», ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Шрамової Вікторії Миколаївни, про поділ майна подружжя та про визнання прилюдних торгів недійсними,

встановив:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривий Ріг Південно-Східного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Одеса), Філії 04 Приватного підприємства «Нива-В.Ш», ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Шрамової Вікторії Миколаївни, про поділ майна подружжя та про визнання прилюдних торгів недійсними, в обґрунтування якого зазначила, що 16.06.1976 зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_4 . Під час спільного проживання, а саме, 03.04.2007 подружжям було набуто у власність квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 . У свідоцтві про право власності на квартиру власником зазначено відповідача ОСОБА_4 . Позивач вирішила продати належну їй частку у спільному сумісному майні подружжя, проте, виявила, що спірна квартира була продана з прилюдних торгів, шляхом реалізації арештованого майна. Новим власником квартири є відповідач ОСОБА_1 . Позивач вважає, що проведені прилюдні торги по реалізації арештованого нерухомого майна були проведені з порушенням її прав як власника майна та з порушення вимог чинного законодавства. У позові просить суд визнати проведені прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна недійсними, витребувати від відповідача ОСОБА_1 спірну квартиру, яку визнати спільною сумісною власністю подружжя, визнавши за позивачем та відповідачем ОСОБА_4 право власності по 1/2 частці квартири за кожним.

Представник відповідача ОСОБА_1 надав до суду відзив на позовну заяву в якому просив відмовити у задоволенні позову, в обґрунтування відзиву зазначив, що вимоги позивача ґрунтуються на нормах права, які не мають бути застосовані в даних правовідносинах, на що вказує правова позиція Верховного Суду у справі №201/6987/20 від 15.02.2023, крім того позиція позивача з приводу недійсності проведених прилюдних торгів з продажу квартири була предметом розгляду у судових справах №2-2698/11 та №444/3554/12 та в обох випадках рішеннями суду у задоволенні вимог позивача було відмовлено.

Також, 25.04.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, а 22.06.2023 представник відповідача ОСОБА_1 надав заперечення на відповідь на відзив, в яких сторони підтримали раніше заявлені вимоги у позові та у відзиві відповідно.

Під час розгляду справи представник позивача, адвоката Кіщак А.А., заявлені позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити

Відповідач ОСОБА_1 та його представник, адвокат Павлов М.В., проти позову заперечували та просили відмовити у його задоволені, також адвокат Павлов М.В. зауважив, що позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, тому просив відмовити у його задоволенні й на цій підставі.

Третя особа ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_4 21.11.2022 надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представники Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривий Ріг Південно-Східного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Одеса), Філії 04 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» та приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Шрамова В.М. до суду не з`явились, причини неявки не повідомили.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому, відповідно до роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Матеріалами справи встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 03.04.2007, яке зареєстроване у КП «Криворізьке БТІ» згідно з витягом №14974969 від 20.06.2007 відповідачу ОСОБА_4 належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 . ( Том 1 а.с. 9-10)

Як вбачається з акта обстеження квартири у житловому приміщенні по факту проживання від 29.12.2020 у вказаній вище квартирі з 2008 року по теперішній час проживає позивач ОСОБА_3 разом зі своїм чоловіком відповідачем ОСОБА_4 (Том 1 а.с. 12)

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №240019211 від 11.01.2021 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 з 18.03.2010 (Том 1 а.с. 13)

Відповідач ОСОБА_1 набув право власності на вказану квартиру, шляхом її купівлі з прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, що підтверджується протоколом Філії 04 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» №0490189-1 від 17.02.2010 та актом проведення прилюдних торгів по реалізації арештованого нерухомого майна. (Том 1 а.с. 15, 16)

Також в матеріалах справи наявний звіт про оцінку майна від 28.07.2009, з якого слідує, що ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 станом на дату оцінки становить 120187,00 грн. (Том а.с. 17-27)

Згідно з звітом про оцінку майна №0206/21 від 10.02.2021 ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 становить 171700,00 грн. (Том а.с. 43-51)

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Так, обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вважає, що спірна квартира, яка була набута її чоловіком у власність є спільною сумісною власністю подружжя на підтвердження зазначеного посилається на норми ст. 60 СК України, якою передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу), а також положення п. 4 ч. 1 ст. 57 СК України, згідно з якими особистою приватною власністю дружини, чоловіка є житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», яка набрала чинності 13.06.2012, тобто після набуття відповідачем ОСОБА_4 даної квартири.

Проте, суд вважає, що позивач невірно тлумачить вказані норми права з наступних підстав.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно з абзацом 1 статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизацією державного житлового фонду є відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 61 СК України визначено об`єкти спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до частин першої-четвертої цієї статті об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Законом України від 11 січня 2011 року №2913-VІ «Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, зазначену норму було доповнено частиною п`ятою, згідно з якою об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Законом України від 17 травня 2012 року №4766- VІ «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, частину п`яту статті 61 СК України виключено. Проте кодекс доповнено, зокрема пунктом 4 частини першої статті 57 СК України, згідно з яким житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

За таких обставин лише у період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя. У інші періоди дії Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» таке житло переходило у власність лише того з подружжя, який брав участь у приватизації.

Тому відповідач ОСОБА_4 03.04.2007 отримавши від Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Криворізької міської Ради згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» квартиру у власність розпоряджався майном на праві особистої приватної власності.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у справі №201/6987/20 у постанові від 15.02.2023.

Отже, на час проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (17.02.2010) відповідач ОСОБА_4 розпоряджався майном (квартирою) на праві особистої приватної власності, торги жодним чином не порушували цивільні права позивача та не впливали на її цивільні обов`язки, оскільки позивач не була та не вважалась власником/співвласником спірного нерухомого майна, тому підстави для визнання прилюдних торгів недійсними з причини порушення прав позивача, як власника майна, відсутні.

Щодо твердження позивача, що прилюдні торги були проведенні з порушенням чинного законодавства та встановленого порядку проведення таких торгів, суд приходить до таких висновків.

Так, у позові позивач стверджує, що не була обізнана про існування виконавчого провадження та про реалізацію квартири, оскільки оголошень про проведення прилюдних торгів спеціалізованою організацією розміщено не було, крім цього, висновок про вартість квартири від 28.07.2009 був вже недійсним, складений без фактичного огляду суб`єктом оціночної діяльності об`єкта оцінки.

Разом з цим, як вбачається з листа, адресованому Головуючому судді колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області Неклесе В.І. та ін. за підписом, зокрема, позивача ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_4 від 15.12.2009, останні зазначають: «на даний момент житло за адресою: АДРЕСА_1 перебуває в арешті і його намагаються продати через аукціон; торги були призначені на 11.12.2009, проте були припинені …..» що вказує на обізнаність позивача про проведення прилюдних торгів з продажу спірного нерухомого майна. (Том 1 а.с. 213-215)

Також суд звертає увагу, що 13 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду своєю постановою у справі № 914/881/17 зробила наступний висновок про застосування норм права стосовно звітів про оцінку майна - за змістом статей 12, 33 Закону про оцінку майна звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним.

Відтак, доводи позивача, що прилюдні торги були проведенні з порушенням чинного законодавства та встановленого порядку проведення таких торгів також не підтверджуються належними та допустимими доказами, тому не підлягають задоволенню.

Щодо строків позовної давності, на застосуванні яких наполягав представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Павлов М.В., суд зазначає наступне.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

Оскільки, у даній справі вимоги позивача не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами, тобто цивільне право позивача порушене не було та позовна заява не підлягає задоволенню з підстав її необґрунтованості, суд позбавлений можливості застосувати до вказаних правовідносин строки позовної давності.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог і, як наслідок, відмовляє позивачу у задоволенні позову.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, суд відмовляє також й у задоволенні вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 11, 15, 16 ЦК України, ст.ст. 5-8, 12-19, 23, 89, 128, 131, 136, 141, 258-259, 263, 265, 268, 274-279, 354-355 ЦПК України суд,

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривий Ріг Південно-Східного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Одеса), Філії 04 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.», ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Шрамової Вікторії Миколаївни про поділ майна подружжя та про визнання прилюдних торгів недійсними.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

- відповідачі: Центрально-Міський відділ державної виконавчої служби у місті Кривий Ріг Південно-Східного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Одеса), код ЄДРПОУ: 34545876, місцезнаходження: м. Кривий Ріг, вул. Петра Калнишевського, 5; Філія 04 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.», код ЄДРПОУ: 36366962, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Воскресенська, буд. 28, офіс 10А; ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 ;

- треті особи: ОСОБА_2 , паспорт серії НОМЕР_5 , виданий 11.01.2001 Довгинцівським РВ Криворізького МУ УМВС України у Дніпропетровській області; приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Шрамова Вікторія Миколаївна, місцезнаходження: м. Кривий Ріг, вул. Героїв АТО, буд. 49.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ