Рішення

від 05.12.2023 по справі 509/5838/20

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/5838/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючої судді Кириченко П.Л.,

за участю секретаря Осадченко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Овідіополь, Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання спільно сумісним майном подружжя та поділ майна подружжя,

учасники цивільного провадження по справі:

позивачка ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Стинка С.О., адвокат Доліна Л.А., суд,-

В С Т А Н О В И В:

18 листопада 2020 року до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, предметом позову є нерухоме майно у вигляді квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю за визначенням позивачці 837313 грн.

Позиція сторін.

В обґрунтування позову, який в порядку ст. 43, 49 ЦПК України збільшила та позивачка ОСОБА_1 зазначає, що з 09 травня 2008 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем громадянином Бельгії ОСОБА_2 , та який 08 лютого 2018 року був розірваний, відповідно до рішення суду, яке набрало законної сили.

За період шлюбу, сторони придбали у спільну сумісну власність майно, яке є спірним та підлягає розподілу між подружжям: земельну ділянку, кадастровий номер 4825182201:03:001:0008, площею 0, 146 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ,; квартиру, загальною площею 42, 4 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , житловий будинок, загальною площею 234 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (далі по тексту спірне нерухоме майно). Позивачка просить визнати вищевказане спірне нерухоме майно спільно сумісним майном подружжя та виділити у її власність частину спільного майна подружжя - квартиру АДРЕСА_3 (т.1 а.с.2-6, т.3 а.с.22).

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явились. До суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача, вимоги позову підтримано, просить задовольнити повністю.

Відповідач ОСОБА_2 та його представники в судове засідання не з`явилися. Судом отримані письмові пояснення, що вимоги позову не ґрунтуються на фактичних обставинах, спірне майно земельна ділянка, квартира та житловий будинок, не відносяться до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, тому що придбані за особисті кошти відповідача. До суду також надійшло клопотання представника відповідача про розгляд справи за її відсутності, просить залишити позов без задоволення (т.1 а.с.147).

Рух справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 листопада 2020 року, справу передано на розгляд судді Бочарову А.І.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області в складі судді Бочарова А.І. від 24 грудня 2020 року позовна заява прийнята до розгляду, тавідкрито провадження у справі №509/5838/20 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

24 грудня 2020 року судом першої інстанції задоволено заяву про забезпечення позову.

04 березня 2021 року до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшов відзив представника відповідача.

10 березня 2021 року до Овідіопольського райсуду Одеської області надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спільним набутим майном подружжя, виділення в окрему частку та визнання права власності на майно.

17 червня 2021 року на адресу суду від позивачки ОСОБА_1 надійшла заява про відвід судді Бочарова А.І., яка задоволена ухвалою від 17 червня 2021 року.

22 червня 2021 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Кириченко П.Л.

27 липня 2021 року до Овідіопольського райсуду Одеської області надійшла цивільна справа № 483/1251/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову Публічне Акціонерне Товариство «КБ «Приватбанк» про визнання банківського грошового вкладу особистою приватною власністю.

13 серпня 2021 рокупозивачкою подано заяву про зміну предмету позову, просить визнати спільним сумісним майном подружжя наступне нерухоме майно: земельну ділянку площею 0,146 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована на території Куцурубської об`єднаної територіальної громади Миколаївського району, Миколаївської області, та житловий будинок загальною площею 234 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

11 травня 2023 року цивільні справи були об`єднані в одне провадження.

11травня 2023 року судом першої інстанції позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову: Публічне Акціонерне Товариство «КБ «Приватбанк» про визнання банківського грошового вкладу особистою приватною власністю був залишений без розгляду.

11 травня 2023 року судом першої інстанції зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спільним набутим майном подружжя, виділення в окрему частку та визнання права власності на майно була залишена без розгляду.

05 грудня 2023 року підготовче засідання закрито та призначено справу до розгляду по суті.

Розгляд справи неодноразово відкладався за клопотаннями сторін.

Суд, розглядає справу за відсутності сторін, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази по справі, суд приходить до наступного.

Відповідно до п.6 ч.1ст.3 ЦПК Українизагальним засадам цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

За положеннями ст.12 ЦПК України судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, за своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Разом з тим, положеннями ч.5 ст.12 ЦПК України на суд покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судове рішеннямає відповідатизавданню цивільногосудочинства,визначеному цимКодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ст.263 ЦПК України).

Обставини, які встановлені судом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Тінен, Провінція Фламандський Брабант, Королівство Бельгія було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про одруження №25 від 09 травня 2008 року (т.1 а.с.11).

ІНФОРМАЦІЯ_2 , у сторін народилась дитина ОСОБА_4 , про що 13 жовтня 2008 року ОСОБА_5 , членом міської ради, службовцем відділу сімейного стану м. Тінен за заявою батька складено акт та видано свідоцтво про народження №557(т.1 а.с.13).

08 лютого 2018 року шлюб сторін розірваний рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області по справі №483/2128/17, яке набрало законної сили (т.1 а.с.16).

За визначенням ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (ст.71 СК України).

Як відзначається у пункті 23постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Відповідно достатті 57 Сімейного кодексу Україниособистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставідоговору даруванняабо в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно доЗакону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідокприватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, абоодержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначенихЗемельним кодексом України

Об`єктомправа спільноїсумісної власностіподружжя можебути будь-якемайно,за виняткомвиключеного зцивільного обороту. Об`єктомправа спільноїсумісної власностіє заробітнаплата,пенсія,стипендія,інші доходи,одержані одниміз подружжя. Якщоодним ізподружжя укладенодоговір вінтересах сім`ї,то гроші,інше майно,в томучислі гонорар,виграш,які булиодержані зацим договором,є об`єктомправа спільноїсумісної власностіподружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст.61 СК України).

Аналогічну правову позицію містить ч.3 ст.368 ЦК України, згідно з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.3 ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У спорі сторін перебуває нерухоме майно, загальною вартістю 1657707, 00 грн., що підтверджено звітами з незалежної оцінки №311/10-20, №312/10-20 від 09 жовтня 2020 року складеними ТОВ «Незалежний центр оцінки експертизи та аналітики «Пи Кан» (ідентифікаційний код юридичної особи 35564030, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Московська, 59, к.5) щодо квартири 837313 грн. та звітом б/н від 09 жовтня 2020 року складеним ПП Консалтингова фірма «СНЕЙЛ» (ліцензія Державного агентства земельних ресурсів України АГ №579328 від 08 грудня 2011 року на проведення землевпорядних та землеоціночних робіт), щодо житлового будинку 794114 грн. (т.1 а.с.52-88):

земельна ділянка, кадастровий номер 4825182201:03:001:0008, площею 0,146 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована по праву власності за ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер ЯК263548 від 16.12.2011, реєстрація права власності в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі від 16.12.2011 р., придбана на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 01.04.2011 року, зареєстрований належним чином 05.06.2019 року (т.1 а.с.192,193), вартістю 26280, 00 грн (т.1 а.с.23);

квартира, загальною площею 42, 4 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності від 14.01.2014 р., виданого Реєстраційною службою Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області (т.1 а.с.194); підстави виникнення права: договору купівліпродажу майнових прав між ТОВ «Руником-Стройинвест» та ОСОБА_6 №11562Г від 09.03.2011 року, додатковою угодою від 17.04.2013 року, додатковою угодою від 25.05.2013 року на Гезерманс Петера, довідки про відсутність заборгованості №11-277від 12.07.2013 року, технічного паспорту від 13.11.2013 року, вартістю 837313, 00 грн.;

житловий будинок, загальною площею 234 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_2 на підставі технічного паспорта від 25.03.2019 р., складеного КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації», декларації про готовність об`єкта до експлуатації серія МК 181191341497, яка 14.05.2019 зареєстрована Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, та зареєстрований належним чином 11.06.2019 року (т.1 а.с.41) вартістю 794114, 00 грн.

Згідно ізст. 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто нормами ст.60 СК Українивстановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.

Верховний Суд зазначає, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, то презумпція права спільної сумісної власності подружжя не спростована. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

У постановах Верховного Суду України від 03.06.2015 р., 01.07.2015 р., 16.12.2015 р., та ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2015 (6-31644ск15), 23.12.2015 (6-25963ск15),27.04.2016 міститься висновок суду про те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (статей 57 та 60 СК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

07.09.2016 р., постановою у справі №6-801цс16, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого: «Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючинорму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні коштиабо спільна праця подружжя.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не можевважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя».

Відповідачем у справу надані докази на підтвердження того, що спірне майно земельна ділянка, квартира та житловий будинок загальною вартістю 1657707, 00 грн. придбані ним за рахунок особистих коштів.

Зокрема, відповідач ОСОБА_2 надав у справу належні, допустимі та достатні докази, що 06 січня 2011 року здійснив в Королівстві Бельгія відчуження житлового будинку із земельною ділянкою, на якій він розташований та службовими приміщеннями, що до нього належать, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , який набуто відповідачем у повну власність на підставі акту розлучення з дружиною пані ОСОБА_7 , який був оголошений Судом Першої Інстанції 24.05.2005 та внесений у реєстр записів цивільного стану міста Тінен 29 червня 2005 року.

Факт продажу відповідачем згаданого особистого майна за ціною 224400, 00 євро, підтверджено у справі Свідоцтвом та Актом продажу-купівлі нерухомого майна від 18 січня 2011 року, який складено та посвідчено мейстером ОСОБА_8 , нотаріусом у громаді Тілт-Вінхе, реєстрація в реєстрі у м.Гент 2 від 18 січня 2011 року, книга 225, лист 38, розділ 15.

18 січня 2011 року, правочин вчинено за присутністю та згодою позивача ОСОБА_1 , про що зазначено на 16-ому аркуші Акту продажу-купівлі нерухомого майна.

Факт видачі цього офіційного документу підтверджено Апостилем (Гаазька Конвенція від 05 жовтня 1961 року), країна: Бельгія, документ підписаний ОСОБА_9 де Пейпе у якості нотаріуса, підтверджено у м. Брюссель, 03 серпня 2021 року, Федеральною державною службою закордонних справ, зовнішньої торгівлі та сприяння розвитку співробітництва за №210897690602.

Переклад тексту документів - Свідоцтва та Акту продажу-купівлі нерухомого майна від 18 січня 2011 року, українською мовою з нідерландської мови оригіналу, виконала перекладач ОСОБА_10 , справжність підпису якої засвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В., зареєстровано 11 серпня 2021 року в реєстрі за №№8190, 8191.

Також, відповідачем надано суду копії виписок Простого товариства ГОВАРТС-ВАНДЕПЛАС АРГЕНТА СПАРБАНК, СТ.ГІЛЛІСПЛЕЙН 13, 3300 КУМТІХ, номер у реєстрі фінансових послуг і ринків 103093 CaCb, ідентифікаційний номер підприємства 0894 151146, Бельгія, про перерахування власником жиро рахунку 979-3921960-61 ОСОБА_2 отримувачу ОСОБА_2 особистих коштів, за рахунок яких в наступному набувалось спірне майно, що не належить до складу спільної сумісної власності подружжя.

Банківські виписки виконано мовою оригіналу нідерландською мовою.

12 червня 2023 року, відповідач ОСОБА_2 отримав переклад документів від перекладача Самойленко Юлії Іванівни, місто Дніпро, Україна, підпис якої посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дудіної О.С., реєстрові №№1411,1412,1413,1414,1415,1416,1417,1418, 1419.

Згідно виписок фінансової установи Простого товариства ГОВАРТС-ВАНДЕПЛАС АРГЕНТА СПАРБАНК, Бельгія, за період з 02 лютого 2011 року по 09 серпня 2013 року відповідач ОСОБА_2 перерахував з особистого жиро рахунку НОМЕР_1 , IBAN НОМЕР_2 на власні рахунки в банках України грошові кошти, а саме відповідачем перераховано:

-02 лютого 2011 року 10000, 00 євро на рахунок НОМЕР_3 ;

-17 лютого 2011 року 20000, 00 євро на рахунок НОМЕР_3 ;

-26 квітня 2011 року 25000, 00 євро на рахунок НОМЕР_3 ;

-12 вересня 2011 року 10000, 00 євро на рахунок НОМЕР_4 ;

-19 грудня 2011 року 10000, 00 євро на рахунок НОМЕР_4 ;

-07 березня 2012 року 20000, 00 євро на рахунок НОМЕР_4 ;

-14 вересня 2012 року 10000, 00 євро на рахунок НОМЕР_4 ;

-12 квітня 2013 року 10000, 00 євро на рахунок НОМЕР_4 ;

-09 серпня 2013 року 12000, 00 євро на рахунок НОМЕР_4 , загалом за період з 02 лютого 2011 року по 09 серпня 2013 року з власного рахунку ОСОБА_11 в Бельгії здійснено валютування суми 127000, 00 євро.

Листом Акціонерного банку «ПІВДЕННИЙ» від 02 лютого 2018 року вих.№233-6075БТ підтверджено, що дійсно, на ім`я ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 в ПАТ АБ «Південний» відкривався поточний рахунок № НОМЕР_4 від 11 серпня 2011 року.

Про рух коштів по рахунку № НОМЕР_4 за період з 11 серпня 2011 року по 18 квітня 2017 року (дата закриття рахунку) додано відповідну роздруківку, відповідно до якої по дебету рахунку документів 10 на суму 85989, 00 євро, по кредиту рахунку документів 7 на суму 85989, 00 євро.

Тобто, сума особистих коштів загалом 85989, 00 євро переведених ОСОБА_12 з рахунків в Бельгії на власні рахунки в Україні - значно перевищує вартість спірного майна вартістю 49736, 18 євро.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст.316 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно ч.1 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно інформаційної довідки від 06 жовтня 2020 року номер 227074915 (т.1 а.с.89) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, спірний житловий будинок загальною площею 234 кв.м, житлова площа 41, 4 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , як об`єкт нерухомого майна із реєстраційним номером: 1852470248251, зареєстрований 11 червня 2019 року по праву власності за відповідачем ОСОБА_2 , номер запису про право власності: 32005319.

Підстава для проведення згаданої державної реєстрації: технічний паспорт виданий 25 березня 2019 року КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації», декларація про готовність об`єкта до експлуатації серія та номер: МК181191341497 від 14 травня 2019 року, видавник: Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївської області, документ отримано з ЄРД, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (за відкриттям розділу), індексний номер: 47360338 від 14 червня 2019 року, ОСОБА_13 , Чорноморська сільська рада Очаківського району, Миколаївська обл.

Тобто, право власності відповідача на спірний житловий будинок, як на новостворене нерухоме майно, виникло у відповідача після припинення із позивачем шлюбу, який розірвано рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 лютого 2018 року по справі №483/2128/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Відповідно, будинок не належить до об`єктів спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Як встановлено ч.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно дост.9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін як одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У справі Європейський суд з прав людини "Белеш та інші проти Чеської Республіки" вказав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвизнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Позивачка стверджує, що з боку відповідача при розгляді справи були порушення процесуального законодавства в частині направлення відозву до суду. На час розгляду справи, відповідно до постанови КМУ від 09.12.2020 р. №1236Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та інших нормативних документів в державі були застосовані заходи направлені на запобігання захворювання, а тому суд вважає, що дані причини є поважні, що є підставою для прийняття відзиву. Крім того позивачка звертає увагу, що у представника відповідача відсутні повноваження, однак дані заперечення не відповідають дійсності так, як з боку представника відповідача були надані всі необхідні відомості, щодо повноважень адвоката, а саме, це ордер від 28.01.2020 року та договір про надання професійної правничої допомоги (т.1 а.с.130,131).

Позивачка стверджує, що відповідач не надав копії документів, які належним чином завірені, однак з урахуванням предмету позову, суд критично відноситься до заперечень в цій частині.

Крім того позивачка зазначає, що спірний житловий будинок, був придбаний (збудований) за спільні кошти, що підтверджується рішенням сільської ради №36 від 19.05.2011 року про надання дозволу на оформлення будівництва, однак прийняття рішення органом місцевого самоврядування не свідчить про джерело доходів сторін та фінансування самого будівництва. З боку позивачки під час судового розгляду не були надані відповідно до ст. 77, 78 ЦПК України джерело доходів, з яких здійснювалось фінансування спірних об`єктів нерухомого майна у вигляді житлового будинку та квартири.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Таким чином, суд прийшов до висновку, що у сторін під час шлюбу виникло спільне сумісне майно у вигляді земельної ділянки площею 0,146 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , інше майно у вигляді спірної квартири та житлового будинку є особистим майном відповідача, яке було придбане за власні кошти та поділу не підлягають.

Судові витрати.

При подані позову позивачка сплатила судовий збір в розмірі 8373.31 грн. та 908 грн. (т.1 а.с.1, т.3 а.с.27), суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір в розмірі 908 грн.

Керуючись ст.ст.3,4,10,12,13,17,18,76-81,258-259,263-265,352,354-355 ЦПК України,суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільного сумісного майна подружжя та поділ майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку, кадастровий номер 4825182201:03:001:0008, площею 0,146 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

В іншої частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 грн.

Копію рішення направити сторонам у справі

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду в 30 денний строк з дня його проголошення.

Суддя: Кириченко П.Л.