Рішення

від 27.11.2023 по справі 922/3658/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2023м. ХарківСправа № 922/3658/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Лісова О.А., самопредставництво,

відповідача: Загребельний Р.В., адвокат, ордер серія АХ № 1139822 від 10.10.23,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Державного підприємства Укрхімтрансаміак, місто Київ, в інтересах Придніпровського управління магістрального аміакопроводу ДП Укрхімтрансаміак, Харківська область, місто Лозова,

до Товариства з обмеженою відповідальністю АВТОАРТ ЛТД, місто Харків,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство «Укрхімтрансаміак», в інтересах Придніпровського управління магістрального аміакопроводу ДП «Укрхімтрансаміак»», звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОАРТ ЛТД», про стягнення матеріальних збитків у загальному розмірі 1 113 830,74 грн., з них: 1 107 830,74 грн. вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу TOYOTA HILUX GZ_2.4 D-4D BUSINESS 6 M/T, реєстраційний номер НОМЕР_1 внаслідок його угону станом на 13.05.2022 року, 6 000,00 грн. витрати позивача на проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи № Вс-7 від 20.02.2023 року.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

21 серпня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Державного підприємства «Укрхімтрансаміак» в інтересах Придніпровського управління магістрального аміакопроводу ДП «Укрхімтрансаміак» без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви три дні, з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду: - належним чином оформлених додатків до позовної заяви, шляхом зазначення на копії письмових документів всіх необхідних відміток, а саме: "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії; - інформації щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви. 30 серпня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Державного підприємства «Укрхімтрансаміак» в інтересах Придніпровського управління магістрального аміакопроводу ДП «Укрхімтрансаміак» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/3658/23. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/3658/23 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 07 листопада 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, задоволено клопотання відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю АВТОАРТ ЛТД, про продовження строку підготовчого провадження. Продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 28 листопада 2023 року. 20 листопада 2023 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27 листопада 2023 року. 21 листопада 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю АВТОАРТ ЛТД, про витребування відомостей (вх. № 31733 від 20 листопада 2023 року).

Щодо реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи: відповідачем надано відзив (вх. № 30223 від 06 листопада 2023 року), що прийнятий до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 07 листопада 2023 року; позивачем надано відповідь на відзив (вх. № 31143 від 14 листопада 2023 року), що прийнята до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 15 листопада 2023 року. 20 листопада 2023 року, під час судового засідання, відповідач повідомив, що не бажає реалізувати своє право на подання кінцевої заяви по суті справи у вигляді заперечень.

При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Справу розглянуто судом в межах процесуальних строків, визначених статтями 177, 195 ГПК України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

2. АРГУМЕНТИ СТОРІН ПО СПРАВІ

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

У позовній заяві зазначається, що між відповідачем, що є офіційним дилером «TOYOTA», як виконавцем, та позивачем, як замовником, укладено договір про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів № АА-015777 від 11.02.2021 року (надалі «Договір»). Відповідно до умов даного Договору, виконавець зобов`язується виконувати за домовленістю із замовником роботи, пов`язані з технічним обслуговуванням, встановленням додаткового обладнання та ремонтом наданих замовником транспортних засобів, а замовник зобов`язується своєчасно приймати та оплачувати виконані виконавцем роботи на умовах, визначених цим Договором. В рамках дії даного Договору, замовником передано до сервісного центру відповідача, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 334, транспортний засіб автомобіль TOYOTA HILUX, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 для проведення технічного обслуговування та ремонту, згідно умов Договору. Даний факт підтверджується Актом приймання-передачі дорожнього транспортного засобу для надання послуг з технічного обслуговування та ремонту від 14.12.2021 року № ТД-023638. З метою уточнення строків проведення технічного обслуговування та ремонту вищевказаного транспортного засобу, замовником був направлений лист № 105 від 18.01.2022 року на адресу виконавця щодо необхідності надання інформації про технічний стан автомобіля TOYOTA HILUX, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , повідомлення на якій стадії триває усунення несправності, причин їх виникнення та терміни виконання відповідних робіт. Як зазначає позивач, станом на кінець березня 2022 року відповідь на вищевказаний лист від виконавця на адресу замовника не надійшла. В свою чергу, відповідно до п. 3.1.4. Договору виконавець зобов`язаний забезпечити збереження переданого замовником транспортного засобу, з моменту його передачі виконавцю для виконання робіт, визначених п. 1.1. Договору, до моменту підписання сторонами Акту виконаних робіт. При цьому, позивач вважає, що Договір за своєю правовою природою є змішаним, а саме, Договір містить у собі як елементи договору про надання послуг, так і елементи договору зберігання, оскільки відповідно до пункту 3.1.4. Договору після приймання автотранспортного засобу виконавець несе відповідальність за його схоронність до моменту передачі замовнику. 08 травня 2023 року позивачем було направлено відповідачу лист-вимогу № 123 про необхідність повідомлення про стан виконання умов Договору та необхідність повернення транспортного засобу. 19 червня 2023 року до позивача надійшла відповідь на вищевказаний лист-вимогу № 123 від 08.05.2023 року у якій відповідачем зазначено, що автомобіль TOYOTA HILUX, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , дійсно був прийнятий відповідачем, проте, в період часу з 05.03.2022 по 15.03.2022, невідомі особи, перебуваючи на території сервісного центру ТОВ «АВТОАРТ ЛТД», розташованого за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, буд. 334, шляхом вільного доступу заволоділи низкою транспортних засобів, в тому числі автомобілем TOYOTA HILUX, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , про що 29.03.2022 року зареєстроване кримінальне провадження за № 42022222030000037 за ознакою скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України. Відповідно до висновку судового експерта Єрофеєва В.О. за результатом проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи від 20.02.2023 № Вс-7, вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу TOYOTA HILUX, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок його угону станом на 13.05.2022 року становить 1 107 830,74 грн. Позивачем заявлено до стягнення 1 107 830,74 грн. та витрати на проведення експертизи у розмірі 6 000,00 грн.

06 листопада 2023 року до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 30223). Відповідач в повному обсязі не погоджується із заявленим позовом, вважає його безпідставним та необґрунтованим, у зв`язку з чим просить відмовити в його задоволенні, виходячи з наступного. Після початку повномасштабної військової агресії проти України Дилерський центр «TOYOTA» за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 334 зазнав суттєвих пошкоджень внаслідок артилерійського обстрілу, про що внесені відомості до ЄРДР за № 42022222010000246 за ч. 1 ст. 438 КК України. На офіційному сайті ТОВ «АВТОАРТ ЛТД» було розміщене оголошення про настання форс-мажорних обставин, викликаних пошкодженням внаслідок збройної російської військової агресії Дилерського центру, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 334. Підприємство позбавлено можливості виконувати свої зобов`язання за укладеними договорами. Також, під час активних бойових дій, в період часу 05.03.2022 по 15.03.2022 року, невідомі особи, перебуваючи на території сервісного центру ТОВ «АВТОАРТ ЛТД», розташованого за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 334, шляхом вільного доступу заволоділи низкою транспортних засобів, про що в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 29.03.2022 року зареєстроване кримінальне провадження № 42022222030000037 за ознаками скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України. При первинному зверненні в березні 2022 року, внаслідок відсутності робочого персоналу, пошкодження споруди Дилерського центру, відсутність світла та доступу до мережі Інтернет та ін., всі зниклі автомобілі не були ідентифіковані, тому 19.05.2023 року, після з`ясування всіх обставин, ТОВ «АВТОАРТ ЛТД» вдруге звернулось до Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтава, в порядку ст. 214 КПК України, щодо конкретного автомобіля «TOYOTA HILUX», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 . Заява була отримана ДБР 27.05.2023 року, але відповіді по теперішній час отримано не було. Відповідач зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. Враховуючи перелічені вище обставини, з початку бойових дій в м. Харкові, ТОВ «АВТОАРТ ЛТД», на його думку, було позбавлено можливості забезпечити збереження та попередити викрадення автомобілів невідомими особами.

14 листопада 2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 31143). Ознайомившись з відзивом відповідача на позовну заяву, позивач повністю відхиляє аргументи, викладені відповідачем з наступних міркувань. Щодо припинення фінансово-господарської діяльності відповідача через настання форс-мажорних обставин, позивач зазначає, що згідно з даними офіційних джерел відкритого доступу вбачається, що відповідач з 24.02.2022 року по теперішній час не перебуває в стадії припинення, реорганізації, ліквідації або банкрутства. Крім того, з аналізу інформації, яка міститься на офіційному сайті ТОВ «АВТОАРТ ЛТД», підприємство тимчасово не працює за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 334, де розміщений Дилерський центр, проте мається інформація такого змісту «Працюємо за адресою Клочківська, 59» (з офіційного сайту відповідача за посиланням https://toyota.kh.ua/). Оголошення щодо настання форс-мажорних обставин для ТОВ «АВТОАРТ ЛТД», а також неможливості виконання своїх договірних зобов`язань за укладеними Договорами, як зазначається у відзиві, є відсутніми, а отже аргументи, викладені Відповідачем з цього факту не знаходять свого підтвердження. Крім того, як позивач вже зазначав у своєму позові, процедура підтвердження настання форс-мажорних обставин є законодавчо визначеною та передбачає вчинення суб`єктом господарювання певних дій. Отже, отримавши від позивача 14 грудня 2021 року, в рамках діючого Договору, автомобіль TOYOTA HILUX, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , відповідач, відповідно до п. 3.1.4. зазначеного Договору, взяв на себе зобов`язання щодо забезпечення збереження переданого Замовником транспортного засобу, з моменту його передачі Виконавцю для виконання робіт, визначених п. 1.1. Договору, до моменту підписання сторонами Акту виконаних робіт. Також, позивач зазначає, що відповідач, порушуючи умови п.п. 5.1., 6.2., 6.3. Договору будь-яких документів, підтверджуючих виникнення обставин непереборної сили та унеможливлення виконати зобов`язання, зокрема збереження ввіреного йому автомобіля державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , саме за цим Договором, внаслідок непереборної сили, позивачу не надав та належним чином не підтвердив. Щодо наданих відповідачем до відзиву документів, підтверджуючих пошкодження нерухомого майна за адресою: 61070, Харківська область, м. Харків, вул. Шевченка, 334, позивач зазначає наступне. Позивач вважає їх такими, що не підтверджують настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які мають місце для відповідача в контексті виконання зобов`язань за укладеним Договором. Що викрадення автомобіля TOYOTA HILUX, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , є самостійним діянням, що не слідує з неминучості факту збройної агресії російської федерації. Крім того, викрадення вказаного автомобіля у відповідача, не є наслідком пошкодження приміщення сервісного центру за адресою: 61070, Харківська область, м. Харків, вул. Шевченка, 334, які самі по собі є абсолютно різними діяннями, не пов`язаними між собою. Долучені відповідачем до матеріалів відзиву вищевказані документи є правовим інструментом для забезпечення своїх майнових прав на відшкодування заподіяної шкоди внаслідок збройної агресії російської федерації в судовому порядку, що не має ніякого відношення до предмета спору. Отже, на думку позивача, з огляду на законодавчо визначену процедуру підтвердження настання для суб`єктів господарювання форс-мажорних обставин, враховуючи положення п. 6.2. регламенту, затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 року № 40 (3), вищевказані документи не мають доказового значення для підтвердження настання форс-мажорних обставин для відповідача в рамках договірних зобов`язань за Договором. Щодо внесення відомостей до ЄРДР факту викрадення автомобілів з сервісного центру Відповідача за адресою: м. Харків, вул. Шевченка 334, позивач вважає, що не подання даного автомобіля при первісному зверненні до правоохоронних органів, навіть й враховуючи негативні наслідки для відповідача внаслідок збройної агресії, свідчить в цьому конкретному випадку про безвідповідальне ставлення відповідача до взятих на себе договірних зобов`язань. Як вбачається з матеріалів відзиву, первісне звернення (заява) до правоохоронних органів відбулося 21.03.2022 року. За даною заявою, як стверджує відповідач, внесені відомості до ЄРДР від 29.03.2022 року за № 42022222030000037 за ознаками скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України. Разом з тим до матеріалів відзиву відповідачем не долучено витяг з ЄРДР № 42022222030000037 від 29.03.2022 року, а тому позивач не може надати будь-які твердження з цього приводу. Натомість, позивач наголошує на тому, що подання відповідної заяви від 19 травня 2023 року (після отримання відповідачем листа-вимоги від 08 травня 2023 року № 123) до правоохоронних органів дійсно дають підстави стверджувати про самоусунення відповідача від належного виконання свої договірних зобов`язань, адже з моменту вчинення кримінального правопорушення до подачі відповідної заяви про його скоєння, сплинуло багато часу, що стало наслідком не здійснення першочергових кримінально-процесуальних дій щодо розшуку вказаного автомобіля. Щодо звільнення боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності в зв`язку з відсутністю повного складу цивільного правопорушення та форс-мажору - введення воєнного стану на території України, позивач вказує наступне. Позивач зазначає, що з перших днів введення в Україні воєнного стану Торгово-промислова палата України оприлюднила лист від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1. У листі ТПП засвідчує форсмажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Додатково ТПП пояснила, що сторона, яка порушила свої зобов`язання в період форс-мажорних обставин, має звертатися до ТПП та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за кожним зобов`язанням окремо. Тобто, відповідач не довів, що наявність бойових дій стали причиною не виконання своїх зобов`язань за Договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

3.1. Відносно правової природи договору

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 11 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОАРТ ЛТД» (відповідач, виконавець за Договором) та Державним підприємством «Укрхімтрансаміак», в особі заступника директора з керівництва Придніпровським управлінням магістрального аміакопроводу (позивач, замовник за Договором), укладено договір про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів № АА-015777.

Відповідно до п. 1.1. Договору виконавець зобов`язується виконувати за домовленістю із замовником роботи пов`язані із технічним обслуговуванням, встановленням додаткового обладнання та ремонтом наданих замовником транспортних засобів, а замовник зобов`язується своєчасно приймати та оплачувати виконані виконавцем роботи на умовах, визначених Договором. Згідно із п. 1.2. Договору всі види робіт, вказані в п. 1.1. цього Договору, здійснюються виконавцем на території власного Сервісного центру, на власному обладнанні та власними фахівцями. Роботи виконуються відповідно до наряд-замовлення, що погоджується на підписується уповноваженими представленими сторін (п. 2.1. Договору). Згідно із п. 2.6. Договору після виконання робіт, виконавець надає замовнику акт виконаних робіт, в якому зазначається перелік виконаних, їх вартість з урахуванням ПДВ, перелік та вартість встановлених запасних частин, аксесуарів, використаних матеріалів, гарантійні зобов`язання. Відповідно до п. 4.1. Договору оплата за виконані роботи проводиться замовником на розрахунковий рахунок виконавця по факту виконання робіт.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Виконавець повинен надати послугу особисто (ч. 1 ст. 902 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Тобто, сторони у Договорі встановили, що відповідач (виконавець) має надати позивачу (замовнику) роботи пов`язані: 1) із технічним обслуговуванням; 2) встановленням додаткового обладнання; 3) ремонтом наданих замовником транспортних засобів. За надання цих послуг Сторони передбачили оплату виконавцю (відповідачу) за фактом виконаних робіт.

З урахуванням вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що представлений до матеріалів справи Договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, тому окрім загальних положень Цивільного кодексу України щодо зобов`язань, правовідносини між сторонами мають бути врегульовані нормами глави 63 «Послуги. Загальні положення» Цивільного кодексу України.

Однак, позивач вважає, що такий Договір є змішаним та містить елементи договору зберігання, адже п. 3.1.4. Договору визначено, що виконавець зобов`язаний забезпечити збереження переданого замовником транспортного засобу, з моменту його передачі виконавцю для виконання робіт, визначених п. 1.1. Договору, до моменту підписання сторонами Акту виконаних робіт.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Згідно із ч. 1 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Згідно із п. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Тобто, для договорів зберігання встановлена безальтернативність погодження плати за зберігання. Відповідно до умов укладеного Договору, зокрема розділу 4 «Вартість робіт та порядок здійснення розрахунків», сторони передбачили плату виключно за виконання робіт.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про те, що позивач помиляється в правовій природі Договору, який не є змішаним правочином (надання послуг та зберігання), а є виключно договором про надання послуг. Передбачений п. 3.1.4. Договору обов`язок виконавця забезпечити збереження передбаченої для надання послуг речі є лише складовою договору про надання послуг. Такий обов`язок є загальним, що випливає із суті послуг, що надаються протягом певного періоду у часі, а не одразу та території підприємства-відповідача. Водночас, покладення відповідальності у вигляді відшкодування вартості речі, можливе в межах договору зберігання. Однак, в межах договору про надання послуг, позивач має довести наявність у нього збитків. Для притягнення сторони до відповідальності у вигляді відшкодування збитків за неналежне виконання зобов`язань за договором необхідно довести наявність у діях такої сторони складу цивільного правопорушення (правова позиція, викладена у постанові КГС ВС від 20.12.2019 року у справі № 916/410/19).

Таким чином, суд не може погодитися із позицією позивача, що представлений до суду Договору за своєю правовою природою є змішаним та містить елементи договору зберігання, адже сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов, зокрема не передбачили плату за зберігання переданого майна.

3.2. Відносно аналізу складу цивільного правопорушення

Як вбачається із матеріалів справи, 14 грудня 2021 року позивачем було передано відповідачу автотранспортний засіб TOYOTA HILUX з VIN-кодом НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується Актом передання-приймання дорожнього транспортного засобу для надання послуг з технічного обслуговування і ремонту № ТД-023638.

Як зазначає сам позивач (2 аркуш позову), з метою уточнення строків проведення технічного обслуговування та ремонту вищевказаного транспортного засобу, останнім було направлено відповідачу лист № 105 від 18.01.2022 року. В цьому листі позивач просить повідомити відповідача про технічний стан вищевказаного автомобілю, на якій стадії триває усунення несправностей, причини їх виникнення. Також, позивач просить повідомити відповідача про терміни усунення цих несправностей та строки виконання відповідних робіт. Як вказано позивачем та вбачається із матеріалів справи, відповідь на даний лист не було надано. Також, відповідачу направлялась лист-вимога № 85 від 31.03.2023 року, що залишилась без відповіді останнього.

08 травня 2023 року позивачем вчергове направлено лист-вимогу № 123 з проханням повідомити про стан виконання Договору та повернення автомобіля. 06 червня 2023 року відповідач надав відповідь на лист-вимогу № 123 від 08.05.2023 року у якій повідомив, що в період активних бойових дій в період часу 05.03.2022 по 15.03.2022 року невідомі особи, перебуваючи на території сервісного центру ТОВ «АВТОАРТ ЛТД», розташованого за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 334, шляхом вільного доступу заволоділи низкою транспортних засобів, в т.ч. автомобілем TOYOTA HILUX (VIN-код НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 ), про що в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань 29.03.2022 року зареєстроване кримінальне провадження № 42022222030000037.

У відзиві на позовну заяву відповідач повідомив, що після початку повномасштабної військової агресії проти України, початком бойових дій в м. Харкові внаслідок артилерійського обстрілу зазнав суттєвого пошкодження Дилерський центр «TOYOTA», розташований за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 334, де ТОВ «АВТОАРТ ЛТД» здійснювало свою фінансово-господарську діяльність. Відомості щодо пошкодження Дилерського центру «TOYOTA», розташованого за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 334, внесені до ЄРДР за № 42022222010000246 за ч. 1 ст. 438 КК України, про що свідчить витяг з ЄРДР від 19.12.2022 року. Крім того, пошкодження дилерського центру «TOYOTA», розташованого за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 334 підтверджується експертним висновком Харківської торгово-промислової палати № 24-ПМ/23 від 23.03.2023 року. Крім цього, відповідач надав відомості, що при первинному зверненні в березні 2022 року до правоохоронних органів (ЄРДР № 42022222030000037), всі зниклі автомобілі не були ідентифіковані. У зв`язку із цим, 19 травня 2023 року відповідач звернувся до Територіального управління ДБР у м. Полтаві щодо конкретного автомобіля «TOYOTA HILUX», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 . Копія заяви із доказами її направлення міститься в матеріалах справи. Як вже було зазначено в ухвалі Господарського суду Харківської області від 21 листопада 2023 року у справі № 922/3658/23 інші процесуальні дії, рішення в межах кримінального провадження за наслідками звернення відповідача до ДБР, окрім вироку, не мають значення для розгляду справи в порядку господарського судочинства.

Позивач, з посиланням на висновок експерта № Вс-7 від 20.02.2023 року, вважає, що відповідач має сплатити позивачу матеріалі збитки у розмірі 1 107 830,74 грн.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України). Згідно із ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18). Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18). Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (постанова Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 917/877/17).

На підставі представлених сторонами доказів судом встановлено, що по-перше, протиправна поведінка (дії чи бездіяльності) відповідача (порушення зобов`язання) полягає у невиконанні умов Договору, а саме неповернення транспортного засобу TOYOTA HILUX з VIN-кодом НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 , що був переданий згідно Акту передання-приймання дорожнього транспортного засобу для надання послуг з технічного обслуговування і ремонту № ТД-023638 від 14.12.2021 року. По-друге, наявний шкідливий результат такої поведінки позивач зворотно не отримав транспортний засіб, що був ним переданий, що вказує на виникнення у нього збитків. По-третє, із ретельного дослідження матеріалів справи було встановлено, що між протиправною поведінкою та шкідливим результатом (наслідками) відсутній причинно-наслідковий зв`язок. Неповернення спірного транспортного засобу не пов`язано із діяннями відповідача. З матеріалів справи вбачається, що відкрита низка кримінальних проваджень за заявами відповідача: ЄРДР № 42022222030000037 щодо заволодіння транспортними засобами, що перебували на території сервісного центру ТОВ «АВТОАРТ ЛТД»; ЄРДР № 42022222010000246 щодо пошкодження Дилерського центру «TOYOTA», розташованого за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 334. Також, в матеріалах справи міститься заява з доказами її направлення до Територіального управління ДБР у м. Полтаві щодо незаконного заволодіння конкретним автомобілем, а саме «TOYOTA HILUX», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 . Отже, між протиправною поведінкою та наслідками відсутній причинний зв`язок, адже наслідки у вигляді збитків не пов`язані із діяннями відповідача. По-четверте, враховуючи вищевикладені обставини, суд зазначає, що у відповідача відсутня вина. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року за № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що й досі триває. На підставі ч. 3 ст. 75 ГПК України, суд визнає, що з 24 лютого 2022 року місто Харків та відповідні населені пункти Харківської області (згідно із відповідним наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України) перебувають (-ли) у зоні проведення активних бойових дій через широкомасштабне вторгнення рф на територію України. При цьому, очевидним є той факт, що це є як наслідком зниження обсягів здійснення підприємницької діяльності або так і взагалі її припинення. Відповідно до експертного висновку Харківської торгово-промислової палати № 24-ПМ/23 від 23 березня 2023 року нерухоме майно за адресою: м. Харків, вул. Шевченко, 334 було пошкоджено внаслідок артилерійського обстрілу з боку військовослужбовців рф (відповідно до витягу з ЄРДР № 42022222010000246). Тобто, у відповідача відсутня вина у заподіянні позивачу збитків, внаслідок неповернення спірного транспортного засобу за Договором.

Таким чином, для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків із відповідача, відсутні дві обов`язки ознаки (елементи) складу цивільного правопорушення, а саме: причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та наслідками, а також вина відповідача у протиправній поведінці. За таких обставин, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення із відповідача на користь позивача збитків.

Окремо, суд вважає за необхідне звернути увагу на представлений висновок експерта № Вс-7, складений 20 лютого 2023 року, як окрема підстава відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

Так, у вступній частині зазначено, що це є висновок СУДОВОЇ транспортно-товарознавчої експертизи У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ № 12022221110000230. По-перше, суд звертає увагу, що в у справі № 922/3658/23 не подавалось клопотання та, відповідно, не вирішувалося питання про призначення експертизи. По-друге, у самому висновку прямо зазначено, що він складений у кримінальному провадженні № 12022221110000230, тобто для інших цілей, аніж для справи № 922/3658/23. Серед матеріалів, що надійшли експерту, міститься лист Лозівської окружної прокуратури Харківської обласної прокуратури вих. № 51 від 17.05.2022 року, що не представлений до суду. В подальшому у висновку вказано, що 14.02.2023 року, в порядку, зокрема, ч. 1 ст. 101 ГПК України, був укладений договір № 20 на виконання транспортно-товарознавчої експертизи. Однак, надалі за текстом зазначається, що при виконанні експертизи були використані наступні законодавчі та нормативні акти, зокрема, Кримінальний процесуальний кодекс України.

Критичним є те, що в розділі «Обмеження щодо достовірності дослідження» зазначено наступне: «Висновки цього дослідження є достовірними за таких умов: …дані, що надані експерту в частині умов експлуатації транспортного засобу, наявності або відсутності у нього аварійних та інших пошкоджень до дати оцінки, а також інших даних, що використовуються у розрахунках, є достовірними». При цьому, у цьому ж розділі зазначено, що оцінка дій осіб, що надають недостовірні дані, використання яких призводить до необ`єктивних висновків з поставлених питань виняткове право суду чи слідчих органів. В свою чергу, до суду не представлений обсяг матеріалів, що надавався експерту на дослідження. Тобто, суд позбавлений можливості встановити достовірність викладених у висновку експерта висновків доказам та документам, що були надані експерту на дослідження.

Тобто, у висновку експерта містяться суперечності.

Таким чином, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про відмову у задоволенні позову, судові витрати, понесені позивачем покладаються на нього.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Державного підприємства Укрхімтрансаміак в інтересах Придніпровського управління магістрального аміакопроводу ДП Укрхімтрансаміак відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "05" грудня 2023 р.

СуддяН.В. Калініченко