Постанова

від 18.06.2024 по справі 509/5838/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3838/24

Справа № 509/5838/20

Головуючий у першій інстанції Кириченко П.Л.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Губар Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 грудня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , про визнання спільно сумісним майном подружжя та поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, предметом позову є нерухоме майно у вигляді квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю за визначенням позивача 837313 грн.

В обґрунтування позову, який було уточнено та збільшено позовні вимоги зазначає, що з 09 травня 2008 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем громадянином ОСОБА_4 , та який 08 лютого 2018 року був розірваний, відповідно до рішення суду, яке набрало законної сили. За період шлюбу, сторони придбали у спільну сумісну власність майно, яке є спірним та підлягає розподілу між подружжям: земельну ділянку, кадастровий номер 4825182201:03:001:0008, площею 0, 146 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; квартиру, загальною площею 42, 4 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , житловий будинок, загальною площею 234 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Позивачка просить визнати вищевказане спірне нерухоме майно спільно сумісним майном подружжя та виділити у її власність частину спільного майна подружжя - квартиру АДРЕСА_3 .

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 грудня 2023 року позов було задоволено частково.

Визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 4825182201:03:001:0008, площею 0,146 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

В іншої частині відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 908 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 грудня 2023 року в частині визнання спільним сумісним майном подружжя спірної земельної ділянки скасувати та ухвалити у відповідній частині нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином рішення суду оскаржується лише в частині задоволення вимог про визнання спільним майном подружжя земельної ділянки кадастровий номер 4825182201:03:001:0008, площею 0, 146 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . В іншій частині рішення суду не оскаржено і в апеляційному порядку не переглядається.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання, призначене на 18.06.2024 року на 14:00 год. позивач не з`явилася, про причини неявки не повідомила, заяв про розгляд справи в режимі відеоконференцзв`язку та про відкладення розгляду справи з викладенням відповідних обґрунтувань не подавала.

Присутній в судовому засіданні представник скаржника не заперечувала проти розгляду апеляційної скарги за фактичною явкою сторін.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов частково, визнаючи спільним майном подружжя земельної ділянки кадастровий номер 4825182201:03:001:0008, площею 0, 146 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , суд першої інстанції виходив з обґрунтованості даних вимог. Одночасно суд констатував, що відповідачем надані докази на підтвердження того, що спірне майно зокрема земельна ділянка, придбана ним за рахунок особистих коштів.

Колегія суддів погоджується з остаточним висновком районного суду, але не може повністю погодитися з усіма наведеними судом у рішенні обґрунтуваннями.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:

- 09 травня 2008 року в місті Тінен, Провінція Фламандський Брабант, Королівство Бельгія було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про одруження № НОМЕР_1 від 09 травня 2008 року (т. 1 а.с. 11);

- ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сторін народилась дитина ОСОБА_6 , про що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , членом міської ради, службовцем відділу сімейного стану м. Тінен за заявою батька складено акт та видано свідоцтво про народження № НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 13);

- 06 січня 2011 року здійснив в Королівстві Бельгія відчуження житлового будинку із земельною ділянкою, на якій він розташований та службовими приміщеннями, що до нього належать, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , який набуто відповідачем у повну власність на підставі акту розлучення з дружиною пані ОСОБА_8 , що був оголошений Судом Першої Інстанції 24.05.2005 року та внесений у реєстр записів цивільного стану міста Тінен 29 червня 2005 року. Факт продажу відповідачем згаданого особистого майна за ціною 224 400, 00 євро, підтверджено у справі Свідоцтвом та Актом продажу-купівлі нерухомого майна від 18 січня 2011 року, який складено та посвідчено мейстером ОСОБА_9 , нотаріусом у громаді Тілт-Вінхе, реєстрація в реєстрі у м. Гент 2 від 18 січня 2011 року, книга 225, лист 38, розділ 15;

- 18 січня 2011 року, правочин вчинено за присутністю та згодою позивача ОСОБА_3 , про що зазначено на 16-ому аркуші Акту продажу-купівлі нерухомого майна. Факт видачі цього офіційного документу підтверджено Апостилем (Гаазька Конвенція від 05 жовтня 1961 року), країна: Бельгія, документ підписаний Анн де Пейпе у якості нотаріуса, підтверджено у м. Брюссель, 03 серпня 2021 року, Федеральною державною службою закордонних справ, зовнішньої торгівлі та сприяння розвитку співробітництва за № 210897690602. Переклад тексту документів - Свідоцтва та Акту продажу-купівлі нерухомого майна від 18 січня 2011 року, українською мовою з нідерландської мови оригіналу, виконала перекладач ОСОБА_10 , справжність підпису якої засвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В., зареєстровано 11 серпня 2021 року в реєстрі за №№ 8190, 8191;

- згідно з копіями виписок Простого товариства ГОВАРТС-ВАНДЕПЛАС АРГЕНТА СПАРБАНК, СТ.ГІЛЛІСПЛЕЙН 13, 3300 КУМТІХ, номер у реєстрі фінансових послуг і ринків 103093 CaCb, ідентифікаційний номер підприємства 0894 151 146, Бельгія, про перерахування власником жиро рахунку 979-3921960-61 Гезерманс Петер отримувачу ОСОБА_1 особистих коштів, за рахунок яких в наступному набувалось спірне майно, що не належить до складу спільної сумісної власності подружжя. Банківські виписки виконано мовою оригіналу нідерландською мовою;

- 12 червня 2023 року, відповідач ОСОБА_1 отримав переклад документів від перекладача ОСОБА_11 , місто Дніпро, Україна, підпис якої посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дудіної О.С., реєстрові №№ 1411, 1412, 1413, 1414, 1415, 1416, 1417, 1418, 1419;

- згідно з випискою фінансової установи Простого товариства ГОВАРТС-ВАНДЕПЛАС АРГЕНТА СПАРБАНК, Бельгія, за період з 02 лютого 2011 року по 09 серпня 2013 року відповідач ОСОБА_1 перерахував з особистого жиро рахунку 979-3921960-61, IBAN НОМЕР_3 на власні рахунки в банках України грошові кошти, а саме відповідачем перераховано: 02лютого 2011року 10 000, 00 євро на рахунок НОМЕР_4 ; 17лютого 2011року 20 000, 00 євро на рахунок НОМЕР_4 ; 26квітня 2011року 25 000, 00 євро на рахунок НОМЕР_4 ; 12вересня 2011року 10 000, 00 євро на рахунок НОМЕР_5 ; 19грудня 2011року 10 000, 00 євро на рахунок НОМЕР_5 ; 07березня 2012року 20 000, 00 євро на рахунок НОМЕР_5 ; -14 вересня 2012 року 10 000, 00 євро на рахунок НОМЕР_5 ; 12квітня 2013року 10 000, 00 євро на рахунок НОМЕР_5 ; 09серпня 2013року 12 000, 00 євро на рахунок НОМЕР_5 , а взагалі за період з 02 лютого 2011 року по 09 серпня 2013 року з власного рахунку ОСОБА_12 в Бельгії здійснено валютування суми 127 000, 00 євро;

- листом Акціонерного банку «Південний» від 02 лютого 2018 року вих. № 233-6075БТ підтверджено, що дійсно, на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 в ПАТ АБ «Південний» відкривався поточний рахунок № НОМЕР_5 від 11 серпня 2011 року;

- про рух коштів по рахунку № НОМЕР_5 за період з 11 серпня 2011 року по 18 квітня 2017 року (дата закриття рахунку) додано відповідну роздруківку, відповідно до якої по дебету рахунку документів 10 на суму 85 989, 00 євро, по кредиту рахунку документів 7 на суму 85 989, 00 євро;

- земельна ділянка, кадастровий номер 4825182201:03:001:0008, площею 0,146 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована по праву власності за ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер ЯК263548 від 16.12.2011, реєстрація права власності в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі від 16.12.2011 року, придбана на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 01.04.2011 року, зареєстрований належним чином 05.06.2019 року (т. 1 а.с. 192,193), вартістю 26 280, 00 грн. (т. 1 а.с. 23-24);

- згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01.04.2011 року ОСОБА_13 продала, а ОСОБА_1 купив земельну ділянку, кадастровий номер 4825182201:03:001:0008, площею 0,146 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 за 10 000 грн. У пункті 3.6. договору покупець засвідчив, що перебуває у шлюбі і на купівлю земельної ділянки отримана згода дружини покупця ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 193).

Колегія суддів виходить з такого.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 57 СК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження

№ 14-325цс18).

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті

81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки укладений 01.04.2011 року під час спільного проживання сторін в зареєстрованому шлюбі і при придбанні земельної ділянки на ім`я ОСОБА_1 , останній засвідчив, що перебуває у шлюбі і отримав згоду дружини ОСОБА_3 на купівлю земельної ділянки.

Враховуючи наведене, спірну земельну ділянку було набуто під час перебування сторін у шлюбі, а тому вона є їх спільним майном, оскільки презумпція спільності права власності подружжя на земельну ділянку кадастровий номер 4825182201:03:001:0008, площею 0,146 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , не спростована, адже ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів сплати вартості спірної земельної ділянки власними коштами, отриманими від продажу майна, що належало йому на праві особистої власності.

Саме по собі посилання на те, що 06 січня 2011 року відповідач здійснив в Королівстві Бельгія відчуження житлового будинку із земельною ділянкою та що до укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.04.2011 року, відповідач перерахував з особистого жиро рахунку НОМЕР_7 , IBAN НОМЕР_3 на власні рахунки в банках України грошові кошти: 02лютого 2011року 10 000, 00 євро на рахунок НОМЕР_4 ; 17лютого 2011року 20 000, 00 євро на рахунок НОМЕР_4 не є достатнім фактом сплати ОСОБА_1 особистих коштів за придбану у шлюбі земельну ділянку.

Схожий по суті висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі 344/5528/2.

Крім того, надана у справі виписка про рух коштів по рахунку № НОМЕР_5 в АБ «Південний» підтверджує фінансові операції з грошовими коштами за період з 11серпня 2011 року по 18 квітня 2017 року (дата закриття рахунку), в той час. як договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки укладений 01 квітня 2011 року.

Таким чином остаточний висновок районного суду про визнання земельної ділянки кадастровий номер 4825182201:03:001:0008, площею 0,146 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя є правильним.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з наведеним у рішенні суду першої інстанції обґрунтуванням, що спірна земельна ділянка придбана відповідачем за особисті кошти, оскільки такий висновок не відповідає встановленим у справі обставинам і не узгоджується з висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі 344/5528/2 за схожих обставин.

Тому рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині слід змінити та викласти її в редакції цієї постанови апеляційного суду.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права, помилковий остаточний висновок суду щодо визнання спірної земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя та про вихід судом за межі позовних вимог, зведені лише до незгоди з висновком суду першої інстанції без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, апеляційну скаргу ОСОБА_14 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині змінити та викласти її в редакції цієї постанови апеляційного суду. В решті рішення суду слід залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_15 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 грудня 2023 року в частині визнання земельної ділянки спільним сумісним майном подружжя задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 грудня 2023 року в мотивувальній частині задоволення вимоги про визнання земельної ділянки спільним сумісним майном подружжя змінити та викласти її в редакції цієї постанови.

В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 27.06.2024 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова