Постанова

від 30.11.2023 по справі 903/648/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

30 листопада 2023 року Справа № 903/648/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Тимошенко О.М. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засіданні Петрук О.В.,

представники учасників справи:

позивача - Данилік Ф.Я.;

відповідача 1 - не з`явився;

відповідача 2 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» на Додаткову ухвалу господарського суду Волинської області від 28.09.2023, повний текст якої складено 28.09.2023, у справі №903/648/23 (суддя Слободян О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база»

до відповідачів 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельська міжрайбаза»

2. Фізичної особи-підприємця Яцеленка Валентина Володимировича

про визнання недійсним договору оренди,-

В червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» (надалі в тексті ТОВ «Ковельська ОТБ») звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковельська міжрайбаза» (надалі в тексті ТОВ «Ковельська міжрайбаза») та Фізичної особи підприємця Яцеленка Валентина Володимировича (надалі в тексті ФОП Яцеленка), в якому просив суд визнати недійсним договір оренди № 32 нерухомого майна, укладений 06.05.2022 ТОВ «Ковельська міжрайбаза» та ФОП Яцеленко. Також, просив стягнути з Відповідачів судові витрати по справі. Зазначив, що орієнтовна сума судових витрат, які Позивач поніс та очікує понести в зв`язку з розглядом справи становить 25000грн.(т.1, арк.справи 1-9).

Господарський суд Волинської області 19.09.2023 прийняв відмову ТОВ «Ковельська ОТБ» від позову та закрив провадження у справі №903/648/23.(арк.справи 185-186).

Додатковою ухвалою господарського суду Волинської області від 28.09.2023 задоволено заяву ТОВ «Ковельська міжрайбаза» про ухвалення додаткового рішення у справі №903/648/23. Присуджено до стягнення з ТОВ «Ковельська ОТБ» на користь ТОВ «Ковельська міжрайбаза» 27500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.(т.1, арк.справи 203-206).

Приймаючи оскаржувану додаткову ухвалу, здійснивши аналіз поданих Відповідачем доказів понесення витрат на правову допомогу, предмета та підстав позову, категорії та складності справи, обсягу та характеру доказів у справі, кількості судових засідань суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені представником Відповідача 27500 грн витрат на правову допомогу є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Не погоджуючись із постановленою додатковою ухвалою, Позивач подав скаргу до Пів-нічно-західного апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати додаткову ухвалу від 28.09.2023 у даній справі та постановити нову про відмову у задоволенні заяви ТОВ «Ковельська міжрайбаза» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 27500,00 грн.(т.2, арк.справи 1-4).

Обґрунтовуючи свою скаргу, Позивач зазначає, що суд першої інстанції не врахував того, що Позивач звертаючись з позовом діяв добросовісно, заявив мотивований позов, який Відповідач ФОП Яцеленко В.В. визнав, позаяк останній протягом 2022 року користувався майном ТОВ «Ковельська ОТБ».

Скаржник вважає, що на момент укладення Відповідачами оспорюваного договору №32 мав місце умисел сторін, спрямований на вчинення фіктивного договору; метою укладення такого договору вбачає у відсутності правових наслідків, обумовлених договором, а натомість отримання ТОВ «Ковельською міжрайбазою» орендних платежів саме за надання в користу-вання складу металевого площею 587,2 м2 та частини складу С-1 площею 415 м2, належних на праві власності ТОВ «Ковельська оптово-торгова база». Оскільки керівником ТОВ «Ковельська міжрайбаза» і ТОВ «Ковельська ОТБ» на момент укладення договору була одна і та ж особа Сорока Петро Анатолійович вказана обставина сприяла в укладенні фіктивного правочину.

З огляду на зазначене, Скаржник вважає, що Позивач відповідно до ч.5 ст.130 ГПК України, діяв добросовісно. Крім того, зворотнього не зазначав Відповідач, а тому питання про обґрунтованість дій Позивача судом першої інстанції не досліджувалося.

Позивач також зауважив, що до закінчення судових дебатів ТОВ «Ковельська міжрайбаза» не заявило про намір подати вимогу про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №903/648/23 та призначено до розгляду на 23.11.2023. (арк.справи 17).

26.10.2023 на адресу суду від ТОВ «Ковельська міжрайбаза» надійшов відзив, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Ковельська ОТБ» та залишити в силі додаткову ухвалу Господарського суду Волинської області від 28.09.2023 у справі №903/648/23. (т.2, арк.справи 21-23).

В судових засіданнях апеляційної інстанції 23.11.2023 та 30.11.2023, представник Позивача підтримав доводи і вимоги скарги, просив суд скасувати додаткову ухвалу господарського суду Волинської області від 28.09.2023 та ухвалити нову, про відмову у задоволенні заяви ТОВ «Ковельська міжрайбаза» про стягнення витрат на професійну правові допомогу в сумі 27500,00 грн.

Відповідачі не забезпечили явки своїх представників у призначені на 23 та 30 листопада 2023 року судові засідання апеляційної інстанції, проте така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присутність представників сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення Позивача, дослідивши наявні в справі докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Волинської області від 19.09.2023 у справі №903/648/23 прийнято відмову ТОВ «Ковельська ОТБ» від позову та закрито провадження у справі за позовом ТОВ «Ковельська ОТБ» до ТОВ «Ковельська міжрайбаза» та ФОП Яцеленко В.В. про визнання недійсним договору оренди.(т.1, арк.справи 185-186).

Крім того, в даній ухвалі від 19.09.2023, місцевий господарський суд зазначив, що 22.08.2023 представник Відповідача 1 ТОВ «Ковельська міжрайбаза» надіслав на адресу суду першої інстанції клопотання/заяву про розподіл судових витрат (вх.№01-74/1289/23), в якій зазначив, що керуючись абз.2 ч.8 ст.129 ГПК України Відповідач-1 зробив заяву про розподіл судових витрат у даній справі, зокрема, щодо витрат на надання професійної правничої допомоги, сума яких орієнтовно складатиме 27500,00 грн.(т.1, арк.справи 61-65).

Після винесення ухвали про закриття провадження у справі, 21.09.2023 на адресу місцевого господарського суду від представника Відповідача 1 ТОВ «Ковельська міжрайбаза» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій останній просив стягнути з Позивача на користь Відповідача-1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27500,00 грн.(т.1, арк. справи 188-190).

Матеріалами справи стверджено, що 27.06.2023 Адвокатським об`єднаням «Рівненська правова компанія» (надалі в тексті Адвокатське об`єднання) та ТОВ «Ковельська міжрайбаза» (надалі в тексті клієнт) укладено Договір про надання правничої допомоги (надалі в тексті Договір), відповідно до п.1.1 якого, клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором. (т.1, арк.справи 191-192).

Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання з надання наступної юридичної допомоги: представляє інтереси клієнта в суді першої інстанції у справі господарського суду Волинської області №903/648/23 за позовом ТОВ «Ковельська ОТБ» до ТОВ «Ковельська міжрайбаза» та ФОП Яцеленко В.В про визнання недійсним договору оренди.(п.2.1.1 Договору).

Для надання юридичної допомоги клієнту, Адвокатське об`єднання призначає: Сороку Віталія Григоровича.(п.2.6 Договору).

Пунктами 4.1,4.2 Договору сторони погодили, що правничу допомогу, яка надається Адвокатським об`єднанням клієнт оплачує в розмірі 27500,00 грн за представництво інтересів в суді першої інстанції, що включає повний супровід розгляду справи. Оплата за даним Договором здійснюється не пізніше 5-х днів з моменту отримання клієнтом рахунку.

В п.4.4 Договору, поміж іншого визначено, що за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатським об`єднанням юридичної допомоги і її вартість.

Сума, вказана в п.4.1 Договору є гонораром Адвокатського об`єднання за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає.(п.4.7 Договору).

Договір укладений на строк до 31.12.2023 та набирає чинності з моменту його підписання. (п.7.1 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що за результатами наданих послуг за Договором сторони склали акт про надання послуг, який підписано сторонами та завірено їх печатками без зауважень.

Зокрема, в акті зазначено, що Адвокатським об`єднанням здійснено представництво інтересів клієнта у справі господарського суду Волинської області №903/648/23 за позовом ТОВ «Ковельська оптово-торгова база» до ТОВ «Ковельська міжрайбаза» та ФОП Яцеленко В.В про визнання недійсним договору оренди, що включає повний супровід справи в суді першої інстанції.

Загальна вартість наданих Клієнту юридичних послуг (правничої допомоги) становить 27500 грн.(т.1, арк.справи 193).

Матеріали справи також містять рахунок №5/09 від 20.09.2023 на суму 27500,00 грн за надані юридичні послуги згідно Договору від 27.06.2023.(т.1, арк.справи 193-зворот).

Крім того, в матеріалах справи містяться ордер на надання правничої (правової) допомоги від 19.07.2023 та посвідчення адвоката України від 19.02.2015.(т.1, арк.справи 119, 162).

Як вже зазначалося, господарський суд Волинської області додатковою ухвалою від 28.09. 2023 задоволив заяву ТОВ «Ковельська міжрайбаза» та присудив до стягнення з Позивача 27500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.(т.1, арк.справи 203-206).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга безпідставна та не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

Відповідно до п.п.1,2,4 ст.269 Господарського процесуального кодексу України (надалі в тексті ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.5 ст.244 ГПК України, додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване ст.1312 Конституції України, ст.16 ГПК України та відповідними нормами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Переглядаючи оскаржувану ухвалу, колегія судів зауважує, що судові витрати, відповідно до приписів статті 123 ГПК України, складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місце-знаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, згідно приписів ст.126 ГПК України, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Порядок розподілу судових витрат за результатами вирішення спору врегульовано положеннями ст.129 ГПК України.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання прав-ничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат: стаття 129 ГПК України (розподіл судових витрат) та стаття 130 ГПК України (розподіл судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду) дає підстави для висновку, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України.

За змістом ч.3 ст.130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (ч.5 ст.130 ГПК України).

Суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу (ч.6 ст.130 ГПК України).

Зі змісту зазначеної норми можна дійти висновку, що у випадку відмови позивача від позову та закриття провадження у справі, відповідач має право заявити про відшкодування позивачем понесених витрат (аналогічний висновок міститься у п.10 постанови Верховного Суду від 25.04.2023 у справі №924/341/22, постанові від 10.10.2023 у справі №907/636/20).

Матеріалами справи підтверджено, що після винесення ухвали про закриття провадження у даній справі, 21.09.2023 Відповідач-1 подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення, яким просив стягнути з Позивача на користь Відповідача-1 27500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, надавши при цьому, копію Договору від 27.06.2023, копію Акту про надання послуг від 20.09.2023, копію рахунку №5/09 від 20.09.2023 та докази надіслання заяви з додатками Позивачу.

Поруч з цим, сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, ст.129 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень ч.5 ст.130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, від 20.06.2023 у справі № 925/1372/21 на які скаржник, серед іншого, посилається на обґрунтування доводів апеляційної скарги).

Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі закриття провадження у справі можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

Водночас ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.02.2021 у справі №905/121/19, від 13.05.2021 у справі №910/16777/20, від 15.09.2021 у справі №902/136/21, від 18.01.2022 у справі №922/2017/17, від 14.03.2023 у справі №911/1201/22 очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, ч.5 ст.130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Надаючи оцінку діям Позивача, які призвели до закриття провадження у справі, на предмет їх обґрунтованості/необґрунтованості в розумінні приписів, які містяться у ст.130 ГПК України, апеляційний суд встановив, що звернувшись з позовом за захистом своїх прав, Позивач просив визнати недійсним договір оренди №32 нерухомого майна, який укладено 06.05.2022 ТОВ «Ковельська міжрайбаза» та ФОП Яцеленко В.В. Поруч з тим, матеріали справи свідчать, що до закінчення судових дебатів, Позивач подав заяву про відмову від позову зазначивши, що після закриття підготовчого провадження, відповідачем ТОВ «Ковельська міжрайбаза» було подано нові докази, про існування яких на дату подання позову відомо не було і які суперечили зібраним доказам, що фактично позбавило Позивача можливості досягти мети, з якою було подано позов.

З огляду на те, що провадження у справі тривало 3 місяці, було проведено 4 судових засідання, в яких Позивач постійно підтримував свої позовні вимоги, враховуючи заперечення на долучення доказів, наявність яких призвела Позивача до відмови від позову на стадії судових дебатів колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість дій Позивача.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про незаконність додаткової ухвали суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що Скаржник зосереджує увагу на незастосуванні судом положень ч.5 ст.130 ГПК, згідно яких Позивач повинен був заявити саме про компенсацію понесених витрат, а не про розподіл судових витрат. Проте, апеляційний суд не вважає, що таке свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення та не вбачає підстав для його скасування.

Також твердження Позивача, що відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та компенсація є різними за своєю суттю поняттями також відхиляються апеляційним судом, адже згідно тлумачного словника української мови: компенсація це відшкодування, зрівноважування, винагорода за що-небудь, а також сума, яку сплачують як відшкодування, винагороду; покриття витрат, утрат. Тобто, компенсація і є відшкодуванням, що в свою чергу свідчить, що місцевий суд правомірно прийняв до розгляду заяву Позивача про ухвалення додаткового рішення.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведення Відповідачем-1 того, що Позивач діяв недобросовісно та незазначення судом першої інстанції про необґрунтованість заявленого позову зводяться лише до того, що провадження у справі закрито без ухвалення рішення по суті, внаслідок відмови Позивача від позову.

Щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу необхідно зазначити таке.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 зазначеного Закону договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов-язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір винагороди за надання правової допомоги визначений договором у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.

Колегія суддів виходить з того, що за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України (надалі в тексті ЦК України).

В постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц Великої Палати Верховного Суду та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

У постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі №750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.126 ГПК України), що не позбавляє суд обов`язку перевірити достовірність доказів наданих позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідача-1 у справі №903/648/23 від імені Адвокат-ського об`єднання «Рівненська правова компанія» представляв адвокат Сорока В.Г., що стверд-жується копією ордеру ВК №1005657 від 19.07.2023.(т.1, арк.справи 119).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Відповідач-1 заявляв орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу при поданні відзиву на позовну заяву (вх.№01-78/4393/23 від 26.07.2023), в якому повідомляв, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових втрат, які відповідач (ТОВ «Ковельська міжрайбаза») поніс і очікує понести в зв`язку з розглядом справи становить 27500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Також, представником відповідача -1 було подано клопотання/заяву про розподіл судових витрат (вх.№01-74/1289/23 від 22.08.2023), які орієнтовно складатимуть 27500 грн, де було зазначено, що докази понесення витрат (договір, рахунок, акт виконаних робіт) будуть подані суду протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.(т.1, арк.справи 159-160).

Вище встановлені обставини спростовують твердження Скаржника, що до закінчення судових дебатів ТОВ «Ковельська міжрайбаза» не було подано заяви про намір подати вимогу про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Поруч з тим, переглядаючи оскаржувану ухвалу, колегія суддів приймає до уваги, що Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 22.01.2021 у справі №925/1137/19 зазначив, що за висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.10. 2019 у справі №922/445/19, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.126 ГПК).

У постановах від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 і від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 11.02.2021 у справі №920/39/20 Верховний Суд зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд постанові від 01.10.2020 у справі №910/15191/19 звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст.627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст.43 Конституції України.

Досліджуючи матеріали справи, апеляційний суд встановив, що ні в письмових поясненнях від 27.09.2023, ні в апеляційній скарзі, Позивач не заперечує проти фіксованого розміру витрат на професійну правничу допомогу, а заявляє саме про безпідставність заяви щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу через відмову позивача від обґрунтованого позову.(т.1, арк.справи 200-201; т.2, арк.справи 1-4).

Натомість колегія суддів виходить з того, що оскільки заявлений позов є безпідставним, що змусило Позивача відмовитися від такого позову, а розмір гонорару за надання правової допомоги Відповідачу-1 є фіксованим та підтвердженим належними доказами відсутні правові підстави як для задоволення апеляційної скарги Позивача, так і для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки така постановлена відповідно до обставин та матеріалів справи.

Розглянуто всі доводи та вимоги апеляційних скарг, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів Скаржників не встановлено.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010, в яких зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

З огляду на вищевикладене, на переконання суду апеляційної інстанції, Додаткова ухвала господарського суду Волинської області від 28.09.2023 є вмотивованою та обґрунтованою, а тому її належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст. 277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст.34,73,74,86,126,129,232,233,240,255,269,270,271,275,276,282,284 Госпо-дарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» на Додаткову ухвалу господарського суду Волинської області від 28.09.2023 у справі №903/648/23 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3. Матеріали справи №903/648/23 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Розізнана І.В.