Постанова

від 04.12.2023 по справі 911/2267/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2023 р. м.Київ Справа№ 911/2267/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Гончарова С.А.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська спеціалізована база постачання та збуту "Укрторгмонтажтехніка"

на рішення Господарського суду м. Києва

від 06.06.2023 (повний текст складено та 12.06.2023)

у справі № 911/2267/22 (суддя Головіна К. І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська спеціалізована база постачання та збуту "Укрторгмонтажтехніка"

до Фізичної особи-підприємця Конюшенка Сергія Петровича

про стягнення 62 005, 44 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду Київської області з позовом звернулось Приватне акціонерне товариство "Українська спеціалізована база постачання та збуту "Укрторгмонтажтехніка" (далі - ПрАТ "Укрторгмонтажтехніка", позивач) до Фізичної особи-підприємця Конюшенка Сергія Петровича (далі - ФОП Конюшенко С. П., відповідач) про стягнення заборгованості з компенсації витрат зі сплати оренди за землю в сумі 62 005,44 грн.

У обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідно до укладеного з Київрадою договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 18.12.1997, ПрАТ "Укрторгмонтажтехніка" (позивач) є орендарем земельної ділянки загальною площею 6 015 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Радомишльська, 44. На вказаній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно - частина цілісного майнового комплексу, визначеного як склад-СТО під літерою К загальною площею 368,4 кв.м., що було набуте ФОП Конюшенком С. П. у власність на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.04.2015. Разом з тим, ФОП Конюшенко С. П., як власник вказаного нерухомого майна, відмовляється компенсувати позивачу пропорційні витрати зі сплати оренди, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість за період з 01.10.2019 по 31.12.2021. У позові ПрАТ "Укрторгмонтажтехніка" просить суд стягнути з ФОП Конюшенка С. П. компенсацію сплаченої орендної плати за землю у розмірі 62 005,44 грн.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач в обгрунтування заперечень на позов посилався на те, що проти позовних вимог заперечив, зазначив про їх безпідставність, оскільки ні договору оренди земельної ділянки (на якій знаходиться майно), ні договору про відшкодування витрат між сторонами укладено не було, а договір купівлі-продажу нерухомого майно такого обов`язку покупця не передбачає, тому підстав для стягнення витрат з орендної плати на користь позивача немає.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.06.2023 у справі № 911/2267/22 відмовлено у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Українська спеціалізована база постачання та збуту "Укрторгмонтажтехніка" до Фізичної особи-підприємця Конюшенка Сергія Петровича про стягнення 62 005, 44 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав належних, допустимих та вірогідних доказів наявності у ФОП Конюшенка С. П. обов`язку компенсувати ПрАТ "Укрторгмонтажтехніка" витрати зі сплати орендної плати за землю у розмірі 62 005,44 грн. за період з 01.10.2019 по 31.12.2021. За таких обставин у задоволенні позову ПрАТ "Укрторгмонтажтехніка" необхідно відмовити.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, позивач - Приватне акціонерне товариство "Українська спеціалізована база постачання та збуту "Укрторгмонтажтехніка" (29.06.2023 згідно штемпеля поштової установи на описі вкладеного в цінний лист, з яким направлено апеляційну скаргу до суду) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині порушено норми процесуального права (ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України) та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Зокрема, скаржник наголошував, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, що між сторонами в порядку ст. 642 Цивільного кодексу України укладено договір про компенсацію витрат зі сплати орендної плати за землю у спрощений спосіб шляхом обміну листами, підтвердженням прийняття до виконання рахунку та оплати 12.05.2021 компенсації витрат плати за землю за період лютий-квітень 2021 в сумі 5 932,82 грн., після узгодження всіх умов договору № 26 від 01.01.2021. При цьому, відповідний примірник договору було надіслано позивачем відповідачу.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

07.09.2023 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято до розгляду у відповідності до ст. 119, ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач вказує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вірно оцінив обставини, та встановив, що позивач не надав належних, допустимих та вірогідних доказів наявності у ФОП Конюшенка С. П. обов`язку компенсувати ПрАТ "Укрторгмонтажтехніка" витрати зі сплати орендної плати за землю у розмірі 62 005,44 грн. за період з 01.10.2019 по 31.12.2021. Крім того, позивач не подав доказів, укладеності між сторонами відповідного договору, а сплата відповідачем коштів позивачу не свідчить про згоду з відповідними умовами позивача. До того ж, відповідач стверджував про неотримання ним для підписання примірників відповідного договору про відшкодування. Також, є необгрунтованими посилання позивача на ч. 6 ст. 140 Земельного кодексу України.

Короткий зміст заперечень на відзив

19.09.2023 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на відзив, в яких позивач в спростування доводів відповідача у відзиві, посилався на те, що 11.05.2021 на адресу відповідача позивачем було направлено для підписання два примірника договору № 26 від 01.01.2021,а 12.05.2021 відповідачем було сплачено відповідну компенсацію витрат плати за землю за період лютий - квітень 2021 в сумі 5 932,82 грн. Крім того, відповідний лист № 55 від 22.06.2021 про направлення договору № 26 від 01.01.2021 було вручено відповідачу, докази чого додано до позову, а отже, висновки суду першої інстанції в цій частині щодо неотримання листа та неукладеності договору - є помилковими.

Додатково позивач посилався на статтю 181 Господарського кодексу України, як на підтставу укладеності договору у спрощений спосіб.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2023 р. апеляційну скаргу у справі № 911/2267/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 заяву суддів Буравльова С.І., Шапрана В.В. та Андрієнка В.В. про самовідвід у справі № 911/2267/22 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Українська спеціалізована база постачання та збуту "Укрторгмонтажтехніка" - задоволено, матеріали справи № 911/2267/22 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.07.2023, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська спеціалізована база постачання та збуту "Укрторгмонтажтехніка" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.06.2023 у справі № 911/2267/22, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Тарасенко К.В., Гончаров С.А

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2023 витребувано у Господарського суду м. Києва матеріали справи № 911/2267/22. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Українська спеціалізована база постачання та збуту "Укрторгмонтажтехніка" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.06.2023 у справі № 911/2267/22.

21.08.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду з суду першої інстанції надійшли матеріали справи № 911/2267/22.

В свою чергу головуючий суддя Станік С.Р. з 24.08.2023 по 25.08.2023 включно перебував у відпустці, і вирішення питання стосовно поданої апеляційної скарги здійснюється після виходу судді з відпустки.

У зв`язку з перебуванням з 21.08.2023 по 01.09.2023 включно у відпустці судді Тарасенко К.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, вирішити питання стосовно поданої апеляційної скарги у визначеному складі - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2023 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська спеціалізована база постачання та збуту "Укрторгмонтажтехніка" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.06.2023 у справі № 911/2267/22 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станік С.Р., суддів: Гончаров С.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 справу № 911/2267/22 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Українська спеціалізована база постачання та збуту "Укрторгмонтажтехніка" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.06.2023, прийнято до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Гончаров С.А., Тищенко О.В. Відмовлено у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "Українська спеціалізована база постачання та збуту "Укрторгмонтажтехніка" про розгляд справи №911/2267/23 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Українська спеціалізована база постачання та збуту "Укрторгмонтажтехніка" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.06.2023 з повідомленням (викликом) учасників справи. Відкрито апеляційне провадження у справі № 911/2267/22 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Українська спеціалізована база постачання та збуту "Укрторгмонтажтехніка" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.06.2023, розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Українська спеціалізована база постачання та збуту "Укрторгмонтажтехніка" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.06.2023 у справі № 911/2267/22 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання відзивів, заяв та клопотань.

Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 надіслана учасникам справи засобами як електронного, так і поштового зв`язку і вручена їм. Отже, учасники справи належним чином повідомлені про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, і воєнний стан неодноразово продовжувався в Україні відповідними Указами і триває на даний час.

Крім того, керуючись статтею 3 Конституції України, статтями 10, 122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", статтями 2, 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року №9, рекомендаціями Ради суддів України від 02.03.2022, враховуючи положення Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", розпоряджень Ради оборони міста Києва, прийнятих відповідно до статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", пунктом 1 Наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 №1 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" наказано тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

Пунктом 1 Наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2022 №11 "Про внесення змін до наказу від 03.03.2022 №10 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" відновлено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3, 64 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України, в умовах запровадженого воєнного стану.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції, перевірено судом апеляційної інстанції і що підтверджується наявними матеріалами справи, 23.04.2015 між ПрАТ "Укрторгмонтажтехніка" (продавець) та ФОП Конюшенко С. П. (покупець) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого продавець передає, а покупець приймає у власність частину цілісного майнового комплексу, визначеного як склад-СТО під літерою "К" (далі - приміщення) загальною площею 368,4 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Радомишльська, 44, який цілком належить продавцю, і зобов`язується сплатити за це в повному обсязі грошову суму в порядку та за ціною, встановленою цим договором. Загальна площа частини цілісного майнового комплексу, яка відчужується становить 368,4 кв.м.

Відповідно до п. 8.3.1 договору, земельна ділянка, на якій знаходиться приміщення, за взаємовизначеною згодою сторін становить площу 419 кв.м., асфальтоване покриття за периметром вказаного приміщення становить площу 260,00 кв.м. Загальна площа узгодженої частини земельної ділянки, на якій розташоване приміщення становить 679,00 кв.м.

У пункті 8.3.2 договору сторони передбачили порядок користування земельною ділянкою, а саме - земельна ділянка використовується виключно покупцем для забезпечення власної господарської діяльності за прикладом нижче зазначених випадків: здійснення покупцем оперативних заходів, пов`язаних із забезпеченням нормального функціонування приміщення; в разі виникнення надзвичайних ситуацій, в результаті яких приміщення може бути суттєво пошкоджене або знищене, покупець має право використовувати земельну ділянку для здійснення заходів щодо збереження приміщення.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов укладеного договору ПрАТ "Укрторгмонтажтехніка" (продавець) передало відповідачу (покупець) склад-СТО під літерою "К" загальною площею 368,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Радомишльська, 44, що підтверджується актом приймання-передачі від 23.04.2015.

Також, як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, зазначене нерухоме майно (склад-СТО) знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер: 8000000000:78:056:0002 площею 6 015 м. кв., орендарем якої є ПрАТ "Укрторгмонтажтехніка" відповідно до укладеного із Київрадою договору оренди на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 18.12.1997 (далі - договір оренди землі).

Відповідно до п. 4.4 договору оренди землі, орендар за користування земельною ділянкою сплачує орендодавцю орендну плату, що вноситься щоквартально не пізніше 15 числа останнього місяця кварталу.

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у місті Києві від 05.08.2017, нормативна грошова оцінка земельної ділянки (кадастровий номер: 8000000000:78:056:0002), що перебуває в користуванні ПрАТ "Укрторгмонтажтехніка" становить 7 715 886,49 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, ПрАТ "Укрторгмонтажтехніка" стверджувало, що до жовтня 2019 власник складу-СТО (ФОП Конюшенко С. П.) сплачував позивачу компенсацію орендної плати земельної ділянки, на якій розташоване це нерухоме майно, на підставі виставлених рахунків-фактур. Проте, 08.10.2019 ФОП Конюшенко С. П. направив позивачу лист № 32, в якому він попередив позивача про припинення зобов`язань з компенсації орендної плати за землю, оскільки користувачем земельної ділянки є ПрАТ "Укрторгмонтажтехніка", та вказав про наявну у нього переплату ПДВ у сумі 35 439,93 грн., що безпідставно включалась позивачем у рахунок компенсації, яку просив зарахувати в рахунок оплати за землю за вересень 2019.

У подальшому, як свідчать матеріали справи, у зв`язку з припиненням сплати відповідачем компенсації за землю, ПрАТ "Укрторгмонтажтехніка" зверталось до ФОП Конюшенка С. П. з листами-вимогами про сплату заборгованості за користування земельною ділянкою (листи від 09.10.2019, від 20.01.2019, від 09.04.2020, від 14.05.2020, від 18.06.2020, від 12.08.2020, від 16.10.2020, від 25.01.2021, від 16.02.2021, від 18.02.2021, від 24.06.2021, від 15.07.2021, від 24.11.2021) та надсилало відповідачу рахунки-фактури на оплату компенсації орендної плати на загальну суму 67 938,26 грн. за період з 01.10.2019 по 31.12.2021 (з розрахунку оплати за місяць в сумі 2 613,01 грн. з ПДВ), а саме: № 10/02 від 01.10.2019 на суму 2 613,01 грн., № 11/02 від 01.11.2019 на суму 2 613,01 грн., № 12/02 від 01.12.2019 на суму 2 613,01 грн., № 01/02 від 02.01.2020 на суму 2 613,01 грн., № 02/02 від 03.02.2020 на суму 2 613,01 грн., № 03/02 від 02.03.2020 на суму 2 613,01 грн., № 04/02 від 01.04.2020 на суму 2 613,01 грн., № 05/02 від 04.05.2020 на суму 2 613,01 грн.,№ 06/02 від 01.06.2020 на суму 2 613,01 грн., № 07/02 від 01.07.2020 на суму 2 613,01 грн.,№ 08/02 від 03.08.2020 на суму 2 613,01 грн., № 09/02 від 01.09.2020 на суму 2 613,01 грн., № 10/02 від 01.10.2020 на суму 2 613,01 грн.,№ 11/02 від 02.11.2020 на суму 2 613,01 грн., № 12/02 від 01.12.2020 на суму 2 613,01 грн., № 01/02 від 01.01.2021 на суму 2 613,01 грн., № 02/02 від 01.02.2021 на суму 2 613,01 грн., № 03/02 від 01.03.2021 на суму 2 613,01 грн.,№ 04/02 від 01.04.2021 на суму 2 613,01 грн., № 05/02 від 01.05.2021 на суму 2 613,01 грн., № 06/02 від 01.06.2021 на суму 2 613,01 грн., № 07/02 від 01.07.2021 на суму 2 613,01 грн., № 08/02 від 02.08.2021 на суму 2 613,01 грн., № 09/02 від 01.09.2021 на суму 2 613,01 грн.,№ 10/02 від 01.10.2021 на суму 2 613,01 грн.,№ 11/02 від 01.11.2021 на суму 2 613,01 грн., № 12/02 від 01.12.2021 на суму 2 613,01 грн.

У свою чергу, у відповідях на вказані листи-вимоги ФОП Конюшенко С. П. неодноразово відмовляв у сплаті позивачу компенсації за землю (листи від 08.10.2019, від 05.01.2020, від 04.02.2020, від 05.03.2020, від 15.06.2020, від 16.02.2021, від 23.06.2021) та просив надати належним чином засвідчені копії договору оренди землі та платіжних доручень, на підставі яких були виставлені до сплати компенсаційні витрати з оренди за землю (листи від 16.02.2021 та від 23.06.2021). У цих же листах відповідач просив надати нотаріально посвідчену згоду на поділ земельної ділянки з метою оформлення відповідного договору оренди землі. Проте, вказане прохання відповідача залишились без задоволення.

Також в матеріалах справи міститься проект договору про компенсацію ФОП Конюшенком С. П. витрат зі сплати орендної плати за земельну ділянку від 01.01.2021, примірники якого, як стверджує позивач, були передані відповідачу для підписання, в тому числі шляхом направлення листа від 11.05.2021. Однак указані проекти договору відповідач не підписав та позивачу не повернув.

Крім того, 12.05.2021 ФОП Конюшенко С. П. сплатив позивачу компенсацію витрат з оренди за землю в сумі 5 932,82 грн. за період лютий-квітень 2021, про що свідчить банківська виписка з рахунку ПрАТ "Укрторгмонтажтехніка".

Позивач вважає, що оскільки заперечень проти договору з компенсації витрат зі сплати орендної плати за земельну ділянку від 01.01.2021 від відповідача не надходило та останнім була здійснена часткова сплата такої компенсації, то вказаний договір був укладений сторонами у спрощений спосіб, а отже, на його виконання відповідач зобов`язаний сплатити позивачу заборгованість у сумі 62 005,44 грн. (67 938,26 грн - 5 932,82 грн) за період з 01.10.2019 по 31.12.2021.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України "Про оренду землі").

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 Земельного кодексу України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, на підставі договору оренди на право тимчасового користування землею від 18.12.1997, укладеного з Київрадою, ПрАТ "Укрторгмонтажтехніка" є орендарем земельної ділянки (кадастровий номер: 8000000000:78:056:0002) площею 6 015 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Радомишльська, 44, та у позивача наявний обов`язок перед Київрадою зі сплати оренди за користування вказаною земельною ділянкою.

У той же час із матеріалів справи вбачається, що відносини між ПрАТ "Укрторгмонтажтехніка" та ФОП Конюшенком С. П. щодо користування частиною земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача, - не були оформлені належним чином, окремого договору на користування цією частиною земельної ділянки сторони не уклали ні в добровільному порядку (хоча відповідач неодноразово звертався до позивача з листами про необхідність виділення цієї частини земельної ділянки з метою укладення відповідного договору оренди землі), ні в судовому порядку. Крім того, договір щодо порядку компенсації витрат зі сплати за землю між сторонами також не укладено в розумінні ст. 638, 642 Цивільного кодексу України, і належних та допустимих доказів протилежного позивачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи.

При цьому, доводи позивача про те, що саме внаслідок укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.04.2015 у відповідача виник обов`язок сплачувати ПрАТ "Укрторгмонтажтехніка" пропорційну компенсацію плати за користування землею - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 636 Цивільного кодексу України, договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Водночас, як встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, договір купівлі-продажу нерухомого майна, на який посилається позивач, не є договором на користь третьої особи, оскільки він не містить положень щодо обов`язку ФОП Конюшенка С. П. сплачувати ПрАТ "Укрторгмонтажтехніка" компенсацію за користування земельною ділянкою (зокрема, й пункти 8.3.1, 8.3.2 цього договору), а вказаний правочин посвідчує лише факт набуття у власність певного об?єкта нерухомості.

Крім того, доводи скаржника те, що між сторонами укладено у спрощений спосіб договору № 26 від 01.01.2021 про компенсацію витрат зі сплати орендної плати за земельну ділянку - судом апеляційної інстанції відхиляються, з огляду на наступне.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом

Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 205 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору, як того вимагає частина 3 ст. 180 Господарського кодексу України, сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір вважається укладеним, якщо його сторони у відповідній формі дійшли згоди у відношенні всіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч. 1 ст. 641, ч. 1, 2 ст. 642 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем до матеріалів позову було додано примірник договору № 26 від 01.01.2021 про компенсацію витрат зі сплати орендної плати за земельну ділянку, який підписаний зі сторони позивача, і як свідчить примірник даного договору, відповідачем вказаний договір не підписано і печаткою не посвідчено.

В свою чергу, позивач наголошував, що 11.05.2021 на адресу відповідача позивачем було направлено для підписання два примірника договору № 26 від 01.01.2021, а 12.05.2021 відповідачем було сплачено відповідну компенсацію витрат плати за землю за період лютий - квітень 2021 в сумі 5 932,82 грн., крім того, відповідний лист № 55 від 22.06.2021 про направлення договору № 26 від 01.01.2021 було вручено відповідачу, про що свідчить його підпис на примірнику вказаного листа, докази чого додано до позову.

Проте, дослідивши наявні матеріали справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст. ст. 76,77 Господарського процесуального кодексу України як направлення так і вручення відповідачу відповідного примірника договору, а також в листі № 55 від 22.06.2021 лише наявне твердження позивача про вручення такого примірник відповідачу, що не є належним доказом в підтвердження отримання відповідачем вказаного примірника договору, з урахуванням того, що по-перше, на примірнику листа вчинено підпис без зазначення того, хто саме його вчинив, а по-друге, у вказаному листі не міститься пропозицій саме щодо укладення договору, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для висновку, що саме відповідач отримав відповідний примірник листа № 55 від 22.06.2021 в контексті підстав для встановлення договірних правоідносин. Інших більш вірогідних доказів як направлення договору, так і зазначеного листа - (як-то, фіскальний чек, поштова накладна, тощо) матеріали справи не містять, і позивачем таких не було надано в розумінні ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує, що обставини невручення/вручення листа та/або примірника договору відповідачу - не впливають на вищенаведені висновки суду апеляційної інстанції про те, що між сторонами не досягнуто згоди в розумінні вищенаведених приписів закону щодо сплати спірних коштів, а позивачем не доведено в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу саме обов?язок відповідача по сплаті спірних коштів, і дії відповідача щодо сплати на користь позивача грошових коштів за період лютий-квітень 2021 в сумі 5 932,82 грн. - не є підставою для встановлення відповідачу обов?язку щодо сплати заявлених до стягнення 62 005,14 грн., як беззастережно прийнятого відповідачем, оскільки усі істотні умови вказаного договору є непогодженими з боку відповідача, згоди в установленому порядку між сторонами не досягнуто, і підстави для стягнення спірних коштів з підстав саме укладеності відповідного договору - також відсутні.

Отже, доводи позивача про те, що виставлення рахунків відповідачу за період з 01.10.2019 по 31.12.2021 та сплата останнім коштів на суму 5 932,82 грн. свідчать про укладеність сторонами договору у спрощений спосіб, -є необгрунтованими, оскільки відповідач не погоджував зазначену у вказаних рахунках суму компенсації 2 613,01 грн. за місяць оренди, як і не надав згоди на відсоткову ставку розміру орендної плати (3 %). Аналогічні правомірні висновки здійснено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Більше того, як вірно встановив суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, зі змісту наданих позивачем рахунків вбачається, що сума компенсації орендної плати включає ПДВ. Однак, як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, без окремого договору про землекористування з власником земельної ділянки, податок на додану вартість не нараховується на суму компенсації орендної плати, яка сплачується користувачем земельної ділянки орендарю за її фактичне використання. Тож оскільки окремого договору, укладеного ФОП Конюшенко С. П. та Київрадою щодо оренди земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, немає, то нарахування з боку ПрАТ "Укрторгмонтажтехніка" ПДВ, як і самої компенсації, - є неправомірним.

Крім того, посилання скаржника на те, що відповідний обов?язок відповідача зі сплати спірних коштів існує на підставі ч. 6 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) - судом апеляційної інстанції відхиляється, оскільки наведеною нормою закону встановлено, що у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, якщо такий об`єкт розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача (попереднього власника) на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію, набувач має право вимагати внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію з визначенням його співорендарем (співкористувачем) земельної ділянки, а до внесення змін до відповідного договору зобов`язаний відшкодовувати орендарю (користувачу) частину орендної плати (плати за користування земельною ділянкою) відповідно до належної йому частки у праві спільної власності на такий об`єкт. Якщо сторони не досягли згоди щодо внесення зазначених змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію, договір про внесення таких змін визнається укладеним за рішенням суду за позовом набувача.

Проте, в межах даного спору вимоги позивача щодо укладення відповідного договору в судовому порядку - не були заявлені і не розглядаються, а тому в контексті спору у даній справі приписи ч. 6 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) не впливають на оцінку спірних існуючих між учасниками спору правовідносин.

Щодо посилань позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 338/180/17 від 05.06.2018 та постанову Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 456/2946/17 в якості обґрунтування позовних вимог та спростування правової позиції відповідача, суд апеляційної інстанції зауважує на наступному.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова).

Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, порівняно з фактичними обставинами справи, у якій Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами не є підставою для уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив частини четвертої статті 403 ЦПК України, якою передбачено таку підставу передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 338/180/17 від 05.06.2018 зроблено висновки про те, що (пункт 76) не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту.

При цьому, спір у справі № 338/180/17 стосувався стягнення безпідставно отриманих відповідачем від позивача коштів, які перераховані помилково, оскільки будь-які договірні відносини між позивачем і відповідачем відсутні (за первісним позовом), та про визнання укладеним договору підряду (за зустрічним позовом), і відповідно спірні правовідносини стосувались договору підряду та перерахованих сторонами коштів на підрядні роботи, а також доводи учасників спору стосувались і оцінки факту припинення господарської діяльності фізичної особи - підприємця.

В свою чергу, як зазначалось вище, і що встановлено судом апеляційної інстанції в межах даної справи № 911/2267/22, між сторонами не досягнуто згоди в розумінні вищенаведених приписів закону щодо сплати спірних коштів, а позивачем не доведено в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу саме обов?язок відповідача по сплаті спірних коштів, і дії відповідача щодо сплати на користь позивача грошових коштів за період лютий-квітень 2021 в сумі 5 932,82 грн. - не є підставою для встановлення відповідачу обов?язку щодо сплати заявлених до стягнення 62 005,14 грн., як беззастережно прийнятого відповідачем, оскільки усі істотні умови вказаного договору є непогодженими з боку відповідача, згоди в установленому порядку між сторонами не досягнуто, і підстави для стягнення спірних коштів з підстав саме укладеності відповідного договору - також відсутні. При цьому, правовідносини та обставини у даній справі та справі № 338/180/17 - є неподібними.

Також, у справі №456/2946/17 Верховним Судом розглядались вимоги позивача про виконання зобов?язання за договором, а саме позовні вимоги були мотивовані тим, що 11 липня 2017 року між ПП «Дуоком Плюс», та фізичними особами у приміщенні «Дуоком Плюс» по вул. Вітовського, 10 у м. Львів було укладено трьохсторонній договір з передачею авансових платежів (попередній договір) № 1107/1а для подальшого придбання відповідачем однокімнатної квартири, і у ході виконання попереднього договору № 1107/1а 07 серпня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Романчук-Василик В. Р., відповідач придбала зазначену у попередньому договорі квартиру. Незважаючи на те, що позивач виконав свої обов`язки перед відповідачем щодо інформаційного забезпечення та сприяння у придбанні відповідачем нерухомості, а відповідач придбала обумовлену у попередньому договорі квартиру, однак підписати акт здачі-прийняття послуг та оплатити їх відповідачка відмовилась. Таким чином, правовідносини та обставини у даній справі та справі № 456/2946/17 - є неподібними.

Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній справі щодо спірних правовідносин учасників справи, з урахуванням меж апеляційного оскарження, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким відмовлено у задоволенні позову повністю.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог, за наведених доводів та обгрунтувань.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладених в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду м. Києва від 06.06.2023 у справі № 911/2267/22, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська спеціалізована база постачання та збуту "Укрторгмонтажтехніка" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.06.2023 у справі № 911/2267/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 06.06.2023 у справі № 911/2267/22 -залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи № 911/2267/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.А. Гончаров

О.В. Тищенко